Степан Ніс
6 травня 1999 року виповниться 170 років від дня народження С. Д. Носа. Рідний край... Він для визначного українського етнографа і фольклориста, письменника, лікаря, знавця історії, людини революційних переконань Степана Даниловича Носа був джерелом фізичної і духовної снаги, поетичного натхнення. Н...
Gespeichert in:
| Datum: | 1998 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200650 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Степан Ніс / Я. Ковалець // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 78-81. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200650 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2006502024-12-18T19:20:47Z Степан Ніс Ковалець, Я. Краєзнавча мозаїка 6 травня 1999 року виповниться 170 років від дня народження С. Д. Носа. Рідний край... Він для визначного українського етнографа і фольклориста, письменника, лікаря, знавця історії, людини революційних переконань Степана Даниловича Носа був джерелом фізичної і духовної снаги, поетичного натхнення. Незважаючи на те, що в житті йому так багато випало поневірянь, злигоднів, тюремних ув'язнень, переслідувань за те, що любив свій народ, свою мову. Тут ніби відтеплювалася його зболена, невпокоєна душа. 1998 Article Степан Ніс / Я. Ковалець // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 78-81. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200650 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка |
| spellingShingle |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Ковалець, Я. Степан Ніс Сiверянський літопис |
| description |
6 травня 1999 року виповниться 170 років від дня народження С. Д. Носа. Рідний край... Він для визначного українського етнографа і фольклориста, письменника, лікаря, знавця історії, людини революційних переконань Степана Даниловича Носа був джерелом фізичної і духовної снаги, поетичного натхнення. Незважаючи на те, що в житті йому так багато випало поневірянь, злигоднів, тюремних ув'язнень, переслідувань за те, що любив свій народ, свою мову. Тут ніби відтеплювалася його зболена, невпокоєна душа. |
| format |
Article |
| author |
Ковалець, Я. |
| author_facet |
Ковалець, Я. |
| author_sort |
Ковалець, Я. |
| title |
Степан Ніс |
| title_short |
Степан Ніс |
| title_full |
Степан Ніс |
| title_fullStr |
Степан Ніс |
| title_full_unstemmed |
Степан Ніс |
| title_sort |
степан ніс |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200650 |
| citation_txt |
Степан Ніс / Я. Ковалець // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 78-81. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT kovalecʹâ stepannís |
| first_indexed |
2025-07-17T07:14:47Z |
| last_indexed |
2025-07-17T07:14:47Z |
| _version_ |
1837877415418789888 |
| fulltext |
КРАЄЗНАВЧА МОЗАЇКА
ПРИРОДООХОРОННІ ЗАХОДИ У СТОЛИЦІ
ГЕТЬМАНЩИНИ У 18 СТ.
Під час роботи з ЦДІАК авторові цих рядків пощастило знайти цікаву чернетку
універсалу гетьмана Данила Апостола глухівському сотникові Степану Уманцю* від
21 липня 1732 р.1 У документі йдеться про організацію міської поліції у складі го
родничого та двох міщан, які разом з сержантом російського гарнізону Глухова по
винні стежити за громадським порядком у місті. До їхніх обов'язків входило: слід
кувати за чистотою, за тим, щоб солдати не зчиняли бійок у шинках, контролювати
виконання правил пожежної безпеки. Окремо в універсалі підкреслювалося, що під
час виконання своїх обов'язків згадані службовці не мають права ображати грома
дян та брати хабарі.
Велика увага у документі надана природоохоронним заходам. У пункті першо
му серед завдань поліції зазначалося: «...в самомъ городі Глухові, як и на подмістю
смотрит того с приліжанієм, чтоб по улицамъ и по глухимъ переулкам всякого гною
и смітя и ніякой иншой нечистоти ні перед чиимъ дворомъ и на дворі ни у кого
отнюдь не было.,.».2 Суворо заборонялося скидати гній і сміття у річку Єсмань. По
рушників наказувалося арештовувати і карати «без всякой пощади».3
Суть природоохоронних заходів розкрита у першому пункті інструкції Генераль
ної військової канцелярії сержантові російського гарнізону міста Глухова: «... тот по
мет и навоз и всякую нечистоту вчистя отвозили б зараз в поле, а в близости горо
да, так же и за мескими воротами около плотины и всего ставу в реку ничего не
кидали, чтоб от того народу неучинилос какой вредъ, от чего Боже сохрани».4
Обидва документи красномовно свідчать про високий рівень природоохоронної
свідомості наших предків та наявність у гетьманської влади волі для впровадження
в життя відповідних заходів.
Владислав СТАФ ІЙЧУК
Джерела та література:
1 ЦДІАК. — Ф. 51 : Оп. 3 — Спр. 4097. — Арк. 4 — 5. Чернетка.
2 Там само.
3 Там само.
4 Там само. Арк. 2. Копія.
СТЕПАН НІС
6 травня 1999 року виповниться 170 років від дня народження С. Д. Носа
Рідний край... Він для визначного українського етнографа і фольклориста, пись
менника, лікаря, знавця історії, людини революційних переконань Степана Данило
вича Носа був джерелом фізичної і духовної снаги, поетичного натхнення. Незважа
ючи на те, що в житті йому так багато випало поневірянь, злигоднів, тюремних ув'яз
нень, переслідувань за те, що любив свій народ, свою мову. Тут ніби відтеплювала-
ся його зболена, невпокоена душа.
Народився він в Понорах Талалаївського району в 1829 році. Цей куточок являв
собою красиву цілком типову українську місцевість з високим степом, древніми
курганами, крутими узвозами над річкою Ромен, густими лісами, перелісками і са
дами, в яких тулились Пасіки і хутори.
*George Gajecky. The Cossack Administration of the Hetmanate. — Cambridge, 1978,
— p. 165.
78 Сіверянський літопис
Не раз малий Степан милувався чудовим краєвидом з гори на річку Ромен. Особ
ливо вражав його цей куточок природи при таємничому місяці, коли річкові про
токи виблискували на розкішних просторах лугів, вдалині біліли хатки, про які Сте
пан Данилович сказав: «Вони мені здаються якимось зачаруванням у відблисках мі
сячного сяйва». Село Понори розташоване під горою. Крім річки, тут було іще не
мало ставків. Один з них близько підходив до садиби Носів.
Це була козацька сім'я. Прадід Степана Григорій Антонович Ніс був у Запо
розькому війську полковим хорунжим. Він жив у ближньому містечку Красному Ко-
лядині, одружившись з сестрою полкового лікаря Карповського. Перекази рідних
про Запорозьку Січ збуджували в малого буйну уяву і захоплення подвигами дідів
і прадідів.
Хлопчик дуже любив дружити, проводити своє дозвілля з сільськими дітьми.
Виростаючи в обстановці сільського життя, вбирав у свою душу все краще з народ
ної культури і до кінця днів своїх вважав її найдорожчим своїм надбанням, здобу
тим у тихому селі над Роменом.
Учитись спершу довелося у місцевого дяка, який хтозна чи багато науки да
вав, а на гречку ставив своїх учнів добре. Десятирічним Степана віддали вчитись
в Полтавську губернську гімназію. Він уже тоді виділявся серед ровесників оригі
нальним складом розуму, глибокою зацікавленістю історією рідного краю, весь час
за хороше навчання одержував похвальні листи.
Ще більше розвинувся в ньому потяг до пізнання життя українського народу
в студентські роки, коли він навчається на медичному факультеті Київського універ
ситету. Неподалік від Хрещатика збиралася так звана Носівська партія, члени якої
жили за народними звичаями.
Сам Степан ходив в українському національному одязі, добре співав під акомпа
немент бандури, скрипки. За спогадами сучасників, він до старості зберіг приємний
голос, мав невичерпний репертуар пісень, виконуючи які, зачаровував присутніх.
Ось як писав журнал «Основа» про його участь у виставі «Наталка-Полтавка»:
«С. Д. Ніс в ролі Миколи уособлював бурлацтво. Що ж стосується пісень..., то нав
ряд чи зможе хто позмагатись з ним».
Все у студентів, які називали себе носівцями, було спільне, жили вони своєрід
ною згуртованою громадою. Цікава деталь: якщо хто спізнювався з друзів до чаю,
його обов'язково чекали. Чутливими були студенти до політичного життя. Вони пе
ребували під враженням діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Особливо не
примиренним був Степан Ніс до будь-якого насильства людини над людиною. Якось
він став свідком, коли у Ромнах на подвір'ї якогось-там Гусака продавали кріпачку
пані Печеної красуню-дівчину Мелашку. Його схвилювала та купівля-продаж, про
тягом усього життя неприємним спогадом стояла у пам'яті, завжди викликала прист
расний осуд і обурення.
Уже тоді в молодого дослідника українського життя була хороша бібліотека.
Він вивчав родоводи багатьох людей, два останні роки навчання в університеті спе
ціально записував народні пісні. «Висока любов до Вітчизни, Русі—України, — зга
дував С. Д. Ніс, — полягала у вивченні рідної країни засобом збирання пам'яток
народної творчості, щоб через збирання і вивчення цих пам'яток проникнути в ду
шу й світогляд народу і не бути іноземцем на своїй землі».
Після закінчення медичного факультету С. Д. Ніс працював лікарем військового
госпіталю у Таганрозі. Тут його зацікавили нащадки запорожців, чернігівські коза
ки, які повертались з Севастополя в Таганрог. Розмова з ними заносилась у його
етнографічний зошит.
Потім певний час лікар Ніс живе у рідних Понорах і, нарешті, 30 жовтня 1858
року міністром внутрішніх справ призначається оператором Чернігівської лікарської
управи.
Він найняв хату на колишній Богоявленській вулиці (тепер імені Шевченка) про
ти аптеки Миркельса. Та квартира перетворилась у своєрідний громадський літера
турно-мистецький клуб. До нього збирались представники простого люду, інтеліген
ції, проводили дискусії на політичні, етичні теми, організовували виставки, розучу
вали пісні, читали заборонену літературу, збирали фольклорні матеріали, котрі дру
кувались в «Чернігівських губернських ведомостях». Тут у 1954 році побачили світ
статті «Село Поноры Конотопского уезда», «Исторические записки о лицах, принад
лежащих к фамилии Нос». У київському журналі «Основа» були вміщені історичні
оригінальні літературні твори чернігівського просвітителя. Більшість із них спрямо
вані на захист простого люду.
Для народу чернігівська громада збирала книжки, які пізніше стали основою
створення першої публічної бібліотеки в Чернігові. Книги, підписані лікарем Носом,
з'явились у переважній більшості сіл губернії і за її межами.
Чернігівський період життя С. Д. Носа — найбільш яскравий і плідний. Саме в
цей час популярність його набула найвищого злету. Випускались навіть листівки із
зображенням невтомного громадського діяча, народного лікаря.
Кілька слів про його медичну діяльність. Він написав науково-популярні розвід
ки «О народной медицине южноруссов», «Про хвороби і як їм запобігати», «Ліки
своєнародні з домашнього обіходу і в картинах життя». Написана також книга
«Наїдки або новаторство українське».
Сіверянський літопис 79
Як лікар, Степан Данилович допомагав біднякам безплатно, з великою повагою
ставився до селян. Ним відкриті цінні властивості такої рослини, як горицвіт. Про
неї написаний спеціальний трактат, що вважається вагомим вкладом в медичну нау
ку. Характерно, що приглянулась ця лікарська рослина спостережливому оку не де
інше, а в мальовничих рідних Понорах.
Такий висновок напрошується після знайомства із повістю «Данько Грабина»,
яку автор написав переважно на місцевому матеріалі. Ось як подається в ній один
з діалогів: «...Ти ж знаєш у Колядині пана Н., що тут худобу купив. Занедужав во
дянкою... От уже туди й сходи, всяких зіллів постачали, сказати, тільки птичого мо
лока не давали... Нічого! От хтось проказав, що... є така знаюча баба, що виліковує
од водянок... Це зілля повинно рости і на околиці Понір, пішла копати. Одна дів
чина підгледіла і тоді всі побачили, що це горицвіт, що жовтими чашечками цвіте
на горах, скоро сніг зійде тоді, як і сон-трава розцвітається».
Крім щоденної лікарської практики, етнографічних, фольклористичних, літера
турних занять, С. Д. Носа глибоко цікавили політичні події. Він пропагував поезію
Шевченка, налагодив контакти з представниками «Землі і волі». Додамо, що
перше «знайомство» з поліцією було, так би мовити, невинним. Про нього у слід
чих органах запишуть спочатку: «Напрямок Носа, погляд на життя, на суспільство,
на владу, знаходиться в цілком чесних моральних і законних стосунках. Про це ві
домо всякому в Чернігові, відомо товаришам Носа і найближчому начальству». Це
було в 1863 році. І тут раптом обшук. Познайомимось з недавно знайденим архів
ним документом:
«Доповідна записка поліцмейстера губернатору про арешт землеміра І. А. Ан-
друщенка та інших за збереження і розповсюдження листівок народницької орга
нізації «Земля і воля».
19 липня 1863 р.
На виконання наказу вашого високопревосходительства по зібраних у Черніго
ві приватним приставом Пржевлоцьким даних повідомляю, що чиновник АндрУщен
ко, який служив у Чернігівській низовій палаті, потім проживав у Москві і Санкт-Пе
тербурзі, бУв призначений землеміром у Васильківський повіт Київської губернії і
на шляху при поїздці Туди через Чернігів зупинився на квартирі у члена місцевої
лікарської управи лікаря Носа, де ним, Носом, при підпоручику Чернігівського ба
тальйону внутрішньої стражі Білозерського читані були різні малоросійські вірші, а
також заклики до повстання російського народу і в останніх при обшуку знайдено
біля ста екземплярів привезених Андрущенком. Заклик цей складений центральним
російським комітетом під заголовком «Земля і воля» з печаттю комітету голубого
кольору на кожному екземплярі. Із листування взятого при обшуку, видно, що Hoc
належить до цього таємного товариства і йменується Чернігівський корінний батько
і що БілОзірський прийнятий в те ж товариство. За розпорядженням Харківського
таємного товариства продажем різних малоросійських віршів і творів, а також від
шукані поштові розписки і відсилці уже частини цих грошей, підтверджують, чим
займався лікар Ніс. Дії Носа, Андрущенка і Білозірського відкриті таким чином: Бі-
лозірський, ззпросийши свого по службі товариша поручика того батальйону Гера
симова, читав йому різні недозволені вірші, а потім вів з ним подібні розмови. Ге
расимов, знайшовши вчинки Білозірського недозволеними і осудливими, повідомив
про це своєму найближчому начальству, а потім зроблене викриття в Чернігові ви-
щеповідомленого. -Лікар Ніс прй обшуку дозволив собі непристойні зухвальства про
ти місцевого поліцмейстера. Андрущенко один папірець, як уявляється, список
змовників, проковтнув у присутності тих, які обшукували. Всі три злочинці арешто
вані і закриті в міському тюремному замку. Взяті ж при обшуку папери знаходять
ся також в складі тюремного замку, до розмови яких і до самого по цьому пред
мету призначені старший ратник Чернігівського губернського правління Белецький
і жандармський офіцер Шульговський. Крім того, вважаю за обов'язок доповісти,
що по зібраних приставом Пржевлоцьким в Чернігові довідка секретно вважаєть
ся досить вірогідним. Що незалежно знайдених у Андрущенка екземплярах закли
ків відіслано таких у Київ значна кількість через інших агентів того товариства. Стар
ший поліцмейстер полковник Івенсон». (ЦДІА України в Києві. — Ф. 442. — Оп. 813.
— Спр. 676. — Арк. 1—2).
Додамо, що під час обшуку в нього знаходять окремі номери «Колокола», бро
шури про декабристів, прокламації «Землі і волі», відозви «К молодому поколе
нию», «Льется польская кровь», «Долго нас помещики душили», «Чего следует дер
жаться или какова должна быть будущность России».
Після таких «знахідок» С. Д. Носа заарештовують і на довгих 8 років засила
ють в Білозерськ, що розташований за шістдесятою паралеллю північної широти.
Багато знущань і, поневірянь зазнав політичний засланець, але і в таких тяжких умо
вах всі сприятливі години віддавав творчості.
Ним написані десятки томів, де зібрані пісні, загадки, прислів'я, анекдоти, влучні
вирази, перекази, думки, настрої, Спогади, влучні характеристики народного побуту,
людських характерів.
Степан Данилович Ніс протягом усього життя був пройнятий вірною синівською
любов'ю до рідного краю, до тих місць, де народився, де черпав натхнення для
своєї роботи.
80 Сіверянський літопис
Після заслання він хворіє, приїздить в рідні Понори. Але уже одне дихання по
вітрям рідних берегів подіяло на нього напрочуд благотворно. Як любив він вихо
дити до річки Ромен і співати тут, у Понорах народжену, складену ним самим пісню:
Ой по горах-горах
Пшениченьки ярі,
А попід горами
Все шовкові трави.
У багатьох своїх записах, літературних творах, зокрема у вищезгаданій повісті
«Данько Грабина», наш відомий земляк повертається до понірських вражень. Якось
він сказав, що дух рідного краю приковує чутливих і талановитих людей, напуває
диханням своїм і на цілий вік стає другою матір'ю. Як ці слова пасують до самого
автора.
Помер С. Д. Ніс на 71-му році життя. Помітний слід Залишив він в історії укра
їнської культури. Його ім'я широко знане в Україні.
Яків КОВАЛЕЦЬ.
ТЯГЛАСЬ НИТКА ВІД КИТАЮ...
Й ДО ЧЕРНІГІВСЬКОГО КРАЮ
Котра з жінок не мріяла про шовкову сукню і хустку. Мимоволі виникає питан
ня, звідки йдуть витоки цієї красивої і чудової тканини?
У стародавньому Римі шовк називали царською тканиною. Ще в глибині віків
люди не знали прядильних машин і ткацького верстата.
Пізніше в побут наших предків увійшли ручне прядильне веретено і примітив
ний ткацький верстат, який виробляє грубу тканину. У прямому розумінні на цьому
верстаті, не ткали, а в'язали тканину. Вперше в світі китайці зуміли одержати нову
тканину з ниток шовкопряда, якій властива висока гігієнічність. Китайські майстри,
задовольнивши попит свого населення на шовкову тканину, почали поступово заво
йовувати світовий ринок. Шовкові тканини в той час були найбільш ходовим това
ром. Штуки шовкової матерії, служили мірилом цінності. Багаті люди зберігали
шовк у своїх скарбах поряд із золотом і сріблом. З Китаю в багато куточків світу
пролягли торгові шляхи. Однією з відомих магістралей у II столітті до нашої ери
був «Шовковий шлях». Цей торговий шлях брав свій початок в стародавній столиці
Китаю — Лояні, яка була розташована в мережі мілководних і судоплавних річок
Хуанхе і Янцзи. Сюди із всіх провінцій Китаю завозили товари, тут знаходились ве
ликі склади. Сформований у столиці купецький караван направлявся до Великої
Китайської стіни. Проходячи Китайською стіною, караван доходив до міста Дуньхуа-
ну, де дорога розгалужувалась на два шляхи, які в місті Кашагарі сходились.
Далі караван просувався гірськими перевалами через Тянь-Шань у Середню Азію.
Звідси Великий шовковий шлях розходився у трьох напрямках. Одна гілка вела на
Волгу й в Східну Європу, друга повертала в сучасний Афганістан, третя йшла до
нинішнього Багдада — тодішньої Парфянської держави (нині Іран, до 1935 р. Пер
сія). На березі Середземного моря китайські купці перевантажували свій товар на
кораблі, які йшли на Єгипет, Візантію, Італію (тоді Римська імперія).
Чернігово-Сіверська земля торгувала з Близьким Сходом водним шляхом із ва
ряг у греки і зв'язана була з Хазарським каганатом Волгодонським шляхом. За па
нування над важливими торговими центрами парфяни вели боротьбу з Греко-Бакт-
рійським царством Селіквідами, а потім з римлянами. Китайські купці доставляли на
Близький Схід і в Західну Європу, крім шовкової тканини, фарфор і необроблений
шовк-сирець. Найбільші майстерні Персії, Візантії виготовляли різноманітні тканини.
Особливим попитом на міжнародному ринку користувались такі тканини, як парча і
атлас. Парча — це золотиста або срібляста тканина з шовковими візерунками, сріб
ними чи золотими. З неї виготовляли одяг, головні убори. На Близькому Сході ця
тканина називалась зербаф, що означає персидською мовою: «зер» — золото, «барф»
— тканина.
Протягом багатьох віків шовкова тканина вдосконалювалась шляхом вплітання в
основу шовкової нитки домішок вовни, внаслідок чого народилась нова тканина —
атлас. Атлас у перекладі з арабської мови означає шовкова блискуча тканина, яка
на Русі відома ще з XV століття. Різноманітні шовкові тканини на Русі мали
збірну назву паволоки. У 907 році київський князь Олег уклав мирний договір з
греками на закупівлю цих тканин для пошиття русами вітрил. У побуті українського
народу шовкова тканина називалась китайкою, бо зародилась у Китаї. На початку
16 століття китайка набуває нової назви — шовк. Оскільки шовкова нитка має власти
вості протизапальні, то згодом її стали застосовувати у медицині для зшивання ран.
Захват турками-сельджуками Візантії — головного торгового центру, порушив
торговельні зв'язки України з Близьким Сходом, що змусило українських підпри
ємців створити вітчизняне шовківництво. Розведенням шовківництва займався геть
ман К. Розумовський. На околиці Батурина він створив великий сад із шовковиць,
де вирощували шовкопрядів. Це дуже копітка праця. Потрібен час, щоб добути
Сіверянський літопис 81
|