Німецька меншина на Бахмаччині
Збережено в:
| Дата: | 1999 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1999
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200822 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Німецька меншина на Бахмаччині / В. Задко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 176-178. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200822 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2008222024-12-24T19:14:39Z Німецька меншина на Бахмаччині Задко, В. Краєзнавча мозаїка 1999 Article Німецька меншина на Бахмаччині / В. Задко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 176-178. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200822 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка |
| spellingShingle |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Задко, В. Німецька меншина на Бахмаччині Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Задко, В. |
| author_facet |
Задко, В. |
| author_sort |
Задко, В. |
| title |
Німецька меншина на Бахмаччині |
| title_short |
Німецька меншина на Бахмаччині |
| title_full |
Німецька меншина на Бахмаччині |
| title_fullStr |
Німецька меншина на Бахмаччині |
| title_full_unstemmed |
Німецька меншина на Бахмаччині |
| title_sort |
німецька меншина на бахмаччині |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1999 |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200822 |
| citation_txt |
Німецька меншина на Бахмаччині / В. Задко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 176-178. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT zadkov nímecʹkamenšinanabahmaččiní |
| first_indexed |
2025-07-17T07:36:21Z |
| last_indexed |
2025-07-17T07:36:21Z |
| _version_ |
1837878800646406144 |
| fulltext |
Допити... П’ятирічний термін. У 1943 році М. Г. Кропив’янського випускають на
свободу. Смерть його спіткала у Ніжин? у 1948 році. За кілька днів до своєї кончини
у міській лікарні він сказав молоденькій медсестрі: «Ти мене не бійся, дочко, я про
сто старий бандит, хочеш, я тебе навчу грецької мови». У його очах були біль і страж
дання.
Віктор ЕМЕЛЬЯНОВ,
завідуючий відділом Ніжинського краєзнавчого музею.
АНДРІЙ БО БО ЛЯІ «ТАРАС БУЛЬБА»
Відомий єзуїтський чернець-проповідник Андрій Боболя, який походив зі старо
давнього шляхетського роду герба Лелива з містечка Страхотин під Саноком, наро
дився 1591 року. Він активно пропагував католицтво 26 років у Бобруйську та Пінську,
за що його прозвали «пінським апостолом».
Полонений 1657 року українськими козаками біля с. Могильної (нині в межах міс
та Іваново Брестської області), був скараний ними на горло. Поховали мученика у
Пінську. 1827 року його мощі перенесено до Полоцька. Римський папа Пій XI кано
нізував Андрія Боболю 1853 року.
За книгою В. Леонюка «Словник Берестейщини», сучасна поліська легенда ототож
нює Андрія Боболю з Андрієм Бульбою, нефортунним героєм повісті Миколи Гоголя.
Очевидно, що ця легенда має стародавнє коріння. Тоді можна припустити, що вели
кий російський письменник знав легенду, а це означає невипадковий збіг імен. Тим
паче, дія у повісті «Тарас Бульба» відбувається в місті Дубно (недалеко від Іванова,
сусідня Рівненська область). Постає питання: звідки Гоголь, який ніколи не бував на
Поліссі, дізнався про легенду?
Відповідь очевидна: від свого друга, великого знавця українського фольклору
Михайла Максимовича. Але ж він так само не бував на Поліссі. Можна припустити,
що Максимович відшукав цю легенду у паперах покійного фольклориста Зоріана До-
ленги-Ходаковського, творчу спадщину якого друг Гоголя вивчав і навіть дещо з неї
опублікував у своїй відомій збірці «Українські народні пісні» (1834), якраз перед пер
шим виданням 1835 року повісті «Тарас Бульба». Неявно вказує на те, що так і було,
тривале проживання Доленги -Ходаковського у Кременц і під самим містом Дубно.
Можливо, Гоголь не випадково зацікавився поліською легендою, бо в його роду
вважали предком пінського греко-католицького єпископа (1596— 1602) Іону Гоголя.
Не слід забувати, що письменник мав подвійне прізвище Гоголь-Яновський, що
вказує на його можливі івановські корені, бо Іваново до 1939 р. називалося Янов.
Зазначимо, що біля Іванова знаходиться село Достоєво — родове гніздо Достоєвських.
Отже, предки великих письменників Миколи Гоголя і Федора Достоєвського були
уніатськими священиками з Берестейщини.
Взагалі, смерть Андрія Боболі є одним з виявів трагедії українського козацтва,
що змагалось за православну церкву, яка з часом стала знаряддям знищення Ко
зацької держави.
Олександр ІЛЇН
НІМЕЦЬКА МЕНШИНА НА БАХМАЧЧИН!
Останнім часом зростає інтерес до національних меншостей в Ук
раїні. Адже в двадцяті роки нинішнього століття, приміром, німецька
діаспора в Україні становила 616,9 тисячі чоловік і на території нашо
го району проживало їх 6153. Виникає питання: які ж зміни сталися з
німецькою меншиною, що зникла, не залишивши слідів навіть у топо
німіці?
Загляньмо ж в глибину історії нашого краю. Ще в XII столітті бахмацькі землі
були густо населені слов’янськими і тюркськими народами. У літописних документах
неодноразово згадуються такі літописні міста: Бахмач, Білі Вежі, Димитрово, Іванго-
род, Сиволож. З нашестям монголо-татар землі були спустошені, та після Визвольної
війни 1648— 1654 років територія між ріками Борзенкою і Остром перетворилась на
місце зосередження козацького війська. В одному з таких пунктів виникло село Ку
рінь. Протягом цілого століття ці землі знаходились в управлінні артилерії гетьман
ства. Ліквідувавши його, Катерина II наказала генеральній канцелярії передати так
званий Біловізький степ у відомство Малоросійської колегії князю Мещерському, а
в 1763 році вона оприлюднила маніфест «О дозволении всем иностранцам, в Россию
въезжающим, поселиться в которых губерниях они желают». I в 1/66 році у Білові-
зькому степу поселяються німецькі колоністи з Франкфурта-на-Майні, а в 1/62 — з
176 Сіверянський літопис
околиць міст Данцінга й Епьбінга. Вони заснували села Великий і Малий Вердер, Рун-
довезію, Катеринополь (нині Білі Вежі-1). Загальна чисельність німецьких колоністів
становила 740 чоловік. Царський уряд витратив на переселенців 70 тисяч карбован
ців, з них 20 тисяч — без повернення.
Західноєвропейські поселенці являли собою в основному найбідніше селянство
своїх етнічних батьківщин, зустрічались серед них і майстри-ремісники: слюсарі, тес
лярі, ковалі, ткачі, гончарі. Останні наймались працювати до заможного українського
населення. Згідно з катерининським маніфестом, колоністам надавались певні приві
лей вони звільнялись від військової повинності, мали право на виділених угіддях ло
вити рибу, виготовляти пиво і горілку, займатись фабричним виробництвом, торгувати,
створювати гільдії, цехи. Вони сплачували єдинии податок у державну казну: по 15
копійок на рік за кожну десятину, повністю звільнялись від державних робіт, розквар
тирування війська, за винятком утримання доріг, мостів і переправ.
Значна їх частина притримувалась католицької віри, були й представники інших
релігійних конфесій, за причетність до яких у себе на батьківщині вони переслідува
лись. У Великому Вердері був збудований католицький собор, Рундовезії — лютеран
ська кірха.
Варто зазначити, що колоністи привезли з собою передову на той час агротехні
ку. В землеробстві вони застосовували плуг чотирикутної форми з залізним відвалом,
який кріпився металевими прутами, що значно поліпшувало обробіток землі. Вели
ким попитом на Україні користувались їхня кераміка, покрівельна черепиця. Немало
було й інших прикладів того, що перебування колоністів на наших землях мало пози
тивний вплив на розвиток виробничих сил.
Втім, не прийшло і ста років, як російський уряд почав наступ на пільги й права
колоністів. Царським указом від 1824 року по виплаті податку колоністи прирівнюва
лись до селян, а в 18/1 році була введена загальна військова повинність для всіх про
шарків населення Російської імперії. Все ж середній чистий доход на кожну колоніст
ську сім’ю порівняно з українськими індивідуальними господарствами був значно ви
щим. Столипінська земельна політика насадження відрубів, хуторів породила беззе
мелля, зубожіння серед колоністів, а черговий закон 1915 року, за яким значно ско
рочувалось землекористування іноземців, наніс черговий удар по колоністах.
Протягом двохсот років німецькі меншини значно асимілювались, частішими ста
ли змішані шлюби, частина німців українізувалась. Радянські німці вважали своєю
батьківщиною не Німеччину, а СРСР.
У період соціалістичної революції і громадянської війни значна частина замож
них колоністів займала вичікувальну позицію, в роки ж радянської влади почалось
відродження німецького етносу на теренах України.
За переписом 1924 року в шести населених пунктах — Великий Вердер, Малий
Вердер, Рундовезія, Кальчинівка, Біловежі, Біловезьке містечко діяли національні ні
мецькі школи, бібліотеки, хати-читальні. Колективізація серед німецького населення
на території Бахмаччини пройшла без ексцесів, сільська біднота, наймити створювали
сільськогосподарські артілі. Німецьке населення брало активну участь у відновленні
й розвитку народного господарства, проявляючи при цьому свої національні риси:
працелюбство, організованість, цілеспрямованість. З кожним роком культурний рівень
радянських німців в Україні підвищувався. Мільйонними тиражами випускались книги
і журнали німецькою мовою. В РСЧА (робітничо-селянська червона армія) існували
національн і німецькі формування, приміром Енгельська німецька стрілкова дивізія.
У передвоєнні роки фашистська розвідка намагалась проводити вербувальну ро
боту серед німців, які проживали в Україні, та вона не мала суттєвого успіху. Радян
ським урядом були вжиті заходи по обмеженню легальних можливостей шпіснажу і
проникнення німецьких агентів на нашу територію. В 1932 році за межі України, СРСР
висипались місіонери євангелістської церкви, закривались німецькі консульства, до мі
німуму скорочувалися строки перебування на нашій території німецьких спеціалістів,
закривалися німецькі школи, була репресована значна кількість радянсько-німецьких
інтелігентів-воєначальників.
З приходом до влади в Німеччині Гітлера розвідка, військове командування по
кладали немалі загарбницькі сподівання на німецькі меншини, вели в них націоналіс
тичну пропаганду, утворюючи тісний зв’язок з білоемігрантськими антирадянськими
організаціями.
Після оголошення війни проти СРСР, Гітлер наказав службі зв’язку з національни
ми меншинами «вжити термінових заходів з метою обліку осіб німецької національ
ності в окупованій частині С Р С Р для послідуючого висунення з них на керівну роботу
в місцеві органи німецького державного апарату». На початку війни, за оперативни
ми даними НКВС і КДБ, радянські німці призивались до Червоної Армії нарівні з
усіма.
У перший же місяць війни Бахмаччина опинилась у прифронтовій зоні: залізнич
ний вузол піддавався жорстоким бомбардуванням, з метою дезорганізації залізнич
Сіверянський літопис 177
ного транспорту, знищення важливих об’єктів ворог закидав шпигунів, диверсантів.
Прикладів боротьби з ними є чимало.
Страх перед диверсантами, тотальна підозра, шпіономанія, чутки про те, що ф а
шистські шпигуни переховуються- в колоністських селах, змінили ставлення до німе
цького населення, що проживало на території Бахмаччини.
У такій складній обстановці начальник охорони тилу Південно-Західного фронту
на підставі відповідного Указу Президії Верховної Ради СРС Р віддав наказ про ви
селення німецького населення, що проживало в шести селах прифронтової смуги: Бі-
ловежах-1, Біловежах-2, Кальчинівці, Великому і Малому Вердерах, Рундовезії. Яким
чином здійснювалось переселення бахмацьких німців, — невідомо. Судячи з обстанов
ки на фронті, в тилу, очевидно, що люди відправлялися з обмеженою кількістю ре
чей і запасів продовольства.
Переселенці направлялись в Казахстан. Там вони письмово попереджувались, що
за самовільне залишення місць поселення встановлена відповідальність у вигляді по
карання каторжними роботами строком до 20 років. Разом з цим з Червоної Армії
відзивались раніше призвані радянські німці. З цього контингенту Наркомат Оборо
ни сформував робочий батальйон, який працював на видобутку вугілля, у виробництві
металів. Усього на 1 жовтня 1949 року на спецпоселеннях знаходилось 1099158 чо
ловік. Указ Президії Верховної Ради С Р С Р від 13 грудня 1955 року зняв обмеження
правового становища німців і членів їх сімей, проте він не давав права повертатись
на попереднє місце проживання. Тільки через 17 років виселені німці були повніс
тю реабілітовані, їм дозволений вільний вибір місця проживання.
Отже, українських німців офіційно визнано невинними. Звісно, нині можна обу
рюватись з приводу подібних заходів уряду СРСР. Але були інші часи, відповідні об
ставини. Мета моєї публікації — ознайомити читача з історичними фактами.
Володимир ЗАД КО.
178 Сіверянський літопис
|