Суспільні науки про нації та націоналізм

L’auteur s’intéresse aux modalités de traitement des thèmes de la Nation et du nationalisme par les sciences sociales. Les fondateurs de la sociologie et de l’ethnologie, Durkheim et Mauss, se réfèrent de manière constante au phenomène national, sans pour autant lui consacrer des travaux majeurs. Po...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автор:	Бідар, П’єр
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2006
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Проблеми національної та регіональної специфіки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20149
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Суспільні науки про нації та націоналізм / П’єр Бідар // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 67-74. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20149
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-201492011-05-22T12:04:41Z Суспільні науки про нації та націоналізм Бідар, П’єр Проблеми національної та регіональної специфіки L’auteur s’intéresse aux modalités de traitement des thèmes de la Nation et du nationalisme par les sciences sociales. Les fondateurs de la sociologie et de l’ethnologie, Durkheim et Mauss, se réfèrent de manière constante au phenomène national, sans pour autant lui consacrer des travaux majeurs. Pour sa part, Marcel Maget n’a pas manqué de rappeler son importance cardinale dans la formation des sociétés modernes. L’auteur appelle en conclusion à un véritable sursaut des sciences sociales, et de l’anthropologie en particulier, pour en faire un objet d’étude fondamental. The author is interested in features of interpretation in social sciences of such themes as nation and nationalism. The founders of sociology and ethnology — Durkheim and Moss constantly address to the phenomenon of nationalism, nevertheless do not devote to it thorough works. For his part, Marseilles Maget has not missed an opportunity to remind of the importance of its role in formation of the modern society. In conclusion the author calls for the appropriate validity of increase of interest to social sciences and, in particular, to anthropology, as to a subject of fundamental study. 2006 Article Суспільні науки про нації та націоналізм / П’єр Бідар // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 67-74. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20149 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми національної та регіональної специфіки Проблеми національної та регіональної специфіки
spellingShingle	Проблеми національної та регіональної специфіки Проблеми національної та регіональної специфіки Бідар, П’єр Суспільні науки про нації та націоналізм Народна творчість та етнографія
description	L’auteur s’intéresse aux modalités de traitement des thèmes de la Nation et du nationalisme par les sciences sociales. Les fondateurs de la sociologie et de l’ethnologie, Durkheim et Mauss, se réfèrent de manière constante au phenomène national, sans pour autant lui consacrer des travaux majeurs. Pour sa part, Marcel Maget n’a pas manqué de rappeler son importance cardinale dans la formation des sociétés modernes. L’auteur appelle en conclusion à un véritable sursaut des sciences sociales, et de l’anthropologie en particulier, pour en faire un objet d’étude fondamental.
format	Article
author	Бідар, П’єр
author_facet	Бідар, П’єр
author_sort	Бідар, П’єр
title	Суспільні науки про нації та націоналізм
title_short	Суспільні науки про нації та націоналізм
title_full	Суспільні науки про нації та націоналізм
title_fullStr	Суспільні науки про нації та націоналізм
title_full_unstemmed	Суспільні науки про нації та націоналізм
title_sort	суспільні науки про нації та націоналізм
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Проблеми національної та регіональної специфіки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20149
citation_txt	Суспільні науки про нації та націоналізм / П’єр Бідар // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 67-74. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT bídarpêr suspílʹnínaukipronacíítanacíonalízm
first_indexed	2025-07-02T20:50:59Z
last_indexed	2025-07-02T20:50:59Z
_version_	1836569812130594816
fulltext	ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Суспільні науки про нації та націоналізм RÉSUMÉ Pierre Bidart. Les sciences sociales face à la nation L’auteur s’intéresse aux modalités de traitement des thèmes de la Nation et du nationalisme par les sciences sociales. Les fondateurs de la sociologie et de l’ethnologie, Durkheim et Mauss, se réfèrent de manière constante au phenomène national, sans pour autant lui consacrer des travaux majeurs. Pour sa part, Marcel Maget n’a pas manqué de rappeler son importance cardinale dans la formation des sociétés modernes. L’auteur appelle en conclusion à un véritable sursaut des sciences sociales, et de l’anthropologie en particulier, pour en faire un objet d’étude fondamental. Mots�clés: Ethnologie. Sociologie. Nation. Nationalisme. Durkheim. Mauss. SUMMARY Pierre Bidar. Social Sciences about Nations and Nationalism. The author is interested in features of interpretation in social sciences of such themes as nation and nationalism. The founders of sociology and ethnology — Durkheim and Moss constantly address to the phenomenon of nationalism, nevertheless do not devote to it thorough works. For his part, Marseilles Maget has not missed an opportunity to remind of the importance of its role in formation of the modern society. In conclusion the author calls for the appropriate validity of increase of interest to social sciences and, in particular, to anthropology, as to a subject of fundamental study. Key words: Ethnology. Sociology. Nation. Nationalism. Durkheim. Moss. Жозефу де Местру, який вважає, що слово нація «зручне, тому що з ним роблять все що завгодно» (de MaisV tre, 1845:57), Люсьєн Фебвр міг би заперечити, що «якби дійсно існувала історична географія, найважливішим пиC танням, яке мало стояти перед цією дисципліною, безсумC нівно, було б питання, яке постає перед великими націями протягом всього їх існування»1. Зауваження видатного історика, здається, у Франції не справило значного ефекту. Теми нації та націоналізму баV гато втрачають від нехтування ними суспільних наук, приV наймні деяких з них. Через свою належність до практично неосягнутого (чи ще гірше, до неосяжного), вони наражаV ються на перешкоду старого розподілу всередині суспільV них наук: предметів, які надають перевагу історії, філосоV фії, праву та політичним наукам, що дуже рідко звертаютьV ся до соціології та антропології. Чи змінюється ця ситуаV ція? Можна відзначити певне збудження наукової думки з появою праць Ф. Броделя та П. Нора (1986), присвячених «французькій самобутності», з організацією міжнародного симпозіуму на тему: Нації, націоналізми та перехідні періC оди. ХVIVXX ст., обрані організаторами (з Центру дослідV жень порівняльної історії перехідних періодів) з метою «знову обміркувати важливі питання, якими є генезис, еволюція, характер національної самобутності та націоC нальних рухів: національні рухи з ХVI по XІX ст. в Європі, а також сучасні рухи» (Lemarchand et Mazauric, 1993:13) включаючи роздуми Домініка Шнаппера (1991; SchnapV per, Mendras et alii, 1990) про національне почуття та про «наших» (Bidart, 1991), а також суттєві внески журналів, присвячених національній темі, таких як «Genèses» (сусV пільні науки та історія) з номером під назвою «Le National» (1991)2 та «Dèbat» (1995) із серією його статей, присвячеV них темі «Нація: між застарілістю та відродженням»3. Історичний дискурс, розглядаючи європейське дев’ятV надцяте століття як століття «національностей», тобто стоV ліття побудови сучасних державVнацій, аж ніяк не посприV яв призупиненню історичної точки зору, посилаючись на останні прояви націоналізму в неприпустимих конфліктах ХХ ст. Таким чином, було знову висунуто, точніше, підV тверджено версію, що засновані державиVнації воліли нав’язати умови їх власної організації. Через це вияв націV онального характеру міг бути затаврований як політично та, внаслідок цього, науково неспроможний. Диференційований підхід до теми національного в сусV пільних науках показує, наскільки ці науки залежать від суспільства, яке їх продукує, та відтворює способи органіV зації наукових досліджень об’єктів — конформізм думки, обмеження, безрезультатні роздуми. У цьому плані наявV ність національної теми в історичній думці ХІХ ст. є прояV вом подвійної вимоги часу і тісного зв’язку між політикою та наукою: знання національного фактора — з одного боV ку, його захист та пояснення — з другого. ФундаменV тально посилюючи колективну свідомість та колективну дію (або ж «працюючу», у випадку мови, території, істоV рії, і т. ін.), національний фактор є реальністю, яку важко охопити, настільки історичними іноді є розбіжності — навіть для націй, затверджених структурою державного типу — між національною риторикою керівної еліти та можлиV П’єр БІДАР ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Проблеми національної та регіональної специфіки68 вістю її соціального втілення. Слід було б нагадати, що наV ціоналізація соціального французького простору заверV шується, на думку експертів, з Першою світовою війною внаслідок об’єктивації зовнішнього ворога та факту кроV вопролиття, що було важливим єднальним фактором. Складність у подібному визначенні нації пояснює відV мінність метонімій: нація — батьківщина — держава, нація — націоналізм — національність, які розглядалися з ХVІІІ ст.4, і які також можна знайти у Дюркгейма (1969), Мосса (1969) чи Гальбвахса (1963). У галузі формування історії (краще говорити про філософію історії) відзначаV ється збіг формування сучасної історичної науки з прихоV дом нації; точніше, історія бере участь у побудові націоV нальної ідеї, що була змодельована у Франції братами Люм’єрами за принципами освіченого розуму, та універV сальності французької мови та культури, у той час як у НіV меччині, Aufklärung, реагуючи на претензії французьких братів Люм’єрів, осягає її, завдяки Гердеру, Фіхте та ГумV больдту, зокрема, в онімечуванні, відродженому протесV тантизмом та звеличеному якостями німецької мови (що має переваги над французькою, яка стала занадто офіційV ною через «ідею просвітництва»). Більшість східноєвроV пейських націоналістичних течій ХІХ ст.5 розвинули гердеV рівський підхід до нації, ототожнений з «генієм народу» (Volksgeist), щоб протистояти іншій нації, яка начебто вваV жалася вищою. Третій Рейх також потім долучиться до гердерівських позицій, спотворивши їх реальний зміст6 заради зміцнення свого політичного реноме, вважаючи Гердера підозрілим автором7. Проповідуючи теорію універсальної культурної відносV ності (усі нації однакові), але побудувавши паралельно свою «філософію історії» та власну концепцію народної культури починаючи з почуття нижчого становища стоV совно канонів французького класицизму, Гердер готував ґрунт для Anshluss та до роздрібнення Австрійської імперії і через це — розквіту націоналістичних течій, посилюваV них усвідомленням меншовартості: німців щодо Франції, поляків щодо Німеччини та Австрії, чехів щодо Австрії, укV раїнців щодо росіян. Великий прихильник Французької революції, сумнозV вісної своїм постреволюційним періодом, Фіхте, який здеV більшого поділяв позиції гердерівської концепції, малює у своїй праці Discours à la nation allemande8 справжній освітV ній проект, що припускає трансформацію німецької нації в політичний, культурний та ідеологічний суб’єкт. За відV сутності заснованої державиVнації, саме німецька мова, ісV торичну глибину та онтологічні властивості якої він підV креслює, наділяється функцією символічного представV ництва німецької нації, головною культурною інфраструкV турою якої вона є. Що ж до Г. де Гумбольдта9, видатного мислителя Aufklärung, маловідомого у Франції, то він захищає ідею тісного зв’язку між мовою і нацією чи народом, який нею розмовляє, але в той же час здійснює гносеологічну ревоV люцію, що полягає у звільненні лінгвістичного мислення від ідеологічого та філософського впливу, і приводить до формування автономної науки — лінгвістики. Наполягання на лінгвістичному вимірі національного фактора пояснює важливість студій з порівняльної філолоV гії у стінах Німецького університету та формування «ІстоV ричної школи» (Dilthey, 1988), яка розвиватиме органіV цистську концепцію нації. Розбіжності між тим, що наV щадки назвуть німецькою, або ж органіцистською, конV цепцією нації, та французькою, чи політичною, концепціV єю (звеличеною відомою промовою Ренана про націю, у Сорбоні) живитимуть багату філософськоVісторичну літеV ратуру, якій не бракуватиме ідеологічних натяків та висV новків. ЖанVІв Гіомар (1995 : 49V69) підкреслює позитивV не та негативне цих стереотипних протиставлень між тією Францією братів Люм’єр і «універсального розуму», та тіV єю Німеччиною, що потрапила з ХVIII ст. у колію Volksgeist, а також між «гарною» Німеччиною Канта, Шиллера, Ґете, та «поганою» Німеччиною, народженою з Гердером та тріV умфуючою з Бісмарком і Гітлером, проходячи також, як багато хто думає, через Гегеля. Канонізація цих протисV тавлень відбулася дуже різними шляхами, так само, як і різними були думки істориків. Від Дюркгейма до Мосса Особливість національного дискурсу, політичні заходи соціалізації національного фактора та його взаємозв’язок з республіканським ідеалом можуть, на нашу думку, поясV нити незначний внесок суспільних наук, що зароджуються усупереч вимогам засновників. Справді, наділені місією пізнання нового індустріального суспільства, вони повинV ні також виробляти норми соціальної єдності, не торкаюV чись норм національної згуртованості. Саме так ДюрV кгейм викладає, скоріше за все, елементарні та спірні мірV кування під час дебатів, що проводилися у 1905 році з ВіV далем де ла Блашем, Полем Дежарденом, Артуром ФонтеV ном та іншими з приводу тем «нації», «батьківщини», «наV роду» та опубліковані у «Libre entretiens», уточнюючи, що «мабуть, найвірнішим способом є відхід від уживання засC тарілих слів та заміна їх новими словами, яким потрібно було б надати чітко визначеного змісту», та зауважуючи, що існують «групи людей, які об’єднані спільною цивілізаціC єю, але не об’єднані політичними зв’язками. Як приклад «національності» можна навести ті групи, які вийшли з колишніх держав, і які не відмовилися знову об’єднатися, або держави, що перебувають на шляху формування. Є виC падки, коли дві групи змішуються, як у Франції, де одна й та сама група одночасно належить і до держави, і до націC ональності. У цьому випадку я пропоную вживати слово «нація» (Noiriel, 1991 : 72V94). Позитивізм та ідеологічні і республіканські переконанV ня підштовхують його, скоріше за все, до розгляду (або ж до його уникання?) нації як національності, ніж до понятV тя націоналізму, надаючи, здається, перевагу терміну «патріотизм». У книзі Education morale (Durkheim, 1963), подано три складові моральності: дух дисципліни, належність до соціV альних груп та самостійність волі; суспільство розглядаV ється як «колективна особистість», але навряд чи розуміV ється як національне продовження. Проте нація, на думку Дюркгейма, є проміжною, застарілою реальністю, нижV чою за «моральні цінності»: «З колишніх маленьких племен ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 П. Бiдар. Суспільні науки про нації та націоналізм 69 утворилися нації; потім і самі нації змішалися й увійшли в більш масштабні організації. Після цього моральні цінC ності суспільства стали більш узагальненими. Вони все більше відриваються від етнічних чи географічних особлиC востей (...). Таким чином, людські цінності — ще вищі за найпіднесенніші національні цінності. І чи не до них повинC на повернутися верховна влада?» (там само: 64). І далі: «Але фактично людина є цілісною тільки, якщо вона налеC жить до численних спільнот, і сама моральність є цілісною тільки тоді, коли ми відчуваємо себе солідарними з різними спільнотами, до яких ми належимо (родина, корпорація, асоціації, політика, батьківщина, людство). Але, в будьC якому разі, оскільки всі ці різні суспільства мають різну моC ральну цінність, бо не всі вони відіграють однаково важлиC ву роль у колективному житті в цілому, вони не могли б займати однакове місце в наших переконаннях. Є одне, яке користується справжньою перевагою над усіма іншими, і яке, переважно, визначає моральну поведінку, — це поліC тичне суспільство або батьківщина, але батьківщина в роC зумінні часткового втілення ідеї людства» (там само: 68). Марсель Мосс, безумовно, є точнішим, часто нагадуюV чи, що місце національної належності — у виявах соціальV ної поведінки, та погоджуючись стосовно теми нації із сеV рією міркувань Анрі ЛевіVБрюля10, об’єднаних під назвою «Nation, nationalité, internationalisme» (Mauss, 1969: 573V 63) у 20Vх роках та опублікованих у 1954 році. ПриділяюV чи увагу таксономії, методиці, Мосс прагне до теоретичV них узагальнень, які він здійснює, враховуючи пояснення Арістотелем різниці між «народами або «етносом» та місC тами чи «полісами», і що ми називаємо державами чи наC ціями» (там само: 581), та ставлячи завдання «розрізняти другі, але й не нехтувати, тим не менш, розрізненням перC ших». Він робить це, нагадуючи про відмінність між соціV альними станами, які звеличують або ні, про досвід або національний масштаб: відмінності між відомими сусV пільствами, що заслуговують на звання нації, між тими, які знаходяться в процесі його здобуття і тими, історична доля яких позбавила їх такого шансу назавжди. Він визнає соціологічний вимір, особливо чутливий до національноV го фактора: «здається, на перший погляд, що колективне життя може розвиватися тільки у рамках політичних організацій з чітко визначеними межами, тобто націоC нальне життя є найвищою формою і, що соціологія не моC же містити знання про вищі соціальні явища» (Mauss, 1974 : 451). Мосс констатує, що національне питання є частиною «недосліджених ділянок»11 молодої соціології, тоді як в її розпорядженні є серйозні знання «про приміC тивні форми полісегментних суспільств, кланові суспільсC тва, племінні системи, примітивні форми монархії та деC які з її розвинутих форм» (Mauss, 1969 : 578) та «що на інC шому краю еволюції» (там само) є багато праць юристів та філософів з питання держави. Починаючи з цих перших свідчень, дослідження Мосса тяжіють до дидактичності, позитивності та підказують широке коло питань, з якими будьVяке вчення про націю повинно було стикатися. Ці пиV тання повністю висвітлені у визначенні нації, яке він дає, маючи намір довести його евристичну і прагматичну цінV ність: «Під нацією ми розуміємо матеріально та морально інтегроване суспільство зі стабільною, постійною ценC тральною владою, з визначеними кордонами, з відносною моральною, ментальною та культурною єдністю мешканC ців, які свідомо залучилися до держави та її законів» (там само: 584). Мосс підкреслює інтегруючий вимір націоV нального фактора та висловлює думки про існування різV них процесів втілення національної ідеї через обмеження місцевих суверенітетів, звичаїв, через націоналізацію сфеV ри економічних відносин, через створення спільних іденV тифікаційних символів, таких як прапор, через послабленV ня внутрішніх культурних відмінностей, яке проходить чеV рез таврування провінційної належності. Звідси виникає бажання знати, як «сучасна нація вірить у «свою» расу» (навіть якщо йдеться про антропологічно хибну точку зоV ру) (там само: 595), «вірить у свою мову»12, «вірить у «свою» цивілізацію (факти, якими відзначається ця націоC налізація думки та мистецтв, численні») (Mauss, 1969 : 599 та 600). Деякі теми для роздумів заслуговують, на думV ку Мосса, на особливу увагу: так само як і знання умов формування націй, потрібне і знання властивостей їх інV дивідуальності — «значного соціального явища, новизна якого здебільшого недостатньо відчутна» (там само: 594); але важливо також урахувати питання формування вірувань та вигадок, важливість структур та установ (церV ков, держави, університетів і т. ін.), які творять історію, джерела ненависті між націями та почуття вищості, відV мінність елементів, що можуть бути віднесенні до формуV лювання національної ідеї (Мосс, який говорить про істоV рію націй європейської держави, згадує про роль фольклоV ру Оссіана, германської філології, казок братів Грімм та відкриття Едда), створення великих націй (там само: 603), центральну роль освіти у формуванні колективного духу нації, смислу та могутності національного, символічV не змішування понять нації, батьківщини, майже респубV ліки, стосовно Франції13. Враховуючи таку кількість нюV ансів, Мосс пропонує й інше визначення нації: «У цілому, цілісна нація — це достатньо інтегроване суспільство з демократичною центральною владою, кількаступеневою, що в будьCякому випадку має уявлення про національний суверенітет, кордони якого загалом є кордонами раси, циC вілізації, мови, моралі, коротше кажучи, національного характеру» (Mauss, 1969 : 604). Однак, рідко зустрічаютьV ся країни з таким збігом, за винятком «сформованих наC цій, де все це співпадає» (там само). І саме тому, що ці збіV ги такі рідкісні, вони є «видатними і, якщо нам дозволять судити, ще кращими». Його переконання, водночас наукові (систематичне дослідження всіх форм вираження соціальних відносин) та політичні (пояснення своїх соціалістичних перекоV нань), спонукають його до дослідження всіх проявів, що ведуть до виходу за межі національних кордонів, до вивV чення космополітизму та інтернаціоналізму. КосмополіV тизм містить мораль, в якій нації позбавилися їх суверенV ної влади та творчої функції закону на користь нової спраV ви, справи людства (там само: 629). Мосс вбачає в цьому «останній результат чистого, релігійного та християнC ського, чи метафізичного індивідуалізму». Його критика, або його застереження, ще підсилюєтьV ся: «Ця політика «людини — громадянина світу» є нічим іншим, як наслідком теорії піднесення всюди однакової коC ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Проблеми національної та регіональної специфіки70 чової людини, фактором моралі, що переважає над реаліяC ми соціального життя, моралі, що сприймає тільки єдину батьківщину — людство та не сприймає інших законів, крім природних. БудьCякі ідеї, що, можливо, є дієвими для обмеженого кола, але не можуть бути мотивами дії для більшості людей чи навіть для жодного з існуючих сусC пільств» (там само: 629V630). Космополітизму, який «заC перечує націю», він протиставляє інтернаціоналізм, що «визначає її місце» (Mauss, 1969: 630) та протиставляється націоналізму, який «ізолює націю» (там само). Він повнісV тю поділяє визначення Дюркгейма, який розумів соціаV лізм як «контроль нацією економічної влади» (там само: 638). Він виявляє твердий інтелектуальний оптимізм, розV різняючи в історії непереборний та безповоротний рух до покращення національної реальності та цивілізацій: «усі нації та цивілізації нині тяжіють до чогось більшого, більш сильного, більш загального та більш раціонального (дві останні теорії — взаємопов’язані, тому що за межами симV волу люди спілкуються тільки в раціональному та реальV ному» (там само: 478). Чутливий до аналітичних категоV рій і цінностей індустріального суспільства, сповненого обіцянок (здоровий глузд, прогрес), він розрізняє «націоC налістичний період» та «раціоналістичний період»: «ЦивіC лізація націоналістичного періоду — це завжди їх культуC ра, культура нації, тому що, звичайно вони ігнорують циC вілізацію інших. Цивілізація раціоналістичного та, взагаC лі, універсалістського й космополітичного періодів, подібV но до великих релігій, становить щось на зразок одночасC но ідеального та реального стану речей, раціонального і, в той же час, природнього, причинного та разом з тим закC лючного, коли прогрес, щодо якого немає сумніву, поступоC во деблокується» (там само: 476). Зайняті визначенням основ соціологічних та антропологічних наук, глибоко вражені війною та її руйнівними наслідками серед їх друV зів та співробітників, уважні до всіх форм «раціоналізації» соціального життя, заклопотані узгодженням соціалістичV ного обов’язку та позитивістських розмірковувань, ДюрV кгейм та Мосс вимірюють велике соціальне та символічне значення національного фактора, не приступаючи, однак, до трансформації його в об’єкт пріоритетного вивчення. Його так і залишають ескізом. Щодо антропології нації Марсель Маже, зі свого боку, не вагається зробити з цього одну з головних тем європейської етнології (Maget, 1968). Виходячи з того, що Європа відзначається тенденціV єю до внутрішньої уніфікації та підтримки універсальносV ті, він одразу зауважує, що «основним фактором, з яким етнограф стикається з самого початку, є фактор націоC нальний» (там само: 1249). Нації поглинають офіційну фразеологію (часто утворену зі стереотипів), наділену неV безпечною ефективністю. Чи привела могутня присутV ність європейських націй до їх повного самопізнання та чи досягли образи, носіями яких вони є, максимуму об’єкV тивності? На думку Маже, це далеко не так, бо ці образи не уникають критичного прочитання етносів, соціальних наV лежностей, і навіть генерацій. Незважаючи на те, що дуже давно культурна та еконоV мічна історія суспільств будується навколо утвердження верховенства міста, яке сполучає всі структури та символи влади і могутності на шкоду сільському населенню, обмеV женому пасивною роллю, та незважаючи на те, що соціV альні ієрархії затверджують суспільну впливовість доміV нантних класів та витіснення за межі суспільства народу, будьVяка роль якого в історичній діяльності заперечена, починаючи з ХVIII ст., «два майже сучасних та деякою міC рою співвідносних явища» впливають на долю європейV ських суспільств: «формування націй та підйом індустріаC лізації» (там само). Націоналізація території, здійснена адміністративними структурами через лінгвістичні дирекV тиви та шкільне навчання, зустрічається з «регіональними особливостями груп населення, посилення яких буде однією з важливих мотивацій місцевих досліджень» (там само). І кожна країна зазнає процесу націоналізації, особливої за своєю формою, своїм ритмом та своєю результативністю. Цей процес, починаючи з ХІХ ст. супроводжується виникV ненням системних знань, названих у Німеччині Volkskunde (Bruckner, 1987 : 223V247), фольклор — в Англії та Франції, головною рисою якого є інтерес до народу, який звичайно ототожнюють з селянським суспільством. Наука про народ, започаткована в Італії Дж. Б. Віко (1725, Principi di una scienza nuova), у Німеччині Месером, у Франції Монтеск’є, знаходить своє продовженя в естетиV ці народу. Національні проекти визначають інтелектуV альні традиції, до яких можна віднести метод компараV тивної лінгвістики в Німеччині чи структурної лінгвістиV ки у Франції. Виникає нове поняття, зокрема у НімеччиV ні, яке позначає фундаментальний масштаб народу, що став головним об’єктом вивчення: Nationalgeist, «націоC нальний дух» (Herder 1774), Volksgeist, «дух народу» (HerV der, 1793), Volkseele, «душа народу» (Arendt, 1806). РоманV тизм використовує це поняття для свого літературного та історичного розвитку, розрізнюючи вищу верству (ObersC chicht), вражену космополітизмом, та верствуVматір (MutC terschicht), не спотворену, втілену в народі (Maget, 1968 : 1249). Ця термінологія буде прийнята країнами з німецьV кою та нідерландською мовами і взагалі, країнами, що зазнавали германського впливу. Ці зауваження викладаються по пунктах у дебатах про вивчення народного як «прошарку культури» та народу як «культурного прошарку». І досі це є складним заняттям, яке часто буває двозначним у Франції, якщо послатися на працю П. Готьє L’Ame française(1949); автор поєднує змаV лювання національного образу — «провінційний дух ледве існує у нас» (с. 15) (цитовано Maget, 1968 : 1304) — та посV тупку французькому характерові з його властивістю інтегV рувати відмінності: «Він глибоко різниться зі сходу на заC хід, з півночі на південь: характер пікардійця не такий, як характер гасконця; нормандця не сплутаєш з савойцем, марселець реагує не так, як мешканець Нанта, мешканець Бордо — не так, як ліонець, парижанин — не так, як оверC нець. На перший погляд вони здаються протилежними. Проте, це не так. Між цими темпераментами, цими, насC тільки різними способами буття та дії, існують спільні особливості, ідентичні риси — незважаючи на значні супеC речності, усі французи відчувають, думають та діють у ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 П. Бiдар. Суспільні науки про нації та націоналізм 71 певний спосіб, який є французьким і тільки французьким» (там само: 1304V1305). Те саме повторюється у нотатках іноземного відвідувача, який відзначає, що французькі університети позбавлені індивідуальності: «що найбільше вразило Баррета Венделла в наших провінційних універсиC тетах — це абсолютна відсутність традицій та відчутC тя місцевості, і він це констатував. Справді, наші фаC культети, де б вони не знаходилися, пропонують, на відC міну від американських університетів, ту саму відсутC ність індивідуальності» (там само: 1304). Ця відсутність індивідуальності походить, як аргументує М. Маже, з тоV го, що поповнення кадрів французьких університетів відV бувається з одного соціального класу, і що такий дослідV ник у своїй праці послуговується готовими схемами. ТаV кож зрозуміле визначення народу як етносу та народу як соціальної верстви, проте чи наближається вона до деліV катного заняття (там само: 1310). Цими труднощами наV повнені суспільні науки, які є продуктом «національних особливостей», що діють на трьох рівнях: «особливість національної кон’юнктури як об’єкта та меж дослідженC ня; (...) політичні програми; (...) апарат дослідження; (...)» (там само: 1310V1311). Ці труднощі пов’язані також з хитанням між певним «провінціалізмом, (який) йде в парі з ретроградним харакC тером нації в цілому» та «технократизмом, який не поваC жає тонкощів регіональної культури і (який) прирівняний до загального темпу тріумфуючих націй» (Maget, 1968 : 1311). Саме тому ця особливість суттєво протиставляється «універсалізації концепцій та завдань» (там само). Розглядаючи перспективи освіти, наш автор відзначає, що у ХІХ та ХХ ст. наука має тоталізуюче і навіть «тоталісV тичне» спрямування. Результати цього можна знайти в геV ографізмі чи антропогеографізмі, що ілюструються відоV мою формулою В. Кузена, «Дайте мені ґрунт, і я вам скаC жу, що це за людина». Справа в тому, що суспільні реалії не підкоряються тоталістичному підходу. Спосіб суспільного існування етносу дає гарний приклад цього: «Якщо понятC тя етнос вжите як наукове, воно не обов’язково збігаєтьC ся з об’єктом любові патріота або із суспільним устроєм, який хоче заснувати політичний діяч» (там само: 1313). Серед цих перспектив первісною є необхідність «скоротиV ти зони тіньового та невідомого» (Maget, 1968 : 1315), пам’ятаючи, що історично суспільні науки виникли через потреби адміністрування та керування населенням. Серед сучасних невідкладних аспектів особливу увагу необхідно приділити етнічному чиннику (що може тлумачитись не онтологічно, а, скоріше, хибно), насамперед — «складниC кам національної спільноти» (там само: 1329), тобто симV волам, національним установам, цінностям, схваленим системою освіти, пресою та засобами інформації. Чи наV магатимуться «зробити поєднуваними відмінності та зменшити кількість протиріч або навпаки»? (там само). Про ці нові поняття кажуть як про «поняття несвідомого колективного, що зберігає, завдяки деяким авторам та публіці, езотеричний та магічноCрелігійний відтінок» (там само: 1330). Як виробляють етнотипи, до та під час шкільного навчання? Як викладають по пунктах «провінC ційний етнос»? Які існують вироблені та передані уявленV ня про французів? Які образи самих себе пропагують іноV земцю французи? Як ці уявлення накопичуються, в якій послідовності, чи прийняті вони поколіннями, зокрема поколіннями виселених з батьківщини? Які складники можливих способів вияву «невиявлених особливостей» (Maget, 1968)? Деякі нації демонстративно створюють поV зитивний ефект, іноді його імітуючи, або, навпаки, негаV тивний ефект, знаючи, про постійну дію численних мехаV нізмів урегулювання, позиціонування щодо «інших». ТаV ким чином, «баск є баском не тільки для себе, стосовно поC дібних до себе попередників, сучасників та нащадків, але також для визначеної чи змінної кількості соціальних партC нерів, які не є басками, проте більшCменш переконливо зоC бов’язують його бути для них представником басків» (там само, с. 1315). Наслідком поділу суспільства на три підсистеми — урбаністичноVіндустріальне суспільство, народ (або пиV сьменне суспільство) та примітивне суспільство (чи неV письменне суспільство) — є формування аналітичного синтаксису та спеціалізація інтелектуальних підходів: етV нографія, обмежена вивченням основної сфери, фольV клор, або Volkskunde, у вивченні народної сфери. Цей розV поділ є невдалим, тому що він заважає розширенню меж використання етнографії: «Зробити етнографічний нарис про європейців — це все ще сприймається як засвоєння сумC нівного смаку. Література дає приклади, де ця перевага утверджується для визначеного народу і де етнографія є майже синонімом ксенографії». Треба тут додати спрощенV ня, або плутанину, здійснену «університетськими колами» між фольклором та любительством, регіоналізмом, патерV налізмом, консерватизмом, а також ієрархією між суспільV ними науками. Це шкодить побудові справжньої етнограV фії урбаністичноVіндустріальної цивілізації, вплив якої на долю суспільств збільшується таким чином, що «культуC ри, національні особливості перебувають щодо цієї цивіліC зації в тому самому становищі, що й регіональні культури стосовно національних культур» (там само: 1332). Після формулювання сміливого запитання: «Чи не є близькими ці національні особливості до того, щоб стати визначниC ми фольклорними пам’ятками по відношенню до цієї вищої цивілізації, яка тяжіє до широкого розповсюдження» (там само), Марсель Маже завершує свою думку побажанням, яке у сучасному розумінні є звертанням до нас: «Можна уявити людство, в якому така група людей змогла б вихоC вати особистість, не застосовуючи загроз або вираження нижчого стану, де певні межі соціального середовища не мали б загрозливих наслідків, і в якому, нарешті, слова етC нографія, фольклор та Volkskunde не могли вразити чиюсь гідність або філософські чи наукові переконання» (Maget, 1968 : 1336). Численні питання, порушені Марселем Маже, були неV достатньо розглянуті. Виняток становлять фундаментальV ні праці Моріса Агюлона14, присвячені символам республіV ки, АннVМарі Т’єсс про регіональний французький літераV турний рух (Thiesse, 1991) або Кл. К. Дюбуа про «націоC нальну ідею» (Dubois, 1992). Коло читачів журналів суспільних наук розширюється, проте результат залишається дуже відносним. Між 1960 та 1984 роками журналу Revue Française de Sociologie, здаєтьV ся, були невідомі терміни «нація», «націоналізм», і «націоV ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Проблеми національної та регіональної специфіки72 нальність», які не зустрічаються там жодного разу (Noiriel, 1991 : 72V94). У 1971 році, презентуючи новий журнал «Ethnologie française», Жан Кюїзеньє запитує себе про мету побудови по той бік ілюзії знання, що створює відчуття знайомства з суспільством, і може привести до відмови від будьVякої постановки питання про нього. «Антропологія починається, — каже він, — з визнання відміннностей, виC явлення протилежностей, відкриття особливостей» (1971, 1: 8). Отже антропологічне вивчення «суспільств французької галузі», чи може воно поставити собі за перV шочергову мету «визначити та ідентифікувати їх, запиC тати себе про доцільність їхнього об’єднання в межах одC нієї групи, привести в дію принципи та критерії їх належC ності. І відповідно розташувати їх соціальну та культурC ну систему стосовно сусідніх культур, регулярності, яка в них розпізнається, тенденцій, які орієнтують їх еволюC цію» (там само). Частиною цих соціальних та культурних систем є також шлюбні та обрядові звичаї та цінності, пов’язані зі здоров’ям, належність до чоловічої чи жіночої статі, до молодого та старшого покоління. Ці соціальні та культурні системи містять варіанти, названі підкультураC ми. Їхня методична конфронтація всередині загальної культури та дослідження принципів, які створюють систеV му їхніх протилежностей, формують другий розділ цього етнологічного проекту (там само), що стосується франV цузького простору. Для вивчення вищезгаданого «французького простору», визначеного як «сукупність франкомовних культур», треV ба виділити аспекти подібностей та відмінностей, які наV явні в мовах, устаткуванні, установах, ідеалах та цінносV тях, створених у Європі (там само: 9). Якщо вивчення особливостей стоїть на першому плані проектів етнологічних аналізів, посилання на національV ний обрис цих особливостей та на його загострений ідеV ологічний аспект, націоналізм, не позначається виразно у початковій офіційній політиці. Питання про відмінV ність культурних проявів буде вперше проілюстроване в праці Данієля Фабра та Жака Лакруа про багатомовність у окситанській етнічній літературі (Fabre, Lacroix, 1972 : 43V66) та з виходом із друку наступного року тoму, присV вяченого великій кількості мов у Франції15. Дослідження розширюються до опису засобів передачі республіканV ської символіки у селянському осередку (Ozouf, 1975 : 9V 32) та у міському просторі (Agulhon, 1975 : 34V56). Шарль Парен злегка окреслює багатообіцяльний вияв національної французької культури (Parain, 1976 : 186), Еммануель ЛеруаVЛадюрі та Андре Зісбер (1979 : 47V68) аналізують культурну ситуацію французьких новобранV ців, Луі Дюмон позначає шлях певних міркувань про французьку культурну ідеологію через порівняння націоV нальних культур (Dumont, 1988 : 82V4). 1988 рік відзначаV ється особливою зацікавленістю, зокрема з появою перV шої праці, присвяченої незрозумілим співвідношенням між Етнологією та расизмом16, та другої, що досліджує Регіоналізми в їх літературних, фестивальних і політичV них тлумаченнях17. Дві праці ілюструють зв’язок між суспільними науками та способами національного та регіонального структуруV вання: одна представляє відмінність регіональних тлумаV чень антропологічної думки в Іспанії (Bidart, 1986 : 366V 371), а інша присвячена культурному відродженню у БреV тані, розгляду його ідентифікуючого характеру (Prado, 1990 : 225V230). З другого боку, думки американських антV ропологів про Францію та їхні регіональні підсистеми18 — достатньо рідкісний інтелектуальний підхід — репрезентуV ють настільки свіжу, наскільки й неочікувану зовнішню точку зору. Це випробування антропологічного підходу в тому, що історично його заснувало, тобто вивчення відмінV ності, показує всю його плідність. Різнобічний огляд суспільних наук дозволяє побачиV ти, поряд із значними надбаннями, ледве окреслені реV зультати та проекти, що не мають продовження, але особливо він виявляє обсяг досліджуваних галузей. ХоV ча сформовані нації стали історичною очевидністю, що не підлягає перегляду, а процес розвитку нації визначаV ється ірраціональністю, і суспільні науки є ефективниV ми для вивчення раціональних процесів, все ж тема наV ції вимагає значної подальшої активізації розвитку сусV пільних наук. Жахливих конфліктів, які похитнули коV лишню Югославію та деякі африканські країни, достатV ньо, щоб довести нагальність цієї потреби. АнтрополоV гія, безперечно, знайде в цьому аргумент для подальшоV го дослідження. 1 Процитовано П. Віларом, 1962: 29, Febvre L. La terre et l’évolution humaine. — Paris, A. Michel : 323. 2 Дивитися, зокрема, дуже цікаву огляV дову статтю G. NoirelV«La question nationale comme objet de l’histoire sociale», Gèneses, 4, mai 1991 : 72 — 94. 3 Дивитися журнал Débat, (histoire, poliV tique, société). — Paris, Gallimard, 84, 1995. Les articles retenus sont ceux de Michael Mann, «ÉtatVNation : mort ou transfiguratiV on? L’Europe et le monde»: 49 — 69; de JeanV Yves Guiomar, «De l’Allemagne et de la FranV ce. Les fauxVsemblants d’une opposition»: 70 — 88; de Herbert Lüthey, «La Suisse à contreVcourant»: 89 — 104; de Bernard PaV queteau, «Sous la glace, l’histoire. Les rapV ports du nationalisme et du communisme en Europe de l’Est»: 105 — 120; de Catherine CoqueryVVidrovitch, «De la Nation en AfriV que Noire»: 121 — 138. 4 Стосовно цього дивитися: J. GodecV hot, «Nation, patrie, nationalisme et patrioV tisme en France au XVIIIe siècle»; A. Soboul, «La Révolution Française: problème natioV nal et réalité sociale»; P. Vilar, «Patrie et naV tion dans le vocabulaire de la guerre d’inV dépendance espagnole» dans Actes du colloV que patriotisme et nationalisme en Europe à l’époque de la Révolution Française et de Napoléon, XIIIe Congrès international des Sciences Historiques, Moscou, août 1970, édité par la Société des Etudes RobespierV ristes. — Paris, 1973, відносно цієї теми дивитися: B. Peloille, art. cité: 13 et suiV vantes. Примітки ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 П. Бiдар. Суспільні науки про нації та націоналізм 73 5 Дивитися: H. LiebelVWeckowicz, «NatiV ons and Peoples, BalticVRussian History and thé development of Herder’s Theory of CultuV re» dans Canadian Journal of History, 21, 1986 ; T. Namowicz «Herder und die moderV ne polnische Kultur» dans G. Ziegengeist, H. Grasshoff et U. Lehman (Ed.), Johann GottV fried Herder zur HerderVRezeption in OstV und Südosteuropa, Berlin, Akademie — VerV lag, 1978; G. Delannoi et P.A. Taguieff (Ed.), Théories du nationalisme. — Paris, Kimé, 1991, et en particulier l’article de G. DelanV noi, «Nations et lumières, des philosophies de la nation avant le nationalisme: Voltaire et Herder». 6 «Скористалися Гердером (1744 — 1803), щоб відстояти своє право на захист місцевих особливостей проти узагальненV ня, почуття проти розсудливості, романV тизм проти класицизму, національне та первісне проти іноземного. Таким чином, у нього мимоволі знаходили тільки протиV річчя та дискримінації. Однак, далекий від «протиставлення» мов, народів, націй, культур, весь твір Гердера полягає в об’єдV нанні, возз’єднанні «голосу народу розпоV рошеного людства». Не припиняючи пеV ренесення епох та мов від одних до інV ших, Гердер розвиває філософію переклаV ду. На інтелектуальному горизонті кінця ХVIII ст., швидше за все, в нього, ніж у Вольтера, Ґете чи Канта виробляється і звільнення і криза мови», — зауважує Pierre Pénisson. Johann Gottfried Herder. — Paris, 1992. 7 Красномовний приклад, взятий зі звиV нувачення А. Фінкілкраута в наслідках теоV рії Volksgeist, у «La défaite de la pensée», GalV limard, 1987. Приймаючи на свій рахунок докори Julien Benda — що містяться у «La trahison des clercs», (1926) — проти мисляV чого європейського суспільства, яке намаV галося задовольнитися видовищем власV них творів, власної культури та дослідV женням власних місцевих особливостей, A. Фінкілкраут бачить прямий зв’язок між антропологічним релятивізмом Гердера та всіми останніми філософіями контрреV волюції; дивитися, зокрема, з 15 по 52 сторінку. 8 J.G. Fichte, Discours à la nation allemanV de. — Paris, A. Costes éditeur, 1923. ДивитиV ся також статтю Louis Dumont, «une varianV te nationale: le peuple et la nation chez HerV der et Fichte», Essai sur l’individualisme, 1983. 9 Робота J. Quillien, L’anthropologie philosophique de G. de Humboldt (Presses Universitaires de Lille, 1991, 644 p.) місV тить цінну інформацію для французьких читачів. 10 У звертанні, яке він формулює заV мість вступу до «Nation, nationalisme, interV nationalisme», він пише наступне: «Серед знайомих Марселя Мосса немає жодного, кому він не довіряв би, у процесі цих розV мов, у яких він давав найкраще від себе саV мого, в яких він готував працю про Націю»: 571; А. ЛевіVБрюль не вагаючись говорить про «magnum opus», що так і лишився незаV кінченим, по фрагментах, які залишилися, можна сказати, що «робота — монуменV тальна»: 572. 11 Mauss M., Oeuvres, vol. 3, 1969 : 578. Мосс зауважує, що «Комт не ставить пиV тання про окремі суспільства, нації, дерV жави»; залишаючи «поза увагою націоV нальні індивідуальності», він цікавиться великими історичними епізодами, які фіксують хронологію цивілізацій, (Там само: 454). 12 Mauss, 1969. Він розрізняє в білінгвізV мі, що практикувався бретонцями, баскаV ми та ельзасцями, і в забутті діалектів проV яв «обов’язку поколінь, об’єднаних однією мовою, не знищити її». 13 «Стрижнева ідея нації, — каже він, — розглядалася як абсолютна реальність в патріотичних та громадянських, метафіV зичних та юридичних термінах. Але вона є спонтанним твором поколінь, які доV несли до народу, через системи народноV го та парламентського представництва, поділ суверенитету та правління», (Mauss, 1969 : 593). 14 M. Agulhon, «Imagerie civique et décor urbain de la France du XIXe siècle», dans EthV nologie française, — 1975, n°l — 4 : 34 — 56; La statuomanie et l’histoire, Ibid. 1978 (2 — 3) : 145 — 172 ; «Les couleurs dans la politiV que française», ibid. 1990 (4) : 391 — 398; Marianne au pouvoir, : Paris, Flammarion, 1989. 15 Дивитися Ethnologie française, 1973 — 3/4; Pluralités des parlers en France. Передмова AndréVGeorges Haudricourt. 16 Серед статей, що складають цей ноV мер (1988 — 2), треба згадати статті, автоV рами яких є: Marc Knobel; Utz Jeggle; Freddy Raphaël; Marc Piault; Alban Bensa; Gabriel Gosselin. 17 Див. Ethnologie française, 1988. — № 3/Régionalismes conçu sous la responsaV bilité scientifique d’AnneVMarie Thiesse. 18 Див. Ethnologie française, 1991 — 1/Anthropologues américains par Susan CaV rol Rogers. Література Agulhon M. Imagerie civique et décor urbain de la France du XIXe siècle // EthV nologie française. — 1975. — №°1 — 4. — Р. 34 — 56. La statuomanie et l’histoire // EthnoloV gie française. — 1978. — № 2 — 3. — Р. 145 — 172. Les couleurs dans la politique française // Ethnologie française. — 1990. — № 4. — Р. 391 — 398. Marianne au pouvoir. — Paris, 1989. Bidart P. L’anthropologie culturelle en EsV pagne. A propos de l’ouvrage d’A. Aguirre La antropologia cultural en España» // Ethnologie française. — 1986. — № 4. — Р. 366 — 371. 1991, (sous la dir. de), Régions, Nations, Etats. Composition et recomposition de l’esV pace national, Publisud. Brückner W. Histoire de la Volkskunde // Ethnologies en miroir. Essais réunis par Isac Chiva et Utz Jeggle. — Paris, 1987. — Р. 223 — 247. Cuisenier J. Construire son objet: l’ethnoV logie française et son domaine // Ethnologie française. — 1971. — № 1. — Р. 8. Débat. 1995, (histoire, politique, société). — Paris, Gallimard, № 84. Durkheim E. 1969, Leçons de sociologie. — Textes III. — Paris, 1970. Delannoi G., Taguieff P. A., (Ed.), Théories du nationalisme. — Paris, 1991. Dilthey W. L’édification du monde historiV que dans les sciences de l’esprit. — Paris, 1988. Dubois Cl. C. L’imaginaire de la Nation (1792 — 1992). — Bordeaux, 1992. Dumont L. Une variante nationale: le peV uple et la nation chez Herder et Fichte // EsV sai sur l’individualisme. — Paris, 1983. L’idéologie politique française vue à la luV mière d’un début de comparaison des cultures nationales (Bulletin de la SEF, n°14) // EthV nologie française. — 1988. — № 1. — Р. 82 — 84. Durkheim E. L’Education morale. — Paris, 1963. ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Проблеми національної та регіональної специфіки74 Analyses de littératures populaires // EthV nologie francaise. — 1972. — № 1 — 2. Pluralités des parlers en France, IntroducV tion par AndréVGeorges Haudricourt. — PaV ris, 1973. — Р. 3 — 4. Ethnologie et racismes. — Paris, 1988. — № 2. Régionalismes. — Paris, 1988. — № 3. Anthropologues américains. Regards sur la France. — Paris, 1991. — № 1. Fichte J. G. Discours à la nation allemanV de. — Paris, 1923. Halbwachs M. Esquisse d’une psychologie des classes sociales. — Paris, 1963. LemarchanD G. Mazauric CP. Nations, NaV tionalismes, transitions, (présentation) // Actes du symposium international, 12 — 15 novembre 1992 à l’Université de Rouen. — Paris, 1993. LiebelCWeckowîcz H. Nations and Peoples, BalticVRussian History and thé development of Herder’s Theory of Culture // Canadian Journal of History. — 1986. — № 21. De Maistre J. Considérations sur la FranV ce. — Lyon, 1845. — Р. 57. Mauss M. Oeuvres. — Paris, 1969. — T. 3. Oeuvres, vol. 2, Représentations collectiV ves et diversité des civilisations, «note sur la notion de civilisation» par E. Durkheim et M. Mauss. — Paris, 1974. —Р. 451. Namowicz T. «Herder und die moderne polnische Kultur» dans G. Ziegengeist, H. Grasshoff et U. Lehman (Ed.), Johann Gottfried Herder zur HerderVRezeption in OstV und Südosteuropa. — Berlin, Akademie — Verlag, 1978. Noiriel G. La question nationale comme objet de l’histoire sociale // Genèse. 1991. — № 4, mai. — Р. 72 — 94. Nora P. (sous la direction de). Les lieux de mémoire, T. II, La Nation. — Gallimard, 1986. Ozouf M. Du mai de liberté à l’arbre de liV berté: symbolisme révolutionnaire et tradiV tion paysanne // Ethnologie française. — 1975. — № 1 — 4. — Р. 9 — 32. Parain Ch. Le problème de la culture naV tionale francaise (Bulletin SEF. n°20) // EthV nologie française. — 1976. — № 2. — Р. 186. Pénisson P. Johann Gottfried Herder. — Paris, 1992. Poirier J. (sous la direction de), EthnoloV gie générale, M. Maget, «Problèmes d’ethnogV raphie européenne», Encyclopédie de la PléiaV de. — Gallimard, 1968. — Р. 1247 — 1339. Prado P. Culture et identité en Bretagne // Ethnologie française. — 1990. — № 2. — Р. 225 — 230. Quillien J. L’anthropologie philosophique de G. de Humboldt. — Lille, 1991. Schnapper D. La France de l’intégration. Sociologie de la nation en 1990. — GalliV mard, 1991. Schnapper D., Mendras H. et alii, Six maV nières d’être européen. — Paris, 1990. La communauté de citoyens. — GalliV mard, 1994. Thiesse A. Ecrire la France. Le mouvement littéraire régionaliste de langue française entV re la Belle Epoque et la Libération. — Paris, 1991. Vilar P. La Catalogne dans l’Espagne moV derne. Recherches sur les fondements éconoV miques des structures nationales. — Paris, 1962. — Р. 29.

Суспільні науки про нації та націоналізм

Репозитарії

Схожі ресурси