Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.)

У 1569 р. в результаті об’єднання Польщі й Литви утворилась держава Річ Посполита, яка розгорнула активну загарбницьку політику. На початку XVII століття Річ Посполита розпочала широку інтервенцію в Росію, яка продовжувалась декілька років. Об’єктом завоювань стала й Чернігівщина, яка входила в...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	1999
Main Author:	Пиріг, П.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	нститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1999
Series:	Сiверянський літопис
Subjects:	У глиб віків
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201058
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.) / П. Пиріг // Сіверянський літопис. — 1999. — № 4. — С. 9-19. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-201058
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2010582025-01-01T19:19:35Z Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.) Пиріг, П. У глиб віків У 1569 р. в результаті об’єднання Польщі й Литви утворилась держава Річ Посполита, яка розгорнула активну загарбницьку політику. На початку XVII століття Річ Посполита розпочала широку інтервенцію в Росію, яка продовжувалась декілька років. Об’єктом завоювань стала й Чернігівщина, яка входила в ті часи до складу Російської держави. Після неодноразових вторгнень польські війська під керівництвом Горностая у 1611 р. захопили Чернігів, дуже зруйнувавши його: “Чернигов од Горностая (региментара польского войска) спаленный был и през многие лета пустый заставал”. 1999 Article Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.) / П. Пиріг // Сіверянський літопис. — 1999. — № 4. — С. 9-19. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201058 uk Сiверянський літопис нститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Пиріг, П. Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.) Сiверянський літопис
description	У 1569 р. в результаті об’єднання Польщі й Литви утворилась держава Річ Посполита, яка розгорнула активну загарбницьку політику. На початку XVII століття Річ Посполита розпочала широку інтервенцію в Росію, яка продовжувалась декілька років. Об’єктом завоювань стала й Чернігівщина, яка входила в ті часи до складу Російської держави. Після неодноразових вторгнень польські війська під керівництвом Горностая у 1611 р. захопили Чернігів, дуже зруйнувавши його: “Чернигов од Горностая (региментара польского войска) спаленный был и през многие лета пустый заставал”.
format	Article
author	Пиріг, П.
author_facet	Пиріг, П.
author_sort	Пиріг, П.
title	Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.)
title_short	Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.)
title_full	Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.)
title_fullStr	Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.)
title_full_unstemmed	Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.)
title_sort	політико-адміністративний устрій чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.)
publisher	нститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1999
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201058
citation_txt	Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.) / П. Пиріг // Сіверянський літопис. — 1999. — № 4. — С. 9-19. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT pirígp polítikoadmínístrativnijustríjčernígívŝinizapolʹsʹkoídobi16181648pp
first_indexed	2025-07-17T07:57:59Z
last_indexed	2025-07-17T07:57:59Z
_version_	1837880133361336320
fulltext	Сіверянський літопис 9 У ГЛИБ ВІКІВ Петро Пиріг ПОЛІТИКО-АДМІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ ЧЕРНІГІВЩИНИ ЗА ПОЛЬСЬКОЇ ДОБИ (1618-1648 pp.) У 1569 р. в результаті об’єднання Польщі й Литви утворилась держава Річ Посполита, яка розгорнула активну загарбницьку політику. На початку XVII століття Річ Посполита розпочала широку інтервенцію в Росію, яка продовжувалась декілька років. Об’єктом завоювань стала й Чернігівщина, яка входила в ті часи до складу Російської держави1. Після неодноразових вторгнень польські війська під керівництвом Горностая у 1611 р. захопили Чернігів, дуже зруйнувавши його: “Чернигов од Горностая (региментара2 польского войска) спаленный был и през многие лета пустый заставал”3. Деулінська угода, підписана 1618 р. між Росією й Річчю Посполитою, закріпила загарбання Чернігово-Сіверщини королівською Польщею. Згідно з другим параграфом договору до Речі Посполитої відходили Стародуб, Почеп, Новгород-Сіверський та інші міста Чернігівщини. Всі вони передавались із повітами, волостями й землями, що здавна їм належали. Такі території Чернігівщини, як Остерщина і Любеччина, відійшли до Речі Посполитої ще після Люблінської унії 1569 р.4 Шостий параграф Деулінського трактату вимагав встановлення кордону між Росією й Річчю Посполитою5. Було немало суперечок з приводу цього питання, і кордон на сході Чернігово-Сіверщини не був остаточно встанов- лений аж до 1632 р. У цьому році Російська держава розпочала було війну з Річчю Посполитою за звільнення Чернігова і Смоленська. Проте бажаних успіхів ця війна не принесла. Згідно з умовами підписаного 1634 р. Полянівського, так званого вічного миру, Річ Посполита й надалі зберігала за собою Чернігівську землю6 . Росія відступала їй “городища Монастыревска и Моровска с волостьми, города Чернигова с волостьми, города Стародуба с волостьми, города Поповы горы с волостьми, города Новагородка-Северскаго с волостьми, города Почепа с волостьми”7. Однак між Росією і Річчю Посполитою ще тривалий час вирішувалось питання з приводу визначення остаточного кордону між державами. Гарячі 10 Сіверянський літопис суперечки були викликані передусім у процесі розмежування новгород- сіверських волостей від Комарицької, чернігівських і новгород-сіверських від путивльських і рильських волостей. При розмежуванні новгород-сіверських земель з Комарицькою волостю особливу суперечку викликало прикордонне село Олешковичі з волостю, що належала до нього. У кінцевому рахунку воно відійшло до російської території8. До середини 30-х років XVII ст., перебуваючи під владою Польщі, Чернігово-Сіверщина називалась Чернігівським князівством, яке на правах повіту приєднувалось до Київського воєводства9. Чернігово-Сіверщина мала надзвичайно важливе стратегічне значення для польського уряду, який прагнув будь-що перетворити її територію у військовий плацдарм для подальших завоювань. Тому Річ Посполита на намагалась повністю закріпити Чернігово-Сіверщину за собою. У 1633 р.на сеймі польський король Владислав IV (1632 - 1648) наділив правами і статутом Чернігівську землю10. У сеймову конституцію було внесено спеціальну так звану “ординацію чернігівську”, згідно з якою у князівстві встановлювались земські й гродські суди, залучені до “права і статуту київського”. На Чернігівське князівство, як і на Київське воєводство, розповсюджувалась дія Волинського статуту 1566 p., згідно з яким апеляції розглядались у Люблінському трибуналі. Вводились посади каштеляна, підкоморія. Чернігівській шляхті надавалось право обирати на сейм двох послів. Досі в Чернігівському краї були відсутні належні умови для втілення закладів польського типу, бо там ще замало було шляхетства і не склалось шляхетське землеволодіння, з яким пов’язувались дані заклади. Тому основною особливістю створених на Чернігівщині інститутів було те, що на перших порах заміщення посад здійснювалось роздаванням і лише з часом - обранням. Напевно, роздача земських урядів і була важливим засобом утворення тут шляхетства11. У 1635 р. було створено Чернігівське воєводство, яке зайняло досить значну територію. На заході вона сягала Речицького повіту Білорусії, Любецького округу і північно-східної частини Задніпровської волості Печерського монастиря. Південний кордон воєводства проходив по верхній течії ріки Смолянки і направлявся далі до Десни і Сейму. Після приєднання Ніжинського староства кордон воєводства по ріках Остру, Дівиці, Удаю і Ромну доходив до Путивльського рубежа Московії. На сході територія Чернігівського воєводства пересікала Сейм нижче Путивля і по Севському рубежу повертала до Десни. Північний його кордон напралявся по правому берегу Десни на захід вище дельти Сожу, через Снов і Теруху йшов до розмежування Речицького повіту з Любецьким староством. Площа Чернігівського воєводства становила понад 500 кв. миль. Воно розділялось на повіти: Чернігівський (до 225 кв. миль) і Новгород-Сіверський (понад 275 кв. миль), кордони яких точно не були встановлені12. До нього була приєднана частина Київського воєводства. Відмежування Чернігівського воєводства від Київського проводилось спеціальною сеймовою комісією у 1638 році. Чернігівське воєводство створювалось за зразками Київського. Ординацією Варшавського сейму в краї вводилися заклади польського типу. На чолі воєводства стояв воєвода, якого призначав король. Першим чернігівським воєводою став Мартин Калиновський, який одержав дану посаду в знак вдячності за військову службу на користь Речі Посполитої. Акти Коронної Сіверянський літопис 11 метрики надають можливість подати невідомий досі повний перелік чернігівських воєвод XVII ст. Таблиця 1. Чернігівські воєводи (XVII ст.) Чернігівські воєводи Час перебування на посаді Мартин Калиновський 1635-1652 Криштоф Тишкевич 1652-1659 Станіслав Беневський 1659-1675 Ян Гниський 1675-1684 Марій Яскольський 1684-1689 Отто Фелькерзамб 1689-1696 Франциск Залуський 1696-1703 (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Інститут рукописів. - Ф. 11. - Спр. 30540. - Арк. 2). Призначався також каштелян. Нижче наводимо їх список. Таблиця 2. Чернігівські каштеляни (XVII ст.) Чернігівські каштеляни Час перебування на посаді Микола Косаковський 1638 Адам Кисіль 1645-1646 Ян Одржевольський 1646-1652 Станіслав Замойський 1659 Гаврило Сильницький 1676 Станіслав Фредро 1676-1677 Ян Проський 1699 Карчевський Ян Дрогоєвський Йосип Гоздський (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Інститут рукописів. - Ф. 11. - Спр. 30539.- Арк. В). Згідно з ординацією по Чернігівському краю, внесеною в § 28 конституції Варшавського сейму 1635 p., місце у сенаті чернігівським воєводі й каштеляну відводилось після воєводи парнавського. Пізніше чернігівський каштелян займав місце перед каштелянами повітовими, але після каштелянів інфлянд- ських. Це викликало багато різноманітних суперечок, і вирішення питання про місце чернігівських воєвод і каштелянів затягувалось аж до 1683 p., коли чернігівському воєводі остаточно було відведено місце після воєводи інфляндського. Але до того часу роль Чернігівського воєводства зводилась до чистої фікції, бо існувало воно вже лише теоретично. 12 Сіверянський літопис Шляхту через кожних два роки було зобов’язано збирати на огляд і записувати до спеціальних реєстрів. У Чернігові засідав сеймик, на який від кожного повіту обиралось по два земських посли. Інші ж депутати направлялись по одному від повіту. Як правило, сеймик мав бути в кожному повіті. Відсутність же другого сеймика на Чернігівщині М. П. Василенко справедливо вбачав у малій кількості шляхти в повітах Чернігівського воєводства і порівняно незначному ще розповсюдженні шляхетського землеволодіння. Вищою судовою інстанцією для воєводства був Люблінський трибунал, до якого входили як духовні, так і світські особи. Воєводству надавалось право обирати по два земських посли на Варшавський сейм і також по два депутати для засідання в Люблінському трибуналі, черга в якому для Чернігівщини визначалась після Брацлавського воєводства. Обрання депутатів повинно було здійснюватись у порядку, передбаченому в Речі Посполитій. Відносно представництва у Люблінському трибуналі Чернігівщина не відрізнялась від інших українських воєводств, усі справи яких останній мав розглядати на основі процесів, привілеїв і звичаїв, закладених у Люблінській унії й підтверджених нею. Хоч Чернігівське воєводство було створене й пізніше інших воєводств, однак воно також було у привілейованому становищі. Основну причину цього деякі вчені вбачають у прагненні Речі Посполитої залучити до Чернігівського краю нових мешканців і розвинути тут систему великого магнатсько-шляхетського землеволодіння13. У 1635 р. Чернігівщина відійшла до Польщі після низки спустошливих війн, і тому, як стверджували деякі вчені, перетворилася на справжню пустелю. Однак М. М. Стрішенець у ході досліджень дійшов висновку, що досить значних спустошень на території Чернігівського й Київського воєводств не спостерігалось, війни не привели до масового знищення жителів, бо там проживало 1750000 чоловік, або 10-12 осіб на 1 кв. км, що свідчить про досить велику густоту населення даного регіону на той час14. У Чернігівському й Київському воєводствах до середини XVII ст. налічувалось понад 3000 поселень, в тому числі 409 міських (у Київському - 385, у Чернігівському - 24)15, що складало 13,6% всіх поселень. Одне поселення припадало на 51 кв. км, а одне місто - на 375 кв. км. Досить високим бувпроцент міського населення. Загальна чисельність мешканців міст у воєводствах складала 844000, або 48% , у відношенні до загальної чисельності населення. У цей час у містах Московії проживало лише 5% всіх жителів16. Як уже зазначалось, Річ Посполита була надто стурбована тим, щоб якомога міцніше закріпити Чернігівщину за собою. Виходячи з цього, вона наділила ряд чернігівських міст Магдебурзьким правом, яке було досить розповсюдженим у Польській державі ще в XIII - XIV століттях17. Магдебурзьке право надавалось містам під впливом у першу чергу міркувань економічного характеру. Польський уряд сподівався таким шляхом збільшити чисельність міського населення взагалі і ремісників і купців зокрема. Здійснюючи цей захід, Річ Посполита намагалась також прилучити на свій бік різними пільгами та перевагами симпатії міського населення, утворити із міщан слухняний, відданий її інтересам стан18. Вона ставила завдання відокремити міщан від сільських жителів, змусивши останніх таким чином прибігати під захист міст на випадок виникнення повстань19. Сіверянський літопис 13 У Чернігові спочатку мало місце замкове управління на чолі з комендантом. Однак невдовзі населення міста було наділене привілеями й пільгами, що надавались Магдебурзьким правом, яке Чернігів одержав у 1623 р. від польського короля Сигізмунда III (1587 - 1632)20. У привілеї, зокрема, зазначалось, що “сей город пограничный Чернигов находится на месте, выгодном к обороне, положением и стенами не только сам нападения неприятельские отражать, но и границам коронным защитою быть может, желаем того, дабы как наибольшее оной укреплялся, расширялся и украшался ... а дабы в нем люди, особливо купечественные и всякие собирались, право магдебургское по примеру городов других наших упривилигированных всем тем, которое в городе нашем Чернигове или в предместьи города живут и впредь жить будут, надаем, призволяєм и сею привилегиею нашею вечною утверждаем”21. Магдебурзьке право Чернігову було підтверджено в 1634 р. Владиславом IV і в 1650 р.22 Яном Казиміром (1649 - 1669). У 1620 р. Магдебургія надавалась м. Стародубу: “... поскольку Стародуб - пограничный город, чтобы заохотить к нему людей, особенно купцов и ремесленников различных, право магдебургское прикладать наших нашею милостию у привилигированных тем всем, которые теперь в месте нашем Стародубе живут, на вечные и потомные часы утверждаем”23. 26 березня 1625 р. грамоту на Магдебурзьке право одержав від Сигізмунда III Ніжин24. Є підстави стверджувати, що в 1620 р. Магдебурзьке право одержав Новгород-Сіверський25. Деякі вчені стверджують, що грамоти на Магдебургію під час польського панування місто не одержувало, бо в документах магістрату ніякої згадки про це немає26. На думку П. В. Михайлини, Магдебурзьке право було надане Новгороду-Сіверському царським урядом у 1656 р.27 Магдебурзьким правом польські власті наділили на Україні також Козелець, Київ,28 Переяслав. Загалом- його одержали тут небагато міст. І головне, що більшість із них належало Чернігівщині. Цей факт ще раз свідчить про те, що даний регіон заслуговував великої уваги з боку Речі Посполитої. Містам з Магдебургією надавалось передусім право на самоуправління. Подібно українському історику В. Б. Антоновичу, білоруський вчений В.Дружчиць29 стверджував, що в різних містах воно мало істотні відмінності. Однак 3. П. Кописький у результаті сумлінного аналізу джерел прийшов до зовсім протилежного висновку, переконливо довівши, що в усіх містах з Магдебурзьким правом “організація самоуправління була однаковою”30. Всі грамоти на Магдебургію органами міської влади називали війта, бурмистрів, райців і лавників31.Згідно з “Саксонським зерцалом” і “Вейхбільдом” роль війтів зводилась до виконання судових функцій. їхні прибутки передбачались лише у вигляді частини судових штрафів. У Польщі ж повноваження війтів були значно ширшими. У їхніх руках зосереджувалась вища влада у місті. Подібна картина спостерігалась у “магдебурзьких” містах Білорусії. У Могильові, зокрема, документи магістратських книг називали війта “зверхнім урядником меским”32. Значно ширшими були й джерела війтівських прибутків. До судових штрафів у них додавались земельні наділи, доля прибутків з корчм, лавок, торгових зборів. У наділених Магдебурзьким правом містах Чернігівщини війти також 14 Сіверянський літопис стояли на чолі міського управління. Поряд із судовими функціями в обов’язки їх входило виконання “всех справ меских”33. Як правило, війт призначався королем. На перших порах траплялися випадки обрання його міщанами. Про подібне явище свідчить видана 15 лютого 1620 р. грамота м. Стародубу: “тут же для лепших порядков меских позволяемо им (мещанам. - П. П.) з межи себе до того члвека способного и уместного войтом обобравши, до нас для потвержденія его уряду присилати”34. Однак за новою грамотою місту 1625 р. влада війта уже перестає бути виборною35. У білоруських містах обрання війта міщанами зустрічалось частіше. Таке право одержали міщани Вітебська, Орші, Кобрина, Рожан, Суража, Улли36 (останні отримали такий же привілей, як і Стародуб, через прикордонне становище). Але разом із тим залишається невідомим, як довго дотримувався принцип виборності війта. Відомо інше - те, що і тут цей принцип не був незмінним, а по закінченні визначеного терміну замінювався практикою призначення війта. Показовим у цьому плані є м. Вітебськ. Здобуте раніше право обрання війта міщанами у 1597 р. він втратив: “войта мы и потомки наши, короли польские и великие князи литовские, з народу шляхетского ... водле воли нашое подавати будем”37. Війт призначався з числа католиків або православних. Як правило, король віддавав перевагу призначенню на війтівство католиків, як це було, наприклад, у Чернігові. Адміністрація зосереджувалась у ратуші або магістраті. Там засідали райці під головуванням бурмистра, які також обирались із католиків або православних. У Стародубі на ці посади могли бути обрані тільки католики або уніати. їх кількість не всюди була однаковою, бо залежала від розмірів міста і чисельності його населення. Райців могло бути від 4 до 24. Бурмистрів обирали по 2 - 4 чоловіки, кожний із яких по черзі головував у ратуші протягом декількох тижнів. У міському суді правили лавники, присяжні, що обирались міщанами з числа осіб, які виділялись розумом, чесністю, досвідом. Усі чиновники були за походженням, як правило, поляками. Випадки ж зайняття тих чи інших посад представниками української народності засвідчені документами надто рідко38. Як уже зазначалось, вищою інстанцією органів самоуправління в містах з Магдебурзьким правом був війт. Бурмистри, райці і лавники обирались з відома війта: “тепер на початку войт с посполством, а потим завше войт з урядом меским и посполством ... обирати мають”39. Війт білоруського міста Полоцька, на відміну від інших міст, грамотою на Магдебурзьке право (1498 р.) наділявся особливими повноваженнями: “Теж войт справедливости сказанья оприч бурмистров и радец моцне вчинити может, але бурмистры и радцы без войта ... ни одного сказанья владети не мают”40. Але підтверджувальна грамота 1510 р. зняла ці виняткові права. У документі, зокрема, зазначалось: “Решение войта может быть обжаловано перед бурмистрами и радцами, но решение последних можно оспаривать только перед судом самого великого князя”41. Для населення “магдебурзьких” міст Чернігівщини вищою судовою Сіверянський літопис 15 інстанцією також був королівський суд. У ньому можна було оскаржувати рішення бурмистрів, лавників, а також війта: “А если бы в суде котором войтовском, бурмистровском, албо лавничом сторона, которая колвек декретом розумела ся быти укривжона, теды каждому укривжоному от яких колвек декретов аппеляцией позволяем, однак от таких справ, которие бы пяти десяти золотих непереходили, от суду войтовского, бурмистровского и лавнечого аппеляций ити немають”42. Мешканцям міст, що одержали Магдебурзьке право, надавались певні привілеї. Передусім міщани, купці, ремісник^ й інший міський люд звільнявся як особисто, так і майном від іншої юрисдикції, підкорявся тільки праву Магдебурзькому. Містам надавались значні земельні території, які слугували їм джерелом прибутків. Наприклад, великі земельні угіддя в урочищах навколо міста відводились Чернігову. Одна частина цих земель відходила під городи й сінокоси обивателів, друга йшла під вигін, а третя призначалась для ратуші (30 волок)43 і міського уряду - 36 волок; з них “жалует ... король вовечніє часи на войтовство Чернеговское резок грунта двадцать, на бурмистров - дванадцать”44. Маємо аналогічні відомості і про земельне забезпечення інших міст краю. Зокрема, дуже обширні землі надавались місту Стародубу. Так, королівською грамотою 1620 р. на ратушний фільварк відводилось “две деревне зо всеми принадлежностями и пожи+ками”45 - 40 волок, на війтівство - 20 волок з підданими і вітряком на цій землі. Грамота ж 1625 р. значно розширювала ці і без того великі володіння: ратуші відводилось 100 волок, війтівству - 40. У Ніжині на війтівство відводилось 20 волок, на бурмистрів - 12, на писарів - 4, на ратушний хутір - 30 волок разом із Одоєвським вітряком на річці Острі46. Джерела зберегли цікаві відомості про інші привілеї мешканцям міст. У Чернігові, наприклад, надавалась можливість “всякому мещанину ... меди, пива варить, солоди робить, горелку курить...”47 “... Всякому мещанину чернеговскому” дозволялось на річці Десні “за две мили вниз и вгору от города ... рибу ловить”48. Жителям міст з Магдебурзьким правом дозволялось також організовувати “всякие торги и купли разние”, які, як правило, здійснювались на ярмарках, у функціонуванні яких Річ Посполита вбачала, передусім, джерело економічного зростання міст в цілому, а також підвищення матеріального добробуту кожного міщанина зокрема. Відкривались, наприклад, три ярмарки в Чернігові, один - у Стародубі. Передбачалась купівля-продаж різних товарів, з яких не виключались і спиртні “питія”49. Міщани “магдебурзьких” міст звільнялись також від повинностей, які розповсюджувались на жителів міст, що не володіли Магдебурзьким правом. Так, міщани м. Ніжина звільнялись від підводної повинності, від обов’язків ходити на рибну ловлю для старост і т. д.50 Міста, які користувались Магдебурзьким правом, судились без всякого втручання панів, старост і всіх чиновників Речі Посполитої, були звільнені від військового постою51. Можна навести приклади й інших пільг, що надавались міщанам з Магдебургією. Однак слід зазначити, що пільг цих було не так уже й багато. 16 Сіверянський літопис Є підстави стверджувати, що певні привілеї створювали лише зовнішню їх видимість. Насправді ж переважали численні обов’язки і повинності щодо польських властей. Свідчення джерел - переконливе тому підтвердження. Вище зазначалось, що містам відводились у користування значні земельні угіддя. Проте міщани могли здобути земельний наділ лише за гроші. Так, у Чернігові “ежелиби которие мещане доли грунтов требовали, то ... зато по устновленію ревизорскому платить”52. У Стародубі з будинку і городу бралось по 15 грошей, а з кожного морга землі - по 3 гроші литовських. Міщани Полоцька, які купили землі “у бояр Полоцких, або в сельских путников, або в данных або в пригонных людей ... мають с тых земль служити ... воєнною службою”53. Недаремно дістався міщанам і привілей на торгівлю. За нього вони зобов’язані були вносити в скарбницю певні грошові суми54. Прибутки “в скарб меский” надходили не лише від купців, а “... також ... от резников, пекаров, и всех художников Чернеговских, смотря по их художеству по несколько грошей на год по пропорции прибели их ...”55 Крім того, міщани Чернігова й інших міст регіону повинні були “солоди и всякий хлеб в мелницах Его королевских молот и платить за мливо по ревизорскому уставленію”. їх зобов’язували також брати найактивнішу участь у будівництві і ремонті вітряків (доставка робочої сили і необхідних матеріалів: дерева, хмизу, соломи, цегли і т. д.), проявляти “ “послушание” замковому уряду щодо ремонту ровів, парканів. Жителі всіх міст несли військову повинність. Брались торгові мита від “всех вещей привозных так сухим, яко и водним путем на продаж”56. Податки “до скарбу меского” “добропорядочно по справедливости собиратись должно вовечно” “от коней и всякого скота ... от хлеба ... от весу разных товаров ...” і т. д. Прибутки в магістрат надходили також від перевозів по річці Десні, від рибної ловлі57. Частина одержаних прибутків використовувалась на “магистратовие потребности”: “на подчинку магистрата, на покупку бумаги, сургуча, дров и свечей, на магистратовых служителей”. Гроші використовувались для ремонту вітряків, паромів, мостів, гребель, на купівлю підвід, возів, хомутів і т. д. У Ніжині, наприклад, на одержані прибутки планувалось побудувати ратушу з годинником, два гостинних будинки для приїжджих купців. Частина міських прибутків йшла на військові потреби: купівлю пороху, свинцю, снарядів. Це яскраво прослідковується на прикладі прикордонних міст. Так, у Стародубі міщани купували собі різну зброю і разом із замковим урядом піклувались про належне збереження окопів, валів. Щорічно вони з’являлись на огляд перед міським і замковим начальством58. Слід зазначити, що на прибутки, які надходили до магістрату, в свою чергу накладались стягнення59. Наділення міст Чернігівщини Магдебурзьким правом мало загалом прогресивне значення. Надавши ряд привілеїв, направлених на розвиток міської промисловості, торгівлі, воно таким чином сприяло економічному зростанню міст, яке, в свою чергу, “зумовило прагнення їх мешканців обмежити владу феодалів”. Магдебургія до певної міри обмежила залежність міст від сваволі феодалів, надавши їм право на власний суд, земельну власність, звільнення від багатьох феодальних повинностей, а головне - на самоуправ- ління. Однак панівне становище в управлінні, по суті, належало польській Сіверянський літопис 17 адміністрації. Це яскраво підтверджує той факт, що справи міських магістратів велись польською мовою, як офіційною, державною“. Однак поряд із багатьма, здавалося б, правами, наданими Магдебургією міщанам, вони позбавлялись прав політичних61. Останні були привілеєм польських магнатів і шляхти. Отже, після загарбання Чернігівщини Річ Посполита докорінно змінила існуючу досі систему політико-адміністративного устрою краю. Всі здійснені у зв’язку з її реорганізацією заходи були зорієнтовані на розв’язання завдань, що зводились до якомога повнішого задоволення потреб польських магнатів і шляхти. ПРИМІТКИ, ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1 В останній чверті XIV ст. в результаті завоювань значна частина Чернігово-Сіверської землі увійшла до складу Литви, під владою якої вона перебувала до початку XVI ст. Прагнення населення регіону до об’єднання з Московією зумовило перехід на початку 1500-х років Чериігово-Сіверських земель до Російської держави, що викликало російсько-литовську війну 1500-1503 pp. У результаті перемир’я 1503 р. вся Чернігово-Сіверщина переходила до Московії. Литовські феодали, не бажаючи примиритися з цим, розгорнули тривалу боротьбу з метою повернення собі краю. Однак здійснити свої наміри їм так і не вдалось. Результатом війни 1512-1522 років стало перемир’я, по якому Російська держава закріпила Чернігово-Сіверщину за собою. 2 Регіментарій - полководець. 3 Див.: Осиротелые колокола // Киевская старина. - 1882. -Январь. - С. 219. 4 Див.: Переписка между Россией и Польшею в государствование царя Михаила Федоровича // Чтение в обществе истории и древностей российских. - М., 1862. - Кн. 4- С. 29 (Далі: Переписка). 5 Переписка. - С. 46. 6 Див.: История БССР. - Минск, 1954. -Т. 1. -С. 138. * Договорная окончательная грамота у речки Поляновки //Отечественные Записки, издаваемые Павлом Свининым. - СПб, 1836. - Часть 41. - С. 70-71. * Див.: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Інститут рукописів. -Ф. 1. - Спр. 55395 (Лаз 413). - Арк. 17-18 (зв.). Спр. 55400 (Лаз 413). - Арк. 34-35 (зв.). (Далі: НБУ. ІР). Акты, относящиеся к Малороссии. - Б. м. и б. г. - С. I -12. Лилеев М. И. К истории Черниговской области в XVI -XVII вв. (Заметки, выписки из литературы и публикаций источников)// НБУ. IP.-Ф. 127.-Спр. 147.-Арк. 1. Василенко М. Т. Територія України XVII віку//Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Баталія. - К., 1927. - С. 115-116. 9 Див.: Василенко М. П. Правне положення Чернігівщини за польської доби (1618 - 1648)//Чернігів і Північне Лівобережжя. Огляд, розвідки, матеріали. - К., 1928. - С. 296. (Далі: Правне положення). 10 Див.: Румянцева В. В. Эмблемы земель и гербы городов Левобережной Украины периода феодализма. - Киев, 1986.-С. 51. 11 Uolumina Legum. - Petersburg, 1859. - Т. III. - S. 381-382. Т. IV. - S. 11. Василенко М. Правне положення. - С. 296. 12 НБУ. IP. - Ф. 11. - Спр. 30540. - Арк. 2. Левобережная Украина в XV-XVII ст. Очерк колонизации. Киевская старина. - 1896. - Т. 53. - С. 369 - 370. (Далі: Левобережная Украина). Василенко Н. П. Колонизация Левобережной Украины и движение украинского населения в пределы Московского государства // Очерки по истории Западной Руси и У краины. - Киев, 1916. - С. 564. Пиріг П. В. До питання про Чернігівське воеводство // Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини. -Чернігів, 1993. - Випуск II. -С. 13-15. 13 Н БУ. ІР. - Ф. 11. - Спр. 30539. - Арк. 8. Спр. 30540. - Арк. 2. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Черниговская губерния. Составил Генерального штаба полковник М. Домонтович. - СПб, 1865. - Историческое введение. - С. XIII. (Далі: Материалы для географии и статистики России). Volumina Legum. - Petersburg, 1859. - Т. 111. - S. 410, 444. Т. IV. - S. 11. Т. V. - S. 341. 18 Сіверянський літопис Lengniclia В. Prawo pospolite krolcstwa Polskiego. Wydanie nowe. - Krakow, 1836. - S. 256-257. Василенко М. Правне положения. - С. 297-299. 14 Стрішенець М. М. Чисельність населення Київського і Чернігівського воєводств в першій половині XVII ст. //Демографічні дослідження. - К. 1982. - Випуск 6. -С. 93. 15 Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький. - К, 1954. -С. 34. 16 Стрішенець М. М. Вказ. праця. - С. 93. Струмилин С. Г. Экономическая природа первых русских мануфактур // Вопросы истории. - 1948. - № 6. - С. 67. 17 Самсонович Г. Городское самоуправление в истории Полыни периода феодальной раздробленности // Польша и Русь. Черты общности и своеобразия в историческом разви тии Руси и Польши XIII-XIV вв.-М., 1974.-С. 345. 18 Багалей Д. Магдебургское право в Левобережной Малороссии // Журнал министерства народного просвещения. - 1892. - № 3. - С. 2, 4. (Далі: Магдебургское право). 19 Материалы для географии и статистики России. - С. XII. 20 Н БУ. I Р. - Ф. 1. - Спр. 54484 (Лаз 33). - Арк. 26. Труды Черниговского предварительного Комитета по устройству XIV Археологического съезда в г. Чернигове. - Чернигов, 1908.-С. 108. (Далі: ТЧПК). 21 НБУ. 1Р. -Ф. 11. -Спр. 22101. Пиріг П. В. Надання Чернігову Магдебурзького права //Тези доповідей міжвузівської науково- практичної конференції. - Чернігів, 1992. - Частина 3. -С. 104-105. 22 У цьому ж році текст грамоти на привілеї м. Чернігову, надані Магдебурзьким правом, було вписано в “Книги гродские воєводства Киевского” (Див.: НБУ. IP. - Ф. І. - Спр. 50660 (Лаз 61). - Арк. 2-5. Спр. 54496 (Лаз 33). - Арк. 84-87 (зв.). 23 НБУ. ІР.-Ф. 1. - Спр. 54508 (Лаз 33).-Арк. 143- 146. Ф. VIII.-Спр. 1677 (ун. 124).-Арк. 1-6 (зв.). Пиріг П. В. Надання місту Стародубу Магдебурзького права//Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і сучасність). Тези міжнародної науково-практичної конференції. - Рівне, 1993.-С. 26-28. Пиріг П. В. До питання про самоуправління в містах Чернігівщини після входження її до складу Речі Посполитої// IV Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства. Тези доповідей і повідомлень. - К, 1989. - С. 279- 280. 24 НБУ. IP. - Ф. і. - Спр. 54588 (Лаз 33). - Арк. 345-351. Петровський М. Надання Ніжину Магдебурзького права у 1625 році // Чернігів і Північне Лівобережжя. - К, 1928. - С. 301-314. (Далі: Надання Ніжину Магдебурзького права). 25 Рклицкий М. Новгород-Северский, его прошлое и настоящее. - Чернигов, 1898. - С. 7. 26 Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. - Киев: Типография К. Н. Милевского, 1888. - Т. I. Полк Стародубский. - С. 211. 27 Михайлина П. В. Прогресивне значення возз’єднання України з Росією для розвитку українських міст. - Чернівці: Облвидав, і958. - С. 5-6. 28 Делімарський Р. Магдебурзьке право в Києві. - К, 1996. 29 Дружчыц В. Войты і іх улада у беларускіх гаспадарскіх местах з майдеборскім правам // Працы клясы гісторьіі. - Минск, 1928, - Т. 1 1. - С. 247. 30 Копысский 3. Ю. Социально-политическое развитие городов Белоруссии в XVI - первой половине XVII в. - Минск, 1975. - С. З0 (Далі: Социально-политическое развитие). 31-32 Там само. - С. 86. 33 НБУ. IP. - Ф. I. - Спр. 54508 (Лаз 33). - Арк. [44 (зв.). Спр. 54496 (Лаз 33). - Арк. 85 (зв.). Спр. 54588 (Лаз 33). - Арк. 346 (зв.). 34 Там само. - Спр. 54508 (Лаз 33). - Арк. 144. 35 Там само. - Арк. 143-146. Привилей Жигимонта III на майдебурію м. Стародубу, 1620.15.11 //Український архів. - К, 1929. - С.318-321. 36 Див.: Копысский 3. Ю. Социально-политическое развитие. - С. 87-88. 37 Там само.-С. 89. 38 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранными изданные Археоірафическою Комиссиею. - СПб: В типографии П. А. Кулиша, 1861. - Т. III. - Приложения. - С. 545. Сіверянський літопис 19 Лазаревский А. М. Указ. соч. - С. 3. 39 НБУ. I Р. - Ф. 1. - Спр. 54588 (Лаз 33). - Арк. 346 (зв.). 40 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою Комиссиею. - СПб, 1846. - Т. 1. - С. 180. (Далі: АЗР). 41 Там само. - Т. III. - С. 256. Копысский З. Ю. Социально-политическое развитие. - С. 90. 42 НБУ. 1Р. - Ф. 1. - Спр. 54508 (Лаз 33). - Арк. 144(зв.). Спр. 54588 (Лаз 33). - Арк. 346 (зв.). Спр. 54496 (Лаз 33). - Арк. 85 (зв.). 43 Один волок дорівнював 21,36 га. 44 Н БУ. I Р. - Ф. 1. - Спр. 54484 (Лаз 33). - Арк. 27. 45 Там само. - Спр. 54508 (Лаз 33). - Арк. 145. 46 Багалей Д. Магдебургское право... - С. 8 47 Н БУ. I Р. - Ф. 1. - Спр. 54484 (Лаз 33). - Арк. 26. 48 Там само. - Арк. 27. 49 Там само. - Арк. 26. Багалей Д. Магдебургское право... - С. 9. 50 Рукописи Черниговской Городской Думы // ТЧПК. - С. 42. 51 Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий // Собраниесочинений Н. И. Костомарова. Исторические монографии и исследования. - СПб: Издание Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым.- Кн. четвертая. - Томы ІХ-Х1. - С. 340. 52 НБУ. IP. - Ф1. - Спр. 54484 (Лаз. 33). - Арк. 27. 53 АЗР. - СПб: В Типографии 11 Отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1848. - Т. II. - С. 76. 54 Петровський М. Надання Ніжину Магдебурзького права... - С. 305. 55 НБУ. IP-Ф. 1. - Спр. 54484(Лаз 33). - С. 27. 56 Там само. Петровський М. Надання Ніжину Магдебурзького права... - С. 305. Багалей Д. Магдебургское право... - С. 10. 57 НБУ. IP.-Ф. I. - Спр. 54484(Лаз 33). - Арк. 24, 27. 58 Там само. - Арк. 24. Петровський М. Надання Ніжину Магдебурзького права... - С. 305. Багалей Д. Магдебургское право... - С. 11. 59 НБУ. - IP. - Ф. I. - Спр. 54484 (Лаз 33). - Арк. 24. 61 Див.: Петровський М. Надання Ніжину Магдебурзького права... - С. 304. 62 Див.: Отамановский В. Д. Развитие городского строя на Украине в XIV - XVIII вв. и Магдебургское право // Вопросы истории. - 1958. -№3. - С. 134.

Політико-адміністративний устрій Чернігівщини за польської доби (1618-1648 pp.)

Institution

Similar Items