Придесення за татарських часів
Gespeichert in:
| Datum: | 1999 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1999
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200795 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Придесення за татарських часів / В. Бодрухин // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. З-7. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200795 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2007952024-12-24T19:11:00Z Придесення за татарських часів Бодрухин, В. У глиб віків 1999 Article Придесення за татарських часів / В. Бодрухин // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. З-7. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200795 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Бодрухин, В. Придесення за татарських часів Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Бодрухин, В. |
| author_facet |
Бодрухин, В. |
| author_sort |
Бодрухин, В. |
| title |
Придесення за татарських часів |
| title_short |
Придесення за татарських часів |
| title_full |
Придесення за татарських часів |
| title_fullStr |
Придесення за татарських часів |
| title_full_unstemmed |
Придесення за татарських часів |
| title_sort |
придесення за татарських часів |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1999 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200795 |
| citation_txt |
Придесення за татарських часів / В. Бодрухин // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. З-7. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT bodruhinv pridesennâzatatarsʹkihčasív |
| first_indexed |
2025-07-17T07:32:42Z |
| last_indexed |
2025-07-17T07:32:42Z |
| _version_ |
1837878543294398464 |
| fulltext |
У ГЛИБ ВІКІВ
Володимир Бодрухин
ПРИДЕСЕННЯ ЗА ТАТАРСЬКИХ ЧАСІВ
Українські землі споконвіку мали справи зі Степом, чим вони бу
ли зобов'язані особливостям ландшафту та природних умов краю. З
часом вже існуючі кочові об’єднання змінювалися іншими, але номади
завжди були поруч. Відносини між землеробами та кочовиками не завж
ди були войовничими. Реально вони залежали від конкретного співвід
ношення сил на кожному етапі небезпечного сусідства. Послаблені
номади завжди шукали замирення. Однак, як тільки сили кочовиків
зростали, вони порушували мирні угоди.
Найбільш реальну загрозу існуванню давньоруської держав
ності несло монгольське нашестя. Монгольська держава склалася внас
лідок бурхливих процесів розвитку феодальних відносин, а також агре
сивної зовнішньої політики ханів. Можливість проведення широкої во
йовничої політики зумовлювалася утворенням ранньофеодальної дер
жави з чіткою організацією всіх військових сил, побудованою на улус
ному принципі. У 1235 році хан Угедей зібрав курултай, на якому бу
ло прийнято рішення щодо проведення військових дій у чотирьох на
прямках, серед яких був і західний (проти країн Європи). Західний
похід планувався як панмонгольський, тому всі улуси надіслали його
керівнику Бату допомогу. З 1237 р. хан Бату почав підкоряти давньо
руські землі. Безперечно, головними чинниками успіхів військ Бату на
Русі були: відсутність єдності серед князів, ворожнеча та міжусобні
чвари. Саму монголо-татарську навалу, взагалі, не можна розуміти ли
ше як жорстоку битву протягом чотирьох років, адже це був тривалий
процес.
У 1237 р. війська Бату почали підкорення князівств Північно-Схід
ної Русі. На шляху до степу в 1238 р. монголи пройшли через землі Чер
нігівського князівства. Тоді вони знищили міста Подесення. Але найбіль
ший опір завойовникам вчинив Козельськ. Літопис свідчить: «Козляни
бо вчинили раду — не здатися Батию, сказавши: «Хоча князь наш мо
лодий є, та положимо життя своє за нього».1 Інше джерело розповідає:
«А о книзя Василии неведомо есть, инии глаголаху, яко в крови утопи
есть, понеже мал бе, 12 лет. И оттуду в татарах не смеаху назвати град
той Козлеск, но зваху теи Злыи град, понеже бишяся 7 недель».2
Воскресенський літопис каже: «Батый же вземь Козелеск, и поиде
вь землю Половецку».3 Такий крок хана можна зрозуміти, як спробу
надати своєрідний перепочинок війську. Але це не так, літопис свід
чить: «Батий же, узявши Козельськ, пішов у землю Половецьку, а звід
си став посилати (війська) на городи руські».4 Ставлення монголів до
номадів було зовсім іншим, ніж до землеробських народів. У першу
Сіверянський літопис З
чергу, їх лютими ворогами були конкуренти у степу, тому вони знищили
політичну організацію кочовиків (волзьких булгар та половців). Після
монгол о-татарської навали місце половецьких ханів зайняли монголь
ські. Половецькі та інші вершники значно підсилили монгольське вій
сько.
Боротьба за землі Південної Русі почалася навесні 1239 року. Міс
то Переяслав було захоплено 3 березня, причому оборону очолював не
князь, а єпископ Симеон, якого татари вбили. Никифоровський літопис
каже про оборону Чернігова, якому спробував допомогти князь Мстис
лав Глібович, так: «...и Чренигов приаша оружием, бившимся с князем
Мстиславом Глебовичем... и побежден бысть Мстислав, и множество
вой его избиша, и град запалиша огнем, а епископа оставишя жива и
ведоша и в Глухов».5 Інший літопис уточнює: «...лют бо бе бой у Чре-
нигова... но побеженъ бысть Мстислав, и множество отъ вой его избіено бысть,
и градъ взяша и запалиша огнемъ, а епископа оставиша жива,
и ведоша и во Глуховъ и оттоле пустиша...».6
Аналізуючи втрати від Батиєвої навали, можна дійти висновку, що
постраждали практично всі землі колишньої Київської Русі. Нашестя
призвело до значних втрат серед населення, руйнування міст і осеред
ків культури. Спочатку монгольського панування населення сплачувало
завойовникам «десяту частину від усього, як од людей, так і од май
на».7 Однак монголо-татарська навала не мала змоги змінити держав
ний та суспільний устрій українських земель. Оскільки монгол о-татари були
кочівниками, вони лише намагалися пристосувати політичний уст
рій і економічну систему землеробських народів відповідно до своїх ме
тодів експлуатації. Щодо її засобів, то монголи вже мали достатній дос
від (Середня Азія, Китай).
Підкреслимо, що з початком монгол о-татарської навали ніяких мі
граційних рухів не відбувалося. Пересування населення мало лише ре
гіональний характер. Надалі кочівники зайняли всю степову смугу і час
тину лісостепу. Практично, монголам вдалося досягти того, про що
мріяли половецькі хани. Якась частина половців була переміщена в ін
ші землі, однак вони все ж стали головним податним населенням сте
пу, різниця лише у тому, що їхніх ханів змінили монгольські, вони ж
зайняли і кращі пасовища. Поступово встановилися кордони між кочів
никами і землеробським населенням, але не безпосередньо, а за допо
могою буферних смуг, які проводили розподіл перших з другими.
Більш за все страждали землі Чернігівщини і Переяславщини, тому що
були розташовані поруч зі шляхами пересування орд. Характер госпо
дарювання номадів вимагав постійного переміщення людей з тва
ринами у напрямку з півдня на північ і навпаки у залежності від пори
року. Тому постійне кочування поруч з землеробами грабіжницьких орд
завжди було небезпечне. Становище покращилося лише тоді, коли про
йшов перерозподіл прикордонних земель на улуси, які надавалися за
спадщиною. Звичайно ж, володарі улусів не давали чужинцям грабува
ти податне населення своїх наділів.
Небезпечне сусідство змусило прикордонних князів переносити свої
резиденції у більш безпечні райони. Про це свідчить родовід князів
Одинцевичів: «Кн. Михаила черниговский, его же замучил царь Батый
за веру хрестьянскую, и с ним замучил боярина его Хведора. А кн. Ми
хайлов сынов, кн. Юрьи, остался и оставил отчину свою пусто, и при-
шол в Тарус, и в Тарусе господарыл и родил сынов пять: старшаго зва
ли Орехва, а прозвище ему было Всеволод, а другим был Семен, а тре
тин Михайло, а четвертый Иван, а пятый Костянтин. И розделил им
после своего живота отчину. Старшому, Всеволоду, Тарусу, Семену Ка-
нинъ, Михаилу Мышагу, а Ивану Волкона, а Костянтину Оболенеск.
Всеволодов сын кн. Андрей Шутиха, а брат его бы кн. Дмитрий».8
4 Сіверянський літопис
За князями рухалося й інше населення. У захищених від нападів
районах швидко відроджувалися ремесла, поступово складалися нові
місцеві ринки, з'являлися нові княжі столи. Спираючись на археологічні
матеріали, С. О. Беляева дійшла висновку, що спочатку відновилося
сільське господарство, як менш складне за своєю структурою. Також
мало постраждало і сільське ремесло. Запустіння південно-руських зе
мель взагалі не було.9 Тому і немає підстав говорити про тотальне пере
селення населення.
Князі проводили колонізацію, внаслідок чого відбувалися міграції
їільського населення. Але колонізація — це процес довготривалий, по
в'язаний з великими труднощами. Закордонний досвід свідчить, що та
кі переселення завжди проходили в межах земель пануючої династії.
Ніколи князі не дадуть згоди, щоб їхні підлеглі пересувалися у воло
діння інших династіє. Такий рух можливий лише за умов придбання ни
ми нового лену. Коли чернігівські й переяславські князі наділялися з
боку своєї родини ленами у більш північних районах, тоді за ними ру
халося і населення. Але зовсім неможливо, щоб селяни з володінь нов-
город-сіверських князів опинилися у Москві або в Твері. Економічні й
політичні стосунки феодалізму такі явища заперечують.
Природним кордоном між номадами і землеробським населенням
завжди була річка Ворскла. Тому кордон на Лівобережжі Дніпра
В. Л. Єгоров проводить по нижній течії річки Псел, Ворсклі та району,
розташованому на південь від сучасного Харкова. Такі ж буферні сму
ги існували в Тульському і Коломенському баскачествах.10 Буферні сму
ги були призначені для контролю за торговельними шляхами і вико
нували важливі стратегічні функції.
Давньоруська державність зазнала з боку монголо-татарських за
войовників значного удару. Перш за все, була обмежена суверенність
князівської влади. Звісно, що монголи вимагали покірності й регуляр
ної сплати податків. Князі, як ханські васали, були зобов'язані надси
лати військову допомогу. Окрім того, вони змушені були допомагати
татарам у військових операціях. Під 1287 роком літопис повідомляє:
«А коли Телебуга ішов у Ляхи, то з ним ішли всі князі через неволю
татарську».11 Але, як підкреслює Г. В. Вернадський, «...внутрішнє полі
тичне життя Русі ніколи не припинялося, а лише було обмежене і де
формоване монгольським правлінням».12
Головною метою монголо-татарів було затримання об'єднавчих
процесів, що практично здійснювалося політикою надання ярликів на
княжіння та підтримкою міжусобних війн. Васальні відносини регулю
валися ярликами, які надавалися кожним новим ханом окремо. Так би
мовити, вони постійно оновлювалися. Дослідники одностайно звертають
увагу на надто велику роздрібленість володінь чернігівських князів. Цс
пов’язане з тим, що ханам було вигідно мати у своєму підпорядкуван
ні слабких місцевих володарів. Особливо це відносилося до чернігівської
династії, завдяки винятково стратегічному значенню краю з боку
контролю за євразійським степом.
З метою поліпшення збору данини в українських землях у 1245 р.
монголо-татари проводили перепис населення. Літопис дає змогу уяви
ти, як проводився перепис населення у Новгороді: «...число, творяху бо
себе бояре легко, а меншим бе зло; и поча окаянній, ездяще по ули-
цам, писати домьі христианськія».13 Завдяки перепису населення були
утворені своєрідні військово-фінансові регіони, з яких набиралися рек
рути і стягувалися податки. Наступні переписи не проводилися, а тому
податки збиралися, немовби кількість населення з часом не змінювала
ся. Одиницею сплати податків був тумен, тобто кількість населення, яка
мала змогу зібрати військовий контингент у 10 000 вояків. Тумен (або
тьма) приблизно складав регіон з населенням у 200 000 чол. Наводимо
Сіверянський літопис 5
розташування туменів як татарських адміністративних округів в україн
ських землях (за Г. В. Вернадським): Київ, Чернігів, Брацлав, «Тьма
Еголдея» (північний схід Переяславщини), Охура (біля сучасного Хар
кова), Галич, Львів, Санок.14
На чолі туменів і тисяч були монгольські військові. Такі посади
розглядалися як лени і з часом передавалися у спадщину. Темникам
служили податкові інспектори, які у монголів називались «даруга», а на
Русі — «баскаки». Ці урядовці мали різні ранги, а призначалися на
відповідну посаду у залежності од власного походження. Баскаки мали
невеликі та мобільні військові підрозділи, а в разі небезпеки викликали
на допомогу військові загони. Адміністрація, що збирала податки, під
порядковувалася лише ханському уряду. Повинності були такі: десяти
на, тамга, мито, поплужне, ямське, підводна, сухий мит (деньга з возу),
мостовщина, рекрутство, ловитва ханська, а також подарунки і прибут
ки.15 Населення було зобов'язане надавати продовольство представни
кам монгольської адміністрації.
На думку М. С. Грушевського, після монголо-татарської навали у
Чернігівщині залишалися і множилися далі княжі династії, оскільки
вони пустили «...в землі своє коріння глибоко».16 Послаблення чернігів
ського столу він пов’язує зі зменшенням князівського домену за рахунок
землі в'ятичів. «Лествічне сходження» більш не практикувалося. Чер
нігівські князі відігравали значну роль у політичних подіях, а також
користувалися міжнародним авторитетом. Про це свідчить факт одру
ження Андрія Всеволодовича з донькою волинського князя. Чернігів
ський стіл залишався найстаршим у землі, але, діставши його, князі
зберігали за собою і попередню волость. Можливо, лише у володіннях
великого чернігівського князя налічувалося 120 тисяч мешканців.17
Найбільше звісток у джерелах стосується брянського князя Рома
на, дуже енергійного і войовничого. Саме з цього вчені й роблять висно
вок, що політичний центр князівства перемістився у Брянськ. Все ж
здається, що думка М. С. Грушевського про те, що чернігівський стіл
і надалі зоставався головним, більш слушна. Д. Багалій вважає, що
піднесення Брянська за князювання Романа Михайловича «не спирало
ся на його внутрішню силу».18 На думку П. Голубовського, піднесення Брянська
пов’язане з тим, яку позицію зайняв князь Роман по відно
шенню до татаро-монголів.19 Про це, мабуть, свідчить і те, що в поході
1275 р. проти Литви татари напередодні рішучої битви очікували силь
ного і войовничого брянського князя.
Є звістка про баскака Ахмата, який з братами намагався збагати
тися за рахунок створення слобод на землях рильського князя Олега.
Липецький князь Святослав «вдарив розбоєм на слободу». Надалі Олег
вбив свого брата за царевим наказом. Святославів брат Олександр пом-
стився і вбив Олега та двох його синів. Як свідчить літопис: «...и бьість
радость дьяволу и угоднику его бесерменину Ахмату».20 Д. І. Багалій
підкреслює, що «татарські впливи виробили два типи князів: обережно
го Олега, підручника татарського, який нагадує московських князів-
збирателів, вбившого за татарським наказом власного брата, і палкого,
відважного, схожого на розбійничого отамана, Святослава».21
Протягом XIII ст. обмеження суверенності князівської влади посту
пово скасовувалися. Панування ординців після численних чвар їхніх фе
одалів втрачало силу. Усе більше обмежень адміністративної діяльності
місцевих князів скасовувалося, вони навіть самостійно вже збирали да
нину. Наприкінці XIII ст. головні бунти відбувалися на теренах Північ
но-Східної Русі, а тому ті землі й були ареною запеклої боротьби за владу. У
другій половині XIV ст. ординці здійснили проти них 14 ка
ральних походів.
6 Сіверянський літопис
Бурхливо розвивалися політичні події у Брянську, князі якого ви
користовували в міжусобній боротьбі татарські військові загони, як це,
наприклад, трапилося в 1310 р. У цілому політичне становище князів
на початку XIV ст. було більш вільне, ніж до того. Чернігівська земля
являла собою купу дрібних князівств. За словами М. С. Грушевського,
«Славна колись династія Ольговичів маліла і сходила на ніщо».22
Джерела га література:
1. Галицько - Волинський літопис. — Львів, 1994. — С. 56.
2. Летописи белорусско-литовские// ПСРЛ. — Т. 35. — М., 1960. — С. 25.
3. Летопись по воскресенскому списку // ПСРЛ, — Т . 7. — СПб, 1856. — С. 143.
4. Галицько - Волинський літопис. — С. 56.
5. Летописи белорусско - литовские. — С. 25.
6. Летопись по воскресенскому списку. — С. 144.
7. Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. — М., 1957. — С. 55.
8. Летописи белорусско - литовские. — С. 282.
9. Див.: Беляева С. А. Южнорусские земли во второй половине XIII—XIV вв. (по ма
териалам археологических исследований-). — Автореф. дис... канд. ист. наук. — К,
1978.— С. 11— 14.
10. Див.: Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII — XIV вв. — М.,
1985. — С, 39 — 43.
133.
— Тверь, 1997. — С. 352.
— С. 162.
— С. 224 — 225.
И. Н. Внутреннее устройство Золотой Орды (по ханским ярлыкам).
С. 20 — 21.
11. Галицько - Волинський літопис. — С
12. Вернадский Г. В. Монголы и Русь.
13. Летопись по воскресенскому списку
14. Див.: Вернадский Г. В. Вказ. праця.
15. Див.: Березин
— СПб, 1850.
16. Грушевський М . С. Історія України - Руси. — К.-, 1993. —
17. Див.: Там само. — С. 177— 179.
18. Багалей Д. История Северской земли до половины XIV
19. Голубовский П. История Северской земли до половины
— С. 199.
20. Летопись по воскресенскому списку. — С. 178.
21. Багалей Д. Вказ. праця. — С. 304 — 305.
22. Грушевський М. С. Вказ . праця. — С. 181.
Т. 3. — С. 176.
ст. — К-, 1882.—С. 309.
XIV столетия. — К. 1881.
Сіверянський літопис 7
|