Глухівський дівочий монастир
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200230 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Глухівський дівочий монастир / В. Ткаченко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 86-91. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200230 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2002302024-11-20T18:04:24Z Глухівський дівочий монастир Ткаченко, В. Церковна старовина 1996 Article Глухівський дівочий монастир / В. Ткаченко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 86-91. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200230 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Церковна старовина Церковна старовина |
| spellingShingle |
Церковна старовина Церковна старовина Ткаченко, В. Глухівський дівочий монастир Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Ткаченко, В. |
| author_facet |
Ткаченко, В. |
| author_sort |
Ткаченко, В. |
| title |
Глухівський дівочий монастир |
| title_short |
Глухівський дівочий монастир |
| title_full |
Глухівський дівочий монастир |
| title_fullStr |
Глухівський дівочий монастир |
| title_full_unstemmed |
Глухівський дівочий монастир |
| title_sort |
глухівський дівочий монастир |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Церковна старовина |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200230 |
| citation_txt |
Глухівський дівочий монастир / В. Ткаченко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 86-91. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT tkačenkov gluhívsʹkijdívočijmonastir |
| first_indexed |
2025-07-17T06:31:47Z |
| last_indexed |
2025-07-17T06:31:47Z |
| _version_ |
1837874711903600640 |
| fulltext |
ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА
Володимир Ткаченко
●
ГЛУХІВСЬКИЙ ДІВОЧИЙ МОНАСТИР
Слово «монастир» з грецької перекладається, як житло віруючої
людини на самоті, в безлюдній місцевості — пустелі. У миру монастир-
ське господарство являє собою основну форму організації релігійного
поселення, в приміщеннях якого гуртуються ченці, черниці під єдиним
для всіх братів і сестер статутом.
Перші християнські монастирі виникли у 4 столітті на території
Римської імперії, до складу якої в ті далекі віки входили майже всі зем-
лі сучасних країн Європи. Першим православним монастирем можна
вважати Києво-Печерську лавру, яку було засновано десь в середині
11 століття. Нам відомо, що у другій половині 11 століття на території
Лаври було побудовано Успенський собор, який діяв за призначенням
протягом дев’яти останніх віків... і був зруйнований під час німецько-
фашистської окупації Києва. Збереглися лише Троїцька надвратна
церква, освячена у першій половині (2-го століття, Всесвятська церква
та декілька споруд господарського призначення, які було побудовано,
дещо пізніше. Одночасно з Лаврою, першість релігійного поселення в
Україні рішуче виборює Новгррод-Сіверський монастир, заснований у
1033 році за розпорядженням князя Мстислава Володимировича Тму-
тараканського, який до того князював в Тмутаракані (держава, що іс-
нувала в 10—11 ст. на землях Керченського і Таманського півостровів,
до Туапсе, Армавіра...), а пізніше — в Чернігові. Правда, дещо пізні-
ше Новгород-Сіверський монастир було закрито на невизначений
строк. І лише в 1620 році його діяльність відновилась на кошти каште-
ляна Минського і старости Новгород-Сіверських земель Пасочинського,
який пізніше під ім’ям князя поселився у Глухові.
До середини 1600-х років на Глухівщині монастирів не було, якщо
не брати до уваги Глинську Пустинь, яку було засновано десь в першій
половині 16 століття, а освячено і затверджено грамотою государя —
у 1555 році, неподалік селища Шалигиного... Справа в тому, що в ті
такі далекі віки ця Божа обитель була адміністративно підпорядкована
Путивльському повіту, всі землі якого по річку Клевень у 1500-му році
були відвойовані росіянами у литовців і силоміць приєднались до Кур-
ської губернії... І лише після революції 1917 року більшість земель цьо-
го, колись російського повіту, повернуті і підпорядковані знову Україні.
Кожне монастирське господарство мало значні обігові кошти і чис-
тий прибуток за рік.
Глухівський Преображенський дівочий монастир було засновано у
другій половині 1663 року, про що свідчить Універсал першого
гетьма-на Лівобережної України Івана Брюховецького. У житті таке затверд-
86 Сіверянський літопис
ження відбувається в тому разі, коли та чи інша юридична установа
(особа) створена й існує практично. Тобто, установа, заклад, поселен-
ня... планується і створюється дещо раніше його освяченця і затверд-
ження як юридичної одиниці. Це логічне припущення стосується і Глу-
хівського дівочого монастиря, який практично було закладено чи засно-
вано восени 1661 року. Ця остання дата пов’язана чорними і білими
нитками з родиною фундаторів зазначеного монастирського комплексу.
Засновником дівочого монастиря на Глухівщині була вдова військового
товариша Ніжинського полку Марка Кимбаровича — Агафія, яку в
миру називали за прізвищем чоловіка — Кимбаровичевна. Агафія —
одинока жінка, чоловік якої помер десь у другій половині 1661 року.
Такі обставини наводять на думку про дату фактичного заснування
Глухівської жіночої обителі, якою можна вважати другу половину 1661
року, коли помер Марк, чоловік Агафії. Так воно і сталося, бо після
поховання свого чоловіка, восени 1661 року, Агафія приїхала до Глу-
хова, де у її родини було два великих на той час села — Береза і Чер-
неччина. В Глухові і в своїх селах вона підібрала гурт молодих вірую-
чих дівчат і одиноких жінок (у деяких були діти), які бажали прийня-
ти чернечий постриг, і поселила їх в одному з приміщень свого пала-
цу, що стояв в центрі села Чернеччина, де в наш час діє суконна фаб-
рика. Вона звернулась до полковника Ніжинського полку, Василя Золо-
таренка, щоб той своїм полковим універсалом затвердив нове релігійне
жіноче поселення на околиці Глухова. Але до компетенції полкової кан-
целярії не входив ритуал затвердження нових поселень. Подібні пи-
тання вирішував гетьман, маючи згоду государя.
Приведені вище подробиці заснування Глухівського дівочого мо-
настиря потрібні не тільки читачу. Справа в тому, що дослідник мона-
стирського життя на Русі О. Ратшин в своєму довіднику «Полное соб-
рание исторических сведений о всех бывших... и ныне существующих
монастирях...», який вийшов друком окремою книжкою у середині 19
століття, вважає, що Глухівський дівочий, монастир було засновано в
середині 1670-го року...
Родині Кимбаровичів в Україні належало більше десяти сіл з крі-
паками, різними земельними угіддями, ставками, млинами, сукноваль-
нями і крупорушками, водяними і вітряними млинами. В підпорядко-
ваних Марку селах було багато різних ремісничих майстерень, цегель-
ні заводи, культові й садово-паркові споруди, палаци і флігелі, великі і
малі цвинтарі чи кладовища...
Село Чернеччина до кінця 17 століття базувалось в основному на
тому місці, де в наш час існує вулиця Щорса і десь на сто метрів ниж-
че неї, на південний схід, де закінчується вулиця Веригинська. А вже
в кінці 18 століття територія Чернеччини збільшилась у декілька ра-
зів. Межі цього сільського поселення перемістились ближче до Глу-
хова, на південь і південний схід. Вони дійшли до території, де про-
лягла сучасна вулиця Короленка, а на півдні пройшли набагато далі
за вулицею Тургенева. У середині 19 століття це велике село було адмі-
ністративно підпорядковане місту і стало одним з семи мікрорайонів
Глухова. В селі Чернеччина в свій час діяли технічні, хімічні (коже-
венні), образотворчі, калачні і інші ремісничі майстерні і великі цехи.
Діяла тут дерев’яна приходська церква, яка стояла неподалік від ад-
міністративного будинку сучасної суконної фабрики. Дослідники вва-
жають, що на території фабрики стояли парадні будівлі родини Ким-
баровичів — одноповерховий палац, декілька флігелів і побутових при-
міщень. Починаючи від місцевості, де пролягло русло Сухого струмка,
який відділяє територію фабрики від основної частини міста, у Кимба-
ровичів було велике садово-паркове господарство, в межах якого були
розкидані альтанки типу «ротондо», декілька флігелів з опаленням і
літнього типу, видові майданчики і палац, про який ми вже згадували.
Сіверянський літопис 87
Паркове господарство і яблуневий сад тягнулись далеко на захід, де в
полі буяв дубовий гай, що входив до місцевого лісопарку. На руслі
Сухого струмка в створі вулиці Веригинської було побудовано
невелич-ку греблю, якою було утворено ставок, водне дзеркало якого приємно
прикрашало садибу Кимбаровичів і паркову зону.
Ми згадували, що для організації нового релігійного поселення па-
ні Агафія подарувала всі приміщення свого палацу, флігелі й декіль-
ка побутових споруд. Протягом 1662—63 років комплекс всіх названих
приміщень, разом з нижньою частиною садово-паркового господарства,
був відремонтований, огороджений і урочисто переданий... ігумені
тільки-но заснованого Глухівського дівочого монастиря, який було на-
звано на честь такої перебудови Преображенським.
На північній околиці села Чернеччина, де і в наш час тече невелич-
ка річка Береза, дещо раніше Кимбаровичі побудували значних розмі-
рів ставок з млином на його греблі, який працював на повну потуж-
ність восени і навесні. А взагалі, млин міг працювати і в літній період
за рахунок накопиченого об’єму води. Це річкове господарство мало
назву Чернеча Гребля. І гребля, і ставок майже без змін збереглись до
наших днів, за винятком дерев’яних водоскидів, які в наш час замінені
на залізобетонні.
Окрім зазначених приміщень, монастиреві були передані всі зе-
мельні угіддя двох великих на Глухівщині сіл — Берези, яке наші кра-
яни добре знають, і Чернеччини, про яке йде мова. Відтоді селяни за-
значених поселень стали власністю монастиря, як юридичної особи. В
такому разі селяни обробляли: свої і монастирські землі на загальних
на той час підставах. І вже ренту чи оброк вони сплачували (грошима
і продуктами) не поміщику, а монастиреві, за винятком цільових по-
борів.
Читачу буде цікаво знати, як жили селяни Сіверщини, скажімо, у
другій половині 17 століття. В наш час це питання активно вивчається
дослідниками. Вони наводять дані з документів минулих віків. Наприк-
лад, на кожну сільську сім’ю в середньому приходилось десь дві-три ко-
рови, одне-два порося, п’ять-шість овець, один-два коня, два-чотири
воли. Були у селян кози, птиця, бджолосім’ї... Для прикладу, на одне
село з 50 дворів приходилось 200—220 дуплянок з бджолами. В селі
могло бути від 10 до 30 вітряних споруд. Це були млини, крупорушки,
сукновальні (здебільшого на річкових комплексах) чи силові приводи,
з допомогою яких приводились в дію, скажімо, верстати в ремісничо-
му цеху чи якісь круги... Завжди біленькі сільські хати мали солом’яне
покриття, а палаци панів і козацької старшини — тесове чи черепичне.
Не менш цікаво буде узнати про деякі випадки, які були пов’язані
з дівочим монастирем. Наприклад, коли в січні-лютому 1664 року ко-
роль Польщі Ян-Казимир зі своїм каральним військом підійшов до Глу-
хова і взяв фортецю в облогу, то декілька перших днів його величність
перебував у парадних кімнатах палацу Кимбаровичів, який вже входив
до монастирського комплексу. Пізніше королівська челядь і сапери об-
ладнали для монарха в селі Чернеччина окремий будинок з просторим
двором.
І таке. Тисячі воїнів польської армії, які загинули під час штурму
укріплень Глухівської фортеці, були поховані на Веригинському кла-
довищі у декількох великих братських могилах. Тіла командирів ескад-
ронів (ескадрон — десь 200—300 кіннотників), полків і деяких рядових,
які загинули в перші дні штурму фортеці, поляки відправили на санях
до Польщі... А коли король поселився в окремій хатинці, то в парадних
кімнатах монастирського комплексу військові обладнали лазарет зде-
більшого для воєначальників різного рівня і шляхетних осіб (знаті).
Черниці активно допомагали пораненим, як члени санітарної дружини.
88 Сіверянський літопис
У перші роки своєї діяльності в приміщеннях дівочого монастиря
несли службу близько 20-ти молодих жінок-монахинь, які після тради-
ційної молитви за статутом займались господарськими справами. Чер-
ниці шили одяг різного призначення (на замовлення), пряли, ткали по-
лотно, виробляли предмети релігійного культу, які йшли для оздоблен-
ня приміщень якоїсь приходської чи своєї дворової церкви, виконували
багато інших робіт. При монастирі була досить велика по чисельності
прислуга жіночої і чоловічої статі. Наприклад, монастирське господар-
ство обслуговували (нехай дещо пізніше...) два кучери і 4 чи 6 робітни-
ків, які виконували різні роботи по найму: доглядали коней, готували в
дорогу гужовий транспорт, заготовлювали провізію і фураж, ремонту-
вали приміщення тощо. Тут же несли службу два охоронці садиби, са-
дівник, їжу готували дві кухарки. У приміщеннях монастиря прожива-
ли діти молодих одиноких монахинь. Для виконання обрядово-ритуаль-
них і службових функцій при монастирі діяв хор з 12—18 осіб.
Дослідники вважають, що вже в перші роки свого існування Глу-
хівський дівочий монастир був одним з багатих релігійних поселень в
Україні. Мабуть, з цих причин на нього звернули увагу генеральна
старшина і вище духовенство України. Духовно-світська знать вирі-
шила... об’єднати Глухівський дівочий з Києвським Вознесенським, який
ще називали — Паненський Печерський дівочий. Точніше, духовні і
військові метри вирішили зробити Глухівський дівочий монастир філією
Києвського Вознесенського. У 1681 році вийшов Указ-універсал геть-
мана Івана Самойловича, яким Глухівський дівочий монастир було
офіційно підпорядковано Київському Вознесенському. Правда, в Указі
йшла мова про об’єднання двох монастирських общин... На той час ігу-
менею Київського Паненського Печерського монастиря була двоюрід-
на сестра матері Івана Мазепи — Магдалина. Тут же працювала її доч-
ка — Памфія.
В указані роки Вознесенський монастир був визначним центром
літургійного шитва в Україні — гаптування золотими і срібними нитка-
ми предметів мирського і культового призначення. Це могли бути го-
ловні убори і жупани для вельмож, архієрейський одяг і різносюжетні
образи на полотні чи дощечках, які створювались в одній з майстерень,
а оздоблювались рукодільницями монастиря. При Київському мона-
стирі ведучими майстринями по гаптуванню були дві жінки — Марія
Макевська та її донька Памфімія. Тут вони створили свою школу лі-
тургійного шитва.
Наприкінці 1681 року Марія і Памфімія приїхали до Глухівського
дівочого монастиря, де протягом майже двох років запроваджували лі-
тургійне шитво. Під керівництвом досвідчених майстринь глухівські дів-
чата не тільки пізнали і освоїли цей красивий, дорогий і дуже склад-
ний вид мистецтва. З роками вони значно розширили його тематику,
привнесли до нього щось неповторне, тепле, щось дивне своє, щось сіве-
рянське... Серед багатьох складних за орнаментом і досконалих за тех-
нікою виконання робіт були і м’які полотна — «Укладний воздух, опла-
кування Христа», і виконане на замовлення архієрейське облачення. Ці
унікальні речі збереглись, дійшли до наших днів. Такі приємні для нас
факти говорять про те, що наприкінці 17 і впродовж 18 (до 1788 р.) сто-
літь Глухів був, мабуть, другим в Україні центром... академією літур-
гійного шитва.
Десь у першій половині 1680-х років ігуменею Київського Возне-
сенського і Глухівського Преображенського монастирів стала мати Іва-
на Мазепи Марія, яка назвала себе — Магдалена, бо її сестра вже но-
сила ім’я Магдалина. Вона підписувала свої листи чи документи таким
службовим ім’ям: «Марія Магдалена Мазепиная, всечистая госпожа ігу-
менія монастиря Паненского Печерского и Глуховского». Літом 1685
89 Сіверянський літопис
року пані Марія Магдалена приїхала до Глухова, щоб зустрітися з
сестрами.
Під час її приїзду на Глухівщині йшли проливні дощі. І Ігуменя
Марія Магдалена з труднощами доїхала до села Чернеччина, де знахо-
дився дівочий монастир. Вона ознайомилась з господарством монастир-
ського комплексу, у д ворі якого діяли майстерні художнього шитва і
гаптування... Пані Магдалена довго вивчала наше місто Глухів, форте-
ця якого базувалась на узвишші, де ще за часів «бронзи» знаходилось
Старосвітське городище. Їй сподобалась місцевість, де колись знаходив-
ся двір князя (колишнього старости Новгород-Сіверських земель) Па-
сочинського. Тут було декілька добротних житлових будівель і стояла
новенька церква Успіння, яку було побудовано протягом 1665—75 ро-
ків на місці поховання 30 російських воїнів і представників російської
церкви, яких було страчено восени 1663 року за розпорядженням пол-
ковника Глухівського особливого полку (полк існував понад 3 роки в
1663—65) К. Гуляницького. Цей досить великий двір зі сходу і пів-
ночі було обнесено ровом і дубовими надовбами, а з заходу і півдня
його захищав крутий укіс довжиною 20—30 м. По баченню пані Марії,
це був майже готовий замок для монастирського комплексу...
Через тиждень ігуменя нашого (Глухівського) монастиря була в
Батурині на прийомі у гетьмана Самойловича. Вона просила дозволу
на перенесення Глухівського дівочого монастиря в межі фортеці. Але
гетьман не дав згоди, бо таке культове поселення було б значною пе-
решкодою для фортеці, всього міського господарства. Тоді пані Марія
Магдалена терміново прибула до містечка Бахмач, де в родовому маєт-
ку Мазеп відпочивав її син Іван. Разом з сином, який був гарним ди-
пломатом, вони умовили гетьмана. «Монарх» Самойлович не тільки дав
дозвіл на перенесення божої обителі з «болота» на «материкову части-
ну» нашого міста-фортеці. Він допоміг це зробити матеріально і юри-
дично...
Дослідники наших днів вважають, що це була трагічна помилка па-
ні Марії Магдалени, яка, мабуть, призвела до закриття дівочого мона-
стиря у критичні для нього 1786—88 роки. Можливо, що в першому ва-
ріанті архітектурний комплекс Глухівського дівочого монастиря дійшов
би до наших днів. Він би прикрашав наше місто Глухів духовно і ес-
тетично... А поки що йшла перебудова. Успенську церкву було пере-
творено в одноіменний собор, побудовано декілька нових приміщень,
вся територія нового монастирського комплексу була обнесена міцним
цегляним муром... Монастир продовжував свої культові і ремісничі тра-
диції. Дівчата молились, шили одяг для міщан і панів, оформляли на-
писані місцевими богомазами ікони, творили безцінні в художньо-есте-
тичному відношенні речі, про що треба говорити окремо...
Для благоустрою нового двору і побудови на новому місці примі-
щень трапезни гетьман пожертвував зі своєї кишені значні кошти. Пані
Марія та її син Іван Степанович знайшли кошти для будівництва но-
вих майстерень побутового, художнього і літургійного шитва. На ново-
му місці дівоча обитель одержала назву — Глухівський Успенсько-Пре-
ображенський дівочий монастир. Успенську церкву було переосвячено
в Успенський собор, який діяв за призначенням більше ста років... Як
відомо, Глухівський дівочий монастир було закрито у 1786—88 роках,
а собою який чомусь не вписався в міський ландшафт і, мабуть, з цієї
причини не знайшов собі місця «под Глуховской луной», було розібра-
но у першій половині 19 століття.
Цікава, якими бачились сучасникам дівочий монастир і Глухівська
фортеця?.. Повертаючись у 1702 р. з Єрусалима через Київ і Глухів,
паломник з Москви Леонтій Лук’янов висловив чи записав такі вражен-
ня від побаченого: «Город Глухов земляной, обруб дубовый, вельми кре-
пок, а в нем жителей богатых много, панов; и строения в нем преузор-
90 Сіверянський літопис
чатые, светлицы хорошие; палаты в нем полковника (Стародубского,
графа) Миклашевского — зело хороши; ратуша зело хороша и рядов
(торговых лавок) много; церквей каменных много. Девичий монастыр
предиве нзело; соборная «Троицкая» церковь хороша очень... Очень зе-
ло лихоманы хохлы затейливы к хоромному строению, в малороссий-
ских городах другова вряд ли такова города сыскать, лучше Киева
строением и житием».
Джерела та література:
1 Ратшин А. Полное собрание исторических сведений о всех бывших... и ныне
существующих монастырях... — Москва, 1852. — Стр. 540.
2 Кара-Васильєва Т. Гаптарство у Сіверських жіночих монастирях. // «Сіверян-
ський літопис». № 1 — 1996 p. — С. 60—67.
3 Белашов В. Глухів — забута столиця гетьманської України. — Київ, 1992 рік.
4 Доценко А. До історії Єлецького монастиря (про клерикальність Російської дер-
жави). «Сіверянський літопис». № 5. — 1995 р. — С. 45. Чернігів.
Сіверянський літопис 91
|