Раціональність як комунікативна цінність
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200698 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Раціональність як комунікативна цінність / C. Явоненко, О. Явоненко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 86-89. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200698 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2006982024-12-19T19:52:39Z Раціональність як комунікативна цінність Явоненко, C. Явоненко, О. Філософська скарбниця 1998 Article Раціональність як комунікативна цінність / C. Явоненко, О. Явоненко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 86-89. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200698 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософська скарбниця Філософська скарбниця |
| spellingShingle |
Філософська скарбниця Філософська скарбниця Явоненко, C. Явоненко, О. Раціональність як комунікативна цінність Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Явоненко, C. Явоненко, О. |
| author_facet |
Явоненко, C. Явоненко, О. |
| author_sort |
Явоненко, C. |
| title |
Раціональність як комунікативна цінність |
| title_short |
Раціональність як комунікативна цінність |
| title_full |
Раціональність як комунікативна цінність |
| title_fullStr |
Раціональність як комунікативна цінність |
| title_full_unstemmed |
Раціональність як комунікативна цінність |
| title_sort |
раціональність як комунікативна цінність |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Філософська скарбниця |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200698 |
| citation_txt |
Раціональність як комунікативна цінність / C. Явоненко, О. Явоненко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 86-89. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT âvonenkoc racíonalʹnístʹâkkomuníkativnacínnístʹ AT âvonenkoo racíonalʹnístʹâkkomuníkativnacínnístʹ |
| first_indexed |
2025-07-17T07:23:37Z |
| last_indexed |
2025-07-17T07:23:37Z |
| _version_ |
1837877971763855360 |
| fulltext |
Сергій Явоненко, Олександр Явоненко
РАЦІОНАЛЬНІСТЬ ЯК КОМУНІКАТИВНА ЦІННІСТЬ
Нормативно-узгоджуючі структури пронизують життя людини, ут
ворюють важливий механізм культури, за допомогою якого можна роз
різнити саму культуру і природу. Остання підкоряється, як прийнято
вважати, об’єктивним законам, тоді як культура значною мірою сама
торує шляхи власного функціонування і розвитку. Тут неабияку роль
відіграє організація свідомості культури і механізми, що узгоджують
її різні складові частини: індивідуальна свідомість, колективна, тради -
ційна, авторитарна та ін. Деякі узгодження людина здатна утворюва
ти свідомо, в міру розвитку власної особистості і соціальних умов, що
роблять її рішення більш або менш вільними, але більшість існуючих в
культурі узгоджуючих структур творяться поза межами індивідуально
сті або як частина культурної традиції у вигляді норм, цінностей, зви
чаїв, стереотипів мислення і поведінки. Проте «існуючі форми життя
вже практично нічого спільного не мають зі «звичаями». Вже те, що ці
звичаї більше не визначаються рефлексією як такі, що єднають людей,
свідчить про їхню недостатність».1 Таким чином, «узвичаєні» цінності все
менше сприймаються сучасними людьми як смисли власної життє
діяльності, тобто життєві цінності, і здебільшого відіграють декларатив
но-інерційну роль, яка найчастіше обертається «свободою від цінностей»
у пересічному існуванні. Така ситуація не є зовнішньою стосовно люд
ського життя, тобто вона не пригнічує чи звеличує життя, вона утворює
напругу стосовно самої можливості актуально-значущих форм життя,
коригується станом розгублення (ностальгії) та неспокою (пошуку),
що увіходить у кров сучасного людства. Вочевидь це проявляється у
тому разі (досить поширеному), коли індивідуальній свідомості потріб
ні зусилля, щоб утримувати себе в певному колі життя, що визначаєть
ся узгодженою системою комунікації та нормами і стереотипами пове
дінки. Надмірність цих зусиль обмежує можливості самореалізації та
розвитку особистості, а разом з тим заперечує відтворення в індиві
дуальній свідомості потенціалу культурної свідомості. Неважко визна
чити, що тут ідеться про нормативно-узгоджуючі структури приховано
го характеру, вони не обов’язково усвідомлюються людиною, але так
або інакше виконуються, бо порушення виключає людину з певного ко
ла життя. Але прихованість існування цих механізмів також певною мі
рою умовна. Вони існують поза свідомістю людини, тому що належним
чином не сформульовані, але вони існують в її свідомості, бо визнача
ють її організацію. Краще сказати, що вони існують як межі свідомо
сті, що обумовлюють культурний характер організації свідомості. Доти,
доки в індивідуальній свідомості не буде забезпечена достатня прозо
рість та зрозумілість цих меж, людина приречена на розгубленість та
неспокій у культурному середовищі. А єдиним шляхом відпрацювання
відповідної системи координат розуму є усвідомлення прихованих
культурних механізмів як актуально-значущих факторів людської жит
тєдіяльності, тобто надання їм ціннісного характеру в сенсі життєвої
цінності. Причому це не суб’єктивне завдання, а інтерсуб’єктивна по
треба, що може базуватися тільки на невимушеному узгодженні та пе
редбачає свідому (усвідомлювану) активність людської спільноти. Не
важко зрозуміти, що ми дійшли до необхідності розуміння раціональ
ності як спрямованої здатності людського розуму з точки зору комуні
кативної цінності, що є важливою умовою перетворення узгоджень на
кшталт «не кради», «не вбивай», «поважай», «цінуй», «соромся» та ін.,
з порожніх «паролів» на смисл культурного існування.
86 Сіверянський літопис
Наприкінці XX ст. ідейно-філософським контекстом поняття раціо
нальності, яке найчастіше розуміють як ціннісно-нейтральний логічний
висновок чи математичний апарат певного інструментального застосу
вання, цілком певно стверджується деконструкція. Витоки різного ро
ду компрометацій та ревізій сягають своїм корінням сучасної пробле-
матизації філософії як подолання метафізики репрезентації. Класичне
уявлення про раціональне пізнання як про активний процес репрезен
тування дійсності, з аутентичним аспектом практичної (технологічної)
експансії, вочевидь не спрацьовує в найширшому діапазоні: від екзи-
стенціалістського абсурдного буття до глобальних технотронних та еко
логічних проблем сучасного людства. Саме на противагу аксіоматичним
претензіям класичної раціональності в постмодерній філософській куль
турі виокремлюється своєрідне проблемне поле, яке можна схаракте
ризувати як проблематику практичного дискурсу. За цих умов дуже
важливо визнати слушність та актуальність думки К. -О. Апеля, що
систематичне обгрунтування можливих форм раціональності людських
дій шляхом трансцендентально-прагматичної рефлексії є принципово
досяжним.2
Трансцендентально-прагматична рефлексія раціональності в проб
лематиці практичного дискурсу вимагає, перш .за все, певних контекс
туальних застережень. У зв’язку з цим, по-перше, потрібно усвідомити
актуальну мотивацію тлумачення раціональності, що привносить еле
мент проблематичності у саму можливість чи реальність раціонального
ставлення, і, по-друге, залишити намагання розв’язати проблему раціо
нальності, не звертаючись до інших питань, що можливо лише антите
тично — через суперечність із ірраціональним, яка в позитивно-прагма
тичному сенсі нічого не вирішує. Таким чином, проблема раціональності
конкретизується через питання про умови можливості аргументуючого
мислення, що дозволяє спричиняти події.
Аргументуюче мислення, природно, є комунікативним феноменом.
Кожний може, як ми це й спостерігаємо, думати «усамітнено та вільно»
(В. Гумбольдт). Але навіть коли хтось так чинить, то він у своєму мис
ленні завжди претендує на інтерсуб’єктивну обов'язковість, цінність
своїх роздумів, причому це стосується не лише їхньої істинності, але й
смислу. Адже саме смисл має бути таким, щоб ним як мовно-артику-
льованим смислом можна було поділитися з іншими. У цьому ракурсі
й окреслюється ситуація спроможності аргументуючого мислення, яке
має постійно утримувати відповідність між тим, що твердження має на
увазі, і тим, що воно висловлює; між тим, чим воно є, і тим, на що воно
претендує в акті вираження; тобто окреслюється вимога перформатив -
ної несуперечливості. Перформативна вимога, щодо здатності людини
стверджувати і вирішувати, актуалізує в свідомості певний норматив
ний потенціал. Йдеться про істотні для будь-якого спілкування ситуа
тивно-значущі правила комунікації, що як контекст входять до змісту
дискурсивної взаємодії людей. Найголовніше щодо контексту спілку
вання й вираження, який змістовно коригує людські взаємостосунки,
але приховується стосовно змісту виразу, полягає в природньому утво
ренні умов відвертості, за яких людина дійсно здатна поважати, чи то
симпатизувати, чи не сприймати. Іншими словами: щоб гармонійно впи
сатися в структуру міжлюдських стосунків, я маю певним чином «ви-
прозорювати» себе перед своїми партнерами по спілкуванню, забезпе
чувати для них достатню зрозумілість і завбачуваність моїх намірів і
дій, їхню «герменевтичну виразність». Таким чином, наголошення на
здатності аргументуючих істотно передбачає етичні умови можливості
аргументуючого мислення. Власне тут і відкривається внутрішня межа
суб’єктивізму класичної раціональності та її принципової відсторонено-
сті від ціннісного мислення.
Сіверянський літопис 87
Припустимо, що все було б так, як стверджує філософська думка
з часів Декарта: я можу у своїх власних думках вважати світ— не лише
природу як «зовнішній світ», але й «людський світ» (Mitwelt) — пред
метом моєї свідомості. У такому разі науково-раціональне мислення,
що розглядає світ як вільну від цінностей об’єктивацію, у свою чергу
вважає раціональне обгрунтування норм і принципів «буття у світі»,
лоза постфактичним конвенційним контекстом, неможливим. Парадок
сальність цієї ситуації була засвідчена та зрушена з мертвого місця у
феноменологічному вченні Е. Гуссерля, який реінтерпретував людський
світ, як єдино можливий Щодо здатності людини володіти смислом, у
«життєвий світ» (Lebenswelt), довівши надмірність (утопічність) пре
тензій раціональності до чистої саморефлективності. Людина перш за
все занепокоєна не, зрозумілістю зовнішніх (Об’єктивованих) якостей
свого існування, а якістю своєї участі у певному середовищі, яке на
скільки охоплюється невимушеним, нестороннім та зацікавленим сприй
няттям, настільки ж і утворює життєвий світ людини.
Прагматично безсумнівним є визначення раціональності в сенсі су
то людської інструментальної здібності, яка в певному розумінні арти
кулює позицію «свободи волі». Зрозуміло, що раціональна здібність лю
дини існує за умовами часу, як суб’єктивної передумови нашого пізнан
ня і досвіду. Час так конкретизується в інтелектуальному спогляданні,
що замість того, щоб вочевидь показати можливості та межі емпірич
ного пізнання, він трансцендує увесь можливий досвід. Сила цієї умови
полягає в тому, що вона є необхідною, аби зазирнути у майбутнє, як у
вільний простір. Конструктивізм класичної раціональності, з невідворот
ною теоретичною домінантою, в практичному плані актуалізував питан
ня легітимації прагматичних сфер людської життєдіяльності. Конструк
тивістська легітимація розгорталася у напрямку інституалізації люд
ської життєдіяльності на різних рівнях (господарство, політика, право,
виховання, навчання та ін.) Безумовно, у межах інституалізації значно
поширився діапазон «природних властивостей людини», але за рахунок
конвенсїйних «паролів безсумнівності», які не підлягають ревізії, що
уможливило відкриття М. Вебером «парадоксу раціоналізації» з комп
лексною реальністю відчуження людини від норм і цінностей власного
існування. За «світ як предмет свідомості» (дистанціювання від світу)
плата в гуманітарному сенсі виявилася надмірною.
Трансцендентально-прагматичне обгрунтування раціональності люд
ських дій повинно, по-перше, дотримуватися передумов «вільного бут
тя», як в кантівському сенсі Sapere aude (май мужність користуватися
власним розумом), так і в інституалізованому сенсі незалежність від по
літичних, соціальних та особистісних обставин; по-друге, споглядати
час не як континуум об’єктивації, а як суб’єктивну умову реалізації, і
таким чином, звільнення від опосередковуючого тиску часу. «Таким бе
зумовним ми називаємо комунікативну свободу. Це є свобода, що існує
лише як цілісність, її безумовність грунтується на ставленні людини до
самої себе як до особи». Трансцендентально-прагматичне ставлення лю
дини до самої себе як до особи передбачає здатність аргументуючих в
сенсі «внутрішньої потреби», що охоплює взаємні відносини та вимоги,
на які ми покладаємося, з точки зору їх зрозумілості та задіяності в
умовах людського існування. Раціональне існування — це завжди існу
вання серед закономірностей, проте таких, які можна вільно осмислю
вати, що у прагматичному плані є умовою перетворення думки на намір.
«Вільне буття» (хто намагається стати вільним, той уже мусить бути в
певному розумінні вільним) за характером своїм є аутентично вмотиво
ваним у гуманітарній площині. Поєднання у людській свідомості зако
номірності та свободи не здійснюється само по собі. «Лейтмотив цього
відкриття є ціннісне судження, яке артикулює нашу впевненість».4 Хто
міркує ціннісно, мусить із необхідністю трансцендентувати в часі своє
88 Сіверянський літопис
зумовлене чуттєвістю буття і разом з тим враховувати змістовно верба-
лізовані у часі ціннісні судження як практичну умову розуміння себе
особою. Таким чином, йдеться про мислення, думку, що має позитивно-
змістовний сенс і безпосередньо вимагає практичної реалізації, але здат
на реалізуватися перш за все інтерсуб’єктивно, міжособово. Дії, що
спричиняє людина, мають причину, але, в такому разі, вони мають при
чину в самій людині, а точніше, в тій межі позитивно-значущого, непе
рехідного, яка утворює життєвий світ конкретної людини, який поза
життєвими цінностями просто не існує. Вбачання в життєвих цінностях
інтерсуб’єктивного смислу є умовою перетворення дії на подію та вчи
нок, бо дія тільки тоді зростає до вчинку, коли вона має непересічне
значення в очах інших людей.
У межах комунікативної раціональності людина повинна передба
чати своє існування, так би мовити, контрфактично, хоче вона того чи
ні. Мається на увазі неодмінна вимога передбачуваності людиною свого
існування та позитивної участі у комунікативному середовищі за межа
ми фактичної (сталої) комунікативної спільноти. В найголовнішому та
ка орієнтація дозволяє запобігати авторитарним принципам співісну
вання, бо людина облишає амбіції визначеності своєї ролі, свого місця,
своєї функції і призначення у тій чи іншій сталій комунікативній спіль
ності. Іншими словами, ставлення до людини не може базуватися на
принципі «розрахованої людини», в якій не вбачає.ться умова «вільного
буття», а саме можливість стати іншою, зацікавити. Таким чином, ви
никає можливість узгодження конкретних суперечностей співіснування
між тими, кого вони зачіпають в уважний та взаємоузгоджений спосіб,
який наперед не розраховується, а відчувається та вибудовується у
взаєминах («відчуваюче мислення»), «Треба чітко визнати, що необхід
ність обгрунтування зумовлених обставинами та ситуацією комунікатив
них норм насправді має виростати із відношень фактичного буття, з на
ших можливостей».5 Реальна задіяність певного комунікативного наст
рою передбачає раціональну спроможність, проте треба добре розумі
ти, що йдеться насамперед про можливість, причини якої знаходяться
в самій людині, що усвідомлено існує поряд з іншими людьми.
Джерела та література:
1 Апель К.-О. Обгрунтування етики відповідальності // Ситниченко Л. Першоджерела
комунікативної філософії. — К-, 1996. — С. 48.
2 Апель К. -О. Проблема етичної раціональності // Там само. — С. 60.
3 Рідель М. Свобода і відповідальність // Там само. — С. 76.
4 Там само. — С. 79
5 Апель К.-О. Обгрунтування етики відповідальності // Там само. — С. 59.
Сіверянський літопис 89
|