Мартин Небаба: людина з легенди
У «Рицерському Колі» Б. Хмельницького, як велемовно, але влучно охрестив найближче оточення гетьмана один з тогочасних козацьких ватажків, почесне місце по праву належало полковнику М. Небабі. Академік М. Грушевський окреслив цей гурт у такому складі — І. Виговський, І. Богун, І. Золотаренко, М....
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200731 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мартин Небаба: людина з легенди / О. Коваленко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. З-11. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200731 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2007312024-12-21T19:42:24Z Мартин Небаба: людина з легенди Коваленко, О. Становлення державності України До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст. У «Рицерському Колі» Б. Хмельницького, як велемовно, але влучно охрестив найближче оточення гетьмана один з тогочасних козацьких ватажків, почесне місце по праву належало полковнику М. Небабі. Академік М. Грушевський окреслив цей гурт у такому складі — І. Виговський, І. Богун, І. Золотаренко, М. Кричевський, М. Небаба, М. Кривоніс, С. Пободайло, Д. Нечай та І. Нечай — і порушив суто умоглядне, але вельми промовисте у даному контексті питання: «Чи сі люде не відограли б свою історичну ролю не гірше, а може навіть краще від Богдана, коли б доля дала їм ті карти, що випали Богданові?». 1998 Article Мартин Небаба: людина з легенди / О. Коваленко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. З-11. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200731 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Становлення державності України До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст. Становлення державності України До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст. |
| spellingShingle |
Становлення державності України До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст. Становлення державності України До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст. Коваленко, О. Мартин Небаба: людина з легенди Сiверянський літопис |
| description |
У «Рицерському Колі» Б. Хмельницького, як велемовно, але влучно
охрестив найближче оточення гетьмана один з тогочасних козацьких
ватажків, почесне місце по праву належало полковнику М. Небабі.
Академік М. Грушевський окреслив цей гурт у такому складі — І. Виговський, І. Богун, І. Золотаренко, М. Кричевський, М. Небаба, М. Кривоніс, С. Пободайло, Д. Нечай та І. Нечай — і порушив суто умоглядне,
але вельми промовисте у даному контексті питання: «Чи сі люде не відограли б свою історичну ролю не гірше, а може навіть краще від Богдана, коли б доля дала їм ті карти, що випали Богданові?». |
| format |
Article |
| author |
Коваленко, О. |
| author_facet |
Коваленко, О. |
| author_sort |
Коваленко, О. |
| title |
Мартин Небаба: людина з легенди |
| title_short |
Мартин Небаба: людина з легенди |
| title_full |
Мартин Небаба: людина з легенди |
| title_fullStr |
Мартин Небаба: людина з легенди |
| title_full_unstemmed |
Мартин Небаба: людина з легенди |
| title_sort |
мартин небаба: людина з легенди |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Становлення державності України До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст. |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200731 |
| citation_txt |
Мартин Небаба: людина з легенди / О. Коваленко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. З-11. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT kovalenkoo martinnebabalûdinazlegendi |
| first_indexed |
2025-07-17T07:26:47Z |
| last_indexed |
2025-07-17T07:26:47Z |
| _version_ |
1837878175070158848 |
| fulltext |
СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ
У К Р А Ї Н И
До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст.
Олександр Коваленко
МАРТИН НЕБАБА: ЛЮДИНА З ЛЕГЕНДИ
У «Рицерському Колі» Б. Хмельницького, як велемовно, але влучно
охрестив найближче оточення гетьмана один з тогочасних козацьких
ватажків, почесне місце по праву належало полковнику М. Небабі.
Академік М. Грушевський окреслив цей гурт у такому складі — І. Ви-
говський, І. Богун, І. Золотаренко, М. Кричевський, М. Небаба, М. Кри-
воніс, С. Пободайло, Д. Нечай та І. Нечай — і порушив суто умоглядне,
але вельми промовисте у даному контексті питання: «Чи сі люде не ві-
дограли б свою історичну ролю не гірше, а може навіть краще від Бог-
дана, коли б доля дала їм ті карти, що випали Богданові?».1 Втім, доля
обрала Б. Хмельницького, і він став першим серед рівних, аж поки роз-
вій подій рішуче не вивищив його над загалом і не змусив до змагань за
самодостатнє володарство в Україні.
Мартин Небаба з’явився на історичній арені 1648 p., як-то кажуть,
нізвідки — його довоєнна біографія являє собою майже суцільну білу
пляму. Сучасник, польський історик Я. Рудавський, з погордою назвав
Небабу «людиною без роду, без ймення», очевидно, натякаючи у такий
спосіб на його посполите походження (якщо, звичайно, це не банальна
риторична фігура).2 Невідомий польський автор кінця 60—початку
70-х pp. XVII ст., працю якого видав К. Вуйцицький, стверджував, що
Небаба був «родом з Коростишева», що на Житомирщині*.3 Принагідно
зауважимо, що в «Актовій книзі Житомирського гродського уряду
1609 р.» згадуються піддані панів Проскур Юско і Мишко Небабичі з
містечка Корнина, розташованого неподалік від Коростишева.4 Прина-
лежність Мартина Небаби до міщанського стану або міської спільноти
опосередковано підтверджує зображення на його гербовій печатці
(1649 р.) поруч з полковницьким перначем символа торгівлі — жезла
Меркурія, який міг бути запозичений з так званого міщанського гмерка
— своєрідного аналога шляхетської геральдичної емблеми.5
* Щоправда, він навів інше ім’я — Антон, і це згодом породило плутанину і численні
непорозуміння. Відтак, ще й досі на сторінках історичних досліджень співіснують
два Небаби — Мартин і Антон. Ми поділяємо думку В. Липинського, який вважав,
що анонімний хроніст (чи видавець?) схибив і помилково назвав Мартина Небабу
Антоном.
Сіверянський літопис 3
Як відомо, початковий етап Визвольної війни вкрай схематично й
фрагментарно відображений в історичних документах, і достеменно від-
стежити перебіг подій, діяльність окремих підрозділів козацького вій-
ська та їх керманичів досить важко, а часом просто неможливо. На цей
аспект проблеми на прикладі життєпису героя своєї відомої праці
звернув увагу В. Липинський: «Де знаходився в тому першому періоді
боротьби Кричевський? Тогочасні джерела, на жаль, не дають нам пов-
ної відповіді на це питання. І не треба цьому дивуватися. Це ж була
доба, коли навіть найбільш героїчні подвиги сучасників у першій мірі
приковували до себе не постаті керівників, але титанічні рухи мас, які
вони за собою вели».6
Тим не менше, поодинокі й часом суперечливі згадки про Небабу
(здебільшого у наративних джерелах) дають підстави гадати, що він
належав до числа тих ватажків, яких Б. Хмельницький влітку 1648 р.
«розослал... на всі сторони: на Білую Русь, на Сіверщизну, на Поліссє,
на руську Подоллю, на Волинь з козаками, до которих навенцей хлоп-
ства в’язалося».7 Загін Небаби разом з іншими підрозділами, очевидно,
діяв під загальною орудою П. Гловацького, а потім М. Гладкого на те-
рені Полісся від Стародуба на сході до Пінська на заході. Тамтешня
українська і білоруська людність також повстала проти шляхетського
панування й допомогла козакам оволодіти Гомелем, Лоєвом, Брагином,
Мозирем та іншими містами і містечками. Згодом, ймовірно, Небабу
звідти було відкликано, і у вересні він брав участь у Пилявецькій бит-
ві, а потім за наказом Б. Хмельницького вирушив «с козаки и татары»
навздогін за великим загоном польських вояків.8 Не виключено, що у
цих боях його було поранено — принаймні на тоді кружляли чутки, бу-
цімто «Небаба изрублен».9 За даними Г. Грабянки, він був присутній на
старшинській раді, що зібралася у другій половині вересня під Старо-
костянтиновом й ухвалила рішення про похід на Львів.10 Опісля цього
гетьман одразу ж виправив козацькі загони на Волинь і Галичину, аби
підготувати грунт для просування головних сил. Д. Бантиш-Каменський
стверджує, що Небаба вирушив у напрямі на Дубно.11 Але загальна си-
туація на півночі України серйозно ускладнилась — у вересні виступи-
ло в похід литовське військо, що мало на меті приборкати повстання у
Білорусі й витіснити звідти козацькі загони. З «легкої руки» М. Косто-
марова, який сприйняв на віру і довільно скомпонував непевні відомо-
сті, що їх містили джерела польсько-литовського походження, в історич-
ній літературі набула значного поширення версія про загибель Небаби
під час оборони бунтівного Пінська на початку жовтня.12 Гіпотетично
він міг знову опинитися у цьому регіоні, щоб з іншими козацькими ва-
тажками зупинити або хоча б затримати переможний наступ литовської
армії. Однак невідомий автор докладної реляції про «пінську катастро-
фу» (за деякими даними тут загинуло близько 14 тис. чоловік) взагалі
не наводить імен козацьких керманичів, а добре поінформований А. Ко-
ялович згадує лишень одного з них — М. Гладкого.13 Наприкінці жовт-
ня загони, що вели боротьбу на українсько-білорусько-литовському по-
рубіжжі, приєднались до війська Б. Хмельницького, який з-під Львова
прямував до 3амостя. Взятий у полон козак Ясько виказав на допиті,
що гетьман «Небабу вперед послав, а з ним Тугай-бея з татарами».14 Ба-
чили його, як, до речі, і П. Гловацького, і М. Гладкого, й під мурами
Замостя. Подейкували, що Небаба «наполягав, аби Хмельницький яко-
мога скоріше оволодів Замостям і довів ворогу, що значать козаки».15
Втім, перемогла інша точка зору. Невдовзі гетьман припинив облогу,
розпочав переговори, а після укладення перемир’я повернув назад —
до Києва.
Під час нетривалого і нетривкого мирного перепочинку прискоре-
ними темпами зводились підвалини Української держави, що постала у
4 Сіверянський літопис
полум’ї Визвольної війни. На звільнених теренах поволі стабілізувався
новий адміністративно-територіальний устрій. На думку В. Сергійчука,
одним з перших на Лівобережжі було створено Борзенський (Борзнян-
ський) полк, який очолив Небаба. Водночас привертає увагу той факт,
що в документах першої половини 1649 р. його називають не тільки бор-
зенським, але і батуринським, і почепським полковником. Правдоподіб-
но, на відміну від Борзенського, Батуринський і Почепський полки яв-
ляли собою не військово-адміністративні, а суто військові (до того ж,
можливо, тимчасові) формування, що перебували під орудою Небаби.16
Між тим, литовський гетьман Я. Радзивілл продовжував каральні
акції на півдні Білорусі, маневруючи у небезпечній близькості від умов-
ного українського кордону. З огляду на це, у березні вздовж лівого бе-
рега Дніпра до гирла Сожу було підтягнуто значні сили на чолі з М. Не-
бабою та А. Горкушею.17 Вживалися також запобіжні заходи, аби уне-
можливити ймовірний обхідний маневр литовського війська через пору-
біжні російські території. Того ж таки березня за дорученням Небаби
сотник К. Прокопович звернувся до брянського воєводи з проханням
«коло граници под Рославлем заставу поставить».18 Наприкінці квітня
«з 2500 козаків і з великим числом досвідченої піхоти» Небаба зайняв
Гомель. Обійшлося навіть без збройної сутички — як засвідчив сучас-
ник, козаків до Гомеля запросили тамтешні міщани, відмовившись по-
стачати продовольство литовському війську.19 Однак невдовзі гомельську
залогу довелося евакуювати, бо в травні-червні Я. Радзивілл помітно
активізував свої дії в Білорусі. Козаки І. Голоти і П. Гловацького зазна-
ли відчутних поразок під Загаллям і Річицею.20 Можливо, на цьому ж
фронті перебував і Небаба — у всякому разі «Історія русів» містить роз-
повідь про те, як його загін потопив «великое множество обозов с запа-
сами» під час форсування Прип’яті литовською армією.21
У цей відповідальний момент Б. Хмельницький зробив несподівану
рокировку. Наприкінці червня Небабу було відкликано під Збараж, а
його місце заступив київський полковник М. Кричевський, якому асисту-
вав чернігівський полковник С. Пободайло.22 За даними М. Костомаро-
ва, під час тривалої облоги Збаража Небаба здійснив рейд на Волинь,
де козаки оволоділи Острогом і Заславлем.23 Напевне, він брав участь і
у Зборівській битві, після якої гетьман «отпустил татар... и провожать
их посылал двух полковников... Небабу да Нечая».24 Тим часом ціною
значних втрат і власного життя М. Кричевський ще наприкінці липня
зупинив подальше просування Я. Радзивілла, який здобув у битві під
Лоєвом справді піррову перемогу і відмовився від наступу вглиб Ук-
раїни.
Після укладення Зборівського миру гетьманська адміністрація за-
ходилася довкола складання 40-тисячного козацького реєстру. Водночас
відбулися зміни в адміністративно-територіалньому устрої й нові кадро-
ві призначення. Як гадає В. Сергійчук, саме тоді Борзенський полк було
приєднано до Чернігівського, який очолив Небаба.25 Цікаво, що С. По-
добайло зберіг особливий статус — його прізвище стоїть другим у пол-
ковому реєстрі 1649 р.26 Власне, саме з цього моменту і розпочинається
«історичний», себто засвідчений автентичними джерелами, період у біо-
графії Небаби. Треба зазначити, що він виявив неабиякі організаторські
здібності. Особливого значення він надавав фінансовій справі, поповнен-
ню військової скарбниці. У Чернігівському полку було запроваджено
уряд полкового підскарбія, який у 1649 р. обіймав Я. Федоренко (до ре-
чі, уродженець тієї ж таки Борзни).27 Небаба, зокрема, стимулював ви-
робництво і продаж поташу. За його дорученням сотники П. Забіла,
К. Прокопович здійснювали безпосередні торговельні операції з україн-
ськими та російськими партнерами.28 Полковник знайшов спільну мову
і з чернігівськими міщанами. Приклад у цьому відношенні подав сам
Б. Хмельницький, який у листопаді 1649 р. закріпив своїм універсалом
Сіверянський літопис 5
за міським урядом кілька навколишніх сіл.29 У березні 1650 р. Небаба, у
свою чергу, «ведлуг упадку мещан черниговских» надав «на порятунок
усему місту» кілька млинів на річках Стрижні та Білоусі.30
Оприлюднення умов Зборівського миру і, зокрема, 40-тисячного ко-
зацького реєстру спричинило загострення соціальних суперечностей, по-
гіршення внутрішньополітичного становища в Україні. Серед старшини
існувало досить впливове угруповання (Д. Нечай, М. Гладкий, П. Шу-
мейко, Л. Мозиря, С. Пободайло та ін.), яке так або інакше поділяло і
підтримувало вимоги виписаних з реєстру козаків, селян і міщан.31 Прав-
доподібно, до нього належав і Небаба. Очевидно, це йому був адресо-
ваний грізний лист Б. Хмельницького від 27 травня 1650 р. з приводу
млявої реакції полковника на скупчення «множества своевольних лю-
дей» у Любечі: «естли того не учинеш оберегать и с ними заодно слу-
чать и шляхту и подданых обидить и во владеньях их волю от них отни-
мать, и ты и сам с ними той же казни достоен будеши».32 Але цієї нагінки
виявилось замало, і у вересні гетьман змушений був ще раз нагадати
чернігівському і київському полковникам, що вони «пилно мают посте-
регати, жебы бунти ниякие не всчиналися, а бунтовников теж без фолк-
ги на горле карати».33
Чернігівський полк був розташований на північно-східному кордоні
козацької держави і безпосередньо межував з Великим князівством Ли-
товським та Московським царством. Відтак, тамтешньому полковникові
доводилось бути не тільки вояком і адміністратором, але й дипломатом.
Факти свідчать, зокрема, що Небаба підтримував контакти з Я. Радзи-
віллом та іншими литовськими можновладцями і, очевидно, мав задля
цього належні повноваження від гетьмана. Загалом на литовському на-
прямі зовнішньої політики тривала складна і суперечлива гра. Уникну-
ти безнадійної війни на два фронти і нейтралізувати військову потугу
Литви можна було двома шляхами: гарантувати їй спокій або — навпа-
ки — змусити зосередитись на власних проблемах, спровокувавши масш-
табні заворушення на соціальному грунті. Остаточного вибору Б. Хмель-
ницький так і не зробив і в залежності від військово-політичної кон’юнк-
тури волів (чи мусив) комбінувати обидва варіанти розвитку подій —
дипломатичний і мілітарний.34 Заручником цієї політики, зрештою, ви-
явився саме Небаба.
Уважно стежили за ситуацією в Україні й прикордонні російські
воєводи, які постачали розвідувальну інформацію московському урядові.
Становище на українсько-російському кордоні було досить стабільним,
але й тут час від часу траплялися інциденти — здебільшого на соціаль-
но-економічному грунті. Про один з таких локальних конфліктів у ве-
ресні 1649 р. писав до Небаби Б. Хмельницький. Гетьман вимагав, аби
полковник «шкоди людям его царского величества... нагородити казал
и срокго нагрозил».35 Невдовзі, у жовтні, путивльський воевода оскаржив-
ся у Посольський приказ на Небабу, який буцімто «сыску и расправи
не учинил и... конотопцом заказу не учинил же, чтоб они впредь... госу-
даревою землею за межею не владели». Натомість полковник на пози-
вачів «крычал и помещика Микифора Яцына лаел матерны и за саблю
примался: хотел ево сечь, и вперед де... на него Микифора с товарыщи
похвалился убойством».36 За кілька тижнів змушений був узятися за
перо і Небаба. Цього разу йшлося вже про пограбування козаків «мос-
ковскими людьми деревень Волковщина и Бехов». «Мы мешкаемо з ва-
ми в братерстві, тилко якось вы починаете до непокою, — писав він до
брянського воєводи, — яко писмо святое свідчить: се коль добро и коль
красно, еже жити братии вокупі. О сем бо заповіда Господь, але того
не потреба чинить, бо знаете и сами: хто якою мірою бероть альбо мі-
рить, то зась такому тоею ж и отмірять; а нехай будеть мир и любов
межи обоих господарств».37 Ціла переписка зав’язалася між севським
6 Сіверянський літопис
воєводою і глухівським сотником Чернігівського полку С. Вейчком що-
до подальшої долі російської селянки, яка знайшла собі притулок в Ук-
раїні. Зрештою, сотник категорично відмовився силоміць повернути вті-
качку до Московщини: «А Марици не видамо». Цікаво, що С. Вейчик
дорікав воєводі за те, що він адресував свою скаргу не Б. Хмельницько-
му чи М. Небабі, а ... польській адміністрації.38
Зборівський мир не задовольнив жодної із сторін. По обидва боки
барикад тривала інтенсивна підготовка до військових дій. Восени 1650 р.
Б. Хмельницький здійснив похід до Молдавії. Очевидно, до участі в ньо-
му було залучено і Небабу — у серпні під Гоголевим спостерігали його
15-тисячний загін, який прямував «обозом и с нарядом к гетману Хмель-
ницкому в сход».39 Але головне завдання чернігівського полковника по-
лягало у захисті північного кордону козацької держави, звідки їй пов-
сякчас загрожувала армія Великого князівства Литовського. Згідно із
стратегічним задумом Б. Хмельницького Чернігівський полк у взаємодії
з Київським та Ніжинським мав прийняти на себе ймовірний, удар
Я. Радзивілла, зупинити його на дніпровському рубежі й убезпечити в
такий спосіб козацьке військо на Правобережжі від прориву на фланзі
й удару з тилу. Це відповідальне доручення, либонь, засвідчило високий
«рейтинг» Небаби у козацькому війську. Відтак, мусимо погодитись з
М. Петровським, котрий стверджував, що Небаба помітно «виділяється
своїми військовими здібностями серед тодішньої козацької старшини».
У всякому разі шведський дипломат І. Майєр, який відвідав Україну
саме 1651 p., назвав Небабу одним з кращих полковників Б. Хмельни-
цького. Та й сам гетьман у березні 1651 р. багатозначно мовив послан-
цеві Я. Радзивілла: «Скажи пану гетьману своєму — нехай нас не на-
ступає, бо мир з Литвою маємо. Нехай нас не зачіпає, бо лихо буде.
Маю я зараз другого Кричевського — і мало не ліпшого».
Ситуація різко загострилася після того, як на початку 1651 р. поль-
ські вояки атакували козацькі залоги на Поділлі. У середині лютого на-
зустріч їм виступив Б. Хмельницький. Водночас на Чернігово-Сіверщині
під проводом Небаби було зосереджено майже 20-тисячне військо, що
базувалося в укріпленому таборі поблизу Ріпок. Сучасники перепо-
відали, що сюди ж «иные де мужики пошли с рогатины, а иные с топо-
рами».40 Передові частини пильнували переправи на Дніпрі та Сожі,
а наказний полковник С. Окша, «висланий от его милости пана полков-
ника Мартина Небаби», отаборився у Стародубі.41 Водночас було досяг-
нуто безпрецедентної домовленості між наказним полковником («от его
милости пана Мартина Небаби из повку Черниговского») І. Шоховим і
брянським воєводою Д. Великогагіним, згідно з якою козацький загін ви-
рушив через російські землі на територію Білорусі й дістався аж до
Могильова і Смоленська.42 Нервова, напружена атмосфера на кордоні
час від часу призводила до збройних сутичок. Так, у травні 1651 р. ко-
зацька сотня була розбита під Яриловичами, а литовський загін зазнав
поразки поблизу Сожу.43 На початку червня козаки Небаби оточили Го-
мель. Сам полковник згодом у листі до Я. Радзивілла провину за пору-
шення спокою у регіоні перекладав на гомельську залогу, яка, мовляв,
спровокувала інцидент. Проте, як слушно зауважив М. Грушевський,
«розміри виправи на Гомель виходять далеко за рамці такої погранич-
ної карної експедиції». Очевидно, йшлося про інше — зірвати похід ли-
товської армії в Україну, а в разі успіху здійснити рейд у напрямі на
Бихів. У всякому разі, подейкували, що Небаба дав козакам саме таке
напуття: «Йдіть, молодці, ... і всіх міщан-ляхів у Гомелі під корінь ру-
біть... Місто спаліть, а потім до Бихова йдіть».44
Докладна реляція: про облогу Гомеля дозволяє відтворити її пере-
біг. Вранці 4 червня до міста наблизився кількатисячний загін козаків,
які впродовж наступної доби копали шанці й дісталися під самісінький
Сіверянський літопис 7
паркан. Як засвідчив Я. Радзивілл, «серед міщан виявилася зрада. Се-
меро з них спустилися з стіни до ворога. Тому наші всіх міщан виріза-
ли». Але це не допомогло, і 6 червня «гомельський міщанин привів ко-
заків з іншого боку, де паркан підгнив». Втім змусити тамтешній гарні-
зон на чолі з досвідченим найманцем капітаном Монтгомері до капіту-
ляції не поталанило. 9 червня наказний полковник П. Забіла одержав
лист від Небаби з вимогою негайно «вдень і вночі повертатися назад».45
Чи то в Україну дійшли відомості про виступ литовської армії, чи то
козацькі ватажки просто вирішили далі не дратувати Я. Радзивілла,
але Небаба відкликав своїх вояків з-під Гомеля і 13 червня виправив
до литовського гетьмана посольство на чолі з С. Пободайлом. «Стар-
ший сотник полку Чернігівського», як його пойменовано у тогочасному
документі, повіз листи від Б. Хмельницького і М. Небаби із закликом
до припинення військових дій. Напевне, вони розраховували шляхом пе-
реговорів відтягнути наступ литовської потуги або хоча б з’ясувати пла-
ни її командування. Але Я. Радзивілл вже ухвалив принципове рішення
про початок кампанії й використав козацьких послів у своїх інтересах.
Їх було затримано на два тижні та ще й дезінформовано: на очах
С. Пободайла литовське військо начебто вирушило на Смоленщину...46
Насправді ж 20 червня Я. Радзивілл остаточно погодив план опе-
рації на терені Чернігово-Сіверщини з королем Яном Казимиром.
Г. Мирський мав форсувати Дніпро і Сож, знешкодити козацьку залогу
в гирлі Сожу й забезпечити переправу головним силам під Лоєвом. Сам
Я. Радзивілл виправив з Річиці артилерію та піхоту човнами униз по
Дніпру, а кіннота рушила суходолом. Вранці 26 червня 3-тисячний загін
Г. Мирського зненацька напав на залогу, що складалася з 300 козаків.
Лише кільком з них пощастило врятуватися у нерівному бою, і вони по-
відомили Небабу, що на лівий берег Дніпра «прийшли ляхи, але їх не-
багато».47 Ця інформація мимоволі ввела чернігівського полковника в
оману щодо чисельності та дійсних планів супротивника. Без належної
рекогносцировки Небаба, за словами Самовидця, «порвавшись несправ-
не, скочил противко тому войску справному».48 Відтак, у сучасників і
нащадків могло, дійсно скластися враження про легковажність і само-
впевненість полковника, який став жертвою прикрих обставин.
Так або інакше 12—15-тисячне військо Небаби негайно виступило
з табору під Ріпками і невдовзі розпочало бій із загоном Г. Мирського.
Тепер кількісна перевага була на боці козаків, і Я. Радзивілл, який роз-
почав форсувати Дніпро, міг потрапити у критичну ситуацію. За цих
обставин він обрав єдино правильний вихід: скориставшись з фактору
раптовості, вдарити у фланг війську Небаби тими силами, які вже фор-
сували річку. Мемуарист С. Освенцім, який залишив докладний опис
битви поблизу гирла Сожу, засвідчив, що цей маневр литовського геть-
мана виявився вдалим.49 Правдоподібно, Я. Радзивілл відрізав частину
козацького війська на чолі із старшиною, і М. Небабі довелося битися
в оточенні. У бою полягло близько 3—4 тисяч козаків, дехто потрапив
у полон і після допиту був страчений. Сам Небаба, «бачачи тяжке ста-
новище, почав відходити пішо, але його наздогнав товариш з хоругви
п. старости мозирського. Небаба довго боронився від нього в рукопаш-
ному бою, коли той мусив зіскочити з коня, бо не міг збити його конем.
В той час наспів на допомогу ще другий товариш, і вони вдвох почали
перемагати. Але Небаба ніяк не здавався в полон і, коли був поранений
у праву руку, боронився лівою, аж поки не був забитий».50 Загиблий був
вдягнутий у «жупан отласовий зелений, коштовний панцир, поверху ло-
сина шкіра з золотими гудзями й таким же шнурком», мав «шаблю в
оправі, перстень на пальцю і хрест золотий». У жупані знайшли «7 ти-
сяч злотих золотом», які дісталися переможцю. Звитязі М. Небаби від-
дали належне навіть вороги — шляхетний Я. Радзивілл «велів поховати
Небабу і висипати велику могилу».51
8 Сіверянський літопис
Існує ще одна версія цієї битви, яку репрезентують П. Шевальє
та німецький «літучий листок», опублікований Ю. Мициком.52 Згідно з нею,
Я. Радзивілл і Г. Мирський водночас напали на залогу в гирлі Сожу
з двох сторін, але козаки боронилися аж півтори години. Крім того,
П. Шевальє стверджує, що після цього Я. Радзивілл, «хоч Мирський не
перейшов ще ріки, яка їх розділяла, і не приєднався до нього, невпинно
рухався вперед, щоб чинити опір козакам» Небаби, які підоспіли на
поле бою.53
Втім, незважаючи на загибель своїх керманичів близько 10 тисяч
козаків вчасно відступили до табору під Ріпками, а потім до Чернігова.
Щоправда, литовським воякам дісталися численні трофеї і, зокрема, 14
хоругов-прапорів.54 Автентичні малюнки деяких з них збереглися у Від-
ділі рукописів Російської публічної бібліотеки у Санкт-Петербурзі й бу-
ли оприлюднені Я. Ісаєвичем.55
Поразка і загибель Небаби гучно, й болісно відлунились в Україні.
Литовське військо таки вийшло в тил армії Б. Хмельницького, який про-
грав битву під Берестечком. Під реальною загрозою опинилися усі здо-
бутки повсталого українського народу. Тим часом Я. Радзивілл рушив
до Чернігова, де порядкував соратник і наступник М. Небаби — С. По-
бодайло. Штурмувати добре укріплене місто Я. Радзивілл не наважив-
ся і, «юже там нічого не вскуравши, назад повернул на Любеч», звідки
після перепочинку попрямував на Київ.56 Війна тривала...
Долю родини М. Небаби простежив В. Модзалевський, якому та-
кож належить чи не перша біограма полковника, вміщена в «Русском
биографическом словаре».57 Удова Небаби, яка мусила опікуватися його
синами Андрієм та Охрімом, згодом удруге вийшла заміж за шапова-
лівського сотника С. Курбацького. Але і цей шлюб, як виявилося, не
гарантував спокійного життя. С. Курбацький опинився в таборі гетьма-
на І. Виговського, і в травні 1659 р. його дружина з дітьми була заареш-
тована і вивезена росіянами з Борзни до Путивля. За кілька місяців її
відпустили, але бідолашній жінці, яка невдовзі овдовіла вдруге, либонь,
жилося важко. Слід віддати належне гетьманові І. Брюховецькому, який
зглянувся на її поневіряння й видав два охоронні універсали. Один з них
свого часу виявив О. Лазаревський: «поглядаючи мы на стародавнюю
небожчика пана Мартына Небабы, полковника Черніговского, услугу,
которую на пляцу военном смертю од неприятелей поднятою запечато-
вал, теди малжонці его позосталой и теперь повторе свежо овдовелой и
дітям его осиротілим, даем сей універсал наш оборонній, аби поменен-
ная пані Небабиная з діточками своими в домах своих, млинах, хуто-
рах, полях, сіножатех и грунтах в Борзні и Шаповаловці будучих, на-
именшой трудности от борзенцев и шаповаловцев не поносила».58 Згодом
Андрій Небаба став шаповалівським сотником, а Охрім Небаба —
«знатним військовим товаришем». Наприкінці XVIII ст. рід Небаб був
нобілітований російським урядом, але помітного сліду в історії не зали-
шив.59 Одного з далеких нащадків славнозвісного полковника, Дмитра
Небабу, примхлива доля звела у Владимирі з О. Герценом, який пере-
бував там у засланні. Вони співробітничали в редакції тамтешніх «Гу-
бернских ведомостей», і О. Герцен присвятив своєму владимирському
знайомцеві кілька сторінок «Былого и дум».60
Особа Мартина Небаби (либонь не в останню чергу завдяки його
колоритному йменню) набула в історичній пам’яті нащадків символічно-
го міфологічного забарвлення — полковник неначе вийшов за межі свого
«Я», персоніфікуючи визвольні змагання української людності. Так,
Небабою назвав гайдамацького ватажка — головного героя своєї поеми
«Замок Канівський» (1828), події якої розгортаються під час Коліївщи-
ни, один з найяскравіших представників так званої «української школи»
в польській літературі доби романтизму С. Гощинський.61 Згадали про
Сіверянський літопис 9
Небабу у своєму рапорті восени 1943 р. і чернігівські партизанські ко-
мандири.62 У такому ж епічному дусі створив персону Небаби видатний
український маляр Д. Нарбут. Що ж до автентичних пам’яток, безпосе-
редньо пов’язаних з життям і діяльністю Небаби, то їх, на жаль, бра-
кує. Оригінал його власноручного, скріпленого гербовою печаткою лис-
та, опублікованого 1861 p., не зберігся. Як стверджують краєзнавці, ще
чверть століття тому неподалік від Любеча, поблизу села Малинівка
(колишня Духівщина) височіли два кургани, які тамтешні мешканці
пов’язували з Хмельниччиною. Однак згодом їх було знесено за вказів-
кою колгоспного керівника.63 Шкода, адже тут, цілком вірогідно, міг
спочивати прах Мартина Небаби та його козаків...
Джерела та література:
1 Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1997. — Т. IX. — Кн. 2. — С. 1486.
2 Rudawski J. W. Historia Polska od smierci Wladyslawa IV. — Ptsb.; Mohylew 1855.
— T. 1. — S. 57.
3 Pamietniki do panowania Zygmunta III, Wladyslawa IV і Jana Kazimierza / Z
rekopismu wydal K. W. Wojcicki. — Warszawa, 1846. — Т. I—II. S. 101.
4 Актова книга Житомирського гродського уряду 1609 р. // Ділова мова Волині і Над-
дніпрянщини XVII ст. — К., 1981. — С. 130.
5 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. — СПб., 1861. — Т. 3. —
С. 119. Див. також: Wittyg W. Znaki pieczetne (gmerki) mieszczan w Polsce w XVI
і zaraniu XVII wieku. — Krakow, 1906. — S. ІІІ, V—VI.
6 Липинський В. Станіслав Михайло Кричевський: Участь шляхти у великому укра-
їнському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького // Липинський В.
Твори. — Філадельфія, 1980. — Т. 2. — С. 327.
7 Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець: Джерелознавче досліджен-
ня. — К., 1971. — С. 121.
8 Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы. — М., 1953. — Т. II. —
С. 78.
9 Документы об Освободительной войне украинского народа 1648—1654 гг. — К.,
1965. — С. 151.
10 Летопись Григория Грабянки. — К., 1854. — С. 57—58.
11 Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России. — К, 1993. — С. 145.
12 Костомаров Н. Богдан Хмельницкий. — М., 1994. — С. 239—240.
13 О бунте города Пинска и об усмирении оного в 1648 г. // Чтения в Обществе исто-
рии и древностей Российских. — 1847. — № 5. — Отд. III. — С. 31—38. Koialo-
wicz A. De rebus anno 1648 et 1649 contra Zaporovios cosacos gestis. — Vilnae,
1651. — P. 21—25.
14 Архив Юго-Западной России. — K., 1914. — Ч. III. — Т. IV. — С. 36.
15 Костомаров Н. Богдан Хмельницкий... — С. 284.
16 Сергійчук В. І. Військово-територіальна організація народної армії в перший період
Визвольної війни 1648—1654 pp. II Український історичний журнал. — 1982. —
№ 7. — С. 87., Його ж. Бойові побратими Богдана Хмельницького // Жовтень. —
1985. — № 1. — С. 89—90, 95—96.
17 История Русов. — М., 1846. — С. 88.
18 Воссоединение Украины с Россией... — Т. II. — С. 136.
19. Памятники, изданные Временной Комиссией для разбора древних актов. — К.,
1848. — Т. I. — Отд. III. — C. 383, 391; Документы об Освободительной войне... —
С. 211—212.
20 Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет.
— К., 1993. — С. 179.
21 История Русов. — М., 1846. — С. 89.
22 Jalcuba Michalowskiego... Kniega Pamietnicza. — Krakow, 1864. — S. 425; Липин-
ський В. Станіслав Михайло Кричевський... — С. 530.
23. Костомаров Н. Богдан Хмельницкий... — С. 380.
24 Воссоединение Украины с Россией... — Т. II. — С. 244.
25 Сергійчук В. Бойові побратими Богдана Хмельницького... — С. 90.
26 Реєстр Війська Запорозького 1649 року. — К., 1995. — С. 477.
27 Крип’якевич I. П. Богдан Хмельницький. — К., 1954. — С. 368.
28 Воссоединение Украины с Россией... — Т. II. — С. 235—238.
29 Лазаревский А. М. Акты по истории землевладения в Малороссии // Чтения в Ис-
торическом обществе Нестора-летописца. — К., 1890. — Кн. 4. — Отд. III. —
С. 96—97.
30 Там само.
10 Сіверянський літопис
31 Голобуцкий В. Дипломатическая история Освободительной войны украинского на-
рода 1648—1654 гг. — К., 1962. — С. 232—233; Смолій В. А., Степанков В. П.
Богдан Хмельницький... — С. 211, 214.
32 Документи Богдана Хмельницького. — К., 1961. — С. 170. В. П. Степанков вважає,
що адресатом цього листа був С. Пободайло (Степанков В. П. Антифеодальна бо-
ротьба в роки Визвольної війни та її вплив на формування Української держави
(1648 — 1654 pp.). — К., 1991. — С. 79).
33 Документи Богдана Хмельницького. — К., 1961. — С. 185.
34 Див.: Коваленко О. Б. Богдан Хмельницький та Януш Радзивілл // Богдан Хмель-
ницький та його доба. — К., 1996. — С. 72—76.
35 Воссоединение Украины с Россией... — Т. II. — С. 246.
36 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России... — Т. 3. — С. 360—361.
37 Там само. — С. 119.
38 Воссоединение Украины с Россией... — Т. III. — С. 25—26.
39 Воссоединение Украины с Россией... — Т. II. — С. 400.
40 Воссоединение Украины с Россией... — Т. III. — С. 26—37.
41 Воссоединение Украины с Россией... — Т. III. — С. 25.
42 Там само.
43 Смирнов Я. И. Рисунки Киева 1651 г. по копиям их конца XVIII века // Труды
XIII Археологического съезда в Екатеринославе. — М., 1908. — Т. II. — С. 260.
44 Документы об Освободительной войне... — С. 518—520; Грушевський М. Історія
України-Руси. — К., 1996. — Т. IX. — Кн. 1. — С. 225—226.
45 Документы об Освободительной войне... — С. 457—458, 518—520. На думку
М. Грушевського, наказ М. Небаби про відступ з-під Гомеля надійшов 6 червня
(Грушевський М. Історія України-Руси... — Т. IX. — Кн. 1. — С. 227).
46 Смирнов Я. И. Рисунки Киева 1651 г. ... — С. 262—263, 269.
47 Grabowski A. Starozytnosci Historyczne Polskie. — Krakow, 1840. — Т. 1. — S. 317
—318; Kotlubaj E. Zycie Janusza Radziwilla. — Wilno; Witebsk, 1859. — S. 168—169;
Wisder H. Dzialalnosc wojskowa Janusza Radziwilla. 1648—1655 // Rocznik Bialostoc-
ki. — Warszawa, 1976. — Т. XIII. — S. 85—86.
48 Літопис Самовидця. — К., 1971. — С. 61.
49 Історія України в документах і матеріалах. — К., 1941. — Т. III. — С. 216—217.
Див. також: Rerum in Magno Dukatu Lithvaniae per tempus Rebellionis
Russicac gestarum commentarius. — Elbingae, 1655. — P. 95—96.
50 Історія України в документах і матеріалах... — Т. III. — С. 216—217.
51 Інститут рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського. — Ф. II. — Спр. 13699. — С. 40.
52 Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. — К., 1993. — С. 166—167; Мы-
цык Ю. А.. Немецкие «летучие листки» об Освободительной войне украинского на-
рода 1648—1654 гг. // Вопросы германской истории. — Днепропетровск, 1981. —
С. 153—154.
53 Шевалье П. Історія війни козаків проти Польщі... — С. 167.
54 Грушевський М. Історія України-Руси... — Т. IX. — Кн. 1. — С. 322.
55 Відділ рукописів Російської публічної бібліотеки в Санкт-Петербурзі. — Колекція
П. Дубровського. — Авт. 152. — Арк. 43—52 зв. Див. також: Ісаєвич Я. Бойові
прапори козацького війська (сер. XVII ст.) // Український історичний журнал. —
1963. — № 1. — С. 85—87.
56 Літопис Самовидця... — С. 61; Смирнов Я. И. Рисунки Києва 1651 г. ... — С. 269
—271.
57 Модзалевский В. Л. Небаба Мартын // Русский биографический словарь. — СПб.,
1914. — Т. 11. — С. 165—166.
58 Лазаревский А. М. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. — Чернигов, 1867.
— Вып. 2: Полки Киевской и Нежинской. — С. 297—298; Його ж. Описание Старой
Малороссии. — К., 1893. — Т. II: Полк Нежинский. — С. 157—158.
59 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. — К., 1912. — Т. III. — С. 606
— 622.
60 Інститут рукопису НБУ ім. В. I. Вернадського. — Ф. XII. — Спр. 104. — Арк.
1—6.
61 Пізній, але захоплений відгук про цю поему див.: Kramsztyk Z. Lirnik і Nebaba //
Ateneun (Warszawa). — 1901. — Т. I. — S. 619—626.
62 Деснянська правда (Чернігів). — 1943. — 17 листопада.
63 Див.: Ковалець Я. Козак Небаба — вихрові рідня // Чернігівські відомості. — 1993.
— 6 серпня.
Сіверянський літопис 11
|