Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів

Contemporary research of the «living» oral epic poetry, with emphasis being placed on understanding textualization as a dynamic process, has brought the change of orientation from formulaic concept to mental text and epic idiolect concept. This also marks a shift in the research which aims towards s...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Джорджевич, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнологія
Schlagworte:	Епічний світ традиції
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201546
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів / С. Джорджевич // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 94-100. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-201546
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2015462025-01-22T18:07:36Z Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів Джорджевич, С. Епічний світ традиції Contemporary research of the «living» oral epic poetry, with emphasis being placed on understanding textualization as a dynamic process, has brought the change of orientation from formulaic concept to mental text and epic idiolect concept. This also marks a shift in the research which aims towards seeing carriers of tradition as active subjects to adopt the tradition, transfer it to others, to create and present it in a concrete communication situation. Subjective stance towards tradition is introduced as a new relevant research problem. The gusl performing is examined as a part of a personal, family, local, and regional cultural identity, the positioning of tradition and the individual within it through explication and valorization of its elements – repertoire, attitude towards the instrument, and its cultural ethos. Rad je zasnovan na analizi materijala dobijenog tokom terenskih istraživanja tradicije guslanja u jugozapadnoj Srbiji, istočnoj Hercegovini, te na severu Kosova i Metohije (enklava Zubin Potok). Posebna pažnja posvećena je razmatranju repertoara koji se dobija u folklorističkom intervjuu, te faktorima koji uslovljavaju njegovo formiranje. Analizira se mogućnost posmatranja prezentovanog repertoara kao vida reprezentacije lokalne (i šire etničke/nacionalne) kulture, ukazuje na tendenciju kreiranja reprezentativne/kanonske slike, odnosno izdvajaju se elementi koji obrazuju njenu «skrivenu» komponentu. 2012 Article Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів / С. Джорджевич // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 94-100. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201546 398.8:167(497.11) uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Епічний світ традиції Епічний світ традиції
spellingShingle	Епічний світ традиції Епічний світ традиції Джорджевич, С. Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів Народна творчість та етнологія
description	Contemporary research of the «living» oral epic poetry, with emphasis being placed on understanding textualization as a dynamic process, has brought the change of orientation from formulaic concept to mental text and epic idiolect concept. This also marks a shift in the research which aims towards seeing carriers of tradition as active subjects to adopt the tradition, transfer it to others, to create and present it in a concrete communication situation. Subjective stance towards tradition is introduced as a new relevant research problem. The gusl performing is examined as a part of a personal, family, local, and regional cultural identity, the positioning of tradition and the individual within it through explication and valorization of its elements – repertoire, attitude towards the instrument, and its cultural ethos.
format	Article
author	Джорджевич, С.
author_facet	Джорджевич, С.
author_sort	Джорджевич, С.
title	Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів
title_short	Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів
title_full	Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів
title_fullStr	Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів
title_full_unstemmed	Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів
title_sort	методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Епічний світ традиції
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201546
citation_txt	Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів / С. Джорджевич // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 94-100. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT džordževičs metodologíčníproblemiteritoríalʹnogodoslídžennâfolʹklorurepertuarguslârív
first_indexed	2025-07-17T08:44:58Z
last_indexed	2025-07-17T08:44:58Z
_version_	1837883089690296320
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 95Сміляна Джорджевич. Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 1. Сучасні територіальні дослідження: пошук адекватної методологічної парадигми Територіальневивчення традиції гри на гуслях здійс- нено у 2004–2009 роках у кількох пунктах (у Південно- Хахідній Сербії, Східній Герцеговині, а також у сербсько- му анклаві Зубін Поток, що на півночі Косова й Метохії), що належать динарському епічному басейну – геокуль- турному простору, який традиційно вважають «класич- ною» епічною зоною. Оскільки опитування інформато- рів проведене цілісно, отриманий матеріал придатний для різноманітних типів аналізу, що уможливлює вве- дення новіших релевантних тем і перспектив у «тради- ційне» фольклористичне поле. Класичні праці перфо- мансу значною мірою пролили світло на питання про фольклор як комунікацію, вказавши на важливість куль- турного контексту, але, оскільки культуру вивчені групи розуміли як закриту мікросистему, а не цей контекст, до такої групи ввійшли й інші дослідники. У зв’язку з переходом від зацікавлень фольклористів процесом записування / документування матеріалу до розуміння текстуалізації як динамічного, інтерактивно- го процесу, а отже, від спостереження традиції як об’єктивної даності до спостереження за носіями цієї традиції як активних суб’єктів, котрі культуру освою- ють, створюють і представляють у конкретній комуніка- Дослідження здійснене в рамках реалізації проекту «Srpsko usmeno stvaralaštvo u interkulturnom kodu» («Сербська усна творчість в інтеркультурному коді») (178011), започаткованого Інститутом літератури і мистецтва в м. Белграді за фінансової підтримки Міністерства освіти й науки Республіки Сербія. Частину матеріалу представлено самостійними студіями автора статті. Аудіозаписи зберігаються в Архіві Інституту літератури і мистецтва, а також у приватній колекції автора. тивній ситуації, відкритим є і питання відношення інди- відуального та колективного в (ре)презентації культури, створенні індивідуальних, локальних та етнічних / націо нальних ідентитетів [up. 8, р. 349–354; 17; 22]. У сучасному контексті традиція гуслярства реалізу- ється через різноманітні вияви діяльності. У «традицій- ному» середовищі та ситуаціях її спостерігаємо і через інституціоналізовані форми виступу (гуслярські вечо- ри, фестивалі, змагання) й організації (локальні куль- турно-мистецькі товариства, спілки гуслярів) 1. Картину додатково ускладнюють нові способи медійної презентації, публікації і трансмісії (раніше – грамофон- ні платівки, сьогодні – аудіо- та відеокасети, CD i DVD видання). Коли йдеться про традицію, доцільно вести мову про її два онтологічно відмінні рівні: рівень «реальної» культурної практики (гуслярство в колі родини та дру- зів; у ритуальних, позаритуальних або ритуалізованих контекстах; згадані види публічних виступів) і рівень «уявної» традиції, яка існує у свідомості, у ментальному просторі її носіїв, а також, яка в інтерв’ю реалізується як гіпертекст. Концепт гіпертексту сформулювала Т. Діанова [9], наслідуючи і розвиваючи в новому напрямку ідеї М. Толстого про культуру як текст. За Т. Діановою, наративи про окремі аспекти культури, тобто всі види пояснення певної культурної практики, виникають (наприклад, у розмові дослідника з інфор- матором) як переплетення описів, коментарів, фольк- лорних текстів разом зі значною часткою індивідуаль- них оцінок, спогадів, цінностей, позицій. У цьому сенсі гіпертекст становить й індивідуальну, суб’єктивну інтерпретацію традиції, тобто діалогічно сформований вигляд репрезентації культури. Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів * Smiliana Dzhordzhevych. Methodological Problems of Local Folklore Researches: Guslar Repertoire. Contemporary research of the «living» oral epic poetry, with emphasis being placed on understanding textualization as a dynamic pro- cess, has brought the change of orientation from formulaic concept to mental text and epic idiolect concept. This also marks a shift in the research which aims towards seeing carriers of tradition as active subjects to adopt the tradition, transfer it to others, to create and present it in a concrete communication situation. Subjective stance towards tradition is introduced as a new relevant research problem.The gusl performing is examined as a part of a personal, family, local and regional cultural identity, the positioning of tradition and individual within it through explication and valorization of its elements – repertoire, attitude towards the instrument and its cultural ethos. Key words: guslar, oral epic poetry, guslar performing. Smiljana Djordjević. Metodološki problemi terenskog istraživanja folklora: guslarski repertoar. Rad je zasnovan na analizi materijala dobijenog tokom terenskih istraživanja tradicije guslanja u jugozapadnoj Srbiji, istočnoj Hercegovini, te na severu Kosova i Metohije (enklava Zubin Potok). Posebna pažnja posvećena je razmatranju repertoara koji se dobija u folklorističkom intervjuu, te faktorima koji uslovljavaju njegovo formiranje. Analizira se mogućnost posmatranja prezen- tovanog repertoara kao vida reprezentacije lokalne (i šire etničke/nacionalne) kulture, ukazuje na tendenciju kreiranja reprezentativne/kanonske slike, odnosno izdvajaju se elementi koji obrazuju njenu «skrivenu» komponentu. Кључне речи: guslar, usmena narodna poezija, guslarski repertoar. Сміляна Джорджевич УДК 398.8:167(497.11) Транскрипти розмови з інформаторами, на яких ґрун- тується аналіз, представляють винятково складний гіпертекст, до якого, окрім текстів виконуваних пісень, уключено й різноманітні типи метатекстуальних комен- тарів (лінгвістичних, етнографічних, метафольклорних, історичних, метаперфомативних), елементи (авто)біо- графічних наративів, усні оповідання тощо. У роботі здійснено спробу розглянути традицію гус- лярства, тобто один з її аспектів – репертуар співців, під кутом антропології фольклору. Розмірковуючи про сучасний гуслярський репертуар, етномузиколог Д. Големович [15, с. 63–135], окрім «класичних» і нових епічних пісень, виокремлює ще й «фарси» (жартівливі, сатиричні пісні, пародії та подібні форми), ліричні форми (тобто ті, які генетично пов’язані з локальною традицією), гуслярське виконання музики розважаль- ного характеру (наприклад, імітація голосів тварин), а також мозаїчні форми (які він простежує передовсім на матеріалі, що пропонує різноманітні «носії звуку»). Наш аналіз не претендує на опис «сучасного гусляр- ського репертуару» як певної цілісності (про таку ціліс- ність не йдеться), оскільки уявлення про репертуар залежить від низки чинників. Його зумовлює специфіч- на (аутсайдерська) позиція дослідників, спосіб само- презентації та стратегії виконання територіального мовлення, окреслення цілей дослідження. Неминучі й фактори, пов’язані з інформаторами: «особистий» репертуар і погляди на нього, індивідуальні здібності й психологічні характеристики, ступінь умотивованості виконання в конкретну мить, відсутність / існування безперервної родинної традиції, можливий уплив «естрадних» виступів тощо. Це все зумовило русло розгляду, спрямованого на ана- ліз відношення інформатора-гусляра до елементів, які репертуар і становлять. Випробовуються позиції, пов’язані з гуслями та їхньою етнокультурною символі- кою і функцією, тобто заакцентовано на тенденції фор- мування репрезентативного «канонічного» репертуару. 2. Репертуар як конструкція Оскільки ми не ставили за мету дослідити певний тип пісень, а також процес текстуалізації специфічних змістів, інформаторам залишена можливість самостій- ного формування репертуару. Презентацію репертуару можна, таким чином, розглядати як вид створення образу про себе як гусляра, водночас і картини про локальну, ширшу етнічну / національну традицію. Коментарі, які супроводжують виконану (або в розмові лише згадану) пісню (або тип пісень), функціонують як її пояснення (або пояснення передбачених проблемних моментів), виявляють особисті погляди на окремі еле- менти репертуару, а також дуже часто засвідчують, що сама дія виконання у свідомості співця «викликає» спо- гади про давніші виконання, враховуючи і минулі емо- ції та погляди [up. 13, с. 114]. Оскільки репертуар формується через діалог дослід- ника й інформатора, отриманий у такому типі дослі- дження, він є інтерсуб’єктивним створенням, до аналі- зу якого потрібно ввести і питання (авто)цензури та «автентичності», а також свідомість, що у створену картину проектуються, і наступні дослідницькі дії (транскрипція та інтерпретація матеріалу, спосіб його організації тощо). Важливо також мати на увазі, що ситуація, у якій від інформатора очікується показ та виконання частини свого репертуару, багато в чому проблематична, тобто йдеться про тип «штучної» ситу- ації виконання 2. Нестача публіки (оскільки в розмові беруть участь лише дослідник й інформатор) середови- ще для співця може зробити дестимулятивним, водно- час аутсайдерську позицію дослідника (як і стать та вік) також потрібно взяти до уваги як важливий чин- ник у створенні перфомансної ситуації у всіх її аспек- тах, які важливі для формування репертуару і способу його коментування. 2.1. Початковий репертуар як ідеальна модель Репертуар співця формується за індивідуальними здібностями інформатора, індивідуальним концептом самопрезентації, залежно від існування (або відсутнос- ті) безперервної родинної традиції, можливого ангажу- вання в спілках гуслярів (причім наявна відома тенден- ція нівеляції репертуару й способу виконання в такому середовищі), особистої оцінки доречності не лише окремих елементів репертуару, але й передбачених очікувань дослідників. В аналізі репертуару з інтерв’ю можна виявити від- мінність між початково наведеним і виконаним / під- твердженим репертуаром. Початково наведений репертуар отримуємо найчастіше на початку розмови як відповідь на запитання «Що зазвичай / залюбки виконуєте? Які пісні знаєте?» тощо. Його можна вважа- ти першою складовою образу виконавця як про збері- гача традиції гуслярства, ширше – про традицію спіл- ки, до якої він належить. Підкреслюючи зв’язок з картиною героїчного мину- лого у створенні етнокультурної символіки гуслів, початкову картину репертуару інформатори формують у подібному ключі 3. Водночас, як одне з ідеологічних ядер дискурсу, можна виокремити мотив опозиції гусла / інші інструменти (особливо труба і гармоніка), який означує опозицію на рівні нарації, а також серйоз- ність, духовне збагачення / просту розвагу, де простежу- ється брак знань, тобто можливостей задоволення духу. У деяких інтерпретаціях гусла отримують майже сакральних якостей, а їхній діапазон дії зростає до метафізичних розмірів. [1] Gusle su, one, one, u Crnoj Gori more se guslati i, i kad neko umre, samo ne pjeva... To nije, to nije instrument veselja ii, i, i razuzdanosti... Već, već, već je to, onaj, instrumenat uz koji se kazuju junačke pjesme, onaj... I podjednako se kazuju i, i one plemenita događaj, i plemenita djela, a isto se tako kazuju i loša, a ona loša, to je izdaja... [...] A gusle to fino, natenane razglabaju, ulaze u dušu čovjeku ko hoće samo da, da, da obrati paž- nju na gusli. Ne more armonika, piši, ona ne more učiniti tako, ne more gitara, ne more violina. Ona more, onaj, naćerat ljude da igraju, da vrište, a to je trenutačno. Ma i http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 96 97 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 Сміляна Джорджевич. Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів Епічний світ традиції posle toga, posle tog zamora, posle te zamorne igre u duši ništa ne ostaje... Samo umor u nogama, i, ja... A gusle oplemenjuju čovjeka, to slobodno napiši [...] u pozi- tivnom smislu, oplemenjuju ga da, da, da ovaj, stekne navike one ljucke, i ono što bi se poklopilo sa čojstvom i junaštvom... (M, 1947, Nevesinje) [2] Kaže, ljudi kad su rušni za nekim, ne pevaju, ne smeju. Uz gusle se može pevati, ovaj, i kad je čovek rušan... Zato što to nije neko veselje, nego uz gusle se kazuje neki događaj, o nekom znamenitom čoveku, o nekom događaju, naročito o bojevima i ratovima, eto... (T, 1930, Priboj) Через конструкцію початкового репертуару форму- ється ідеальна картина традиції, та, яку вважають репрезентативною, відповідною (тому і непроблема- тичною) 4. У деяких випадках створення репрезента- тивної картини втілюється за допомогою стратегії покликання на авторитет інституалізованих цінностей або на авторитет традиційного фольклору. Авторитет інституалізованих цінностей уводиться посиланням на «канонізованих класиків» (Вук Стефанович Караджич або хтось із його відомих співців, тобто авторів, чиї пісні вже стали частиною «канонізованого репертуа- ру», наприклад, Радован Бечирович Требешкі) 5. Традиційний фольклор передбачає ідею колективно прийнятого, від предків успадкованого знання, цін- ність якого не піддається сумніву, а така дискурсна стратегія заснована на сильному ідеологічному потен- ціалі означень старий / народний. [3] (A o čemu sve govore pjesme koje se pjevaju uz gusle?) Vidite, ja isključivo, ne baš isključivo, al najviše pjevam... narodne pjesme.... Vukove pjesme koje su stare ko zna koliko godina, ali ih je sam Vuk zabilježio i, od guslara, hvala bogu. To su pjesme koje imaju stvarno svoju umjetničku vrijednost, narodne pjesme... (M, 1958, Bratač) [4] (Koja vam je omiljena pesma?) Pa eto većinom je, recimo, ovaj, te stare hajdučke, hajdučki, uskočki ciklus, onda ovamo o voždu Karađorđu, o Višnjiću, o boju na Mišaru, boju na Kajmakčalanu, tako... A opet najnovije iz devetsto petneste... Mojkovačka bitka... i tako... (Kad kažete za neku pesmu dobra pesma, na šta mislite? Kako bi objasnili zašto vam se sviđa, šta je dobra pesma za vas?) Pa dobra pjesma, dobra pjesma uz gusle, dobra pjesma uz gusle... Pa dobra je, svaka narodna je dobra, evo, znači čim je narodna, narodna, znači sigurno je da je to, čim je, čim je iz naroda narod je to, narod je majstorsko rešeto, i vrijeme je majstorsko rešeto za sve pa i za, i za pjesmu, znate. (M, 1966, Nova Varoš) Репертуар, отриманий під час розмови – виконаний, підтверджений репертуар, може бути ілюстрацією зразкової моделі, однак може від неї і значно відрізня- тися. Уведення інших типів пісень до виконавського репертуару (наприклад, ліричних, жартівливих пісень з еротичною конотацією) є результатом динаміки взаємо відношення інформатор–дослідник 6. Можна розмірковувати про можливість того, що контакт стане ближчим, що довіра з обох сторін зросте, що ступінь автоцензури спаде, тобто дистанція між дослідником й інформатором частково зменшиться щодо очевидних питань про можливість того, що й інші типи пісень також виконуються під супровід гусел, що відповідає продемонстрованому стану традиції 7. 2.2. Вторинний (і / або прихований) репертуар. Неепічний зміст Згадані типи пісень, які суперечать концептові зв’язку гусел зі співом про героїчну історію колективу (ліричні, тобто, точніше кажучи, ті пісні, що початково пов’язані з місцевою традицією, пісні жартівливі або еротичного змісту), майже ніколи не трапляються в конструкції початкового / репрезентативного реперту- ару 8. Причім погляди на ці елементи репертуару різ- няться, ставлення до них коливається від абсолютного заперечення можливості зв’язку таких пісень з гусля- ми [8], через стратегію приписування згаданої практи- ки іншому виконавцеві (молодшому / несерйозно- му) [5] 9, до прийняття цих текстів, причім їх, усе ж, розцінюють як репертуар другорядної цінності, разом із частими згадками про зразковість їхнього виконання у вужчому, інтимнішому колі [6; 7]. [5] (I koje pjesme najčešće guslate?) Pa to su pjesme, kosovski ciklus... Pa pjesme od, od Prvog srpskog ustanka, pa onda... Pa do ovi najnoviji pjesama, i tako... (Koje su napisane sad za ovaj rat?) Da. (A neke šaljive ili ljubavne?) Ne, tije, tije, to je ipak za mlađe [...] (A mislite da mlađi pjevaju šaljive i ljubavne pjesme?) A mislim mlađi guslari, pravi guslari, mlađi, da, da... (Đ, 1949, Batkovići) [6] (O čemu sve govore pjesme pjevane uz gusle?) Pa pjesme spjevane uz gusle, to je istorija, to je većinom sažeta istorija kroz razne bitke, kroz razne junake, kroz razne događaje... To je u suštini istorija. (A šta, zar gusle ne pjevaju neke ljubavne, šaljive?) Pa normalno, kako da ne, kako da ne. Ima, na primer: – Kad sam bio momče neženjeno, đevоjke me dobro volijahu, a nevjeste bratom zovijahu, udovice – naša uzdanice, puštenice – naša perjanice. Kako sam se... to je, recimo, šaljiva ovako... Otko sam se mlađan oženio, svakoga sam dobra poželio, đevojke me više i ne vole, udovice – jadna izdajice, puštenice – naša kukavice, ovo, ono... To je šaljivo, i to se pjeva uz gusli, znaš. (M,1958, Bratač) [7] A ima, ima još jakih pjesama [...] Eto, za mene je Banović Strahinja najjača pjesma. (A šta je sa šaljivim i ljubavnim pjesmama, jel one...) Pa dobro, ne dolikuju ipak uz gusle, ne dolikuju. gusle su ipak malo ozbiljniji instrument. Ne kažem da, i to može da dođe u nekoj manjoj mjeri, ali gusle su nešto drugo... (M, 1960, Biograd) [8] (A jel ima ljubavnih pesama uz gusle?) Ima, ima i ljubavnih pjesama. (I kako, kakvih sve ima osim junačkih?) Ljubavnih, imaju neke ljubavne, junačke, eto to je to... (Jel ima šaljivih?) Ima i šaljivih nekih, ali to je nikad ne bi pjevao uz gusle, zato što to gusle ne traže, tako da se izrazim, to nije za gusle. (Što?) Pa gusle su junačke, uz gusle se pjevaju junačke pjesme stare, epske pjesme. (M, 1987, Nova Varoš) Подібне відношення і до пісень, які у своїй основі наративно й епічно змодельовані, але тематикою та змістом суттєво не відповідають поняттю «героїчне» (місцеві хроніки щоденних подій, пісні про різноманіт- ні біди, наприклад, транспортні, шахтарські тощо) 10. Відтак постає питання індивідуального ставлення до об’єму й обсягу, які це поняття охоплюють. Неканонічний історичний хронікальний епос і проблема «витісненого» репертуару Абсолютно специфічну проблему представляють пісні, які тематизують змісти, що виходять за межі «канонізованої героїчної історії» 11. Відношення інфор- матора до пісень, які оспівують події Другої світової війни, героїзацію тодішніх політичних лідерів (наприк- лад, Йосипа Броз Тіто), справді могло би бути предме- том окремої роботи. Нехай цією нагодою буде звернена увага до присутності вираженої, більш чи менш, дис- танції відповідно до такого змісту. Вона коливається від мовчазного заперечення через стратегію відкидання їхньої прийнятності з боку ширшого колективу, чим заперечується «істинне існування» [10]. Маємо справу з так званою колективною пам’яттю [21, с. 67–80], яка або ставить цензуру на визначені елементи колишньо- го репертуару, або співвідносить точку зору (вербаль- но [11] або емоційними реакціями [9]), оскільки інтер- претація минулого має на увазі її переосмислення згід- но з актуальними індивідуальними й колективними нормами, а також домінантним ідеологічним зраз- ком 12. У цьому ключі можна розглядати появу «витісне- ного» репертуару 13. [9] A recimo Ranjenik na Sutjesku, jes to, to vreme, ta, tog vremena je pjesme koje su se pjevale za vreme komunizma, za vreme Tita, pa pjesme o Titu su postojale koje su se pjevale. [smeh] (M, 1963, Priboj) [10] (Pitala sam ga o Titu, ja sam čula da su bile pesme guslarske.) Pa pjevalo se, ja sam joj reko da to nije privatio narod, da to... nije nikad zaživjelo. (M, 1947, Nevesinje) [11] (A jel bio neki guslar da je pjevao Titu?) [odmahuje rukom] Je... Pa takvo vrijeme bilo. (J, 1929, Fojnica) Проблема особливо ускладнюється, коли йдеться про пісні, що тематизують події з нещодавнього минулого, згідно з яким майже і не існує часової дистанції (війни на території колишньої СФРЮ, сутички в Косові й Метохії, натовські бомбардування, значні політичні події та зміни в Сербії наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.). Погляди на такі пісні щодо «доцільності» їхнього виконання під гуслі коливаються від заперечення, що своє виправдання знаходить у запереченні ідеологічного або естетичного прийняття текстів [12; 13] через усві- домлення його проблематичності, до прийняття як без- заперечного та не вказаного елементу репертуа- ру [14] 14, причім його виконання нерідко пояснюється / виправдовується «бажаннями публіки», «народу». [12] Tako u današnje vreme, recimo, publika traži malo pjesme novijeg datuma i novije istorije, i tako. Mada ja baš nerado činim, recimo, to da recimo pevam neke pjesme baš novijeg datuma koje nisu, ovaj, prošle to sito i rešeto, narod to nije, ovaj, iskristalisao, jer, ovaj, svaka pjesma uz gusle mora biti makar sto godina stara da bi ona vredela... Da bi bila vredna, znate. jer sve novije mora malo da sačeka. (M, 1966, Nova Varoš) [13]...Pa sam ja posle savetovao: - Nemojte ljudi. Pevaj neke pesme iz antologije, koje su objavljene, koje su u čitankama. Ima ih dosta lepih pesama starih, starinskih koje se mogu pevati. Pominju se tamo Turci i šta ja znam, i age i begovi, srpski vitezovi, sve... Ali to je znači prošlo sijaset provera stručnih, naučnih i tako dalje, i to što je prošlo to je ostalo, to može. Pusti ovo sad... (T, 1930, Priboj) [14] (I koje pjesme najčešće guslate?) Pa to su pjesme, kosovski ciklus... Pa pjesme od, od Prvog srpskog ustanka, pa onda... Pa do ovi najnoviji pjesama, i tako... (Koje su napisane sad za ovaj rat?) Da. (Đ, 1949, Batkovići) Утворення такого полемічного дискурсу, якщо послу- говуватимемося концептом колективної пам’яті Асмана, можна розглядати як напругу, що з’являється в той момент, коли змісти з домену комунікативного намагаються ввести в домен культурної пам’яті, у цьому випадку – уведенням в епічний зразок, тобто розраховуванням не лише на формотворчу, але і на ідеологічну потужність епічної формули на всіх рівнях тексту. За цим теоретиком, «колективна пам’ять функ- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 98 99 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 Сміляна Джорджевич. Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів Епічний світ традиції ціонує бімодально: у модусі fundirajućeg sjećanja, яке стосується початків, і в модусі biografskog sjećanja, яке як recent past стосується особистого досвіду та його обмежуючих умов. (…) Можна припустити, що в куль- турній пам’яті фактична історія може бути трансфор- мована в спогади, а відтак – і в міф» [1, с. 61]. Події нещодавнього минулого, уведенням у домен «героїчно- го», намагаються сформулювати як важливий момент історії колективу. Проте, оскільки події належать доме- ну біографічного (на відміну від тих, які перебувають у сфері міфічного і переживаються як не вказані), у них також неминуче відсутнє колективне, спільне суджен- ня про цінність / достойність статусу, який би їм забез- печило введення у домен епічного / героїчного. У цьому сенсі, гадаємо, доречний розгляд дефініції епічного героя, яку запропонував Д. Рейнольдс. За цим автором, герой не обов’язково характеризується певними спра- вами, а, швидше, обрядовим прославлянням (яке може бути і створеним самотужки) у межах ширшої або вуж- чої спільноти. Тому припускаємо, що поняттям охопле- но широкий діапазон видів: від міфічних героїв – до сучасних політичних лідерів і навіть зірок спорту [32, с. 113, 114]. Полеміка відкриває і подвійність поглядів на функ- цію гуслярства в актуальному моменті: доки, з одного боку, вона вбачається в збереженні не вказаних куль- турних цінностей, доти, з другого боку, переживається як все ще активний фактор (пере)творення та осмис- лення дійсності спільноти. Моделі репертуару, згадані в цій роботі, реалізують- ся на високому рівні, зважаючи на тематично-мотивні характеристики виконаних (або лише коментованих) пісень. Докладніший розгляд способів презентації репертуару відкрив би можливості і для роздумів про його концептуалізацію, як і про значення візуальних елементів в індивідуальному уявленні співця (орнамен- ти інструментів, очевидний традиційний одяг як части- на виступу тощо) 15. Маючи на увазі специфічність територіального діалогу, накладається і потреба роз- різняти спонтанні та індуковані репертуари, тобто можливість аналізу різноманітних типів текстуалізації та моделей виконання. Репертуар співця не становить абсолютної, об’єктивної картини існуючої традиції, а є виявом інди- відуальної репрезентації культури, яка здійснюється в діалозі з дослідником (який може бути побачений і як канал до ширшої публіки, для якої картина і створюєть- ся). Як динамічне утворення, актуальний репертуар показує тенденцію проведення, підтвердження та доне- сення «класичних» текстів (часто антологічних, які знач не місце мають і в офіційній культурі), а також можливість швидшої трансформації та корекції згідно з особистими здібностями гусляра, із правлячими ідео- логічними нормами спільноти, до якої він належить. 1 На території Сербії, Чорногорії та Сербської Республіки нині існує більше ста гуслярських товариств. До незалежності Чорногорії ці товариства були організовані в «Союз гуслярів Сербії, Чорногорії та Сербської Республіки». Тепер ця інституція має назву «Союз сербських гуслярів». 2 Теоретично-методологічні розгляди цієї проблеми, які в останні десятиліття переживають експансію, посприяли, між іншим, спробі дефініції кількох основних контекстуальних моделей перфомансної ситуації. Ідеться про природний (natural), змінено-штучний (artificial) й індукований природний (induced natural) контексти [19, s. 17]. У цьому сенсі індукування перфомансної ситуації в межах інтерв’ю можна б визначити як штучну перфомансну ситуацію. Такий фольк- лорний перфоманс можна вважати і мінімальною моделлю виконання, оскільки єдину публіку інформатора представляє дослідник. Описана ситуація може, з одного боку, являти дестимуля- тивне середовище для виконавця, а з другого боку, у такий спосіб виключається можливість прямої обмежуючої дії публіки (цензура, заперечення доречності виконання або вибору пісень, «боротьба» за позицію виконавця або наратора тощо). 3 Образ гусляра-співця, який співом про героїчне минуле поєднує предків і потомків, сформувався ще за часів національного романтизму в символ, що перейшов і в офіційну культуру, ставши одним з важливих елементів у формуванні національного ідентитету. Про постать гусляра і комплекс мотивів, на якому ґрунтується процес героїзації співця, докладніше див.: [14; 34, с. 36–42]. 4 Конструювання ідеальних моделей дуже часто характеризує і фаховий, і науковий дискурс про традицію загалом. Спрямованість класичних досліджень до ідеальних моделей та їхньої реконструкції неодноразово була предметом методологічної критики [31]. 5 Про процес уведення епічних пісень цього автора у світ «канонізованих класиків» докладніше див.: [14, с. 65–70]. 6 Наприклад, для посилення контрасту між початковою презентацією та виконаним репертуаром варто згадати про одного з інформаторів із Зубиного Потоку. Його початкова презентація ґрунтувалася на авторитеті класика: «Я знаю всі книги Вука, я знаю тисячу і шістсот пісень. Отже, усі книги Вука я знаю. Ось, наприклад, є Бечиревич, є поет Негош, нормально, і все». У виконаному інформатором репертуарі були його (авторські) епічні (про натовське бомбардування, про місцеву історію – будівництво гідроцентралі, про складання екзамену на водійські права) та ліричні пісні (з яких кілька з еротичною конотацією), а також «новостворені». Характерно, що інформатор відчув потребу частково дистанціюватися від потенційно «проблематичних» елементів власного репертуару: «Я перепрошую за гусла, наприклад, не те, щоб щось таке. Але ми, мистецькі душі, мусимо все знати». Наявність такого широкого репертуару пов’язана з присутністю численної, відомої інформаторові, публіки і віднесенням дослідника на другий план, що значно наближує до виконання в «природному» контексті. Про цього співця докладніше див.: [12]. 7 Стать і вік дослідника справді мають велике значення в ступені цензури репертуару, особливо коли йдеться, наприклад, про пісні з виразними еротичними конотаціями. Цікаво, що кілька таких текстів було записано в специфічних умовах, коли працювала разом з колегою- чоловіком, якому (свідомо чи ні) надала центральної дослідницької позиції. 8 Це спостерігаємо і на публічних виступах, особливо на фестивалях і змаганнях гуслярів. У виступах на змаганнях дозволяють виконувати пісні, які належать до домену епічного / героїчного, причім особливо (системою балів) популяризують традиційні, канонізовані, антологічні тексти. Одним із критеріїв, який справді цінний, є точність Примітки тексту, тобто така інтерпретація тексту, яка найповніше і найбільш правильно відтворює джерело. Нагадаємо, що й нині види передачі текстів, тобто вивчення пісень, дуже різні. Пісні фіксують як виключно усним шляхом, так і в книгах, рукописних пісенниках, аудіозаписах (касети, CD). Такі види перенесення знань передбачають (щодо традиційної культури) і зовсім інше відношення до тексту. Саме записаний або в інший спосіб зафіксований текст уважають «автентичним». У цьому сенсі можна вести мову не лише про канонізований репертуар, але й про канонізований текст і навіть про відомий рівень його сакралізації. Процес «зворотної дії» писемної, офіційної культури можна спостерігати вже від появи перших збірок Вука. 9 Схожий механізм «приписування іншому» (наприклад, молодшим гуслярам) жартівливих пісень зафіксовано в 40-х роках ХХ ст. у Васоєвичах [24, с. 251]. 10 Коментар одного з інформаторів такого типу співу: «Так є, наприклад, уже оспівані пісні, наприклад, коли родина якась загинула (в автокатастрофі) і так далі… І так платять гуслярам, щоб, наприклад, ті зняли ту загиблу родину, платять, щоб записали касету, але це не для гусел…» (M., 1987, Nova Varoš). 11 І. Маретич указує, що співці роз ме жо- вують «старі» і «нові» пісні, маючи на увазі під «старими» ті, «з давніх часів», тобто «пісні від героїв, які захоплюються війною», а «нові» для більшості співців були з доби боротьби чорногорців і герцеговинців проти турків (1875–1878), ті, які охоплюють добу сербсько-турецької війни, балканських воєн, Першої світової війни… [25, с. 221]. Так само вважає і Мурко в повідомленні з дослідницьких подорожей з 30-х років ХХ ст. За його словами, частина співців розмежовували «старі» й «воєнні» пісні, причім останні здебільшого були ті, які оспівують балканські війни та Першу світову війну. Мурко також указує, що деякі співці виконували виключно «старі» пісні [28, с. 57]. 12 Пісні про Другу світову війну і партизанських героїв найчисельніші з продукції гуслярських грамофонних платівок із 70-х та 80-х років ХХ ст. [15, с. 104–108]. Вони були предметом фа хо- вого та наукового зацікавлення, причім ці тексти нерідко існували на перетині «наукового» та ідеологічного дискурсів, оскільки простежується помітна відома тенденція до реактивації впізнаваної міфічно-символічної картини гусляра, який актуальну історію перетворює на міфічні картини. 13 На території знайдено і свідчення про радикальні приклади цензури та тенденції витіснення ідеологічно неприйнятних елементів репертуару з боку офіційних державних інституцій після Другої світової війни. 14 Окрім індивідуальних розбіжностей у розумінні такого типу пісень, можуть траплятися і регіональні відмінності в сенсі репертуарних тенденцій, причім можна помітити, що на теренах, на яких вели військові дії (Східна Герцеговина, згаданий анклав у Косові й Метохії), пісні про окремих героїв та події, що подаються як важлива частина місцевої усної історії, а відтак – як важлива частина гуслярського репертуару. У цьому сенсі, при «канонізації» нового хронікального тексту, важливу роль можуть відігравати і різноманітні місцеві інституції (міські політичні та державні організації, місцеві медіа, де передають пісні тощо). Полемічний момент характеризує і сучасний публічний (також частково і фахово-науковий) дискурс про гуслі, у якому цей інструмент, оскільки пов’язаний з міфологізованою національною історією, доведений до рівня проблематичного символу, інтерпретація якого варіюється від апології до абсолютного заперечення. 15 Варто згадати винятково цікаву презентацію одного з інформаторів з Нової Вароші. Виконавський репертуар співця становили всього три пісні, виконані уривками («Starina Novak i knez Bogosav», Vuk III, 1; «Vožd Đorđe i Filip Višnjić u noći prije boja na Mišaru» – пісня M. Войодича (1979), текст див.: [10, с. 374–350]; «Mojkovačka bitka» – пісня Р. Б. Треб’єшкого). У хронологічній низці тематизуються моменти, які вбачаються як важливі та переламні в національній історії, а концептуалізація репертуару здійснена і коментарями разом з піснями, у яких роль співця створюється як роль ведучого по історії. Оскільки такий репертуар отриманий на 200-ту річницю Першого сербського повстання (2004), можна роздумувати і про його контекстуа- лізацію, про зв’язок з ак туальним ювілеєм. Багатий традиційний одяг був дуже важливий в уявленні цього співця (хоча не йшлося про «класичний» публічний виступ, а розмова відбувалася в готелі). 1. Assmann J. Kulturno pamćenje. Pisanje, sjećanje i politički identitet u ranim viso- kim kulturama. – Zenica, 2005. 2. Asman A. Rad na nacionalnom pamćenju. – Beograd, 2002. 3. Беновска-Сьбакова M. Размисли вьрху методите за проучаване на традиционкултура в сьвременността // Етно-културолошки зборник. – 2004. – N IX. – С. 29–34. 4. Bošković-Stulli M. Narodna poezija naše Oslobodilačke borbe kao problem savre- menog folklornog stvaralaštva // Зборник радова Етнографског института. – 1960. – N LXVIII. – S. 393– 424. 5. Bošković-Stulli M. Usmena književnost nekad i danas. – Beograd, 1983. 6. Braid D. Personal narrative and experi- ential meaning // The Journal of American Folklore. – 1996. – Vol. 109. – N 431. – Р. 5–30. 7. Борели Р. Народне песме о партији и Титу // Зборник радова Етнографског института. – Београд, 1960. – Бр. LXVIII. – С. 287–310. 8. Constantinescu N. Text and textualisa- tion in post modern age // Symposia, Caiete de etnologie şi antropologie. – Craiova, 2006. – Р. 349–354. 9. Дианова Т. Б. Текстовое пространство фольклора: методологические заметки к проблеме // Актуальные проблемы полевой фольклористики. – М., 2004. – С. 5–17. 10. Добричанин М. Филип Вишњић, његови савременици и следбеници о Првом српском устанку / издавачки фонд Архиепископије београдско- карловачке. Друштво гуслара «Вук Караџић». – Београд, 2004. 11. Добричанин М. Сјај гусала. – Београд, 2007. 12. Ђорђевић С. Један тренутак савременог гуслања – гуслар Слободан Глигоријевић // Живот у енклави. Лицеум 9. – Крагујевац, 2005. – С. 139– 166. 13. Ђорђевић С. Између носталгије и ироније: Фигура гуслара и извођачка ситуација у усменом наративу // МСЦ 37/2. – Београд, 2008. – С. 109–121. 14. Ђорђевић С. Епски певач као кунак – механизми хероизације // МСЦ 38/2. – Београд, 2009. – С. 57–72. 15. Големовић Д. Пјевање уз гусле / Српски генеалошки центар. – Београд, 2008. 16. Hobsbom E., Rejndžer T. Izmišljanje tradicije. – Beograd, 2002. 17. Honko L. The quest for oral text: the third wave? // FF Network. – 1996. – N 12. 18. Honko L. Epics along the Silk Roads: Mental Text, Performance, and Written Codification // Oral Tradition. – 1996. – N 11/1. – Р. 1–17. 19. Textualization of oral epics. (Trend sin Linguistic, Studies and Monographs 128.) / ed. L. Honko. – Berlin, 2000. 20. Joyner C.-W. A Model for the Analysis of Folklore Performance in Historical Context // The Journal of American Folklore. – 1975. – Vol. 88. – N 349. – Р. 254–265. Література http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 100 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012 Епічний світ традиції переклад із сербської Ірини Маркович 21. Kuljić R. Kultura sećanja. čigoja štampa. – Beograd, 2006. 22. Kuutma K. Creating a Seto Epic // Oral Tradition. – 2004. – Vol. 19. – N 1. – Р. 108–150. 23. Лајић-Михајловић Д. Гуслар – индивидуални идентитет и тради- ција // Музикологија. – 2007. – N 7. – С. 135–156. 24. Лалевић М.-С. За песмом по Васојевићима // Прилози проучавању народне поезије. – Београд, 1935. – N II/1–2. – С. 243–260. 25. Maretić T. Naša narodna epika. – Beograd, 1966. 26. McMurray P. «Istinski južnoslavenski Homer»: heroizacija pjesnika u bošnjačkoj epskoj poeziji // Narodna umjetnost. – 2006. – N 43/2. – S. 115–133. 27. Меденица Р. Наша народна епика и њени творци. – Цетиње, 1975. 28. Murko M. Tragom srpsko-hrvatske narodne epike / Јugoslovenska akademija znanosti i umjetnosti. – Zagreb, 1951. – Књ. I. 29. Ochs-Capps E. Narrating the Self // Annual Review of Anthropology. – 1996. – Vol. 25. – Р. 19–43. 30. Радовановић Л. Епска поезија и гусле. – Београд, 2000. 31. Rajković Z. Obilježja etnografske građe i metode njezina terenskog istraživanja // Etnološki pregled. – 1974. – N 12. – S. 129–134. 32. Raynolds D.-F. Heroic Poets, Poetic Heroes // The Ethnography of Performance in an Arabic Oral Epic Tradition. – Ithaca, 1995. 32. Рот К. Разкази между културите. Вьзможности за сьвместна работа на фолклористиката и интеркултурната комуникация // Фолклор, традиции, култура. – София, 2002. – С. 113–126. 33. Сувајџић Б. Певач и културни идентитет // МСЦ 39/2. – Београд, 2010. 34. Сувајџић Б. Певач и традиција / Завод за уџбенике и наставна средства. – Београд, 2010. 35. Siikala A. The many faces of contem- porary folklore studies // FF Network. – 2004. – N 27. 36. Тимотијевић М. Гуслар као симболична фигура српског на цио- налног певача // Зборник народног музеја. Историја уметности. – Београд, 2004. – N XVII/2. – С. 253–285. 37. Захариева С. Свирачьт вьв фолк- лорната култура. – София, 1987. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Методологічні проблеми територіального дослідження фольклору: репертуар гуслярів

Institution

Ähnliche Einträge