Етнос, етнологія, етнічність

La pensée ethnologique a longtemps lié les notions d’ethnie et de nation, la seconde étant censée procéder de la premiérè tout en lui étant hiérarchiquement supérieure, parce que dotée d’une dimension politique. Le substantialisme qui caractérisait la façon dont elles étaient abordées a abouti à une...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
1. Verfasser:	Госcьйо, Жан-Франсуа
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2006
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	З історії та сучасності французької етнології
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20143
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Етнос, етнологія, етнічність / Жан-Франсуа Госcьйо // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 28-32. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20143
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-201432011-05-22T12:04:41Z Етнос, етнологія, етнічність Госcьйо, Жан-Франсуа З історії та сучасності французької етнології La pensée ethnologique a longtemps lié les notions d’ethnie et de nation, la seconde étant censée procéder de la premiérè tout en lui étant hiérarchiquement supérieure, parce que dotée d’une dimension politique. Le substantialisme qui caractérisait la façon dont elles étaient abordées a abouti à une impasse théorique, la multiplication de définitions toutes également recevables signifiant au bout du compte l’impossibilité de les définir objectivement. Ceci a amené des auteurs comme Barth et Gellner à renouveler totalement l’approche de l’ethnicité et du fait national, et celle des rapports de l’une et de l’autre avec la culture, tandis que Benedict Anderson coupait le cordon ombilical rattachant conceptuellement la nation à l’ethnie. Ces clarifications théoriques devraient permettre à l’ethnologie française d’expliciter désormais sans gêne les problématiques d’une véritable ethnologie de la Frаnce. For a long time the ethnological reflection has joined together the notions of ethnic group and nation, the latter supposedly proceeding from the former, while being superior to it, since endowed with a political dimension. Substantialism, which characterized the way they were approached, led to a theoretical deadlock, the multiplication of definitions, all equally acceptable, signifying the impossibility of defining them objectively. This led authors such as Barth and Gellner to completely revise the approach of ethnicity and national fact and of their relation to culture, while Benedict Anderson cut the conceptual umbilical cord binding nation with ethnic group. These theoretical clarifications should enable French ethnology to explicit unrestrainedly the problematics of a genuine French ethnology. 2006 Article Етнос, етнологія, етнічність / Жан-Франсуа Госcьйо // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 28-32. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20143 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії та сучасності французької етнології З історії та сучасності французької етнології
spellingShingle	З історії та сучасності французької етнології З історії та сучасності французької етнології Госcьйо, Жан-Франсуа Етнос, етнологія, етнічність Народна творчість та етнографія
description	La pensée ethnologique a longtemps lié les notions d’ethnie et de nation, la seconde étant censée procéder de la premiérè tout en lui étant hiérarchiquement supérieure, parce que dotée d’une dimension politique. Le substantialisme qui caractérisait la façon dont elles étaient abordées a abouti à une impasse théorique, la multiplication de définitions toutes également recevables signifiant au bout du compte l’impossibilité de les définir objectivement. Ceci a amené des auteurs comme Barth et Gellner à renouveler totalement l’approche de l’ethnicité et du fait national, et celle des rapports de l’une et de l’autre avec la culture, tandis que Benedict Anderson coupait le cordon ombilical rattachant conceptuellement la nation à l’ethnie. Ces clarifications théoriques devraient permettre à l’ethnologie française d’expliciter désormais sans gêne les problématiques d’une véritable ethnologie de la Frаnce.
format	Article
author	Госcьйо, Жан-Франсуа
author_facet	Госcьйо, Жан-Франсуа
author_sort	Госcьйо, Жан-Франсуа
title	Етнос, етнологія, етнічність
title_short	Етнос, етнологія, етнічність
title_full	Етнос, етнологія, етнічність
title_fullStr	Етнос, етнологія, етнічність
title_full_unstemmed	Етнос, етнологія, етнічність
title_sort	етнос, етнологія, етнічність
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2006
topic_facet	З історії та сучасності французької етнології
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20143
citation_txt	Етнос, етнологія, етнічність / Жан-Франсуа Госcьйо // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 28-32. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT goscʹjožanfransua etnosetnologíâetníčnístʹ
first_indexed	2025-07-02T20:50:45Z
last_indexed	2025-07-02T20:50:45Z
_version_	1836569797572165632
fulltext	ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Етнос, етнологія, етнічність RÉSUMÉ Jean�François Gossiaux. Ethnie, ethnologie, ethnicité La pensée ethnologique a longtemps lié les notions d’ethnie et de nation, la seconde étant censée procéder de la premiérè tout en lui étant hiérarchiquement supérieure, parce que dotée d’une dimension politique. Le substantialisme qui caractérisait la façon dont elles étaient abordées a abouti à une impasse théorique, la multiplication de définitions toutes également recevables signifiant au bout du compte l’impossibilité de les définir objectivement. Ceci a amené des auteurs comme Barth et Gellner à renouveler totalement l’approche de l’ethnicité et du fait national, et celle des rapports de l’une et de l’autre avec la culture, tandis que Benedict Anderson coupait le cordon ombilical rattachant conceptuellement la nation à l’ethnie. Ces clarifications théoriques devraient permettre à l’ethnologie française d’expliciter désormais sans gêne les problématiques d’une véritable ethnologie de la Frаnce. Mots�clés : Ethnie. Nation. Ethnicité. Culture. SUMMARY Jean�Fransua Gosjo. Ethnic group, ethnology, ethnicity For a long time the ethnological reflection has joined together the notions of ethnic group and nation, the latter supposedly proceeding from the former, while being superior to it, since endowed with a political dimension. Substantialism, which characterized the way they were approached, led to a theoretical deadlock, the multiplication of definitions, all equally acceptable, signifying the impossibility of defining them objectively. This led authors such as Barth and Gellner to completely revise the approach of ethnicity and national fact and of their relation to culture, while Benedict Anderson cut the conceptual umbilical cord binding nation with ethnic group. These theoretical clarifications should enable French ethnology to explicit unrestrainedly the problematics of a genuine French ethnology. Key words: Ethnic group. Nation. Ethnicity. Culture. Чи можна думати про націю, не згадуючи одночасно чи завчасно про етнос? Найімовірніше, відповідь буде ствердною, якщо зважати на відмінність трактування цих двох понять у суспільних науках. Поняття «нація» було завV жди в центрі полеміки й теоретизування та цікавило деяV ких етнологів поза «великим дисциплінарним поділом» (див. статтю П’єра Бідара у цьому номері). Поняття ж «етV нос», навпаки, тривалий час залишалось поза увагою теоV ретиків. До того ж цей термін з’явився значно пізніше, ніж терміни етнологія й етнографія. Етнологія виникає наприкінці ХVІІІ ст., а етнографія — на початку ХІХ ст. на позначення відповідно расової та мовної класифікації. ЛиV ше 1896 року поняття етнос було «винайдене» Ваше де Лапужем для того, щоб позбавити основоположне для ньоV го поняття «раса» будьVякого культурного чи лінгвістичноV го виміру і надати йому виключно фізичного та психолоV гічного змісту. Як результат, цей термін ще довго мав доV сить непевне значення, щось на кшталт залишкового поV силання в текстах, присвячених систематичному вивченV ню національних рис. Наприклад, у «Трактаті про націоC нальності» Ван Геннеп, наче мимохідь, згадує «розміщенC ня річних водойм за етнічними чи, ще краще, за трансверC сальними національними зонами» ([1922]1995 : 171). ЄдиV ним класичним автором, котрий серйозно (але досить своєрідно) поставився до цього поняття і присвятив йому кілька сторінок у праці «Економіка і суспільство», є Макс Вебер. Етнічна група, на його думку, відрізняється від раси тим, що остання визначається спільним походженням, а перша ґрунтується лише на вірі у спільне походження (наV ція є таким же утворенням, як і етнічна група, але вона наV ділена більшою політичною пристрасністю, волею до поліV тичного буття). Етнічну ідентичність, головним чином, визначає саме усвідомлення відмінності від інших груп. Але соціальна реальність цього типу спільноти постає у Вебера важковловимою, аж до такої міри, що це поняття, позбавлене теоретичної значущості, заслуговує «бути виV кинутим за борт» (1971 : 423). Нація та галли Термін нація не завжди мав особливий статус, який за ним закріплять пізніше суспільні науки, тривалий час поV топаючи разом зі своїми семантичними сусідами у такій собі первинній невизначеності. Утворившись від латинV ського natio, він означав народження та спільне походV ження і до ХVIII ст. вживався як синонім до понять народ і плем’я на позначення жителів відкритих мандрівникаV ми екзотичних місцин. Так, Руссо згадує нації велетнів (наведено словником Petit Robert), а Деменьє видає праV цю «Дух традицій і звичаїв різних народів» ([1776], 1988). Поняття «етнос» ще не існувало. До того ж ці терV міни не мали ні політичної конотації, ні ієрархічної знаV чущості. ЖанVФрансуа ГОСCЬЙО ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Саме Французька революція надала їм політичної ваги, що, однак, не позбавляло їх багатозначності та навіть до певної міри їх «обігрувало». У праці «Що таке третій стан?» Сьєйє стверджує: «Якщо скасувати привілейований клас, то нація від цього не тільки б не програла, а навіть виграла». Інакше кажучи, нація визначається через викV лючення з неї привілейованого класу, тобто духівництва та знаті. Вона ототожнюється з народом у соціальному сенсі цього слова. Однак, наперекір універсальному обраV зу революційних часів, але згідно з етимологією, ця конV цепція ґрунтується на прабатьківстві (анцестральності) — сьогодні можна було б говорити про етнічну концепцію — і має бути загальновизнаною за простою логікою протисV тавлення. У праці «Нарис про французьку знать» (1732) Буленвільє виклав тезу, яка знайшла послідовників та згідV но з якою, аристократи походять від франків і їх принаV лежність до раси завойовників виправдовує їхню зверV хність. З цього логічно не доведеного до кінця припущенV ня бере початок розуміння нації як завойованого народу, а саме галлів. І справді, перші роки ХІХ ст. позначені таким явищем, як кельтоманія, для якого характерний пошук відлуння галльських часів у сучасних народних традиціях за вказівкою і під егідою Кельтської Академії. Заснована 1805 року, вона немов випадково втратила свою роль за часів Реставрації, а потім 1817 року перетворилася на Спілку Антикварів (Belmont, 1995). Теза Буленвільє буде знову в центрі уваги протягом усього ХІХ ст. (Noiriel, 1995), при цьому її супроводжуватимуть антагоністичні міркування, аж до визнання святими славетних галльV ських пращурів у підручниках ХХ ст. До того ж опозиція навіть сьогодні не втратила своєї ваги, про що свідчить поV леміка, яка спалахнула 1996 року навколо вшанування хрещення Кловіса. Це явище нагадує структурне протиставлення можновV ладців та простого люду, завойовників та корінних мешV канців, що характерне деяким африканським спільнотам (Іzard, 1992). Воно ґрунтується на уроках історії, яка, за ЛевіVСтроссом, відіграє в сучасних суспільствах роль, закV ріплену колись за міфом. Відносячи походження нації до початку історичних часів і закладаючи принцип первісної автохтонності, вона вписує національний факт до переV конливо спокійного субстанціалізму. Однак, на відміну від цієї концепції, деякі теоретики ХІХ ст., серед яких Ренану належить пальма першості ([1882], 1992), бажають відноV вити первинний волюнтаризм революції та віддають пеV ревагу політичній реальності нації. Остання бере свій поV чаток вже не з трансцендентної анцестральності, а з «повC сякденного плебісциту». Як Ван Геннеп розглядає національності Іншою є позиція Ван Геннепа ([1922], 1995), який до того ж відверто критикує Ренана. Він докоряє останньому за його «передусім психічну» ідею національності і за його припущення існування «національної манери мислення». Його незгода з самою суттю питання супроводжується таV кож плутаниною у термінології. Коли Ренан говорить про націю, то Ван Геннеп розуміє під цим «національність». Саме так, для нього первинним є поняття національності, а термін «нація» стосується національностей, які мають державу. «Національна» реальність, глибоко вкорінена в часі, не є первісно політичною, вона не походить від поліV тичної волі (хоча й може спонукати до такого волевиявленV ня). Таким чином, як стверджує Ван Геннеп, поняття франC цузька національність не є тотожним поняттю Французька Республіка, адже у Французькій Республіці співіснує чимаV ло національностей (провансальська, бретонська та інші). Проте програма Революції в цьому питанні є, на його погляд, потворною. Конвент винен у розробці «політики мовного пригнічення і переслідування», яка надалі пороV дить конкурентів у Європі. «Первородним гріхом» респубV ліки є невизнання розмаїття діалектів та звичаїв, тобто заV перечення однієї з найприродніших рис людства. Адже для автора «Трактату про національності» першим і універV сальним почуттям є приналежність до певної групи. «НаV ціональне почуття» є по суті більш раннім, ніж термін, яким його позначають, тим самим наділяючи його поліV тичною легітимністю. Французькому патріотизму, аби заV явити про себе, не потрібна була революція. Ван Геннеп, насправді, не заперечує існування франV цузької національності, яка співіснує в республіці з іншиV ми національностями. Приєднуючись у даному випадку до постреволюційних уявлень, він приписує їй галльську анцестральність. Цю спорідненість він відкрито наділяє ідеологічним виміром. Ван Геннеп стверджує, що нове відV криття дороманської Європи, яке передусім завдячує етV нографії, не є чужим для національних рухів ХІХ ст. НаціоV нальний принцип можна інтерпретувати як повернення «первісного європейського принципу», тобто принципу рівV ності і свободи людей. Визначаючи національний феномен як первісне і узаV гальнююче почуття, Ван Геннеп виводить з нього власне етнографічне поле пошуку. Національність — це цілісV ність, яку можна визначити науково (і яка, отже, має визV начену сутність), навіть якщо «на даній стадії досліджень жодна дефініція не є достатньою, бо не враховує всі задіяC ні елементи». Автор «Трактату...» вважає своїм програмV ним завданням продовжувати дослідження аж до розробV ки визначення, яке б його задовольнило. З цією метою маV ють бути досліджені зовнішні прояви національності, її символи, а також її внутрішні елементи і загальні закони її генезису та еволюції. Справді, «Порівняльний трактат національностей» відповідає першій частині цієї програV ми. Було видано перший том під назвою «Зовнішні складоC ві національності». Наступні два томи так і не побачили світ. Вищезгадана праця є найвичерпнішим дослідженням з визначення відмінностей, розробки класифікації, чіткоV го географічного і соціального розмежування. Серед «диC ференційних символів» особлива увага приділяється мовам та різним прийомам і маніпуляціям, що є об’єктом дослідV ження. Також підкреслено та яскраво проілюстровано важливу роль політики у мовній статистиці та переписі населення. Водночас міркуванням Ван Геннепа властива певна двозначність. Мови є маркерами, якими можна маV ніпулювати — і прикладів цьому достатньо в самому «Трактаті...», — однак вони складають саму сутність наV ціональності. Іноді, коли автор захоплюється доведенням Ж.CФ. Госcьйо. Етнос, етнологія, етнічність 29 ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 З історії та сучасності французької етнології 30 своєї думки, здається що мови повністю визначають націV ональність, зливаються з нею ( «[…] розділ «Мови», тобто «Національності»). До речі, автор свідомо вдається до таV кого змішання задля побудови політичного проекту: «Потрібна була велика пропагандистська робота з боку народів, зацікавлених у тому, щоб керівні кола та населенC ня Західної Європи зрозуміли, що відтепер має існувати прямий і постійний зв’язок між політичними та мовними кордонами». А потім Ван Геннепа охоплює глибокий смуV ток з приводу того, що ця «нова орієнтація» не була переV несена на колонії, «де мова і національність місцевого наC селення не беруться до уваги» (там само). «Трактат...» присвячено передусім європейському ареалу, його автор не встановлює жодної якісної різниці між населенням різV них континентів. Тут немає жодного сліду тієї ієрархії (зокрема показаної Моссом), за якої деякі спільноти засV луговували б титулу нації, в той час як інші змушені були б залишатися етносом. Якщо відчуття приналежності до певної групи є загальним, то чому б так само універсально не називати цю групу національністю? Семантична настаV нова заслуговує на політичну петицію. Яким би не було визначення цієї основоположної єдV ності, національним чи етнічним, доводиться констатуV вати, що Ван Геннеп не завершив свій початковий проV ект, який полягав у об’єктивному визначенні цього поV няття, виокремленні його внутрішніх складових, його сутності. Автор проаналізував лише його «зовнішні склаC дові», символи, маркери. Звісно, існують суб’єктивні чи кон’юнктурні причини того, що перший том «ТрактаC ту...» не мав обіцяного продовження. Проте, можливо, справа також у певних теоретичних труднощах, коли йдеться про надто очевидний об’єкт дослідження. У даноV му випадку, незважаючи на задекларовані амбітні цілі, етнологія Ван Геннепа не перевершила концепції його сучасників, де національне звичайно веде початок від етC нічного, про що рідко згадують і ніколи не дають цьому визначення. Нечітке визначення Що б етнологи постійно не запитували один у одного про сутність, яка складає, принаймні етимологічно, предмет їхV ньої дисципліни, в цьому немає нічого дивного: для етноV графії, яка виходить за межі звичного, етнос є, головним чиV ном, операційним поняттям, що розмежовує поле її спостеV реження; для етнографії загалом, як і для Volkskunde зокреV ма, народ — поняття, яке ще й досі не визначене. І не дивно, що першими, хто спробував теоретично опрацювати це пиV тання, були росіяни, точніше, радянські вчені. Дані, якими вони володіли на той час, не давали їм чіткої відповіді, але безліч різних дрібниць надавало їм інформацію про дійсну реальність. Широкогоров (1936), розробляючи «теорію етC носу», визначає етнічну одиницю за п’ятьма рисами: — наявність спільної мови, — свідомість, здатна утворювати ціле, в якому його члеV ни користуються взаєморозумінням (елемент, що містить одразу два поняття: свідомість та інтеркомунікабельність), — наявність спільної культури, — переконання у спільному походженні, — існування звичаю ендогамії. Проте поняття етнос не зводиться до поняття етнічної одиниці. Етнос не визначає просто групу чи конкретне об’єднання людей, а означає стан рівноваги усередині посV тійного «процесу адаптації». Інакше кажучи, етнос визнаV чає одночасно етнічну єдність і відцентрові та доцентрові сили, від рівноваги яких залежить його стабільність. Теорія була відновлена і розвинута у другій половині стоV ліття радянською етнографією і динамічно визначила перV спективу розвитку (Bromley, 1983). Отже, етнос стає родоV вою одиницею подвійної діахронічної і синхронічної типоV логії. Виходячи з цього, плем’я, народність і нація складають три послідовні історичні форми: первісна епоха — епоха племені; часи рабства і феодалізму — часи етносів (або наV родів); нація з’являється з капіталізмом (і продовжує існуваV ти в умовах соціалізму). У синхронічному плані виокремлюV ємо, від менших до більших, етнографічні групи або підетноV си (приклад: гуцули); етнос у прямому розумінні (приклад: українці); метаетнічні об’єднання (без прикладу). Ця струкV тура фактично відповідає спробі опису радянської реальносV ті у телеологічному розумінні (поява «радянської людини» — «гомо совєтікуса»). Вона, безумовно, відчула вплив початку розпаду СРСР (і радянської школи). Однак вона живе як найV завершеніша модель в обох значеннях терміна — основних концепцій етнічності та етнонаціональних теорій. На Заході визначення поняття народності не існувало доти, поки вивченням цього питання не почав займатися Мердок, який хотів всебічно порівняти дане поняття, захоV пившись антропологією на рубежі п’ятдесятих років (МurV dock, 1949, 1958). Необхідність систематизувати дані поV рівняння пов’язана з визначенням серед великої кількості фактів об’єктивних одиниць, які треба порівнювати і, таV ким чином, мати універсальне визначення етнічного угруV повання. Багато вчених працювали над дослідженням даV ного питання, поєднуючи різні критерії, що аналогічні тим, які розробив ще раніше Широкогоров. Дослідження цих вчених повторювалися, але кожний пропонував своє бачення меж цих критеріїв. Мабуть цим можна пояснити, що за кілька десятиліть до цього Ван Геннеп обмежує свої дослідження «зовнішV нім елементом», а саме тим, що він називає національнісV тю, та не включає у свій проект дослідження «внутрішніх елементів» і не аналізує закони генезису та еволюції. ДоV вільне визначення поняття а priori і неможливість харакV теристики а posteriori — ознаки нездоланних протиріч, що були притаманні даному підходу, тобто дослідженню суті поняття «етнос». Даний метод не властивий етнограV фічному підходу, який базується на дослідженні суттєвих («культурних») елементів. Цей метод відповідає історичV ному підходу, який визначає етнонаціональну сутність, що зберегла протягом тривалого часу спільну культуру. У даному випадку він стосується вибору початкового клюV чового моменту чи початку дії (без якого не існувало б ісV торії, а була б метафізика). Не можна шукати коріння французького етносу (чи «національності») у галлів чи франків часів Кловіса, незалежно навіть від згаданої вище конотації, без визначення змісту, який вкладають у це пиV тання. У другому випадку вчені наполягатимуть на думці ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Ж.CФ. Госcьйо. Етнос, етнологія, етнічність 31 про скандинавське та християнське походження; у перV шому — доводять суто французьку рису таких груп, як ваV лонці або романці. Нові підходи Отож, поняття «етнос» та його розширене тлумачення — «етноVнаціональний» — можуть завести у глухий кут чи привести до помилкових теорій, які базувалися на нечітV ких визначеннях поняття культури. Так пояснює свої пеV рестороги Макс Вебер. Проте розгляд етнічності, з одного боку, національного фактора, — з іншого, і нарешті співV відношення першого і другого з культурою, — ці нові підV ходи були розроблені протягом 1960—1970 років учениV ми, які теж у своїх працях заходили у глухий кут. У відомій праці «Етнічні групи та кордони» (1969) Фредрік Барт повністю руйнує попередні стереотипи, бо вважає, що етV нічна група не є культурним об’єднанням. На його думку, етнічність не базується на питанні культури, а є соціальV ною організацією, тому що етнічна група не може існуваV ти ізольовано (сама по собі). Етнічні групи можуть вирізV нятися тільки як одні по відношенню до інших, а головний антропологічний факт — це кордон, що їх розділяє. Цей кордон визначається показниками, які, головним чином, складають культурні риси. Інакше кажучи, етнічні групи визначаються одна по відношенню до іншої за сукупністю спільностей і відмінностей культур. Таким чином, у теорію знову включається поняття «культура», що було виключеV не з самого початку при розробці цієї теорії. Все ж мова не йде про суттєво визначене поняття. Це мають взяти до уваги етнологи, тому що сукупність спільних і відмінних культурних рис не є досить об’єктивним поняттям, хоча й виступає домінантною ознакою. Менш ніж через десять років після виходу праці «ЕтнічC ні групи та кордони» Геллнер ([1983] 1989) висуває своє тлумачення поняття нація, яке було революційним, на зразок вчення Коперніка. Це тлумачення співзвучне з теоV рією Барта щодо поняття етнос. Він вважає помилкою розглядати національну сутність як предмет вивчення в собі, давати а priori її визначення та характеристику. НайV важливіший соціальний факт — на що треба найперше звернути увагу — це націоналізм, а поняття нація є лише похідним. Що б там не було визначено історично, але, перш за все, його треба аналізувати як структурний феноV мен, який складає основну мету антропології. Згідно з цим аналізом, націоналізм з’являється безпосередньо у процеV сі переходу від «аграрного суспільства» до індустріальноV го. Дійсно, індустріалізація передбачає атомізацію сусV пільства й одночасно вимагає всеохоплюючого спілкуванV ня (між усіма членами суспільства), а також універсальноV го підходу до культури освіти. Ця потреба породжує намір створення високої культури, яку сприймуть усі члени сусV пільства і яка складатиметься з елементів місцевих кульV тур. Таку культуру було «винайдено» і затверджено поліV тичною галуззю. Націоналізм — це не що інше, як рух, меV тою якого є досягнення ідеалу — державиCнації. Геллнер радикально переглядає співвідношення між культурою і національним фактором. Звичайно, питанню культури він відводить провідне місце у своїй теорії. В даV ному випадку йдеться про наукову, продуману культуру («високу культуру»), а не про народну, яка є первинною, тобто трансцендентною. Місцеві культури розглядаються в цьому дослідженні та сприймаються як символічний арV сенал націоналізму. Але у жодному разі, як стверджує ГелV лнер, націоналізм не може використовуватись як фактор пробудження давньої сили («культури» або «нації»), що дрімала — хоча і таке трапляється. Якщо Барт і Геллнер знову поставили під сумнів співвідV ношення етносу та культури, з одного боку, і культури та нації, з іншого, то це і є пуповина, що поєднує в культурноV му плані націю та етнос, які Бенедикт Андерсон у своїй теV орії розділив на «умовні общини» (Anderson, [1983] 1995). Беручи приклад поділу іспаномовної Америки на шляху до незалежності, Андерсон доводить, що національна свідоV мість різних груп (які конкурують між собою) може розвиV ватися на базі адміністративного поділу. Креольська свідоV мість лягла в основу європейської моделі нації, що вільна від Volksgeist. Слід зауважити, що теорія Геллнера, хоч і зоV середжена головним чином тільки на центральноєвропейV ській парадигмі (проілюстрованій параболою Рюрітані), все ж могла б дати визначення поняття етнос, або принайV мні вона не допускає існування трансцендентного чи доV мінуючого етносу. «Етнічна» ідентифікація, яка розкриває рюрітанських націоналістів, — це специфіка, яка виникла від відчуття утиску та визнання спільних інтересів, що виV ражаються в одній формі. Французька апорія Якими б не лишались резерви в тому чи іншому аспекV ті теоретичних розробок, створених такими вченими, як Барт, Геллнер і Андерсон, а також декількома іншими, як скажімо, історик Ерік Гобсбаум, вони безсумнівно зробиV ли вагомий внесок у наукові дослідження етнічності та наV ціонального фактора, усунувши початкову неточність тлуV мачень понять «етнос», «культура» і «нація», що дозволяло розв’язати питання апорії (логічних парадоксів). Від цієї плутанини й апорії французька етнологія (сприймається як етнологія Франції, розроблена французами), без сумніV ву, постраждала більше, ніж інші європейські етнології. Кельтизм міг стати основою на зразок екзагонального Volkskunde. Припинення існування Кельтської Академії — і причини тут були не тільки політичні — позначило також кінець спроби твердження про галлоVроманську специфіV ку, тобто специфіку популяції «кельтів», які, не розмовляV ючи кельтською мовою, передавали мешканцям дещо паV радоксальний і, в усякому разі, не схожий на справжній Volkskundе, основою якого є лінгвістична ідентичність. Однак щодо Volkskunde, коли ілюзії кельтизму розвіяV лись, необхідно було зібрати певні матеріали (Sébillot, 1904), щоб увести термін фольклор як назву для дисципліV ни, яка присвячена вивченню усної літератури, а також наV родних звичаїв та вірувань. В основу цієї дисципліни було покладено ідеологію. Йдеться про впровадження термінів народ, народний твір, народна душа, у розумінні батьківщиC на: «Зразок фольклору, який вчить любові до батьківщини» ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 (Saіntyves, 1936 : 9). А термін нація більше не вживався. Під словом «народ» малися на увазі традиції, минуле, пережитV ки. Цей підхід є консервативним, а не революційним. НаV віть якщо термін «фольклор» вживатиметься у старому тлуV маченні і нав’язуватиметься «французькій етнології», то дослідження залишаться провінційними, периферійними, носитимуть печать тропізму. Але інституціоналізація французької етнології й дослідження народних традицій є явною ознакою нації (як і Національний1 музей мисV тецтв і народних традицій), сильні моменти цієї інституV ціоналізації (кінець 30Vх років, післявоєнні роки, 60Vті роV ки) — це час становлення нації. Таке протиріччя криється більше в полеміці, ніж у розв’язанні конкретних питань. Наведені вище теоретичні пояснення відтепер повинні дозволити етнології без перешкод розв’язувати проблемні питання, що стоять перед нею. Розглядаючи етнічність швидше як соціальну подібність, ніж як суттєву ідентичV ність, уникаємо протиставлення трансформованого етноV су національному, принцип походження яких вважається однаковим. Автономізація національних рис зі своєю етV нокультурною оболонкою утворює справжню антрополоV гію нації. Такими є підвалини етнології Франції, яка не просто має назву етнології, що є у Франції, але і є невід’ємV ною частиною європейської етнології. З історії та сучасності французької етнології 32 1 Визначення національний для Музею мистецтв і народних традицій є, безумовно, адміністративним терміном. Примітки Agulhon M. Cultures et folklores républiV cains. — Paris, 1995. Anderson B. 1983, Imagined CommunitiV es: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism, Londres, (trad. fr. L’imaginaire national: réflexions sur l’origine et l’essor du nationalisme. — Paris, 1996). Barth F. Ethnic groups and Boundaries. The Social Organization of Culture DifferenV ce. — Bergen/London, 1969. Belmont N. Aux sources de l’ethnologie francaise. L’académie celtique. — Paris, 1996. Bromley Y. Processus ethnique. — MosV cou, 1983. Demeunier J. N. [1776], L’Esprit des usaV ges et des coutumes des differénts peuples. Préface de Jean Pouillon. — Paris, 1988. Gellner E., 1983, Nations and Nationalism, Oxford, Basil Blackwell, (trad. fr. Nations et nationalismes. — Paris, 1989). Gossiaux J.CF. Ethnicité, nationalités, natiV on. Р. 27 — 40 in M. Abélès et H.VP. Jeudy, eds, Anthropologie du politique. — Paris, 1997. Hobsbawm E. Nations et nationalismes deV puis 1780. — Paris, 1992. Izard M. L’Odysée du pouvoir. Un royaume africain: État, société, destin individuel. — Paris, 1992. Murdock G. P., 1949, Social Structure, New York, 1958, The Free Press, (trad. fr. De la structure sociale. — Paris. Payot. 1972); Outline of World Cultures, New Haven, HuV man Relations Area Files, 1958. Noiriel G. SocioVhistoire d’un concept. Les usages du mot «natonalité au XIXe siécle» // Genèses. — 1995. — № 20. — Р. 4 — 23. Renan E. [1882], Qu’estVce qu’une natiV on? — Paris, 1992. Saintyves P. Manuel de folklore. — Paris, 1936. Sebillot P. Le folklore de France. — Paris, 1904. Shirokogoroff S. M. La théorie de l’Ethnos et sa place dans le systéme des Sciences anV thropologiques // L’Ethnographie. — 1936. — Р. 85 — 115. Van Gennep A. [1922], Traité des nationaV lités. — Paris, 1995. Weber M. Économie et société. — Paris, 1971. Література

Етнос, етнологія, етнічність

Institution

Ähnliche Einträge