Лялька і обряд

The first part of this article is devoted to different forms of ritual folklore and the use of a doll in the traditional culture of the Balkan Slavs. Together with a doll which was used in the funeral rituals as a substitute for the third dead, if a family lost more than one its member (a doll was h...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Пешикан-Люштанович, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Фольклорний ентитет культури
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201542
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Лялька і обряд / Л. Пешикан-Люштанович // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 78-79. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-201542
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2015422025-01-22T17:54:36Z Лялька і обряд Пешикан-Люштанович, Л. Фольклорний ентитет культури The first part of this article is devoted to different forms of ritual folklore and the use of a doll in the traditional culture of the Balkan Slavs. Together with a doll which was used in the funeral rituals as a substitute for the third dead, if a family lost more than one its member (a doll was hidden in the ground), and the dolls which are used in the ceremonies in order to attract the rain or the harvest, we also look at the masks in the harvest rites. Those masks are considered to be alive dolls at the hands of the person who puts the mask on. The dead wolf is also considered to be a doll (vuchyna), if he is brought by the hunters, who are on his behalf asking for money and food as the price for future protection. The second part of the article analyzes how this ritual practice of the 19th – first half of the 20th century is reflected in contemporary Serbian theatre and particularly in the puppet play «The Myths of the Balkans» (by Slavolyub Stankovych), which received many awards. У првом делу рад се бави различитим формама обредног коришћења лутке у традиционалној култури балканских Словена. Поред лутке, која се користи у погребним обредима, као ритуална замена за трећег мртваца, када у истој породици умру два члана за редом (потрећавање), и лутке која се сахрањује / ископава да би изазвала / спречила кишу, предмет испитивања су поједине маске у обредима плодности које се препознају као лутка коју оживљава онај ко ставља маску на себе (оале, додоле). Као лутка разматра се и мртви вук, вучина, којега ловци носе и у његово име траже дарове у новцу и храни као цену за будућу заштиту. Други део рада показује како се ова обредна пракса из 19, па и прве половине 20. века рефлектује у модерном српском театру у вишеструко награђиваној луткарској представи Славољуба Станковића «Митови Балкана». 2012 Article Лялька і обряд / Л. Пешикан-Люштанович // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 78-79. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201542 398.3+688.721.2 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Фольклорний ентитет культури Фольклорний ентитет культури
spellingShingle	Фольклорний ентитет культури Фольклорний ентитет культури Пешикан-Люштанович, Л. Лялька і обряд Народна творчість та етнологія
description	The first part of this article is devoted to different forms of ritual folklore and the use of a doll in the traditional culture of the Balkan Slavs. Together with a doll which was used in the funeral rituals as a substitute for the third dead, if a family lost more than one its member (a doll was hidden in the ground), and the dolls which are used in the ceremonies in order to attract the rain or the harvest, we also look at the masks in the harvest rites. Those masks are considered to be alive dolls at the hands of the person who puts the mask on. The dead wolf is also considered to be a doll (vuchyna), if he is brought by the hunters, who are on his behalf asking for money and food as the price for future protection. The second part of the article analyzes how this ritual practice of the 19th – first half of the 20th century is reflected in contemporary Serbian theatre and particularly in the puppet play «The Myths of the Balkans» (by Slavolyub Stankovych), which received many awards.
format	Article
author	Пешикан-Люштанович, Л.
author_facet	Пешикан-Люштанович, Л.
author_sort	Пешикан-Люштанович, Л.
title	Лялька і обряд
title_short	Лялька і обряд
title_full	Лялька і обряд
title_fullStr	Лялька і обряд
title_full_unstemmed	Лялька і обряд
title_sort	лялька і обряд
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Фольклорний ентитет культури
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201542
citation_txt	Лялька і обряд / Л. Пешикан-Люштанович // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 78-79. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT pešikanlûštanovičl lâlʹkaíobrâd
first_indexed	2025-07-17T08:44:36Z
last_indexed	2025-07-17T08:44:36Z
_version_	1837883066331168768
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 79Ліляна ПешиканЛюштанович. Лялька і обряд ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 Лялька загалом і сценічна зокрема асоціюється насамперед з дітьми й лише потім – з окремими теа- тральними експериментами або культурою, віддале- ною від нас у просторі та часі, як-от карнавальні ляль- ки та маски з театральними формами Далекого Сходу або народного сатирико-гротескного лялькового теа- тру на кшталт Панча або Петрушки. Імовірно, рідше ляльку «для дорослих» шукають у давній культурі, в обрядовій практиці традиційних спільнот. Саме на Балканському півострові за збігом специфічних істо- ричних обставин ці обряди в різноманітних формах існували на широкому просторі протягом ХІХ ст., а деякі з них і до середини ХХ ст. З використанням ляльки та маски пов’язані обряди, що їх в період від зимового до літнього сонцестояння виконували для того, аби забезпечити успішний поча- ток та розвиток річного циклу «людської, тваринної та земельної» плодючості, а також низка інших обрядів, які супроводжували важливі починання в житті окре- мої людини і спільноти або здійснювалися задля їхньо- го захисту. При цьому важко визначити, де в цих обря- дах межа між маскою та лялькою і чи можливе це роз- межування взагалі. Часом застосування ляльки в обряді відіграє дуже важливу роль. Наприклад, у Східній Сербії та подекуди в Болгарії під час засухи ховали ляльку з ганчір’я, пече- ної землі та сушених плодів – Герман – для закликання дощу. (Якщо після цього дощ ішов безперестанку, то Герман викопували). Тому ляльку використовували не лише в магічно-обрядових маніпуляціях, але й для того, щоб викликати або зупиняти дощ. Також лялька фігурує в «потроєнні» (серб. пот- рећавање) – звичаї, який виконують, коли двоє членів родини помирають один за одним, а замість третього, який за віруваннями мав би померти після них, хова- ють ляльку. Лялька, використана таким чином, є не лише предметом, який віддають, жертвують замість людини, а й може бути її підміною в царстві мертвих. Дещо подібну роль виконує і вбитий вовк. Аж до середини ХХ ст. на території Косова та Південної Сербії зберігався звичай, коли молоді люди збиралися «на вовчище» (серб. на вучину), тобто носили мертвого вовка або набиту соломою його шкуру на палиці, обхо- дячи хати, і з піснею просили: Дайте вовкові всього вдосталь, Щоб не кусався біля мосту. Або: Дайте вовкові сальця, Щоб з гір не спускався. Або: Дайте вовкові пару, Щоб кіз не гриз. Отже, вовчу шкуру або забитого вовка носять не лише як доказ того, що треба дати винагороду мислив- цям, які його вбили, але і як символічний знак посеред- ника, захисника того, хто, будучи здоланим, захистить Лялька і обряд Liliana PeshykanLiushtanovych. Doll and Rite. The first part of this article is devoted to different forms of the ritual folklore and the use of a doll in the traditional culture of the Balkan Slavs. Together with a doll which was used in the funeral rituals as a substitute for the third dead, if a family lost more then one its member (a doll was hidden in the ground), and the dolls which are used in the ceremonies in order to attract the rain or the harvest, we also look at the masks in the harvest rites. Those masks considered to be alive dolls at the hands of the person who puts the mask on. The dead wolf is also considered to be a doll (vuchyna), if he is brought by the hunters, who are on his behalf asking for money and food as the price for the future protection. The second part of the article analyzes how this ritual practice of the 19th – first half of the 20th century is reflected in the contemporary Serbian theatre and particularly in the puppet play «The Myths of the Balkans» (by Slavolyub Stankovych), which received many awards. Key words: a doll, a rite, ritual folklore, funeral rituals, harvest ceremonies. Љиљана ПешиканЉуштановић. Лутка и обред. У првом делу рад се бави различитим формама обредног коришћења лутке у традиционалној култури балканских Словена. Поред лутке, која се користи у погребним обредима, као ритуална замена за трећег мртваца, када у истој породици умру два члана за редом (потрећавање), и лутке која се сахрањује / ископава да би изазвала / спречила кишу, предмет испитивања су поједине маске у обредима плодности које се препознају као лутка коју оживљава онај ко ставља маску на себе (оале, додоле). Као лутка разматра се и мртви вук, вучина, којега ловци носе и у његово име траже дарове у новцу и храни као цену за будућу заштиту. Други део рада показује како се ова обредна пракса из 19, па и прве половине 20. века рефлектује у модерном српском театру у вишеструко награђиваној луткарској представи Славољуба Станковића «Митови Балкана». Кључне речи: лутка, ритуал, ритуални фолклор, погребни обреди. Ліляна пешиканЛюштанович УДК 398.3+688.721.2 людей, які його вбили, допоможе їм встановити склад- не відношення дарунка та відповіді дикої природи. У всіх наведених випадках лялька є предметом обря- дово-магічної маніпуляції, що засновано на анімістич- них уявленнях про її природу. Вона одночасно і мертва (шматки тканини та сушені плоди, шкіра або тіло вби- тої тварини), і жива. Якщо обряд або магічна маніпуля- ція правильно виконані, лялька залишається живою, цього достатньо для встановлення безпечного комуні- кативного зв’язку з надприродними силами – із силами дощу, зі світом мертвих, світом лісових демонів. Складнішим є відношення маски – ляльки – людини. Воно встановлюється під час обрядових процесій: на Різдво (коледари), у Лазареву суботу (лазарице, краљице), для викликання дощу (додоле). Скажімо, молодий чоловік у масці тварини з рогами, пов ністю вкритий вивернутим хутром, озброєний торохкалами та дерев’яною зброєю, або роздягнена «гола до сороч- ки» дівчинка, покрита гілками, лозами, квітками, і образом, й іменем («оала» 1, тобто «додола» 2) стають носіями, аніматорами ляльки, мають у межах обряду своє значення та відповідно встановлену роль. Під час Різдвяних свят колядники за допомогою оали розганя- ли злих демонів (нечисту силу), робили безпечним народження малого Бога (серб. Божића, на Різдво) та ритуальне поховання старого (серб. Бадњака, на Святвечір). Так само вона сприяла благополуччю та успішному початку річного циклу врожайності, у той час, коли додоли своїм танком, іграми в полі та поли- ванням за принципом наслідувальної магії мусили викликати хмари та початок дощу. Цю силу оала чи додола (або ж будь-яка інша фігура обрядової процесії) має саме через природу своїх аніматорів: маски коляд- ників мають носити молоді чоловіки; додоли, як і лаза- риці, мають бути сексуально незрілими дівчатами (дівчинка три рази мала йти в лазариці 3, поки не вийде заміж), а дівчата кралі 4 мали бути готовими до заміж- жя. Знищення сили маски, ляльки та її аніматора могло породити щось третє – медіума, який у потрібний час («гожої години») за необхідністю встановлює міст між людьми та потойбіччям, тобто співвідношення джерела народження, благоустрою, достатку, здоров’я зі смер- тю, горем та хворобами. Маска та лялька, обрядова практика традиційних культур пропонується ляльковому театру не як можли- вий предмет реконструкції, копіювання, а передусім як джерело багатої образності, музичних ритмів, танцю і як привід для «усерйознювання» ляльки, для зустрічі віч-на-віч зі складністю її генези та значень, якими вона наділена. Це підтвердила вистава «Міфи Балкан», яку за сце- нарієм та режисурою Срболюба Станковича предста- вили на сцені Народного театру ім. Т. Йовановича в м. Зренянин. Саме ця постановка була першою на наших теренах і показала, які можливості надає арха- їчна обрядова практика балканських народів лялько- вому театрові. Водночас підлітковий характер та від- ступ від усталеної практики не були єдиними та пер- шочерговими якостями цієї вистави. Виходячи з календарних обрядів урожайності, міфів про створен- ня світу та створюючи своєрідну міфологізацію робо- чого повсякдення людини, Станковичу вдалося здій- снити оригінальну, естетично-натхненну виставу. Саме заміна міфообрядової оповіді, як і танцю, напри- клад, додоли сучасними сегментами людської буден- ності, такої, як ліплення снігової баби, надає виставі точного ритму та значеннєвої цілісності. Щоденна людська праця сакралізується та навантажується складними символічними значеннями. Так, реквізит на сцені з’являється і як продовження людської руки, і як втілення її творчої сили, а вивищення житнього поля та косовиці, зрештою, стає одним з найзахоплю- ючих фрагментів постановки, сформованих як кульмі- нація релігійної та практичної діяльності колективу – традиційної спільноти, яку ця вистава надихала. Переплітаючи різноманітні життєві лінії традиційної спільноти, Срболюб Станкович у «Міфах Балкан» поєднав космічні та соціальні ритми: натхненно окреслюючи одну з можливих позицій людини та сус- пільства в природі, формуючи сутнісне переплетення та взаємообумовленість природних і соціальних рит- мів та способів, якими вони між собою поєднуються. Отже, ця вистава відкриває як огляд давніх обрядів, зразок для окремих втілень лялькового театру, так і огляд можливої генези ляльки та її різноманітних функцій, у тому числі театральних. 1 Оала означає ала – демонічна істота, що також виконує роль одного із членів різдвяної процесії. 2 Очільниця жіночої обрядової процесії, яка викликає дощ. 3 Дівчатка, які йшли на обрядову процесію на Лазареву суботу, за тиждень до Пасхи. 4 Кралиці – жіноча обрядова процесія, яка обходила село та сільські землі Поминальної неділі через сім тижнів після Пасхи. Примітки переклад із сербської Ірини Маркович http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Лялька і обряд

Репозитарії

Схожі ресурси