Видатна пам’ятка золотарства
У Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. В. Тарновського зберігається срібна карбована шата кіота чернігівської ікони Іллінської Богоматері, написаної 1658 року живописцем Григорієм Дубенським (інв. № И 2710). Вона була виготовлена у зв’язку з перенесенням ікони у 90-х рр. XVII ст. до но...
Gespeichert in:
| Datum: | 1999 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1999
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201198 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Видатна пам’ятка золотарства / А. Адруг, Г. Арендар // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 46-52. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-201198 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2011982025-01-05T19:44:06Z Видатна пам’ятка золотарства Адруг, А. Арендар, Г. Церковна старовина У Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. В. Тарновського зберігається срібна карбована шата кіота чернігівської ікони Іллінської Богоматері, написаної 1658 року живописцем Григорієм Дубенським (інв. № И 2710). Вона була виготовлена у зв’язку з перенесенням ікони у 90-х рр. XVII ст. до новозведеного величного Троїцького собору з невеличкої за розмірами Іллінської церкви. 1999 Article Видатна пам’ятка золотарства / А. Адруг, Г. Арендар // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 46-52. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201198 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Церковна старовина Церковна старовина |
| spellingShingle |
Церковна старовина Церковна старовина Адруг, А. Арендар, Г. Видатна пам’ятка золотарства Сiверянський літопис |
| description |
У Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. В. Тарновського зберігається срібна карбована шата кіота чернігівської ікони Іллінської
Богоматері, написаної 1658 року живописцем Григорієм Дубенським (інв. № И 2710). Вона була виготовлена у зв’язку з перенесенням ікони у 90-х рр. XVII ст. до новозведеного величного Троїцького собору з невеличкої за розмірами Іллінської церкви. |
| format |
Article |
| author |
Адруг, А. Арендар, Г. |
| author_facet |
Адруг, А. Арендар, Г. |
| author_sort |
Адруг, А. |
| title |
Видатна пам’ятка золотарства |
| title_short |
Видатна пам’ятка золотарства |
| title_full |
Видатна пам’ятка золотарства |
| title_fullStr |
Видатна пам’ятка золотарства |
| title_full_unstemmed |
Видатна пам’ятка золотарства |
| title_sort |
видатна пам’ятка золотарства |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1999 |
| topic_facet |
Церковна старовина |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201198 |
| citation_txt |
Видатна пам’ятка золотарства / А. Адруг, Г. Арендар // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 46-52. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT adruga vidatnapamâtkazolotarstva AT arendarg vidatnapamâtkazolotarstva |
| first_indexed |
2025-07-17T08:11:45Z |
| last_indexed |
2025-07-17T08:11:45Z |
| _version_ |
1837881000347041792 |
| fulltext |
ЦЕРКОВНА СТАРОВИНА
Анатолій Адруг
Ганна Арендар
ВИДАТНА ПАМ’ЯТКА ЗОЛОТАРСТВА
У Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. В. Тарновського
зберігається срібна карбована шата кіота чернігівської ікони Іллінської
Богоматері, написаної 1658 року живо
писцем Григорієм Дубенським (інв. № И
2710). Вона була виготовлена у зв’язку з
перенесенням ікони у 90-х рр. XVII ст. до
новозведеного величного Троїцького
собору з невеличкої за розмірами Іллін-
ської церкви. Перші згадки про кіот
з’явились майже відразу після його появи
в інтер’єрі Троїцького собору. У присвяті
до книги Данила Туптала (Дмитра Рос
товського) “Руно орошенное”, яка ви
йшла з друку в чернігівській друкарні 25
квітня 1696 р., висловлена подяка геть
ману Івану Мазепі за офірування кош
товного кіота для Троїцького собору.1
1720 року козацький літописець С.
Величко писав: “Того-таки року [1695]
гетьман Мазепа... немалим коштом зро
бив срібнокарбований кіот пречистої
Богоматері в Чернігівському Свято-Тро
їцькому Іллінському монастирі чудо
творної”.2 О. Шафонський у 1786 році
писав, що чудотворна ікона Іллінської
Богоматері встановлена в особливому
кіоті біля іконостаса. Далі вказано, що
після закриття Троїцько-Іллінського
46 Сіверянський літопис
монастиря ікона перенесена 28 листопада 1786 р. до Єлецького монастиря.3
У XIX ст. у багатьох виданнях звертається увага як на саму чудотворну
ікону, так і на оздоблення кіота. В “Историко-статистическом описании
Черниговской епархии” зазначається, що кіот в середині укритий оксамитом
малинового кольору, ікона з усіх боків обкладена срібнокованими позо
лоченими дощечками із зображеннями празників Богородиці і Спасителя. Далі
уточнюється, що багатому гетьману Івану Мазепі належить, і то не зовсім,
влаштування лише кіота, а не оздоблення самої ікони.4 Ці відомості були
повторені в статтях про ікону Іллінської Богоматері, вміщених у додатках до
“Черниговских епархиальных известий” в 70-х-90-х рр. XIX ст. і на початку
XX ст., а також у окремих виданнях, присвячених історії Троїцько-Іллінського
монастиря. Додатково вказуються дні святкування ікони Іллінської Богоматері.
Навіть у невеликій книжці, присвяченій іконі Іллінської Богоматері, П. М.
Добровольський не додає нічого нового.5 Важливе значення мало опублі
кування 1911 р. великої фоторепродукції, яка зафіксувала зовнішній вигляд
ікони Іллінської Богоматері разом з шатою кіота.6 В. Л. Модзалевський та П.
М. Савицький у нарисі про давнє українське мистецтво (1914 р.) досить
детально описують останній. Автори відзначають, що визначити походження
кіота (його авторство) є складним завданням і воно поки що не вирішено.7
П. М. Жолтовський у своїх працях про художню обробку металів,
описуючи шату кіота ікони Іллінської Богоматері, висловлює думку, що її
створив невідомий майстер кола київського ювеліра М. Юревича. Він
опублікував також деякі фрагменти шати.8 О. Р. Тищенко коротко описав шату
та висловив думку, що її створив М. Юревич. Автор наводить і дату
народження майстра - 1707 рік.9
Згадуваній шаті приділив увагу в своїх працях В. Г. Пуцко. Він датує її
близько 1696 року і вважає, що автором проекту міг бути ігумен Троїцько-
Іллінського монастиря і художник Лаврентій Крщонович чи інший гравер,
який засвоїв західну мистецьку традицію. Автор проводить паралель між
чернігівським твором і срібною шатою кіота ікони Володимирської Богоматері
з Успенського собору у Ростові Великому (1696-1701 рр.), виконаною на
замовлення ростовського митрополита Іоасафа Лазаревича (українця за
походженням). В іншій статті В. Г. Пуцко датує чернігівську шату близько
1700 року.10
В. Д. Віроцький стисло повторює основні положення статті В. Пуцка і далі
оповідає про долю твору у XX ст.11
Отже, шата кіота ікони Іллінської Богоматері як визначний твір мистецтва
привертала увагу дослідників від часу її виготовлення і до наших днів. Проте
невідомо, коли ж точно вона була встановлена у Троїцькому соборі. Невідомий
автор проекту шати та майстер, який її виконав. Не досліджувався матеріал
та техніка виконання. Не проаналізовані загальна іконографічна схема
карбованих зображень та іконографія окремих композицій, не прослідкована
історія існування та реставрації пам’ятки протягом більш ніж трьох століть.
Авторами цієї статті робиться спроба висвітлити коло означених питань.
У другій половині XVII ст. на Лівобережній Україні спостерігається значне
культурне піднесення. Провадиться велике муроване будівництво. Зводяться
храми, над оздобленням яких працюють митці. 1658 року в Чернігові була
Сіверянський літопис 47
створена визначна пам’ятка українського живопису - ікона Іллінської
Богоматері, яка належить пензлю Григорія (в чернецтві Геннадія) Дубенського.
1662 р. вона стала чудотворною, а відтак популярною у народі. Іконі була
присвячена книга Д. Туптала (Ростовського), яка за життя автора витримала
кілька видань в новгород-сіверській та чернігівській друкарнях.
Згодом виникла думка якось оздобити уславлену ікону. Про це є згадка у
передмові Лаврентія Крщоновича до “Тріоді цвітної” чернігівського видання
1685 р. Зміни у зовнішньому вигляді ікони знайшли відображення у гравюрах
видань згаданої книги Д. Туптала. Змінився характер загального фону
зображення, на головах Богоматері і дитини з’явились корони, які були
виготовлені із срібла та коштовного каміння.
1695 року завершено будівництво і оздоблювальні роботи у величному
мурованому Троїцькому соборі, на фундацію якого 10 тисяч злотих
пожертвував гетьман Іван Мазепа.12 Того ж року до Троїцького храму, що
став складовою частиною древнього Іллінського монастиря, була перенесена
чудотворна ікона, яка до цього знаходилася у невеличкій Іллінській церкві,
що уже не в змозі була вміщувати всіх бажаючих поклонитися святій іконі. З
того часу ікона почала називатися Троїцько-Іллінською. Є свідчення, що вона
потрапила до Троїцького собору після його освячення,13 яке відбулося на
храмове свято Трійці 12 травня (25 травня за новим стилем).14 Ікону, на нашу
думку, перенесли до новозбудованого собору в найближчий після Трійці день,
коли особливо урочисто прославлялась Троїцько-Іллінська Богоматір -20
липня (2 серпня за новим стилем) на святого пророка Іллю.15 Напевне, це була
досить урочиста церемонія, бо навіть наприкінці XIX ст. щорічне перенесення
ікони на холодну пору року з літнього Троїцького храму в церкву архі
єрейського будинку проходило всім собором братії під дзвони.16 Виглядає
вірогідним, що саме на час перенесення ікони для неї в Троїцькому соборі була
облаштована І. Мазепою срібна шата, що покрила її кіот. 25 років потому цю
подію як значущу не обійшов Самійло Величко, сповіщаючи, що 1695 року
гетьман Мазепа за явлені йому благодіяння зробив срібний кіот Троїцько-
Іллінської Богоматері.17
1786 р. Троїцько-Іллінський монастир був ліквідований. Тимчасово до
Троїцького храму приставлена військова варта для охорони всіх дорого
цінностей церкви. Згідно з указом Синоду 28 листопада чудотворна ікона була
передана на тимчасове зберігання до Єлецького монастиря. Згодом, коли
Троїцько-Іллінський монастир був перетворений на архієрейський будинок,
ікона 18 квітня 1794 р. повернулась до Троїцького собору. Про переміщення
шати кіота нам нічого не відомо.
У другій половині XIX ст. шата з образом Богородиці знаходилась в тому
ж Троїцькому соборі з правого боку, за першою від вівтаря колоною. Вона
розміщувалася у спеціально обладнаному білому кіоті, мабуть, дерев’яному,
що нагадував за архітектурою арку з задником, задрапованим оксамитом
малинового кольору. О. Єфімов так описував шату: “Само гнездо, в которое
вставлено образ, обложено вокруг серебряной, низкой пробы, тонкой доской
(шатою), на боковых сторонах которой изображены праздники в честь Господа
Спасителя и Богоматери. Вверху чеканное изображение святой Троицы,
коронующей Богоматерь. Повыше этого изображения - ангелы, держащие
корону над монограммой Богоматери. Внизу шаты герб гетмана Иоанна
Мазепы с окружающими его украшениями и военными доспехами, принад
лежностями его высокой почетной должности, как-то: пушки, копья, бердыши,
48 Сіверянський літопис
замок с башнями и т. д.”.18
1929 р. Раднарком України оголосив Троїцький собор культурно-
історичним заповідником, а видатна пам’ятка золотарства - шата - незабаром
була передана до Чернігівського історичного музею. З впевненістю можна
констатувати, що у 1935 р. шата зберігалась у музейній збірці, бо на більшості
платівок збереглись паперові бірки з написом “Ч. Д. М. інв. 1935 р. № 7535”
або “Ч. Д. І. М. 1935 р. 3 № 7535”. Під час фашистської окупації шата разом з
іншими музейними пам’ятками переховувалась у Чкаловському (Орен
бурзькому) краєзнавчому музеї.
За 300 років свого існування шата зазнала певних втрат і пошкоджень. Не
збереглись срібні складчасті смуги, якими були обведені бордюри внутрішньої
і зовнішньої рам; у янголів майже повністю втрачено по крилу, у одного із них
(ліворуч) - поділ ряси та частково пояс; на фронтоні зліва - бароковий завиток;
частково хмарки та вали табору на нижньому фризі; подекуди втрачений метал
по краях фронтону та рам. На бордюрах всіх платівок чимало дірок від цвяхів,
а особливо на нижній, яка, до речі, найбільше пошкоджена. Таке враження,
що її неодноразово знімали, причому недбало, зриваючи з цвяхів. Значні
розриви металу спостерігаємо на гербі, на сяйві навколо монограми, на вінку,
що облямовує сцену Коронування.
Уважно розглядаючи фотознімок шати 1911 р. та порівнюючи з її сучасним
станом, доходимо висновку, що вона зазнала втрат як за попередні віки, так
і в XX столітті. Реставрація, а точніше її ремонт, здійснювався, напевне, у ХУШ-
XIX ст. На долішньому фризі угорі на місці втрачених хмарок підставлена нова
платівка з карбованими хмарками, проте техніка їх виконання нижча, ніж
оригіналу. Для укріплення фриза боки та низ обведені вузькою срібною смугою.
На звороті приклепані чотири срібні та одна мідна латки на місцях розриву
металу. Таким же чином закріплені промені сяйва, китиця стрічки під
монограмою, крило янгола, два розриви на фронтоні. Нині цей витвір потребує
подальшої реставрації.
Варто відзначити, що шата зроблена із срібла 500 та 750 проби. З металу
нижчої якості виготовлені платівки з гербом Мазепи та херувимом, композиція
Вознесіння з короною та фронтон (без медальйона). Товщина платівок від 0,5
до 1 мм. Будь-які клейма відсутні.
Зараз шата зберігається в музеї у розібраному вигляді та завдяки її якісному
відтворенню на сторінках ювілейного видання “Картины церковной жизни
Черниговской епархии из IX вековой ея истории”, ми в змозі достовірно
описати її зовнішній вигляд у цілому. Загальна висота шати 340 см, ширина
158 см. Вона складається з 18 срібних платівок різного розміру і форми. Чотири
платівки, що безпосередньо прилягають до ікони під кутом, мають трапе
цієподібну форму, поздовжні розміром 114x23 см, поперечні - 91x21 см. На їх
позолоченому тлі викарбувані виткі стебла з соковитим листям аканту і
красивими ліліями. За своїм орнаментом вони подібні до заставок “Руна
орошенного” (Чернігів, 1696) та Євангелія учительного Кирила Транквіліона
Ставровецького (Унів, 1696).19 Зовні ікону облямовує рамка з восьми
прямокутних пластин розмірами 50x30 см, 100x24 см, 158x38 см з сюжетами,
присвяченими Ісусу Христу і Богоматері, а долішня - з геральдичною
композицією. Сюжетні сцени, що славлять божого сина і його матір, обрамлені
овальними медальйонами з лаврового листя на загальному тлі з пишних лілей,
півоній та в’язок плодів.
Сіверянський літопис 49
Загальна композиція шати досить близька до графічного вирішення
титульного аркуша “Руна орошенного” чернігівського видання 22 квітня 1696
р. Це наводить на думку, що автором задуму обох композицій могла бути
одна і та сама людина. Найвирогідніше, це Лаврентій Крщонович, ігумен
Троїцько-Іллінського монастиря, який опікувався чернігівською друкарнею і
створенням шати кіоту Іллінської Богоматері.
Ліворуч внизу на шатах - зображення композиції Різдва Богородиці, а на
титульній гравюрі ця композиція знаходиться внизу праворуч. Треба
відзначити, що цей сюжет на шаті має більш деталізований характер, а на
графічному зображенні іконографія спрощена. Над сценою Різдва Богородиці
розміщено на шаті Стрітення. Богоматір зображена на колінах перед столом,
за яким сидить Симеон з дитиною Ісусом. Вище на шаті - Введення Богородиці
до храму. Сцена вирішена традиційно. Маленька Марія по східцях
піднімається до храму, де її з розкритими обіймами зустрічає первосвященик.
Аналогічна композиція представлена внизу ліворуч на титулі того ж
чернігівського видання.
Праворуч угорі своєрідно вирішена композиція Іоаким і Анна. Тут
зображені на колінах батьки Богородиці, з грудей яких символічно виростають
дві гілки з листям, які угорі сходяться до квітки, в котрій у сяйві бачимо Марію
у позі мадонни з молитовно складеними руками. Вельми подібна сцена - на
тому самому місці титульного аркуша згадуваного “Руна орошенного”. Схоже
зображення було вміщене у заставці “Анфологіону” новгород-сіверського
видання 1678 р. Тільки тут замість постаті Марії - її монограма.
Нижче - композиція Покрова Богоматері у східному варіанті, де під її
омофором стоять царі і священики. Праворуч внизу - сцена Благовіщення.
Перед Марією, яка сидить за столом, - архангел Гавриїл з квіткою в руках,
над ними - голуб.
У горішній частині над іконою зображено Успіння Богоматері (труна без
тіла померлої, обабіч стоять засмучені апостоли), яке композиційно і за змістом
пов’язане зі сценами Коронування Марії і її Вознесіння. Коронування і
Вознесіння Богоматері - сюжети, запозичені із західноєвропейської іконографії
мадонни. В основі їх - уславлення Божої матері. З XIV ст. з’являються ікони, де
Ісус Христос покладає корону на голову Богоматері. Пізніше зображується
коронування, яке здійснюють Отець, Син і Дух Святий. Саме ця сцена
відтворена на фігурному фронтоні (75x156 см) шати у пишному обрамленні
лілій, півоній, акантового листя. Увінчує витвір монограма “MARIA” в сяйві
під короною (символічне її вознесіння), яку підтримують два янголи (77x100
см). Дещо по-іншому вирішена сюжетна композиція Вознесіння на гравюрі
“Руна орошенного”. Ліворуч угорі Марія на повний зріст у сяйві стоїть на
п’єдесталі, обабіч ширяють два янголи. Поряд у центральному медальйоні
зображена свята Трійця, але без сцени Коронування.
Нижній фриз оздоблений гербом І. Мазепи в оточенні арматури, фортеці та
військового табору. Подібний герб гетьмана в обрамленні арматури вміщений
у вищезгаданій книзі Д. Ростовського. У добу бароко стало популярним
облямовувати герби предметами, які несли певне смислове навантаження. На
шаті герб І. Мазепи у пальмовому вінку, який символізує перемогу. На кінцях
платівки викарбувані незвичної форми дерева з високими товстими стовбурами
та кулеподібним верховіттям. Це - вічнозелені пальми, що слугують емблемою
праведника.20 Схоже зображення дерев ми зустрічаємо на пам’ятках
50 Сіверянський літопис
західноєвропейського золотарства II половини XVII - початку XVIII ст.21
Обабіч герба військове начиння - гармати, діжки з порохом, ядра, рушниці,
списи, порохівниці, прапори, литаври, труби, козацькі клейноди. Вони
символізують собою військові здобутки українського козацтва під орудою І.
Мазепи.
Ліворуч та праворуч від герба з деяким порушенням перспективи,
зображено фортецю з мурованими будівлями та військовий табір, обнесений
валом з гарматами. У зображенні військового табору проглядається чимало
спільного з гравюрою Л. Крщоновича “План Хотинської битви” 1694 р.22 Це
насамперед схематизм у відтворенні вишикуваних загонів та укріплень.
Можливо, перед нами військовий табір І. Мазепи, споруджений у 1694 р. над
гирлом р. Синюхи. Саме там козаки, очолювані гетьманом, відтягли на себе
значні сили татар, що прямували на Угорщину.23 Мурована фортеця могла б
собою символізувати західноєвропейське місто, яке діями козаків було
врятоване від зруйнування і пограбування кримськими татарами.
Витвір, що ми розглядаємо, належить руці вправного майстра-золотаря,
який досконало вмів створювати багатофігурні композиції в матеріалі,
подаючи їх динамічно, в русі, що притаманно творам доби бароко, добре знався
на будові людського тіла, на передачі пропорційних співвідношень. Автор
шати чудовий орнаменталіст. Його пишні соковиті лілії, півонії, акантові
розводи заповнюють все тло платівок, рослинними орнаментами він оздобив
одяг персонажів, побутові речі, навіть домовину Божої Матері. Іконографія
пам’ятки несе на собі вплив гравюр чернігівської, новгород-сіверської та інших
друкарень України. З точки зору чисто технічних ознак, виріб відзначається
непоганою якістю металу, досить ретельною чистотою обробки його поверхні,
досконалістю карбування від майже площинних зображень до високих
рельєфів. Майстер вдало поєднав відкрите срібло і позолоту. Він золотив всю
поверхню платівок і на цьому фоні досить ефективно виглядає сріблястий
рослинний орнамент, в який деінде вкраплюється позолота. Чергуванням
позолоти і срібла автор гарно передає вбрання людей і янголів, надає
урочистості мазепиному гербові в оточенні військової атрибутики.
На жаль, твір не позбавлений певних вад. Впадають у вічі неточності у
передачі пропорцій постатей та рис обличчя (деякі фігури дещо видовжені,
обличчя янголів спрощені), перспективи (вигляд табору і міста), схематизм у
зображенні військових загонів, укріплень, будівель, гармат, дерев. Проте це
не принижує значимості твору в цілому.
При вирішенні питання про майстра - виконавця шати ми виходили з того,
що відсутність клейм на такому відповідальному замовленні свідчить про
роботу місцевого золотаря. Адже в Україні на той час не було законодавчо
затверджено обов’язковість нанесення клейм,24 а на Заході - це суворо
регламентувалось. Найвірогідніше, це був майстер київського кола, який добре
засвоїв західноєвропейські мистецькі традиції і переніс їх на місцевий грунт.
Не варто відкидати можливу причетність до появи цієї пам’ятки іноземного
майстра, що працював на той час на теренах України.
Отже, остаточне виготовлення видатної пам’ятки золотарства - шати кіота
Троїцько-Іллінської Богоматері було закінчено у 1695 році. У Троїцькому соборі
ікона та шата кіота були, найбільш вірогідно, встановлені на свято пророка
Іллі - 20 липня (старий стиль) 1695 року. Автором ескізу шати, на нашу думку,
міг бути ігумен Троїцько-Іллінського монастиря, вправний художник гравер
Сіверянський літопис 51
Лаврентій Крщонович. А втілив його задум у матеріалі, мабуть, один із
досвідчених золотарів київського художнього осередку. На жаль, назвати ім’я
цього майстра поки що неможливо. Якість срібла, з якого виготовлена шата,
досить висока, як для такого монументального витвору мистецтва. Майстер-
виконавець досконало володів різними техніками ювелірного мистецтва. В
іконографічних схемах композицій поєднані місцеві і західноєвропейські
традиції.
Більше 300 років існує ця видатна пам’ятка українського мистецтва і,
незважаючи на певні втрати, представляє великий інтерес як для фахівців, так
і для широкого кола шанувальників прекрасного.
Джерела та література:
1 Украинские книги кирилловской печати XVI-XVШ вв. Каталог изданий, хранящихся в библиотеке
СССР им. В. Ленина. - Вып. II. - Часть 2. - М., 1990. - С. 31.
2 Величко С. В. Літопис. - Т. 2. - К., Дніпро, 1991. - С. 506.
3 Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. - К., 1851. - С. 270.
4 Историко-статистическое описание Черниговской епархии. - Книга 2. - Чернигов., 1873. - С. 33.
5 Дорбровольский П. Чудотворная икона Богоматери Троице-Ильинской Черниговской. -
Чернигов, 1900.
6 Картины церковной жизни Черниговской епархии из IX вековой ея истории. - К., 1911. - 1л. на
вкладці між с. 78-79.
7 Модзалевский В. Л., Савицкий П. М. Очерки искусства Старой Украины. Чернигов / Підготовка
до друку і передмова О. Б. Коваленка // Чернігівська старовина. - Чернігів, 1992. - С. 111-112.
8 Жолтовський П. М. Метал // Історія українського мистецтва. - Т. 3. - К., 1968. - С. 342, іл. 252 на
с. 344; Його ж. Художня обробка металу XIV-XVШ ст. // Нариси з історії українського декоративно
прикладного мистецтва. - Львів, 1969. - С. 42, рис. 38. Його ж. Художній метал: історичний нарис. - К.:
Мистецтво, 1972. - С. 77, 79-80, іл. 52 на с. 75.
9 Тищенко О. Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XПІ-ХVШ ст.). - К.: Либідь,
1992. - С. 142.
10 Пуцко В. Мазепина срібна шата в Чернігові // Родовід. - 1996. - № 2(14) - С. 112-116; Його ж.
Золотий дукач Іоасафа Лазаревича. // Людина і світ. - 1997. - N° 11-12. - С. 34.
11 Віроцький В. Д. Храми Чернігова. К.: Техніка, 1998. - С. 118.
12 Пам’ятки України. - 1991. - № 6. - С. 21.
13 Шангин И. Сказание о чудотворной иконе Божьей матери Черниговской - Ильинской. //
Черниговские епархиальные известия. (Неоф. часть). - 1874. - № 24. - С. 646.
14 Черниговский историко-археологический отрывной календарь на 1906 г. - 12 мая 1906 г.
15 Добровольский П. Чудотворная икона Богоматери Троице-Ильинской Черниговской. -
Чернигов. - 1900. - С. 15.
16 Ефимов А. Черниговский Свято-Троицкий-Ильинский монастырь, ныне Троицко-Архиерейский дом.
Его прошлое и современное состояние. // Черниговские епархиальные известия. (Неоф. часть). -
1911. - № 16. - С. 426.
17 Величко С. Летопись событий в югозападной России в XVII в. - Т. 3. - К., 1855. - С. 348. Його ж.
Літопис. - Т. 2. - К.: Дніпро, 1991. - С. 505-506.
18 Ефимов А. Черниговский Свято-Троицкий-Ильинский монастырь, ныне Троицко-Архиерейский
дом. Его прошлое и современное состояние. - С. 426.
19 Украинские книги кирилловской печати. - С. 78 (іл. 1724), С. 93 (іл. 1830).
20 Иллюстрированная полная популярная библейская энциклопедия в 4-х выпусках. - Выпуск 1. -
М., 1891. Репринтное издание. - Ленинград, 1990. - С.551.
21 ЧОІМ ім. В. Тарновського. - Інв. № И-3485 (кухоль), И-3494 (стакан).
22 Гравюра опублікована в книзі: Степовик Д. В., Олександр Тарасевич. - К.: Мистецтво, 1975. -
С. 67.
23 Історія русів. - К.: Радянський письменник, 1991. - С. 246-247.
24 Петренко М. З. Українське золотарство ХУІ-ХУПІ ст. - К.: Наукова думка, 1970. - С. 45.
52 Сіверянський літопис
|