Корсика: регіональна чи регіоналізована культура?

S’interrogeant sur la notion de culture régionale, l’auteur montre qu’on peut mieux la comprendre si on l’analyse comme le résultat d’un processus d’assimilation d’éléments importés des deux horizons principaux de référence, l’Italie et la France. La modernisation rapide de l’agriculture, le tourism...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автор:	Раві-Жордані, Жорж
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2006
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Проблеми національної та регіональної специфіки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20152
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Корсика: регіональна чи регіоналізована культура? / Жорж Раві-Жордані // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 87-92. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20152
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-201522011-05-22T12:04:43Z Корсика: регіональна чи регіоналізована культура? Раві-Жордані, Жорж Проблеми національної та регіональної специфіки S’interrogeant sur la notion de culture régionale, l’auteur montre qu’on peut mieux la comprendre si on l’analyse comme le résultat d’un processus d’assimilation d’éléments importés des deux horizons principaux de référence, l’Italie et la France. La modernisation rapide de l’agriculture, le tourisme, l’immigration, l’introduction massive de l’argent dans les rapports sociaux ont profondément modifié les conditions d’existence, de reproduction et de transmission de la culture ancienne, née dans le cadre de la communauté villageoise. CelleVci demeure pourtant aujourd’hui un référent plus ou moins fantasmé. Being focused on concept of regional culture, the author proves, that for better its understanding we should consider it as a result of assimilation process of elements introduced by two main countries — by Italy and France. Fast modernization of the agriculture, the tourism, immigration, wide attraction of money in sphere of social connections have considerably changed the conditions of existence, reproduction and transfer of ancient culture, which has arisen within the framework of a village community. However, the village community today remains, mainly, illusive reference point. 2006 Article Корсика: регіональна чи регіоналізована культура? / Жорж Раві-Жордані // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 87-92. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20152 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми національної та регіональної специфіки Проблеми національної та регіональної специфіки
spellingShingle	Проблеми національної та регіональної специфіки Проблеми національної та регіональної специфіки Раві-Жордані, Жорж Корсика: регіональна чи регіоналізована культура? Народна творчість та етнографія
description	S’interrogeant sur la notion de culture régionale, l’auteur montre qu’on peut mieux la comprendre si on l’analyse comme le résultat d’un processus d’assimilation d’éléments importés des deux horizons principaux de référence, l’Italie et la France. La modernisation rapide de l’agriculture, le tourisme, l’immigration, l’introduction massive de l’argent dans les rapports sociaux ont profondément modifié les conditions d’existence, de reproduction et de transmission de la culture ancienne, née dans le cadre de la communauté villageoise. CelleVci demeure pourtant aujourd’hui un référent plus ou moins fantasmé.
format	Article
author	Раві-Жордані, Жорж
author_facet	Раві-Жордані, Жорж
author_sort	Раві-Жордані, Жорж
title	Корсика: регіональна чи регіоналізована культура?
title_short	Корсика: регіональна чи регіоналізована культура?
title_full	Корсика: регіональна чи регіоналізована культура?
title_fullStr	Корсика: регіональна чи регіоналізована культура?
title_full_unstemmed	Корсика: регіональна чи регіоналізована культура?
title_sort	корсика: регіональна чи регіоналізована культура?
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Проблеми національної та регіональної специфіки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20152
citation_txt	Корсика: регіональна чи регіоналізована культура? / Жорж Раві-Жордані // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 87-92. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT ravížordanížorž korsikaregíonalʹnačiregíonalízovanakulʹtura
first_indexed	2025-07-02T20:51:07Z
last_indexed	2025-07-02T20:51:07Z
_version_	1836569819873280000
fulltext	ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Корсика: регіональна чи регіоналізована культура? RÉSUMÉ Georges Ravis�Giordani. La Corse: culture régionale? culture régionalisée? S’interrogeant sur la notion de culture régionale, l’auteur montre qu’on peut mieux la comprendre si on l’analyse comme le résultat d’un processus d’assimilation d’éléments importés des deux horizons principaux de référence, l’Italie et la France. La modernisation rapide de l’agriculture, le tourisme, l’immigration, l’introduction massive de l’argent dans les rapports sociaux ont profondément modifié les conditions d’existence, de reproduction et de transmission de la culture ancienne, née dans le cadre de la communauté villageoise. CelleVci demeure pourtant aujourd’hui un référent plus ou moins fantasmé. Mots�clés: Corse. Culture. Insularité. Immigration. Tourisme. SUMMARY Gorg Ravi�Jordani. Corsica: regional whether regionalized culture? Being focused on concept of regional culture, the author proves, that for better its understanding we should consider it as a result of assimilation process of elements introduced by two main countries — by Italy and France. Fast modernization of the agriculture, the tourism, immigration, wide attraction of money in sphere of social connections have considerably changed the conditions of existence, reproduction and transfer of ancient culture, which has arisen within the framework of a village community. However, the village community today remains, mainly, illusive reference point. Key words: Corsica. Culture. Island character. Immigration. Tourism. Корсика — це саме той випадок, коли фізичне відмежуV вання того, що називають регіоном, не викликає проблем. Острівний характер наділяє її непохитними кордонами. ОдV нак чітка окресленість цих кордонів не виключає питання їх відповідності межам у сфері культури. Не слід забувати, що, за Бенвеністом, слово «регіон» походить від латинськоV го regio, яке, у свою чергу, утворилося від дієслова regere. Для rex, особи наділеної релігійною владою, regere fines озV начає — окреслювати межі певного простору, як правило, священного: міста, храму та, в широкому розумінні, просV тору, в якому вона є центром, першоосновою; таким чином, це — простір, який сам себе визначає1. Проте в даному конV тексті це слово, здається, взяте не в своєму архаїчному знаV ченні. У сучасній французькій мові «регіон», навпаки, ознаV чає простір, що визначається стосовно ширшого цілого, і є відокремленим. Отже, регіон є територіальною одиницею, що виділяється на тлі більшої територіальної одиниці, дерV жави, й одночасно відрізняється від неї. Даючи таке визнаV чення, ми недалекі від твердження, що будьVяка регіональV на культура певною мірою окреслена межами певного регіV ону, принаймні тими кордонами, які встановлюються для регіону, або для території, що набула статусу регіону. Чіткі межі, невизначений орієнтир Корсика, як і будьVякий острів, має чіткі межі, визначеV ні природою, натомість її історична ірреальність (у кожноV го острова — принаймні своя) є насправді значно складніV шою. Порівняно з усіма континентальними регіонами Франції, Корсика має самобутній характер. Корсика, що є французьким островом, історично та за культурою належить до італійського простору: одинадV цять кілометрів відділяють її від Сардинії, сімдесят — від тосканських берегів, триста — від Марселя2. І справа не лише у відстані: переважна більшість вітрів дме в напрямV ку Італії. Та лише з другої половини ХІХ століття пароплаV ви «пришвартовують» її до французької землі. У цей час французька мова витісняє італійську в нотаріально завіреV них актах3. У 1802 році постановами Міота було впровадV жено податковий та митний статут, що перетворює Італію на комерційний орієнтир Корсики. Розвиток сільського господарства й використання лісів щороку, з жовтня по травень, приваблюють натовпи італійських працівників; після приходу до влади Муссоліні ця імміграція набуває більше політичного, ніж економічного характеру. Так у міжвоєнний період на Корсику переселяться деякі італійV ські антифашисти, які братимуть участь у боях руху ОпоV ру. Протягом останніх п’ятнадцяти років італійці становV лять у середньому половину іноземних туристів, які проV водять літо на острові. Відірваність острова від Франції має й інші наслідки: простір Корсики ніколи не був зв’язаний ні з розвитком Парижа, ні навіть з розвитком великої метрополії, як, наприклад, Нижня Бретань була структурована такими небретонськими метрополіями, як Ренн або Нант; як АкV вітанія — Бордо чи Тулузою; Лангедок — Монпельє; ПроV ванс — Марселем. Жорж РАВІ{ЖОРДАНІ ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Проблеми національної та регіональної специфіки88 До цього додається також входження острова до складу Французької держави. Це приєднання поставило крапку на ефемерному, але світлому існуванні незалежного корсиV канського народу: у регіоні правління належить династіям та знатним особам, родовід яких сягає в глибину століть, але ними управляє «сильна рука» людини на ім’я Паскаль Паолі, якого надихають італійські ілюмінати та французькі просвітителі Вольтер і Руссо вважають його своїм, СполуV чені Штати Америки поглядають зVпід лоба, у той час як реV волюціонери 1789 року, повернувши його з англійського вигнання, ставлять Паолі на чолі нового департаменту, «неC від’ємної частини держави» (декрет від 30 листопада 1789 року). Точніше сказати просто неможливо. «Вирушивши» здалеку, щоб стати частиною Франції, Корсика має пройти довгий шлях у ХІХ столітті. НаполеоV нівська легенда, відроджена Другою імперією, осяє цей шлях; саме така своєрідність (народження Імператора в Аяччо), яку підхопила загальна думка у зв’язку з подіями реальної історії, стає корсиканською особливістю, а отже, невід’ємною складовою частиною французької душі4. Проте потрібен був час, щоб відбулася ця зміна. ЛипнеV ва монархія та особливо Друга імперія і Третя республіка змінять адміністративний, політичний, економічний простір острова та уявлення про походження корсиканців. Протягом цього періоду підпорядкування, утихомирюванV ня Корсики сприймається в контексті формування ФранV цузької держави. Генуя задовольняється тим, що міцно тримає політичний та економічний плацдарми, якими буV ли містаVпорти: Бастія, Кальві, Аяччо, Боніфачіо, ПортоV Веккіо. Франція запровадить адміністративний поділ, що є також і політичним. Після закінчення Великої французьV кої революції тут нараховують залежно від епохи від 4Vх до 5Vти округів, 62 кантони, 360 комун. Саме на рівні кантонів, межі яких у більшості випадків збігаються з межами колишV ніх pieve, найбільше виявляється державне правління: жандармерія, мировий суд, податкова служба, рідше — навчальні заклади (колежі). Комуни контролюються переV важно префектом. Правління в них належить обраному меру, політика якого за змістом та обраними цілями є проV довженням політики боротьби колишніх родин. ПеріодичV ність виборів на Корсиці така ж, як і всюди. Понад століття впливу Французької держави — республіки за формою правління — є надзвичайно важливим5. Корсиканці також є суттєвим елементом розбудови ФранV цузької колоніальної імперії, в якій їх демографічна вага є досить значною6. Слід ураховувати і ту роль, яку вони відігV рають в управлінні континентальної Франції. Так, упродовж понад століття корсиканці становлять значну частину франV цузької нації, і надто особливо тоді, коли йдеться про ресC публіканську та «просвітницьку» її форми7. Що стосується корсиканців, які залишили острів, але ніколи не втрачали з поля зору землю, де вони народилися, помітними є наслідки впливу цієї корсиканської «діаспори» на аванпости ФранV цузької республіки. До того ж більшість із них повернулася до своєї «країни». Вони привнесли до корсиканського сусV пільства досвід, авторитет і нові ідеї. У молодості я особисто знав багатьох служителів республіканської ідеології Третьої республіки: викладачів, військових і колоніальних службовV ців, які все своє життя працювали для того, щоб поєднати ці дві культури, нерідко виявляючи справжню «акробатичну» майстерність. Згідно з відомим висловлюванням, «передуV сім вони французи, але корсиканці — назавжди», вони нікоV ли не розмежовували ці дві ідентичності. Корсиканці були втягнені в історичні події, пов’язані з Третьою та Четвертою республіками, починаючи від розV будови колоніальної імперії і закінчуючи її відчайдушною обороною, яка з 1950 по 1962 роки була неодноразово заV плямована поразками, зрадами, злочинами проти людсV тва та приниженням. Вони пройшли через війну 1914— 1918 років (близько 20 тис. жертв) і рух Опору (де переваV жали комуністи), який, завдяки підтримці військ Жіро, звільнив Корсику у вересні 1943 року. Усвідомивши згодом весь масштаб того болю та лиха, можна краще зрозуміти, в яких умовах розвивається, почиV наючи з шістдесятих років, рух за відродження культури, економіки, соціальної сфери, який, незважаючи на позиV тивні досягнення (система обласної автономії, самоуправV ління, національний фактор) набуватиме все більш радиV кальної та насильницької військовоVполітичної структури. Фронт національного визволення Корсики (FLNC), починаV ючи з простої «пропаганди зі зброєю в руках» у сімдесятих роках, що перетворює насильницькі дії на політичну страV тегію, поступово пройде через роздроблення на сектори та незалежні осередки, через міжусобні сутички і, як логічне завершення, це призведе до війни (внутрішньої та зовнішV ньої), до шантажу та змови з представниками уряду8. Я нагадую про ці зміни та їхні наслідки тільки тому, що в цьому суспільстві наявність зброї (найчастіше мисливV ської) є показником «справжнього чоловіка», а на тлі підV пільної боротьби виросли покоління молодих корсиканців, яким на сьогодні виповнилось двадцятьVтридцять років. Намальований на всіх стінах, образ ribellu (чоловіка у масці, що стоїть на одному коліні, тримаючи автомат КаV лашнікова) швидко став символом для багатьох молодих людей, які носять його у вигляді татуювання на грудях, або малюнка на брелоках. Менш поширеним, але не менш символічним є образ Корсики, стилізований під кинджал, який носять на шиї як жінки, так і чоловіки. Це захопленV ня тривало досить довго, але зараз, здається, воно втрачає підґрунтя, хоча стилізовану Корсику все ще купують, у тоV му числі й туристи. Культура: асиміляція? Усе, сказане про особливий зв’язок корсиканського «реV гіону» з усією територією Французької держави, дозволить зрозуміти, чому я вважаю, що регіональна культура є регіV оналізованою. У випадку з Корсикою я б навіть сказав, що вона двічі регіоналізована завдяки послідовній, почергоV вій або одночасній належності до Італії та Франції. Якщо погодитися з таким поясненням поняття регіональної культури, можна припустити, що воно має зміст лише тоV ді, коли культура визначає регіон, а не регіон окреслює культурний простір. Отже, питання полягає не в тому, яка специфіка корсиканської культури, а в тому, яка особлиC вість культури дозволяє їй розвиватися на території з чіткими межами, що зветься Корсикою. ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Ж. РавіCЖордані. Корсика: регіональна чи регіоналізована культура? 89 Такий процес «регіоналізації», асиміляції, «корсикізації» зовнішніх культурних елементів поширюється швидко на всьому острові, тому що адміністративні й політичні дії ценV тральної влади не обмежені поділом корсиканського простоV ру і навіть сприяють його уніфікації9. Ми можемо це побачиV ти на яскравому прикладі загального виборчого права, коли рішення корсиканців можна назвати «клановими»: кожний вільний громадянин віддає свій голос згідно з традиціями та інтересами своєї родини10 і рідко — за власним міркуванням. Те саме стосується і встановлення контролю над судовою структурою, яку Жак Баске називає «судовою вендетою». Замість того, щоб убивати своїх ворогів, корсиканець зроV бить усе можливе, щоб їм винесли найжахливіший вирок: знайде лжесвідків, погрозами змусить справжніх свідків заV мовчувати несприятливі факти, завоює прихильність приV сяжних, дасть зрозуміти деяким із них, що краще їм не браV ти участі у судовому засіданні. Це відбувається і зараз. Враховуючи, що Корсика розташована в серці СередV земного моря, можна навести приклади і з інших сфер життя: так, Ренні ПеккеVБарбоні дослідила, як острівний жіночий одяг змінювався у XVI ст. під впливом тосканської моди, потім, у ХІХ ст., — під впливом континентальної французької моди. За даними її дослідження, закрита жіV ноча сукня з чорного шовку, ознака буржуазної розкоші, проникає на острів та конкурує з яскравими кольорами одягу в мікрорегіонах. Після економічної кризи кінця стоV ліття та розповсюдження синтетичних тканин, чорний коV лір починають використовувати для всіх тканин, завдяки чому корсиканська жінка завжди нагадує вдову. Війна 1914V1918 років підсилить цей процес до такої міри, що корсиканці зроблять одяг чорного кольору національV ним11. Крім того, як зазначає Ренні ПеккеVБарбоні, чорний фетровий капелюх з широкими полями у ХІХ ст. був головV ним убором італійських сезонних робітників, але пізніше він використовується в чоловічому костюмі корсиканця, замінюючи червоний або коричневий шерстяний берет, що звисає з одного боку, який назвали barretta misgia, або більш пишно — barretta pinzuta (модний берет з континенV ту). Корсиканська культура все «перетравила», асимілюваV ла, корсикізувала. Те саме стосується і мови. ФранкоVкорсиканська мова, тобто формальна корсикізація французьких іменників або виразів, широко вживана поряд із просторічною корсиV канською (переважно північного діалекту), яку всі корсоV фони начебто розуміють (деякі пуристи говорять про «корсиканське есперанто»). Протягом кількох років спосV терігається зворотний лінгвістичний процес: корсиканV ські слова францизуються і вживаються як свого роду жарт. Щось на зразок колонізації, що повернулася спиною до колонізатора. Так, наприклад, кажуть: nous étions en train de puttachjer (вимовляється «puttatier»), використовуV ючи похідне слово від корсиканського puttachju — «чутV ки», тобто «ми пліткували». А ось який приклад наводить Жак Т’єр: у фразі au col de l’Arinella, la voiture, elle a spazzé використовується корсиканське дієслово spazza, щоб скаV зати «в Арінелльській ущелині машину занесло». Асиміляція відбувається і на рівні національної кухні, релігійного живопису або архітектури будинків: «palazzi» у XIX ст. будувались для «Cap Corsins»12 (жителів Мису КорV сика) та «Balanins» (жителів Баланьї). Цей стиль повертаV ється з Америки, де італійські будівельники збагатили йоV го новим типом будинків (квадратної форми з чотирискатV ним дахом, розташованих посеред саду для відпочинку) доV сі невідомим на Корсиці. Таким чином, стає зрозумілим, що досі немає жодної можливості знайти визначення корсиканської культури за допомогою каталогізації її специфіки, так як це могли зроV бити антропологи в інших культурних сферах. Тимчасова модель Отже підемо далі і, ризикуючи бути суб’єктивними, спробуємо спочатку визначити характерну культурну озV наку, яка дозволить краще зрозуміти всі інші, внесе більше ясності. Звичайно, можна запитати, чому я не починаю з якоїсь «важкої» структури, як то сільська громада або роV динні зв’язки. Тому що я хотів почати з культурної ознаки, яка б була досить функціональною в сучасному корсиканC ському суспільстві; у процесі дослідження всі елементи можна буде розглянути один за одним. Використовуючи всі свідчення, які ми маємо з XVIII ст., та проводячи протягом останніх тридцяти років спостереV ження на місцях, ризикнемо стверджувати, що найяскравіV шою рисою стосунків між корсиканцями є характерна приC родна схильність до спілкування «вічCнаCвіч» (faceCàCface). Вона виявляється у побуті та спілкуванні, тобто в тому, як корсиканці живуть, ходять, говорять. Наприклад, коли зустрічаються двоє чоловіків, то навіть, якщо вони недавV но бачились, вони цілуються, обнімаються, наближаються один до одного під час розмови, інколи по черзі підходять та відходять, тобто один відходить, потім підходить до інV шого, який у свою чергу відходить. Якщо корсиканці йдуть поруч, ті самі рухи вони роблять з одного боку в інший. До речі, термін «toucher» (торкатися) вживається, якщо люV дина звертається до когось, щоб попросити про послугу, допомогу, пораду. Часто кажуть: «on a touché untel» або «on l’a fait toucher». «Tocca a me» означає не «ça me touche» (це мене стосується), а «c’est mon tour» (моя черга). МожV на навіть стверджувати, що стосунки з іншими встановV люються за допомогою дотику. Але є й інше значення спілкування «вічVнаVвіч»: навіть у найпозитивніших ситуаціях (родинні зв’язки, дружба, коV хання) — це спосіб кожного показати своє місце у стосунV ках13. Чим закритішим є соціальний простір — через складні та стримані сімейні взаємини або через суперницV тво в сім’ї, відокремленість території, нарешті, острівний характер, що становить перепону для будьVякого острівноV го суспільства, — тим визначенішим стає простір особисV тості, і його треба захищати. Період від Другої імперії і до кінця колоніальної імперії для корсиканців був, як ми баV чимо, епохою виходу у світ. Натомість протягом останніх сорока років під впливом економічної кризи він став не таV ким стрімким, однак засоби масової інформації, туризм та нова хвиля імміграції жорстоко зіштовхнули Корсику зі складним, незрозумілим світом. Стосунки «вічVнаVвіч» не завжди мають позитивний хаV рактер і відбуваються поVрізному. Якщо мова йде про супеV ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 90 Проблеми національної та регіональної специфіки речку, тіла зближуються, але не торкаються; найменший дотик обов’язково стає причиною фізичної сутички, що інV коли може призвести до смерті. У такій ситуації достатньо слів і жестів, щоб з’явився контакт між двома ворогами. Не так давно такі стосунки близькості — відчуженості можна було побачити між чоловіком і дружиною, братом і сестрою, коханцями. Розмова також є формою важливого «фізичного» контакту14. Під час знайомства у корсиканV ському суспільстві мова найчастіше переповнена словаV ми, значення яких важко зрозуміти. І хоч старе прислів’я говорить: «petra lampata e parola detta un si ripiglianu piu» («Слово не горобець — вилетить, не піймаєш», або дослівV но «Кинутий камінь та сказане слово ніколи не повернутьV ся»), корсиканці витрачають багато зусиль для того, щоб пояснити те, що вони сказали, повернутися до того, що «недочули», неправильно зрозуміли. Ці виснажливі, неспоV кійні взаємини добре описані в романах Анжело Ріналді. Взаємини «вічVнаVвіч», тілесна близькість, так само як для двох чоловіків або двох жінок звичка триматися під руV ку або за плечі (для жінок — за талію), є звичними для країн Середземномор’я, від Греції до країн північноVзахідV ної Африки (MAGHREB). Такі звички притаманні не лише корсиканцям, але я можу зробити припущення, що саме така поведінка дозволяє зрозуміти основний аспект кульV тури. Характерною ознакою цих взаємин є те, що вони відбуваються і без посередництва, і без посередника: жодV них грошей, жодних «папірців». Суть полягає у протистоV янні: дружньому, любовному чи ворожому. Така характерна риса поведінки могла б розкрити інші риси і насамперед ту, з якої я б хотів почати: надзвичайно сильний вплив родинних зв’язків, сім’ї, що є саме тим сереV довищем, де починає розвиватися особистість та завершуV ється її формування. Саме в межах родинної групи, родинV ної організації та політичного клану (що є її продовженV ням, хоч і має іншу сутність) будуються дружні або ворожі взаємини. Корсиканська приказка стверджує: Якщо у тебе немає ворогів, у тебе немає і друзів; але й інше формулюV вання буде правильним: група (сім’я або клан) «всмоктує» дружні та, особливо, ворожі стосунки між окремими її члеV нами. Саме в ній усе зароджується та розчиняється. Гостинність, якою б теплою вона не була, є не лише вияV вом відкритого ставлення, а й спробою завоювати прихильV ність іншого, самоствердитись у нерівному протистоянні, де привітний хазяїн із самого початку має перевагу, яка зоV бов’язує його домінувати у вияві великодушності. Але одноV го дня взаємини можуть змінитися, оскільки вже сьогодні вони є нерівними. Так, у корсиканській мові немає слова «дякую», а використовується вираз «а ringraziàvi», який можна було б перекласти як «я вам за це віддячу» «je vous reC vaudrai ça», буквально: «я віддячу вам одного дня»). З огляV ду на економічні, соціальні і політичні умови, в яких до п’ятV десятих років формувалася корсиканська культура, щоденV не життя сільської громади також характеризується незначV ними зіткненнями, що часто мають ознаки заздрощів, inviC dia, у яких корсиканці ніколи не зізнаються, але які виявляV ються у словах та діях. Звичайно, політичне життя, зокрема на місцевому рівні, керується цією логікою двосторонніх зіткнень між двома лідерами, підтримкою кожного з яких є клан та рідня — partitu та contrapartitu. Взаємини «вічVнаV віч» також присутні у традиційній практиці перехресних рим — chjam’e rispondi, коли два імпровізатори «змагаються в поезії» перед уважною веселою публікою. Кожен із суперV ників має право виголосити одну строфу у вісім римованих віршів, яку підхоплює інший; це може тривати годинами, поки один з них не переможе або поки втома обох суперниV ків і глядачів не поставить крапку у змаганні. Значне культурне зрушення Проте соціальні та економічні умови, в яких 20—30 роV ків тому розвивалися ці взаємини, швидко змінюються під впливом багатьох факторів, якVот: розвиток туризму, маV сове залучення грошей у сферу суспільних відносин, приV їзд нових іммігрантів з 1962 р. — португальців і жителів країн північноVзахідної Африки, швидка урбанізація. Почнемо з урбанізації: з 1954 до 1999 р. відсоток насеV лення, яке мешкало в урбанізованих комунах, збільшився з 39 % до 63 % (Аяччо, Бастія та ПортоVВеккіо — 53 %). ПриV чини таких змін різні: крах дрібного сільського господарсV тва та традиційного тваринництва, збільшення терміну шкільного навчання, старіння населення. Це звичайні проV цеси. Але для урбанізованих корсиканців важливим є підV тримування міцних реальних чи бодай символічних зв’язків з їх рідними селищами: саме туди вони повертаються, тільV киVно це стане можливим завдяки подовженим канікулам чи відпустці, навіть якщо для молоді занадто спокусливим є бажання повернутися до міста, де на неї чекає необхідне спортивне обладнання та відпочинок, до якого вона вже звикла. Громадська думка, яка існує в селах, особливо щодо дівчат, значно обмежує там їх свободу порівняно з містом. Проживання в містах вимагає більших витрат (випадV кових та обов’язкових), ніж у селах: потрібно сплачувати за оренду квартири, у той час як у селі є власний дім; необV хідно купувати більше їжі — у селі вона безкоштовна завV дяки власному городу, полюванню, інколи риболовлі. ОтV же гроші стають невід’ємною частиною щоденного життя: потрібно вміти рахувати, жертвувати частиною вільного часу, щоб заробити «на стороні». Наймана праця стала дуV же поширеним явищем: у 1954 р. працюють 52 % активV ного населення, у 1999 р. — їх уже 81 %, майже стільки ж, як і у Франції (в середньому 90 %). Те, що гроші (зарплата й надбавки) стали посередником у взаєминах між людьV ми, нині для Корсики є надбаним явищем, якого не було принаймні у попередніх поколінь. Розвиток туризму також суттєво змінив ставлення до грошей у тій галузі, де раніше вони були заборонені, а саV ме у взаєминах з іноземцями. Ми побачили, що одним із виявів гостинності є здобуття прихильності іншої особи у взаєминах «вічVнаVвіч», заснованих на понятті людської честі. Йдеться про завоювання прихильності людини, поV ваги. У XIX ст. мандрівники розповідали, що, коли гості виV ходили з будинку, хазяїн супроводжував їх до меж комуни і давав один або кілька рекомендаційних листів для друзів, щоб їх так само тепло приймали. Дорогою він ішов разом з ними, точніше — трохи попереду. Раніше іноземці приїзV дили рідко. Іноземець цікавився та поважав звичаї країни і розумів, що змінює звичний плин щоденного життя, але ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 для того, хто його приймав, він був особливим співрозмовV ником; його приймали, як короля, який у свою чергу роV бив і хазяїна королем завдяки грі у взаємну гостинність. Сьогодні приїздять тисячі і мільйони впевнених у собі іноземців, і взаємини з ними ґрунтуються на грошовій осV нові, бо всі хочуть добре жити. Можливість заробити чиV мало грошей, встановлюючи високі тарифи на оренду житла, є великою спокусою15. Старі моделі поведінки не лише більше не діють, а й у світлі ринкових відносин стаV ють позбавленими сенсу, незрозумілими, дивними. Вони навіть створюють певні перешкоди. Проте не лише туризм увів гроші у людські взаємини. Розвиток сучасного сільського господарства спричинив ті самі зміни. Починаючи з 60Vх років на напівзруйнованій соціальноVекономічній основі намагалися за кілька років створити досконалу динамічну економіку. За десять років, з 1962 по 1972 рік, площа, відведена під виноградники на Корсиці, зросла з 6 до 31 тис. га. Заборона шампанізації у 1972 р. змусила виноградарів купувати італійські сусла та вино, що значно послабило всю галузь виноградарства: контрабанда, «фінансова» контрабанда, непомірна заборV гованість призвели до кризи. Якими б не були причини (а їх чимало), все ж викриття цих скандалів Корсиканським регіональним фронтом (ARC), символічна облога винного льоху в Алерії Едмондом Сімеоні та трагічні сутички, що сталися після цього (за два дні було вбито трьох жандарV мів), надали справі державного значення. З того часу насильницькі дії та політична боротьба супV роводжуватимуть послаблену економіку. Частина діячів, на яких лежить профспілкова, суспільна та політична відV повідальність, «висмоктують» кошти, за допомогою яких держава марно намагається боротися з насильством, погV рожують податками та поліцією чиновникам, що «сунуть свого носа» у їхні справи. Поступово такі дії повністю руйV нують суспільство16. Мораторій на службові та політичні борги швидко призводить до виникнення неправової сиV туації, яка стосується лише певної частини людей, але спотворює все навкруги, створює бажання та спокусу чиV нити так, як це роблять вони. Про регіональну культуру не можна говорити, не згаV давши про імміграцію. Протягом століть вона становить частину історії острова. Спочатку іммігранти прибували з тосканських берегів, пізніше — з усієї Італії, а протягом останніх сорока років — переважно з країн північноVзаV хідної Африки. Про імміграцію я згадав з двох причин. ПоVперше, Корсика після приєднання до королівства Франції була відірваним Mezzogiorno (Півднем). Протягом останніх двох століть, а особливо в період загальної криV зи, яка охопила сектори традиційного сільського госпоV дарства та нової промисловості17, Корсика відігравала роль економічного й соціального «шлюзу» між Італією та Францією. Найбідніші корсиканці, збанкрутілі внаслідок кризи кінця ХІХ ст., знаходять вихід в орієнтації на франV цузьку армію та адміністрацію. Італійські іммігранти, що виконують замість них роботу на виноградниках, роботи з лісозаготівлі, видобування деревного вугілля, являють собою вразливішу та покірнішу робочу силу. Аж до Другої світової війни вони підтримували немічну економічну систему, яка давала прибуток сільській буржуазії КорсиV ки, але відкинула на багато десятиліть назад прогрес у сільськогосподарському секторі. З 60Vх років починається імміграція населення з країн північноVзахідної Африки, яка, однак, відбувається за ноV вих економічних та моральних умов — розчарування від розвалу колоніальної імперії, у створенні якої корсиканці брали активну участь18. Іммігранти з цих країн північноV західної Африки з року в рік приїздять до міст, а особливо до сіл, де інколи становлять значну, навіть більшу частину активного населення, але вони перебувають у тіньовій зоV ні, це, так би мовити, невидимі іммігранти, за допомогою яких стверджується Корсика. Поява іноземних туристів (здебільшого — італійців), іммігрантів (найпотужніша хвиля з країн північноVзахідV ної Африки) — усі ці змішування на соціальному та кульV турному рівнях відбулися за кілька десятиліть. Можна припустити, що між туристами, які платять гроші за споV живання природних багатств (а інколи навіть і культурV них надбань) Корсики, та «Arabi», які беруть відповідну суV му грошей і створюють частину багатств острова, перебуV вають корсиканці, покликані прокладати нові шляхи до своєї ідентичності. Можна вважати, що нині існують два типи культурних взаємин, за якими можна поділити корсиканців. Перший тип: люди, які не залишали сільського способу життя або досить давно до нього повернулись (кількість таких людей постійно зменшується). Вони вільно розмовляють корсиV канською мовою мікрорегіону або навіть окремого села, працюють і продовжують спілкуватися, як вони це робили в дитинстві. Матеріальні умови їхнього життя змінились: облаштовані будинки, телефони, автомобілі, приїзд вуличV них торговців у їхні села полегшили життя. Зимові вечірні посиденьки відбуваються рідко, але від весни до кінця літа такі зустрічі на свіжому повітрі тривають досить довго, осV кільки багато місцевих жителів бажають відроджувати старовинні звичаї, принаймні посперечатися про минулі події. Однак ці жінки та чоловіки, переважно вже немолоV ді люди, задоволені існуючим станом культури, не піклуV ються про те, щоб виховати на ній наступні покоління; воV ни лише намагаються передати її частку, зрозумілу для наймолодших. Інший тип (досить поширений) — це ті корсиканці, які живуть та працюють у містах і на перифеV рії великих міст. Найчастіше вони розмовляють французьV кою, навіть якщо є корсофонами, тому що живуть у франV комовному середовищі. Для найбільших патріотів відродC ження культури, riacquistu, здається невід’ємною частиV ною глибоких змін у корсиканському суспільстві. НезваV жаючи на те, що захист культури найчастіше є справою чоловіків, жінки почали заявляти про своє існування, про свої бажання та судження19. Різні покоління мають різний спосіб життя, і найчастіше ці два полюси наявні в межах однієї сім’ї. Саме в сім’ї, яка ще й сьогодні залишається одV ним із найнадійніших інститутів острівного суспільства, відбувається їх взаємопроникнення. У такій сім’ї, яка обV межується вузьким колом близьких родичів, інколи однієї родини, не без певної напруги, уживаються молоде та стаV ре покоління20, взаємодіють традиційна та сучасна культуV ра. З очевидних причин немає упевненості в тому, що таV ке жваве спілкування триватиме досить довго. Ж. РавіCЖордані. Корсика: регіональна чи регіоналізована культура? 91 ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Проблеми національної та регіональної специфіки92 1 У корсиканській мові є однокореневий еквівалент «rughjone», що означає «простір зі встановленими за домовленістю межаV ми». Так кажуть про пасовисько, яке оренV дував пастух у власника, протиставляючи «invistita», що означає пробіг, протяжність та, в широкому значенні, простір, обмежеV ний непередбаченим переміщенням покиV нутої отари, яка його заселяє. 2 Не треба забувати, що в 1769 р. графсV тво Ніцца не належало Франції. 3 Протягом усього періоду РизорджиV менто Корсика є найближчим притулком для політичних вигнанців з папських дерV жав та великого герцогства Тосканського. Про це йдеться у книзі: Pierre Villа «La maV ison des Viale». 4 «Французький імператор корсиканV ського походження стає символічним лідеV ром на довгий період, під час якого виявV ляється саме корсиканський спосіб його життя як члена національної французької громади» [Antoine Casanova, 1996: 495]. 5 Цей аналіз узято з опублікованої раніV ше статті [RavisVGiordani, 2001]. 6 Навівши лише декілька цифр у своїй диV сертації «Еміграція корсиканців у період французької колонізації», ЖанVТуссен СтеV фані вважає, що у 1946 р. кількість корсиканV ців у колоніях становить 281 чоловік на 100 тис. жителів, у той час як середній показник по країні становить 56 чоловік на 100 тис. жителів. А Франсіс Помпоні [1981, т. 6] навоV дить результати соціологічного опитування, за якими у 1934 р. серед колоніальної адміV ністрації нараховується 20 % корсиканців (серед підлеглих колоніальної армії — 22 %). 7 Звичайно, я вживаю це слово у переносV ному значенні, але залишаю той зміст, яким наповнила його колонізаторська ідеологія. 8 Це було досліджено у багатьох працях та статтях про націоналізм; останнім чаV сом більшість історичних лідерів націоналізV му опублікували праці, в яких вони підтверV джують та доповнюють це дослідження. 9 Замислюючись над цією уніфікацією, еміграцією корсиканців на континент та в колонії, обов’язковою військовою службою, Miroir наділяє корсиканців, що прибули з різних мікрорегіонів острова, усвідомленV ням, що їх об’єднує як корсиканців і відрізV няє від жителів континенту — Pinzuti. 10 Мені розповідали, що коли лікар Шарль Дзуккареллі, генеральний радник кантону Сермано у міжвоєнний період, здійснював своє передвиборче турне, деякі з його пацієнтів казали йому: «Ви добре знаєV те, лікарю, що ми з вами не погоджуємося, але можете не хвилюватися, ми проголосуєV мо за вас». І в день виборів один або два гоV лоси сімейного клану були віддані за нього. 11 М. Мauzé розповідає, що індіанці з племені квакіютль вимагали визнати часV тиною своєї самобутності забутий потлач (який описує Франц Боас), який був лише зміною тривалої традиції. 12 Cap Corsins — жителі Кап Корс (Мису Корсика); Balanins — жителі Баланьї. 13 У всіх сферах щоденного життя корсиV канське суспільство, як і будьVяке середземV номорське суспільство, на весіллі або у стоV сунках між братами та сестрами кожній статі приписує особливі правила поведінки. 14 У червні 2000 р. на Корсиці в середньоV му було 56 мобільних телефонів на 100 чолоV вік. За цим показником Корсика була другим серед усіх регіонів Франції після ІльVдеVФранс. 15 Оренда будинку в найми влітку на один тиждень приносить стільки ж доходу, як оренда за один рік. Часто ці два типи поєднують, усупереч правилам укладання договору про найм. 16 У 1998 р. один службовець податкоV вої служби заявляє парламентській комісії на чолі з Жаном Главані, створеній після вбивства префекта Еріньяка: «Ми не переV буваємо постійно під страхом смерті, але не знаємо, що може з нами трапитись. Щодня ми кажемо собі: я не знаю, з ким матиму справу, зайшовши до якогось буV динку. І якось увечері, повертаючись додоV му, ми можемо отримати кулю». 17 З 1840 р. доменні печі, які переплавV ляли залізо з острова Ельба, з’являються на східному узбережжі. Але до 1890 р. воV ни всі закриваються внаслідок конкуренV ції континентальної чорної металургії. 18 Це пояснює той факт, що на початку руху за автономію у 1970 р. багато корсиV канців належали до Секретної озброєної організації (OAS). Ця складова частина «жорстоких» правих сил не перестала підV тримувати націоналістичний рух. ПідпільV ний рух спочатку називатиметься «Fronte Paisanu Corsu», і потрібні будуть тривалі та складні внутрішні переговори для прийV няття абревіатури FLN(C), яку приписуV ють руху за національне визволення АлV жиру, який так довго замовчували. 19 У 1993 — 1995 роки у розпалі братовV бивчої боротьби між націоналістичними теV чіями, навколо громадянського маніфесту створюється рух «Жінки за життя», який об’єднує жінок — націоналісток, комуністок, безпартійних. Вони блокували громадські місця та, кількома роками пізніше, припиниV ли свою діяльність замість того, щоб перейV ти до інших партій та кланів. Рух «Ava Basta!» («Вже досить!») рішуче бореться проти будьV якого вияву расизму, зокрема расизму проти народів країн північноVзахідної Африки. 20 Радимо подивитися чотири номери журналу «Strade, Travaux du Centre d’EtuV des Corses» (№№ 3, 6, 7, 10), у яких дослідV жується це питання з 1994 р. до 2001 р. під час наукової практики кафедри етнології університету в Провансі. Примітки Література Аntomarchi F., Taddei D. Ecunumia identiV taria. — 1997. Busquet J. Le droit de la vendetta et les paV ci corses. — 1920. (réédition, 1994). Casanova A. Identité corse, outillages et Révolution française. — 1996. Cuq H. Mission d’information commune sur la Corse. Comptes rendus des auditions // Rapport №3511 de l’Assemblée nationale. 2 vol. — 1997. Demailly S. La Corse en dépendancе // Peuples méditerranéens. — 1978. — № 3. — Р. 89 — 116. Front régionaliste corse: Main basse sur une île, éd. Martineau. — 1971. Glavany J. et Forni R. Corse: l’indispensabV le sursaut // Rapport d’information. — № 1077 de l’Assemblée nationale et Comptes rendus des auditions, 4 vol. — 1998. Mauzé M. Boas, les Kwakiutl et le potlatch. Éléments pour une réévaluation // L’Homme. — 1986. — № 100. — Р. 7 — 20. Meistersheim A. : Territoire et insularité: le cas de la Corse. — 1991. PecqueuxCBarboni R. Le costume // F. AtV tori et alii. La Corse / Encyclopédies régionaV les. — 1984. Pomponi F. [éd.], Le Mémorial des Corses. 6 vol. — 1981. RavisCGiordani G. La culture corse existeVtV elle? // Etudes corses. — 1989 a. № 33. — Р. 265 — 271. «Un peuple sans identité ou une identité sans peuple? La Corse à la croisée des chemins» // La Pensée. — 1989. — № 268. — Р. 37 — 47. «L’impossible Mezzogiorno» // MediterraV neans. — 2001. — № 12. — Р. 28 — 38. Rossi J.CM. et Santoni F. Pour solde de tout compte, entretiens avec Guy Benhamou. — Denoël, 2000. Simeoni Е. La volonté d’être. — 1995. Stefani JeanCToussaint, L’émigration des Corses dans lа colonisation française // ThèV se, Montpellier (cité dans F. Pomponi, 1981, tome 6 : 351). Thiers J. Papiers d’identité. — 1989. Villa P. La maison des Viale // Presses de la Renaissance. — 1985.

Корсика: регіональна чи регіоналізована культура?

Репозитарії

Схожі ресурси