До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.)
Збережено в:
| Дата: | 1999 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1999
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201197 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.) / Г. Доманова // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 36-45. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-201197 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2011972025-01-05T19:43:54Z До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.) Доманова, Г. Історія міст і сіл 1999 Article До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.) / Г. Доманова // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 36-45. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201197 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл |
| spellingShingle |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл Доманова, Г. До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.) Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Доманова, Г. |
| author_facet |
Доманова, Г. |
| author_sort |
Доманова, Г. |
| title |
До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.) |
| title_short |
До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.) |
| title_full |
До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.) |
| title_fullStr |
До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.) |
| title_full_unstemmed |
До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.) |
| title_sort |
до питання про земельну власність чернігівського магістрату (друга половина xvii – xviii ст.) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1999 |
| topic_facet |
Історія міст і сіл |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201197 |
| citation_txt |
До питання про земельну власність Чернігівського магістрату (друга половина XVII – XVIII ст.) / Г. Доманова // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 36-45. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT domanovag dopitannâprozemelʹnuvlasnístʹčernígívsʹkogomagístratudrugapolovinaxviixviiist |
| first_indexed |
2025-07-17T08:11:38Z |
| last_indexed |
2025-07-17T08:11:38Z |
| _version_ |
1837880994531639296 |
| fulltext |
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
Ганна Доманова
ДО ПИТАННЯ ПРО ЗЕМЕЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ
ЧЕРНІГІВСЬКОГО МАГІСТРАТУ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XVII - ХУШ СТ.)
За доби середньовіччя на території Західної та Центральної Європи було
поширене магдебурзьке право, суть його полягала у наданні містам
самоуправління на корпоративних засадах. Зародження його пов’язують з
німецьким Магдебургом, який здавна вважався “вільним містом”. В Україні
першими цей статус здобули Володимир-Волинський (1324 р.), Львів (1352 р.),
Кам’янець-Подільський (1374 р.).
Чернігово-Сіверські землі протягом XIV-XVII ст. були “яблуком розбрату”
у взаєминах між Литвою, Польщею та Московщиною. На підставі Деулін-
ського перемир’я 1618 р. цей регіон опинився у складі Речі Посполитої, уряд
якої намагався перетворити Чернігово-Сіверщину у свій надійний форпост на
кордоні з Московським царством. За цих умов 1623 р. король Сигізмунд III
надав магдебурзьке право Чернігову, “так что о сего времени все мещане
черниговские, купци, мастеровие, шинкари, перекупщики, и какого нибудь
другого промисла люди не имеют и не должны будут никакому другому суду
кроме войта и магистрата городового черниговского подсудствены и
повержены быть”1.
Королівський ревізор Ієроним Цеханович визначив територію Чернігова
та передав її щойно обраному міському уряду - магістрату, який складався з
голови - війта, бурмистрів та писарів. За слушним зауваженням Д. Багалія,
надання грунтів і демаркація міського кордону, були неначе введенням у
магдебурзьке право2. Територія, яку отримав міський уряд, охоплювала мало
не половину повіту: від Шестовиці до річки Козла, далі до Пльохова, звідти
Рудкою до Жукоток, від Жукоток по Білоусу до Мохнатина, звідти до
Хмельниці, через дорогу з Чернігова на Сибереж, далі Колодязники, Ржавець,
Стрижень, Скриниця, Свинь, о. Стародуб, о. Пчельськ, Долгово Селище,
Струга Муравейська, Здвиж, Мамча, р. Моломолка і до Шестовиці3.
І. Цеханович у 1624 р. писав: “так как вблизи города Чернигова много
находится земель принадлежащих людям духовного звания, о коих при
36 Сіверянський літопис
ограничении, верных сведений собрать не было возможности: - то чтобы не
нанести беспокойства духовенству, из черниговского ограничения исключаю
160 волок*”4. Тобто, хоча земля була відмежована по урочищах навколо міста,
на цій території існували маєтки духівництва, й тому вони були виділені з
окружної межі. Власністю міста були тільки вільні землі, одна частина яких
призначалася на оранку та сінокоси міщанам, друга на вигін для їхньої
худоби, а третя - для ратуші й міського уряду. За перші дві категорії земель був
визначений податок на користь короля, остання ж була звільнена від нього.
Окрім того, городяни користувалися правом “в’їзду” до Слабинського лісу,
де могли рубати дрова, та правом вільної риболовлі на Десні на дві милі вниз
і вверх від міста. На міський уряд відводилося 36 волок: “во вечные времена на
войтовство Черниговское волок 20, на бурмистров - волок 12, на писарей
городових волок 4... упомянутые волоки не при особах, но при урядах вечно
оставаться имеют”5. За грамотою Сигізмунда III на ратушний фільварок було
відмежовано 30 волок ( понад 575 га) землі, звільнених від податків. При цьому
слід мати на увазі, що натоді земля сама по собі ціни майже не мала, а вартість
їй надавали “піддані”, тобто залежні селяни, тому місто здобуло у власність
хутори, села, млини та інші прибуткові промисли.
Одразу ж після спалаху Визвольної війни гетьман Богдан Хмельницький у
листопаді 1649 р. надав Чернігову охоронний універсал, яким застеріг місцевого
полковника від зазіхань на міську власність. Затверджуючи Івана Скіндера
війтом, гетьман надав йому право “радити й справувати и волосчанами
здавна до миста належними, то ест Слабином, Рудкою, Седневщиною и
иншими, их судити, порядки винайдовати, которого мають слухати и
поважати так месчане, яко и волосчане менование и до тих привелегие мають
бити на складку в чом потреба...а на мискую потребу перевоз та озера и в
дозор млини надаємо до миста належачие”6. Крім того, І. Скіндер отримав два
млини - Лопатинський та Застриженський, залишивши при собі свій власний
- Кувечицький. Зауважимо, що війти зазвичай отримували у користування
рангові землі, але траплялися випадки, коли вони одержували грошову
платню, яка часом сягала 500 золотих на рік і видавалася з міських прибутків7.
Козацькі гетьмани та полковники передали Чернігівському магістрату
деяке майно та маєтності, які раніше були джерелом утримання для замку та
його коменданта, а також інших урядовців. Так, у 1650 р. чернігівський
полковник Мартин Небаба передав йому 5 млинів: Старобілоуський, Горілий,
Рижиківський, Грицьківський та Попівський на р. Стрижень8. Після укладення
Зборівського договору, в 1650 р. магдебурзьке право Чернігову підтвердив
польський король Ян Казимир9, який звільнив чернігівців на 4 роки від всіх
податків та торгових зборів. Надані пільги не були використані за умов
воєнного лихоліття, а 28 січня 1654 р. чернігівці присягнули вже на вірність
московському царю Олексію Михайловичу. Російський уряд, шукаючи собі
надійної опори в Україні, намагався задовольнити прохання міщан.
Зазначимо, що грамоти Олексія Михайловича, як й інших московських царів
та російських імператорів, узаконювали з незначними змінами ту організацію,
яка існувала ще за польського панування. Що ж до території, яка відводилася
магістрату за царськими грамотами 1655 р., 1660 р., 1666 р., 1690 р., то вона
практично залишалась незмінною.
Розглядаючи зміст гетьманських універсалів Чернігову, можна умовно
* Волока - одиниця виміру земельної площі, що дорівнювала 19,5 десятинам.
Сіверянський літопис 37
виокремити декілька груп. Особливе місце серед них посідають універсали на
володіння селами, млинами, сінокосами. Хоча, як правило, магістрат
одержував маєтності за привілеями, грамотами і універсалами на магдебурію,
але в силу різних обставин гетьманам доводилось вносити поправки і
доповнення внаслідок захоплення магістратських сіл старшиною і мо
настирями. Треба зазначити, що маєтності відводилися як на магістрат,
прибутки з яких йшли до міської “скриньки”, так і на уряди війта та бурмистрів,
тобто вважалися ранговими.
Як відомо, між козацькою старшиною та міщанськими громадами часто
густо виникали непорозуміння. Часом старшина захоплювала магістратських
селян, спокушала перспективою певних вигод і виводила з-під юрисдикції
магістрату. Крім того, старшина іноді захоплювала цілі поселення, задаючи
значної шкоди магістратському господарству. Тому магістрат мусив звертатися
до гетьманської або царської влади й клопотатися, аби йому повернули
захоплені поселення, землі, млини.
У 1663 р. гетьман І. Брюховецький, підтверджуючи грамоти та універсали
своїх попередників на права та привілеї міщанам Чернігова, зазначив, “аби
так перевоз Черниговский, яко озер, хуторов, млинов, шинков и инших меских
доходов спокойно без жодной перешкоди заживали”10. В універсалі,
адресованому чернігівському полковнику, І. Брюховецький наказав, аби той
“месчанам в провентах их не перешкоджав а в щем озеро Пчельск здавна до
миста належачое яко их власное, аби в волоки войтовские не втручалися”.
На “видатки ратушні” було надано млин Погорілий на р. Білоусі “стоячий
камені и ступи в собі маючий, прето приказуем так пан полковник и атаман
черниговский яко и ревизори войсковие за указом сего листу нашого в
держании того млина от нас на расходи ратушние наданого жоднои
перешкоди и трудности не чинили и чинить не важились под войсковим
каранем”11.
Місто мало землі, сіножаті, ліси, але склад цих “пожитків” не залишався
незмінним. Так, у 1669 р. гетьман Д. Многогрішний у своєму листі на ім’я
наказного полковника чернігівського пропонує спонукати любецького
сотника С. Унучка (Посудевського), аби той не притягував під свій контроль
любецьких міщан ради “пожитку”. Разом з тим гетьман наказав війту
чернігівському “любецкими месчанами владеть и всякое послушенство щоб
отдавали, усматривая чрез несчасливие часи ущербок черниговскому войту
и всему майстрату з бурмистрами из месчанами”12. У цьому випадку показове
не стільки втручання в міські справи сотника, скільки те, що Любеч було
надано в “послушенство” як маєтність з посполитими іншому місту.
У червні 1672 р. гетьман І.Самойлович, у свою чергу, підтвердив усі права
й привілеї міста. У його універсалі уперше згадуються села, які були надані
Чернігівському магістрату: “А хотячи за такое верное служение и радение
отческою своею милостию уконтетовати, все права и привилеи од королей
полских на добра то ест на село Петрушин, на озера меские земли волок за 30,
так же на млин - один на реце Белоусе Погорелий, другий, зась на реце Стрижне
Василя Ялоцкого райци черниговского, стоячие на перевоз на реце Десне,
ратушови Черниговскому для расходов меских надани, так теж на войтовство
Черниговское, земли пашенное волок 20, до того села три, одно Свинь, другое
Киселювка, трете Березанка, зо всеми принадлежностями, то ест з полями,
сеножатями и озеро Пчелск на бурмистров, зась также земли пашенной волок
12 и село Хмельниця”13.
38 Сіверянський літопис
У вересні 1687 р. гетьман І. Мазепа на прохання чернігівського війта застеріг
чернігівського полковника, полкову старшину, сотників і отаманів, аби вони
не чинили перешкод магістрату. Копію цього універсалу міщани вважали за
необхідне подати до Малоросійського приказу для закріплення за містом права
на самоврядування царською грамотою. Згідно з Коломацькими статтями 1687
р. “кому гетман и старшина за услуги дадут мельницу или деревню или кто у
кого купит и универсалы свои на то дадут и великим Государям их Царскому
пресветлому величеству на то они бить челом учнут о их государевою
жалованою грамотою в подтверждение того, чтоб великие Государи
пожаловали их на те маетности свои милостивые жалованные грамоты дать
повелели”14. Грамота царів Івана та Петра Олексійовичів 1690 р. була надана
чернігівським міщанам після ретельного вивчення наявних документів і
з’ясування багатьох питань у Малоросійському приказі. Варто зазначити,
що, на відміну від інших міст Лівобережної України, Чернігів більше не
звертався до царського уряду за підтвердженням своїх прав на само
врядування. Так Чернігівський магістрат став власником с. Петрушина разом
з двома млинами - Погорілим та Ялоцьким, перевозом на Десні та озерами. За
війтом закріплювалися села Свинь, Березанка та Киселівка, за бурмистрами -
село Хмельниця.
Втім, козацька старшина не завжди зважала на царські грамоти та
гетьманські універсали. Так, у 1693 р. І. Мазепі довелося розглядати ще одну
справу за позовом Чернігівського магістрату. Йшлося про використання
млина “сливучого Яхимовского под Черниговом на реце Белоусе стоячого
части войсковое розмерових пожитков”15. Війт Й. Євлевич у своїй скарзі
гетьману І. Мазепі пояснив, що його попередники “за бувших гетманов
антецессоров наших оттоль уживали”, а потім удова Отроховичева випросила
собі гетьманський універсал на всі пожитки з того млина. Гетьман наказав на
місці провести “розиск” з цього приводу, який виявив, що раніше “пожитки
частей войскових арендовим способом отберано до ратушу черниговского”,
а пізніше частина військова надана на уряд війтівства чернігівського, а не на
особу війта, отож вдові Отроховичевій не могло бути призначено усієї суми
розмірових пожитків. З огляду на з’ясовані умови попереднього використання
млина, гетьман І. Мазепа змінив попереднє надання в тім розумінні, що вдова
Отроховичева надалі має отримувати тільки половину прибутку з млина, а
другу половину належить повернути на уряд війтівський16. Отже, цим
універсалом І. Мазепа рішуче відокремив рангові війтівські пожитки від
пожитків на особу війта, що пізніше могли переходити на його спадкоємців.
У 1697 р. магістрат судився в Генеральному суді за млин Погорілий з
військовим товаришем І. Молявкою. Від Й. Євлевича, війта чернігівського, 2
листопада того ж таки року гетьману І. Мазепі був поданий “Декрет на млин
Погореловский против Молявки”, в якому зазначалося, що “он Молявка
помененого войта и увес маестрат нетолко словами ущимливими публичне
вейсовал, але и злодейством всех особ урядових Черниговских спотворил в
той цел; же якоби все приходи з млинов, з сел, з порому, з вагового, з померного,
з стану рыбное ловле з давна месту для подпори наданих, городови належачие,
не на общий пожиток городовий оборочают, але войт з бурмистрами й рацами
тие все приходы на свой приватний расход межи собою мимо ведомост менших
посполитих людей ташлуют и грошми делятся, а побори якобы з убогих людей
на расход меский выбирают; также и отое иж он Молявка млин Грицков
називаемий Погорелий на реце Белоусе стоячий... по смерти небощика войта
Сіверянський літопис 39
черниговского Григория Яхимовича, мимо близкости всего маестрату
Черниговского за золотих шесть сот купивши, многие пакости не только
дозорцам в том млине меском чинит”17. Справа закінчилася на користь
магістрату. У 1698 р. I. Мазепа знову надав місту універсал, підтверджуючи
за ним усі права, а також застеріг колишнього чернігівського полковника
Якова Лизогуба, аби той не привертав до свого послушенства людей, які
перебували під юрисдикцією магістрату18.
У 1709 р. гетьман І. Скоропадський підтвердив права Чернігова на землі
та угіддя і додав “до ласки “ ще одне село - Суличівку та “следовавший в
гетманский скарб доход с питий - “покуховное” в ратушном селе Петрушине
не только с посполитых, но и козаков, не подлежащих, собственно, ведению
ратуши”19. Однак Суличівка не могла надовго залишатися за магістратом,
бо це було спадкове володіння шляхтичів Добронизьких ще з часів польського
панування. Іншим універсалом того ж таки року І. Скоропадський підтвердив
надання двох сіножатей: “А поневаж по разсмотрению Пана Полковника
Черниговского сеножати две одна Мезапетина а другая Утвишенская для
уставичного наездов ратуши отбуваня захованы зосталы, теди и мы Гетман
тые сеножати абы до Ратуша Черниговского належалы мети хочем, варуючи
того, пилно, абы нихто як з войскових, так из посполитых людей в кошеню
травы на общую ратуша Черниговского потребу не важился чиниты жадной
перешкоды”20.
Загалом І. Скоропадський надав Чернігову цілу низку універсалів. Гетьман
підтвердив усі права і повноваження магістрату й наказав не чинити йому
ніяких перешкод у селах Петрушині, Свині, Березанці, Киселівці та Хмельниці.
У 1718 р. в Чернігові сталася велика пожежа, відтак, аби міщани остаточно не
зубожіли, гетьман видав універсал, в якому зазначив: “абы впред особы
духовние и свецкие особливо Превелебние отцове Архимандрити Елецкий и
свято Троецкий, Илленский Черниговский, також законники катедри
тамошней, и нехто отнюдь такових людей, которие помощ ратушеви чинити
должни, протекциею своєю неокривали”21. Річ у тім, що Чернігівські монастирі
мали, великі маєтки, ліси, сіножаті й були небайдужі до міської землі.
Нормальні умови діяльності магістрату були пов’язані з фінансовими
справами. Зберігся датований 1728 р. вексель, або “Заемная росписка
Магистрата”, в якому йдеться про позику грошей та оренду міських озер. “Мы
ниже именованние чинимо ведомо сим нашим церекрафом кому того ведати
будет потреба, иж у ясне в Богу Преосвщеннейшаго Иродиона Жураховского
Епископа Черниговского и Новгородка Северского, взяли в позику денег
двести рублев, а в интересе до отдачи оних должних денег уступили Его
Преосвещенству всех ратушних озер, а понеже оние денги нами в позику взятие
не наприватние домовие нашы, но на самые нужние гражданские потребности
на проезд в Москву до Его Императорского все пресветлейшого величества
просити нашим потвердительной грамоти”22. Повернути двісті рублів магістрат
мав у 1735 р., однак у цьому році був підписаний війтом чернігівським з
бурмистрами і наданий отцю Феофілу Савичу, наміснику кафедральному з
братією, контракт на вісім років. Згідно з ним усі міські озера, включаючи і
озеро Стара Десна, передавались в оренду кафедрі за 200 рублів23. Після
закінчення строку, у 1743 р. знову був підписаний контракт на 10 років: “во
владении ратуши Черниговской рыбные ловли лежачие в границах к городу
Чернигову, а именно: Пчельск, Звираж, Пещаное, Старая Десна, Галин,
Глушец, Кривое, Печище, Коли, Булницкое, Пухов, Грузкое, Тихое, Гостиш
40 Сіверянський літопис
- вишний, нижний, Торчины, Стрижень, Циганово, два Гулаки з Десенкою
заведомом и позволением господина нашего присвященного Амросия епископа
Черниговского и Северного Новгородца...в откуп до Катедри Черниговской
за 250 рублей впредь на 10 год”24. У 1763 р. ці озера були перезаставлені ще на
7 років тій же кафедрі Чернігівській, але вже за 770 рублів “для росплатки
долгових денег на магистрат бывших в откуп”25.
Протягом 30-х pp. XVШ ст. урядовці магістрату неодноразово звертались
до Правління гетьманського уряду з проханням надати їм конфірмаційні
грамоти на основі гетьманських універсалів та царських грамот попередніх
років. Так, у 1734 р. з Генеральної Військової Канцелярії чернігівському війту
Й. Тітовичу був наданий універсал на володіння с. Петрушином, млинами
Погорілим та Ялоцьким, рибними ловлями, сіножатями, перевозом на р. Десні,
30 волоками орної землі. На війтівство залишились ті ж 20 волок землі, села
Свинь, Киселівка, Березанка з усіма угіддями, а на бурмистрів - село
Хмельниця, озеро Пчельськ та 12 волок землі. Полковнику чернігівському та
старшині було наказано не втручатися у справи міські26. Подібні документи
надавались також у 1741 та 1746 pp. Міські урядовці скаржилися, що “многие
грунты з жалованых на оную ратушу Черниговскую, старшину маги-
стратовую сёл и других угодий в разные владения неведемо почему
поотходили”, і тому особливу увагу звертали на універсал Б. Хмельницького
“о бытии оному магистрату Черниговскому в ведомстве Войсковой Гене
ральной Канцелярии, а о неимении Полковнику Черниговскому и Полковой
тамошней канцелярии к оному магистрату так в судах и до справ яко и в
прочем никакого дела не имели...не чинили затруднения”27. У 1746 р.
Чернігівський магістрат перейшов у відання Генеральної Військової
Канцелярії. Можливо завдяки цьому, бунчуковому товаришу К. Лизогубу
було відмовлено у володінні Ялоцьким млином, який залишився поки що за
магістратом 28. Козацька старшина була дуже наполеглива в своїх бажаннях,
тому не дивно, що пізніше, у 1764 р., К. Лизогуб зміг виграти справу, і цей
млин знову перейшов до родини Лизогубів. Взагалі, до них перейшло чимало
маетностей, які колись належали магістрату: млини Старобілоуський,
Лопатинський, які надані були на уряд чернігівський ще М. Небабою в 1649
р. , село Слабин, пожалуване Б. Хмельницьким.
За даними Генерального слідства про маєтності 1729 - 1730 рр, у власності
Чернігівського магістрату перебували: “В сотне Ройской - село Петрушин - 55
дворов; в сотне Белоуской - с. Хмельница - 25 дворов, деревня Березанка - 8
дворов, деревня Свинь - 12, деревня Кислювка - 1, деревня Погорелки - 2 и того
103 двора. Из оних маетностей: с. Петрушином владеет Черниговская ратуш;
с. Хмельницею, и деревнею Погорелками владеют черниговской ратуши
бурмистры; а деревнями Березанкою, Свиню и Киселювкою владеет, на уряд
свой, войт черниговский, по жалованным грамотам и по гетманским
универсалам”29. За даними податкових реєстрів або “расположений” по
збиранню консистентського податку 1753 p., у магістратських селах були
володіння і козацької старшини, і спадкоємців магістратських урядовців. Так,
села Свинь і Киселівка опинилися у власності війта К. Каневського та писаря
чернігівського полкового І. Ярошевича. У селі Хмельниця, володінні
бурмистрів, виявилась власність вдови війта К. Каневського30.
Цікаві відомості про стан міського господарства містять матеріали
Генерального опису Лівобережної України 1765-1769 pp. У листопаді 1765 р.
Полкова ревізійна комісія зажадала від магістрату упорядкування опису міста
Сіверянський літопис 41
та “присылки имеючихся в оном Магистрате на все принадлежащие земли и
угодия, деревни и на них принадлежности - грамот, универсалов и крепостей,
яко о городе, о цехах - привилегии”31. 29 травня 1766 р. до ревізійної комісії
надійшов опис Чернігова, який складався з 10 пунктів. У третьому пункті,
зокрема, читаємо: “Магистрат Черниговский в ведении своём имеет: здешное
мещанство, цехи и протчих подсудственных, на Магистратской земле
жителствующих, да особливо того посполитих полку Черниговского сотни
Роиской, в селе Петрушине, по Высокомонаршим грамотам Магистрату
жалованом, жителствующих подданих Магистратских, с принадлежащими
до того села угодии, да статти Магистрату по тем же Высочайшим грамотам
и Королевским привилегиям утверждение яко-то: перевоз на реке Десне, при
Чернигове находячийся, прозиваемий Меский; на реке Белоусе мелницу о двох
колах мучних и двох ступних, с футором при том имеючимся Магистратским,
и рощею;... рибние ловли, то есть озёра, а именно: Старая Десна, выше перевоза
Меского, два Торчини - вишний и нижний, Бузовая, Старая Десна, за
прорвою, между бывшим в неналежном владении Комендантов футором и
Магистратскою сеножатью имеющаясь, Галин, Глушец, Либедь, Кривое,
Печище, Коли, Булницкое, Пухов, Грузкая, Тихое, Гостиш - вишний и
нижний, Стрижень, Циганово, два Гулаки з Десенкою и Спаское, да внов
засипное озеро на реке Десне, против Меского перевоза, прозиваемое
Грузкая”32. Практично всі озера, про які йшлося в опису, були закладені до
1770 р. На ранг війта було відведено села Березанка та Свинь з підданими,
землями, сіножатями, однак з таким застереженням: “по завладению тех угодий
разночинцами, весма в малой части теми же подданими владеемими, и с
рибними ловлями, от шести до осми рублей в годовом откупе обретаючимись”.
У Киселівці взагалі згадується один “двір пустий”, на який має право війт.
Зазначено і те, що “деревнею Киселювкою с угодии - вдова Атаманша
Сотенная Городницкая Иванова Ярошевичева и живущие тамо козаки и
прочие овладели, и нине владеют”33. На ранг бурмистрів було надано село
Хмельниця з підданними, угіддями та чотирма сіножатями. Зверталась увага
на те, що “положение свое имеющие угодия, в том числе и озера, и определенние
волоки земли, так до скринки меской, яко на войта урядников, и мелници - на
чин войтовства и мещанам наданние, - оним Магистратом и войтом с
урядники, по неналежному овладению оних разними чинами и козаками - не
владеются; да и протчие все пахотние земле, сенние покосы и другия угодия,
состоящие в ограничении городовом, едва не все владееми суть разними чинами
и козаками; а кто именно чем в том городовом ограничении, и как давно, и
почему завладел - о том показания учинит без иследования, за множество
овладевших теми добрами, а впротчем по неимению в Магистрате видов, за
измертвием старожилов и за погорением в бывшие в Чернигове 1718 и 1750
годов пожари, всех Магистратских старинних дел, невозможно”34.
У 1766 - 1767 рр. з сотенних канцелярій до Полкової ревізійної комісії
надійшли статистичні відомості про магістратські села35. У Петрушині, зокрема,
частина земель та дворів належала полковнику чернігівському Петру
Милорадовичу, хорунжому сотні Роїської та “асаулу” артилерії полкової
чернігівської. Відтак, магістрату належало “посполитих крестьянских дворов
69, бездворних хат 7; оних людей мужского пола от 1 до 15 лет - 112, от 15 до 60
лет - 139, престорелих и к работе не пригодних - 6 человек; женского пола от 1
до 15 лет - 82, от 15 до 60 - 125, престарелих и к работе не пригодних - 7 человек;
земли же пахатной в трех змених на 440 чверток в которих примерно длины 58
верст и 240 сажень”. В селі було ще понад 40 дворів, в яких мешкали козаки.
42 Сіверянський літопис
За такою ж схемою схарактеризовано й інші населені пункти. У селі Березанці,
що за 11 верств від Чернігова, мешкали козаки - 19 дворів, посполиті - 7 дворів.
Власником цього села тоді був війт Нікіфор Шарий. У селі Свинь, що у 18
верстах від Чернігова, налічувалось 18 козацьких дворів, кількість посполитих
дворів не вказана. У селі Хмельниця, що за 30 верств від Чернігова, козацьких
дворів - 17, посполитих - 1536.
У 1767 р. за наказом імператриці Єкатерини II відбувались вибори до
Законодавчої комісії, покликаної упорядкувати новий кодекс законів імперії.
До її складу мали увійти представники усіх верств населення, крім селян-
кріпаків. Міщани також отримали право обирати своїх депутатів і надавати
їм “накази”. Чернігівці клопоталися про усунення зловживань, повернення
земель з приватної власності до магістрату, відновлення старих меж міста.
“Небезнужно что город Чернигов до тех времён во множестве граждан и
лучшим довольстве прибывал, поколь жалованные оному высочайшия
грамоты и привилегии оставались без нарушения”37.
У 1782 р. Лівобережну Україну інкорпоровано до складу Російської імперії.
У 1785 р. тут було запроваджено Міське положення. 21 квітня 1785 р. Чернігову
було “пожаловано Всевысочайшею грамотою Городовое Положение и право,
по силе которого и все те имения и оброчные с них доходы отданы, какие он до
открытия Черниговского Наместничества имел”38. Замість Чернігівського
магістрату була створена Чернігівська міська дума, яка мала перейняти на
себе всі його повноваження та земельні володіння. 23 грудня 1785 р., “по указу
Ея императорского величества городская Черниговская дума слушала указ
из Черниговского наместнического правления от 22 числа сего года декабря
под №36422 = по доношению сей городской думы для знания что от оного
правления сообщено в казенною палату да благоволить все принадлежащие
городу Чернигову имения и доходы в немедленном времени отдать в ведомство
городской думы и с прочими указаниями тот указ сообщить к прочим
содержать в целости”39. Таким чином у 1786 р. за розпорядженням генерал -
губернатора, Чернігівській міській думі були передані сіножаті, які належали
перш за все на чин війта, бурмистрів та писаря міського магістрату, розміщені
поблизу сіл Количівка, Яновка та Онисів. Передані були й магістратські
маєтності в місті та поза ним, але посполиті в селах були залишені до 1789 р. у
відомстві казни40. До міської думи перейшли села Свинь, Березанка, Хмельниця,
Погорілки та Петрушин, “кроме мельниц и отдаточних пахатних и дворових
земель, сенокосов, лесов, следующее число мужского пола душ крестьян:
1. В Чернигове................5 душ
2. В селе Петрушине... 343
3. В деревне Свине........ 64
4. В селе Березанке........ 43
5. В селе Хмельнице..... 103
Со всех сих крестьян велено, во место прежних работ, Городской думе
собирать оброчние доходы”41.
У 1785 р. міській думі також був переданий контракт на оренду 24 озер,
“вступивших в казенное ведомство с владения Черниговского магистрата”
Це озера “Старая Десна, - выше перевоза меского, два Торчина - вишний и
нижний, Бузовая, Старая Десна за Прорвою между хуторами Магистратским,
Сіверянський літопис 43
Задесенским и сеножатью магистратскою, Галин, Глушец, Либеда, Кривое,
Печище, Коли, Буяницкое, Пухово, Грузкое, Тихое, Гостиш, нижний и
вишний Стрижни, Циганка, два Гулака, за Десенкою и Спаское”42. Озера,
які раніше були надані на чин війта або іншим урядовцям магістрату, також
перейшли до думи - Пчельськ, Тростянець, Свинь, Стародуб, Жертки, Плоскоє,
Доломаха та Плетні.
Загалом же, хоча в 1623 р. Чернігівський магістрат одержав значні земельні
пожалування, зберегти їх за собою впродовж другої половини XVII - XVIII ст.
він не спромігся. Так або інакше, значну їх частину прибрали до рук
представники козацької старшини та міщанської верхівки.
Джерела та література:
1 Центральний державний історичний архів України в Києві (далі - ЦДІАК). - Ф. 1673. - Оп. 2 -
Спр. 133 - Арк. 2.
2 Баталій Д. Магдебурзьке право на Україні // Розвідки про міста і міщанство на України - Руси
XV- XVII в. - Львів, 1904. - С. 394.
3 Очерк г. Чернигова. 907 - 1907. - Чернигов, 1908. - С.26.
4 Историко-статистическое описание Черниговской епархии. - Чернигов, 1874. - Кн. 5. - С. 156.
5 Багалій Д. Назв. праця. - С. 394.
6 Чернигову 1300 лет: Сборник документов и материалов. - К., 1990. - С. 36-38.
7 Дядиченко В. Нариси суспільно - політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку
XVIII ст. - К., 1959. - С. 290.
8 Чернигову 1300 лет ... - С. 290.
9 Інститут рукопису НБУ. - Ф. 1. - Спр. 50660 (Лаз. 6 з). - Арк. 2-5.
10 Інститут рукопису НБУ. - Ф. 1. - Спр. 54484. - Арк. 90.
11 Там само. - Арк. 91.
12 Інститут рукопису НБУ. - Ф. 1. - Спр. 54484. - Арк. 92.
13 Василенко Н. П. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка 1729 - 1730 гг. -
Чернигов, 1892. - С. 363.
14 Швидько Г. З історії міського самоврядування Чернігова у другій половині XVII ст. //
Чернігівська старовина: Збірник наукових праць. - Чернігів, 1992. - С. 86.
15 Шамрай Г. Чернігівські ратушні скарги // Історично - географічний збірник. - Т. 1. - К, 1927. -
С. 50.
16 Там само. - С. 51.
17 Рукописи Черниговской Городской думы // Труды Черниговского предварительного комитета
по устройству XVI-гo археологического съезда в городе Чернигове. - Чернигов, 1908. - С. 77.
18 Інститут рукопису НБУ. - Ф. 1. - Спр. 54484. - Арк. 95.
19 Інститут рукопису НБУ. - Ф. 1. - Спр. 54484. - Арк. 97-98.
20 Рукописи Черниговской Городской думы... . - С. 88.
21 Там само. - С.91.
22 Там само. - С.98.
23 Там само. - С.99.
24 Інститут рукопису НБУ. - Ф. 1. - Спр. 58268. - Арк. 6.
25 Описи Чернігова 60-х років XVIII ст. / Підготовка до друку О. Коваленка та I. Петреченко //
Сіверянський літопис. - 1997. - № 4. - С. 172.
26 Інститут рукопису НБУ. - Ф. 204. - Спр. 35. - Арк. 1 -3.
27 Там само. - Арк. 5-8.
28 Рукописи Черниговской Городской думы .... - С. 100.
29 Василенко Н. П. Назв. праця. - С. 184.
30 ЦДТАК. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 11461.- Арк. 625.
31 Об архиве Черниговского магистрата. О ревизионной комиссии. Описание Чернигова 1765 -
1766 гг. // Черниговские губернские ведомости. - 1852. - N° 45. - С. 503.
32 Описи Чернігова 60-х років .... - С. 169.
33 Там само. - С. 172.
34 Там само.
35 ЦДІАК - Ф. 57. - Оп. 1. - Спр. 1 - 9. - Арк. 889.
36 ЦДІАК - Ф. 57. - Оп. 1. - Спр. 2, 3.
37 Авсеенко В. Малороссия в 1767 г. Эпизод из истории XVIII столетия. По неизданным источникам.
- К., 1864. - С. 60.
44 Сіверянський літопис
38 Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. - К., 1851. - С. 252
253.
39 Державний архів Чернігівської області. - Ф. 205. - Oп. 1. - Спр. 1. - Арк. 11.
40 Хижняков В. Черниговская старина (1765-1810 гг.) // Земский сборник Черниговской губернии.
- 1899. - № 71. - С. 77-78.
41 Шафонский А. Назв. праця. - С. 252 - 253.
42 Хижняков В. Назв. праця. - С. 79.
Сіверянський літопис 45
|