Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм
Gespeichert in:
| Datum: | 1998 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200615 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм / І. Кичко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 3. — С. 161-169. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200615 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2006152024-12-16T15:36:03Z Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм Кичко, І. Економіка 1998 Article Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм / І. Кичко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 3. — С. 161-169. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200615 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Економіка Економіка |
| spellingShingle |
Економіка Економіка Кичко, І. Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Кичко, І. |
| author_facet |
Кичко, І. |
| author_sort |
Кичко, І. |
| title |
Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм |
| title_short |
Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм |
| title_full |
Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм |
| title_fullStr |
Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм |
| title_full_unstemmed |
Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм |
| title_sort |
методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Економіка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200615 |
| citation_txt |
Методологічні основи оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм / І. Кичко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 3. — С. 161-169. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT kičkoí metodologíčníosnovioptimalʹnogopoêdnannâbûdžetnihtapozabûdžetnihdžerelfínansuvannâsocíalʹnihprogram |
| first_indexed |
2025-07-17T07:12:05Z |
| last_indexed |
2025-07-17T07:12:05Z |
| _version_ |
1837877246655725568 |
| fulltext |
Ірина Кичко
МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОПТИМАЛЬНОГО ПОЄДНАННЯ
БЮДЖЕТНИХ ТА ПОЗАБЮДЖЕТНИХ ДЖЕРЕЛ
ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОГРАМІ
Демографічна ситуація в Україні характеризується зниженням рів-
ня народжуваності, підвищенням загального рівня смертності, що в кін-
цевому результаті веде до зниження природного приросту населення
(Табл. № 1). У 1996 році зафіксований найбільший за останні п’ять
років рівень смертності. За цей час спостерігається чітка тенденція до
зниження приросту населення (найнижчий приріст населення — в 1996
році). Відбувається старіння населення, отже, збільшується кількість
пенсій за віком. На високий рівень смертності впливає також незадо-
вільна екологічна ситуація в Україні, в результаті якої зростає захво-
рюваність, отже, збільшується кількість пенсій за інвалідністю.
Актуальність вирішення соціально-економічних проблем зумовлю-
ється також низьким рівнем життя в Україні. Як свідчать результати
досліджень деяких вчених [1; с. 72], кількість бідних в І—II кварталах
1996 року дорівнювала 53,5 — 61,2%. Бідність населення посилюється
через значні затримки заробітної плати, пенсій та ріст цін. У першу
чергу соціального захисту потребує і та частина населення, яка живе
нижче межі бідності. За деякими підрахунками, кількість населення,
що проживає в таких умовах, становить до 17,4 — 22,0% населення.
Дані фактори зумовлюють зростання бюджетних витрат на фінан-
сування соціальних заходів. У зв’язку з цим особливої актуальності на-
буває питання мобілізації існуючих та пошук додаткових джерел фінан-
сування соціальних витрат.
На сторінках економічних видань активно обговорюється проблема
бюджетного фінансування соціальних програм. Недостатність бюджет-
ного фінансування соціальної інфраструктури пропонують частково ви-
рішити, увівши цільові податки на фінансування культури, освіти та
розширивши перелік видів соціальної інфраструктури, що входять до
так званих «захищених статей бюджету» [2; с. 13]. Варто відмітити, що
це досить суттєві пропозиції, але всі проблеми відтворювального харак-
теру неможливо вирішити, модифікуючи податкову систему. Основна
увага приділяється перерозподільному процесу, а акцент потрібно пере-
нести на створення та зміцнення фінансової бази, необхідної для своє-
часної виплати пенсій, допомог, забезпечення відповідного рівня хар-
чування, речового забезпечення, комунальних послуг будинків-інтерна-
тів та інших спеціалізованих закладів системи соціального захисту.
На сучасному етапі установи соціального захисту перебувають на
кошторисному фінансуванні і безпосередньо залежать від виконання
доходної частини бюджету. Крім того, одним із додаткових методів фі-
нансування соціальних програм є використання поряд з бюджетними
коштами коштів, що надійшли від соціального страхування.
Розділяють три моделі соціального страхування [3; с. 35]. Перша
модель характеризується тим, що розмір пенсій залежить від численних
зовнішніх факторів, наприклад, від стажу, посади (персональні пенсії).
При даній моделі вважається, що держава забезпечить майбутнє, але
об’єктивно така система забезпечує тільки невисокий рівень захисту і
Сіверянський літопис 161
лише за умови бездефіцитного державного бюджету. При другій моде-
лі страхування внески сплачують як страховики, так і страхувальники.
При цій моделі соціальні ризики не страхуються. Страхування орієнту-
ється на погашення поточних витрат по пенсійному страхуванню, а май-
бутні витрати до уваги не беруться, що не додає страхувальникам впев-
неності в завтрашньому дні. Третя модель базується на страхуванні со-
ціальних ризиків. Вона орієнтується на персоніфікований розподіл стра-
хових внесків, при якому кожний страхувальник може підрахувати ве-
личину нагромаджених внесків, направлених на майбутнє пенсійне за-
безпечення, і зацікавлений в їх збільшенні. Дана модель страхування
позбавляє ілюзії про безмежність державного фінансування соціальних
програм. Іншими словами, в основу другої моделі покладено перерозпо-
дільний принцип, а в основу третьої — нагромаджувальний.
Соціальне страхування у різних країнах формується, функціонує і
має ознаки тієї чи іншої моделі соціального страхування. У Німеччині,
наприклад, де наявні всі ознаки другої моделі соціального страхування,
всі працюючі за наймом у відповідності з діючим законодавством під-
лягають обов’язковому соціальному страхуванню: пенсійному, на випа-
док хвороби, безробіття, інвалідності та ін. Внески до фондів соціаль-
ного страхування з працівників складають: фонд пенсійного страхуван-
ня — 9,6% заробітної плати, фонд страхування на випадок безробіття
— 3,25%, у фонд медичного страхування — 6,6%. Такі ж внески на кож-
ного працюючого громадянина сплачують і роботодавці [4; с. 18]. В
Україні аналогічні внески з юридичних осіб справляють у більших роз-
мірах (відповідно 32% і 1,5%), а з фізичних осіб значно менші 1% і 0,5%.
В Україні з 1997—1998 років також почали активно використову-
вати страховий інструмент, а саме — створили законодавчу базу со-
ціального страхування: Основи законодавства України про загально-
обов’язкове державне соціальне страхування, Закон про обов’язкове со-
ціальне страхування. Аналогічні процеси в Росії розпочались на почат-
ку 90-х років (Закон про державні пенсії в РРФСР, який заклав осно-
ви пенсійного страхування, був прийнятий у 1990 році) і досягли ре-
зультатів, аналіз яких у певній мірі буде актуальним при проведенні
Пенсійної реформи в Україні.
В основу соціального захисту в Росії були покладені такі ідеї: всі
працюючі за наймом громадяни підлягають обов’язковому соціальному
страхуванню; всі умови і норми пенсійного захисту визначаються зако-
ном і не можуть бути змінені за згодою сторін трудовим договором;
реальний рівень пенсій знаходиться у прямій залежності від страхового
стажу та обсягу заробітку; кошти обов’язкового пенсійного страхування
не можуть бути використані на інші цілі, крім пенсійного забезпечення
застрахованих [5; с. 20].
Аналогічно до Російського законодавства характерними рисами
системи соціального страхування в Україні є:
— існування різних видів страхування;
— фінансуйання соціальних виплат як за рахунок внесків застра-
хованих, так і за рахунок роботодавців;
— широкий спектр страхувальників;
— створення страхових фондів;
— відсутність персоніфікованого розподілу страхових внесків.
Розрізняють такі види соціального страхування: пенсійне страху-
вання, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, ме-
дичне страхування, страхування на випадок втрати працездатності та ін.
За умови пенсійного страхування надається досить широкий спектр
соціальних послуг, а саме: пенсії за віком, за інвалідністю внаслідок.
162 Сіверянський літопис
загального захворювання, пенсії у зв’язку з втратою годувальника, до-
помога на поховання.
Страхування у зв’язку з втратою працездатності передбачає випла-
ту допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологах,
понародженню дитини і догляду за нею.
Медичне страхування розрізняють обов’язкове і добровільне. Обо-
в’язкове є частиною соціального страхування, фінансується за рахунок
цільового оподаткування і включається до собівартості продукції. Доб-
ровільне медичне страхування фінансується за рахунок прибутку робо-
тодавців або особистих коштів населення. За рахунок добровільного
страхування забезпечується більш високий рівень медичної допомоги
порівняно із обов’язковим медичним страхуванням. В Україні розробля-
ються методологічні основи впровадження обов’язкового страхування.
В Росії даний атрибут ринкової економіки почав функціонувати з 1993
року. Фонди медичного страхування функціонують на основі перероз-
поділу внесків суб’єктів з високим і низьким рівнем доходів. Обов’язко-
ве страхування базується на системі договорів між суб’єктами. Почи-
наючи з 1993 року, було створено 88 територіальних фондів та 1122 фі-
ліали. У системі обов’язкового медичного страхування 578 страхових
медичних установ, послугами яких охоплено 83 млн. чол. В основу фі-
нансування вищезгаданих медичних установ покладена страхова систе-
ма. Фонди обов’язкового медичного страхування стали збирати внески
в розмірі 3,6% від фронту заробітної плати [6; с. 10]. За непрацююче на-
селення кошти до даних фондів перераховувались з бюджету. Особли-
вого розвитку обов’язкове медичне страхування не досягло в силу та-
ких причин:
— платежі з бюджету за непрацюючих громадян поступали не всю-
ди і не завжди вчасно;
— фінансово-кредитна політика фондів не відзначалась особливою
ефективністю;
— високий рівень доходів співробітників фондів викликав неодно-
значну реакцію широкої громадськості.
Основи обов’язкового медичного страхування в Україні ще тільки
створюються, і тому особливо актуально врахувати і уникнути вищезга-
даних недоліків. Для цього необхідно: зобов’язати фонди обов’язкового
медичного страхування щорічно подавати публічні звіти про фінансово-
господарську діяльність і в разі неефективного використання коштів
притягувати керівників до адміністративної та інших видів відповідаль-
ності.
У зв’язку з тим, що в сучасних умовах через різноманітні об’єктивні
та суб’єктивні причини в Україні з’явилась значна кількість зайвої ро-
бочої сили, актуальною проблемою сьогодення стало безробіття. Ця
проблема набуває все більшої гостроти, кількість безробітних постійно
зростає. За рахунок реструктуризації виробництва і скорочення штатів
у 1996 році звільнено 228,6 тис. чоловік, що на 29,2% більше, ніж у 1994 році.
На 01.01.1997 року рівень прихованого безробіття склав 1,3% на-
селения в активному віці [7; с. 36]. У зв’язку з цим особливої актуаль-
ності набуває регулювання зайнятості, усунення негативних наслідків
безробіття. Територіальні центри зайнятості, які виплачують допомогу
по безробіттю, сприяють перенавчанню та працевлаштуванню незайня-
того населення. Ці заходи здійснюються за рахунок коштів страхування
на випадок безробіття. Страхування від безробіття, крім традиційних
видів соціальних послуг: допомога по безробіттю, матеріальна допомо-
га безробітному та членам його сім’ї, передбачає ще й такі суто ринко-
ві види страхування, як дотація роботодавцю на створення нових робо-
чих місць.
Сіверянський літопис 163
Крім коштів роботодавців і застрахованих осіб для фінансування:
соціальних послуг, Основами законодавства України про загальнообо-
в’язкове державне соціальне страхування передбачено використання і
бюджетних коштів. Соціальному страхуванню підлягають як особи, кот-
рі працюють на умовах трудового договору, так і особи, які забезпечу-
ють себе роботою самостійно.
Враховуючи характерні риси системи соціального страхування, мож-
на стверджувати, що в Україні формується друга модель соціального
страхування, у відповідності з якою соціальні внески здійснюють і стра-
ховики, і страхувальники, але відсутній механізм їх персоніфікації.
В Україні, як і в Росії, на сьогодні фактично функціонує дві пен-
сійні системи: одна для осіб, які в минулому працювали в державних
структурах з високим рівнем забезпечення, а друга — для всіх інших.
Є всі підстави підтримати точку зору численних політиків, наукових,
практичних працівників, що дану практику необхідно терміново пере-
глянути. В основу пенсійного забезпечення необхідно поставити не при-
належність до тих чи інших структур, а страховий стаж, рівень заро-
бітку, складність виконуваної роботи.
Значного розвитку в розвинутих країнах набуло добровільне пен-
сійне страхування, яке набуває розвитку незалежно від обов’язкового
соціального страхування. Даний вид страхування вважається найдорож-
чим серед довгострокових, але все ж досить часто використовується. В
Англії, наприклад, страхування пенсій можуть проводити не тільки
страхові компанії, але і банки, профспілкові комітети, кооперативні ор-
ганізації. В Україні даний вид накопичувального страхування здійсню-
ють страхові компанії, але особливою популярністю серед населення
вони не користуються.
Фінансовою основою соціального страхування є створення страхо-
вих фондів. Вони є некомерційними самоврядними організаціями, чле-
нами яких вважаються всі застраховані громадяни. Виходячи з досвіду
тієї ж Росії, для того, щоб не підірвати фінансової бази страхової пен-
сійної системи, необхідно: на рівні держави стимулювати своєчасну ви-
плату заробітної плати, що сприятиме регулярному надходженню кош-
тів до пенсійних фондів; використовувати кошти пенсійних фондів суто
за цільовим призначенням; пенсійні фонди повинні бути дійсно само-
врядними структурами і не підпорядковуватись Уряду країни.
Основними причинами кризи російської пенсійної реформи вважа-
ють нецільове використання коштів Пенсійного фонду, недоіндексування
пенсій і перехід на компенсаційні виплати через недостатність коштів.
Частково залучити додаткові кошти для фінансування соціальних
виплат можна через мобілізацію позабюджетних джерел фінансування.
При цьому акцент ставиться на залученні не тільки спеціальних кош-
тів бюджетних установ, але і депозитних сум та коштів за дорученням.
Розгляд процесу фінансування як цілісного фінансового механізму
дозволяє дати загальну схему бюджетного та позабюджетного фінансу-
вання об’єктів соціальної сфери (схема № 1). Фінансування соціальних
заходів може здійснюватись за рахунок бюджетних коштів, коштів со-
ціального страхування, позабюджетних коштів. При недостатній кілько-
сті перших двох джерел з’являється об’єктивна потреба у максималь-
ній мобілізації позабюджетних коштів. Вони різні за своєю якісною ос-
новою, але разом утворюють спеціалізований блок, який у значній мірі
сприяє реалізації соціальних програм в цілому і поповненню грошовими
ресурсами конкретних бюджетних установ зокрема. У структурі поза-
бюджетних коштів варто виділити депозитні суми, суми за дорученням
та спеціальні кошти.
164 Сіверянський літопис
Питання залучення позабюджетних ресурсів для реалізації соціаль-
них гарантій досить актуальне, особливо варто акцентувати увагу на
депозитних сумах: довгострокових кредитах банків, депозитних сумах
небанківських фінансових структур, лізингу. В країнах з розвинутою
ринковою економікою кредити банків та інших фізичних структур за-
безпечують до 20% потреб підприємств у поточних і капітальних затра-
тах [8; с. 27]. Бюджетні установи могли б використовувати залучені
грошові ресурси для налагодження власних підсобних господарств, а
також розширення виробництва за профілем їх діяльності. Для актив-
ного використання лізингу вже розроблена відповідна нормативна база,
необхідно лише відпрацювати даний механізм щодо бюджетних уста-
нов.
Благодійні внески та цільові надходження не мають регулярного
характеру і тому їх не можна вважати альтернативою іншим елемен-
там позабюджетних коштів, а лише їх доповненням. До того ж Зако-
ном України про оподаткування прибутку встановлено обмеження на
суми коштів, що направляються на благодійні цілі — якщо суми благо-
дійних внесків перевищують 4% прибутку, то вони обкладаються поддат-
ком на прибуток на загальних підставах. Це звужує межі використання
даного джерела для поповнення позабюджетних коштів установ.
В основі можливості залучення спеціальних коштів бюджетними ус-
тановами знаходиться техніко-організаційний рівень тієї чи іншої бюд-
жетної установи, тобто наявність техніки, тривалість виробничого цик-
лу, наявність працівників з необхідною кваліфікацією. Проілюструємо
це на прикладі державного вищого навчального закладу. Спеціалізовані
кошти останній може залучати: приймаючи студентів на контрактній
основі; надаючи послуги з підготовки, перепідготовки, підвищення ква-
ліфікації; надаючи додаткові освітянські послуги, реалізуючи продук-
цію учбово-виробничих майстерень, підприємств, цехів; здаючи в орен-
ду приміщення, устаткування; здійснюючи специфічну виробничу діяль-
ність. Якщо даний навчальний заклад має поліграфічну базу, то част-
ково спеціальні кошти він може залучати, реалізуючи друковану про-
дукцію. Це з одного боку буде спонукати науковий потенціал вузу до
наукового пошуку, а з іншого — зменшувати бюджетне навантаження.
Залученню спеціальних коштів має передувати детальний економіч-
ний аналіз, в ході якого розраховується потенційна собівартість продук-
ції, послуг, прибутковість продукції, рентабельність капіталу підприєм-
ства [9; с 27]. При цьому потрібно врахувати вплив групи факторів
на економічну ефективність залучення позабюджетних коштів (Схема
№ 2). Класифікація факторів і удосконалення методики їх аналізу дає
можливість очистити основні показники від впливу сторонніх факторів.
Так, для підвищення ефективності використання позабюджетних коштів
необхідно обмежити негативний вплив правових, організаційно-політич-
них, екологічних, природно-кліматичних факторів і сприяти максималь-
ному використанню екстенсивних та інтенсивних факторів. Для бюд-
жетних установ важливо ефективно використовувати наявну матеріаль-
но-технічну базу для надання послуг, виробництва продукції з метою
забезпечення потреб підопічних будинків-інтернатів, власного спожи-
вання, з метою реалізації.
Активно функціонуючі підрозділи бюджетних установ на основі
удосконалення структури і асортименту виробів, зниження собівартості
власної продукції та надання послуг, підвищення прибутковості змо-
жуть не тільки зміцнити власний фінансовий стан, але і зменшити ви-
трати бюджетів різних рівнів. Останній момент матиме позитивні мак-
роекономічні наслідки: зменшення витрат бюджетів призведе до послаб-
лення податкового тягара, що суттєво вплине на підвищення мотивації
до праці і як наслідок — на стан виробництва.
Сіверянський літопис 165
На діяльність бюджетних установ може впливати такий екстенсив-
ний фактор, як залучення додаткової робочої сили для своєї діяльно-
сті. Даний фактор вплине на зменшення кількості незайнятого населен-
ня і зменшить виплати по безробіттю. Використання таких інтенсивних
факторів, як удосконалення організації праці, удосконалення техноло-
гії викличе поліпшення показників фінансової діяльності.
Одним із дійових факторів збільшення зацікавленості в отриманні
позабюджетних коштів бюджетними установами може бути створення
спеціального фонду позабюджетних коштів установи, створення і вико-
ристання якого повинно бути повністю звільнене від усіх податків та на-
рахувань. Наприклад, будинок-інтернат в результаті виробничої діяль-
ності заробив 1000 грн. За пропонованою методикою він має право
30% прибутку витратити на виплату працівникам без нарахування внес-
ків на обов’язкове пенсійне страхування, на обов’язкове страхування на
випадок безробіття, на обов’язкове соціальне страхування. Даний фонд
сприятиме зацікавленню в створенні позабюджетних коштів не тільки
адміністрації, а й безпосередніх виконавців. В кінцевому результаті по-
тенційно можливе зменшення тіньового обороту та зменшення витрат
держави на фінансування бюджетної сфери.
Складовим елементом нової соціальної політики України, врахову-
ючи вже існуючий досвід пенсійних реформ за кордоном, є завдання
адаптувати сучасну модель соціального захисту до конкретних еконо-
мічних умов України. Механізм реалізації даного завдання можливий
при виконанні таких умов:
— налагодження ефективно функціонуючого вітчизняного вироб-
ництва;
— оптимально можливого поповнення доходної частини бюджетів різних
рівнів;
— залучення коштів від обов’язкового та добровільного соціально-
го страхування;
— здійснення виплат на соціальні цілі із страхових фондів не гна
накопичувальній, а на перерозподіленій основі;
— максимально можливе залучення позабюджетних джерел;
— розробка методологічних основ оптимального поєднання бюд-
жетних та позабюджетних джерел фінансування соціальних програм.
Джерела та література:
1 Соколик М. Оценка бедности в Украине в 1995—1996 гг. // Экономика Украины. —
1998. — № 1. — С. 64—72.
2 Величко О. Бюджетне фінансування соціальної інфраструктури: проблеми та пер-
спективи // Економіка України. — 1998. — № 2. — С. 13.
3 Реформа социального страхования. Круглый стол бизнеса России // Общество и
экономика. — 1995. — № 10. — С. 45.
4 Херман Хорстотте. Система страхования в Германии // Проблемы теории и практи-
ки управления. — 1996. — № 5. — С. 18.
5 Захаров М. Л., Тучкова Э. Г. Пенсионная реформа в России 1990 года: хорошее
начало и печальные результаты // Государство и право. — 1998. — № 3. — С. 20
—23.
6 Шишкин С. Страховка для страховой медицины // Независимая газета. — 1996. —
1 июня. — С. 10.
7 Кузнецова Р. Проблеми зайнятості населення в умовах реструктуризації і банкрут-
ства підприємств // Праця і зарплата. — 1997. — № 24. — С. 27—29.
8 Жуков Е. Ф. Самофинансирование при капитализме: теория и практика. — М.,
1990. — С. 27.
9 Шеремет Т. Финансы предприятий. — М., 1998. — С. 27 [F2].
166 Сіверянський літопис
Таблиця 1.
Демографічні дані по Чернігівській області
1991 1992 1993 1994 1995 1996
1. Населення тис. чол.
Всього 1405.8 1398.0 1393.9 1384.8 13.64.2 13334
місто 774.7 781.5 782.4 784.6 772.7 766.6
село 631.1 616.5 611.5 600.2 591.5 556.8
дорослі 1141.3 1136.9 1136.8 1132.7 1120.1 10902
діти 264.5 261.1 257.1 252.1 244.1 243.2
2. Кількість
новонароджених, чол.
14341
13847
13196
12301
11260
11024
Народжуваність
на 1000 чол.
10.2
9.9
9.5
8.9
8.2
8.3
3. Кількість
померлих, чол.
22181
22966
24750
25747
25706
25194
Смертність на 1000 чол.
15.8 16.4 17.8 18.6 18.8 18.9
4. Дитяча смертність
на 1000 чол.
12.1
10.49
12.3
12.9
15.1
11.3
5. Природний приріст
на 1000 чол.
–5.6
–6.5
–8.3
–9.7
–10.6
–10.6
Сіверянський літопис 167
168 Сіверянський літопис
Сіверянський літопис 169
|