Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття
Gespeichert in:
| Datum: | 1999 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1999
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201212 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття / А. Бойко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 131-133. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-201212 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2012122025-01-05T19:47:18Z Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття Бойко, А. Розвідки 1999 Article Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття / А. Бойко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 131-133. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201212 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Бойко, А. Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Бойко, А. |
| author_facet |
Бойко, А. |
| author_sort |
Бойко, А. |
| title |
Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття |
| title_short |
Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття |
| title_full |
Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття |
| title_fullStr |
Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття |
| title_full_unstemmed |
Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття |
| title_sort |
утечі селян старої гетьманщини на південь україни наприкінці xviii століття |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1999 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201212 |
| citation_txt |
Утечі селян Старої Гетьманщини на південь України наприкінці XVIII століття / А. Бойко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 131-133. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT bojkoa utečíselânstaroígetʹmanŝininapívdenʹukraíninaprikíncíxviiistolíttâ |
| first_indexed |
2025-07-17T08:13:08Z |
| last_indexed |
2025-07-17T08:13:08Z |
| _version_ |
1837881087104122880 |
| fulltext |
Анатолій Бойко
УТЕЧІ СЕЛЯН СТАРОЇ ГЕТЬМАНЩИНИ НА ПІВДЕНЬ
УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ ХУШ СТОЛІТТЯ
В останній чверті XVIII століття Південна Україна продовжувала
старовинну запорозьку традицію невидачі утікачів. Цьому сприяло і
намагання уряду як можна скоріше залюднити запорозькі землі, які
колонізувалися. Уже 23 липня 1775 року Новоросійський губернатор
Муромцев звертався до Потьомкіна з питанням, що робити з утікачами зі
Старої Гетьманщини, поміщики яких після зруйнування Січі вимагають їх
повернення1. Відповідь Потьомкіна не забарилася. Таємним ордером від 31
серпня Муромцеву він підтверджує неповернення втікачів поміщикам, на тій
підставі, що вони втекли від них ще за існування Запорожжя. Водночас
Потьомкін запевняє власників, що в майбутньому утікачі не прийматимуться
для поселення у цьому краї2. Однак це не відповідало дійсності. Урядові слід
було швидше залюднити нові для Росії землі. У 1779 році з’являється указ, за
яким усі втікачі з Гетьманщини, козаки-запорожці, які перебували у Польщі
та турецьких землях, запрошувалися для поселення державними селищами на
півдні України. З цим указом чиновники Азовської та Новоросійської губерній
відправилися до Умані, Чорнобиля, Теплика, Бара та інших міст та містечок
Правобережної України. Наслідки не забарилися3. На встановлених
карантинах із Польщею стали з’являтися сотні утікачів з наміром оселитися
на півдні. Записані за поміщиками колишні козаки та селяни Старої
Гетьманщини поспішали скористатися можливістю стати вільними. Офіцери
карантинів могли спостерігати, як уночі селяни переходили до Польщі, щоб
вранці з’явитися до карантину і, проголосивши себе утікачем, виказати
бажання оселитися на півдні України. Подібні втечі набули більш ніж масового
характеру. Указ викликав обурення дідичів Старої Гетьманщини. Азовський
губернатор М. Язиков доповідав Потьомкіну, що поміщики з Київщини та
Чернігівщини приїжджають до губернського правління і вимагають
повернути своїх селян4. Але на той час традиція південного краю й бажання
правителя співпадали, і тому 27 квітня 1780 року було опубліковано новий
указ, за яким термін повернення втікачів для поселення на півдні було
продовжено. Крім того, відтепер в указі дуже конкретно говорилося про його
поширення на всіх утікачів із військових підрозділів, колишнього Запорожжя
та Старої Гетьманщини. Наголошувалося, що всі, хто повернеться, будуть
користуватися наданими в Азовській та Новоросійській губерніях землями, а
зрівняні із закордонними переселенці отримають пільги у сплаті податків. У
подальшому цей указ було підтверджено у 1785 році маніфестом Катерини II.
Початок створення на півдні у середині 80-х років козацьких формувань ще
більше посилив утечі селян із Старої Гетьманщини до південного краю. Чутки
про відновлення Запорозької Січі, що особливо поширилися з утворенням
Чорноморського козацького війська, викликали численні втечі. Полтавські
дідичі, що перебували найближче до південного краю, на своїх зібраннях
складали петиції до Катеринославського намісника. Подавалися реєстри
поміщицьких селищ, які спустіли внаслідок утеч селян до південного краю.
Сіверянський літопис 131
Посилилися втечі селян та козаків до Польщі. Тільки з травня по червень 1792
року до карантинів для переселення на південь з’явилися майже 4 тисячі
чоловік. Але до початку 90-х років жодні подання дідичів Старої Гетьманщини
не мали наслідків. Надія з’явилася у них лише після того, як у 1793 році
Катеринославським намісником став П.Зубов. Саме на цей час припадає
найбільша кількість скарг поміщиків до вищих державних установ із вимогою
повернути селян і заборонити існуючу традицію. У 1793 році дідичі Київщини
на своїх зборах склали петицію на ім’я Катерини II із вимогою вжити
термінових заходів і заборонити селянські переходи на південь6. Вони
наголошували на тому, що стара запорозька традиція зробила селян
непримиренними. Їхня рішучість добитися свободи настільки зросла, що
відтепер вони тікають відкрито цілими селищами, збираючись громадами на
виду у поміщиків. На думку дідичів, доки на півдні існує подібна традиція,
зупинити їх немає жодної можливості. Предводитель дворянства Гадяцького
повіту В.Чарниш у своєму проханні на ім’я Київського намісника С. Ширкова
наголошував на тому, що втечі селян із Старої Гетьманщини до Катерино
славського намісництва, які особливо посилилися після 1783 року, - єдина
причина розорення місцевих дідичів7. Такі заяви та подання стурбували уряд.
Крім того, і самі поміщики південного краю наприкінці ХУШ століття почали
вимагати заборони переходів. Як наслідок, у грудні 1796 року з’явився указ
про заборону переходів селян із місця на місце у південному краї. Однак він не
вплинув на ситуацію. Численні втечі на південь тривали. Традиція, за якою з
півдня видачі втікачів не було, продовжувалася. Похід у Таврію за волею,
численні рухи початку XX століття є тому підтвердженням.
Джерела та література:
1. РДВІА. Ф. 52. Оп . 1. Част. І. Спр. 79. Арк. 150.
2. Бумаги князя Григория Александровича Потемкина-Таврического. Академика Н. Ф. Дубровина.
Сборник военно-исторических материалов. Выпуск У1-й. - Спб.: Военная типография (в здании Главного
Штаба), 1893. - Часть 1. - С. 54.
3. РДВІА. Ф. 52. Оп. 1. Спр. 48. Част. V. Арк. 5-5 зв.
4. РДВІА. Ф. 52. Оп. 1. Спр. 48. Част. II. Арк. 87.
5. Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. - Одесса, 1836. -
Ч. I. - С. 142-143.
6. РДАДА. Ф. 16. Оп. 1. Спр. 749. Арк. 1-4 зв.
7. Селянський рух на Україні. Середина XVIII - перша чверть XIX ст. Збірник документів і
матеріалів. - К., 1978. - С.264-265.
Додаток
1793. - Прохання дідичів Київської губернії до Катерини II про заборону та
посилення боротьби з втечами селян до Південної України
1782-го года, по воле Вашего Имп- го Велич. зделана в Киевской губернии, подобно
как и во всех прочих местах перепись людей в которою внесен каждый по состоянию
тому, в каком он тогда пребывал, а 1783 года, все за помещиками написанные крестьяне,
обложены подушным окладом, с утверждением их навсегда в тех местах, и званиях где
кто записан, запретя при том под строгим взысканием, дабы никто беглых людей не
принимал, не укрывал и не передерживал. Не взирая однако жь на все то, оказались
места и люди дерзнувшие лишить нас щастия наслаждаться плодами сего высочайшего
узаконения и осмелившиеся в противность всех таковых запрещений крестьян наших
подговаривать и безбоязненно принимать их, от чего побеги крестьянские сильно
умножились и безпрестанно умножаются, находя себе пристанище с одной стороны в
донских станицах, а с другой в пределах Таврической области и наиболее в
Екатеринославской губернии, с которою и Киевская имеет свою смежность, они бегут
туда единственно в чаянии найти тамо свободу в личной, ни от кого не зависимости, и в
132 Сіверянський літопис
избежании платежа всяких податей. Сим то самым видом льстят их в скрытом образе
столь удачно, и столь обольстительными о вольности обнадеживаниями, что и самые
примерные в достаточном и порядочном хозяйстве крестьяне, так сказать из недр
изобилия и приятной жизни, следуют за обманщиком искать обещиваемых себе выгод,
почему от времени до времени сия своевольность возросла до такой степени, что уже
не по одиночке и не семьями, но величайшими скопищами поднимаются с мест своих, и
уходят не точию тайно, но и явным образом, так, что к удержанию их не остается
помещикам никакого средства, ибо они делая между собою заговор накопляются между
собою не редко весьма большими партиями и чинятся столько сильными и дерзкими,
что отваживаются противустоять каждому, кто бы ни вздумал преграждать им путь
словом. Нет почти из между нас помещика, которой не потерпел бы знатного ущерба
в людях по ревизии за ним записанными, и с крайнею горестью не ощутил бы сей
обиды. Сверх того с жалостию можно сказать, что есть многие из между собратий
наших и такие, которые лишились без изъятия всех людей сколько их ни имели, а чрез то
из посредственного состояния помещиков зделались наконец самобеднейшими людьми:
ибо селения, слободы и хутора их остались от того пусты и не обработаны, да и те
секверстуются в казну для того, что не в состоянии уплачивать доимок по причине
разбежавшихся крестьян, а сверх того немалое претерпевают помещики разорение от
побегов в Польшу по смежности сего края с некоторыми уездами Киевской губернии.
Священнейшее Вашего ИВ узаконения доставляют дворянству в всех частях благоденствие
и они могли бы себя назвать совершенно щасливыми, если бы сии безпрерывные побеги
крестьян не нарушали спокойствия их, ибо не довольно того, что лишаются помещики
людей, лишаются должного от них повеновения, и что от времени до времени
умножаются пустые жилища и ненаселенные слободы, но и все подати обязаны за них
платить сполна, быв еще при том во всегдашней опасности, что и последние крестьяне
их оставят, ибо по случаю столь дерзкого чрез подсыльников подговору к побегу их, и
приему из выше означенных мест разсеваются между простолюдинами слухи, что будто
вообще всем крестьянам дана уже совершенная вольность переходить куда кто из них
пожелает, а чрез сие и приводятся они в соблазн неповиновения и разных предерзностных
поступков. Всемилостивейшая государыня, знаем, что всякой обижанной обязан просить
справедливости в тамошних государственных местах и ожидать себе законного
правосудия, но зачать дворянству столько дел сколько тамо беглецов, ведаться за одну
или за несколько душ с каждым порознь предержателем, весть о том формальные
процессы недостало бы ни сил наших ни возможностей, ибо таковые тяжбы могли бы
столько же нас разорить, сколько и самые побеги, как потому, что беглые крестьяне
их, оставя прежние свои жилища, и тамо шатаяся с места на место, бродят от одного
передержателя, к другому, переменяют весьма часто жительства свои, ведут жизнь
скитающуюся, делаются людьми бесполезными и обществу вредными, так и потому,
что и заседающие в тамошних присутственных местах суть те ж помещики, которые
дачи свои беглыми крестьянами заселяют. Таковыми стесняемы будучи обстоятельствами,
припадая к освященным ВИВ стопам, всеподданнейше и всенижайше просим ощасливить
нас благотворным ВИВ воззрением на сии нужды нарушившим благосостояние наше,
доведшим дворянство Киевской губернии до толикого разорения и влекущие по себе
следствие вообще для нас вредные и удостоит оныя матерн. ВИВ внимания и высочайшего
покровительства. Всеавгустейшая монаршия воля ВИВ есть и всегда будет священнишим
для нас законом и мы ожидаем оных со всеглубочайшим благоговением".
РДАДА. Ф. 16. Оп. 1. Спр. 749. Арк. 1-4 зв.
Сіверянський літопис 133
|