Дерев'яна скульптура «Христос в темниці»
Різьблена дерев’яна скульптура «Христос в темниці» (знаходиться в експозиції Путивльського краєзнавчого музею — філіалу державного історико-культурного заповідника м. Путивля) — один з найцікавіших образів народної дерев’яної скульптури XVIII століття, що збереглася в єдиному екземплярі, на Сумщ...
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200598 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Дерев'яна скульптура «Христос в темниці» / О. Лепьошкіна // Сіверянський літопис. — 1998. — № 3. — С. 41-48. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200598 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2005982024-12-16T15:33:57Z Дерев'яна скульптура «Христос в темниці» Лепьошкіна, О. До 80-річчя Путивльського музею Різьблена дерев’яна скульптура «Христос в темниці» (знаходиться в експозиції Путивльського краєзнавчого музею — філіалу державного історико-культурного заповідника м. Путивля) — один з найцікавіших образів народної дерев’яної скульптури XVIII століття, що збереглася в єдиному екземплярі, на Сумщині. 1998 Article Дерев'яна скульптура «Христос в темниці» / О. Лепьошкіна // Сіверянський літопис. — 1998. — № 3. — С. 41-48. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200598 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
До 80-річчя Путивльського музею До 80-річчя Путивльського музею |
| spellingShingle |
До 80-річчя Путивльського музею До 80-річчя Путивльського музею Лепьошкіна, О. Дерев'яна скульптура «Христос в темниці» Сiверянський літопис |
| description |
Різьблена дерев’яна скульптура «Христос в темниці» (знаходиться
в експозиції Путивльського краєзнавчого музею — філіалу державного
історико-культурного заповідника м. Путивля) — один з найцікавіших
образів народної дерев’яної скульптури XVIII століття, що збереглася
в єдиному екземплярі, на Сумщині. |
| format |
Article |
| author |
Лепьошкіна, О. |
| author_facet |
Лепьошкіна, О. |
| author_sort |
Лепьошкіна, О. |
| title |
Дерев'яна скульптура «Христос в темниці» |
| title_short |
Дерев'яна скульптура «Христос в темниці» |
| title_full |
Дерев'яна скульптура «Христос в темниці» |
| title_fullStr |
Дерев'яна скульптура «Христос в темниці» |
| title_full_unstemmed |
Дерев'яна скульптура «Христос в темниці» |
| title_sort |
дерев'яна скульптура «христос в темниці» |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
До 80-річчя Путивльського музею |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200598 |
| citation_txt |
Дерев'яна скульптура «Христос в темниці» / О. Лепьошкіна // Сіверянський літопис. — 1998. — № 3. — С. 41-48. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT lepʹoškínao derevânaskulʹpturahristosvtemnicí |
| first_indexed |
2025-07-17T07:10:37Z |
| last_indexed |
2025-07-17T07:10:37Z |
| _version_ |
1837877157894815744 |
| fulltext |
Олена Лепьошкіна
ДЕРЕВ’ЯНА СКУЛЬПТУРА «ХРИСТОС В ТЕМНИЦІ»
Овіяний святістю та чистотою образ Христа Спасителя набув най-
більшої популярності у народі. Він відтворений в іконах, картинах,
скульптурах.
Різьблена дерев’яна скульптура «Христос в темниці» (знаходиться
в експозиції Путивльського краєзнавчого музею — філіалу державного
історико-культурного заповідника м. Путивля) — один з найцікавіших
образів народної дерев’яної скульптури XVIII століття, що збереглася
в єдиному екземплярі на, Сумщині.
1
Про її появу у каплиці церкви Різд-
ва Пресвятої Богородиці Путивльського Мовчанського печерськош чо-
ловічого монастиря існує така легенда. Лжемитрій І, йдучи походом на
Москву, залишив на своєму шляху у церквах та монастирях вироби ре-
лігійного змісту західного характеру.
2
Згідно з оповідкою, Самозванець
молився і перед цією скульптурою, яка, безперечно, несе на собі відби-
ток католицизму. Є й думка, що для православної релігії було не влас-
тиво зображувати Ісуса Христа та інших святих у натуральній людській
подобі. Згадують про це у дореволюційній літературі путивльські до-
слідники старожитностей XIX ст. Петро Раздольський,
3
Іван Рябінін,
4
священик Іаков Левитський. До того ж, думка про привезення скульптур-
ри в Путивль Лжедмитрієм ще й досі продовжує тиражуватися в сучас-
ній краєзнавчій літературі.
6
Однак твердження, що скульптура виконана
католиками, помилкове, як і те, що привіз її до Путивля з Польщі Са-
мозванець, якому здалися у листопаді 1604 року Чернігів, Путивль та
інші міста «и на протяжении 600 верст от запада к востоку Лжедмит-
рий уже признавался истинным царевичем».
7
Такий несподіваний успіх Самозванця у Сіверянській землі історик
М. Карамзін пояснює тим, що там «жил старый дух литовский, там бы-
ло скопище злодеев, беглецов, слуг опалых, они естетственно, ожидали
мятежа, как счастья. Народ и сами люди воинские, удивленные беспри-
пятственным входом самозванца в Россию, могли, веря внушению его
лазутчиков, думать, что Годунов действительно не смеет противиться;
истинному Иоаннову сыну».
8
Ще в сиву давнину кам’яні та дерев’яні статуї широко використову-
вались як об’єкти поклоніння предкам, які могли ототожнюватись з са-
мим ідолом; у похоронній обрядовності — як сховище душі померлого
і як матеріалізоване відбиття шляху душ в інший світ; як оберіг (жит-
ла людини), що володів надприродною магічною силою. Таким було
призначення ідолів і в стародавній Київській Русі.
9
З поширенням хри-
стиянства ідоли з язичницьких святилищ поступово витіснялись, нищи-
лись, хоча на периферії вони збереглися аж до початку XV століття,
Так, Збручське святилище з ідолом функціонувало майже до XIII сто-
ліття.
10
Ще в 1380 році один із шляхів від Москви до Коломни називали
«болвановским».
11
Тривалий час зберігалося шанування ідолів у Нов-
городській, Ростовській, Чернігівській, Новгород-С.іверській землях. Від-
мічено, що коли у 1540 році до Пскова привезли різьблені образи Свято-
го Миколи та Святої Параскеви П’ятниці, то люди угледіли в них «бол-
ванне поклоніння» і через це, як переказує літописець, «в людях была
большая молва и смятение... По всей вероятности, псковичи, опознали в
их образах идолы Волоса и Мокоши».
12
Доречно згадати також повсюди-
не нищення дерев’яних ідолів християнськими місіонерами у «інородців»
в ХIV—XVII століттях. Така загальна атмосфера страху та побоювання.
Сіверянський літопис 41
ототожнення дерев’яних різьблених зображень християнських святих з
язичницькими пояснює, чому в той час не могла розвиватися, по суті,
язичницька ідолоподібна форма круглих скульптур.
Та у XVIII ст. цей острах вже зникає. Скутий дух небезсторонності
та художнього смаку проривається на волю. Звідси таке бурхливе роз-
повсюдження круглої дерев’яної скульптури у церквах на початку
XVIII ст., про що просигналізували синодальні укази 1722, 1767, 1830,
832 та інших років, що забороняли установлення скульптур в церк-
вах.
13
Як відмічає мистецтвознавець В. Пуцко, по відношенню до дере-
в'яної скульптури у деяких православних священиків склалася не зов-
сім вірна думка: «надо различать функцию скульптуры и отсюда оцени-
вать синодальные указы и их направленность. Речь шла о том, что
скульптура не должна являться равнозначной иконам в их функции мо-
ленного образа. Декоративная же роль скульптуры в интерьере русско-
го храма никем никогда не исключалась, кроме тех случаев, когда ис-
полнители указа оказывались не очень внимательными читателями его
текста».
14
За вказівками сліпих виконавців цих указів було знищено значну
частину дерев’яних скульптур як в міських церквах і соборах, так і в
маленьких сільських церковках, а також було заборонено розміщувати
«ідолів» у селянських хатах. Але, незважаючи на цю війну з дерев’я-
ними різьбленими культовими пам’ятниками, багато з них пережили
століття. На відміну від іконопису, в культовій дерев’яній скульптурі
склалися свої іконографічні типи, мотиви, сюжети, заміщення того чи
іншого язичницького божества християнським.
Що стосується скульптури путивльського Спасителя, то вона вико-
нана в іконографічному стилі Христа, що знаходиться у темниці. Він си-
дить, ніби усією постаттю нахилившись вперед. Ноги зігнуті у колінах.
Лівою рукою обхопив себе за правий бік. Права рука зігнута у лікті,
піднята вгору, пальці витягнуті, кисть трохи зігнута, розгорнута долоня
повернута до обличчя. Такий жест підсилює на обличчі Христа вираз
прислуховування до власних роздумів. Це насамперед видно з погляду
очей, прикритих важкими повіками. Зі зморщок на щоках, скорботно
опущених кутиків вуст. Овал обличчя Христа видовжений, вираз лагід-
ний і спокійний. Лице обрамлене коротенькою роздвоєною борідкою, є
невеликі вуса. Чоло високе, відкрите, волосся з нього забране під вінець.
Ніс прямий, ніздрі трохи розширені, вуста розімкнуті, рот напіввідкри-
тий. Перехід від надлоб’я до звужених вилиць підкреслено глибокою
западиною. Волосся розділене на проділ і спадає на спину хвилястими
пасмами, поділеними неглибокими рівчачками. На голові терновий ві-
нець, що складається з мотиву вісімки, що повторюється, пересіченої
поздовжньою прямою лінією. Вінець виконано дуже майстерно, він імі-
тує перевиті прути. З вінка виступають десять гострих колючок, із яких
збереглися тільки дві. Дослідник Н. Валецька вважає, що «венок» —
знак обреченности к отправлению на «тот свет». Сущность языческой
символики венка — знак избранничества, посвящения высшим силам».
15
Частина потилиці Спасителя зрізана (мабуть, пізніше) — для при-
кріплення хрещатого німба. Тіло пофарбоване у коричнювато-вохристий
колір. Видовжений тулуб трактовано узагальнено, з виразно намічени-
ми лініями ребер та запалого живота. Зі спини Христос широкоплечий.
Але частина її плоско зрізана — деталь, що вказує на те, що після ви-
готовлення скульптуру передбачалось влаштувати у так звану темницю.
Взагалі, вирізблюючи образ Христа, невідомий майстер не ставив
собі за мету підпорядкувати скульптуру класичним канонам. У малю-
ванні фігури різець майстра не підкреслив анатомічних особливостей
тіла людини, але добився відтворення характеру, стану зображуваного.
42 Сіверянський літопис
Так, в цьому трактуванні скульптура донесла до нашого часу образ
терплячої, приреченої людини, що змирилась зі своїм становищем. Стег-
на Христа прикриті набедреником, який розділяється на дві частини і
лягає крупними завитками, що імітують структуру древесного листка.
Надання набедренику рослинних форм здогадно є реліктовим відобра-
женням збереженого в аграрному обряді зв’язку між уявленням про
воскресения та пахощами рослинності.
Ця фігура канонічна, виконана за схемою самотньої знесиленої лю-
дини. її, згідно з апокрифічною легендою, тільки що бичували та, ув’яз-
нивши в темницю, залишили зі своїми думками наодинці. Але при всій,
здавалося б, простоті та деякій наївності цього іконографічного образу
семантика зображення «Сидячого Спасителя» продовжує залишатися,
нерозкритою. Де початок раннього його виявлення? Хто є першим май-
стром цього зразка? Чому саме в цій іконографії Христос був прийняв-
тий народними майстрами і саме це його зображення стало дуже попу-
лярним протягом кількох століть у різних країнах світу?
Цими питаннями займалося небагато дослідників і лише деякі з
них можуть поділитися своїми спостереженнями. Як відмічає В. Цоді-
кович: «В Россию иконографический тип «Сидящего Спасителя» при-
шел из Западной Европы и этот западный сюжет является не канониче-
ским, а апокрифическим»,
17
Дослідник М. Серебренніков зауважує, що
«само изображение сидящего Спасителя в темнице имеет расхождение
с текстом Евангелия».
18
Там Христос, одягнений в набедреник, багряни-
цю та терновий вінець, стікаючи кров’ю, гнаний натовпом катів, несе на
Голгофу свій тяжкий хрест, на якому його потім будуть розпинати. І
нема йому ні хвилини відпочинку, ані спокою. У цій же іконографії зна-
йшло відображення народне трактування цих подій: у той час, коли ка-
ти готували хрест для розп’яття, Христа покинули на якусь хвилину і
він скористався цим, присів і замислився. У Німеччині, сюжет «Стра-
дающего, скорбящего Христа» ще в XV ст. став темою для багатьох
дерев’яних скульптур.
По-своєму трактують Христа в цій іконографії інші автори: М. Маль-
цев — як «сидящего, защищающегося от заушений»;
19
О. Чекалов — як
«бичуемого, принимающего побои»;
20
П. Раздольский — як «сидящего
во славе».
21.
Дуже переконливо звучить версія, що пояснює масовий характер
появи цього іконографічного типу у різних народів, яку висуває дослід-
ник І. Уханова. На її думку, іконографічним протооригіналом для
скульптурних зображень Христа у темниці послужила гравюра «Скор-
бящий Христос» (1500 p.), що виконана на міді німецьким художником-
гравером епохи Відродження Альбрехтом Дюрером у його серії «Ма-
лые страсти Христа». У цьому творі дуже виразно проявились художні
принципи Дюрера: прагнення відобразити багатоликість навколишньої
дійсності, передати свої спостереження, увага до людей із народу, ці-
кавість до відображення оголеного тіла.
22
Різноманітні і назви цього іконографічного типу: «Спаситель в тем-
нице» — в південих районах Росії,
23
«Христос скорботний» — в Украї-
ні,
21
«Страждаючий Христос» — в Білорусі,
25
«Полунощний Спас»— в
північних районах Росії та в Прикам’ї,
26
«Смуткяліс» — в Литві,
27
«Хрис-
тос фрасобливий» — в Польщі,
28
«Скорбящий Христос». — в Німеччині
та Західній Європі.
29
Багатоваріантність визначення «Спасителя, що сидить» відображає
широку географію цього іконографічного християнського сюжету, що
став популярним у народі.
До речі, і сам композиційний прийом зображення людини, що сидить,
давав можливість відобразити широкий діапазон характерів та настроїв.
Сіверянський літопис 43
людей у різних життєвих ситуаціях. Та, можливо, справа не тільки в
цьому. Є й інші причини популярності «Спасителя у темниці». Ймовір-
но, тут відбились старі язичницькі уявлення, пов’язані з погребальни-
ми та поминальними обрядами культу предків.
30
Так, сидяча поза на-
давалась і багатьом кам’яним статуям, наприклад, половецьким бабам,
які і в наш час збереглися на півдні; України; декілька таких статуй зна-
ходяться в експозиції Одеського музею археології. Звичайно, ці кам’я-
ні статуї пов’язані з поховальною обрядовістю, мають особливі портрет-
ні риси померлого.
Питання, — якому народові належать ці кам’яні баби, — росій-
ський вчений, професор археології О. Уваров розв’язує так: «Эти исту-
каны принадлежат одному и тому же народу, проживавшему в Сред-
ней Азии, а потом вышедшему оттуда и обратно уже больше туда не
возвращавшемуся». Цю думку Уваров підтверджує тим, що серед сибір-
ських «бовванів» зустрічаються зразки примітивно, грубо оброблені, без
будь-яких ознак удосконалення. Іншим доказом професора, що кам’яні
баби — творення тюркських народів, є посилання на пам’ятку давньо-
руської літератури «Слово о полку Ігоревім»: «...и тебе Тмутаракан-
ский бльбань...».
31
Скульптура кам’яних (половецьких) баб згадується з стародавніх
часів багатьма мандрівниками та вченими. Найдавніше з них знаходи-
мо у Рубрука — французького монаха, якого надіслав король Людовик
IX до Менгухана у 40-і роки XIII століття. (Менгухан був двоюрідним
братом монголо-татарського хана Батия, який тривалий час воював з
Київською Руссю). Рубрук зустрічав кам’яних баб на березі Та-
наісу («Дону» — в перекладі з давньогрецької) і приписував їх народу куманів
(половців).
32
Дослідники Путивльського краю Надєждін і Кепен у 1836—46 ро-
ках бачили кам’яних баб і в Курській губернії, до складу якої входив і
Путивльський повіт, на дорозі із Бєлгорода в Хотмижськ, а також по-
близу Дроздовських курганів. Слово «баба» з монгольської означає
«батько предків».
33
Згідно із традиціями у деяких слов’янських племен чекати смерті
і її прийняття належало також сидячи.34 Отже, композиційний христи-
янський варіант став співзвучним ранньослов’янським віруванням не
тільки позою, але ж і духовною наповненістю: Боголюдина перед роз-
п’яттям. Ця обставина, очевидно, і сприяла розповсюдженню подібних
скульптур Спасителя і проникненню в його іконографію окремих мо-
ментів, асоційованих з порівнюваними половецькими бабами. Це і на-
дання обличчю Христа портретних рис конкретних людей, до того ж
частіше різного типу і облачіння в найрізноманітніші ризи.
Наприклад, у більшості скульптур народів, що населяли Поволжя,
як пояснює дослідник В. Цодікович, в обличчях — чуваські, мордов-
ські, татарські риси або ж змішані. Є й скульптури з рисами слов’ян.
Проте дослідник не бачив жодної ікони, на якій би Христос був зобра-
жений з обличчям «Інородця». На його думку, дерев’яна скульптура
менш підлягає канонам і за самою своєю природою найбільш реалісти-
на, приземлена — і обсягом, і плоттю. Надання обличчям національних
рис — це немовби паспорт, що свідчить про те, що майстрами скульп-
тур Поволжя були представники різних національностей. Отже, всяке
національне мистецтво створює образи богів з етнічними рисами.
35
Але незважаючи на те, що різьбярі різних національностей зобра-
жали Христа по-своєму, він все ж залишається, як у Біблії, східною
людиною. Про це красномовно свідчить все, що його оточує: пустельний
пейзаж, отари овець, скотарі, рибалки, палюче сонце тощо.
36
44 Сіверянський літопис
Популярність скульптурних зображень страждаючого Спасителя
зумовлена ще й тим, що правдивість і точність, з якою майстри переда-
вали муки Христа, наводили на роздуми про несправедливість буття.
Більше того, прослідковується відхилення від біблейського тексту: по-
кинутий своїм Всемогутнім Отцем, Христос беззахисний, як проста
смертна людина. Морально-естетична функція цього образу була вище
релігійної, бо вона відображала в цілому земне становище беззахис-
ного народу. Якщо при цьому і допускались якісь відхилення від
традиційної іконографії, то завжди залишалося незмінним бажання
майстрів викликати співчуття до душевного і тілесного болю, відобра-
зити тяжкі страждання. Первісне розташування фігур сидячого Спаси-
теля у центрі храму, детальна проробка їх зі спини — свідчило про те,
що вчорашні язичники бачили у них старих звичних богів або обоготво-
рених предків. Вже пізніше їх стали поміщати до «темниці» і ставити
біля стіни.
Серед відомих на Україні фігур «Христа скорботного» найбільш
характерною і ранньою є скульптура початку XVII століття з міста Ро-
гатина Івано-Франківської області. Вона відтворює канонічну фігуру
самотньої виснаженої людини. Виходячи за рамки обов’язкової іконо-
графії, автор зображає чоловіка, закатованого, натрудженого, тяжко
замисленого. Як пише український дослідник М. Моздир, такий тип
«Христа скорботного» був поширений у більшості своїй на Правобе-
режжі України. Він дуже схожий за образно-пластичним трактуванням з
аналогічними виробами народних майстрів Польщі і Литви. На Ліво-
бережжі України композиційна схема даного типу фігур була відмін-
ною і наближалась до південноросійської. Про це, як вважає М. Моздир,
«свідчить, зокрема, і скульптура «Христос у темниці», що із Мовчан-
ського чоловічого монастиря в Путивлі».
37
Досить помітна різниця і в композиції цієї статуї: Христос скор.-
ботний не спирається ліктем на коліно, його ноги поставлені паралель-
но, на одній висоті; ліва рука притиснена до правого боку, а права під-
нята догори. Ця фігура дуже нагадує архангельських та пермських
«Спасів в темниці». Тема беззахисності і водночас роздумів про тяжке
становище простих людей, яка так правдиво прослідковується у скульп-
турах цього типу на Правобережжі України, саме тут поступається міс-
цем розкриттю почуттів дещо іншого плану — приреченості, терпіння і
знесення страждань.
До нашого часу збереглося небагато дерев’яних скульптур у музеях
України, що виготовлені за зразком «Христа скорботного». Є такі фі-
гури у Львівському обласному музеї українського мистецтва, в худож-
ньому музеї міста Дрогобича Львівської області, в музеї етнографії і
художніх промислів АН України в Києві. Але ж в композиційній побу-
дові всі ці зразки більш подібні до польських і нічого спільного не ма-
ють з путивльським Спасителем.
Польські «Христи фрасобливі» звичайно зображались у приземле-
но-побутовому ключі, композиційно безладному, виконані примітивно-
поспішно. Це постать людини, зігнутої лихом, з відхиленими від тіла
руками: права, підпираючи голову, опирається ліктем на праве коліно,
ліва — опущена на ліве коліно. Сум та скорбота відбились на обличчі
кожної такої скульптури. У сакральній різьбі поляків багато спільного
з релігійною дерев’яною скульптурою литовців (образ «скорботного
Христа») та білорусів католицького віросповідання.
38
Польські скульптури були, як правило, невеликих розмірів — 28—
35 см, двовимірні. Встановлювали їх, звичайно, на придорожніх хрестах
та стовпах, в капличках і костьолах. Скульптурні композиції такого ре-
лігійного змісту збереглися подекуди у Польщі і зараз. Польські селяни
здавна шанували священні місця, овіяні нерідко переказами та леген-
Сіверянський літопис 45
дами ще дохристиянських вірувань. Біля священного джерела або ка-
меня вони ставили каплицю, в якій розміщували розп'яття, скульптури
Христа, Богоматері з немовлям або святого — покровителя даної міс-
цевості.
Багато різних дерев’яних скульптур сакрального типу розсіяно по
землі литовській. Подібно до польських «Христосів фрасобливих» ли-
товські «Смуткяліси» встановлювались на площах містечок, в полі, біля
криниці. Ставили їх як захист від нечистої сили, з нагоди народження
дитини, закладання садиби, як матеріалізовану молитву в знак подяки
за допомогу або за захист і навіть просто для того, щоб перехожий зміг
помолитися чи покаятися.
39
«Христос в темниці», що зберігається у Путивльському краєзнав-
чому музеї, також нічого спільного не має і з литовськими «Смуткялі-
сами». Він на вигляд монументальний, як інші російські Спасителі, що
сидять, і відрізняється тривиміром (137x87x37). Отож, легенда про при-
везення цієї статуї в Путивль із Польщі Лжедмитрієм І, ченцем підмос-
ковного Чудова монастиря — Грицьком Отрепьєвим, не має під собою
грунту. Безперечно, що Самозванець прибув у Путивль у супроводі
ксьондза і мав при собі дорогі для нашого міста реліквії, які згодом
залишилися у Мовчанському монастирі. Але це не була статуя Спаси-
теля.
Відносно часу виготовлення путивльського Христа треба сказати
таке: цей російський іконографічний сюжет в XVII столітті був .рідкіс-
ним явищем. Існує, наприклад, фресковий «Христос в темниці» середи-
ни XVII століття в розписах церкви Троїці в Микитниках (Москва).
Дослідник Десятніков по ніші, яку знайшов в соборі Нового Єрусали-
ма, прийшов до висновку: там знаходиться сидячий Спаситель XVII сто-
ліття.
40
Згідно з вимогами часу дерев’яна скульптура XVII ст. мала ін.-
шу іконографію, яка зовсім відрізнялась від іконографії XVIII ст. Різ-
ниця полягала в іншій проробці узагальнених сумарних обсягів без
дрібної їх деталізації — розробці орнаментально-симетричними форма-
ми. Наприклад, серед багатьох російських розп’яттів XVII ст. у Христа
відсутні тернові вінці, волосся характерне гладкою поверхнею без роз-
ділу її рівчачками.
41
Виготовлення Мовчанського Христа припадає на початок XVIII
століття. Це був час великих петровських економічних, соціально-полі-
тичних та культурних перетворень, характерний послабленням позицій
офіційної церкви і підсиленням світського начала у житті та в мисте-
цтві. Це був час воскресіння до того забороненої язичницької тривимір-
ності дерев’яної скульптури. Путивльський Мовчанський Христос цілком
відповідає цьому часу. Отже, його образ має і зумовлену символіку і
певне значення. Несе скульптура і всі стилістичні ознаки XVIII століт-
тя, як і різьблені дерев’яні фігури Аарона, Моісея, Іоанна Хрестителя,
Іоанна Богослова, Спасителя, які надійшли у 1915 році в музей Полтав-
ського губернського земства, збирачкою і дослідницею яких була
Є. М. Скаржинська та наукові співробітники Полтавського єпархіаль-
ного древлесховища. Складачем каталога (1909 р.) старожитностей був
В. Трипольський. У каталозі древлесховища ці скульптури було записа-
но як «Стародавні різьблені фігури XVIII століття». На превеликий
жаль, вся ця безцінна колекція згоріла в період окупації Полтави ні-
мецькими загарбниками у вересні 1943 року. Зразки залишились тільки
на старовинних фотознімках.
42
Належність Мовчанського «Христа в темниці» до XVIII століття
підтверджує і ціла низка скульптур аналогічного типу, що збереглися у
різних музеях Росії. Це дуже яскраво видно при порівнянні путивль-
ського Спаса зі статуями «Христос в темниці» XVIII століття із Улья-
46 Сіверянський літопис
нівського обласного художнього музею, Пермської художньої галереї,
Вологодського музею-заповідника, Тобольського державного історико-
архітектурного музею-заповідника Тюменської області, Архангельсько-
го обласного музею образотворчого мистецтва, Курського обласного
краєзнавчого музею та інших. У них принципово-тотожне трактування
пластики волосся, обличчя, тіла, набедреника. Як і в путивльського
Христа, у них — терновий вінець з колючками і з перевитими прутами,
відкрите обличчя з коротенькою роздвоєною борідкою, плоскі груди та
запалий живіт. Набедреник у більшості фігур так само розчленовуєть-
ся на дві частини, складаючи дві коротенькі холоші. Оскільки в образі
путивльського Христа відтворено місцевий типаж, то можна припустити,
що різьбяр був місцевим мешканцем, очевидно, ченцем чоловічого Мов-
чанського Печерського монастиря. Був час, коли скульптура сяяла блис-
ком і була одягнена дуже розкішно: в оксамитову мантію синього ко-
льору, обшиту срібним галуном та оперезану блакитною шовковою тась-
мою; на ногах — тонкі білі панчохи; ноги взуті в черевики з чорного
оксамиту, облямовані золотим позументом.
43
Зараз на фігурі путивльського Спасителя нема одягу, відвідувачі
музею, як і в давнину, лицезріють образ стражденного Христа, мучени-
ка, поклоняються йому.
Хоча скульптура «Христос в темниці» і залишилась єдиним зраз-
ком дерев’яних скульптур Спаса, що сидить, в нашому регіоні, але ж
вона була не єдиним вибором різьбярів Путивльського повіту. Як свід-
чать старожили краю, в іконостасі кожної путивльської церкви (а їх
в XVII столітті було 24 та 4 монастирі, в XIX столітті залишилось 7 та
Мовчанський Печерський монастир) знаходилось дерев’яне розп’яття
Ісуса Христа. Збереглися і до нашого часу в Спасо-Преображенському
соборі Путивля два розп’яття:44 в притворі (виготовлене на початку
XVIII століття), і в іконостасі (виготовлене в 1838 році і оновлене в
1907 році).
Джерела та література:
1 История pусского искусства. — М., 1960. — Т. 5. — С. 431; БСЭ. — М., 1 1952
— Т. 15. — С. 362—363.
2 Соболев Н. Н. Русская народная резьба по дереву. — М. — Л., 1934. — С 387.
3 Раздольский П. М. Статья «Забытая старина из эпохи самозванщины». (Доклад
Литературно-Историческому Кружку, учрежденному при Императорском Харьков-
ском университете). Сб. «Исторический вестник». — СПБ., 1902. — LXXXVII.
— С. 1010—1012.
4 Рябинин И. М. История о Путивле, уездном городе Курской губернии. — Путивль,
1911. — С. 35.
5 Левитский Иаков. — Монастыри, церкви и святыни города Путивля // Курские-
Епархиальные Ведомости. — 1900. — № 29. — С. 682—683.
6 Соловьев С. М. История России с древнейших времен. — М., 1960. — Кн. IV (том
7—8). — С. 417.
7 Карамзин Н. М. История государства Российского. — С.-Пет., 1824. — Т. XI.
— С. 156.
8 Харсеева Л. Н. Из истории одного экспоната. — // Путивльские ведомости. — 1993
года 5 июня; Вечерокий В. В., Гильбо И. А. Луговской А. В. Путивль (фотопуте-
водитель). Киев, 1992. — С. 152; Нефедовский Е. Г. Путивль. — Харьков, 1966;
Луговской А. В., Нефедовский Е. Г. Путивль. Путеводитель. — Харьков. 1985. —
С. 7.
9 Тайлор Э. Б. Первобытная культура. — М., 1989. — С. 346.
10 Советская археология. — 1986. — № 4. — С. 98.
11 Повесть о Куликовской битве. — Л., 1984. — С. 278.
12 Успенский Б. А. Филологические разыскания в области славянских древностей.
М., 1981. — С. 113.
Сіверянський літопис 47
13 Полное собрание постановлений і распоряжений по ведомству православного веро-
исповедания Российской империи: — Т. П. — СПБ. — 1872. — С. 293—294;
Ґальковский Н. М. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси.
Том 1. — Харьков, 1916. — С. 121.
14 Листування В. Г. Пудко з В. К. Цодиковичем (лист від 03.12.1982) // З власного
архіву автора.
15 Белецкая Н. Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов М.,
1978. — С. 88.
16 Пропп В. Я. Русские аграрные праздники. — Л., 1963. — С. 90, 97.
17 Цодикович В. К. Народная деревянная скульптура Ульяновской области 17—19 вв.
— Ульяновск, 1988. — С. 36.
18 Серебренников Н. Н. Русская деревянная скульптура. — М., 1928. — С. 47.
19 Мальцев Н. В. Моршанская деревянная скульптура. Сообщение ГРМ Вып. XI —
М., 1976. — С. 86.
20 Чекалов А. К. Народная деревянная скульптура Русского Севера. М., 1974. — С. 15.
21 Раздольский П. М. // Там само.
22 Уханова И. Н. «К истории культурных связей России с Западной Европой в 17 —
нач. 18 вв. // Труды Гос. Эрмитажа. — Л., 1974. — Вип. XV. — С. 24—25.
23 История русского искусства. М., 1960. — Т. 5 — С. 433.
24 Моздир М. І. Українська народна дерев’яна скульптура, Київ, 1980. — С. 24.
25 Леонова А. К. Народная деревянная скульптура Советской Белоруссии. Авторефе-
рат диссертации кандидата искусствоведения. — Минск, 1973 г.
26 Серебренников Н. Н. Пермская деревянная скульптура. — Пермь, 1967. — С. 19.
27 Канцедикас А. С. Литовская народная скульптура. — М., 1974. — С. 20.
28 Ганская О. А. Народное искусство Польши. — М., 1970. — С- 137.
29 БСЭ. — М., 1952. — Т. 15. — С. 362.
30 Ольховский В. С. Погребально-поминальная обрядность населения степной Скифии
(VII—III вв. до н. э.). М., 1991. — С. 101.
31 Указатель памятников России в Императорском Историческом музее в Москве.—
М., 1893. — С. 81—82.
32 Труды Курской губернской архивной комиссии. Вып. II. — Курск, 1915. — С. 28.
33 Там само. — С. 29.
34 Археология Украинской ССР. — Киев, 1986. — С. 232.
35 Подикович. — Там само. — С. 8.
36 Наука и религия. — 1991. — № 6. — С. 20.
37 Моздир. — Там само. — С. 34.
38 Ганская. — Там само. — С. 139.
39 Канцедикас. — Там само. — С. 22.
40 Десятников В. А. Русская деревянная скульптура. — М., 1972. — С. 124.
41 Лист від Цодиковича В. К. 30 грудня 1993 року. (Власний архів автора).
42 Лист від Мокляка В. М. 17 липня 1994 року. (Власний архів автора).
43 Раздольский. — Там само. — С. 1100.
44 Рябинин И. М. О Путивльском Преображенском соборе и о тех церквах и мона-
стырях, кои имели связь с ним. — Харьков, 1902. — С. 28.
48 Сіверянський літопис
|