Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії

Les Alpes ont joué un rôle précoce et décisif dans l’intérêt de Van Gennep pour la recherche folklorique. Ces montagnes où il a passé une partie de sa jeunesse ont constitué un fécond terrain d’exploration et d’expérimentation pour l’élaboration et la validation d’hypothèses scientifiques fortes (th...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автор:	Пріва, Жан-Марі
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2006
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	З історії та сучасності французької етнології
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20146
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії / Жан-Марі Пріва // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 49-53. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20146
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-201462011-05-22T12:04:46Z Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії Пріва, Жан-Марі З історії та сучасності французької етнології Les Alpes ont joué un rôle précoce et décisif dans l’intérêt de Van Gennep pour la recherche folklorique. Ces montagnes où il a passé une partie de sa jeunesse ont constitué un fécond terrain d’exploration et d’expérimentation pour l’élaboration et la validation d’hypothèses scientifiques fortes (théorie des rites de passage ou théorie des «zones folkloriques» par exemple). Van Gennep a aussi publié de grandes monographies folkloriques issues d’enquêtes directes ou indirectes, en particulier sur le Dauphiné et la Savoie. Notre article met l’accent sur l’enquête de terrain et les problèmes de communication avec les «témoins» interrogés. Van Gennep critique vivement les recherches qui généralisent à partir d’observations très localisées ou qui s’aveuglent sur la qualité des informations recueillies dans des situations d’échanges souvent très inégaux. Mais l’ambition encyclopédique de Van Gennep le conduira en fait à transiger avec ses propres exigences méthodologiques à la fois fortes et pionnières. The Alps played a crucial role in Van Gennep’s interest in folklore research. Mountains were he spent a part of his youth, became a fruitful basis of his theoretical research and experiments for putting into shape and supporting important hypotheses such as the «theory of the passing rituals» or the theory of the «folk zone». Van Gennep published fundamental folkloristic books which were the result of his direct and indirect research, of Dauphiné and Savoy in particular. In this article the importance of regional studies and the problems of communicating with the respondents are pointed out. He actively criticized the studies in which the results of the local research are generalized as well as studies in which the quality of the received information is ignored, or is interpreted incorrectly. His encyclopedic ambitions led him to creation of his own research methods which were fundamental and pioneering at the same time. 2006 Article Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії / Жан-Марі Пріва // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 49-53. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20146 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії та сучасності французької етнології З історії та сучасності французької етнології
spellingShingle	З історії та сучасності французької етнології З історії та сучасності французької етнології Пріва, Жан-Марі Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії Народна творчість та етнографія
description	Les Alpes ont joué un rôle précoce et décisif dans l’intérêt de Van Gennep pour la recherche folklorique. Ces montagnes où il a passé une partie de sa jeunesse ont constitué un fécond terrain d’exploration et d’expérimentation pour l’élaboration et la validation d’hypothèses scientifiques fortes (théorie des rites de passage ou théorie des «zones folkloriques» par exemple). Van Gennep a aussi publié de grandes monographies folkloriques issues d’enquêtes directes ou indirectes, en particulier sur le Dauphiné et la Savoie. Notre article met l’accent sur l’enquête de terrain et les problèmes de communication avec les «témoins» interrogés. Van Gennep critique vivement les recherches qui généralisent à partir d’observations très localisées ou qui s’aveuglent sur la qualité des informations recueillies dans des situations d’échanges souvent très inégaux. Mais l’ambition encyclopédique de Van Gennep le conduira en fait à transiger avec ses propres exigences méthodologiques à la fois fortes et pionnières.
format	Article
author	Пріва, Жан-Марі
author_facet	Пріва, Жан-Марі
author_sort	Пріва, Жан-Марі
title	Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії
title_short	Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії
title_full	Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії
title_fullStr	Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії
title_full_unstemmed	Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії
title_sort	арнольд ван геннеп: теорія та практика етнографії
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2006
topic_facet	З історії та сучасності французької етнології
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20146
citation_txt	Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії / Жан-Марі Пріва // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 49-53. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT prívažanmarí arnolʹdvangennepteoríâtapraktikaetnografíí
first_indexed	2025-07-02T20:50:52Z
last_indexed	2025-07-02T20:50:52Z
_version_	1836569804566167552
fulltext	ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 «Коли мені було шістнадцять років, я їздив із друзями з Шамбері (Chambéry) та Шаля (Challes) на ярмарок в АспV рeмон (Aspremont); на той самий ярмарок приїжджали хлопці зі Шапареяна (Chаpareillan). І вони, і ми запрошуV вали місцевих дівчат танцювати; деякі з них погоджувалиV ся, добре знаючи, чим все скінчиться: звичайнісінькою бійкою, з якої зазвичай виходять із підбитим оком та ґуV лею на лобі. Але врештіVрешт і ми, і хлопці зі Шапареяна почали глузувати з дівчат з Аспрeмона!» Напевно, міряючись силою зі своїми суперниками, моV лодий Арнольд визначав таким чином силу місцевих соціV альних звичаїв. І можна побитися об заклад, що це грубе і водночас веселе посвячення в дійсність савойської фольV клорної культури змусило його замислитися. І. «Зародження любові до науки» За його словами, вирішальну роль у тому, що він захоV пився дослідженням фольклору, відіграли Альпи: «Усі обставини мого життя сприяли тому, щоб я почав вивчати фольклор Дофіне. За кілька років до мого народV ження моя бабуся по материнській лінії вийшла заміж вдруге за Чарльза Форньє, сина Естелли, подруги Берліоза. Подружжя Форньє було знатного роду і мало багато шлюбV них союзів у країні; у дитинстві, та й пізніше, під час каніV кул, я жив у справжньому дофінському середовищі на стаV рій скелі. Мій двоюрідний дядько був нотаріусом у СентV Симфор’єні (St. Symphorien) в Озоні. Я часто прогулювавV ся з його сином, моїм кузеном Фердинандом, котрого поV тім було вбито у Тонкіні. Разом зі своєю тіткою Кітті ФорV ньє я об’їздив усі землі Морестелю, де вона побудувала буV динок із терасою і величезною майстернею. Мої батьки жили в Шалі, недалеко від Шамбері, і підлітV ком я досліджував Картезіанський масив та Бельдон (BelleV donne), спускався до Уази через долину Віяр (Villards). Але в той час я ще не замислювався про існування фольклору. Захоплення наукою (яке й зараз досить сильне) виникло в мене під час спілкування з селянами з рівнин та гір». Його донька Кітті підтвердить, що батько почав цікавиV тися альпійським фольклором2 у підлітковому віці: «Там він був щасливий. Його вітчим, з яким у нього буV ли хороші стосунки, давав йому достатньо свободи, і він часто сам ходив у гори у пошуках старовинних монет, ноV чуючи на фермах; він приносив також італійський і савойV ський посуд для своїх батьків (…)»3. У своїх іноді аж надто особистісних статтях у «Mercure de France» Арнольд Ван Геннеп неодноразово висловлюV вав свою відданість альпійським землям та місцевим мешканцям: Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії RÉSUMÉ Jean�Marie Priva. Arnold Van Gennep: théorie et pratique de l’etnographie Les Alpes ont joué un rôle précoce et décisif dans l’intérêt de Van Gennep pour la recherche folklorique. Ces montagnes où il a passé une partie de sa jeunesse ont constitué un fécond terrain d’exploration et d’expérimentation pour l’élaboration et la validation d’hypothèses scientifiques fortes (théorie des rites de passage ou théorie des «zones folkloriques» par exemple). Van Gennep a aussi publié de grandes monographies folkloriques issues d’enquêtes directes ou indirectes, en particulier sur le Dauphiné et la Savoie. Notre article met l’accent sur l’enquête de terrain et les problèmes de communication avec les «témoins» interrogés. Van Gennep critique vivement les recherches qui généralisent à partir d’observations très localisées ou qui s’aveuglent sur la qualité des informations recueillies dans des situations d’échanges souvent très inégaux. Mais l’ambition encyclopédique de Van Gennep le conduira en fait à transiger avec ses propres exigences méthodologiques à la fois fortes et pionnières. Mots cléfs: Arnold Van Gennep. Les Alpes. Theorie des «zones folkloriques». Recherche folklorique. SUMMARY Jean�Marie Priva. Arnold Van Gennep: the Theory and Practice of Ethnography The Alps played a crucial role in Van Gennep’s interest in folklore research. Mountains were he spent a part of his youth, became a fruitful basis of his theoretical research and experiments for putting into shape and supporting important hypotheses such as the «theory of the passing rituals» or the theory of the «folk zone». Van Gennep published fundamental folkloristic books which were the result of his direct and indirect research, of Dauphiné and Savoy in particular. In this article the importance of regional studies and the problems of communicating with the respondents are pointed out. He actively criticized the studies in which the results of the local research are geneV ralized as well as studies in which the quality of the received information is ignored, or is interpreted incorrectly. His encyclopedic ambitions led him to creation of his own research methods which were fundamental and pioneering at the same time. Key words: Arnold Van Gennep. The Alps. The theory of the «folk zone». Folklore research. ЖанVМарі ПРІВА ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 «Цієї зими, провівши вісім днів у Савойї, я зробив деV кілька відкриттів. Перш за все, я поглянув дорослими очиV ма на чудовий зимовий пейзаж долини Шамбері, з якою я знайомий з юності, і красу якої я не мав змоги оцінити. Жодне інше місце французьких та швейцарських Альп не має нічого подібного до цього куточка, особливо у порівV нянні з Шармет (Charmette) або виноградниками Савойї. Найбільше вражає хребет Бельдон: він знаходиться в глиV бині застави, оточеної гірськими хребтами. У цьому місці дуже гармонійно поєднуються плоскогір’я з високогір’ями, рівнини з гостроверхими скелями. Тепер я розумію, що Руссо створив саме цей пейзаж — брутальний і водночас м’який, сильний і слабкий (…). Також я відкрив для себе савойський музей і музей в Аннесі (…). І, нарешті, я познайомився з молодим учитеV лем, котрий займався живописом, гончарством, виробляв різні предмети з дерева, і почав займатися кеармікою, вивчаючи ази цієї справи за межами школи. Серед гончарV них виробів пана Поля Жаке найбільше мені подобаються ілюстрації місцевої флори і фауни, а після них — танок прекрасних дам у сучасних сукнях (…). Його кераміка безV посередньо пов’язана з традиційними гончарними вироV бами Савойї; це щось на зразок індивідуального винаходу окремо від колективного, усталеного і обмеженого виробV ництва (…). Це рідкісна нагода осягнути життєвість місцеV вих змін»4. Ця «жага до науки» принесла чудові наслідки. АльпійV ська бібліографія Арнольда Ван Геннепа з фольклористиV ки охоплює півстоліття, починаючи з короткої публікації на тему «ознак власності» у Савойї, у 1902 році в журналі «Народні традиції»5, і аж до його «Критичного огляду наV родного мистецтва в Альпах»6, який з’явився у 1947 році. Доробок Арнольда Ван Геннепа, присвячений західній альпійській етнографії і франкофонії, від Дофіне і аж до Савойї (не кажучи вже про декілька наукових праць із швейцарського7 фольклору), налічує близько 60 видань. Найбільша частина цих праць міститься у «Manuel de folV klore francais contemporain»8 в адаптованій формі. Деякі з цих праць є не тільки об’ємними, а й важливими з точки зору новаторства: «Савойя була terra incognita для фольV клористики, поки я не розпочав там свої дослідження, котV рі з плином часу ставали більш систематизованими (…). Завдяки відданим друзям, а також вивченню різноманітV них малодосліджених місць загалом я назбирав 554 факV ти, що представляють близько тисячі місцевостей. ВелиV чезна кількість цих матеріалів представлена у 12Vти томах, до яких додається атлас зі ста картами, що були опублікоV вані іншими авторами»9. Уявімо також, що «найбільші» монографії з фольклоV ристики Франції є результатом досліджень Арнольда Ван Геннепа і можуть дати відповіді на запитання, які він стаV вив своїм кореспондентам, та включають два комбіновані методи»10. Проведення систематизованого дослідження і безпосередній архаїзм спостереження дають Арнольду Ван Геннепу змогу висвітлити «альпійські порівняння» і таким чином сприяти розвитку «порівняльного вивчення французького фольклору»11 як єдиного цілого. ІІ. Дослідження альпійських земель Для Арнольда Ван Геннепа Альпи є не лише улюбленим місцем. Це місце досліджень, місце випробувань, а також можливість підтвердження деяких наукових гіпотез, що становлять основу його праць. Це, насамперед, його славV нозвісна теорія про перехідність обрядів12, покладена в осV нову його найважливішого дослідження: «Мої дослідження — як в Дофіне та Савойї, так і в інших місцевостях — можна вважати своєрідним контролем, під який я хочу взяти загальну теорію моїх перехідних обряV дів. Для виведення цієї загальної теорії я застосував порівV няльний метод. Але пізніше (дослідивши різноманітні місV цевості) я зробив висновок, що ця теорія не може ґрунтуV ватися тільки на двох елементах, які я обрав раніше, — геV ографії та історії. Отже, — додає Арнольд Ван Геннеп, — я зробив вибір на користь монографічного дослідження теV риторій, що є чітко обмеженими і мають загальновідому історію. Савойя стала ідеальним місцем для цього, так саV мо, як і Дофіне; і цього разу факти змушують мене визнаV ти існування схеми перехідних обрядів (…)»13. Тут також ідеться про розуміння фольклору як наукової дисципліни (з його різноманітними поняттями, як, напV риклад, «фольклорні зони»), а не лише як дослідження, пов’язане з історією (переважно після ХІХ ст.) або соціолоV гією (на шляху узаконення)14: «Ретельне дослідження фольклору в гірських місцевостях (...) показало, що різна висота їх розташування не створює перешкод для пошиV рення звичаїв. У Савойї найбільш показовим є поділ півV нічVпівдень, починаючи з верхів’їв гір та річок. У Високих Альпах так само, як і на решті території Франції та Європи, фольклор розвинувся і продовжує розвиватися з огляду на його унікальність і незалежність від умов орографії, гідV рографії та економіки, хоча ці умови обов’язково перетиV наються з умовами психічними та соціальними...»15. Зрештою це стосується визначення власної методології фольклориста, а саме — дослідження місцевості з визначеV ною метою. На противагу компіляційним працям чи описам, що беV руть початок із розгорнутих досліджень, Арнольд Ван ГенV неп виступає на захист динамічного, глобального та локаV лізованого дослідження: «Лише після війни я зміг застосуV вати до Дофіне метод дослідження «община за общиною», котрий через сорок років відкрив мені 540 общин у двох савойських департаментах. Це суттєвий показник, якого рідко досягали у французьких фольклорних монографіях. Класифікація фактів, окреслена певними рамками, я споV діваюся, стане в пригоді іншим для завершення праць, що донесуть до регіоналістів та вчених величезну кількість нового матеріалу, який стане для них справжньою знахідV кою...»16. Цей вид дослідження, основою якого є вивчення культури народу, має на меті розуміння «внутрішнього», яке Арнольд Ван Геннеп інакше називає «народна психоV логія». «Вангеннепіанство» прагне зрозуміти на внутрішV ньому рівні логіку народної культури за допомогою «обV робки» певної місцевості і виходить з того, що «кожна соV ціальна одиниця постає з безмежною кількістю різномаV нітних граней, котрі залежать одна від одної, і поєднання яких має особливий характер»17. З історії та сучасності французької етнології50 ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Ж.CМ. Пріва. Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії 51 Така методологічна (а отже, й теоретична) орієнтація спрямована на схрещення наукових, установчих та ідеоV логічних питань. Насправді, після Першого міжнародного з’їзду фольклористів (Париж, 1937), наукові праці АрV нольда Ван Геннепа були «жорстоко недооцінені», і ця «маргіналізація» пояснюється акцентом на різноманітV ність, яка завжди вносить новизну в «народні вчення» (а не є завжди однорідною, як у офіційних вченнях). З того часу, на відміну від більш сьєнтистських і пасеїстських або позитивістських і соціоцентристських проектів, заV дум Арнольда Ван Геннепа змушує замислитися «не про загальне, а про конкретне, з метою визначення сутності місця, а не класу»18. ІІІ. «Розмовляти «на рівних» із пастухом» Арнольд Ван Геннеп жваво відреагував на таке публічне «відкидання» у вирішальний період для майбутнього науV ки. У своїй етнографічній хроніці у «Mercure de France» від 15 лютого 1938 року він написав: «Завжди одне й те ж: син буржуа спочатку отримує середню освіту, потім — вищу, провівши свої дитячі роки поза сільським чи робітничим середовищем свого села чи міста. Він неспроможний розV мовляти «на рівних» з пастухом, ковалем, фермером і «страждає» (згідно з дослідженнями) через тих, чиї мову і звичаї він ігнорував з дитинства. Він постає перед цим «диким» світом із знаннями, яких достатньо лише для складання іспитів»19. Подібні явища описує й П. Бурдьє як «навички, отримаV ні зі школи». Проте вони є зовсім протилежними20, на думV ку Арнольда Ван Геннепа, професійним принципам сучасV ного фольклориста. Метою праці «Розмова «на рівних» із пастухом» є досV лідження пізнання, а отже, й комунікації. Для досягненV ня наукової цілі необхідні численні умови, котрі пропоV нуються в ідіолектальному формулюванні, через те, що складність предмета — у відображенні його експресії. Насамперед, він погоджується з тим, що треба залишити свій кабінет, щоб не застрягти в «рутині колекціонера старовини і дивацтв», цікавитися «живими» усними джеV релами і не присвячувати себе «історичним дивацтвам» архівних джерел21. Під час дослідження місцевості фольV клорист хоча б один раз повинен контактувати зі «свідV ками», а не вдовольнятися вибраними інформаторами та інформацією з «других» рук (викладачів, священиків, лікарів тощо). Безсумнівно, професійний жаргон надиV хає на налагодження «безпосередніх відносин між досV лідником і носієм інформації» і на те, щоб «розмовляти однією мовою»22 (а не якимись вибраними соілектами та технолектами). Кращим є метод (і це має сенс) виклаV ду інформатору суті роботи «простою та конкретною моV вою», а не звернення до «абстрактних понять та глобальV них питань»23. Тут ідеться про те, що дослідник і дослідV жуваний мають спільну мовну і культурну традиції і наV віть можуть мати спільні інтереси. Отже, під «розмовою «на рівних» із пастухом» розуміють не використання спільної мови (національної мови чи діалекту або місцеV вого говору), а опис стосунків у логічній бесіді, котрі маV ють на меті становлення симетричних позицій під час обміну інформацією. Ось як наш фольклорист розповідає читачам «Mercure de France» про розчарування, яке добре ілюструє труднощі (зазвичай пов’язані з культурою), що виникають під час діV алогу з жителями гір: «Проходячи повз велику ферму, де починається підV йом на Брізон (Brison) i Мон Саксонне (Mont Saxonnex), я побачив щось на зразок маленьких хатинок з дерева, дошки яких було пофарбовано переважно у червоний та жовтий кольори, на яких стоять дві висушені ялинки, але все ще прикрашені зів’ялими букетами і вицвілими стрічками. На мої запитання фермер відповідав, що одну з цих ялинок поставили перед жнивами, а іншу — після косовиці; нею було прикрашено верхівку останнього воV зу. Також я запитав, як називається та хатинка (…). «Ось це — cabustral,» — відповів чоловік. Я записав це слово, але не знайшов його в савойському словнику, повернувV шись у Боневіль. Я поговорив на цю тему з багатьма боV невільцями, але ніхто не знав цього слова. Через кілька днів, приїхавши на те ж саме місце з моїм приятелем ГаV єм та паном Дюмоном, мировим суддею, я показав їм хаV тинку. Ми покликали фермера, і пан Дюмон запитав: «Як ви це називаєте?» — «Ось це — стара комора шляхоV вого робітника; тут тримають інструменти», — сказав фермер і пішов. Ось ми піднімаємося на Брізон (Brison). Розмова з місV цевим жителем: «Шановний, — каже мировий суддя, — ви б не могли сказати мені, що таке cabustral? — «Так, звиV чайно, пане суддя, якби ви не знали цього, то не питали б». І наш супутник віддалився великими кроками, голосно сміючись (…). Ми здогадалися, що тут ідеться про слово і про деякий об’єкт, як, наприклад, хатинка, що виконує роль робочої кімнати. Ось ми й зупинилися. Питаємо ще одного брізонця, чи не знає він, що таке «cabustral». «Cabustral? Заждіть, та он же він — у полі». Цього разу йшлося про людське прізвисьV ко. Отже, підводимо підсумок: протягом дня нам сказали, що так називають людину, що продає камлот, мандрівного лудильника, потім, що це місце в домі, куди складають усіV лякий мотлох, щось на зразок комірчини (…). ПовернулиV ся ми з незначними досягненнями (…)»24. Таким чином, розмова з пастухом для фольклориста (з точки зору «розмови однією мовою») не має великого значення, у порівнянні з його співрозмовниками, що проV водять над ним подвійну авторефлексивну роботу. Тут звичайно йдеться про те, щоб тримати на відстані етнотиV пічні ознаки чи то народного образу хорошого пастуха, чи то жалюгідний образ пастуха в береті, що сповзає на очі… Тут ідеться про найбільш фундаментальний для фольклоV риста спосіб «розшифровки стратегій для тих, хто його приймає або відкидає, визначається по відношенню до нього»25. Така сучасна «етнографія взаємодії» у Арнольда Ван Геннепа, безсумнівно, визначалася б як «етнографія бесіди», в якій фольклорист намагатиметься бути нарівні з пастухом… Чи можемо ми після цього всього припустиV ти, що визнання різноманітності і складності культури є основою етнографічних досліджень? З цього випливає подвійне етимологічне значення слова «фольклор», яке, з ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 З історії та сучасності французької етнології52 одного боку, означає «науку про людей», а з іншого — «наV уку про цю науку». Відомо, що ця критична і пізнавальна фольклористика може залишитися в програмному або ж у віртуальному вигляді26. Арнольд Ван Геннеп може чесно констатувати цей факт: «Я нагадую, що я сам не можу застосувати власний метод до усіх общин Франції (…). Якщо я спробую визначити менV ше ніж 600 комун із 630 у старовинній Савойї (…), то для інV ших провінцій доведеться визначати лише обмежені регіоV ни (…). Я перший визнаю той факт, що між моїми бажанняV ми та досягненнями існує значна прірва; і що застосування різноманітних методів дослідження та тлумачення є досить віддаленим від досконалості, яка визначена наукою»27. Прощавайте, телята, корови, свині і пастухи… НасправV ді фольклорист не має уподібнюватися псові, що охороняє численне стадо, (я маю на увазі «місцеві жителі»). Отже, потрібно досліджувати місцевість «община за общиною і село за селом»28. Залишається зазначити «необхідний метод» для тих, хто цікавиться регіональною етнографією: «Я ставлюся до савойців, — пояснює Арнольд Ван Геннеп, — так, ніби воV ни дикуни, і їхня країна розташована у центрі Африки»29. Цей віддалений погляд, в першу чергу, залежатиме не лиV ше від історії дисципліни, а й від рівноправної гри. Саме про це мріє Арнольд Ван Геннеп, а також про те, що фольV клорист погодиться бути в одному часовому вимірі з саV войськими дикунами, що є найбільш ідеальним становиV щем для етнології. Відтак дослідницьке захоплення фольклориста набеV ре більшої інтелектуальної та поетичної сили: «Певно, найбільшою принадою етнології є те, що перші здобутки і соціально застосовані методи змінюють повсякденне життя...»30. 1 Van Gennep A. La Savoie. — Voreppe, 1991. — P. 69. 2 Van Gennep A. Le Dauphiné traditionV nеl. — Voreppe, 1990. — Т. 1. — P. 11. Мати Ван Геннепа знову вийшла заміж за «відомого ларинголога», який йому доручав займатися мікроскопічними операціями з 15 років, тому що сподіV вався бачити його своїм послідовниV ком у Шалі. За словами Ван Геннепа, він отримав незабутній досвід і застоV сував біологічний метод дослідження до етнографії та фольклору. (Van GenV nep A. Contribution à la méthodologie du folklore. — Lares, 1934. — Аnno V. — Мarzo 12. — P. 25). 3 Van Gennep К. Bibliographie des œuvres d’Arnold Van Gennep. — Paris, 1964. — P. 4. 4 Van Gennep A. // Mercure de France. — 1914.° — 1 mars (réédité dans J. M. Privat, Chroniques de folklore d’Arnold Van GenV nep. Recueil de textes parus dans le MerV cure de France (1905 — 1949). — Paris, 2001. — P. 100 — 102). 5 Van Gennep A. Marques de propriété: SaV voie, Languedoc // Revue des Traditions populaires. — 1902. — Т. 17. — P. 222 — 223. 6 Van Gennep A. Observations critiques sur les arts populaires dans les 1 // Artisans et Paysans de France — Recueil d’etudes d’art populaire. — Strasbourg, 1946. — P. 70 — 82. 7 Van Gennep K. Index des noms géogV raphiques (lieux et peuples), op.cit.. — P. 59 — 66. 8 Як приклад Ван Геннеп наводить свою працю «Questionnaire sur les mœurs et coutumes de la Savoie». «Mes propres quV estionnaires ont bien rendu (…)», obserV veVtVil (A. Van Gennep, Manuel de folklore français contemporain. — T 3, QuestionV naires — Provinces et Pays — BibliograpV hie méthodique. — Paris, 1937. — P. 32 — 38 et p. 11). 9 Van Gennep A. Manuel de folklore françaV is contemporain. — T. 3, op. cit. — P. 275. 10 Belmont N. Arnold Van Gennep, le créaV teur de l’ethnographie française. — Paris, 1974. — P. 175. La Savoie, vue par les écrivains et les artisV tes. — Paris, 1913. — 392 p. En Savoie, du berceau à la tombe. — T. 1. — Dardel. — Chambéry, 1916. — 328 p. — Т. 2. — Du Jour de l’An à Noel. Le Folklore du Dauphiné (Isère). Etude descriptive et comparée de psychologie poV pulaire // Les Littératures populaires de toutes les nations, II—III, 2 vol. — 1932 — 1933. — Р. 792. Le Folklore des HautesVAlpes. Etude desV criptive et comparée de psychologie poV pulaire // Les Littératures populaires de toutes les nations, IX, 2 vol. — 1946. — Р. 432. et 321. Mane M., Veyssière G. et Zwirn J. Збірка з 12Vти найвідоміших праць Ван Геннепа опублікована під загальною назвою «Culte populaire des saints en Savoie». — Paris, 1973. — № 3. — P 217. 11 Van Gennep A. Les HautesVAlpes traditiV onnelles. — Voreppe, 1990. — Р. 17. 12 Van Gennep A. Les Rites de passage. — Paris, 1909. 13 Van Gennep A. Le Dauphiné traditionV nel, op. cit., Introduction. — P. 31. Див. також: A. Van Gennep De quelques rites de passages en Savoie, Revue d’Histoire des Religions. — 1910. — 62 р. 14 Fabre D. Le Manuel de folklore français d’Arnold Van Gennep // Les lieux de méV moire, III La France, 2. Traditions , sous la dir. de P. Nora, Bibliothèque illustrée des histoires. — Paris, 1992. — Р. 654 — 657, або також Privat. Chroniques de folklore d’Arnold V. Gennep. Recueil de textes paV rus dans le Mercure de France (1905 — 1949). — Paris, 2001. — P. 21 — 25. 15 Van Gennep A. Les HautesVAlpes traditiV onnelles, op. cit. — P. 30 — 31. 16 Van Gennep A. Le Dauphiné traditionV nel, op. cit. — P. 11 — 12. 17 Van Gennep A. Méthodes // Le FolkloV re. — Paris, 1924. — P. 37. Див. також: N. Belmont, op. cit.. — P. 85 — 98; A. Van Gennep, Textes inédits sur le folklore franV çais contemporain, présentés et annotès par N. Belmont, Archives d’ethnologie françaiV se, 4, coll . dirigée par J. Cuisenier. — Paris, 1973. — Р. 142. 18 VellayCVallantin C. Le Congrès internatiV onal de folklore de 1937 // Annales, HSS, marsVavril 1999. — №°2. — P. 503 — 505. 19 Van Gennep A. Ethnographie. Revue de la Quinzaine // Mercure de France, 1938. — 15VII — P. 158. 20 Bourdieu P. Raisons pratiques. Sur la théorie de l’action. — Paris, 1994. — P. 223. 21 Van Gennep A. Méthodes // Le Folklore, op. cit. — P. 32 — 44. Примітки ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Ж.CМ. Пріва. Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії 53 22 Maget M. Guide d’étude directe des comV portements culturels, Ethnographie métroV politaine. — Paris, 1953. — P. 171 — 173. 23 id., ibid. 24 Van Gennep A. Légendes, chansons, jeV ux, coutumes et croyances de la HauteVSaV voie // Mercure de France. 1910. — 16 septembre (voir in J.M. Privat, op. cit. — P. 434 — 435). 25 Fabre D. L’ethnologue et ses sources // Vers une ethnologie du présent, sous la dir. d’Althabe G., Fabre D. et Lenclud G // Coll. Ethnologie de la France, cahier 7. — 1992. — P. 45. 26 FavretCSaada J. зовсім не бере до уваV ги найсучасніші критичні виступи Ван Геннепа (J. FavretVSaada, «Le métier d’igV norant», Les mots, la mort, les sorts. — PaV ris, 1977. — P. 287 — 294. 27 Van Gennep A. Contribution à la méthoV dologie du folklore…, op. cit. — P. 33. 28 Van Gennep A. Mercure de France, 16 ocV tobre 1909 (J.M. Privat, op. cit. — P. 68). 29 id., ibid. 30 Van Gennep A. Antiquités protohistoriV ques, traditions et chansons de HauteVSaV voie // Mercure de France. — 1907. — 16 octobre (J.M. Privat, op. cit. — P. 395). Література Belmont N. Arnold Van Gennep, le créateV ur de l’ethnographie française. — Paris, 1974. Bourdieu P. Raisons pratiques. Sur la théoV rie de l’action. — Paris, 1994. Fabre D. L’ethnologue et ses sources. Vers une ethnologie du présent, sous la dir. d’Althabe G., Fabre D. et Lenclud G. // Coll. Ethnologie de la France, cahier 7. — 1992. Fabre D. Le Manuel de folklore français d’Arnold Van Gennep.... // Les lieux de mémoire, III La France, 2. Traditions , soV us la dir. de P. Nora. — Paris, 1992. FavretCSaada J. Le métier d’ignorant // Les mots, la mort, les sorts. — Paris, 1977. Maget M. Guide d’étude directe des comV portements culturels // Ethnographie métropolitaine. — Paris, 1953. Mane M., Veyssière G. et Zwirn J. Culte poV pulaire des saints en Savoie // Coll. diriV gée par J. Cuisenier. — 1973. — №°3. Privat J. Chroniques de folklore d’Arnold Van Gennep. Recueil de textes parus dans le «Mercure de France» (1905 — 1949). — Paris, 2001. Van Gennep A. Marques de propriété : SaV voie, Languedoc // Revue des Traditions populaires. 1902. — Т. 17. Van Gennep A. Antiquités protohistoriques, traditions et chansons de HauteVSavoie // Mercure de France. — 1907. — 16 octobre. Van Gennep A. Mercure de France. — 1909. — 16 octobre. Van Gennep A. Les Rites de passage. — PaV ris, 1909. Van Gennep A. Légendes, chansons, jeux, coutumes et croyances de la HauteVSavoV ie // Mercure de France. — 1910. — 16 septembre. Van Gennep A. De quelques rites de passaV ges en Savoie // Revue d’Histoire des ReV ligions. — 1910. Van Gennep A. La Savoie, vue par les écriV vains et les artistes. — Paris. La France pitV toresque et artistique, collection dirigée par A. Van Bever. — Paris, 1913. Van Gennep A. Mercure de France. — 1914. — 1 mars. Van Gennep A. En Savoie, du berceau a la tombe. Dardel. — Chambéry, 1916. — T. 1. Van Gennep A. Méthodes // Le Folklore. — Paris, 1924. Van Gennep A. Le Folklore du Dauphiné (Isère). Etude descriptive et comparée de psychologie populaire. Les Littératures populaires de toutes les nations, II—III. — Paris, 1932 — 1933. — Т. 2. Van Gennep A. Contribution à la méthodoV logie du folklore // Lares, anno V, marzo XII. — 1934. Van Gennep A. Manuel de folklore français contemporain. T. III. Provinces et Pays — Bibliographie méthodique. — Paris, 1937. Van Gennep A. Ethnographie // Mercure de France. — 1938. — 15. 02. Van Gennep A. Le Folklore des HautesVAlV pes / Etude descriptive et comparée de psychologie populaire. // Les Littératures populaires de toutes les nations, IX. — 1946. — Т. 2. Van Gennep A. Observations critiques sur les arts populaires dans les HautesVAlpes. Artisans et Paysans de France — Recueil d’études d’art populaire. — Strasbourg, 1946. Van Gennep K. Bibliographie des ?uvres d’Arnold Van Gennep. — Paris, 1964. Van Gennep A. Le Dauphiné traditionnel. — Voreppe, Traditions, Т. I, 1990 (1° éd. 1932). Van Gennep A. Les HautesVAlpes traditionV nelles, Voreppe, 1990 (1° éd. 1943). Van Gennep A. La Savoie, Voreppe, 1991 (1° éd. 1916). Van Gennep A. Textes inédits sur le folkloV re français contemporain, présentés et anV notés par N. Belmont // Archives d’ethnoV logie française, 4, coll . dirigée par J. CuiV senier. — Paris, 1973. VellayCVallantin C. Le Congrès internatioV nal de folklore de 1937 // Annales, HSS, marsVavril 1999. — № 2.

Арнольд Ван Геннеп: теорія та практика етнографії

Репозитарії

Схожі ресурси