Культ святителя в сербській народній традиції

Bearing in mind the polyvalence of oral storytelling, which is the result of its ancient origin and traces of the time it has passed through, the paper discusses the issue of the saint’s cult in Serbian folk tradition. In analyzing this problem, we started from the pre-Christian times in order to sh...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Питулич, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Фольклорний ентитет культури
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201540
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Культ святителя в сербській народній традиції / В. Питулич // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 71-74. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-201540
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2015402025-01-22T17:50:36Z Культ святителя в сербській народній традиції Питулич, В. Фольклорний ентитет культури Bearing in mind the polyvalence of oral storytelling, which is the result of its ancient origin and traces of the time it has passed through, the paper discusses the issue of the saint’s cult in Serbian folk tradition. In analyzing this problem, we started from the pre-Christian times in order to show what way the old, polytheistic religion was supplanted with the new, monotheistic and what role the saint’s cult plays in it. In dealing with text in reported and direct speech, we have tried to point out only some moments essential to understanding this problem, which is the constant presence of the saints who, having been endowed by God with epiphany, have the function of maintaining harmony on earth. The saint’s cult in folk tradition is highly developed, and we can find it in almost all forms of oral storytelling (lyric, epic, oral folk forms), which indicates the need for interdisciplinary study of their functions in different ethnopsychological communities. Имајући у виду поливаленцију усменог казивања, која представља резултат његовог древног порекла и трагова протеклих времена, рад разматра питање култа Светаца у српској фолклорној традицији. У анализи овог проблема, ми полазимо од прехришћанског времена да би показали начин на који је стара, политеистичка религија била замењена новом, монотеистичком, као и који је положај култа Светаца у њима. Бавећи се индиректним и слободним говором, ми смо покушали да укажемо само на суштинске моменте у разумевању тог проблема сталне присутности Свеца који је обдарен Богом епифанијом, и има функцију одржавања хармоније на земљи. Култ Светаца у народној традицији је веома развијен, и можемо га наћи у скоро свим формама усменог казивања (лирика, епика, усмене народне форме) што указује на потребу интердисциплинарног изучавања функција у различитим етнопсихолошким заједницама. 2012 Article Культ святителя в сербській народній традиції / В. Питулич // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 71-74. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201540 392:231(497.11) uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Фольклорний ентитет культури Фольклорний ентитет культури
spellingShingle	Фольклорний ентитет культури Фольклорний ентитет культури Питулич, В. Культ святителя в сербській народній традиції Народна творчість та етнологія
description	Bearing in mind the polyvalence of oral storytelling, which is the result of its ancient origin and traces of the time it has passed through, the paper discusses the issue of the saint’s cult in Serbian folk tradition. In analyzing this problem, we started from the pre-Christian times in order to show what way the old, polytheistic religion was supplanted with the new, monotheistic and what role the saint’s cult plays in it. In dealing with text in reported and direct speech, we have tried to point out only some moments essential to understanding this problem, which is the constant presence of the saints who, having been endowed by God with epiphany, have the function of maintaining harmony on earth. The saint’s cult in folk tradition is highly developed, and we can find it in almost all forms of oral storytelling (lyric, epic, oral folk forms), which indicates the need for interdisciplinary study of their functions in different ethnopsychological communities.
format	Article
author	Питулич, В.
author_facet	Питулич, В.
author_sort	Питулич, В.
title	Культ святителя в сербській народній традиції
title_short	Культ святителя в сербській народній традиції
title_full	Культ святителя в сербській народній традиції
title_fullStr	Культ святителя в сербській народній традиції
title_full_unstemmed	Культ святителя в сербській народній традиції
title_sort	культ святителя в сербській народній традиції
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Фольклорний ентитет культури
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201540
citation_txt	Культ святителя в сербській народній традиції / В. Питулич // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 71-74. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT pituličv kulʹtsvâtitelâvserbsʹkíjnarodníjtradicíí
first_indexed	2025-07-17T08:44:25Z
last_indexed	2025-07-17T08:44:25Z
_version_	1837883055183757312
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 Перед заглибленням у складну проблему культу свя- тителів у народній традиції слід поміркувати над правомірністю такого мотиву, що існує в народній творчості майже в усіх жанрах. Щоб зрозуміти справж- нє його значення, варто зробити вступні зауваги. Владета Єротич, займаючись проблемою язичництва, старозавітної та новозавітної людини, зазначає: «Якщо ми виведемо значення релігії від латинського дієслова “релігаре”, що означає відновити втрачений зв’язок, або, в ширшому розумінні, наново пов’язати людину з чимось, що її трансцедентує, тоді, можливо, не буде перебільшенням твердити, що кожна людина – релігій- на, що homo religiosus – це універсальна властивість кожної людської істоти» 1. Для Карла Юнга релігія – це передусім універсаль- ний людський феномен, образ якоїсь вищої істоти, що невидимо керує космосом і впливає на людську діяль- ність на Землі 2. Для Мірче Еліаде, одного з найкращих сучасних знав ців історії релігії, існування небесного чи сонячно- го бога пов’язане з первинною спонтанністю архаїчної людської релігії. Вміщуючи невидимих істот у світ сакрального, М. Еліаде вважає, що людина таким чином створює моделі, за допомогою яких організовує своє існування: «Жоден з богів, жоден з героїв-просві- тителів ніколи не виконував жодної профанної дії. Усе, що зробили боги чи предки, а отже, й усе, що розповіда- ють міфи про їхню творчу діяльність, належить до сфери святого і, таким чином, бере участь у Бутті. На противагу цьому все, що люди роблять за власним бажанням, без міфічної моделі, належить до сфери про- фанного; звідси марна та оманлива й, зрештою, несправжня діяльність. Чим релігійнішою є людина, тим більше вона використовує моделі у своїх стосунках і діяльності. Або чим більше вона є релігійною, тим більше заглиблюється в дійсність і менше піддається небезпеці загубитися в пересічній, “суб’єктивній” та незрозумілій діяльності» 3. Якщо виходити з того, що народна література – це дитинство усіх літератур, що тільки вона, просуваючись у часі, була матрицею нашого колективного підсвідомого, стає зрозумілим, чому багато науковців вдається до тлу- мачення цих видів творчості, аби пізнати суть функціону- вання окремої етнопсихологічної одиниці. Дуже важли- вим для розумінні народної літератури є те, що вона функціонує в символах, через які маніфестує стан люд- ської свідомості 4. У сербській народній традиції культ святителя посідає особливе місце, якщо брати до уваги анімістичні віру- вання, успадковані з політеїстичної релігії. Розглядаючи божества давньої релігії, Ве се лин Чайканович наголо- шує, що народ у своїй традиції зберігає «дорогоцінний стародавній матеріал», у який інкорпоровано язичниць- кі божества, християнізовані пізніше в такий спосіб, що «стосовно деяких святих можна констатувати риси і функції, перенесені на них з давніх божеств» 5. Культ святителя в сербській народній традиції Valentyna Pytulych. The Saint’s Cult in Serbian Folk Tradition. Bearing in mind the polyvalence of oral storytelling, which is the result of its ancient origin and traces of the time it has passed through, the paper discusses the issue of the saint’s cult in Serbian folk tradition. In analysing this problem, we started from the pre-Christian times in order to show what way the old, polytheistic religion was supplanted with the new, mono theistical and what role the saint’s cult plays in it. In dealing with text in reported and direct speech, we have tried to point out only to some moments essential to under- standing this problem, which is a constant presence of the saints who, having been endowed by God with epiphany, have the function of maintaining harmony on earth. The saint’s cult in folk tradition is highly developed, and we can find it in almost all forms of oral storytelling (lyric, epic, oral folk forms), which indicates the need of interdisciplinary study of their functions in different ethnopsychological communities. Key words: religion, saint, paganism, christianity, mythodologic songs, epic song. Валентина Питулић. Култ светитеља у српској народној традицији. Имајући у виду поливаленцију усменог казивања, која представља резултат његовог древног порекла и трагова протеклих времена, рад разматра питање култа Светаца у српској фолклорној традицији. У анализи овог проблема, ми полазимо од прехришћанског времена да би показали начин на који је стара, политеистичка религија била замењена новом, монотеистичком, као и који је положај култа Светаца у њима. Бавећи се индиректним и слободним говором, ми смо покушали да укажемо само на суштинске моменте у разумевању тог проблема сталне присутности Свеца који је обдарен Богом епифанијом, и има функцију одржавања хармоније на земљи. Култ Светаца у народној традицији је веома развијен, и можемо га наћи у скоро свим формама усменог казивања (лирика, епика, усмене народне форме) што указује на потребу интердисциплинарног изучавања функција у различитим етнопсихолошким заједницама. Кључне речи: религија, светац, паганство, хришћанство, митолошка песма, епска песма. Валентина питулич УДК 392:231(497.11) http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 72 73 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 Валентина Питулич. Культ святителя в сербській народній традиціїФольклорний ентитет культури Спираючись на річний цикл та аграрний календар, він пов’язує постаті найважливіших святих зі змінами пір року, а саме з керуванням ними. Народні ліричні пісні, що є дуже давніми, функціону- ючи в часі, увібрали в себе ознаки певної доби і є най- кращим показником того, яким чином змінювалися деякі божества як маніфестація людських вірувань у Потойбіччя. Для розгляду нашої проблеми ми обрали одну з міфо- логічних пісень, у якій найкраще відображено, яким чином давні божества замінювалися новими і як святи- телі беруть участь у впорядкуванні Космосу. Це пісня «Женидба сјајнога мјесеца», що дійшла до нас з часів язичництва і через функції святителів набула християн- ського звучання. Міодраг Павлович зазначає, що тут ідеться про «поєднання двох окремих рівнів божеств у єдине ціле: планетарні, язичницькі божества поєдну- ються з єдиним, верховним Богом і сонмом християн- ських святих» 6. Святителі отримують свої «важелі» володарювання; пісня асоціюється з ранньою добою християнського переосмислення подальшої долі всього створеного. У пісні ще не згадуються люди: Фалила се звијезда Даница оженићу сјајнога мјесеца Испросићу муњу од облака, Окумићу Бога јединога Дјеверићу и Петра и Павла, Старог свата светога Јована, Војеводу светога Николу, Кочијаша светога Илију, Што се фали звијезда Даница, што се фали то јој Бог и дао: оженила сјајнога мјесеца, окумила Бога јединога, одјевери и Петра и Павла, старог свата светога Јована, Војеводу светога Николу, Кочијаша светога Илију. Стаде муња даре дијелити: Даде Богу небесне висине, Светом Петру петровске врућине, А Јовану леда и снијега, А Николи на води слободу, А Илији муње и стријеле 7. Головним мотивом пісні є космічне весілля; тут ідеться про устрій Космосу, і святителі отримують християнську функцію. Уся дія відбувається на небесному тлі. Землі немає, людина ще не створена. На небі, у Космосі, домі- нантною є зірка Даниця, яка все вирішує. Вона приймає рішення про одруження і скликає сватів. Місяць одружу- ється з блискавкою. Вона – носій вогню, попелу (станов- лення, упорядкування Космосу). Святителі ніби заміню- ють давні язичницькі божества, що мали свої визначені обов’язки. Можна твердити про те, що це – один з найдав- ніших пластів релігійного розуміння світу. Ми почали з ліричної пісні, аби зробити ретроспективний зріз і спро- бувати розкрити семантичний рівень святителя. У пісні «Свеци благо дијеле» святі є також володарями річних ритмів. Між тим у пісні стається й дещо непе- редбачуване. У момент, коли мають розподіляти блага, а саме майно володарів, надходить звістка, що на землі панує велике беззаконня. Вогняна Марія повідомляє про беззаконня (в землі Індії). Замість гармонійного ритму на землі доходить до порушень, викликаних гріхо падінням. Святі беруть на себе роль хранителів сакральності матерії, створеної Господом. Вони – і на небі, і на землі. Маючи атрибути всезнаючих, у ситуаці- ях, коли порушено табу, карають людей за беззаконня. Вони – недоторканні і невблаганні охоронці порядку, який полягає в тому, щоб жити за законом Божим. Повернення в райські часи можливе лише через пока- яння, завдяки чому відновлюється втрачена гармонія. У пісні домінує ідея кінця світу. Святителі беруть участь у порушенні космогонічного порядку і річного цик лу. Небо зачиняється, немає дощу, роси і місячного сяйва, немає усього того, від чого залежать цикли родючості землі. Зникає вода – один з елементів творіння, земля тріскається від посухи, страждає, і в її проваллях гинуть люди. Під час загальної кризи приходить хвороба. Немає жодного зв’язку між Богом, святителями і людь- ми, але мову покарання люди розуміють чудово. Коли їх залишається мало, вони починають каятися. Знову складають Заповіт, який існуватиме доти, поки люди його шануватимуть. У народних ліричних піснях, у яких безпосередньо діють святителі, нещастя є результатом гріха. У піснях косовського циклу архетип святителя уособлений в образі князя Лазаря. Посвячення в епічній пісні немож- ливе без бою, тобто якщо герой добровільно не прине- се себе в жертву. Таким чином, ідучи від протилежного (герой-святитель), народний співець чітко визначився щодо ідеї посвячення, яка неможлива без добровільної жертви. Якою мірою у свідомості нашого народного співця був виражений вертикальний вимір, тобто прорив у Потойбіччя, розповідають ліричні пісні з біблійними мотивами. Роль святителів у важливих подіях (як, ска- жімо, у пісні «Опет крштење Христово») набувє особ- ливого значення завдяки природним явищам. Уся при- рода бере участь у радісній події – хрещенні Ісуса Христа. Святителі, ведучи між собою розмову, зверта- ють увагу на те, що й природа задіяна у святі. Цікаво, що в народних ліричних піснях святителі присутні на святкуваннях, що визначаються як великі християнські свята (народження, хрещення Христа). В одній із пісень з Вукової збірки « Марија носи Исуса да га крсти» («Марія несе Ісуса хрестити») в Іоанна Хрестителя випадає з рук книга. Він відповідає матері: Помами се Јордан вода ледна, Е не хоће вода потопити, А сва гора попада на траву; А погледај више себе, кумо! Ка се сломи небо на четворо. Говори му пречиста госпођа; А не бој се Јоване куме! Е се није вода помамила, Но се вода, куме посилила, Е се хоће од Христа посветит; А гора се Христу поклонила; А није се небо саломило, Но анђели небо расклопише, Да гледају ка Христа крстимо 8. Стається диво, у якому бере участь уся природа (залишки анімізму). Іоанн хрестить Ісу са, а Ісус – Іоанна. Земля торкається хреста, щоб сакралізуватися. Вона є живою істотою, яка дає плоди і яку треба захи- щати. Тут інкорпоровано давню ідею про Землю-матір, яка з прийняттям християнства освячується хрестом. Отже, у ліричних піснях святі мають обов’язки щодо предметів і явищ. Вони з Божої волі творять дива, але також карають людей за гріхи, мають силу єпіфанії, можуть зійти на Землю, прийнявши людську подобу. Дуже часто вони виконують роль гостей, випробовуючи людей на відданість Богу («Љуба богатога Гавана» та «Ђакон Стефан и два анђела»). Явище теофанії глибоко закорінене у свідомість сербського народу, і цілком мож- ливо, що в ній реінкарновано (та християнізовано) якесь давнє божество гостинності. У нашій народній традиції єпіфанія найчастіше виступає на рівні «святитель – неві- дома людина», зазвичай це – жебрак. Таким чином святий отримує нову функцію, завдяки якій найлегше спокушати людей. Кожен гість у сербській традиції – це можлива єпіфанія, тому культ гостя збережено і до сьогодні. Яша Проданович, говорячи про почуття віри в нашій поезії, зазначає, що святі в народних піснях «поводять- ся як смертні люди: прославляють один одного, п’ють вино, одружуються, діють як свати під час вінчання небесних тіл або вілиних синів...» 9. Вони разом з янго- лами є медіаторами між Богом і людьми. За народними віруваннями, на день слави вони злітають на праве плече хазяїна і тільки цього дня замінюють янгола-охо- ронця. Хазяїн віддає їм данину поваги тим, що весь вечір стоїть. Народ зберігає святість цього дня в тому, що господар протягом усього святкування частує гос- тей (тобто святого на правому плечі). У пісні «Како се крсно име служи» цар Душан сідає за софру, але архан- гел Михаїл, стоячи на його правому плечі, розсердився: Док цар Степан на ногу стајаше, Стајаше му свети Аранђео, Стајаше му на десном рамену, Милује га крилом по образу; Кад цар Степан седе за трпезу, Расрди се свети Аранђео Уд’ри цара крилом по образу, Па отиде из царева двора 10. Окреме місце в нашій статті мав би зайняти розгляд культу святого Сави, але на ньому ми не зупинятиме- мося. Про це детально писав В. Чайканович 11, розкри- ваючи зв’язок св. Сави з язичницьким божеством, яке, вірогідно, було захисником вовків і наставником наро- ду. Дослідник вважає, що св. Сава – це сербське боже- ство, яке отримало ім’я Сава та зберегло свої первісні функції. Св. Сава мандрує сербськими землями, пере- даючи народові різні знання й уміння. Він має усі риси мандрівного божества, яке несе у світ порядок. Як і зірка Даниця, що в міфологічній пісні упорядковує Космос, св. Сава близький до людей і наводить лад у земному житті. Справжнього християнського значення св. Сава набуває тільки в епічних піснях, у яких оспіву- ються його чудеса і де відтворено три умови посвячен- ня (нетлінне тіло, явлення уві сні і дива на могилі). У пісні «Свети Саво и Хасан паша» розповідається про дива, але тепер хтонічна демонічна природа замінена конкретною силою – турками. Тут ми бачимо, яким чином відбувається трансформація святителя, в образі якого полярність добро–зло реалізовано в конкретному плані – завдяки диву. Хасан-паша наказує розрубати тіло св. Сави, промінь падає з неба і відкриває труну з тілом святого. Паша збирається його розрубати: Сватко виђе што светац уради Дилаверу увати се рука До руке се сабља растопила Студен вјетар од истока дуну Модар пламен светитељу Сави Модар пламен из уста му плану И попали по војсци чадоре Сва се Турска помамила војска И побјегла у гору зелену 12. Транспозиція святителів у складних історичних ситуа- ціях дуже цікава. Вони з’являються для того, щоб або створити диво і перемогти хтонічну силу (тепер її втілю- ють саме турки), або вказати на майбутні події. Дуже часто святі передвіщають важливі для спільноти події. У пісні Вишнича «Почетак буне против дахија» перед Першим сербським повстанням святі виступають у ролі небесних явищ, сповіщаючи про невідворотність майбут- ніх подій. Щоночі від св. Трифона до св. Георгія з’являється місяць. Від дня св. Георгія до дня св. Димитра по небу пливуть криваві прапори, гримить грім на св. Саву, часто спалахує блискавка, трясеться земля, сонце тричі танцює на сході. Святі, а не Бог, є рушієм важливих подій. Святі в народних казках і піснях постають в образах смертних, але буває і навпаки. Звичайні люди посвячу- ються через свої богоугодні справи; герої з відтятими головами, тримаючи їх у руці, ходять землею, а кожна незгода з рабством і участь у бою є певним видом літур- гії та способом отримання ореолу святих воїнів. У народ- ній епічній пісні (крім косовського цик лу) не акценту- ється культ святителя, натомість він наявний у самій ідеї посвячення в бою 13. Наостанок пригадаймо й те, у який спосіб культ свя- тителя представлено в місцевих переказах. У легенді про святого Іоаникія Девицького, що була записана в Косово і Метохії, йдеться про його силу. Але для того, щоб стати святим, він має здійснити подвиг у бою. Іоа- никій бере участь у Косовській битві, проходить ініціа- цію воїна, щоб дійти до посвячення. Це дає уявлення про те, яким чином функціонував культ святителя в http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 74 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 Фольклорний ентитет культури середовищі, у якому відбулася подія національного зна- чення. В епічній пісні найбільшою мірою відзеркалено культ святителя. Аби отримати посвячення, святитель спершу повинен показати себе в бою і пройти через сакральність битви. Завдяки детальному вивченню культу святителя в народній традиції, з міждисциплі- нарним підходом включно, можна дійти цікавих виснов ків, суголосних думці Чайкановича про те, що «в нас є підстави вірити, що культи і традиції, які колись пов’язувалися з давніми богами, нині більшою чи мен- шою мірою перенесено на інші надприродні істоти, передусім на сьогоднішніх святих» 14. Підтвердженням його погляду є оповідання з Косова і Метохії, де відбито вірування щодо існування певного способу причастя і до християнства. На саму подію дохристиянського при- частя вказує святитель, який радить сповідатися і при- частитися людині, яка скоїла злочин: «Я – святитель і знаю, який гріх ти маєш у душі. Отже, йди додому, роз- бий город при дорозі. Засади його, а посередині посади суху вербу. Який би подорожній не пройшов повз твій баштан, дай йому щось з нього заради божої справи. А про те, що Бог тобі простив, ти дізнаєшся тоді, коли на вербі… почне з’являтися листя» 15. «І сьогодні який- небудь старий серб на Страсну п’ятницю або й на Великдень причащається листям глоду або, що трапля- ється частіше, брунькою ліщини. Цікавим є ще один випадок, зафіксований кілька років тому в “Дабро- босанському джерелі”. Один старий регулярно прича- щався ліщиною, і коли священик спитав його, як він це робить, той йому відповів: “Я постую напередодні Великодня, знімаю шапку, вклоняюся ліщині і розпові- даю їй у чому згрішив, тримаючись за неї рукою. Потім кажу: “Прости мені, ліщино”. Відриваю від неї бруньку і їм, – ось таке в мене причастя. Наприкінці року під- ходжу до тієї ліщини і дивлюся: якщо вона всохла, то я неправильно сповідався, а якщо ні, то сповідався я добре”» 16. Народна традиція, у якій домінує вічний колообіг від потойбічного до цього світу і, навпаки, засвідчує, що психологія сучасної людини успадкувала світобачення народного співця, яке є підтвердженням того, що люди- на не народжується «чистою дошкою», а кожна люд- ська душа приносить із собою у світ архетипи, серед яких релігійний – один з найсильніших. 1 Јеротић В. Хришћанство и психолошки проблеми човека. – Београд, 2000. – С. 11. 2 «Давня історія людини сьогодні значною мірою відкривається в символічних картинах і міфах, що її пережили. Поки археологи копаються в далекому минулому, ми не вчимося надавати значення й зберігати в пам’яті події певного історичного часу, а лише статуї, твори мистецтва, храми і мови, якими розповідають про старі вірування. Інші символи відкривають нам філологи та історики релігії, які можуть витлумачити їх за допомогою зрозумілих сучасних понять. Оживлюють їх культурні антропологи. Вони здатні показати, що одні й ті самі символічні зразки можна знайти в обрядах і міфах малих племінних спільнот, які й досі, незмінені часом, існують на межі цивілізації» (Јунг К. Човек и његови симболи. – Београд, 1996. – С. 115). 3 Елијаде М. Свето и профано. – Сремски Карловци ; Нови Сад, 2003. – С. 131. 4 «Те, що ми називаємо символами, є назвою, ім’ям чи образом, який може бути добре відомим у повсякденному житті, але водночас разом зі своїм звичним та очевидним значенням може мати специфічні ознаки. Він зберігає щось невизначене, невідоме, приховане від нас» (Јунг К. Човек и његови симболи. – С. 15). 5 Чајкановић В. О врховном богу у старој српској религији. – Београд, 1994. – С. 30. 6 Павловић М. Огледи о народној и старој српској поезији. – Београд, 2000. – С. 8. 7 Караџић Вук Ст. Српске народне пјесме. – Београд, 1969. – I. – С. 153. 8 Там само. – С. 129. 9 Продановић Ј. Наша народна књижевност. – Београд, 1932. – С. 117. 10 Караџић Вук Ст. Српске народне пјесме. – Београд, 1969. – II. – С. 75. 11 Чајкановић В. О врховном богу у старој српској религији. – С. 32–41. 12 Караџић Вук Ст. Српске народне пјесме. – Београд, 1969. – III. – С. 60. 13 «Людина погоджується на самопожертву не лише на перехрестях історії, а й у приватному і родинному житті. Ким є той, хто приносить у жертву людину-жінку? Знову ж таки – людиною, священиком, батьком, головою племені, королем, ворогом, що переміг. Жертва – висока чи благородна, жрець – лише суворий і рішучий. Людина від самого початку виокремлюється; ще від своїх витоків людська спільнота розшаровується: міфологічно, економічно, усіма можливими способами (за красою, героїзмом.., як, наприклад, у нашій народній пісні). Врешті жертва повертається і має, як ми вже зазначали, два шляхи повернення: один – у вигляді божества, яким вона стає, якщо зможе досягти символічного статусу, а другий – через плодючість, молодого й молоду, немовлят або дитинчат тварин, які знову ж таки, за законами культури, поділяються за різними ролями (первістки, хлопчики тощо)» (Павловић М. Поетика жртвеног обреда. – Београд, 1987. – С. 62). 14 Чајкановић В. О врховном богу у старој српској религији. – С. 19. 15 Српске народне умотворине са Косова и Метохије на страницама Цариградског гласника. – Хвосно, 2006. – С. 106. 16 Чајкановић В. Студије из српске религије и фолклора (1925–1942). – Београд, 1994. – С. 147. Примітки переклад із сербської Олесі Ковтун http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Культ святителя в сербській народній традиції

Репозитарії

Схожі ресурси