Давньоруські цегельні в Чернігові
Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що на сьогодні Чернігів — не тільки скарбниця давньоруської архітектури, а ще й місто, де збереглася і досліджена найбільша на Русі кількість цегельновиробничих комплексів, що робить його найкращим полігоном для вивчення вітчизняної архітектурної спадщини....
Gespeichert in:
| Datum: | 1997 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200417 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Давньоруські цегельні в Чернігові / B. Руденок // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 82-84. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200417 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2004172024-12-01T18:39:08Z Давньоруські цегельні в Чернігові Руденок, B. Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику — 30 років Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що на сьогодні Чернігів — не тільки скарбниця давньоруської архітектури, а ще й місто, де збереглася і досліджена найбільша на Русі кількість цегельновиробничих комплексів, що робить його найкращим полігоном для вивчення вітчизняної архітектурної спадщини. 1997 Article Давньоруські цегельні в Чернігові / B. Руденок // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 82-84. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200417 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику — 30 років Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику — 30 років |
| spellingShingle |
Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику — 30 років Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику — 30 років Руденок, B. Давньоруські цегельні в Чернігові Сiверянський літопис |
| description |
Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що на сьогодні Чернігів
— не тільки скарбниця давньоруської архітектури, а ще й місто, де
збереглася і досліджена найбільша на Русі кількість цегельновиробничих комплексів, що робить його найкращим полігоном для вивчення вітчизняної
архітектурної спадщини. |
| format |
Article |
| author |
Руденок, B. |
| author_facet |
Руденок, B. |
| author_sort |
Руденок, B. |
| title |
Давньоруські цегельні в Чернігові |
| title_short |
Давньоруські цегельні в Чернігові |
| title_full |
Давньоруські цегельні в Чернігові |
| title_fullStr |
Давньоруські цегельні в Чернігові |
| title_full_unstemmed |
Давньоруські цегельні в Чернігові |
| title_sort |
давньоруські цегельні в чернігові |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1997 |
| topic_facet |
Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику — 30 років |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200417 |
| citation_txt |
Давньоруські цегельні в Чернігові / B. Руденок // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 82-84. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT rudenokb davnʹorusʹkícegelʹnívčernígoví |
| first_indexed |
2025-07-17T06:54:16Z |
| last_indexed |
2025-07-17T06:54:16Z |
| _version_ |
1837876132334010368 |
| fulltext |
ДАВНЬОРУСЬКІ ЦЕГЕЛЬНІ В ЧЕРНІГОВІ
Володимир Руденок
Давньоруська монументальна архітектура вже не одне століття є
предметом пильної уваги як вітчизняних, так і зарубіжних істориків,
археологів, архітекторів та мистецтвознавців.
Але, на жаль, вивчаючи пам’ятники зодчества Київської Русі, до
слідники до недавнього часу займалися головним чином самими спору
дами — їх архітектурними формами та внутрішнім оздобленням, відсу
ваючи на другий план будівельно-технічні аспекти проблеми.
Не став винятком і Чернігів — місто, у якому збереглося 5 хра
мів домонгольської доби, що складає одну шосту частину давньоруської
архітектурної спадщини (йдеться про незруйновані пам ’ятники).
Тут теж довгий час головну увагу приділяли висвітленню зовніш
нього вигляду архітектурних споруд, тобто кінцевому етапу їх ство
рення. Щодо підготовчої роботи й, насамперед, матеріально-технічного
забезпечення будівництва, то цих питань майже не торкалися.
Таким чином поза історико-архітектурннми дослідженнями зали
шалась дуже важлива будівельна галузь — виробництво цегли.
Таке становище склалося, виходячи з декількох причин, насампе
ред через відсутність об’єкта досліджень, тобто самих комплексів по
виготовленню плінфи. Вивчення однієї тільки готової цегли, обходячи
сам виробничий, процес, не давало відповідей на всі запитання.
Справа зрушила з мертвої точки у 1949 році. Саме тоді розпочало
ся археологічне вивчення давньоруського цегельного виробництва. Зна
йдена та розкопана тоді у Суздалі піч для випалювання плінфи стала
першою пам’яткою вказаної категорії, що потрапила до наукового обігу.
Проте це не було першою знахідкою плінфовипалювальних печей
на території Давньої Русі. Ще у 1891 році в селі Шатрище, біля Старої
Рязані, розкопали комплекс по виготовленню цегли, що складався з
двох печей, а у 1931 р. залишки однієї печі знайшли у Смоленську.
На жаль, наукова документація з цих розкопок повністю втрачена.
Завдяки розвитку археології, що знайшло відображення і в збіль
шенні обсягів пошукових робіт, плінфовипалювальні комплекси були
зафіксовані у Смоленську (1963 та 1973 pp.), Києві (1974— 1980 pp.) і,
нарешті, у Чернігові, де перша така споруда знайдена В. О. Богусеви-
чем ще у 1951 р .1
Пам’ятка знаходилась на території стародавнього Подолу (кінець
сучасної вул. Примакова).
Вона мала у плані форму кола з зовнішнім діаметром трохи більше
5 метрів.
Розмір плінфи, з якої збудовано піч, 2,8x27x35 см. Стіни споруди
вимуровані в одну цеглину, тобто мають товщину більше 30 см, і збе
реглись на висоту 6 рядів кладки.
Розташоване з боку річки гирло мало ширину 1 м. У середині кон
струкції зафіксовані залишки однієї поперечної цегляної стінки.
Пам’ятка датується кінцем XII — поч. XIII ст., тобто часом, коли
у Чернігові розпочалося інтенсивне будівництво.
82 Сіверянський літопис
Є дані про те, що подібний виробничий комплекс був досліджений у
тому ж 1951р. В. Білецьким на коренній терасі біля Єлецького м о
настиря. Але у даному випадку залишається місце для сумніву.2 Мину
ло більше тридцяти років. І ось у 1984 році краєзнавець Г. Кузнецов,
обстежуючи Деснянську заплаву, знайшов давньоруські цегляні спору
ди. У тому ж році вони були досліджені О. Шекуном.
Під час розкопок з ’ясувалось, що це великий плінфовипалювальний
комплекс, який складається з п ’яти печей. Повністю були досліджені
дві, що найкраще збереглися. Печі розташовані однією лінією на від
стані 2 метрів одна від одної. Це прямокутні в плані муровані споруди
розміром 4,8x4,6 м та 4 ,1x3,6 м. їх внутрішній простір поділено по дов
жині на дві частини цегляною стінкою. Товщина зовнішніх стін до 0,9 м.
Розмір плінфи 3,5—4x17—24x26— 30 см. Всі печі заглиблені в грунт на
0,7 м. Конструкції збереглися на висоту 1,2 м.
Цікаво, що цей виробничий комплекс розташовано за межами ста
родавнього міста в урочищі Святе. Місце, де розміщені печі, знаходить
ся на березі озера Млиновище, яке у давнину, мабуть, було однією із
заток р. Стрижень. Ця найбільш підвищена ділянка берега, за стверд
женням Д. Г. Гумілевського, носить назву Церковище. Вірогідно, у дав
нину тут була церква та монастир. Таке припущення має під собою пев
ний грунт, бо під час досліджень на цьому місті було знайдено шість
християнських поховань, які датуються десь серединою XIII ст. Слід
відзначити, що самі печі автор датує кінцем XIII ст. Таким чином по
ховання могли відноситися до споруди (церкви), для створення якої
і будувались печі.
Ще один давньоруський «цегельний завод» був знайдений у Черні
гові навесні 1994 р. і тоді ж досліджений археологічною експедицією
ЧДАІЗ під керівництвом автора.
Зафіксована плінфовипалювальна піч міститься на приватній са
дибі по вул. Г. Успенського, 23, що розташована у підніжжі Болдиної
гори за 60 метрів на захід від Іллінської церкви. Територія ця належа
ла у давнину Богородичному монастирю.
Піч впущена у схил правого корінного берега р. Десна на рівні пер
шої надзаплавної тераси біля гирла глибокого яру. Таке розташування
забезпечувало постійний рух повітря, що необхідне для нормальної ро
боти. Глина та вода, які потрібні у цегляному виробництві, також були
у достатній кількості поруч.
Пам’ятка добре збереглась і досліджена повністю.
Піч має в плані форму кола діаметром 4,8— 5,0 м (по зовнішньому
краю). Довжина споруди разом з гирлом 6,40 м. Внутрішній її простір
поділено по ширині шістьма цегляними стінками («козлами» товщиною
0,42— 0,48 м), які в свою чергу прорізані двома опалювальними кана
лами шириною 0,5— 0,6 м. Над лівою топкою збереглась арка другого
«козла», це дає підставу вважати, що такі ж арки існували і над іншими
«козлами», які збереглись на висоту від 0,2 до 0,85 м. Піч складена з
сирцевої плінфи розміром 27—28x20x4 см на глиняному розчині. На
підставі отриманого археологічного матеріалу п ам ’ятка датується сере
диною XII ст.4
Виходячи з досвіду попередніх досліджень, як у Чернігові, так і у
інших містах, не викликало сумніву, що розкопана піч входила до
складу плінфовипалювального комплексу і поряд повинні бути ще такі
ж споруди.
Подальші роботи підтвердити цю думку — на захід від першої бу-ла
знайдена друга піч подібної конструкції. На жаль, здійснити повно-
масштабні розкопки було неможливо і пам ’ятка досліджена лише ча
стково.
Сіверянський літопис 83
Виходячи з отриманої інформації, можна висловити обгрунтоване
припущення, що між цими двома печами існувала ще одна.
Таким чином, плінфовипалювальний комплекс на Болдиній горі
складався не менше ніж з трьох печей. За підрахунками П. Раппопорта,
подібні печі могли випалювати за сезон до 50 тис. шт. цегли.5 Таку ж
цифру дають і етнографічні матеріали.6 А це говорить про те, що виробни
чий комплекс з 4 печей у змозі видати за сезон понад 200 тис. одиниць
плінфи. Такої кількості будівельного матеріалу достатньо для побудо
ви невеличкого храму.
Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що на сьогодні Черні
гів — не тільки скарбниця давньоруської архітектури, а ще й місто, де
збереглася і досліджена найбільша на Русі кількість цегельновиробни-
чих комплексів, що робить його найкращим полігоном для вивчення віт
чизняної архітектурної спадщини.
1. П. А. Раппопорт. Строительное производство древней Руси X — XIII вв — С— П.,
1994. — С. 8— 10.
2. А. В. Шекун. Производственны й комплекс конца XII в. в Ч ернигове / / К. с. АН
СССР, № 198, М., 1989. — С. 68.
3. Там же. — С. 6 8 — 70.
4. В. Я. Руденок. Т. Г. Новик. Нова плінфовипалювальна піч з Чернігова / / С л о в ’яно-
руські старожитності П івденного лівобереж жя. — Чернігів, 1995 р. — С. 81— 83.
5. П. А. Раппопорт. Строительное производство древней Руси X — XIII вв. С— П., 1994.
— С. 22.
6. Ф. А. Брокгауз, Н. А. Ефрон. Э нциклопедический словарь. СПб. 1895. — Т. XV,
— С. 129— 144.
Д ж ерела та література:
84 Сіверянський літопис
|