Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію

Jean Nicolas De Surmont. Impact of Commercial Radiobroadcast on Quebec Song Composition. In this article, we juxtapose the development of radio with the original song composition (chanson signée), and show correlations between historical conditions and the function of radio. The study focuses mainly...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Де Сюрмон, Ж.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнологія
Schlagworte:	Пісенний фольклор і сучасність
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201687
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію / Ж. Де Сюрмон // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 121-128. — Бібліогр.: 56 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-201687
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2016872025-01-28T10:55:02Z Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію Де Сюрмон, Ж. Пісенний фольклор і сучасність Jean Nicolas De Surmont. Impact of Commercial Radiobroadcast on Quebec Song Composition. In this article, we juxtapose the development of radio with the original song composition (chanson signée), and show correlations between historical conditions and the function of radio. The study focuses mainly on the socio-historical dimension of the chanson québécoise (our analyses could not include all artisans in the music industry such as tour managers, agents, producers, etc.). 2012 Article Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію / Ж. Де Сюрмон // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 121-128. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201687 82–192:659.145(714) uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Пісенний фольклор і сучасність Пісенний фольклор і сучасність
spellingShingle	Пісенний фольклор і сучасність Пісенний фольклор і сучасність Де Сюрмон, Ж. Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію Народна творчість та етнологія
description	Jean Nicolas De Surmont. Impact of Commercial Radiobroadcast on Quebec Song Composition. In this article, we juxtapose the development of radio with the original song composition (chanson signée), and show correlations between historical conditions and the function of radio. The study focuses mainly on the socio-historical dimension of the chanson québécoise (our analyses could not include all artisans in the music industry such as tour managers, agents, producers, etc.).
format	Article
author	Де Сюрмон, Ж.
author_facet	Де Сюрмон, Ж.
author_sort	Де Сюрмон, Ж.
title	Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію
title_short	Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію
title_full	Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію
title_fullStr	Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію
title_full_unstemmed	Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію
title_sort	вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Пісенний фольклор і сучасність
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201687
citation_txt	Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію / Ж. Де Сюрмон // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 121-128. — Бібліогр.: 56 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT desûrmonž vplivkomercíjnogoradíomovlennânakvebeksʹkupísennupoezíû
first_indexed	2025-07-17T09:01:02Z
last_indexed	2025-07-17T09:01:02Z
_version_	1837884102204719104
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Історія питання За останні десятиріччя історія квебекської пісні була предметом багатьох досліджень. Науковці Жан-Жак Шира, Робер Тер’єн, Даніела Трамбле вивчали історію квебекської грамплатівки. Окрім Роберта Сос’є і Роберта Сент-Амура, у колі зацікавлень яких були музичні комп’ютерні диски, мало хто з авторів аналізу- вав роль засобів масової інформації, зокрема радіомов- лення, у популяризації квебекської пісні. Демографічне зростання і радіоіндустрія Інтенсивність радіомовлення безпосередньо зале- жить від збільшення чисельності жителів великих міст. Значне демографічне зростання характерне для Квебеку в перші десятиріччя XX ст. Кількість міст із 10 тис. та більше мешканців зросла з 5 тис. у 1901 році до 8 тис. у 1911-му і до 18 тис. у 1930-му. У Монреалі, де зосереджувалися ведучі індустріальні концерни, що сприяли активному розвитку радіомовлення, 1921 року нарахували 618 506 тис. мешканців [31, p. 18]. Наприкінці 20-х років XX ст. в Канаді діяло 75 англо- і франкомовних радіо станцій, сконцентрованих пере- важно у великих містах, однак їхні передачі приймати на селі ще не було можливості. За Іваном Ламондом, «в основі культурних змін, що відбуваються в міському середовищі, лежать засоби комунікації та трансляції (реклама, автомобіль, електро мережі, телефон, радіо), недруковані носії (платівки й магнітофонні плівки), посилення видовищної сфери (кіно, спорт, бурлеск, водевіль, театр, опера, оперета), про яку багато писав (Олівар) Аселен» [31, p. 115]. Цю проблему ускладнює і те, що багато канадських слухачів налаштовували свої радіо приймачі на амери- канські, здебільшого розважальні, передачі, на відміну від канадських, багато з яких транслювало виховні та культурно-просвітницькі програми. Роль Марконі Попри велетенське просвітницьке значення радіо- мовлення не варто забувати, що першими слухачами, на яких розраховували Марконі з «Marconi Wireless Company of Canada» («Канадська радіокомпанія Марконі») 1 і CFCF, були представники середніх і вищих класів, що, без сумніву, пов’язано з економічним зростанням міст і тим чинником, що на 1915 рік у Квебеку переважало міське населення. Від початку роботи канадського радіомовлення постало питання фінансування радіопередач, тому Марконі запропону- вав розмежовувати передачі рекламою 2. Це сприяло поширенню наприкінці 20-х років XX ст. просвітниць- ких і комерційних радіопередач, демократизації радіо- мовлення. Адже природно, що в суспільстві, яке визнає право на дозвілля і скорочення робочого часу, відбува- ється структурування вільного часу. Відтак радіо стає засобом визначення музичних уподобань або принайм- ні формування репертуару. Таким чином, упродовж XX ст. композитори посту- пово відмовлялися від виховного впливу симфонічної музики, притаманного XIX ст., на догоду більш легким жанрам, які пропагувало радіомовлення. А радіостан- ції, надаючи перевагу певним музичним жанрам, віді- грали головну роль у розвитку сучасного мистецтва та у визначенні пріоритетів культурної політики, можли- во, і загалом політики як такої [36, p. 959]. Радіостанції, ще задовго до створення державного підприємства «Radio-Canada» («Канадське радіо»), стали об’єднавчим чинником громади не лише тому, що по селах слухали радіо, але й з огляду на те, що вони були рупором федерального уряду. У 1927 році пряму трансляцію з Оттави про святкування ювілейної річни- ці заснування Конфедерації 1867 року слухало близько 5 млн людей по всьому світі [12, p. 112]. Мова йшла про перший захід, яким федеральний уряд скористався, аби проголосити цінності демокра- тичної держави і політичної єдності для всієї Канади. Чимало політиків, наприклад, Мак-Кензі Кінг, Ломе Гуен, виступили з промовами. Лунали пісні й гімни, а саме: «O, Canada» («О, Канада»), «Maple Leaf Forever» («Лист клена назавжди»), «God save the King» («Боже, бережи короля»). Пісні виконували французькою і англійською мовами, якими володіли не лише населен- ня, але й Палата громад [12, p. 112]. Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію ЖанНіколя де Сюрмон УДК 82–192:659.145(714) Jean Nicolas De Surmont. Impact of Commercial Radiobroadcast on Quebec Song Composition. In this article we juxtapose the development of radio with the original song composition (chanson signée), and show correlations between historical conditions and the function of radio. The study focuses mainly on the socio-historical dimension of the chanson québécoise (our analyses could not include all artisans in the music industry such as tour managers, agents, producers, etc.) Keywords: song composition, radio, chanson Québécoise. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 122 Пісенний фольклор і сучасність ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Звукозапис і програмування в радіомовленні З появою платівок, особливо з відмовою від акустич- ного звукозапису в 1925 році і заміною його електрич- ним, на радіо відбувалася модифікація власне музично- го об’єкта. По радіо ще транслювали записи на платів- ках, однак їх якість поліпшували з огляду на нові техніч- ні засоби запису. Нові техніки звукозапису покращували звучання на платівках і сприяли якісному запису симфо- нічних творів. До того ж радіо змінило саму манеру виконання пісні. Із цього приводу Люк Белемар заува- жив: «У той час, як радіо дає можливість дістатися до більш віддаленої аудиторії, воно змінює сприйняття культурного продукту, сприяючи творенню впливовішо- го медійного образу. Платівка на 78 обертів уже починає впливати на манеру виконання Маршана та й усіх інших виконавців сере дини 20-х років XX ст. Менше того, радіо і платівки викликають у слухачів споглядальну пасив- ність, поступово виконавці й самі перестають активно оновлювати пісні з усної народної традиції» [5, p. 112]. Окрім своєї об’єднувальної функції, радіо дозволило увіковічити особливості виконання народних пісень. З появою радіо уможливився більш швидкий перехід від усної передачі всього фольклорного спадку (як домінуючого способу передачі пісенності) до медійної транс ляції. Так, живий фольклорний виконавець посту- пався медійному відтворенню, навіть усе частіше письмо вому відтворенню і медійній інтерпретації [15]. Тому грань між традицією живого і навіть часто комен- тованого виконання, записаного за допомогою техніч- них засобів, дуже тонка. Музика кантрі, на яку неабия- кий вплив мали фольклорні пісні, стала своєрідним перехідним мистецьким етапом, що сприяв поступово- му витісненню усної пісенної традиції з родин і сіл на догоду американським пісням. Так, записи авторських пісень і монологів французьких канадців у 20-х роках XX ст. (наприклад, Ж.-Ерве Жермена, пізніше – Мері Треверс, яку ще називали Больдюк) позначені вимо- вою, властивою тогочасним урбанізованим центрам, як Монреаль, і сільській місцевості. Процес становлення радіо 3 збігся з рішучим виходом на сцену фольклору поза традиційним для нього середо- вищем, який популяризували вечорницями в Монреалі 1919 року Маріус Барбо й Едуард-Зотик Массикот у бібліотеці Сен-Сюльпіс, по вулиці Сен-Дені. Разом з мікрофоном радіо сприяло появі великої кількості вико- навців, які оспівували красу квебекського краю. Справді, мистецтво цих співаків, їхні оксамитові темб- ри голосу безпосередньо пов’язані з появою мікрофонів і радіо, хоча особливої популярності вони набули у 40-х роках XX ст. (оскільки технологія стала складовою звукової текстури або музичного дискурсу). Техніку і стиль крунінга, пов’язані з поширенням мікрофонів у 20–30-х роках XX ст., спочатку використовували в радіо- передачах, а потім – у концертах. «Ліонель Паран і Жан Лалонд (1914–1991) повідомляють про появу квебек- ських “крунерів”, виконавців, які за допомогою мікро- фона створюють довірливу атмосферу, що подобається радіолюбителям» [55, р. 165]. До цього часу виконавці народних пісень 4, як і оперні співаки, сильно напружу- вали гортань для того, щоби розширити звуковий діа- пазон. Однак усе докорінно змінилося: аби записати пісню, уже не надсаджували голосові зв’язки. У 30-х роках XX ст. радіо все частіше залучало народ- ні пісні до своїх просвітницьких передач, діючи разом з духівництвом, яке визнавало їх виховне, художнє та релігійне значення. Отже, радіо, окрім комерційної функції, на широких обширах виконувало ще освітянські й інформаційні функції (релігійне виховання, ознайомлення з історією Канади, вивчення народного пісенного спадку тощо). Переведення радіомовлення на комерційну основу передбачало створення радіоформату, тобто програм для пересічних слухачів. За таку аудиторію боролися і не давали їй нудьгувати, аби вона не шукала іншої радіо станції [20, p. 684]. З появою радіо з’явилися і так звані зірки, на що звернули увагу Девід Баклі й Джон Шеперд: «З поширенням радіомовлення по всій країні зростає кількість слухачів певних виконавців і певних музичних творів. Зрозуміло, що такі “зірки”, як Ол Джолсон, без сумніву, існували і до радіо, але звукоза- пис і фільми віддалили виконавців від масового слухача і створили сприятливі умови для створення “зірок”. […] Нові мас-медіа (радіо, кіно, телебачення) разом з фоно- графом, а також зросла і популярність програвача, сприяють тому, що групи за інтересами створюються не лише в громадських місцях, але й у приватних помеш- каннях (квартири, робочі приміщення, універмаги) без живої присутності виконавців» [7, р. 160]. Культурноосвітні програми на радіо: приклад СКАС Якщо звукозапис обмежив час звучання пісень і п’єс, то радіо і кіно сприяли популяризації співаків, тобто стали на шлях створення «зірок». Однак ці приклади повністю не виявляють того значення, яке почало віді- гравати радіо в царині культури, науки і політики вже з перших своїх кроків, зокрема за допомогою СКАС («Canada Kilocycle America Canada»), під керівництвом журналіста Жака-Нарциса Карт’є. Так, у приватного радіоцентру СКАС, який належав ліберальній газеті «Presse» («Преса»), упродовж певного періоду був свій оркестр, яким диригували такі музиканти, як Анрі Міро, Десел’є і Едмонд Труделі 5 [47, p. 663]. Цю першу франкомовну станцію в США відкрив 27 вересня 1922 року 6 піаніст Еміліано Рено, який запропонував у 1925 році першу навчальну передачу тридцятитижне- вого курсу гри на піаніно [41, р. 63]. Радіостанція СКАС послуговувалася також досвідом Леонарда Спенсера, якого називають «першим техніком канадського радіо» [18, p. 19]. А. Міро, який очолював також «La maіsion Berliner» («Дім Берлінера») у 1916–1921 роках, як композитор постійно сприяв співакам, котрі прагну- ли поєднати класичну й народну музику. Серед вико- навців варто згадати гасперійку М. Треверс, Жака Обера; з 1927 року співав Фернанд Перрон, на прізвись- ко Червоний Дрізд, зокрема в передачі «Living room furniture» («Окраса салону») Гектора Пелерена [6, p. 70]. Однойменна передача скрипаля Ізодора Сусі http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 123 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Жан-Ніколя де Сюрмон. Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію впродовж чотирьох років, починаючи з 1926 року, також звучала на хвилях СКАС [18, p. 145]. Ф. Перрон, записуючи свої перші платівки, використав власний досвід виступів на радіо. Виконавець народних пісень Шарль Маршан [15] виступав на СКАС наприкінці 20-х років XX ст. в передачі «L’Heure Frontenac» («Година Фронтенака»), започаткованій 1928 року [18, p. 145]. На початку існування радіо мовлення в передачах зву- чала як пряма трансляція музичного виконання (зде- більшого на СКАС до 1927 року [3]), так і звукозаписи. Радіостанція СКАС здійснила вагомий внесок у під- тримку французької пісні. Вибір репертуару французь- ких пісень, а також декламація дикторів (згадаймо Роже Болю в 1940-х роках) призвели до докорінних змін у манері традиційної вимови, властивої більшості мешканців Квебеку ще з XVIII ст. З виникненням радіо- мовлення вже не лише еліта, але й усе населення Квебеку відкрили для себе інший спосіб вимови. Ось що із цього приводу писав Жан-Дені Жандрон: «Новий спосіб вимови франкомовне населення Канади засвої- ло з появою у 20-х роках XX ст. радіо та його французь- ких або зі схожим мовленням дикторів, а пізніше, у 1930-х роках, – французького кіно, зрештою, телеба- чення, а з 1950-х років – туристичних подорожей до Франції. У зв’язку з мирною революцією в 1960-х роках виникли передумови для змін у самій квебекській гро- маді, поштовх яким дав новий спосіб вимови на радіо і телебаченні» [21, p. 185]. Прямі трансляції виконання творів популярними спі- ваками певним чином компенсували низьку якість звуко записів і дорожнечу платівок. Е.-Б. Мугк конкурен- цію між ними й радіо розтлумачив так: «Радіо процвіта- ло. Попри якість, платівки неспроможні були з ним конкурувати. У 1904–1925 роках їх виробництво набуло невеликих обертів. При запису на платівку неможливо відтворити високі й низькі частоти. Однак, незважаючи на всю недосконалість, радіомовлення пропонувало слухачам більший звуковий діапазон, аніж найкращі платівки. Їх виробництво, що “буксувало”, розчарувало публіку» [43, p. 95]. Р. Сент-Амур значення популярних пісень прокоментував таким чином: «Радіо створило своєрідний звуковий “лебенсраум”, тобто звуковий життєвий простір, без якого квебекська пісня не мала б свого злету. З-поміж інших численних прикладів зга- даймо лишень про роль СКАС, яке від самого початку мало вагомий вплив на кар’єру Больдюк, про вплив “Radio-Canada” на молодих авторів і на конкурси канад- ської пісні наприкінці 1950-х років. Радіо зберігало тра- диції і об’єднувало людей, сприяючи розквіту й поши- ренню суто квебекських, і не лише фольклорних, пісень. Однак я в душі відчував, що воно становить загрозу для самих пісень з огляду на нерегулярність і розмаїтість доступних слухачеві передач» [52, p. 87, 88]. Радіомовлення і звукозапис Радіо стало своєрідним трампліном для багатьох виконавців народної пісні, які в 1920-х роках записува- ли передачі або виступали наживо, тоді як виробни- цтво платівок поступово згасало. Ще наприкінці 1940-х років народна музика користувалася певною популярністю, наприклад, на CHRC, яка транслювала передачу «Les Montagnards Laurentiens» («Лаврентійські горяни»), де брали участь Жос Бушар і Теодор Дюгей [29, p. 37]. Очевидно, що для виступу на радіо не завжди потрібно тривалий час готуватися або вчитися, здебільшого такі виступи є імпровізовані, засвідчуючи, що кар’єра на радіо – лише засіб, а не самоціль. Радіо дозволяло здійснювати пряму трансляцію великих сольних виступів без записів у студіях чи кон- цертних залах. І навпаки, часто записували радіопере- дачі завдяки новітньому винаходу – грамофону. У 1920 році майже 250 тис. людей користувалися гра- мофонами [53, p. 236], однак запис народних пісень лише розпочинався. Першою канадською компанією, яка здійснювала запис на грамплатівки за допомогою мікрофона, є «Compo» («Компо») (1925), радіопередачі на платівки вони записували з 1925 року [55, p. 123]. Народній пісні доводиться чекати зростання кількості приймачів; зниження вартості платівок, а також покращення якості звукозапису, аби стати комерційно вигідним проектом. Іноді в радіо вбачають певну перешкоду для виступів артистів на сцені. Проте пер- шим співакам країни воно уможливило доступ до ширшого кола слухачів, на відміну від звукозапису, орієнтованого на американську і французьку продук- цію. «До Другої світової війни майже всі платівки на СКАС надходили з Франції, саме через ці платівки франкомовна Канада дізналася про Алібера […], Жана Саблона, Тіно Россі та ін.» [3, p. 61]. Радіо і платівка відіграли головну роль у сприйнятті пісні й музики загалом. Вони надали можливість почу- ти канадцям, як композитори диригують виконанням власних творів або ж почути виконавців, яких підготу- вали самі композитори. За Джузеппе де Люком, «...коли ми можемо почути за допомогою фонографа творця “Фальстафа” або “Отелло”, ми знаємо, що це безсмертне виконання, бо достеменно відтворює все те, що прагнув донести автор» [14]. Адже мало хто з композиторів на початку XX ст. записував свої твори на платівки на світовому рівні. Згадаймо Ріхарда Штрауса, Ігнація Падеревського, Сергія Рахманінова, Артуро Тосканіні (Бауер). Проте європейські виконавці зага- лом записували музичні твори своїх країн. Золотий вік радіо (1937–1953) За словами давно забутого історика Ельзеара Лавуа, довелося чекати 1937 року, аби радіо зазнало вершини своєї популярності, хоча показник охоплення населен- ня радіомережею сягав уже 57 %. У перші роки радіо- буму виникли такі станції, як CBF (1936) у Монреалі, CBV (1938) у Квебеку, CBJ (1928) у Шикутимі, CKCV (1924) і CHRC (1926) у Квебеку, CHMI (1928) у Шикутимі, CHLP у Монреалі й CHNC у Нью-Карліслі (обидві – 1932), CHLN у Труа-Рів’єр, CHLT у Шербруку і CJBR у Римускі (усі – 1937) (це допомагало людям зі Шарлевуа шукати хвилі «Radio-Canada»). Пригадаймо також зростання кількості фантомних станцій CN: CNRM (1925) у Монреалі, CNRQ (1928) у Квебеку, а http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 124 Пісенний фольклор і сучасність ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 також недовговічних станцій: видання «Le Soleil» («Солей»), CKCI, першого франкомовного радіоцентру у Квебеку, відкритого 23 березня 1924 року, і радіото- чок CHJC, які працювали в 1922–1925 роках, та CHCD – у 1923–1925 роках [18, р. 27–29]. Деякі радіостанції спеціалізувалися на трансляції передач, присвячених місцевим новинам і традиційній музиці. CHRC «“ловили” по селах, у Босеві… Ці передачі були спрямовані на побут селян: пропонували рецепти, о сьомій годині ранку транслювали молитви, зрештою, це була традиційна сімейна радіостанція» [18, p. 37]. CHRC доручила Артюрові Мею, одному зі членів «Société du Parler français au Canada» («Товариство французької говірки Канади»), вести щотижневу передачу, присвя- чену культурі мовлення (вона звучала в 1941–1943 рр.). У наступні десятиріччя ці передачі майже повністю зникли з програм «Radio-Canada». Хоча Фелікс Леклер свої перші кроки на радіо зробив у 1934 році саме на СНRC, надалі ця станція не відіграватиме значної ролі, як СKVL у Вердені, у популяризації французьких і канадських пісень. СKVL, заснована 1946 року як дво- мовна, згодом транслювала передачі лише французь- кою. За словами Жака Нормана, завдяки передачі «La parade de la chansonnete française» («Парад французької пісеньки») (створеної Ж. Норманом і Гі Мофетом), вона сприяла «зростанню популярності французької народної пісні; відкриттю досі невідомих “зірок”; вибо- ру найпопулярніших пісень […]; визнанню француза- ми нового ринку пісень; виходу на міжнародну арену французьких (квебекських) канадців: Ф. Леклера (який співав з 1937 р.), Бланше, Раймона Левеска, Ферланда, Гілена Гі […]; новим перспективам, новій політиці щодо радіоточок» [45, p. 57] 7. У 1930-х роках, з появою розважальних програм, на радіо відбувався дедалі помітніший злет шоу-бізнесу: турне мадам Больдюк і Ш. Маршана, система штампу- вання «зірок» сприяла в до- і післявоєнні роки появі місцевих кумирів. Радіомовлення значно розширило обсяг передач і пісенних програм. Від початку ХХ ст. на сцені дебютували численні виконавці (Анрі Карталь, Дамаз Дюбюїсон, мадам Больдюк, Аліс Робі), однак радіо збільшило аудиторію їхніх слухачів і породило явище продукування «зірок». Згодом, з появою телеба- чення, деякі піснярі врізноманітнять свою діяльність. Репертуар радіотрансляції пісень (народних або автор- ських) змінювався залежно від винаходів, пов’язаних з розвитком телекомунікацій, породжених технічним прогресом. Він може змінюватися залежно від періоду або особи виконавця. Так, Ф. Леклер дебютував на радіо [18, p. 70], потім виступав на сцені (до речі, його помітив пов’язаний з радіо Жак Канетті), перш ніж його пісні записали на платівки. Розвиток радіомовлення спричинив також зміни в колективних вечірках: «люди, замість того, щоби зби- ратися колективом, призвичаїлися сидіти вдома, де їм пропонували розваги» [46, p. 15]. У період між двома світовими війнами театр замінив радіотеатр, першу постановку якого записали 1933 року. Оригінальні твори, написані спеціально для радіо, це: радіороман; мелодрама, яку транслювали уривками щотижня; побутові комедії, скетчі або гуморески із суспільного життя у формі кабаре, вар’єте чи ревю [44, p. 105]. Навіть утративши свою суспільну функцію, фольклор- на пісня знову повернула глядачів до залів з вар’єте, як і колись, змінивши спосіб трансляції. У 30–50-х роках ХХ ст. винайшли високоточний звуко запис (1944) і довгограючі платівки на 33 та 45 обертів, які замінили платівки на 78 обертів початку 1950-х років (довго граючі платівки з’явилися 1947 р.), а також стереофонні системи. Усі ці технічні винаходи вдосконалили якість звучання і сприяли розпродажу пісенних платівок. Конкуренція за швидкість обертан- ня наголошувала на перевагах платівки на 33 оберти супроти платівок на 45 і 78 обертів. На початку 1950-х років на 45-обертових платівках записували пісні, а на 33-обертових – будь-яку музику. У цей час, до появи телебачення, радіо переживало свій золотий вік. Програми радіомовлення розробляли відповідно до вподобань слухачів (у Канаді ВВМ про- водила ретельні опитування) і запитів споживачів. Однак, з появою комерційного радіомовлення, постала залежність програм радіопередач від реклами, тому деякі станції не витримали конкуренції. У 1950-х роках, з розвитком приватних радіостанцій, надавали перевагу комерційним музичним програ- мам. У Північній Америці існувало близько восьмисот радіомереж [44, p. 96]. Радіо, а особливо телебачення, яке з 1953 року почало його витісняти, докорінно змі- нюють пісенну сферу, не лише продукуючи «зірок», але й охоплюючи трансляцією значні обшири. Ці нові засо- би масової інформації дуже швидко надали перевагу естрадній музиці, транслюючи її в сільській місцевості, де вона поступово витісняла народну пісню. Радіо і телебачення створювали і розкручували «зірок»: співа- ки й артисти взаємозмінювали одне одного під час виконання творів; організовували відбіркові конкурси артистів (на французький зразок, як це робив імпреса- ріо Ж. Канетті); оперні й естрадні співаки брали участь у передачах наприкінці або на початку своєї пісенної кар’єри. Згадаймо кар’єру Г. Пелерена, Конрада Готьє впродовж 1920-х років (останній виступав на монре- альській радіостанції CHLP), Ф. Леклера 8, Жана-П’єра Ферлана в 1959 році й Ролана Лебрена. Науково-просвітницькі й релігійні програми Бебі-бум післявоєнних років привів до зростання кількості школярів, до появи книжкових серій для молоді та перевидання історичних романів. Релігійні цінності тепер поширювали серед молоді через літера- туру й радіо. Тому не дивно, що радіо до вподоби було й історикам, зокрема Ліонелю Грульке, відомому з пере- дачі «L’ Heure provinciale» («Провінційна година») на СКАС у 1929–1930 роках, який на початку 1950-х декла- мував на радіо свою «Histoire du Canada français» («Історія французької Канади»), перш ніж вона вийшла друком. У той самий період абат Шарль-Еміль Гадбуа, директор видавництва «La Bonne Chanson» («Гарна пісня»), заснував радіостанцію СJMS (1954) (абревіату- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 125 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Жан-Ніколя де Сюрмон. Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію ра із фрази «Canada je me souviens» («Я згадую про Канаду»)), перш ніж почати транслювати репертуар «La Bonne Chanson», як і Кватуор Алует, який започат- кував передачу «Réveil rural» («Сільський будильник»), за назвою пісні Альфреда Дероше, якою розпочинаєть- ся передача. Згадаймо і діяльність Лео Паризо й Ернеста Жандорона, які «з метою сприяння і популяризації науки значної уваги надавали науково- просвітницькій діяльності» [16; 17, p. 15]. Аналогічним шляхом пішов і Фернан Сеген, у передачі якого виступав Жиль Віньо. Останній активно також співпрацював у програмі «Carte Blanche» («Карт-бланш»), де вів «La science en pantoufles» («Наука по-домашньому»). Науково- популярні передачі – один з рекламних прийомів про- світницького радіо, того, що Ламізе і Силем уважали «активним спілкуванням», яке зміцнює суспільні зв’язки, демонструючи їх [30, p. 245]. Різні відгуки про передачі, наприклад, позитивні на телесеріал «La famille Plouffe» («Сімейка Плуфів») 9, який транслюва- ли на «Radio-Canada» в 1953–1957 роках, свідчать про зміни у сприйнятті й свідомості людей [37, p. 72]. У 1940-х роках на радіо виступали здебільшого аме- риканські крунери (перші жертви еротоманії, як це було з Френком Сінатрою), але також і автори-компо- зитори-виконавці або французькі співаки, як Шарль Трене, Жорж Гетарі, Едіт Піаф 10. Ці співаки не лише виконували свої твори, як у 1920-х роках, але й вели власні програми. Так, Поль Брюнель вів передачу на CКАC, а Марсель Мартель у 1945–1955 роках на CKVL. Виконавець фольклорних пісень Рауль Руа співав пісні з «Archives de folklore» («Фольк лорні архіви») на хвилях «Radio-Canada International» («Міжнародне радіо Канади»). Свої п’ятнадцятихвилинні передачі на цьому радіо мали й численні співаки, з-поміж них – Ж. Обер і Л. Паран. У 1956 році розпочала свою роботу CHLT. Рене Шаре стверджує, що передача Ті-Блана Рішара була ніби стартовим майданчиком для молодих талантів: «Його передача була дуже популярною і допо- магала “відкрити” багато молодих місцевих “зірок”: найвідоміші – Мішель Рішар (дочка Ті-Блана), Жак Мішель та його гурт «Les colibris» (“Коліб рі”), Дональд Лотрек і Дженні Рок» [10, p. 180]. Спочатку Т.-Б. Рішар, а потім і М. Мартель з 1959 року брали участь у підго- товці програм. Співаки рідного краю – Ж. Лалонд і Фернан Робіду – стали відомими також через радіо. Джемма Барра, з 1956 року, – одна з перших співачок, які постійно виходили в радіоефір з виконанням влас- них творів. Саме в 1950-х роках радіо стало стартовим майдан- чиком для канадської пісні, певним чином відтісняючи американську пісню. Так, Шанталь Ебер зауважив, що творчість Ж. Нормана, спрямована переважно на попу- ляризацію французької пісні, «засвідчує, що в той час деякі артисти робили подвійну кар’єру: натхненно виступали на радіо, що приносило певне визнання, аби підготувати ревю чи естрадний номер. Наприклад, успіх кабаре “Faisan Doré” (“Золотий фазан”) значною мірою залежав від виконання народних пісень “Chansonniers de Montmartre” (“Монмартські піснярі”) та реакції публіки, яка піднімала рейтинг передач на кшталт “Fantôm au clavier” (“Привид за клавішами”) і “La Parade de la chansonnette française” (“Парад фран- цузької пісеньки”), які звучали на хвилях CKVL» [23, p. 603]. Чудовою нагодою прославитися для співаків і піс- нярів стала передача Г. Мофета «Baptiste et Marianne» («Батист і Маріанна»). Публіка її схвально сприйняла, що і дозволило «відкрити» таких співаків, як Ф. Леклер 11, Г. Беланже, Ф. Робіду. Останній почав виступати ще з 1938 року на CHLC як співак, працю- вав ведучим і техніком звукозапису. Вів передачі на СHLN і CHLP, а також славнозвісну передачу «Ici Fernand Robidoux» («Слухає Фернан Робіду») на СKАС, що відкривала нових виконавців франко-канадської пісні, таких, як Р. Левеск [39, p. 63], який перший почав виконувати пісні Ф. Робіду. Ф. Робіду разом з ведучим і виконавцем Робером Лерб’є боровся проти засилля американськими піснями хвиль CHLC (Шербрук), СHLN (Труа-Рів’єр), CKVL (Верден), СKАС (Монреаль) [9, p. 24]. У 1950-х роках навколо нього гуртувалися піснярі Р. Левеск і Жак Бланше. Р. Левеск дебютував у серіалі Анрі Дейглена «Grand-Maman Marie» («Бабця Марія») на CBF [39, p. 91; 51, p. 23], для якого А. Дейглен писав тексти. Р. Левеск разом зі Сержем Дейгленом і Жанною Мобур читали тексти, інші співали їхні пісні. Ця передача, за словами Робера Жиру [22, p. 31], була справжнім горнилом для бага- тьох композиторів-виконавців. Разом з літераторами піснярі працювали на нові засоби комунікації (радіо, телебачення тощо) і часто, як Ф. Робіду, перебували на передовій боротьби за франко мовну пісню. У 1970-х роках на «Radio-Canada» ведучим працював Текс Лекор («Mon pays» («Моя країна»), «Mes chanson» («Мої пісні») тощо), а в 1964 році – П’єр Летурно («La boîte à chansons» («Пісенна скринька»)). З появою телебачення (1952), як зауважив Р. Жиру, з’явилися «нові можливості для квебекської пісні. Ведучими програм, де тривали пошуки нових авторів- виконавців, стали Р. Лерб’є і Роланд Дезормо, Раймон Левеск і Полет де Курваль (передача “Paulette et Raymond” (“Полет і Раймон”)), Колета Бонер» [22, p. 28]. Передача «Rollande et Robert» («Роланд і Робер») відкрила дорогу конкурсу канадської пісні, на якому відзначили, зокрема, Марка Желіна. У 1956 році цей конкурс започаткувало «Radio-Canada», поновивши 1961 року під назвою «Chansons sur mesure» («У ритмі пісні»). 22 лютого 1957 року на конкурсі канадської пісні дістали відзнаку дванадцять пісень. У 1980-х роках пісенні конкурси оголошували численні радіостанції, серед яких – СКОІ, яка патронує «Empire des futures stars» («Імперія майбутніх зірок»), «Radio-Canada» – «Rock cnvol» («Запальний рок»), а також радіостанція FM 93, яка, завдяки Жаку Рої, стала трампліном для молодих квебекських музичних гуртів, хоча CRTC («Canadian Radio-television and Telecommunications Comission» (Комісія з питань радіо, телебачення і теле- комунікацій Канади) суворо покарала цю станцію після прослуховувань 1983 року 12. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 126 Пісенний фольклор і сучасність ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Паралель, проведена нами між радіопередачами, які ведуть співаки, і конкурсами пісні, що слугують від- правною точкою для популяризації співаків, цікава тим, що демонструє «важелі» радіоіндустрії. Остання не лише пропагувала платівки, але й сприяла кар’єрі завдяки запису дисків. Це, либонь, більше комерцій- ний, аніж високомистецький напрямок. Репертуар передач, як і записування платівок, завжди балансував між елітарною традицією «споживання» так званої сер- йозної музики і масової – народної, або комерційної. Дорожнеча платівок сприяла запису класичного репер- туару. Паралель між радіо і платівками простежується виразно, бо саме обмежена можливість записати свої пісні на платівках спонукає співаків виступати на радіо безпосередньо перед мікрофоном [18, p. 82]. Іноді радіо передачі записували на державних радіостанціях. Наприклад, передачу «Quart d’heure de la Bonne Chanson» («Чверть години з гарною піснею»), яку транс лювала CBF, а потім СKAС до 1935 року, записува- ли спочатку в прямому ефірі для таких артистів, як Альбер Віо і Франсуа Брюне, а потім ретранслювали по державній радіомережі. Державні радіомережі відобра- жали запити споживачів, тож подібні до «La Bonne Chanson» передачі під патронатом абата Ш.-Е. Гадбуа були адаптовані спеціально для дітей і дорослих. З упев- неністю стверджуємо, що споживацькі вподобання, які відобразилися на випуску платівок, позначилися також і на програмах радіомовлення. Так, CHRC і CKCV були протилежними за репертуаром радіо станціями. CHRC репрезентувала себе як «сімейна й інформативна» станція. В її ефірі, як і в ефірі СKAС, звучала передача «Chantons en coеur avec Woodhouse et soyons heureux» («Співаймо хором разом з Вудхаузом і будьмо щасливи- ми»), а у виданні «Le Soleil» Вудхауз публікував брошу- ри з текстами пісень, які звучали в передачі. Радіостанцію CKCV можна охарактеризувати як «легко- важнішу, молодіжну, більш місцеву» [18, p. 37], відому, окрім іншого, своїми конкурсами [18, p. 112]. На радіо знайшлося місце і для релігійних передач (згадаймо про CYMS, засновану Раулем Гадбуа, братом Ш.-Е. Гадбуа), у яких радіо, до речі, було вельми заці- кавлене, бо розглядало їх як один зі способів культурно- го «споживання», що «погано уживався з традиційни- ми проповідями» [18, p. 276]. Висновки Цим коротким оглядом історії появи бездротового зв’язку, просвітницького радіо та паралелей між інду- стрією платівок, піснею і радіо ми намагалися поясни- ти складну еволюцію кар’єри співака, який упродовж десятиріч відігравав роль посередника в пісенній куль- турі в період значних технічних й економічних змін. Для багатьох радіо було стартовим майданчиком у пісенній кар’єрі. Завдяки йому ставали відомими, воно не лише допомагало популяризації репертуару, але й давало можливість виявити себе в ролі ведучого. Показовою із цього погляду є кар’єра артиста кабаре і співака Ж. Нормана. Власник «Faisan Doré», він часто запрошував на дружні вечірки відомих артистів 1940-х років. «Faisan Doré» став не лише тимчасовою сценою для багатьох французьких і квебекських артис- тів, але й коном для виступів самого Ж. Нормана. Сцена «Faisan Doré» та інші нічні заклади Монреаля і Квебеку створили паралельну мережу, яку державне радіо живило своїми програмами. Радіо було трибуною для зовсім «зелених» артистів, таких, як Ф. Леклер, і для маститих, як Ж. Лалонд, а також для артистів, котрі частково зійшли зі сцени, принаймні пісенної, як Рауль Дюге, окрім того, і для літераторів, як Жан Нараш (псевдонім Еміля Кодера). Ми вже згадували про пере- дачу «Quart d’heure de la Bonne Chanson», що ставила за мету пропагування традиційних цінностей, а також про Ф. Робіду, який став відомим завдяки радіо тощо. Радіо також було місцем репетицій Шарля Азнавура і П’єра Роша в 1948 році, які брали участь у молодіжній програмі на хвилях CHRC [18, p. 84]. Радіо сприяло під- вищенню професійного рівня виконавської діяльності, адже, як зауважив Дю Берже [18, p. 60], артистів, співа- ків, музикантів або гумористів брали на роботу лише після прослуховувань. Взаємозв’язки між піснею і радіомовленням – один з важливих аспектів дослідження популярної музики, якщо враховувати, наприклад, аналіз досягнень лауреа- тів конкурсів, поширення радіостанції, рейтингів та необхідних квот [див.: 9; 53]. Вищевисловлене засвід- чує, наскільки серйозно індустрія радіомовлення (зокрема СНКС і СKAС) підходила до пропаганди місце- вих піснярів (таких, як Маріус Делісль), принаймні франкомовних. Суперництво між Квебеком і Монреалем у літературних колах, зокрема між Монреальською літе- ратурною школою Октава Кремазі й Квебекською патріотичною школою Анрі-Раймона Касгрена, певною мірою позначилося і на радіомовленні. Так, Д. Берже та інші стверджували: «Коли вони набували досвіду, то переходили до Монреаля. Так було з П’єром Маркотом, Мівіль Кутюр, Феліксом Леклером» [18, p. 108]. Отже, географічна і суспільна мобільність артистів- співаків заслуговує на більшу увагу, хоча б тому, щоб зрозуміти взаємозв’язок радіоакторів і співаків. На сьо- годні, як наголосив Роже Шамберлан [9, р. 110], з усіх великих північноамериканських міст лише в Монреалі немає станції, яка б передавала кантрі-вестерн, тоді як 1996 року на весь Квебек видали дозвіл на такі передачі лише двом станціям. На завершення зауважимо, що взаємодія традиційної місцевої музики й американської музики кантрі дозволяє публіці, пересиченій традицій- ною музикою, перейти від приватного простору тради- ційної музики до громадського простору музики кантрі. Починаючи з 1940-х років, пісні кантрі займають ваго- ме місце в радіо передачах і сценічних виступах, сприя- ючи переходу від культури, ґрунтованої на усних народ- них традиціях, до комерційної авторської пісні. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 127 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Жан-Ніколя де Сюрмон. Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію 1. Albert P. Evolution des médias // Dictionnaire critique de la communica- tion. – Paris, 1993. – T. 2. – P. 962–965. 2. Bauer R. The New Catalogue of Historical records (1898–1908/09). – London, 1947. 3. Baulu R. Une histoire d’amour, l’histoire magnifique du pionnier des ondes radio- phoniques françaises dans le monde, avec la coll. de R. Taillefer / préface de J. Drapeau. – Montréal, 1982. 4. Beauregard Cl. La propagande de Vichy et la réponse du gouvernement cana- dien // Bulletin d’histoire politique. – 1999. – Vol. 7. – N 2. – Р. 33–42. 5. Bellemare L. La bonne chanson: Le com- merce de la tradition en France et au Québec dans la première moitié du XXe siècle / [compte-rendu de] J.-N. De Surmont. – Montréal, 2001. 6. Benoit R. Madame Bolduc / préface de D. Lussier. – Montréal, 1959. 7. Buckley D., Shepperd J. Audience, Continuum Encyclopedia of Popular Music of the World / (ed.) J. Shepherd, D. Horn, D. Laing, P. Oliver and P. Wicke. – Continuum, 2003. – Vol. 1. – P. 158–164. 8. Canadian University music Review. – 2003. – Vol. 24. – N 1. – Р. 107–112. 9. Chamberland R., Gaulin An. La chanson québécoise de la Bolduc à aujourd’hui, anthologie / la collaboration de Cl. Légaré, P. G. Mailhot, R. Plamondon. – Québec, 1994. 10. Charest R. La chanson populaire en Estrie // La Chanson en question dans / sous la direction de R. Giroux. – Montréal, 1985. – P. 177–194. 11. Coats D. Canada’s 50 Years of Broadcasting and Stories Stations Tell: Featuring the Pioneer Station XWA later given the call letters CFCF 1919–1969. – Montréal, Canadian Marconi Co. 12. Cupido R. The Medium, the Message and the Modern: The Jubille Broadcast of 1927 // International Journal of Canadian Studies. – 2002. – N 6. – Р. 100–123. 13. De Surmont J.‑N. Du journaliste au parolier: des multiples médiations de l’édition du texte chansonnier dans Regards sur la littérature québécoise // Actes du troisième colloque des jeunes chercheurs européens en littérature québécoise. – Rome, 2001. – Р. 219–232. 14. De Luca G. Foreword // Moses M. Collectors’ guide to American recording 1895–1925. – New York, 1949. 15. De Surmont J.‑N. Marchand, Charles // Dictionnaire biographique du Canada. – Québec, 2005. – T. 18. – P. 777–778. 16. Descarries‑Bélanger Fr. Le Frère Marie- Victorin // Recherches sociographiques. – 1979. – Vol. XX. – N 1. 17. Descarries‑Bélanger Fr. Petites // Recherches sociographiques. – 1979. – Vol. XX. – N 1. 18. Du Berger J., Jacques M., Martine R. La Radio à Québec 1920–1960. – Québec, 1997. 19. Dubreuil St. Toujours à l’écoute, Histoire de la radio maritime au Canada. – Ottawa, 1998. 20. Fabbri Fr. La chanson // Musiques une encyclopédie pour le XXF siècle, Musiques du XXe siècle / sous la direction de J.-J. Nattiez, avec la collaboration de M. Bent, R. Dalmonte et M. Baroni. – 2003. – P. 674–702. 21. Gendron J.‑D. L’accent dit provincial du français parlé au Canada au XIXe et XXe siècles: le témoignage des voya- geurs // Français du Canada-Français de France VI Actes du sixième Colloque inter- national d’Orford du 26 au 29 septembre 2000 / еdité par L. Mercier avec la col- laboration de H. C.-L. Tiibingen, M. Niemeyer Verlag. – 2004. – P. 175–186. 22. Giroux R. Le Guide de la chanson québécoise / avec la collaboration de C. Havard et R. Lapalme. – Montréal, 1991. 23. Hébert Ch. Nuit de Montréal // Dictionnaire des œuvres littéraires du Québec / dans Maurice Lemire [et al.]. – Montréal, 1984. – T. 5. 24. Hébert P. Chapitre XI Le contrôle du livre et de la lecture // Histoire de l’édition littéraire au Québec / Jacques Michon (éd.) et al. – Montréal, 2004. – Vol. 2. – P. 389–414. 25. Introduction // Page P., Legris R. Le Comique et l’humour à la radio québé- coise. Aperçus historiques et textes choi- sis, 1930–1970. – Montréal, 1976. Література 1 «Marconi Wireless Company of Canada» – лише одна з-поміж багатьох дочірніх компаній «Marconi Wireless Company» («Радіокомпанія Марконі»), яка була заснована в Лондоні і не здійс- нювала керівництво міжнародними філіалами. 2 Рекламну справу почали викладати в НЕС (Ecole des hautes études commerciales) (Вища комерційна школа) з 1910 року. 3 На думку Р. Тер’єна, Ліонель Паран, ще навчаючись у м. Ніколе, був, либонь, першим канадським співаком, який виступив на радіо [55, p. 106]. 4 Хоча у Квебеку збереглася традиція виконання пісень чоловіками, пам’я- таймо, що її запровадили саме жінки, і що дехто, серед них і Руді Валлі, викорис- товували мегафон з тією ж метою, з якою згодом і мікрофон [див. також: 26]. 5 У такий спосіб діяли численні радіо- станції світу, серед яких – «Vlaams Radio Orkest» («Фламандське радіо оркестру»), створене 1935 року в Брюсселі. 6 Менш як за рік у Канаді видали трид- цять дев’ять дозволів на радіомовлен- ня, а 1924 року в самому Квебеку міс- тилося шість таких радіостанцій. 7 Згадаймо передачу «Chansonniers canadiens» («Канадські піснярі»), яку випускав в ефір Гі Беланже у 1950– 1956 роках. 8 Голен зауважив, що Ф. Леклер як піс- няр дебютував 1946 року в передачі «Théâtre dans ma guitare» («Театр в моїй гітарі») на «Radio-Canada». З 1934 року він працював ведучим на CHRC, а з 1938 року – на CHLN. Ведучий – це той, хто представляє артистів або особисто веде програму чи показує якийсь номер. Серед ведучих було кілька співаків, зокрема Ж. Норман. У 30–40-х роках ХХ ст. ведучим програми «Quart d’heure de la Bonne Chanson» («Чверть години з гарною піснею») на хвилях освітянської радіостанції СКАС працював Ж. Лалонд. 9 Серіал за романом Роже Лемлена «Les Plouffe» («Сімейка Плуфів») (1948) є одним з небагатьох, присвячених поді- ям війни. 10 Хочемо, докладно не заглиблюючись, нагадати про реакцію духовенства на проникнення американського радіо в життя католицької громади. Принагідно згадаймо виступи Канадської ліги в 1930-х роках на захист радіо. Цікаво почитати про дослідження Марка Рабуа і Жана-Гі Лакруа у виданні під редакці- єю Флоріана Соважо [див.: 56]. 15 Відзначимо також його передачу «Le Cabaret du soir qui penche» («Кабаре вечірніх сутінок»), присвячену автор- ським пісням і поетам-піснярам, яка звучала по неділях з дев’ятої до дванад- цятої години вечора. 12 Зауважимо, що лише ретельне роз- слідування встановить, чи скористали- ся із цієї ситуації з’ясування стосунків між співробітниками радіостанції, а також зі суперництва з радіостанцією CFLS Левіса і незаконним підслухову- ванням телефонних розмов службовців деякі члени уряду або адміністрації Квебеку. Преса, під час нашого перебу- вання на радіостанції в 1982– 1984 роках, вище зазначені події докладно не висвітлювала. Примітки http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 128 Пісенний фольклор і сучасність ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Переклад із французької Марії венгренівської 26. Johnson Br. The Inaudible Music: Jazz, Gender and Australian Modernity. – Sydney, 2000. 27. Kallmann H. A History of music in Canada 1534–1914 / foreword by Ern. Macmillan. – Toronto, 1981. 28. Krugler D. F. Broadcasting without a License: the origins of the Voice of America // The Voice of America, The Domestic Propaganda Battles, 1945– 1953. – Columbia ; Londres, 2000. – P. 12–51. 29. Labbé G. Les Pionniers du disque folklor- ique québécois, 1920–1950 / préface d’Ovila Légaré. – Montréal, 1977. 30. Lamizet B. Dictionnaire encyclo- pédique des sciences de l’information et de la communication / sous la direction de S. Ahmed. – Paris, 1997. 31. Lamonde Yv. Histoire sociale des idées au Québec 1896–1929. – Montréal, 2004. 32. Laurence G. Province de Québec // La guerre des ondes: Histoire des radios de langue française pendant la Deuxième Guerre mondiale / dans H. Eck. – Montréal, 1985. 33. Lavoie El. L’évolution de la radio au Canada français avant 1940 // Recherches sociographiques. – Québec, 1971. – Vol. XII. – N 1. – Р. 17–49. 34. De Surmont J.‑N. La constitution d’une modernité culturelle populaire dans les médias au Québec (1900–1950) // L’avènement de la modernité culturelle au Québec / Y. Lamondé et E. Trépanier (éd.). – Québec, 1986. – P. 253–298. 35. Leclerc F. Tout Félix en chansons, étab- lissement du texte Roger Chamberland / introduction d’An. Gaulin, bibliographie et discographie A. Boivin. – Québec, 1996. 36. L’Écuyer S. La musique classique à la radio // Musiques une encyclopédie pour le XXF siècle, Musiques du XXe siècle / J.-J. Nattiez avec la collaboration de M. Bent, R. Dalmonte et M. Baroni. – Paris, 2003. – P. 954–968. 37. Létourneau J. Le Québec, les Québécois, Un parcours historique, [Québec], Musée de la Civilisation. – Montréal, 2004. 38. De Surmont J.‑N. Les interactions entre l’interprète et son répertoire: de interprète-artisan à l’interprète-médiati- sé // Rabaska, revue d’ethnologie de l’Amérique française, Société québécoise d’Ethnologie. – 2005. – N 3. – Р. 49–57. 39. L’Herbier B. La Chanson québécoise; des origines à nos jours. – Montréal, 1974. 40. MacMillan K. Radio diffusion 3 – les débuts de la radio au Canada // Encyclopédie de la musique au Canada [dorénavant EMC]. – Montréal, 1983. – P. 860. 41. Martel G. Il était une fois // La Scene Musicale. – 2005. – Vol. 10. – N 6. – P. 63. 42. Miller M. Musique country 3-Rôle des medias // EMC. – 1983. – P. 691. 43. Moogk Ed. В. En remontant les années; l’histoire et l’héritage de l’enregistrement sonore au Canada des débuts à 1930. – Ottawa, 1975. 44. Nielsen Gr. M. Le Canada de Radio- Canada, Sociologie critique et Dialogisme culturel. (Theoria.) – Toronto, 1994. 45. Normand J. Les Nuits de Montréal. – Montréal, 1974. 46. Pagé P. Cinquante ans d’émissions religieuses à la radio québécoise, 1931– 1983, De l’apologétique au dialogue avec les grandes religions. – SCHEC, 2002. 47. Potvin G. Montréal // Encyclopédie de la musique au Canada. – Montréal, 1983. 48. De Surmont J.‑N. Propagande de guerre et nationalisme dans lel radio- feuilleton, essai de Renée Legris avec la collaboration de Michel de Smet, Marie- Christine Leduc et Pierre Page // Dictionnaire de oeuvres littéraires du Québec. – Montréal, 2003. – Р. 763–764. 49. Pagé P. Répertoire des œuvres de la lit- térature radiophonique québécoise 1930– 1970. – Montréal, 1975. 50. Richard B. La Mémoire de Dieppe, radioscopie d’un mythe. – Montréal, 2002. 51. Rivière S. On ne peut pas tout dire / (textes réunies par) R. Lévesque. – Montréal, 1997. 52. Saint‑Amour R. Programmation radio- phonique et chanson québécoise // La Chanson en questions / sous la dir. de R. Giroux. – Montréal, 1985. – P. 83–110. 53. [Anonyme] Statistiques intéres- santes // Passe-temps. – 1920. – 15 mai. 54. Sterling Ch. Radio Broadcasting: Pre-1945 // Encyclopedia of International media and Communications / ed. D.-H. Johnston. – Amsterdam, 2003. – Vol. 4 (R–Z). – Р. 13–23. 55. Thérien R. L’histoire de l’enregistrement sonore au Québec et dans le monde. 1878– 1950. – Québec, 2003. 56. Variations sur l’influence culturelle américaine / sous la direction de Fl. Sauvagea. – Sainte-Foy, 1999. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Вплив комерційного радіомовлення на квебекську пісенну поезію

Institution

Ähnliche Einträge