Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України

Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України

У статті підсумовано науковий доробок Володимира Данилова в галузі вивчення історії фольклористики Півдня України. Основну увагу зосереджено на маловідомих публікаціях ученого в катеринославських виданнях, а саме – рецензіях на регіональні збірники фольклору....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Іваннікова, Л.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Назва видання:Народна творчість та етнологія
Теми:
З історії та теорії етнології
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201500
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 1. — C. 43-50. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-201500
record_format dspace
spelling irk-123456789-2015002025-01-21T10:57:28Z Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України Іваннікова, Л. З історії та теорії етнології У статті підсумовано науковий доробок Володимира Данилова в галузі вивчення історії фольклористики Півдня України. Основну увагу зосереджено на маловідомих публікаціях ученого в катеринославських виданнях, а саме – рецензіях на регіональні збірники фольклору. The article summarizes the scientific creation of Volodymyr Danylov in the field of study of the folkloristic history of South Ukraine. Basic attention is concentrated on the scientist’s little-known publications – reviews on the regional folklore collections – in the Katerynoslav editions. 2012 Article Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 1. — C. 43-50. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201500 398(477.7)+929Данилов uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic З історії та теорії етнології
З історії та теорії етнології
spellingShingle З історії та теорії етнології
З історії та теорії етнології
Іваннікова, Л.
Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України
Народна творчість та етнологія
description У статті підсумовано науковий доробок Володимира Данилова в галузі вивчення історії фольклористики Півдня України. Основну увагу зосереджено на маловідомих публікаціях ученого в катеринославських виданнях, а саме – рецензіях на регіональні збірники фольклору.
format Article
author Іваннікова, Л.
author_facet Іваннікова, Л.
author_sort Іваннікова, Л.
title Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України
title_short Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України
title_full Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України
title_fullStr Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України
title_full_unstemmed Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України
title_sort володимир данилов – дослідник фольклору і фольклористики півдня україни
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2012
topic_facet З історії та теорії етнології
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201500
citation_txt Володимир Данилов – дослідник фольклору і фольклористики Півдня України / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 1. — C. 43-50. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv AT ívanníkoval volodimirdanilovdoslídnikfolʹkloruífolʹkloristikipívdnâukraíni
first_indexed 2025-07-17T08:40:49Z
last_indexed 2025-07-17T08:40:49Z
_version_ 1837882828577046528
fulltext 43 Годі  й  говорити  про  українознавчий  до­ робок  Володимира  Валер’яновича  Данилова  (1881–1970)  –  українського  та  російського  фольклориста,  етнографа,  літературознавця,  архівіста,  археографа,  педагога.  Його  непере­ січний внесок у вивчення українських народних  голосінь добре відомий, однак мало хто знає, що  Володимир  Данилов  (Данилів)  був  (разом  із  М. Сумцовим) серед перших дослідників історії  фольклористики Півдня України, зокрема Ка­ теринославщини. Усього два роки (1905–1907)  прожив  тоді  ще  молодий  учений  у  Катерино­ славі  (нині  –  Дніпропетровськ),  викладав  у  Катеринославській класичній гімназії, був дій­ сним  членом  Катеринославської  губернської  вченої  архівної  комісії  (виконував  обов’язки  її  бібліотекаря),  делегатом  ХІІІ  Археологічного  з’їзду  в  Катеринославі  (серпень  1905  р.),  ав­ тором  численних  розвідок,  що  публікувалися  на  сторінках  «Летописи  Екатеринославской  ученой архивной комиссии» (далі – ЛЕУАК)  (Т. 1–10, 1904–1915), але пам’ять про той не­ тривалий  період  зігрівала  душу  вченого  все  подальше життя. У цьому він неодноразово зі­ знавався в листах до Д. Яворницького. «З цим  Музеєм  зв’язані  спомини  про  мої  молодощі,  коли я, трохи не парубком, приїхав у Катерино­ слав на учительську посаду, і коли Ваш Музей  був єдиним задля мене культурним осередком,  у якому перше місце займали Ви», – писав він  30  травня  1930  року  [21,  c.  157].  Як  видно  з  нещодавно  опублікованого  листування,  друж­ ні стосунки двох учених зберігалися впродовж  майже 40 літ,  аж до смерті Д. Яворницького,  який був для В. Данилова консультантом з ба­ гатьох  питань  місцевої  етнографії  [21,  c.  153],  адже  вже  тоді,  у  1904–1906  роках,  розпочав  він  дослідження  символіки  голосінь  та  похо­ ронних звичаїв [21, c. 157]. Данилов до того ж  був автором перших заміток про Катеринослав­ ський історичний музей  ім. О. М. Поля, яким  тоді  завідував  Д.  Яворницький,  а  також  про  окремих  культурних  діячів  цього  краю  [5;  14;  15; 18]. Ціла  низка  статей  Володимира  Данилова,  опублікованих  на  сторінках  ЛЕУАК,  жур­ налу  «Киевская  Старина»  та  інших  наукових  видань,  присвячені  історії  фольклористики  й  етнографії  Півдня  України.  Це,  зокрема,  «Труды  по  изучению  этнографии  Екатерино­ славской  губернии»,  «Памяти  Г.  А.  Залю­ бовского», «Из пришлого Екатеринославской  этнографии»,  «Екатеринославщина  в  архиве  Императорского  русского  этнографического  общества» та ін. [6, с. 358–364; 7, с. 134–146;  9, с. 376–378; 10, с. 182–188; 11, с. 220–231;  17, с. 108–111]. Це біобібліографічні огляди й  нариси  про  збирачів  фольклорно­етнографіч­ ного  матеріалу,  серед  яких  –  найважливіша  рецензія  В.  Данилова  на  збірник  Д.  Явор­ володимиР данилов – дослідник фольклоРу і фольклоРистики півдня укРаїни Людмила Іваннікова УДК 398(477.7)+929Данилов У статті підсумовано науковий доробок Володимира Данилова в галузі вивчення історії фольклористики Півдня  України. Основну увагу зосереджено на маловідомих публікаціях ученого в катеринославських виданнях, а саме –  рецензіях на регіональні збірники фольклору. Ключові слова: регіональні та локальні дослідження фольклору, Володимир Данилов, історія фольклористики  та етнографії. The  article  summarizes  the  scientific  creation  of  Volodymyr  Danylov  in  the  field  of  study  of  the  folkloristic  history  of  South Ukraine. Basic attention is concentrated on the scientist’s little known publications – reviews on the regional folklore  collections – in the Katerynoslav editions. Keywords: regional and local researches on folklore, Volodymyr Danylov, history of folkloristics and ethnography. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 44 45 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрЧІСТь ТА еТНОЛОГІя* 1/2012 З історії та теорії етнології ницького  «Малороссийские  народные  пес­ ни»  (1906),  яка  була  опублікована  в  журналі  «Киев ская Старина» (1906, № 7).  Ця  рецензія  має  характер  глибокого  нау­ кового  дослідження  –  відображає  тогочасний  стан  української  фольклористичної  науки  і  ті  проблеми  методологічного  плану,  що  стояли  перед нею. З­поміж них – класифікація народ­ них  пісень,  їх  варіантність  та  пов’язані  із  цим  едиційні  принципи;  проблема  розмежування  фольклорних та літературних текстів, їхня вза­ ємодія;  питання  функціонування  фольклору,  його  трансмісія  і  трансляція;  міжнаціональні  взаємовпливи  у  фольклорі,  компіляція  й  кон­ тамінація  пісенних  текстів  тощо.  Ця  стаття  пере гукується з працями М. Сумцова та інших  українських  і російських фольклористів. У ній  він, з одного боку, розвиває окремі положення, з  другого, полемізує з деякими авторами, ставить  нові  завдання  перед  фольклористами  початку  ХХ ст. Щоправда, деякі судження В. Данило­ ва  не  витримали  випробування  часом,  але  є  й  такі, що залишаються актуальними й досі. В. Данилов розглядав фольклористику кінця  ХІХ – початку ХХ ст. у її генетичному зв’язку  з  усім  попереднім  процесом  розвитку,  почи­ наючи  від  збірника  М.  Цертелєва  1819  року.  Об’єднавчою,  на  його  думку,  була  передусім  любов до батьківщини, яка спонукала фолькло­ ристів до праці на народознавчій ниві. На  кінець  ХІХ  ст.  накопичилося  стільки  українського  фольклорного  матеріалу,  що  вже  неможливо  було  оперувати  ним  без  відповід­ них  покажчиків,  тож  неминуче  мала  виникну­ ти  потреба  наукової  інвентаризації  фольклору.  Чимала  кількість  першоджерельних  зразків,  записаних  та  опублікованих  у  різних  виданнях  упродовж майже  століття,  привела до  того, що  перед фольклористами постали серйозні питан­ ня:  чи  фіксувати  далі  народну  творчість  і  що  саме записувати, що публікувати і як поводитися  з варіантами вже виданих пісень. Різні наукові  товариства  виробляли  свої  едиційні  принципи.  Проблему намагалися вирішити всі, хто був при­ четний  до  видання  фольклорних  збірників,  зо­ крема  й  В.  Данилов,  який  подав  у  своїй  статті  різні погляди щодо подальшого шляху розвитку  фольклористики. «Иногда даже заходит речь, –  пише Данилов, – не пора ли положить предел  дальнейшему собиранию материалов, не являет­ ся ли оно пережевыванием старого обнародован­ ного материала, и не нужно ли заняться только  изучением и объяснением собранного» [13, c. 52]. Прихильники  іншої  позиції  (зокрема  й  М.  Сумцов)  вважали,  що  фольклористика  повинна  перестати  займатися  археологією  в  етно графії  і  звернути  увагу  на  сучасність:  «Наука должна направить свой интерес в сто­ рону тех форм народной жизни, которые явля­ ются существеннейшими для народа в данное  время»  [13,  c.  52].  Учений  не  надає  переваги  жодному  із  цих  переконань,  а  намагається  їх  примирити,  і у зв’язку із цим висловлює над­ звичайно раціональну і свіжу на той час дум­ ку, з якою важко не погодитися й тепер: «Дей­ ствительно,  собиратели народной  украинской  поэзии  очень  часто  повторяют  одно  и  то  же.  Варианты одних и тех же песен, иногда очень  мало отличающихся друг от друга, наполняют  иной раз целые страницы, увеличивая напрас­ но  объем  книжек  и  статей.  Конечно,  загро­ мождение литературы ненужным материалом  нежелательно,  но  исключение  может  быть  сделано в том случае, если этнограф представ­ ляет  цельную  картину  быта  и  духовного  со­ держания  определенного  места:  города,  села,  деревни и  т.  д.  В  таком  случае  всякая  песня,  записанная  исследователем,  в  совокупности  со  всеми  остальными  песнями  приобретает  известную  этнографическую  ценность.  Кро­ ме того, каждая песня, каждое слово в песне  должны  служить  материалом  для  выяснения  диалектологических  особенностей  языка  той  местности, откуда идет сборник песен. Таким  образом  не  всегда  подбор  даже  малозначи­ тельных вариантов может быть лишним» [13,  c. 52–53]. Отже, В. Данилов чи не вперше в  українській  фольклористиці  порушив  питан­ ня  регіонального  вивчення  фольклору.  «Но  если  работники  по  собиранию  народной  поэ­ зии не ограничиваются отдельной местностью  и  странствуют  иной  раз  по  всей  Украине,  –  продовжує далі дослідник, – данные вариан­ ты окажутся совершенно лишними». Вирішити  проблему  накопичення  фольклор­ ного  матеріалу  вчені  намагалися  шляхом  ство­ рення пісенних зводів різних жанрів, як це зро­ бив у Росії О. Соболевський. Це мало допомогти  збирачам  у  підготовці  до  друку  свого  доробку,  щоб легко було вилучити все, що «по сравнению  с песенным сводом окажется неценным». В. Да­ нилов зауважує, що «подобное решение вопроса  было бы самым целесообразным», однак засте­ рігає, що такі зводи фольклору для багатьох зби­ рачів можуть виявитися недоступними, як недо­ ступні  були  в  провінції  зібрання  Чубинського,  Грінченка та  інші фундаментальні збірники. Не  вирішить цієї проблеми й створення покажчиків,  які теж, на думку В. Данилова, не всім будуть  доступні.  Отже,  єдиний  вихід  учений  вбачає  у  створенні  «обществ,  преследующих  цели  науч­ ного  исследования  местностей».  «Желательно,  чтобы  были  образованными  специально  этно­ графические  местные  общества,  ставящие  себе  задачею если не научные исследования, касаю­ щиеся известной местности, то, по крайней мере,  собирание  этнографических  материалов»  [13,  c.  54].  Таке  товариство,  на  переконання  Дани­ лова, повинно робити  ставку передусім на вчи­ телів та служителів церкви і, що дуже важливо,  «могло  бы  заняться  собиранием  материалов  по  фольклору согласно с известной программой, со­ ставленной  сообразно  с  местными  условиями».  Також  товариство  могло  б  займатися  не  лише  збиранням, а й виданням матеріалів. До того ж  воно  мало  б  кращі  можливості  для  придбання  необхідної наукової літератури і для відбору най­ цінніших зразків до друку. Завершуючи  роздуми  про  необхідність  місцевих  наукових  товариств  та  їхню  видат­ ну  роль  у  фольклористичних  дослідженнях  кожного  регіону,  В.  Данилов  резюмує:  «Та­ ким образом местные этнографические обще­ ства  могли  бы  упорядочить  дело  собирания  материа ла по народной поэзии и  снять упрек  с  современной украинской этнографии в  том,  что она, давая мало нового, более занимается  повторением известного» [13, c. 54]. На жаль, усе це не могло повною мірою ви­ рішити  окресленої  проблеми.  Це  міг  зробити  лише  метод  картографування  фольклору,  але  на той час його ще не застосовували у фолькло­ ристиці.  Однак  до  створення  всеукраїнського  атласу  неминуче  повинні  були  привести  регіо­ нально­локальні дослідження фольклору, на які  спрямовував тодішніх науковців В. Данилов. Інше  питання,  яке  порушує  стаття  В.  Да­ нилова, – це функціонування фольклору  і,  зо­ крема,  народних  пісень.  «Верно  то,  что  песня  в народной среде все более и более теряет свое  значение. Даже парубки, которым случится при­ обрести интерес  к  чтению, начинают отставать  от  сельских  гуляний  с  песнями».  Відповідно,  автор заперечує думку тих учених, які вважали,  що слід вивчати лише сучасний побут і фольклор,  відійшовши від улюбленої старовини. І це треба  робити,  й  іншого  не  забувати,  адже  не  секрет,  що  в  процесі  функціонування  фольклору  одні  сюжети, образи й форми відмирають, а нові на­ роджуються. Тож важливо не тільки ганятися за  новотворами, а й фіксувати старовину, особливо  зникаючі жанри, як­от думи, історичні пісні, ар­ хаїчні обрядові зразки. Тож, усупереч М. Сум­ цову,  В.  Данилов  стверджує,  що  «этнография  нисколько не идет по ложному пути. Ее дело –  археологическое:  восстановить  и  сохранить  бо­ гатства народного духа. [...] Верно, конечно, и то,  что  пора  уже  перестать  интересоваться  только  традиционным духовным содержанием народа и  пора обратить самое серьезное внимание на бо­ лее важные вопросы, возникающие в народной  жизни: религиозные в широком смысле, полити­ ческие, общественные» [13, c. 54–55]. Таку пер­ спективу накреслив В. Данилов для української  фольклористики на початку ХХ ст., вірячи, що  «представители  последней  еще  много  сделают  для нее, исправят старое и проложат путь к но­ вому» [13, c. 56]. Характеризуючи  збірник  пісень,  записаних  Д. Яворницьким, В. Данилов розглядає його в  контексті порушених проблем і тих недоліків, які  були властиві тогочасній фольклористичній нау­ ці. Слід зауважити, що рецензія В. Данилова на  працю свого вчителя дуже делікатна й коректна,  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 46 47 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрЧІСТь ТА еТНОЛОГІя* 1/2012 З історії та теорії етнології і якщо він говорить про певні огріхи Яворниць­ кого­видавця, то акцентує увагу на загальному  стані  науки,  а  не  на  особі  фольклориста.  «Не­ удовлетворительное состояние, в каком находят­ ся сырые материалы, повлияло прежде всего на  то,  что  составитель  сборника  не  сделал  доста­ точно полных указаний вариантов к собранным  им  песням».  В  іншому  місці:  «На  наш  взгляд,  в  сборнике  Дм.  Эварницкого  также  оказались  песни, которые при лучшем состоянии этногра­ фии, может быть, не попали бы в него, как пред­ ставляющие  весьма  незначительные  варианты  давно обнародованных песен». Із цим можна по­ годитись, якщо зважити на позицію В. Данило­ ва, згідно з якою збірник Д. Яворницького не є  таким, що репрезентує певний регіон – у ньому є  зразки з Полтавщини, Харківщини, Катерино­ славщини, Херсонської, Таврійської губерній, а  також із Київщини і Чернігівщини. Проявляючи надмірну делікатність, навіть  поблажливість, Данилов мимоволі суперечить  задекларованим  вище  принципам:  «Впрочем,  пусть  лучше  этнографический  сборник  будет  обладать лишними песнями в сравнении с име­ ющимся в печати материалом, чем при извест­ ной осторожности в выборе собранных песен  составитель лишит читателя чего­либо ценно­ го и интересного» [13, c. 58–59]. Погодитися  із  твердженням  В.  Данилова  про те, що малохудожні й неповні варіанти «не  дают ничего интересного в литературном отно­ шении», можна, лише якщо розглядати фольк­ лор з позиції літературознавця. Але якщо гово­ рити про збереженість усної пісенної традиції,  її  функціонування,  про  феномен  фольклорної  пам’яті та способи трансмісії народної творчості,  то лише фіксація подібних зразків може допо­ могти розібратися в цих питаннях. Таких про­ блем тогочасна наука ще не порушувала, тому  В. Данилов, як і М. Сумцов та інші його сучас­ ники,  вказував  на  «очень  ценные»,  «прекрас­ ные варианты», що характеризуються «строгой  выдержанностью поэтической параллели» (ко­ зак­селезень)  i «чистотою стиха». Або ж таке  зауваження: «Ценность его увеличивается еще  потому, что в “Трудах” Чубинского, этой биб­ лии  украинских  этнографов,  помещен  очень  плохой вариант данной песни» [13, c. 59]. Усе це зайвий раз доводить, що фольклор  живе за зовсім  іншими законами, ніж літера­ турний текст, тож і підходи до його вивчення  мають  бути  іншими.  Не  тільки  через  майже  50 років після Чубинського Яворницький за­ писав  кращий  варіант,  але  й  тепер  фіксують  зразки, які вражають  і високою поетичністю,  і повнотою тексту. Очевидно, причина такого  явища полягає у феноменальності фольклорної  пам’яті та способах передачі текстів. Спостерігаючи за змінами пісні в процесі  її  функціонування  у  фольклорному  середовищі,  переходом  від  жанру до  жанру  (козацька  ста­ ла чумацькою, а згодом рекрутською внаслідок  зміни одного лише слова в тексті), В. Данилов  останнім етапом розвитку цієї пісні вважає за­ міну  «козаченьків»  на  «посыльную  набирку»,  однак, на наш погляд, тут ніякого розвитку не­ має, навпаки, порівняння цих майже ідентичних  (і «непотрібних», «зайвих» з погляду того часу!)  зразків яскраво доводить, що процес творення  цієї пісні припинився на межі XVIII–XIX ст.,  а  її  носії  та  виконавці  лише  використовували  готові  формули,  здійснювали  відповідне  реда­ гування, яке актуалізувало старі тексти в нових  культурних умовах, пристосовувало їх до нових  побутових  обставин.  Тож  «останнього  етапу  розвитку старої пісні» може взагалі не бути. Правдивість наших припущень підтверджує  й таке явище, як контамінація фольклорних тек­ стів, дуже поширене в кінці ХІХ ст. (аж до того,  що фольклористи заговорили про «псування» та  «вимирання народної пісні»; про це в передмові  до  збірника  говорить  і  сам  Д.  Яворницький,  і  такі видатні вчені, як М. Драгоманов та В. Гна­ тюк).  Сюди  належить  і  досить  сильний  вплив  російської  народної  пісні  (адже  Яворницький  записував  на  території,  де  проживало  чимало  переселенців  з  Росії),  і  вплив  літературної  по­ езії на фольклор. Усі ці явища зауважив В. Да­ нилов у збірнику Д. Яворницького. А оскільки  на  той  час  було  актуально  говорити  про  різні  фальсифікати (на цю проблему вперше звернув  увагу  М.  Драгоманов  у  передмові  до  збірника  «Исторические  песни  малорусского  народа»,  1874), В. Данилов  також вказав на низку «не­ народних» пісень – літературного походження.  Як і М. Сумцов, ненародне походження окремих  творів фольклору він намагався виявити шляхом  стилістичного аналізу тексту, порівняння його з  можливим  літературним  джерелом,  розгляда­ ючи цю категорію як «пісні­наслідування» і за­ певняючи, що не може бути випадковою повна  близькість змісту народної пісні зі змістом вірша  Пушкіна  або  Шевченка.  «Признать  данную  песню за ненародную побуждает нас необычный  для украинской народной поэзии размер ее и его  совершенная отделка.  [...] Всякий стих в песне,  превышающий  известную  степень  искусствен­ ности [тобто мистецтва. – Л. І.], свойственную  народной поэзии, бросается резко в глаза и за­ ставляет подозревать себя в ненародности». Од­ нак учений дуже слушно зауважує, що «все же  народность  в  искусстве  более  чувствуется,  чем  определяется разумом» [13, c. 64–65]. Володимир  Данилов  висловлює  претензії  і  до  класифікації  фольклору  та  систематизації  матеріалу, що теж було й залишається актуаль­ ним у фольклористиці. Ідеться про те, що деякі  терміни  (наприклад,  «пісні­гулянки»  або  «по­ стові  пісні») мають дуже  вузьколокальний  ха­ рактер, і їхня непрозорість та необґрунтованість  вносять певне непорозуміння [13, c. 61–63]. Проте загальна оцінка збірника «Малорус­ ские  народные  песни»  дуже  висока.  «С  ним  украинская этнография приобретает издание,  из  которого  можно  будет  почерпать  ценный  и  необходимый  для  изучающих  народную  словесность  материал.  Сборник  Д.  И.  Эвар­ ницкого  по  достоинству  можно  поставить  рядом  с  ІІІ  т.  “Этнографических  материалов  Б. Д. Гринченка”» [13, c. 66]. Наприкінці ав­ тор подає відомості, що стосуються історії ви­ дання. Мовиться про те, що окремі пісні (про  зруйнування  Січі,  рекрутські  та  солдатські)  були заборонені цензурою. Стаття  В.  Данилова  «Труды  по  изучению  этнографии  Екатеринославской  губернии»  –  це  короткий  бібліографічний  огляд  чотирьох  видань:  «Сборника  статей  Екатеринослав­ ского научного  общества по изучению  края»,  двох  нарисів  В.  Бабенка  «Этнографический  очерк  народного  быта  Екатеринославско­ го  края»  (Катеринослав,  1905)  та  «Каталога  Екатеринославского  областного  музея  имени  А. Н. Поля. Археология и этнография» (Ка­ теринослав,  1905).  Усі  вони  були  приурочені  до  ХІІІ  Археологічного  з’їзду,  який  відбувся  1905  року  в  Катеринославі.  Тож  передусім  В. Данилов обговорює роль  і значення з’їзду  для  вивчення  фольклору  та  етнографії  цього  регіону.  І хоч сам з’їзд «не дал значительных  трудов в области этнографии, рефератов этно­ графического содержания на съезде было про­ читано  мало,  специалисты­этнографы  отсут­ ствовали. [...] Тем не менее, если не прямо, то  косвенно Екатеринославский археологический  съезд  повлиял  на  изучение  местной  этногра­ фии,  и  мы  имеем  теперь  перед  собой  новые  труды, примыкающие к обширному уже мате­ риалу по украинской этнографии» [19, c. 52]. Аналізуючи  збірник  статей  наукового  то­ вариства,  автор  дає  коротку  характеристику  вміщених там матеріалів, які стосуються етно­ графії – статті М. Сумцова «Об этнографиче­ ском  изучении  Екатеринославской  губернии»,  «большой  и  богатой  интересными  материала­ ми», статті Я. Новицького «С берегов Днепра»  та  М.  Земцова  «Краткий  обзор  экономиче­ ского  положения  населения  Мариупольского  уезда».  Відгуки  Данилова  цілком  позитивні.  Наприклад, стосовно праці Я. Новицького він  пише: «Названная статья представляет из себя  замечательное сочинение не только по тем мате­ риалам, которые в ней находятся, но и по своим  художественным достоинствам» [19, c. 53]. «Обстоятельными работами в области ма­ териальной  культуры  населения  Екатерино­ славской губернии» назвав В. Данилов праці  В. Бабенка, ґрунтовно опрацювавши  їх  і вка­ завши на всі достоїнства й недоліки цих розві­ док. Основну увагу зосереджено, звичайно, на  матеріальній  культурі,  а  щодо  фольклору,  за­ писаного Бабенком,  Данилов  зазначає:  «Для  фольклора  в данном “Очерке”, ценным явля­ ется  описание  малорусской  свадьбы  в  с.  Ав­ http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 48 49 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрЧІСТь ТА еТНОЛОГІя* 1/2012 З історії та теорії етнології густиновке  Екатерин.  уезда,  и  особенно  цен­ ными  украинские  заговоры,  вид  поэзии,  как  известно,  трудно  добываемый  из  уст  народа.  Жаль только, – продовжує В. Данилов, – что  автор,  по  его  собственным  словам,  приводит  не все собранные им заговоры, а лишь некото­ рые» [19, c. 54]. Деяка  поспішність  роботи  В.  Бабенка  над  своїм  нарисом,  зокрема  й  обмеження  в  часі,  а  можливо,  ще  й  експедиційний  метод  дослі­ дження (у 1904–1905 рр. він об’їхав губернію  на  запрошення  Катеринославського  поперед­ нього комітету з підготовки ХІІІ Археологічно­ го з’їзду), призвели до певних недоліків під час  запису  та  публікації  весільного  й  похоронного  обрядів, на що вказує В. Данилов: «На стр. 97  ничего  не  говорится  о  том,  как  ходят  дружки  с  молодою  по  селу,  сзывая  гостей  на  свадь­ бу, – с пением или без него, что интересно для  характеристики  степени  современного  обрядо­ вого песнопения. Далее, говоря о похоронах (с.  103–104), автор совершенно умалчивает о по­ хоронных причитаниях. А если б автор обратил  на них свое внимание, то он не сказал бы, что  народные  похоронные  обряды  утратили  в  на­ стоящее время свое значение» [19, c. 56]. Повертаючись  до  праці  Я.  Новицько­ го  «С  берегов  Днепра»,  не  можемо  оминути  увагою  той  факт,  що  В.  Данилов  присвятив  їй значно більше, ніж абзац статті «Труды по  изучению  этнографии  Екатеринославской  губернии».  Того  ж  року  в  журналі  «Киев­ ская Старина» (1905, № 9) було опублікова­ но  невелику  розвідку  В.  Данилова  «Отзвук  былины о  змееборстве Добрыни Никитича в  украинском  фольклоре»,  у  якій  розглядаєть­ ся  поетика  легенд  про  острів  Перун,  записа­ них Я. Новицьким і репрезентованих у праці  «С  берегов  Днепра»  [25,  c.  75–76].  Автор  порівнює  чотири  варіанти  легенди  і,  аналізу­ ючи їхній зміст, зауважує, що перший і третій  близькі до розповіді початкового літопису про  повергнення в Києві ідола Перуна в 987 році,  і  доходить  висновку,  що  «самая  основа  пре­ дания не могла явиться в народе в последую­ щее время извне, но жила в нем изстари», бо  факти,  про  які  йдеться  в  легенді  й  літописі,  тотожні, і що легенда про острів Перун така ж  давня, як і літописне оповідання про нього, –  ще часів прийняття християнства [16, c. 105].  Другий варіант легенди, на думку Данилова,  має спільну основу з новгородською легендою  про Юріївський скит, що в народі називається  Перюнським  [16,  c.  106].  Четвертий  варіант  споріднений  із  сюжетом  билини  про  бороть­ бу  богатиря  Добрині  Никитича  зі  змієм  Го­ риничем,  в  основі  якої  також  лежать  реальні  історичні  факти  –  хрещення  Новгорода  [16,  c.  106–107].  В.  Данилов  простежує  виник­ нення й розвиток мотиву змієборства загалом  і  в  українському  фольклорі  зокрема,  а  також  переконливо доводить, що легенда про Перу­ на, який уособлює язичництво, виникла саме  в Україні, на землі київській [16, c. 108]. «На  наш погляд, сей вивід автора має реальну під­ ставу  й  зовсім  справедливий»,  –  зауважує  рецензент  із  Записок  Наукового  товариства  імені  Шевченка  в  бібліографічному  огляді  журналу «Киевская Старина» [2, c. 164]. Володимир  Данилов  рецензував  два  фольк лорні  збірники  Якова  Новицького  –  «Малороссийская  и  запорожская  старина  в  памятниках  устного  народного  творчества»  (1907) та «Малорусские исторические песни»  (1908).  Рецензії  вміщені  в  журналі  «Живая  старина» [12, c. 250–251; 20]. Однак якихось  істотних  оцінок  цьому  матеріалові  рецензент  не дає,  зазначаючи лише, що «Я. П. Новиц­ кий наравне с Д. И. Эварницким и покойным  И. И. Манжурою принадлежит к числу вид­ ных  Екатеринославских  этнографов,  собира­ телей народной поэзии» [20, c. 250]. Підсумо­ вуючи, він додає, що, оскільки збірник пісень  вміщує матеріали, опубліковані в різних періо­ дичних виданнях, то тепер «для занимающих­ ся  этнографией  записи  Я.  П.  Новицкого  де­ лаются более доступными; притом собранные  вместе, они дают определенную характеристи­ ку народной поэзии среди украинского населе­ ния Екатеринославской губ.» [12, c. 251]. Стаття В. Данилова «Памяти Г. А. Залю­ бовского» – одна з перших біобібліографічних  заміток  про  фольклориста  (доти  були  відомі  лише некролог О. Майдачевського [23, c. 19] та  коротенькі спогади М. Бикова й П. Сочинсько­ го, опубліковані 1899 року в газеті «Днепров­ ская молва» [1, c. 53–54]). Замітка В. Данило­ ва не дає нових відомостей про Залюбовського,  навпаки, значна її частина – це цитата зі статті  О. Майдачевського «Страничка из жизни Гри­ гория  Антоновича  Залюбовского»  [24].  Ме­ тою  автора  було  передусім  нагадати  науковій  громадськості  забуте  ім’я  катеринославського  етнографа, про якого не згадує навіть М. Сум­ цов у своїх працях (у 1908 році минуло 10 літ з  дня смерті вченого). По­друге, Данилов опуб­ лікував лист Залюбовського до Максимовича,  написаний з Харкова  в 1864 році, у якому він  просить того надіслати до Харкова свої книги, а  також повідомляє про власну видавничу діяль­ ність [17, c. 108–111]. На жаль, автор не вказує  навіть, де він зберігається і чи є інше листуван­ ня  Залюбовського,  однак  запрошує  всіх,  хто  знав фольклориста, надіслати спогади або інші  відомості про нього. Дві інші статті В. Данилова – «Екатерино­ славщина  в  архиве  Императорского  русского  географического общества» та «Из прошлого  Екатеринославской этнографии» – споріднені  між собою тим, що висвітлюють зміст рукопи­ сів,  надісланих  у  40–50­х  роках  ХІХ  ст.  до  Російського  географічного  товариства  з  Ка­ теринославщини. Перша – стислий конспект  відповідного повідомлення Д. Зеленіна з його  «Описания рукописей ученого Архива ИГР»  (Петроград, 1914, т. 1, с. 475–483, Екатерино­ славская губерния). У кінці автор підсумовує:  «По сравнению с количеством и достоинством  рукописей, идущих из других губерний, Ека­ теринославская  губерния  представлена  в  ар­ хиве  Географического  общества  прямо­таки  скудно» [всього 11 рукописів. – Л. І.]. Усе це,  на  його  думку,  зайвий  раз  свідчить  про  «от­ сутствие  культурных  интересов  среди  пред­ ставителей  Екатеринославской  губернии  бы­ лого времени» [9, c. 377–378]. Друга  стаття  –  детальний  опис  рукопи­ сів  павлоградського  купця  Михайла  Шумка,  надісланих у 1850 році, які автору надав для  ознайомлення  Д.  Зеленін.  Перший  рукопис  вміщує  два  нариси  –  «Домашній  побут»  та  «Звичай  одружуватись  у  малоросіян  Павло­ градського пов. Катеринославської губ.», дру­ гий – невеличкий словник розмовної лексики  цього самого повіту. Данилов детальніше, ніж  сам  Зеленін,  переказує  зміст  рукопису  (опис  поселень, житла, інтер’єру хати, чоловічого та  жіночого одягу, дівочого й парубочого вбран­ ня, харчування під час постів і в скоромні дні,  напоїв, опис літнього робочого дня). З усього  видно, що М. Шумко дуже симпатизує укра­ їнцям,  відзначаючи  їхню високу моральність,  охайність  у  побуті.  А  оскільки  він  не  був  ні  етнографом,  ні  філологом,  то  несправедливи­ ми  здаються  закиди  В.  Данилова  на  адресу  автора  стосовно  того,  що  його  виклад  «весь­ ма  нестройный  и  подчас  неграмотный».  Що­ правда, тут бачимо цілком некоректну спробу  М. Шумка дати наукове пояснення весільного  обряду,  записаного  ним  дуже  фрагментарно.  Однак сам В. Данилов змушений був визнати,  що  навіть  таких  елементів  обряду  давно  вже  немає в сучасному (станом на поч. ХХ ст.) на­ родному побуті [10, c. 187]. Значно  цікавішим,  на  переконання  В.  Да­ нилова,  є  спосіб  пояснення  слів.  Для  цього  М. Шумко наводить цитати з пісень, а також  записані  ним  самим  діалоги  з  повсякденного  життя. Такі записи аж ніяк не можна назвати  «неграмотними». Це яскраві картинки з народ­ ного  побуту:  «Олексію,  чи  ти  бачив  Хведира  Чуприну, що торік віддали на службу? – Ні. –  О, та й молодець вийшов: шабля біла, як золо­ то, а мундюр сяє, аж гарно дивиться! Ходи в  службу! – Ні, не хочу. – Чом? – Батько ста­ рий, мати хвора: хто їх пригляне» [10, c. 187]. Насамкінець автор підсумовує, що «Этно­ графические работы Михаила Шумко конечно  вносят мало нового в научный обиход. Инте­ рес  их  больше  культурный.  Они  любопытны  как факт прошлого». І зауважує, що метою цієї  публікації було ввести в науковий обіг нікому  не відоме ім’я одного з найстаріших любителів  етнографії Катеринославщини. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 50 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрЧІСТь ТА еТНОЛОГІя* 1/2012 На  підставі  викладеного  матеріалу  можна  з  певністю  сказати,  що  Володимир  Данилов  разом  із  Миколою  Сумцовим  були  одними  з  перших  дослідників  історії  фольклористики  та  етнографії  Півдня  України.  В.  Данилов  дав неупереджену оцінку науковим виданням,  фольклорним збірникам, окремим зразкам на­ родної  творчості,  з  погляду  тогочасних  проб­ лем науково­методологічного характеру, увів у  науковий обіг нові імена збирачів та дослідни­ ків краю, здійснив аналіз поетичних і міфоло­ гічних образів місцевого фольклору. 1. Быков Н. В. Памяти Григория Антоновича Залюбовского // Днепровская молва. – 1899. – № 2. 2. В.  Г. Киевская старина // ЗНТШ. – 1906. – Т. 74. – Кн. 6. 3. Данилів  В.  В. До історії української етно- графії // Записки українського наукового товари- ства. – 1909. – Кн. 4. 4. Данилів  В.  В. Катеринославський музей // Рада. – 1908. – № 242. 5. Данилов  В.  В. Взаимовлияние украинских погребальных причитаний и бытовых песен // Живая старина. – 1905. – № 3. 6. Данилов В. В. Детская комедия в Екатерино- славе (сто лет назад) // ЛЕУАК. – Екатерино слав, 1907. – Вып. 4 7. Данилов В.  В. Дмитрий Тимофеевич и Ни- колай Дмитриевич Мизки (справка об их литера- турной деятельности) // ЛЕУАК. – Екатеринослав, 1911. – Вып. 7. 8. Данилов В. В. Екатеринославский областной музей имени А. Н. Поля // Исторический вест- ник. – 1907. – № 3. 9. Данилов В. В. Екатеринославщина в архи- ве Императорского русского географического общества // ЛЕУАК. – Екатеринослав, 1915. – Вып. 10. 10. Данилов В. В. Из прошлого Екатеринослав- ской этнографии // Там само. 11. Данилов В. В. К биографии Н. А. Маркеви- ча (письма его к М. А. Максимовичу) // ЛЕУАК. – Екатеринослав, 1911. – Вып. 7. 12. Данилов  В.  В. Малорусские исторические песни (Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. – Екатеринослав, 1908. – Вып. ІV. – С. 131–257) // Живая старина. – 1908. – Вып. 2. – C. 250–251. 13. Данилов В. В. Новый сборник украинских песен // КС. – 1906. – № 7–8. 14. Данилов В. В. Носители похоронных при- читаний в Малороссии // КС. – 1905. – № 4. 15.  Данилов  В.  В. Одна глава об украинских похоронных причитаниях // КС. – 1905. – № 11–12. 16. Данилов  В.  В. Отзвук былины о змеебор- стве Добрыни Никитича в украинском фолькло- ре // КС. – 1905. – № 9. 17. Данилов В. В. Памяти Г. А. Залюбовского // ЛЕУАК. – Екатеринослав, 1909. – Вып. 5. 18. Данилов В. В. Символика приц и растений в украинских похоронных причитаниях // КС. – 1906. – № 11–12. 19.  Данилов  В.  В. Труды по изучению этнографии Екатеринославской губернии // КС. – 1905. – № 10. 20. Данилов В. В. Я. П. Новицкий. Малороссий- ская и запорожская старина в памятниках устно- го народного творчества. Александровск, 1907 // Живая старина. – 1908. – Вып. 2. – C. 250–251. 21. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Явор- ницького. Вип. 1: Листи вчених до Д. І. Явор- ницького / уклад. С. В. Абросмова, А. І. Перкова, О. В. Піцик, Н. Г. Чередник; під заг. ред. А. Н. Сте- жара. – Дніпропетровськ, 1997. 22. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип. 4: Листи Д. І. Яворниць- кого до діячів науки і культури / уклад. С. Аброс- мова, Н. Василенко, А. Перкова; під заг. ред. Н. Капустіної. – Дніпропетровськ, 2005. 23. Майдачевский А. Л. Г. А. Залюбовский (не- кролог) // КС. – 1900. – № 1. 24. Майдачевский  А.  Л. Страничка из жизни Г. А. Залюбовского (один из малорусских этно- графов) // Днепровская молва. – 1899. – № 47. 25. Новицкий Я. П. С берегов Днепра (очерки Запорожья). Путевые записки и исследования // Сборник статей Екатеринославского научного об- щества по изучению края. – Екатеринослав, 1909. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Схожі ресурси