Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200655 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка / A. Астаф’єв // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 97-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200655 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2006552024-12-18T19:21:29Z Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка Астаф’єв, A. Філософська скарбниця 1998 Article Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка / A. Астаф’єв // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 97-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200655 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософська скарбниця Філософська скарбниця |
| spellingShingle |
Філософська скарбниця Філософська скарбниця Астаф’єв, A. Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Астаф’єв, A. |
| author_facet |
Астаф’єв, A. |
| author_sort |
Астаф’єв, A. |
| title |
Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка |
| title_short |
Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка |
| title_full |
Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка |
| title_fullStr |
Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка |
| title_full_unstemmed |
Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка |
| title_sort |
психологема степу як геополітичний фактор в історіософії євгена маланюка |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Філософська скарбниця |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200655 |
| citation_txt |
Психологема степу як геополітичний фактор в історіософії Євгена Маланюка / A. Астаф’єв // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 97-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT astafêva psihologemastepuâkgeopolítičnijfaktorvístoríosofííêvgenamalanûka |
| first_indexed |
2025-07-17T07:15:14Z |
| last_indexed |
2025-07-17T07:15:14Z |
| _version_ |
1837877444303912960 |
| fulltext |
Анатолій Астаф’єв
ПСИХОЛОГЕМА СТЕПУ ЯК ГЕОПОЛГГИЧНИЙ ФАКТОР
В ГСТОРГОСОФГЇ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА
В історії існує безліч прикладів, коли в становленні тієї чи іншої
нації вагому роль відіграє географічне розташування, що нерідко
набуває геополітичного значення. Принагідно можна згадати острівну
Англію, якій вдалося уникнути не одного європейського (материкового)
лихоліття: наполеонізму, фашизму. Також географічне розташування
може бути причиною «млявості» поступу нації, причиною її міжнарод
ної периферійності (Нова Гвінея, Зімбабве тощо). Одначе географічне
розташування й природні умовини можуть бути й причиною трагедії
нації, тим місцем, де перетинаються різноетнічні чинники: ментальні, релігійні,
політичні, антропологічні. Це стосується України, в історичній
долі якої вирішальну роль відігравали дві основні психологічно-антро
пологічні домінанти: осілість і переміщення, які представляють дві
зовсім різні традиції, два зовсім різних світовідчування й світогляди.
Перший знаменує собою наявність хліборобсько-земельної культури (ха
рактерна для європейського світу), другий — рухливо-кочівної (показо
ва для азіатського світу). Якщо ж такі протиріччя розглянути крізь
призму «ментального конфлікту», то це буде конфлікт буття індивідуа
лістського з колективістським, або ж конструктивного з деструктивним.
З антропологічного ж боку, гадаємо, це є споконвічна боротьба двох
протилежних за духом способів існування: раціонального та ірраціо
нального.
Досить-таки цінними є спостереження англійського історіософа
А. Тойнбі: «Найновіші метеорологічні дослідження свідчать, що відбу
вається ритмічне чергування — можливо, у світовому масштабі — між
періодами відносної посушливості та вологості, що спричиняє регуляр
ні вторгнення або селян, або кочовиків у володіння протилежної сторо
ни. Коли посуха досягає такого ступеня, на якому степ не може більше
постачати пашею ту кількість худоби, яку розвели в ньому кочовики,
пастухи звертають із торованого шляху своєї річної міграції і заполоню
ють навколишні країни з обробленою землею у пошуках корму для
своєї скотини і для себе самих. І навпаки, коли кліматичний маятник
гойднеться у зворотний бік і наступна фаза вологості досягає рівня, на
якому в степу стає можливо вирощувати коренеплоди та хлібні злаки,
селянин іде в контрнаступ на кочові випаси. Обидві сторони дотримую
ться дуже несхожих методів агресії».1
Таким чином, гадаємо, слід говорити радше про взаємопричетність
одне до одного цих різних світів, які живуть в умовах взаємотиску.
У такому конфлікті протистояння зовнішньому антропологічному
тискові є необхідністю для самозбереження, «джерелом» же такого тис
ку в історіософії С. Маланюка є степ, не стільки географічне, скільки
психологічно-антропологічне явище.
У російського культуролога В. Топорова є слушне зауваження, що
основною ознакою степу є «безмежність (в екстенсивному плані) й особ
ливо (в інтенсивному плані) — коливальні рухи, які фіксовані і ві
зуально, і акустично, індуціюють відповідний ритм».2
Таке первинне, архетипне визначення природи степу збігається і з
маланюківським розумінням степу. Крім того, слід зауважити, східні
племена на територію України вторгалися хвилеподібно (скіфи-сарма-
ти - алани - готи - гуни - угри - авари - тюрки - печеніги -половці-татари). Недар-
Сіверянський літопис 97
ма у статті «Начерк культурного процесу» Є. Маланюк пише, що «фа
тальний коридор степової полоси. (Виділення наше — А. А.), який тво
рив якби постійний топографічний «протяг», що якби «втягав» собою
періодичні азійські хмари та бурі, періодичні расово-чужі навали з
Азії, що їх тяжко і довго треба було відпирати або перетравляти ту
більному населенню».3 Тому степ мав для українського етносвіту геопо-
літичне значення, бо «становив фатальну історичну перешкоду для ста
білізації тривалого політичного осередку над Дніпром», і «комасації
органічного культурного процесу».4
Однак у розумінні Маланюка степ не є односемантичною катего
рією — степ багатогранний, багатосемантичний, тому доцільно буде
розглянути семантичні площини степів. Їх бачимо кілька:
— степ-ландшафт;
— степ-слава;
— степ-територія;
— степ-ворог;
— степ-прокляття.
Звичайно, цей ряд можна продовжувати, однак, обмежимося цент
ральними — розглянемо площини «степ-ворог», «степ-прокляття». Во
ни цікавили багатьох українських дослідників, в тій чи іншій мірі їх
досліджували М. Грушевський, Ф. Вовк, В. Липинський, Д. Донцов,
С. Томашівський, Ю. Липа, І. Лисяк-Рудницький.
Якщо площину «степ-ворог» розглянути в трансісторичному вимірі,
то виявиться, що вона є складовою проблеми «між Сходом і Заходом».
Під «Заходом» тут розуміється «Європа», яка для культуролога є знач
но ширшим і глибшим поняттям, аніж Європа — частина світу. Багато
країн географічно приналежних до Європи — не є домінантами геопо-
літичної чи культурологічної Європи. Європа — це швидше особливий
тип мислення, поведінки, традиції. Заходу, як пише К. Ясгіерс, «відома
ідея політичної свободи»5 і притаманна «раціональність»,6 яка ні перед
чим не зупиняється, крім того, тільки на Заході відомі у великій кіль
кості «самобутні індивідуальності».7 Згадані характеристики не будуть
показовими для Сходу.
Український землеробський світ, звичайно, буде європейський, в
першу чергу за способом існування, хоча така думка є неповною.
В І. Лисяка-Рудницького зустрічаємо зауваження, що серед «народів
східної половини європейського континенту спостерігаємо одну чудну,
майже настирливу звичку: намагання робити вигляд, що вони цілком
західні, та заперечувати наявність будь-яких незахідних (точніше, неза-
хідноєвропейських) рис у їхньому національному обличчі».8
В українському етногенезі помітний східний антропологічний спа
док. Тепер щодо поняття «Сходу». За І. Лисяком-Рудницьким, цей тер
мін «застосовується до двох зовсім різних історичних об’єктів: з одного
боку, до світу східного християнства й візантійської культури, з друго
го боку — до світу євразійських кочівників».9 Обидва таких Сходи є
стрижневими в історіософії Є. Маланюка, в розумінні якого Схід куль
турологічний (елладно-візантійський) мав позитивний вплив на форму
вання української нації (ми опускаємо тут роль православ’я, оскільки
ставлення Маланюка до нього було досить суперечливим); Схід же ан
тропологічний — згубний. Зупинимося на останньому. Його вплив на
українське суспільство, безперечно, значний, переважно спустошливий.
Впливові цього Сходу сприяла «відсутність виразної граничної лінії
між заселеною країною і так званим Диким полем»;10 відбувалося
«внутрішнє перетворення українського суспільства під впливом того ви
клику, що його ставило Дике поле».11 Таке перетворення найбільше по
мітне в протидії зовнішньому ворогові, що відбувалося імпульсно, хви
леподібно, бо степ про себе нагадував коливальними ритмами, створю
ючи цим постійну небезпеку.
98 Сіверянський літопис
За Маланюком, усі ці вади антропологічного Сходу успадкували
Московське царство, пізніше Російська імперія й тоталітарний СРСР,
чому присвячено велику статтю «До проблеми большевизму».
Відтак протистояння чужій етнічно-ментальній, світоглядній системі
іноді закінчувалося для українського суспільства катастрофою, оскіль
ки зовнішній тиск призводив до порожнечі, дволикості, від чого притуп
лювалася здатність реорганізації чи самореалізації. Антропологічний
Схід залишив у спадок небезпечні риси характеру: піддатливість стра
ху, мінливість, пасивність; він паралізував почуття волелюбності та ін
дивідуальності, натомість приніс психологічний примат колективізму,
в найвульгарнішому різновиді — тотальності.
Джерела та література:
1 Тойнбі А. Дослідження історії. — К., 1995. Т. 1. — С. 140.
2 Топоров В. Миф. Ритуал. Символ. Образ. Исследования в области мифопоэтическо
го. — М., 1995. — С. 580.
3 Маланюк Є. Начерк культурного процесу. // — Маланюк Є. Книга спостережень.—
Торонто, 1962. — С. 482.
4 Там само. — С. 484.
5 Ясперс К. Специфика западного мира // Ясперс К. Смысл и назначение истории. —
С. 85.
6 Там само. — С. 86.
7 Там само. — С. 88.
8 Лисяк - Рудницький І. Україна між Сходом і Заходом // Індо - Європа: Етносфера.
Історіософія. Культура. — 1992 (7500). — Книга 1: Атлантида — Україна. — С. 50.
9 Там само. — С. 64.
10 Там само. — С. 65.
11 Там само. — С. 67.
Сіверянський літопис 99
|