Бретонські контрасти

La culture bretonne est marquée par des contrastes; sur le plan géographique, elle est duelle (celtique à l’ouest et romane a l’est de la péninsule); sur le plan social, elle est pour les uns un mode de vie, pour les autres un objet de reproduction résiduelle et pour d’autres encore une culture sans...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автор:	Ле Коадік, Ронан
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2006
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Проблеми національної та регіональної специфіки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20151
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Бретонські контрасти / Ронан Ле Коадік // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 81-86. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20151
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-201512011-05-22T12:04:42Z Бретонські контрасти Ле Коадік, Ронан Проблеми національної та регіональної специфіки La culture bretonne est marquée par des contrastes; sur le plan géographique, elle est duelle (celtique à l’ouest et romane a l’est de la péninsule); sur le plan social, elle est pour les uns un mode de vie, pour les autres un objet de reproduction résiduelle et pour d’autres encore une culture sans cesse réinventée. Autre ambivalence: les origines de son renouveau culturel évoquent à la fois le nationalisme et un «néotribalisme postmoderne». Quant aux aspirations des Bretons, elles semblent elles aussi contradictoires: individualistes avec des pulsions fusionnelles et un mélange d’attirance et de répulsion pour l’autonomie. Breton culture is contrasted. Geographically, it is a dual culture (Celtic to the West and Romanic to the East). Socially, it is for some people an integral part of their life, for others it is an object of residual reproduction or a continually reinvented culture. Moreover, its ambivalence lies in the fact that the origins of its cultural revival evoke both nationalism and postmodern neotribalism, thus refering to Bretons’ aspirations that are contradictory too: individualistic (but with fusional pulsions), with a mixture of attraction and repulsion towards autonomy. 2006 Article Бретонські контрасти / Ронан Ле Коадік // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 81-86. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20151 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми національної та регіональної специфіки Проблеми національної та регіональної специфіки
spellingShingle	Проблеми національної та регіональної специфіки Проблеми національної та регіональної специфіки Ле Коадік, Ронан Бретонські контрасти Народна творчість та етнографія
description	La culture bretonne est marquée par des contrastes; sur le plan géographique, elle est duelle (celtique à l’ouest et romane a l’est de la péninsule); sur le plan social, elle est pour les uns un mode de vie, pour les autres un objet de reproduction résiduelle et pour d’autres encore une culture sans cesse réinventée. Autre ambivalence: les origines de son renouveau culturel évoquent à la fois le nationalisme et un «néotribalisme postmoderne». Quant aux aspirations des Bretons, elles semblent elles aussi contradictoires: individualistes avec des pulsions fusionnelles et un mélange d’attirance et de répulsion pour l’autonomie.
format	Article
author	Ле Коадік, Ронан
author_facet	Ле Коадік, Ронан
author_sort	Ле Коадік, Ронан
title	Бретонські контрасти
title_short	Бретонські контрасти
title_full	Бретонські контрасти
title_fullStr	Бретонські контрасти
title_full_unstemmed	Бретонські контрасти
title_sort	бретонські контрасти
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Проблеми національної та регіональної специфіки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20151
citation_txt	Бретонські контрасти / Ронан Ле Коадік // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 81-86. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT lekoadíkronan bretonsʹkíkontrasti
first_indexed	2025-07-02T20:51:04Z
last_indexed	2025-07-02T20:51:04Z
_version_	1836569817386057728
fulltext	ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Бретонські контрасти RÉSUMÉ Ronan Le Coadic. Les contrastes bretons La culture bretonne est marquée par des contrastes; sur le plan géographique, elle est duelle (celtique à l’ouest et romane a l’est de la péninsule); sur le plan social, elle est pour les uns un mode de vie, pour les autres un objet de reproduction résiduelle et pour d’autres encore une culture sans cesse réinventée. Autre ambivalence: les origines de son renouveau culturel évoquent à la fois le nationalisme et un «néotribalisme postmoderne». Quant aux aspirations des Bretons, elles semblent elles aussi contradictoires: individualistes avec des pulsions fusionnelles et un mélange d’attirance et de répulsion pour l’autonomie. Mots�clés: Bretagne. Culture. Nationalisme. Région. SUMMARY Ronan Le Coadic. Breton contrasts Breton culture is contrasted. Geographically, it is a dual culture (Celtic to the West and Romanic to the East). Socially, it is for some people an integral part of their life, for others it is an object of residual reproduction or a continually reinvented culture. Moreover, its ambivalence lies in the fact that the origins of its cultural revival evoke both nationalism and postmodern neotribalism, thus refering to Bretons’ aspirations that are contradictory too: individualistic (but with fusional pulsions), with a mixture of attraction and repulsion towards autonomy. Key words: Brittany. Culture. Nationalism. Region. Якщо в живописі за допомогою тіні можна виділити осV вітлені плани, то чи не можна зробити те саме в соціальному аспекті? Хіба темні негативні величини, що є, наприклад, в китайському символі іньCянь, не підкреслюють світлий яскраV вий характер позитивних? З останніми можна порівняти і спільноту, яка вважає себе раціональною, всеосяжною і таV кою, що несе визволення, довго відчувала потребу порівняти себе з чимось несхожим, ірраціональним, партикулярним, пригноблюючим. Ця несхожа етнічна група могла бути як зовнішньою («темною», як наприклад німецька або англійV ська), так і внутрішньою. Саме Бретань стала такою внутрішV ньою темною плямою, і Франції вдалося зробити з «дикунів», котрі її населяли, «вільних людей». Чи не був архаїзм «бретонV ський» для французької спільноти тим самим, що і темна цятV ка «інь» на тлі світлого «янь» у китайському символі? А втім, чи не містить ця темна бретонська цятка «інь», про яку часто говорять як про однорідне ціле, суперечносV тей як етнотериторіальних, так і соціальних? Чи не стало повернення до життя «регіональних» особливостей об’єкV том напрочуд суперечливих тлумачень? Досвід контрастів Просторові контрасти Фундаментальний дуалізм Коли наприкінці епохи Античності частина бретонців залишила острів Британія, щоб оселитися на Армориці, вони осіли переважно в її західній частині. Тим не менше, після численних військових кампаній, переможений імпеV ратор франків Карл Лисий змушений був поступитися часV тиною території на сході півострова. Таким чином, коли у ІХ ст. було визначено політичні кордони Бретані, королівсV тво було вже бікультурним: воно включало кельтомовний регіон — на захід від лінії ДольVГеранд та романський регіV он, розташований на схід від цієї лінії, де були розкидані окремі бретонські колонії. Згодом цю межу було перенесено, і вона проходила від Плуа (головне місто кантону Кот д’Армор) до Ванн (головV не місто департаменту Морбіган). Як вважає П’єр Флатре, межа між регіонами Верхня Бретань (або земля на сході, де розмовляють галло) та Нижня Бретань (або бретоноV мовна територія на заході) впродовж усієї історії «розділяC ла різні культури та людей з різним менталітетом» [FlatV res, 1986: 14]. Між іншим, слово галло, яке вживається на позначення мешканців Верхньої Бретані та їхньої мови, було утворене від бретонського слова «галл» (Gall), що озV начає «француз», «іноземець» або «людина, котра не розC мовляє бретонською» [Corbel, 1984: 276V279]. Незважаючи на те, що з певного часу ця межа втратила значення, — зокрема у мовному сенсі, позаяк усі бретонці володіють французькою, — деякі особливості поведінки1 та світосприйняття існують і сьогодні, причому іноді це одV разу впадає в око2. Саме тому Флатре зауважив, що «дві етнічні групи продовжують співіснувати по обидва боки мовного кордону» [Flatrès, 1980:16]. Утім, між мешканцяV ми Верхньої та Нижньої Бретані ніколи не виникає мовV них або інших конфліктів, як це може бути, наприклад, в Бельгії між мешканцями Валлонії та Фландрії. Отже, БреV тань — це не гомогенне, однорідне, а бікультурне сусV Ронан ЛЕ КОАДІК ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Проблеми національної та регіональної специфіки82 пільство, і ця бікультурність не створює ніяких проблем. Проте Бретань — це не просто дуалістичне суспільство, це дещо більше. Численні мікроклімати Бретань — територіально неоднорідний регіон. ДепарV таменти все ще зберігають спогади про колишні історичні «землі» — колишні єпископства (Леон, Трегор, Корнуай та ін.) або сільські райони (Поер, Гоелло та ін.), які корінням своїм сягають давніхVдавен. Таким чином, сучасний поділ території на виборчі округи дозволяє чітко окреслити деяV кі історичні землі, якVот Леон чи Ваннете. Від решти насеV лення Нижньої Бретані мешканці цих територій відрізняV ються, перш за все, своїми напрочуд консервативними поV літичними поглядами3. З другого боку, часом трапляється, що керівники підприємств у процесі ведення справ врахоV вують локальні етнографічні особливості. Часто у назвах підприємств вони використовують місцеві топоніми (напV риклад «Гараж Гоелло»), що, безумовно, сприяє збереженV ню регіональної самосвідомості та самоідентифікації. ІноV ді, зокрема на сільськогосподарських підприємствах, свіV домо зберігається організація, що повторює колишні місV цеві комуни. Зрештою, етнічні стереотипи сьогодні оновV лено, навіть, можна сказати, повернено до життя в середоV вищі, де відбувається культурне відродження. Іноді це здійснюється в тоні дотепного гумору, на зразок жартів про бельгійців, євреїв чи шотландців. Створені нові та пригадані старі жарти про Леонардів та Бігуденів і про їхV ню всім відому жадібність. Саме тому під час однієї конфеV ренції мій колега, соціолог Жерар Преме сказав: «БретонC ці не расисти, тому що їм бракує расизму для інших — воC ни його вичерпують на самих себе!». Як би там не було, з огляду на те, як сьогодні розвивається культура, можна сказати, що в Бретані переважають соціальні, а не простоV рові контрасти. Соціальні контрасти Сьогодні бретонська культура йде принаймні трьома різними шляхами. Для одних вона є способом життя; для інших вона — дещо дивне, що майже зникло; для третіх — це культура, що відроджується. Спосіб життя Бретонською мовою володіє сьогодні близько 304 000 дорослих носіїв [INED, 2002: 4], 257 000 з яких мешкають у Бретані [INSSE, 2003: 18]. Це, переважно люди похилого віку4, котрі живуть у сільській місцевості5. Мовою галло розмовляють лише 28 300 осіб [INSSE, 2003: 18]. У ценV тральній частині Бретані сьогодні ще можна зустріти літV ніх селян, переважна більшість яких розмовляє бретонV ською чи галло. Складається враження, що все їхнє життя зупинилося в часі. Вони існують майже автономно і харчуV ються виключно тим, що дає їм ферма. Вони купують лиV ше необхідні речі, використовують тільки простий сільV ськогосподарський реманент, оскільки не беруть позик на модернізацію свого господарства. Їхню ходу і жести неV можливо зімітувати, так само, як і танцювальні кроки під час святкування фестCнозу (festVnoz) або їхній спів чи маV неру говорити. У них особливі ціннісні орієнтації, що вже відрізняються від світу цінностей їх батьків, але ще не схожі на сучасні цінності. Значення багатьох «сучасV них» стереотипів поведінки їм незрозуміле. Чи можна сказати, що спосіб їх життя є характерною ознакою «авV тентичної» бретонської культури? І так і ні. Так — тому що реалізується закон природного відтворення, саме в цьому полягає міф про чистоту раси. Ні — через дві супеV речливі причини: з одного боку, культурний спадок, який вони зберігають, є дуже чітко окресленим для якоV їсь певної місцевості, а не для всієї бретонської культуV ри. З другого боку, їхній спосіб життя не є виключно бретонським, він є загальним для всіх: вони живуть, перш за все, як селяни. Нове покоління втрачає зв’язок з культурою своїх дідів. Залишкове відтворення Цілі пласти бретонської культури більше не відтворюV ються, оскільки ті види господарської діяльності, з якими вони були пов’язані, майже зникли. Як приклад, можна назвати невеликі кустарні ремесла. Щодо таких видів діV яльності, як сільське господарство або риболовля, то вони радикально відрізняються від тих, якими були до середиV ни ХХ ст. Зокрема, чи можна сказати, що інтенсивний спосіб виробництва у сучасних бретонських селян є хаV рактерною рисою саме бретонської культури? Хіба такий спосіб не може застосовуватися десь іще? Звичайно, сільV ська молодь має багатшу культурну спадщину, аніж інші юнаки та дівчата їхнього покоління, принаймні у мовноV му плані. Проте це відіграє лише другорядну роль у їх повV сякденному житті. Хоча в народі й репродукуються певні риси культури, це, безумовно, маргінальний процес. Бретонська мова практично не передається з покоління в покоління6. Щодо галло, то, з огляду на незначну кількість мовців, за даними Інституту статистичних досліджень Франції, ситуація тут ще гірша. Втім, при нагоді бретонці проV довжують користуватися як бретонською мовою, так і галло. З іншого боку, й дотепер існує чимало видів діV яльності, що виконують етновідтворюючу роль, зокреV ма в галузі сільського господарства. Зрештою, різномаV нітні уявлення та ціннісні орієнтації бретонської кульV тури, що часто зазнавали впливу релігійних ремінісценV цій, частково таки зберігаються [Le Coadis, 1998: 405V 414]. Однак зовнішня видима частина бретонської культури, що відкрита для широкого загалу, скоріше створюється, аніж відтворюється. Відновлення Перш за все, було відроджено фестCноз. Раніше це було свято бретонських фермерів, які після виснажливої праці танцювали у дружньому колі просто неба під спів музиV кантів, котрі танцювали разом з ними. ФестCноз був на меV жі зникнення, але купка аматорів відновила його після Другої світової війни. Сьогодні фестCноз перетворився на ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Р. Ле Коадік. Бретонські контрасти 83 загальногромадське надбання і став такою втіхою, яка не має нічого спільного з сільським життям; він проводиться не тільки у Бретані, але й у Парижі, Лондоні, Пекіні, залуV чаючи чимало охочих. Нині співаки, дзвонарі та музичні гурти, які беруть участь у фестCнозі, виступають на помосV ті чи на спеціально обладнаній сцені; вони відокремлені від публіки і не беруть участі у танцях. Щодо бретонської музики, то вона не просто відродилаV ся, тепер вона зовсім інша — це спалах, такий самобутній, колоритний і водночас готовий збагатитися надбаннями інших музичних течій. Бретонську мову, яка сьогодні широко вивчається та пеV ребуває в центрі уваги засобів масової інформації, часткоV во відроджено. Починаючи з ХІХ ст., а також у період між двома війнами (1918 — 1939 — прим. перекл.) фахівці вивчали її, збагачували новими словами, систематизуваV ли та стандартизували. Дійсно, усі сфери культури, відповідно до звичаїв суV часного міського життя, позбавлені всього зайвого як у прямому, так і у переносному значенні. З одного боку, зникла культурна «незграбність», «важкість»: місцева кухня позбулася зайвих жирів та занадто поживних страв, від яких гладшали працівники, зайняті ручною працею; під час святкування фестCнозу молодь часто танV цює не з мешканцями своєї комуни, як це було раніше, а невеликими групами разом з друзями, довільно пришV видшуючи темп танку; зрештою, у відродженій бретонV ській мові немає ані пікантних місцевих метафор, ані тоV нального наголосу. З другого боку, зник тягар соціальноV го примусу: значно розширився вибір харчових продукV тів, так само як і хореографічний репертуар фестCнозу. Щодо бретонської мови, то кожен визначається сам: розV мовляти нею чи ні. Але чому ж люди поставлені перед таV ким вибором? Досвід контрастів Сьогодні висуваються різні гіпотези, що пояснюють відV родження регіональної самобутності. Щодо Бретані існує три гіпотези: націоналізм, «постмодерний неотрибалізм» та контрастні соціальні амбіції. Націоналізм? Чи пов’язується нова поява бретонського питання з наV ціоналізмом? Саме цю гіпотезу висувають найчастіше, проте розглядають її в негативному сенсі, оскільки більV шість французів засуджує націоналізм. Утім націоналізм є досить активним у Франції. У Бретані, зокрема, він приноV сить несподівані плоди і часто проявляється там, де на нього не очікують. Негативний образ Слово «націоналізм» у Франції має негативний відтінок. Проте переважна більшість французів, часто підсвідомо, погоджується з фактом його існування. Це мотивується тим, що, з одного боку, як пояснює Бенедикт Андерсон, наV ціоналізм — «це, радше, спосіб життя, якому ми всі підкоC ряємось, а не «стороння» ідеологія» [Аnderson, 1996: 9]. З другого боку, він повністю відповідає домінуючій у ФранV ції громадській думці, адже, за визначенням Ернеста ГелV лнера, «націоналізм — це передусім політичний принцип, який стверджує, що політична та національна єдність маC ють бути тотожними» [Gеllnеr, 1989: 11]. Зрештою, чи не тому переважна більшість французів вважала — та й доV сі вважає, — що їхня країна є носієм культурних цінностей, і тому вона має таку мову і таку прогресивну думку? Саме цим пояснюється замовчування французькими журналісV тами та вченими явища націоналізму, який часто трактуV вався як «стороння ідеологія», що загрожує існуванню циV вілізації. Бретонський націоналізм носить відбиток негативноV го образу, що є наслідком численних помилок його адепV тів. Найбільша помилка, яка постійно повторювалася у найрізноманітніших виявах упродовж сторіччя, полягає в тому, що націоналісти керувалися власними принципаV ми, власною логікою і намагалися протиставити себе французькій державі, замість того, щоб керуватися справжніми інтересами бретонців і поступово прищепиV ти їм свої погляди. На початку минулого століття це виV ражалося у формі соціального елітаризму, а пізніше, в пеV ріод між двома війнами, це вилилось у політичний та культурний елітаризм. Зрештою, під час Другої світової війни частина активістів націоналістичного руху співV працювала з нацистською Німеччиною, керуючись принV ципом: «Вороги наших ворогів — наші друзі», що аж ніяк не притаманне способу мислення нажаханих війною бреV тонців. Після війни різноманітні організації, що входили до бретонського руху, часто вважали за краще пропагуV вати свої теорії на науковому рівні, аніж налагоджувати зв’язки з населенням. Неочікувані результати «Націоналізм полягає передусім у нав’язуванні всьому суспільству високої культури, зокрема там, де низький ріC вень культури всього населення або переважної його більC шості», — пояснює Ернест Геллнер [Gеllnеr, op. cit.: 88]. Саме так чинили держави, у тому числі й Франція. Саме таким принципом керувалися прибічники культурного відродження Бретані з початку ХІХ ст., не маючи для цього ані шкіл, ані університетів чи засобів інформації, щоб поV ширювати свої ідеї. Праці Ерсара де ля Вільмарке7, ЖанаV Франсуа Ле Гонідека8, Артюра де ля Бордері9, а пізніше РоV парза Емона10 написані саме в такому дусі. Проте сьогодні ми бачимо, що результати їхніх зусиль далекі від первісного задуму. Звичайно, бретонська мова зазнала значного «технічного» оновлення, проте нею розV мовляють лише представники етнонаціональної меншиV ни, а загальнонародною мовою (за винятком хіба що моV ви літніх селян) стала французька. Натомість музика, що також була докорінно оновлена, набула небаченої попуV лярності, але вона повністю відокремлена від політичних інтересів. Ставлення до бретонської культури стало індивіV дуальним, і вона більше не виступає підґрунтям, що жиV вить патріотичний запал. ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Проблеми національної та регіональної специфіки84 Незважаючи на це, бретонський культурний спалах носить політичний характер. З одного боку, він підкресV лює дихотомію, яка існує між всеохоплюючою франV цузькою культурою та провінційним фольклором, що походить від племінних традицій. Якість бретонської муV зики, а також те, як її зустрічають далеко за межами БреV тані, дозволяє припустити, що бретонська культура засV луговує на окреме місце в культурному спадку людства. З іншого боку, культурне відродження бретонців, зі своV їм ненаціоналістичним характером та критичним ставV ленням до французької держави, відбувається в позадерV жавному вимірі, що свідчить про вплив анархістських течій. Натомість бретонські підприємці впродовж кількох роV ків, всупереч існуючим тенденціям, демонструють яскраV вий приклад регіонального патріотизму. Підприємницький патріотизм Клас бретонських підприємців з’явився на світ нещоV давно, проте є чимало значних постатей, таких як Франсуа Піно, Вінсент Болоре , чи Патрік Ле Лей, котрі виявляють нечувану досі цікавість до бретонської самобутності. Протягом останніх десяти років підприємці Бретані впровадили принаймні три ініціативи, що допомагають їй перейти у свій власний бретонський вимір. Вони ствоV рили «Клуб Тридцяти» — асоціацію керівників підприV ємств півострова. Назва цього клубу нагадує про славетV ний епізод з історії незалежної Бретані. Вони заснували Інститут Локарна (Institut de Locarn)11, який регулярно проводить конференції та семінари на найвищому наукоV вому рівні з метою перетворення Бретані на справжньоV го «тигра» економіки. І, нарешті, вони заснували асоціаV цію підприємців «Зроблено у Бретані» («Produit en BreV tagne»), назва якої підкреслює, що товари, які вони проV дають, вироблені саме тут, таким чином спонукаючи місV цевих споживачів купувати бретонські товари і тим саV мим сприяти економічному розвитку регіону та створенV ню нових робочих місць. Проте бретонські підприємці не поспішають наражаV тися на ризик і переходити до серйозніших патріотичV них дій, як це зробили каталонські підприємці. Вони іноV ді виступають спонсорами музичних колективів або культурних заходів. Одразу пригадується «Історія БреC тані» в коміксах12 та «TV Breizh» — перший приватний регіональний телеканал у Франції (до речі, двомовний: бретонська та французька мови). Таким чином, бретонV ські підприємці сприяють перетворенню образу Бретані як завдяки науковій діяльності Інституту Локарна, так і через рекламу бретонських товарів або спонсорську діV яльність. Постмодерний неотрибалізм? Осіле «плем’я» Бретонська культурна спільнота існує з кінця ХІХ ст. З 1898 року — дата створення Бретонської регіональної спілки — до сьогодні значно збільшилась кількість асоціаV цій, федерацій, різноманітних невеличких груп і мікроV партій. Добровольці кожного нового покоління прямують уже прокладеними до них стежками, відвідують курси бретонської, що сприяє не лише вивченню мови, але й згуртуванню спільноти. Організовуються зустрічі, засіданV ня, фестCнози, вуличні фестивалі або маніфестації. З 80Vх років ця культурна спільнота тричі здобувала визV нання. ПоVперше, її було визнано широким загалом. ГроV мадськість, спочатку налаштована скептично, дозволила себе переконати завдяки досягненням бретонської музичV ної культури, з одного боку, та бретонської мови, — з друV гого. Головна заслуга в цьому належить асоціації «Diwan»13. ПоVдруге, бретонську культурну спільноту визнали масV медіа, зокрема регіональні щоденні газети, які, бажаючи задовольнити читачів, почали приділяти у своїх публікаціV ях дедалі більше уваги питанню культурного відродження. І нарешті, депутати стали виділяти більше коштів для різV номанітних культурних асоціацій. Завдяки цьому потрійному визнанню бретонська кульV турна спільнота чітко викристалізувалася. З одного боку, вона отримала офіційний статус; бретонська мова і кульV тура виокремились в галузі спеціалізацій, що сприяють оволодінню професією. З другого боку, вона розвивається. Бретонські фестивалі збирають безліч прихильників. БреV тонська музика користується чималим попитом і зачароV вує навіть дорослих американців. Вона є доступною в інV формаційній системі Інтернет. Але, які ж зв’язки підтриV мує ця віртуальна спільнота із середовищем, з якого вона вийшла? Відірваність Загалом культура цієї спільноти сьогодні «позбавлена підґрунтя», адже мова, танці чи музика повністю відірваV ні від своїх територіальних та соціальних коренів. Так, фестCноз проходить у Верхній Бретані, а традиційні танці Верхньої Бретані виконують у Нижній Бретані. АнCдро (anCdro) — танок ремісників — популярний у Корнуаї, а гавот — серед мешканців гірського узбережжя Бретані. Щодо бретонської мови, то її можна почути не лише у кав’ярнях Реннa чи Нанта, а й у східній частині півостроV ва, де бретонською вперше заговорили після того, як було засновано Центр бретонської мови14. Бретонська культура відірвана не лише від історичних територій, на яких вона виникла, а й від соціального сереV довища, яке не давало їй зникнути аж до сьогодні. Сучасне бретономовне населення — або нові «бретонофони», як їх називають, — це переважно мешканці міст, а не сіл. ЗміV нилися й професії бретонофонів — це вже не селяни, риV балки, ремісники чи робітники, а службовці, представниV ки вільних професій, ділові посередники. Сільське господарство, «відірване» від землі, іноді дозV воляє селянам займатися землеробством чи скотарсV твом, не забруднюючи рук, і таким чином наближати свій спосіб життя до соціальних «норм» і позбавлятися комплексів. Так само позбавилася комплексів і бретонV ська культура. Сьогодні її не цурається молодь, вона відV крита для широкого загалу і потребує все більшої уваги з боку суспільства та засобів інформації. Саме в цьому й полягає її відмінність від «місцевої» провінційної культуV ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Р. Ле Коадік. Бретонські контрасти 85 ри, що існує лише завдяки зусиллям поодиноких приV хильників. Безперечно, в цьому криється перевага «віV дірваної» культури. Обмеженість Утім, надмірність цієї «відірваності» іноді негативно сприймається суспільством. Коли, танцюючи під час фестC нозу, молодь пришвидшує темп танцю, то це може зіпсуваV ти атмосферу свята. Так само, коли сучасні бретонофони використовують жаргонну мову, що поєднує в собі елеменV ти французької та бретонської мов, повністю нехтуючи синтаксисом та тонічним наголосом бретонської, це може роздратувати співрозмовника. Незважаючи на певні успіхи та досягнення, бретонська культура залишається міноритарною; вона не набула офіV ційного статусу та значного поширення. Внаслідок цього вона продовжує існувати лише завдяки середовищу, з якоV го походить, і втрата зв’язків з цим середовищем може стаV ти для неї фатальною. Наприклад, чи може сучасний бреV тонофон, котрий працює у професійноVтехнічній галузі, викладати або перекладати з бретонської, якщо ця мова не прищеплювалася йому з дитинства як рідна? Як можна відродити музичний бретонський спадок, не вивчаючи тонкощів бретонської музики? Хоч би як там було, «відокремлений» характер бретонV ської культури не став на заваді борцям за її відродження. Про це свідчить велика кількість людей, котрі беруть участь у культурних маніфестаціях, а також відданість бреV тонській мові та культурі, яку демонструють бретонці під час опитувань. Наприклад, за даними опитування, провеV деного Державним інститутом статистики та демографії у 1997 році, 88 % мешканців Нижньої Бретані стверджуваV ли, що «необхідно зберегти бретонську мову» [CSA TMO, 1997], тоді як 1990 року їх було лише 76 % [CSA TMO, 1991]. Це вписується в увесь спектр суперечливих соціальV них сподівань бретонців. Суперечливі соціальні амбіції Сьогоденна Бретань не становить винятку в сучасній тенденції, що характерна для представників західних наV родів і полягає у здобутті власного щастя. Проте у пошуках цього щастя мешканці Бретані керуються суперечливими поглядами. З одного боку, їм притаманні індивідуалізм та голізм, а з другого, — спільне прагнення до колективної самостійності. Індивідуалізм та голізм Прагнення до власного щастя виявляється в бажанні здобути власну незалежність. Бретонці, як власне і франV цузи, все менше погоджуються з тим, що держава нав’язує їм обмеження. Вони бажають визнання їх іденV тичності, тому що в усіх західних суспільствах люди, свіV домі багатовимірного характеру своєї самобутності, прагнуть самі визначати, хто вони є. Можна мати глибоV кий бретонський родовід, розмовляти бретонською чи галло, і не вважати себе бретонцем. І навпаки, можна не мати глибоких бретонських коренів, або зовсім не мати бретонських пращурів, але в душі бути бретонцем. Свою «бретонську належність» можна демонструвати в будьVяV кий спосіб (носити традиційний одяг, прикраси чи значV ки) або ж самоідентифікація може відбуватися на більш особистісному рівні (пізнання довкілля, вивчення історії, навчання своїх дітей бретонської мови тощо). Народ більше не погоджується з тим, що держава, навмисно чи ні, перешкоджає йому виявляти свою самобутність та етV нічну належність. Всупереч вищезазначеному, багато бретонців, особV ливо ті, хто заявляє про свою «бретонську належність», надають великого значення міфологічному минулому Бретані, де громада відігравала чи не найголовнішу роль. Говорячи про свої «корені», вони з ностальгією згаV дують своє минуле, що суперечить сучасним прагненV ням до незалежного життя, якого вони сьогодні вимагаV ють. Окрім цього, ті ж бретонці шукають тепла та відчутV тя згуртованості на фестивалях та під час фестCнозу. Проте все це не так парадоксально, як здається на перV ший погляд. Незалежне життя не заважає ідеалізувати своє минуле, а уславлення пращурів тішить власне его. Зрештою, намагаючись жити незалежно, бретонці іноді можуть відчувати поривання, прагнення злитися з іншиV ми людьми. Можна навіть припустити, що бретонці люблять своє суспільство саме за те, що воно надає їм такі суперечливі можливості. З другого боку, парадокс полягає в існуванні суперечV ності між індивідуалістичними пориваннями сучасних бретонців та всеохоплюючим характером економічних, політичних та культурних аспектів бретонського питання. Цей всеохоплюючий характер свідчить про особливе ставV лення бретонців до колективної самостійності. Амбівалентність автономії Упродовж кількох років державна влада слабшає (наV віть сьогодні, коли здається, що вона на підйомі), а ресV публіканські органи влади переживають кризу. В цьому контексті ослаблення центральної влади бретонці виявV ляють більший потяг до Європи, аніж пересічні француV зи. Вони довели це 1992 року, проголосувавши більшісV тю за ратифікацію Маастрихтської угоди. Про це свідV чать також результати опитувань. Адже численні євроV пейські регіони мають органи влади, наділені значно ширшими повноваженнями, аніж французькі регіональV ні ради. Все це пояснює, чому бретонців приваблює ідея регіональної автономії, до якої, втім, вони ставляться з недовірою. Бретонці, котрі цінують особисту свободу, бояться авторитарності активістів, принаймні так само (якщо не більше), як і державної авторитарності. У попередV ніх працях я розповідав про урок, який вони винесли для себе: адепти ідеї автономії ставляться до них не тоV лерантно [Le Coadic, 1998: 341V351]. Окрім того, бреV тонці часто плутають автономію та автаркію і бояться одного дня опинитися на своєму півострові, що відрізаV ний від усього світу, обнесений колючим дротом і стоV рожовими вежами. І що ніхто більше не купуватиме у ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Проблеми національної та регіональної специфіки86 них цвітну капусту чи крабів... Саме тому партії автоV номістів чи сепаратистів отримують так мало голосів на виборах. Утім нещодавно проведені опитування свідчать, що 42 % бретонців відчувають «спочатку належність до Бретані, а потім вже до Франції». Більшість з них баV жає, щоб регіону було надано більше повноважень, а 19V23 % зVпоміж них15 прихильно ставляться до ідеї неV залежності [CSA, 2000]. Такі дані доводять, що бретонV ським питанням переймаються переважно на емоційV ному рівні, а на інституційні проблеми ніхто не звертає уваги. Чи вдалося нам визначити, що таке регіональна культуC ра? Принаймні, ми побачили всю складність бретонського питання і композитний характер відродження цієї кульC тури. Зміни, що тут відбуваються, характерні не лише для Бретані, вони вписуються у сучасні світові тенденції. І тому постає головне питання: як створити таку модель суспільства, яка б сприяла визнанню права меншин та водC ночас гарантувала загальні демократичні цінності? 1 Під час дискусій, що точилися у 1990Vх роках, я помітив чіткі розбіжності між мешканцями Нижньої та Верхньої Бретані: поVперше, щодо уявлення про місце жінки в бретонському суспільстві, а поVдруге, щоV до вшанування бретонцями померлих [Le Coadic, 1998 : 95V96 et 101]. 2 На захід від мовного кордону рівень осV віти є набагато вищим (Ollivro, 2000 : 28). 3 Ці погляди мають прогресивну поліV тичну орієнтацію, незважаючи на існуючі стереотипи. 4 1999 року три бретонофони з чотиV рьох мали вік за п’ятдесят років, а кожен другий — за шістдесят п’ять (INSEE, 2003 : 20). 5 1997 року 77 % з них проживало в коV муні, що налічувала менше 10 000 мешV канців [TMO, 1997]. 6 За результатами дослідження, провеV деного організацією «Éducation INSEEV INED» у 1992 році, відсоток телерадіомовV лення бретонською мовою дорівнював нулю. За даними окремого дослідження INSEE, це становило 3 %, але «дітей навC чали бретонської мови франкофони від наC родження» [Laurent, 1994 : 12]. Зрештою, дані «Famille de l’INED» за 2002 рік свідчать «про вкрай критичну ситуацію» [INED, 2002 : 3]. 7 Автор книги «Barzaz Breiz» — антолоV гії бретонської народної поезії, що вперше була опублікована 1839 року. 8 Перший перекладач Біблії бретонV ською мовою, Новий Завіт якої був опубліV кований у 1827 році, Старий — у 1866. 9 Автор «Історії Бретані». 10 Видатний лінгвіст. «Одні захоплюваC лися послідовністю його поглядів, духовною силою і навіть його самозреченням», — поV яснює Франсис Фаверо, — інші гудили за те, що він був лідером під час війни, за йоC го надмірну відданість бретонській ідеї» [Favereau, 1991 : 6]. 11 Деяким журналістам здалося, що на це вплинув релігійний рух Opus Dei. 12 Кошти на видання цієї історії в п’яти томах, яку написали Рейналд Сеше та Рене Ле Гонзек, були надані «Клубом ТридцяV ти». Щоденна регіональна газета «OuestV France» впродовж місяця публікувала по одній сторінці з цієї книжки, але невдовзі її за це осудили тижневик «Télérama», а пізV ніше — «Libération». 13 «Diwan» — у перекладі означає «паV росток» — асоціація, створена для того, щоб навчати учнів бретонської мови. ПоV чавши з нуля у 1977 році, вона навчала 2 780 учнів у 2002. У травні 2001 року асоV ціація «Diwan» підписала протокол про інV теграцію до Системи національної освіти, який було скасовано 29 листопада 2002 року рішенням Державної ради. Після цього вона опинилась у досить скрутному становищі. 14 Як стало відомо з інтерв’ю з директоV ром — паном Ольє Ар Монєм. 15 Існує два способи підрахунків: або раV хують результати з чотирьох департаменV тів адміністративної Бретані (19 %), або ж із історичної Бретані (23 %), тому що в деV партаменті Атлантична Луара кількість прихильників незалежності сягає 30 %! Примітки Anderson B. L’imaginaire national. RéflexiV ons sur l’origine et l’essor du nationalisme. — Paris, 1996. Csa. Les Bretons, les habitants de LoireVAtV lantique et la question régionale // sondage exclusif CSA/ Le Télégramme/Presse Océan. — 2000. — Septembre. Corbel. La figure du Gallo. Identité et repV résentations de la HauteVBretagne // Thèse pour le doctorat de troisième cycle en socioloV gie sous la direction de Marcel Jollivet, uniV versité de Paris XVNanterre. — 1984. Favereau F. Littérature et écrivains bretonV nants depuis 1945. — Morlaix, Skol Vreizh, 1991. Flatres P. Rennes vue depuis la BasseVBreV tagne // Bulletin de la Société d’histoire d’IlV leVetVVilaine. Т. LXXXIII. — 1980. — 15., La Bretagne. — Paris, 1986. Gellner E. Nations et nationalismes. — PaV ris, 1989. Ined, Héran F., Filhon. A et Deprez C. La dynamique des langues en France au fil du XXе siècle // Population et sociétés. — 2002. — 376. — Février. Insée. Langue bretonne et autres langues : pratique et transmission // Octant. — 2003. — № 92, janvier — Р. 18 — 22. InséeCIned, 1992, Enquête Education, in «Population et sociétés». — 1993. — Dec. Laurent L. La connaissance du breton // Octant. — 1994. — № 56 — 57. — mars. Le Coadic R. L’identité bretonne. — RenV nes, 1998. Bretagne : le fruit défendu? — Rennes, 2002. Ollivro J. La Bretagne en l’an 2000. — Rennes, 2000. Siegfried A. Tableau politique de la France de l’Ouest, présentation de Pierre Milza. — Paris, 1995. TMO, La pratique du breton, sondage sur la pratique du breton réalisé par l’institut TMO Ouest en décembre 1990, pour l’associV ation Ar Skol Vrezoneg. — 1991. La pratique du breton en 1997, sondage de TMOVRégions pour Le Télégramme et France 3 Ouest, publié en partie dans Le Télégramme du 12 — 13 avril 1997. — 1997. Література

Бретонські контрасти

Репозитарії

Схожі ресурси