Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст.
Gespeichert in:
| Datum: | 2005 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2005
|
| Schriftenreihe: | Ніжинська старовина |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20128 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст. / О. Коваленко // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2005. — Вип. 1(4). — С. 70-74. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20128 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-201282013-02-13T03:18:19Z Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст. Коваленко, О. Пам’ятки 2005 Article Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст. / О. Коваленко // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2005. — Вип. 1(4). — С. 70-74. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2078-063X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20128 uk Ніжинська старовина Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Пам’ятки Пам’ятки |
| spellingShingle |
Пам’ятки Пам’ятки Коваленко, О. Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст. Ніжинська старовина |
| format |
Article |
| author |
Коваленко, О. |
| author_facet |
Коваленко, О. |
| author_sort |
Коваленко, О. |
| title |
Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_short |
Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_full |
Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_fullStr |
Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_full_unstemmed |
Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст. |
| title_sort |
свідок минувшини: ніжинський літопис хvіі-хvііі ст. |
| publisher |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2005 |
| topic_facet |
Пам’ятки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20128 |
| citation_txt |
Свідок минувшини: Ніжинський літопис ХVІІ-ХVІІІ ст. / О. Коваленко // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2005. — Вип. 1(4). — С. 70-74. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Ніжинська старовина |
| work_keys_str_mv |
AT kovalenkoo svídokminuvšininížinsʹkijlítopishvííhvíííst |
| first_indexed |
2025-07-02T20:50:09Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:50:09Z |
| _version_ |
1836569758982471680 |
| fulltext |
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
70
Олександр Коваленко (Чернігів)
СВІДОК МИНУВШИНИ: НІЖИНСЬКИЙ ЛІТОПИС
ХVІІ-ХVІІІ ст.
З-поміж пам’яток регіональної історіографії, створених на Чернігово-Сіверщині за
козацької доби, значний інтерес становить анонімний літопис, виявлений наприкінці
XIX ст. у фундаментальній бібліотеці Історико-філологічного інституту князя
Безбородька в Ніжині (1). Пам’ятка входила до складу рукописного збірника, в якому
досить розбірливим скорописом було переписано уривки з популярних у тогочасного
читача історичних повістей – Олександрії та Римських діянь, а також київського
Синопсису. Нині цей збірник зберігається в Інституті рукопису Національної
бібліотеки України ім. В.Вернадського НАН України в Києві (2).
Оскільки в тексті літопису траплялися численні відомості з історії Ніжина,
М.Сперанський умовно назвав його Ніжинським. У травні 1898 р. на засіданні
Ніжинського Історико-філологічного товариства при тамтешньому Історико-
філологічному інституті князя Безбородька було заслухано повідомлення М.Лілеєва
“Про Ніжинський літопис”, в обговоренні якого взяли участь М.Бережков,
Є.Кашпровськнй та Б.Римша, але зміст його залишається невідомим (3). Невдовзі
пам’яткою зацікавився київський історик і археограф О.Левицький, котрий скопіював
текст літопису до 1757 р. включно, але з якихось причин не завершив цю роботу (4).
Підготовлений до друку фрагмент літопису, що зберігся в архіві О.Левицького,
виявив і 1996 р. оприлюднив М.Корпанюк (5).
Невеликий за обсягом літопис (39 сторінок іn 4º) охоплює події 1425-1811 рр. До
1765 р. його написано тим же почерком, що й увесь збірник, а надалі літописний текст
послідовно продовжували ще кілька осіб. Повідомлення літопису щоразу розмежовані
вертикальними рисками, а горизонтальні риски з обох сторін тексту утворюють поля,
на яких часом вміщено покрайні записи й доповнення.
Події XV-першої половини XVII ст. висвітлено вкрай фрагментарно, з численними
похибками і помилками. Так, під 1621 р. сповіщається про Хотинську битву, під час
якої “гетмана Бородавку козацким порядком вбито, а гетманом поставлен Богдан
Хмельніцкий” (арк. 155) (6). Під 1637 р. згадується “баталія з ляхами” під Кумейками,
коли «гетман Богдан все войско лядское розбил і всех ляхов за Случ з Гетманщини
вигнал, і границу устрои і укрипи от Гетманщине из ляхом, і написа на граніци на
столпу: “Смотри, ляше, по Случ наше, назад не оглядайся, а вже жить тут не
сподівайся” (арк. 155). У 1648 р., за твердженням літописця, Б.Хмельницький “с
порядком всех старшин і козаков всех своєю волею Его царскому пресвітлому
величеству Алексею Михайловичу склонился”, 1660 р. “татарского хана в полон взял”
і помер у 1663 р. (арк. 155). Складається враження, що джерелом інформації про ці
події упоряднику слугували у кращому разі історичні перекази.
Починаючи з 70-х рр. XVII ст. помилок меншає, достовірність повідомлень
зростає, але більш-менш послідовного характеру виклад набуває тільки з 30-х рр.
XVIII ст., коли, правдоподібно, і було розпочато упорядкування літопису. В центрі
уваги літописця перебувають передусім військово-політичні події. Дуже стисло
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
71
згадано Чигиринські, Кримські й Азово-Дніпровські походи російського війська і
лівобережних козацьких полків (арк. 156-156 зв.). Літописець переповідає перебіг
Північної війни і, зокрема, сповіщає про Полтавську битву: “Року 1709 іюня 27
милостию Божиею государ цар Петр Алексіевич в Гетманщині под городом
Полтавою все войско шведское розбил до конца, а гетман Мазепа і крол шведский
сами в Туретщину во город Бендери ушли” (арк. 157). Досить докладно розповідаючи
про російсько-турецьку війну 1735-1739 рр., він фіксує її згубні наслідки для
господарства України: “Року 1737 априля 1-х чисел аж до июня по всей Малой Росиі
воли брали под армию в поход до турка” (арк. 158 зв); “Року 1738 априля с первих
чисел аж до июня по всей Малой Росиі воли брали под армию” (арк. 159); “Року 1739
априля с первих чисел аж до июня третичних по всей Малой Росні воли брали нод
армию в поход до турка” (арк. 159 зв.). У літопису йдеться також про війни які в
другій половині ХVІІІ ст. Росія вела проти Туреччини, та пов’язані з ними “набори”
погоничів, волів та возів в Україні (арк. 162зв. - 16Ззв., 168 зв. - 169). Натомість війни
з Прусією, Швецією та Францією згадані лише принагідно.
Сторінки літопису рясніють відомостями про зміни на російському престолі, життя
царської родини, перебування її представників в Україні, причому з особливою
симпатією згадується Єлизавета Петрівна: 1750 р. “всемилостивійшая государиня...
указом повеліла всем концистентам виступит з Гетманщини, фуража і правиянта на
них не собират і не дават на три года” (арк. 161); 1755 р. “государиня Елисавет
Петровна пожалувала грамотою всю Малую Росию от всяких зборов, какие били, і
всяких промислов, хто похотя, кромі правіянта і фуража на едних концистентов
шести тисящ да гарнизон Глуховский” (арк. 161 зв.). Певну увагу в літопису
приділено російським можновладцям, діяльність яких була безпосередньо пов’язана з
Україною, − П.Румянцеву, О.Безбородьку, Г.Потьомкіну. Останній з них, за словами
літописця, в лютому 1790 р. був “пожалован... во всей Таврической области великим
гетманом” (арк. 170).
У загальному контексті військово-політичних подій у пам’ятці згадано українських
гетьманів Б.Хмельницького, І.Брюховецького, І.Самойловича, І.Мазепу, І.Скоро-
падського, Д.Апостола, К.Розумовського, однак літописець уникає характеристики й
оцінок їхньої діяльності. Зазначено лишень, що І.Мазепа був “полскої породы” (арк.
156 зв.), а І.Скоропадського “сам государ ис козаками волними голосами” визначив
гетьманом (арк. 157). Літопис містить відомості про запровадження в Україні Першої
та Другої Малоросійських колегій (арк. 157 зв., 162), амністію запорожців у 1734 р.
(арк. 158 зв.), вибори депутатів до Законодавчої Комісії 1767 р. “во всем государстві і
во всей Малоросиі” (арк. 162 зв.). Засвідчив літописець появу 1738 р. “в полку
Переясловском сотні Басанской в селі Ярославцях” самозванця Івана Міницького,
якого “живаго на кол желізний зсадилі і з ним же того же села Ярославец попа і
атамана, і дрогих смерти предано” (арк. 159 зв.). Під 1773 р. згадано ще одного
самозванця − “донского козака Пугачева” (арк. 163). Літописець не обійшов своєю
увагою змін в адміністративно-територіальному устрої Лівобережної України на зламі
XVIII-XIX ст. – у творення Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського
намісництв (арк. 165 зв. – 166). Малоросійської (арк. 170 зв.), а потім Чернігівської та
Полтавської губерній (арк. 173).
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
72
У літопису наведено чимало відомостей про надзвичайні природні явища, стихійні
лиха, епідемії: 1620 р. “землі трясіние било” (арк. 154 зв.); 1690 р. “августа 5 сарана
інша колодою” (арк. 156 зв.); 1698 р. “в Гетманщині не било врожая на всяк хліб,
сірич голодний год” (арк. 156зв.); 1711 р. “зачалас моровая язва чрез три года” (арк.
157 зв.); 1718 р. “мая 10 на Николая вночи всі пашни на нивах мороз поморозил на
прах, что і голод бил, й всяку овощ” (арк. 157 зв.); 1729 р. “февраля 17 на масляной
неделі на небі з вечера аж досвіта... кривавая дорога стояла чрез всю нощь” (арк. 158);
1755 р. “безмірная суша била, не толко по ріках, але і по источніках не било води, тое
ж во кладязях” (арк. 161 зв.); 1765 р. “барзо наводнение великоє било,... не токмо по
низких полях наводнение, но й по високих полях води били, что же й купини поросли,
і рибу всяк по охоти своей ловил доволно розмаитой” (арк. 162).
Значну увагу в літопису приділено подіям у Ніжині й навколишній місцевості.
Перша згадка про місто датована 1620 р.: “Ніжину городу зачатие било – оградою
земля” (арк. 154 зв.). Тоді ж “надан бил... от кроля Жегмунта” перший ніжинський
козацький полковник Ляховченко (арк 154 зв.). Надалі літописець час від часу фіксує
зміну ніжинських полковників: 1718 р. “в Фоміну неделю вмер полковник Лукян
Жураковски; сего ж года наставлен полковником Петр Толстой” (арк. 157 зв.); 1727 р.
“наставлен полковником в Ніжине Йван Хрущов” (арк. 158); 1745 р. “в Ніжині
наставлен полковник Семен Кочубей” (арк. 161); 1754 р. “в Ніжині полковник Петр
Іванович Розумовский” (арк. 161 зв.). У літопису йдеться також про церковне життя
Ніжина, спорудження храмів, заснування монастирів: 1706 р. “в Ніжині городі зачатие
монастира Свято Благовіщенский месяца марта 25 на світлой недели Воскресенія
Христова во понеделник” (арк. 157); 1731 р. “генвара 1 архиерей греческий іменем
Дамиян положен во церкви Свято Благовіщенія по правом боки, привезен з Борзни
мертв” (арк. 158); 1745 р. “Ніжинского монастира Свято Благовещенского
архимандрит тоей же святой обители іменем Модест Вилецкий, забив Божий страх,
оставил святую обитель і шол з монастира безвістно з мужною женою” (арк. 161);
1754 р. “зачался Іван Богослов муроватися” (арк. 161 зв.); 1783 р. “декабра 4 дня в
городі Нежині церков святой великомучениці Варвари освящение било” (арк. 166 зв.).
Відзначив літописець і урочисте відкриття в Ніжині 24 листопада 1789 р. народного
училища, “которое чествовали с пушечною палбой три дни, и прием бил столов
первое от дворян, а потом от граждан и греков” (арк. 169 зв.). У літопису згадано
численні пожежі, що траплялися натоді в Ніжині: 1754 р. “сентябра 14 город Нежин
зачался великим пожарем вдень часа 5, а укончился нощи часа 4” (арк. 161 зв.); 1773
р. “декабра 1 з вечора учинился пожар в Нежині і много убилі купечеству учинилось”
(арк. 163); 1797 р. “сентябра 14 числа в день праздника Воздвижения Господня с
полдня в часу 4 зделался пожар в городе от дому Проченка, дворов сгоріло 107” (арк.
171); 1798 р. “мая 7 против 8 числ пожар зделался в городе, погоріли церковь Николая
з болшим колоколом, все купеческие ряди и городовой магистрат” (арк. 172).
Літопис містить відомості про пошесті та стихійні лиха, які спіткали мешканців
міста: 1771 р. “іюля первих числ в городі Ніжині било нещастие моровой паветри, что
и в иних цервах и служения не било, а простреся до декабра 16, от того граду убилі
зділало” (арк. 163); 1781 р. “апреля 11 против 12 числа з вечера и всю ночь такая
силная бура з громом и молниею била и з дождем, что з церков верхи поламало, а в
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
73
иних крести позносило” (арк. 165); 1787 р. “везде по всей Росии и в Малой Росии, а
паче в Ніжині хліба нерод бил и вся пашня дорогая била” (арк. 168 зв.); 1800 р.
“августа била в Нежине и в окрестних селениях сарана вошла, яриного хліба
спортила, как-то овса, проса, пшениц, даже и очерет поила” (арк. 172 зв.). Досить
докладна інформація про події в Ніжині дає підстави гадати, що упорядник літопису
мешкав саме в цьому місті й, імовірно, належав до гурту військових канцеляристів.
Власники (або читачі) досить активно поставились до літописного тексту, на свій
розсуд виправляючи помилки і дати, доповнюючи його на полях рукопису новими
відомостями ба навіть фактами суто приватного життя: 1744 р. “родис Іаков октябра
9” (арк. 160); 1744 р. “родис Григорий марта 28” (арк. 160 зв.); 1750 р. “родис
Димитрий ноябра 15” (арк. 161); 1755 р. “родись Агафия февраля 15” (арк. 161 зв.).
Один з них навіть залишив свій автограф: “За сию списанную книгу, чья она есть,
приношу свою благодарность и остаюсь навсегда ему покорнейшим слугою Федор
Калашников, провиант-камисар” (арк. 166). На особливу увагу заслуговує нотатка,
датована 2 травня 1810 р.: “господину черніговскому губернатору Ивану Васильевичу
Френздорфу прошеніе подано о уволнении от штатской нежинской воинской служби
с пенциею, а от него, господина губернатора, отправлено в Сенат мая 8; служби ж
моей происходило 50 лет з 1762 года” (арк. 173 зв.). Цей запис уможливлює
подальший пошук бодай одного з останніх власників і упорядників літопису.
Згідно усталеної (хоча й досить умовної) класифікації, Ніжинський літопис можна
віднести до так званих місцевих літописів XVI-XVIII ст. (7). Водночас значне місце у
пам’ятці відведено подіям, які мали загальноукраїнське значення. За своїм характером
Ніжинський літопис нагадує поширені натоді “короткі літописні замітки”, про які з
певним роздратуванням згадував ще С.Величко: “коли хто з давніх слов’яно-
козацьких письменників і відтворив якусь варту пам’яті, сучасну йому подію, то
записав це вельми куцим і короткослівним реєстриком, не відзначивши, з яких
причин те постало, як відбувалося і як закінчилося, не зазначивши й побічних
обставин” (8).
Тим не менше, Ніжинський літопис становить неабиякий історіографічний та
джерелознавчий інтерес. Наскільки оригінальні наведені в ньому дані – сказати поки
що важко, але вони перегукуються з відомостями, які містять інші пам’ятки
української історіографії XVII-XVIII ст., передусім Чернігівський літопис. У всякому
разі, студіям над змістом Ніжинського літопису має передувати публікація його
повного тексту на підставі сучасних археографічних методик.
ПРИМІТКИ
1. Описание рукописей библиотеки Историко-филологического института князя Безбородко
в Нежине ( Составлено под редакцией М.Сперанского. – М., 1900. – С.75-79.
2. ІР НУВ, ф.310, од.зб.34. Надалі посилання на аркуші цього збірника подаватимуться
безпосередньо в тексті статті.
3. Сборник Историко-филологического общества при Историко-филологическом институте
князя Безбородко в Нежине. – Нежин, 1899. – Т.ІІ. – С.49.
4. Про студії О.Левицького над козацькими літописами див.: Москвич Л.Г. 3 історії
становлення джерелознавства України // Феодалізм: економіка, класова боротьба,
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
74
культура: Збірник наукових праць. – К., 1986. – С.191-201.
5. Корпанюк М. Ніжинський літопис XVIII століття // Записки НТШ у Львові. – Ль., 1996. –
Т.ССХХХІ. – С.473-482.
6. Фрагменти літопису друкуються мовою оригіналу згідно з сучасними правописними
нормами із збереженням усіх фонетичних, лексичних і стилістичних особливостей.
Археографічне опрацювання пам’ятки здійснено на підставі правил передачі тексту
кириличних документів ХVІ-ХVШ ст. популярним методом (див.: Страшко В. Правила
передачі тексту кириличних документів XVI-ХVІІІ ст. та рекомендації для застосування
цих правил у виданнях наукового і науково-популярного типів. – К., 1992).
7. Докладніше див.: Дзира Я. Межигірський козацький літопис як пам’ятка української
історіографії XVII ст. // На пошану 80-річчя професора Теодора Мацьківа: Науковий
збірник. –К., 1999. – С.21-49.
8. Величко С. Літопис (Переклад В.О.Шевчука). – К., 1991. – Т.1. – С.26.
Олександр Астаф’єв (Київ)
Марія Астаф’єва (Київ)
ЕКЗАРХ І ГЕТЬМАН
(Мазепинська церква в Ніжині)
Як відомо, визначний діяч вітчизняної культури кінця XVІІ − першої половини
XVІІІ ст. поет, філософ і публіцист Стефан (Симеон) Яворський народився у 1658
році у місті Яворові на Львівщині. Після Андрусівського перемир’я 1657 року
Яворські перебралися в село Красилівку Козелецького повіту Чернігівської губернії. З
Красилівки Симеон подався вчитися у Києво Могилянський колегіум, де опанував
філософію, піїтику, богослов’я, граматику, спухав лекції знаменитих філософів і
богословів Лазаря Барановича, Іоасафа Кроковського та ін. Та найбільший вплив на
життя і подальшу долю Симеона мав Варлаам Ясинський, у 1669-1673 рр. ректор
Києво-Могилянського колегіуму, а згодом-київський митропополит. Саме йому
Симеон присвятив ряд панегіриків. За рекомендацією Варлаама Ясинського він іде
здобувати освіту у Львів, Познань, Вільно і повертається до Києва з дипломом
майстра філософії і вільних мистецтв.
Симеон витримує іспит перед професорами Києво-Могилянського колегіуму,
читаючи їм власні вірші латиною, польською та українською мовами, за що одержує
високу оцінку і звання “лавроносного поета”. У цей час він пише панегірик “Луна
голосу, що волає в пустелі” на честь гетьмана Івана Мазепи.
Взаємини Симеона і гетьмана особлива, і, і ми же час, драматична сторінка нашої
історії, досі, на жаль, не досліджена. Схоже, що Іван Мазепа пильно стежив за
духовним зростанням молодого богослова і підтримував його морально і матеріально.
Згодом в одній із своїх проповідей Яворський скаже: “... Повернувшись з духовним
зростанням молодого богослова і підтримував його морально і матеріально.
|