Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський)

Наша розповідь про найстаріший у нашій місцевості Глухівсько-Петропавлівський чоловічий монастир, що розташований на високому пагорбі над річкою Клевенню, на південній околиці села Будищі. Це десь на відстані 28 км від Глухова в південному напрямку....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:1999
Автор: Ткаченко, Б.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1999
Назва видання:Сiверянський літопис
Теми:
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200799
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський) / Б. Ткаченко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 21-25. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-200799
record_format dspace
spelling irk-123456789-2007992024-12-24T19:11:32Z Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський) Ткаченко, Б. Церковна старовина Наша розповідь про найстаріший у нашій місцевості Глухівсько-Петропавлівський чоловічий монастир, що розташований на високому пагорбі над річкою Клевенню, на південній околиці села Будищі. Це десь на відстані 28 км від Глухова в південному напрямку. 1999 Article Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський) / Б. Ткаченко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 21-25. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200799 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Церковна старовина
Церковна старовина
spellingShingle Церковна старовина
Церковна старовина
Ткаченко, Б.
Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський)
Сiверянський літопис
description Наша розповідь про найстаріший у нашій місцевості Глухівсько-Петропавлівський чоловічий монастир, що розташований на високому пагорбі над річкою Клевенню, на південній околиці села Будищі. Це десь на відстані 28 км від Глухова в південному напрямку.
format Article
author Ткаченко, Б.
author_facet Ткаченко, Б.
author_sort Ткаченко, Б.
title Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський)
title_short Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський)
title_full Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський)
title_fullStr Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський)
title_full_unstemmed Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський)
title_sort монастир на чернечій горі (глухівсько-петропавлівський)
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 1999
topic_facet Церковна старовина
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200799
citation_txt Монастир на Чернечій горі (Глухівсько-Петропавлівський) / Б. Ткаченко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 21-25. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series Сiверянський літопис
work_keys_str_mv AT tkačenkob monastirnačernečíjgorígluhívsʹkopetropavlívsʹkij
first_indexed 2025-07-17T07:33:08Z
last_indexed 2025-07-17T07:33:08Z
_version_ 1837878570208198656
fulltext ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА Володимир Ткаченко МОНАСТИР НА ЧЕРНЕЧІЙ ГОРІ (ГЛУХІВСЬКО-ПЕТРОПАВЛІВСЬКИИ) Вересневого дня, коли осінь тільки займалась позолотою, прес-експе- диція газети «Глухівщина» інспектувала... «один з найдовершеніших ар­ хітектурних ансамблів доби розвитку українського бароко» — Глухів- сько - Петропавлівський монастир. Зупиняємось біля вхідної брами, якій понад три століття, дослуха­ ємось гомону віків. Він лине до нас, сучасних землян, ритмічною мело­ дією сучасного «болеро»... За стінами-мурами наче на сполох дзвенять дзвони, б’ють барабани, «ржуть комони»... Музика століть звучить бен- тежно-благаюче до живих: не забувайте, поважайте предків своїх, які свого часу були будівничими, — зодчими історії, культури... Не заму­ люйте святі джерела духовності! На території колишнього Глухівського повіту протягом століть дія­ ли чотири релігійні поселення. Дві Божі обителі служили притулком для віруючих жінок, які з молитвою займались ремеслами. Наша розповідь про найстаріший у нашій місцевості Глухівсько- Петропавлівський чоловічий монастир, що розташований на високому пагорбі над річкою Клевенню, на південній околиці села Будищі. Це десь на відстані 28 км від Глухова в південному напрямку. Згідно з переказами і легендами, це релігійне поселення виникло у першій половині 13 ст. Цю прадавню дату заснування Петропавлів- ського монастиря побічно підтверджують археологічні знахідки в його окрузі. Так, на північній околиці села Будищі, в урочищі Дубиліне знайдені фрагменти побутового посуду роменського типу, який датує­ ться 8— 10 століттями, а також багато залишків кераміки старорусько­ го зразка, яку фахівці датують 11 — 13 ст. Зазначені знахідки були виявлені у 1910-х рр. археологом Д. Я. Самоквасовим. Але дату заснування монастиря у 13 ст. поки що не підтверджено документально. В офіційних документах він частіше зга­ дується з середини 17 ст. У списках «Генеральное следствие о местнос­ тях Нежинского полка», які складені у 1729 р., говориться про те, що село Будищі ще за гетьмана Б. Хмельницького входило до «диспозиции войсковой». Історик О. Лазаревський (1834—1902) зазначав, що «воз­ никновение Будиш, связано с историей Петропавловского монастыря». Тобто в зазначеній місцевості селились люди, які працювали у Божій обителі. У 1658 р. за монастирем були закріплені два села — Холопко- ве (Перемога) і Баничі. Дещо пізніше «на монастырском грунте» опи­ Сіверянський літопис 21 нились ще три сусідніх села: «Везонка, Ховзовка и Будище зо всеми их пожитками». Ці села були подаровані обителі у серпні 1668 р. гетьма­ ном Правобережжя П. Дорошенком. А вже 11 вересня того ж року ігумен монастиря Інокентій Биковський одержав від государя Олексія; Михайловича грамоту на володіння зазначеними селами, тобто — на монастирську вотчину. Як відомо, впродовж 17— 18 ст. українська православна церква бу­ ла великим землевласником. Петропавлівському монастирю належали всі земельні угіддя і поселення поміж річок Клевень та Есмань, почи­ наючи від Холопкового і до В’язьонки включно. У 1786 р. вийшов грізний імператорський указ, згідно з яким було здійснено конфіскацію (секуляризацію) земельно-майнових «лишків» у всіх церковно-монастирських общин на території України. Після знач­ них реформ за Петропавлівським монастирем залишилось 130 десятин ріллі, кілька десятків десятин луків і сіножатей, 300 десятин лісу та два млини на р. Клевені. Відтоді селяни працювали на монастирських ланах по найму. Вони селились поблизу обителі на хуторах Петропав- лівська Слобода, Нижня і Верхня Козиревка, Окоп та інших. Пстропавлівська Слобода розляглась на мальовничих схилах пра­ вого берега р. Клевені, за півверсти від підніжжя монастирського уз­ вишшя в північно-східному напрямку. Тут іноки щорічно 29 червня влаштовували Петрівський ярмарок, на який приїздили купці із Глухо­ ва, Путивля та інших міст, приходили селяни з усіх сіл Холопківської волості. Торгові люди пропонували покупцям дерев’яні і керамічні ви­ роби, коноплеволокно, домоткані і промислові товари. Селяни постача­ ли живність, мед, річкову рибу тощо. Грошовий обіг був значним. Для прикладу, у 1860 р. сюди на продаж було привезено товарів на суму 12.675 рублів, а реалізовано — на 2.928. Щоб потрапити на ярмарок у дощову погоду, іноки проклали від монастиря бруківку, через яри по­ ставили мости. Для заїжджих були обладнані готелі, а для збереження їх транспорту, краму і живності — двори. Первісно монастир Петра і Павла базувався на вершині високого пагорба — Чернечій горі, яка піднялась вище заплави майже на 40 м. Як витвір природи «на замовлення людини», узвишшя виступає із маси­ ву тутешнього материкового плато у напрямку заплави. Маючи з трьох боків стрімкі схили, Чернеча гора в сиву давнину нагадувала непри­ ступну фортецю. Іноки тут розміщували свої головні дерев’яні будівлі і споруди. І лише у другій половині 17 ст. з’явились перші муровані споруди, які ставились по периметру вершини, корисна площа якої не перевищувала одного гектара. У кінці 17 та впродовж 18 ст. тут, на п'ятачку вершини, було побудовано три муровані культові споруди та, ймовірно, шість житлово-господарських будівель. (Збереглося примі­ щення насосної станції 19 століття). З четвертого, північно-західного, боку вершина з’єднується вузь­ ким перешийком з материковим плато. На перешийку колись діяв фор­ тифікаційний рів з містком, за яким стояли дерев'яні ворота. У 1702— 1712 рр. на цьому місці на кошти полковника Стародубського Михай­ ла Миклашевського спорудили надбрамну Михайлівську церкву. Муро­ вана споруда була тридільна, триверха, двоярусна, з тунельним шлю­ зового типу проїздом посередині. Бабинець (пізніше — дзвіниця) і центральний компартимент церкви були чотиригранні, квадратні в пла­ ні, вівтар — шестикутний. Кожна секція цього храму завершувалась двозаломним верхом. У наш час від Михайлівської церкви залишилися лише приміщення першого ярусу з арочним проїздом. У цій споруді зовні вікон не було. Згідно з угодою від 1695 р. до монастиря прибула артіль зодчих під керівництвом майстра «каменних справ» Матвія Єфимова. Упро­ 22 Сіверянський літопис довж 1695— 1697 рр. будівничі спорудили на вершині узвишшя собор Петра і Павла. Це була типова для української архітектури тридільна, триверха споруда — красень культової архітектури. Бабинець собору— чотиригранний, центральна частина — восьмигранна, вівтар — шести­ кутний. Вікна були розміщені у два яруси. Висота собору з хрестами сягала до ЗО метрів. Технічний нагляд за будівництвом собору вів особисто Данило Туптало (от. Дмитрій), ігумен монастиря 1694— 1699 рр. Як відомо, у 1701 р. його було висвячено на архієпископа Тобольського, а у 1703 — Ростовського. У Ростові він і помер 1709 року. Ближче до брами (відносно собору) на захід стояла трапезна, в приміщенні якої було облаштовано теплу церкву Успіння Богородиці. Цей комплекс теж побудовано на кошти полковника Миклашевського. У 90-х роках 18 ст. тут споруджено двоповерховий корпус келій у стилі класицизму. Він дійшов до наших днів. Пізніше тут було зведено ще кілька житлово-господарських будівель і споруд. На території монастиря було два комплекти дзвонів. У погожу ран­ кову днину відлуння дзвона-велета, який важив 360 пудів, можна було почути одночасно в Глухові і Путивлі. У 1769— 1772 рр. архімандритом Петропавлівського монастиря був Д. Нащинський, професор Київської академії, вчений, який познайомив Європу з творами видатного українського богослова і літератора Фео- фана Прокоповича (1681 — 1736). Упродовж 1786— 1809 рр. (згідно з іншими джерелами — 1781 — 1800 рр.) монастирем Петра і Павла керував ще один «ревнитель пра- вославия и просвещенства» подвижник Мельхиседек (Значко-Явор- ський). Він багато зробив для розбудови обителі у 1668— 1770 рр. Знач- ко-Яворський був духовним чи священним керівником гайдамацького руху на Правобережній Україні. Його поховано у соборі. Проминули століття. У 1921 р. монастир було закрито. У його при­ міщеннях поселили інвалідів. А у 1929 р. собор було знищено. Як свід­ чить жителька х. Пстропавлівська Слобода, 84-річна О. П. Мартиненко, того року собор з невідомих причин спалахнув у надвечірніх сутінках... Це було страхітливе видовище — знамення про настання епохи тоталь­ ного державного тероризму. Та повернемось до минувшини. У середині 17 ст. іноки значно роз­ ширили територію монастирського двору за рахунок суміжних земель. Реконструйований двір став довшим на 150—200 м. Його композиційна перспектива завершувалась у північно-західному напрямку струнким елегантним монументом культово-охоронного призначення. Цебто, пер­ вісно у новому охоронному пряслі іноки побудували прості дерев’яні во­ рота, а дещо пізніше (у першій половині 18 ст.) на їх місці з’явилась мурована надбрамна Преображенська церква, силует якої поки що нам невідомий. На території нового, так званого Готельного двору, іноки в різні роки побудували кілька ремісничих майстерень — деревообробну, ко­ вальську, художню та інші. Петропавлівський монастир мав свої релігійно-господарські філії — пустині, скити, часовні, сільськогосподарські і скотні двори, млини, олійниці, сукновальні, перевози на річках Клевені та Сейму, готельні двори в містах Глухові та Путивлі тощо. Наприклад, Миколаївська пу­ стинь знаходилась за три версти від монастиря, на північній околиці села Будищі, де упродовж 1694— 1699 рр. мав свою заміську резиден­ цію Данило Туптало. Окрім сільськогосподарського двору і хатинки для робітників, тут стояв скит на кілька келій і невеличка дерев’яна Сіверянський літопис 23 церква Св. Мико лая. У скиті Данило Савич завершив написання тре­ тього тому книги «Четьї-Мінеї» («Житіє Святих»), У межах території цієї пустині Туптало особисто викопав криницю, яка збереглась до на­ ших днів. Друга, Глинська пустинь, якій було надано статус монастиря ли­ ше у 1764 році, має свою історію... 1703 року цар Петро Перший «за виняткові заслуги» нагородив гетьмана Івана Мазепу орденом Андрія Первозванного і подарував йому Крупецьку волость (Росія), в межах якої знаходилась зазначена пустинь. Того ж року Св. Синод передав усе релігійне господарство цієї волості під юрисдикцію Київського єпіскопату чи митрополії. Відтоді, з незначними перервами, до 1732 ро­ ку Глинська пустинь була підпорядкована Петр опав лівському монасти­ рю (до того і пізніше — Путивльському Молчанському). Гетьман Мазе­ па особисто кілька разів інспектував Глинську пустинь і Петропавлів- ський монастир. Ось якою побачили пустинь іноки Глухівсько-Петро- павлівського монастиря літом 1703 р. «Мазепа, видя в лесу церковь пусту с давних лет стоящу... испросил у Преосвещеннейшего митропо­ лита Киевского Варлаама Ясинского благословения собраться на том пустом месте монахам» (котрі від переляку розбіглись по лісу). З цьо­ го часу Глинська обитель була «поручена в досмотр и правление Пет­ ропавловского Глуховского монастыря игумену Мелентию Трофимови­ чу... ближайшего ради росстояния» (по прямій лінії — 18 верст). Іноки Путивльського Печерського монастиря були обурені таким рішенням Св. Синоду і «аргументами» І. Мазепи. Вони писали: «Тут что ни сло­ во, все ложь чистая»... Гетьман Мазепа приділяв багато уваги монастирю Петра і Павла. До нас дійшов лист, якого наш гетьман надіслав 26 вересня 1703 р. боярину Т. М. Стрешньову. В ньому йдеться про млин, який було по­ будовано неподалік монастиря на річці Клевені, по фарватеру якої про­ ходив державний кордон між Україною і Росією. Згідно з угодою, млин будували в рівних долях іноки і путивльський поміщик Микита Малий. Але останній, росіянин Малий, привласнив його. Більше того, поміщик Малий облудним шляхом одержав від государя майнову гра­ моту на цей млин. У листі йдеться: «Обители Петропавловской Глухов- ской игумен Мелентий просил меня о листовное до вашой вельможно­ сте ходотайство в такой обиде». 1 Гетьман в листі просив боярина пере­ глянути цю справу. Після чого монастир одержав свою майнову частку. ...Усі культові споруди, які були на території Петропавлівського мо­ настиря, знищені у 20—30-х рр. 20 століття. При цьому собор зруйно­ вано «до основанья», а інші були розібрані до першого ярусу. Зруйно­ вані, зокрема, дві надбрамні церкви — Михайлівську і Преображен- ську, а Михайлівську браму залишено. Дві її зовнішні металеві стул­ ки діють і сьогодні, нагадуючи про минулі століття. В їх металевому скріпі можна почути гомін минулих віків, неспокій наших працьовитих й талановитих предків. У наш буревійний час на Чернечій горі залишилось шість споруд, кожній з яких — за 200 років. І — замість післямови. У наші пожовтневі, повоєнні та «незалеж­ ні» дні Петропавлівський історико-архітектур ний комплекс переоблад­ нано в заклад особливого призначення, який зветься Будищанський психоневрологічний інтернат. Тут знайшли притулок 138 хворих. Нині керує інтернатом директор Л. О. Ковальова. Підопічних обслуговують 48 санітарок, 8 медсестер, багато технічних працівників. У господарстві цього не зовсім релігійного закладу працюють по найму водії, теслярі, прачки, цирюльники. За Будищанським інтернатом закріплено 56 гектарів земельних угідь, в тому числі 41 га ріллі. Разом з працездатними підопічними 24 Сіверянський літопис службовці цього закладу вирощують необхідну для харчування хворих городину і сорго, з якого в'яжуть віники. Глухівсько-Петропавлівський монастир — визначна пам’ятка ми­ нувшини, згусток історії, культури, архітектури. І все те матеріальне, що залишилось на монастирському згарищі від дивного, найдоверше- нішого архітектурного ансамблю доби українського бароко, фахівці називають «ланцюжком діамантів» в золотому кільці Сіве­ рянського краю, до якого входить і наш Глухівський Державний істо- рико-культурний заповідник, діяльність якого затверджено 1998 року Кабінетом Міністрів України. З цього питання існує дві урядові по­ станови. 1. Белашов В. Глухів — столиця гетьманської Лівобережної України. Глухів, 1996. — — С. 76 — 78. 2. Кудрицький А. Енциклопедичний довідник. Розділ: «Чернігівщина». Видав. «Україн­ ська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана. — Київ, 1990. 3. Українська літературна Енциклопедія (УЛЕ). — Томи 1, 2, 3. Видав. «Українська Енциклопедія» ім. М. П Бажана — Київ, 1995. 4. Семенов В П. Малороссия. Петропавловский монастырь. — С.-Петербург, 1903. — С. 334 5. Лист гетьмана 1. Мазепи до боярина Т. М. Стрешньова // Сіверянський літопис. — № 4, 1997. — С. 148— 149. 6. Тупик С. Село Будищи Глуховского района (Историческая справка). — Путивль,, 1990. — С. 3 — 12. 7. Цапенко М. По равнинам Десны и Сейма. — М., 1970. — С. 60 — 62. Джерела та література: 335. Сіверянський літопис 25