Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...»
Gespeichert in:
| Datum: | 1997 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200364 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...» / Ю. Пригорницький // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 110-113. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200364 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2003642024-11-29T16:45:19Z Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...» Пригорницький, Ю. Літературознавство 1997 Article Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...» / Ю. Пригорницький // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 110-113. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200364 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературознавство Літературознавство |
| spellingShingle |
Літературознавство Літературознавство Пригорницький, Ю. Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...» Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Пригорницький, Ю. |
| author_facet |
Пригорницький, Ю. |
| author_sort |
Пригорницький, Ю. |
| title |
Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...» |
| title_short |
Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...» |
| title_full |
Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...» |
| title_fullStr |
Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...» |
| title_full_unstemmed |
Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...» |
| title_sort |
бог як «сонячні кларнети» у вірші п. тичини «не зевс, не пан...» |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Літературознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200364 |
| citation_txt |
Бог як «сонячні кларнети» у вірші П. Тичини «Не Зевс, не Пан...» / Ю. Пригорницький // Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 110-113. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT prigornicʹkijû bogâksonâčníklarnetiuvíršíptičininezevsnepan |
| first_indexed |
2025-07-17T06:45:54Z |
| last_indexed |
2025-07-17T06:45:54Z |
| _version_ |
1837875599715074048 |
| fulltext |
Сіверянський літопис
•
Юрій Пригорнцький
БОГ ЯК «СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ» У ВІРШІ П. ТИЧИНИ
«НЕ ЗЕВС, НЕ ПАН...»
Ще Василь Барка у своїй статті, написаній на смерть П. Тичини,
зазначав, що «Кларнетизм» Тичини й досі не досліджено», особливо
«як лірико-філософська концепція».1 Проблема тут ще й у тому, що в
радянській критиці2 П. Тичину будь-що намагалися виставити атеїстом
і особливо для цього використовували заглавний вірш першої збірки
поета «Сонячні кларнети», виданої в 1918 році. Що ж це за вірш та-
кий? Починається він рядком «Не Зевс, не Пан...» і за всіма ознаками
є ключовим до розуміння світогляду раннього Тичини. Можна було б
повірити на слово радянським критикам, що цей вірш антирелігійний і
в ньому поет заперечує існування Бога. Але, виявляється, у 20-х роках
нашого століття, український філософ Володимир Юринець, невдовзі
репресований, був про це іншої думки. Він відзначив, що у вірші «Не
Зевс, не Пан...» «...три великі космічні концепції минулих віків: олім-
пійська, що персоніфікується в Зевсі, орфічна — в Пані і гностично-
християнська — в ідеї Духу...».3 Зрештою Юринець конкретизує:
«...проблема Космосу ще стоїть перед ним (П. Тичиною. — автор) у
вступному вірші як релігійна проблема».4 Отже, думки розійшлися.
Нам же, щоб виробити свою, треба самим, з позицій сьогоднішнього
дня, прочитати вірш «Не Зевс, не Пан...».
Читаючи вірша, видно, що для П. Тичини Бог існує. Поет не запе-
речує його. Просто, він не є для нього давньогрецьким Зевсом, царем і
батьком богів на людей. Не є він і давньогрецьким Паном, Богом лісів
та дібров, веселим танцюристом, що заграє з міфологічними німфами.
Не є він для поета й тільки християнським «Голубом — Духом», що
спускається до Ісуса Христа з небес.5 Для П. Тичини Бог, це:
Не Зевс, не Пан, не Голуб — Дух, —
Лиш Сонячні Кларнети.6
Але що ж це за Бог такий? Може, П. Тичина, як предки-язичники, а ще
раніше індійські брахмани, про яких згадує Нестор-Літописець, обож-
нює Сонце чи Бога Сонця? Але ж у нього не сказано просто, що Бог —
це Сонце, а «Сонячні Кларнети». І наголос робиться саме на «Клар-
нетах». «Кларнети» є «Сонячні», а не навпаки. Отже, що розумів поет
під «Кларнетами», якими він їх бачив? Ми знаємо духовий музичний
інструмент кларнет, який схожий чи то на флейту, чи то на велику
сопілку і має приємне звучання. (До речі, на кларнеті грав сам П. Ти-
чина). Але що ж це за «Сонячні Кларнети» у його вірші? Безперечно,
це не просто сонячні промені, продовгуваті, як кларнет, і не просто му-
зика від гри на кларнеті. Бо обидва ці слова написані з великої букви,
як власні імена. І саме ними Тичина й називає Бога. Саме Бога поет ба-
чить «Лиш Сонячними Кларнетами» — гармонією життєдайного со-
нячного світла, тепла й музики, чим твориться усе живе в світі і чим
є сам творець! І все це ритмічно рухається «музичною рікою», звучить
«дзвонними згуками», є «безсмертним».
Але звідки у П. Тичини таке бачення оточуючого? Можливо, тут
щось зможе нам розкрити його щоденниковий запис, в якому він свід-
чить, що ще до революції 1917 р. цікавився Індією.8 Вивчав її філосо-
фію і літературу, читав Гігведу, збірник релігійних гімнів, Рабіндра-
110
Сіверянський літопис
ната Тагора. (Пізніше в Харкові він навіть створить гурток сходознав-
ців, «...з якого незабаром виросте Українська наукова асоціація схо-
дознавства, в якій він керує секцією літератури»).9 Отже, цілком мож-
ливо, що П. Тичина керується твердженням індійської філософії. Хоча
тут не може бути нічого дивного, бо всі ми індоєвропейці, з індоєвро-
пейським менталітетом і мисленням, про що писав ще І. Я. Франко.10
А М. О. Бердяєв11 розрізняв у світі, взагалі, лише два способи мислен-
ня і філософствування: 1) індоарійське (до якого належимо й ми, і на-
віть древні греки); і 2) єврейське. Виходить, що П. Тичина просто мис-
лив як індоєвропеєць (або індоарієць). К. Ясперс же взагалі твер-
дить, що: «Була загальна доісторія всієї Азії, чиїм півостровом є Єв-
ропа».12 І вважає, що індоєвропейський світ, очевидно, об’єднувався не
тільки мовною спільнотою, а «в тому виявляється глибока єдність ду-
ховного наповнення — наприклад, ідея батька і сина, своєрідна близь-
кість до природи».13 Що ми і бачимо в П. Тичини. Що ж до індійців,
то вони зображують до наших днів свого Бога Крішну танцюючим і
граючим на флейті, в оточенні небаченого на Землі духовного сяйва,
яскравішого за сонячне. Саме за індійською релігійною філософією лю-
дина, в залежності від пізнання Бога, відданості йому, може або чу-
ти божественну музику, яка весь час звучить у Всесвіті, або побачити
сяйво Бога, або, за найбільші заслуги, побачити самого Бога. Вихо-
дить, що бачачи «Сонячні Кларнети», П. Тичина побачив лише світло
й почув музику? Згадуваний уже В. Барка зауважує щодо цього, що
«...ще в часи Ренесансу на Заході, де відходили від Бога, образ його
в уяві часом розточувався світлом на весь світотвір».14 А. П. Тичина
теж якраз і творив у такий час, коли починався не тільки відхід від
Бога, а й повне заперечення його.
Далі, в цьому ж вірші «Не Зевс, не Пан...» П. Тичина приступає
до опису себе й своїх почуттів у вигляді мрії та сну. Перед нами по-
стає символічно-містична картина:
Я був не — Я. Лише мрія, сон.
Навколо — дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.15
Що це за мрія, за сон? Явний чи уявний світ описує тут поет?
Звідки це у нього? Може, ще з раннього дитинства, про яке він зали-
шив такі спогади: «Пам’ятаю себе в дитинстві дуже рано: мене ще на
руках носили. День. Теплінь. Світло-зелене віття звідкись звисає наді
мною. Блищить вода. Ось тут вона, внизу, і десь там — подалі. Оче-
видно, це була весняна пора... Підсвідимо відчуваю: щось навколо ме-
не діється, але що саме і як — ще не міг я своїм розумінням охопити.
Щось рухається, коливається, звучить — і луною своєю вдалині відгу-
кається... Тільки одне вловлював: рух і звук, радісні обличчя і колір
гілок, блискіт води, що пахла свіжістю...»16 Саме це відчуття поет носи-
тиме в собі протягом усього життя.
«А потім, у наступному рядку вірша читаємо:
Прокинувсь я — і я вже Ти.17
Тут хоч і з великої літери, але на Ти звертається П. Тичина до Бога
і... сам себе бачить Богом! Італійські гуманісти XIV—XV ст. «на пер-
ший план висували людину як творця земного буття, що у своїх твор-
чих можливостях підноситься до рівня самого Бога».18 Але П. Тичина
проголошує себе, людину, не тільки рівну Богу, а самим Богом! Це вже
щось нове. Хоча в тій же індійській релігійній філософії говориться, що
«По суті, будь-хто може вважати себе Богом. Ця оманлива зарозумі-
лість притаманна всім, хто живе у матеріальному світі. Насправді Вер-
ховним Господом є Вішну, але Крішна стоїть навіть вище Вішну...».19
Отже, П. Тичина впав у «оманливу зарозумілість»? І так і ні. Бо та ж
111
Сіверянський літопис112
індійська філософія твердить і те, що людина може одержати 80 від-
сотків якостей Бога, якщо в своєму житті в усьому рівнятиметься на
Нього і виконуватиме його заповіді. Так-от, відчувши себе Богом («І
я вже Ти»), поет бачить:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів
А кордились планети.20
Тобто він знаходиться неначе в центрі світотворення, а над ним і під
ним усе й твориться. Цікаво, що «серединним тілом» бачив Землю і
Г. Гердер, німецький філософ XVIII ст. «по положенню в сонячній сис-
темі, і по величині, і по часу й пропорції обертання її навколо осі й
обертання навколо Сонця», через що вона «зручно розташована для ці-
лей астрономічного огляду всієї системи...»21 Такої ж думки був і
Кант І.22
Закінчуючи вірш «Не Зевс, не Пан...», П. Тичина ще раз підкрес-
лює, що Бог для нього — це «Сонячні Кларнети», а не гнівливий Бог
Старого Заповіту, який «...біжить за своїм шахраюватим народом, що
воліє мати справу з веселими язичницькими богами, і кричить йому
вслід: «Слухай мене, Ізраїлю, і не затуляй вуха свого, Іудо! Хіба я не
господь бог твій...»23 Дійсно, для такой душі, якою була душа молодо-
го П. Тичини, а саме душа «...добра й гуманна, чиста в своїй людяно-
сті, як кришталь, бентежно-чуйна до краси природного світу, сповнена
гармонії між ним і людиною»,24 Бог не міг бути «Гнівом», а лише «Со-
нячними Кларнетами» — ніжними, світлими й ласкавими барвами та
звуками.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
Лиш Сонячні Кларнети.25
Дехто може зауважити, що у вірші «Не Зевс, не Пан...» нема слова
Бог. Але замість нього П. Тичина вживає слова-символи: «Ти», «Ти не
Гнів», «Сонячні Кларнети». Справа в тому, що молодий Тичина (вірш
надруковано, коли йому було 27 років, а написаний він, можливо, ще
й раніше), певні почуття, події, факти виражає, як поет-символіст, хоча
й не став ним повністю, як сам про це пише.26 Хоча в «Не Зевс, не
Пан...» він якраз і виступає як символіст, надаючи перевагу духовно-
му світу та духовному баченню його, трансценденції, символу, тобто
«умовному позначенню якого-небудь предмета чи явища».27 Символізм,
як напрям у літературі кінця XIX — поч. XX ст., якраз і «грунтувався
на ідеалістичній філософії». Виступаючи з проповіддю індивідуалізму
і містицизму...».28 Саме за допомогою слів-символів, крім уже вищена-
званих, ще й таких, як «сон», «хітон», «благовісні руки» й інших, П. Ти-
чина й намагається відобразити, розкрити, як Божий, так і свій вну-
трішній світи, що надзвичайно важко, а то й неможливо зробити. Але
здається, що це все-таки геніально вдалось П. Тичині.
Джерела та література:
1 Барка Василь. Відхід Тичини. // Українське слово. Хрестоматія. В 3-х книгах, кн.
І/Упор. Яременко В. — К., 1994. — С. 548.
2 Клочек Г. Д. «Душа моя сонця намріяла...». Поетика Сонячних Кларнетів П. Ти-
чини. — К., 1986; Корсунська Б. Л. Філософські мотиви у творчості П. Тичини. —
К.; 1977; Новиченко Л. М. Поезія і революція. — К., 1976 та інші.
3 Лавріненко Ю. Клярнетичний символізм // Українське слово. Хрестоматія. В 3-х
книгах, кн. І/Упор. Яременко В. — К., 1994. — С. 191.
4 Там само. — С. 591.
5. Біблія. Євангеліє від св. Матвія. 3. 16.
6 Тичина П. Г. Зібрання творів у 12 томах. Т. 1. — К., 1983. — С. 37.
Сіверянський літопис 113
7 Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. —
К., 1989. — С. 10.
8 Тичина П. Г. Зібрання творів у 12 томах. Т. 7. — К., 1986. — С. 257.
9 Новиченко Л. М. Поезія і революція, — К., 1979. — С. 18.
10 Франко І. Я. Наука і її взаємини з працюючими класами. // Історія філософії Ук-
раїни. Хрестоматія. / Упор. М. Ф. Тарасенко та ін. — К., 1993. — С. 397.
11 Бердяев Н. А. Смысл истории. — М., 1990. — С. 68—83.
12 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991. — С. 75.
13 Там само. — С. 80.
14 Українське слово. Хрестоматія. В 3-х книгах, кн. 1 / Упор. Яременко В. — К.,
1994. — С. 547.
15 Тичина П. Г. Зібрання творів у 12 томах, т. 1. — К., 1983. — С. 37.
16 Тельнюк С. В. Павло Тичина. — К., 1979. — С. 10.
17 Гусєв В. І. Історія західноєвропейської філософії XV—XVII ст. — К., 1994. —
С. 14.
18 Шрімад Бхагаватам. Четвертая песня. — С.-Петербург, 1994. — С. 278.
19 Тичина П. Г. Зібрання творів у 12 томах, т. 1. — К., 1983. — С. 37.
20 Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. — М., 1977. — С. 15.
21 Кант И. Всеобщая естественная история и теория неба. // Кант И. Сочинения в
шести томах. I. I. — М., 1963. — С. 163—171.
22 Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-е ви-
дання, т. 3. — К., 1959. — С. 88.
23 Новиченко Л. «В поколіннях я озвуся» (Творчість П. Тичини) // Тичина П. Г.
Зібрання творів у 12 томах. Т. 1. — К., 1983. — С. 9.
24 Там само. — С. 37.
25 Тичина П. Г. Із щоденникових записів. — К., 1981. — С. 43.
26 Українська радянська енциклопедія. Т. 10. — К., 1983. — С. 156.
27 Там само. — С. 157.
|