Козак - душа правдивая
Діалектика серйозного і смішного в образі козака Мамая.
Saved in:
| Date: | 1998 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Series: | Сiверянський літопис |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200700 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Козак - душа правдивая / С. Бушак // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 103-108. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200700 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2007002024-12-19T19:52:55Z Козак - душа правдивая Бушак, С. Розвідки Діалектика серйозного і смішного в образі козака Мамая. 1998 Article Козак - душа правдивая / С. Бушак // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 103-108. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200700 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Бушак, С. Козак - душа правдивая Сiверянський літопис |
| description |
Діалектика серйозного і смішного в образі козака Мамая. |
| format |
Article |
| author |
Бушак, С. |
| author_facet |
Бушак, С. |
| author_sort |
Бушак, С. |
| title |
Козак - душа правдивая |
| title_short |
Козак - душа правдивая |
| title_full |
Козак - душа правдивая |
| title_fullStr |
Козак - душа правдивая |
| title_full_unstemmed |
Козак - душа правдивая |
| title_sort |
козак - душа правдивая |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200700 |
| citation_txt |
Козак - душа правдивая / С. Бушак // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 103-108. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT bušaks kozakdušapravdivaâ |
| first_indexed |
2025-07-17T07:23:49Z |
| last_indexed |
2025-07-17T07:23:49Z |
| _version_ |
1837877984361447424 |
| fulltext |
Станіслав Бушак
КОЗАК - ДУША ПРАВДИВАЯ
(діалектика серйозного і смішного в образі козака Мамая)
На картинах, що за традицією носять узагальнюючу назву м а м а ї
і зображують козака з бандурою у характерній сидячій «східній» позі,
часто трапляються масиви віршованих текстів, інколи настільки знач
ні за розмірами, що наближаються до обсягів невеликої поеми. У цих
випадках зміст написів не лише розширює, але й значною мірою змінює
сприйняття пластичного образу. Фактично, паралельно із зоровим вини
кає словесний образ, причому ці два образи не завжди співпадають між
собою, а вступають у складний дискурсивний взаємозв'язок. Наприклад,
на картині намальовано молодого козака, а текст говорить про нього як
про старого і т, д. Вцілому ж головного відмінністю, що зразу впадає у
вічі, є наступна: текст значною мірою є гумористичним, хоча сама кар
тина не виявляє таких якостей.
Більшість картин зображують самотнього козака, зануреного у свої
думки, нерідко зосередженого, серйозного, майже сумного. Бандура в
руках козака, або поруч із ним, викликає асоціації з думами — героїч
ними, за визначенням самих кобзарів, «Плачами козацькими...» або ж
«Лицарськими піснями». У цих епічних творах переважно драматично
го, а то й трагічного характеру, розповідається про тяжку історичну до
лю нашого народу, про загибель багатьох українців за його свободу й
незалежність, про те, що часто від них і могил не збереглося,
бо помирали вони і на морі, і в диких степах, та нерідко і поховати бу
ло нікому.
Не випадково наш видатний мамаєзнавець П. О. Білецький, звер
таючи увагу на портретність багатьох мамаїв, назвав ці твори «пам’ят
ником невідомому козакові».1 Доказом цього твердження є козацька тра
диція відмічати могилу воїна увіткнутим у землю списом з прапорцем,
про що неодноразово зустрічаємо згадку в думах:
На могилі прапорок устромили,
Славу козацьку учинили.2
Не виключено, що на формування поетики мамаїв могли вплинути
похоронні хоругви — своєрідні посмертні портрети, що встановлювалися
над гробницею померлого або в церквах, де відспівували його прах.
Якщо ж вчитатися в тексти, що супроводжують зображення, то
неминуче з ’являється усмішка: самоцвіти справжнього гумору так і
виблискують своїми гранями, доносячи до нас слова намальованого на
картині козака. Але в чому полягає художня особливість цих текстів і
чи вірно ми їх розуміємо тепер, через кілька століть після їх створення
невідомими козацькими бардами? Багатолітнє дослідження мамаїв при
вело нас до переконання, що попри нібито загальновідомість цих тво
рів, на жаль, вони сприймаються більшістю глядачів досить поверхово
— як соковиті зразки хохляцького гумору, досить грубого, а через це
неглибокого, вторинного, як, нібито, і все малоросійське. Що це не від
повідає дійсності, спробуємо переконати читачів.
Не зупиняючись на детальному аналізі повного обсягу текстів, звер
немо увагу лише на один чотиривірш, що є ключовим для сприйняття
образу козака:
Сіверянський літопис 103
Козак — душа правдивая.
Сорочки не мае.
Як не п ’є, то воші б ’є,
А все ж не гуляє.
Цей вірш зустрічається як сам по собі, так і в складі більших ма
сивів тексту, але саме він є окремим самодостатнім міні-твором, у якому
сконцентрована вся самобутність образу козака. Про те, що це не пере
більшення, говорить і такий помітний факт: саме ці рядки чомусь запа
м ’ятовуються більшістю людей і викликають неодмінну усмішку. Та
ким чином, ці рядки стали своєрідною візитною карткою мамаїв, бо не
розривно пов’язані із самим зображенням.
Здається, що в них немає ніякої двозначності, нічого прихованого
— все знаходиться на поверхні, все зрозуміле. Але є одне «але»: чому з
усіх можливих епітетів до слова «козак» використано саме правдивий,
та ще й у поєднанні з таким містичним поняттям як «душа»? На пер
ший погляд, військовій професії козака більше б відповідали означення
«войовничий», «хоробрий», «нездоланний» і т. п. Саме це питання, від
повідь на яке автор не знайшов у роботах попередників, наштовхнуло
на думку, що розгадку треба шукати в культурно-історичному контексті
виникнення мамаїв, а саме у XVIII ст., так як найвидатніші твори да
туються саме цим періодом.
Вказане століття для нашого народу пов’язане з епохою козаччини
та блискучим розвитком вітчизняної культури у формі так званого ук
раїнського або ж козацького бароко. Цей період відзначався загост
реною релігійною боротьбою, зміцненням позицій православної церк
ви та розквітом її культуротворчої активності. Козацтво, яке ще з часів
Сагайдачного рішуче стало на бік православ’я, і надалі продовжувало
виконувати роль його активного охоронця. Козаки переважно, в тому
числі і найбільш боєздатна формація — запорожці, відзначалися гли
бокою і щирою побожністю, були готовими захищати віру предків від
іновірців — ляхів, турків, татар. Ці ідеї — наскрізні у численних думах,
історичних піснях, літописах. Тому образ козака неодмінно сприймався
саме в релігійному контексті, без чого неможливе і його сьогоднішнє
відтворення.
Повертаючись до цитованого вірша, наголосимо, що в системі хри-
стиянських вартостей правдивість посідала одне з найголовніших місць,
оскільки стосувалася безпосередньо Бога та його послідовників. Ісус,
викриваючи фарисеїв, звинувачує їх у неправдивості: «Ваш батько —
диявол... Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди в
нім немає. Коли говорить він неправду, то говорить від себе, — бо
він лжець і батько лжі» (Ів. 8,44). Правда виступає синонімом істини,
а її носії та охоронці стають слугами божими, духовними воїнами. Ісус
декларує це наступними словами зі знаменитої нагірної проповіді: «Бла
женні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне» (Мт. 5,10). Таким
чином, «козак — душа правдивая» виступає у ролі захисника правди-
істини, тобто — христового вчення, що наближає його до образу «свя
того воїна», культ якого посідав важливе місце у структурі православ
ного вчення. Цим самим він стає подібним до одного з найпопулярні-
ших на Україні святих — Георгія (Юрія) Переможця.
Будучи реальною історичною постаттю перших віків християнства,
Юрій зображувався на іконах переможцем фантастичного змія, що
уособлював сили зла. Образ давнього воїна на коні, зі списом у руках,
органічно перегукувався з образом нового захисника христової віри —
козака-запорожця, вірний кінь якого, прив’язаний до списа, часто зо
бражувався на народних картинах.
Треба підкреслити, що в основі архетипу святого воїна знаходиться
сам Христос, який в Євангелії від Матвія говорить: «Не думайте, що
104 Сіверянський літопис
я прийшов принести мир на землю: не мир прийшов я принести, а меч» (Мт.
10,34).
В Апокаліпсисі ж сам Христос явився Іоанну Богослову в містично -
му видінні у образі воїна-вершника: «І побачив я небо відкрите, і
ось кінь білий, і Сидячий на ньому називається Вірний і Істинния, Кот
рий праведно судить і воює. ...і воїнства небесні їхали слідом за Ним на
білих конях, одягнені у віссон білий та чистий. З уст же Його виходить
гострий меч, щоб ним поражати народи, і Він Сам пасе їх залізним жез
лом... На одязі його і на стегнах написано ім’я: «Цар царів і Володар
володарів» (Об. 19, 11— 16).
З цього уривку стає зрозумілим, що переможний меч, який вихо
дить з вуст Христа — це слово. Про всемогутність правдивого божого
Слова говорить св. Іоанн: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога,
і Слово було Бог. Воно було споконвіку у Бога. Усе через Нього ста
лося, і без Нього не сталося ніщо, що сталося» (Ів. 1, 1— 3). Носій Сло
ва Божого, Слова Істини, стає причетним до його могутності. Дуже важ
ливим є факт, що значне місце в репертуарі кобзарів посідали релігійні
канти та псалми. 3
Ось як звучить у перевіршованій версії Т. Г. Шевченка псалом
149-й, в якому говориться, що правдивим (правим, праведним, преподоб
ним) Господь готує велику нагороду — вічну славу:
Псалом новий Г осподеві /і новую славу
Воспоем честним собором, І Серцем нелукавим.
Во псалтирі і тимпані / Воспоем благая,
Яко Бог кара неправих, / Правим помагає...
Преподобнії во славі / І на тихих ложах
Радуються, славословлять, / Хвалять ім’я Боже;
І мечі в руках їх добрі, / Острі обоюду,
На отмщеніє язикам / І в науку людям...
Принагідно треба зауважити, Що авторство псалмів приписувалося
біблійному царю Давиду, якого нерідко зображували в образі натхнен
ного барда з музичним інструментом у руках. В одному з різдвяних вір
шів — орацій XVIII ст. він навіть грає на кобзі, мов той козак Мамай:
Пророк Давид / Там же сидить
І в кобзу грає,
Пісню святу / Спасу Христу
З псалтирі читає4
Переходячи до наступного рядка, в якому говориться, що козак
«сорочки не має», зауважимо, що його зовсім не обов’язково інтерпре
тувати як доказ злиденності козака, що пропив сорочку, мов якийсь
сучасний бомж. Достеменно відомо, що козаки з демонстративним пре
зирством ставилися до грошей та матеріальних цінностей, цінуючи перш
за все духовні багатства — військову мужність, бойове побратимство та
незламність переконань.
Д. Яворницький наводить свідчення очевидця козаччини, що стверд
жував: «В запорізькій черні здобування багатства ніяк не поважалося:
визначаючи потреби свої лише в одних військових та промислових зна
ряддях, не знали вони розкоші ні в одязі, ні в прикрасах, ані в самій
їжі, яку господар мав завжди одну і майже однакову», і доповнює його
своїми висновками — «на простоту і скромність у житті запорожці ди
вилися як на одну з найважливіших і найнеобхідніших причин їх непе«
реможності в боротьбі з ворогами». 5
Козаки могли пропити одяг під час гулянок, коли в них не виста
чало грошей, але при цьому, навіть вища козацька старшина (Б. Хмель
ницький, І. Сірко та ін.) одягалися надзвичайно скромно, в той час як
польська шляхта споряджалася на війну, мов на парад. Ось чому на де-
Сіверянський літопис 105
яких картинах козака зображено в кожусі, одягненому на голе тіло,
або в дорогому кантуші і водночас у скромних постолах. Козаки знали,
що бойова виучка та військова відвага не залежать від того, в що одяг
нений воїн; згадаймо думу «Козак Голота». В іншій знаменитій думі
«Козак-нетяга Ганжа-Андибер» бідний зовні козак, що завітав до корч
ми, де гуляли дуки-багачі, виявився самим Гетьманом Запорозьким, що
мав при собі золоті червінці та загін особистої охорони. 6
Стосовно цього, козаки також жили за заповідями Христа: «Бла
женні убогі, бо вам призначено Царство Небесне» (Лк. 6,20), а також
— «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збира
ють у житниці, та проте Ваш Отець Небесний годує їх. Чи ж ви не на
багато кращі за них... І про одяг чого клопотатися? Подивіться на по
льові лілії, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть, але говорю вам,
що і Соломон у всій славі своїй не одягався так, як всяка з них... Отож
не турбуйтесь і не говоріть: «що нам їсти?» або «що нам пити?» або «в
що нам одягатися?». Тому, що всього цього шукають язичники, і тому
Отець ваш Небесний знає, що ви маєте потребу у всьому
цьому. Шукайте перш; за все Царства Божого і правди, а все це дістанеться
вам» (Мт. 6,26— 33).
Нагадаймо, що тема «святої простоти» та «злиденної праведності»
була центральною у світогляді видатного українського філософа Гри
горія Сковороди. У вірші «Похвала бідності» втілено, фактично, його
світоглядний маніфест:
О блаженна й свята — уділ мій бідносте,
Справжня мати серцям, рідна й лагідна!
Всім, хто в морі зазнав горя й пагуби,
Супокійня гаване!
У творі, що налічує 13 строф, Сковорода детально описує ті духов
ні дари, що їх приносить «блаженна й свята» бідність, називає «щасли
вими» тих, хто зрозумів цю глибоку істину, а «жебраками» тих, хто
«прагне золота». Вірш закінчується посиланням на Христа та ап. Пав
ла, що мали «чисте й праведне» серце:
Був убогий Христос, — бо зневажав скарби,
Павел був нуждарем, бо не жадав утіх,
Не в старчих торбах, бідносте, ти живеш
В серці чистім і праведнім7
У проаналізованих нами двох перших рядках чотиривірша про ко
зака Мамая немає нічого смішного, навіть навпаки, висловлюються гли
бокі християнські ідеї. Гумор міститься в двох останніх рядках, вір
ніше він, мов іскра з кресала з ’являється від їх зіткнення. Ні третій ря
док окремо, ні четвертий не несуть самі собою нічого смішного: воно
виникає при їх несподіванному поєднанні, коли биття вошей та випив -
ка прирівнюються до тяжкої праці (козак «не гуляє», тобто — працює
в поті чола, трудиться). Але при зануренні в тодішній соціально-куль
турний контекст сприйняття цих банальних, з першого погляду, проблем
ускладнюється, наповнюючись багатьма серйозними, а часто й важли
вими відтінками та нюансами.
У ті часи воші, блохи та інші комахи були справжньою напастю
для всіх воюючих армій світу, а тим більше в диких причорноморських
степах Нижнього Подніпров’я. Боплан з жахом описує свої страждання
від місцевих комарів: «Вздовж берегів Борисфену літає незліченна кіль
кість комах: вранці видно цілі міріади ледь помітних мушок, а опівдні
літають комахи завбільшики з дюйм, вони обсідають коней, так впива
ються їм у шкіру, що аж кров виступає. Та найгірше ввечері над рікою,
коли з’являються комарі та мухи... Якось (коли його покусали уночі —
С. Б.) минуло три дні, перш ніж обличчя моє набрало нормального ви
гляду. Я нічого не бачив на очі, не годен був їх розплющити, бо повіки
зовсім порозпухали, мав я жалюгідний вигляд». 8
106 Сіверянський літопис
Для боротьби, з цією напастю запорожці вдавалися до варварських,
як на нинішній час, засобів: «Іншого нужа (тобто воші. — С. Б.), було,
заїда, то він штани й сорочку з себе, виквацює дьогтем, надіне, та й
пішов»9
Страждали від капосних комах не лише мешканці куренів та зем
лянок, але й вельможні аристократи, що мешкали у розкішних палацах,
обладнаних .найсучаснішими на той .час засобами особистої гігієни. В
європейському жцвописі ми недноразово зустрічаємо твори, на яких
молода жінка — аристократка, як правило напівоголена, вишукує бліх
та вошей у складках своєї нічної сорочки. 10
Нагадаймо, що і євагельський пророк Іван Предтеча, мешкаючи в
пустелі, харчувався «диким медом та сараною» (Мт. 3.4). Щоб пом’як
шити цей досить пікантний момент, синоїдальний переклад Біблії вжи -
ває малозрозуміле слово «акриди», що в спеціальному довіднику роз
шифровується як «їстівні палестинські стрекози». Варто пригадати і
знамениту пісню «Блоха» (музика Мусоргського на вірші Гете) з ре
пертуару Ф. Шаляпіна, у якій ця препротивна комаха тероризує не ли
ше самого короля, але й усе його придворне оточення на чолі з короле
вою. У період першої російської революції виконання цієї пісні сприйма
ли ледь чи не як завуальований заклик, поруч з «Дубинушкой», до ре
волюційної боротьби. 11
Що ж стосується любові козаків до масових гулянок, то це є темою
окремої великої розмови. Тут же варто нагадати, що вживання алко
голю на Січі було суворо регламентовано і дозволялося лише в мирний
час. При цьому варто навести влучне зауваження Гоголя, що з точки зо
ру козацьких звичаїв не лише військові подвиги, але й уміння бенкету
вати вважалося «теж за одне з головних достоїнств лицаря».12
До того ж, цей ритуал мав своєрідний релігійний підтекст: врахо
вуючи те, що «Коран» забороняє вживати вино, споживання його коза
ками було своєрідним викликом «невірним бусурманам».13 Якщо ж
врахувати те, що в деяких варіантах вірша останній рядок звучить так:
«як не п ’є, то турка б ’є» (або ж «ляха б’є»), то змінюється й значення
всього вірша : він стає і героїчним, і бурлескно-саркастичним водночас.
Отже, навіть стислий аналіз невеликого фрагменту поетичного су
проводу на картинах прказує, наскільки важливу роль в інтегральному
сприйнятті мамаїв грає поєднання зорового і вербального образів. При
цьому, сміхове начало виникає на фоні серйозного контексту, який сто
сується численних історико-побутових та світоглядно-релігійних реалій
епохи козаччини. Тому цей сміх є надзвичайно глибоким за своїми фі
лософсько-пізнавальними функціями. Він є не лише яскравим свідчен
ням стилю епохи вітчизняного бароко, але й важливим проявом україн
ського національного характеру, на формування якого надзвичайний
вплив мали культура та менталітет козацького середовища.
Джерела та література:
1 Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII — XVIII століть. — К.,
1981. — С. 57.
2 Думи І Бібліотека поета. — К-, 1969. — С. 143.
3 Кирдан Б. П., Омельченко А. Ф. Народні співці-музиканти на Україні. — К , 1980.
— С. 43.
4 Українська література XVIII ст. / Бібліотека укр. літ- ри. — К., 1983. — С. 160.
5 Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Т. 1. — Львів, 1990. — С. 186.
6 Думи... — С. 198.
Сіверянський літопис 107
7 Вірш написано латинською мовою. Переклад М. Зерова за виданням // М. Зеров.
Вибране. — К., 1966. — С. 379—381.
8 Боплан Гійом Левассер. Опис України. — Львів, 1990. С. 83.
9 Савур-могила. Легенди й перекази Нижньої Наддніпрянщини. — К., 1990. — С.52.
10 Наприклад, полотно видатного французького живописця XVII ст. Жоржа де ла
Тура «Жінка, що ловить бліх». Лотарінгський історичний музей, Нансі.
11 Янковский М. О. Шаляпин / Жизнь в искусстве. — Л., 1972. — С. 242.
12 Гоголь М. В. Тарас Бульба / переклад А. Хуторяна. — К.., 1984. — С. 10.
13 Еремеев Д. Е. Ислам: образ жизни и стиль мышления..—М., 1990. — С. 117.
108 Сіверянський літопис
|