Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності

4 березня 2015 року у Києві відбувся семінар, який присвячений ролі та місцю етнологічної дисципліни в навчальних програмах українських вишів. Це обговорення інспіровано черговими реорганізаційними спробами Міністерства освіти й науки, які негативно вплинуть на стан та розвиток дисципліни, знецінять...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2015
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201731
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 32-52. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-201731
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2017312025-01-30T10:07:06Z Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства 4 березня 2015 року у Києві відбувся семінар, який присвячений ролі та місцю етнологічної дисципліни в навчальних програмах українських вишів. Це обговорення інспіровано черговими реорганізаційними спробами Міністерства освіти й науки, які негативно вплинуть на стан та розвиток дисципліни, знецінять її суспільно-пізнавальне значення. 2015 Article Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 32-52. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201731 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства
spellingShingle	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності Народна творчість та етнологія
description	4 березня 2015 року у Києві відбувся семінар, який присвячений ролі та місцю етнологічної дисципліни в навчальних програмах українських вишів. Це обговорення інспіровано черговими реорганізаційними спробами Міністерства освіти й науки, які негативно вплинуть на стан та розвиток дисципліни, знецінять її суспільно-пізнавальне значення.
format	Article
title	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності
title_short	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності
title_full	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності
title_fullStr	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності
title_full_unstemmed	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності
title_sort	семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201731
citation_txt	Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 32-52. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
first_indexed	2025-07-17T09:08:23Z
last_indexed	2025-07-17T09:08:23Z
_version_	1837884568545263616
fulltext	32 Ганна Скрипник, доктор історичних наук, академік НАН України, директор ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України Шановні колеги! Проблема, яку сьогодні виносить на обговорення етнологічна спільно- та Інституту мистецтвознавства, фольклорис- тики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України і науковці вишів, є однією з ключових у контексті перспектив розвитку української гуманітаристики. Ідеться про роль та місце етнологічної дисципліни в навчальних програ- мах українських вишів, про підготовку кадрів народознавців і координацію дослідницьких напрямів науки. Інспіровано це обговорення черговими реорганізаційними спробами Мі- ністерства освіти й науки, які, на нашу думку, негативно вплинуть на стан та розвиток дис- ципліни, знецінять її суспільно-пізнавальне значення. Адже ініційоване освітнім міністер- ським відомством вилучення етнології з пере- ліку наукових спеціальностей та спеціальнос- тей вищої освіти, усунення її як нормативного предмета навчальних програм вишів (замість бажаного з погляду державницьких інтересів розширення обсягів її викладання в середній і вищій школі) відкине цей предмет до ко- лишнього маргінального статусу часів СРСР, коли існувало негласне табу на викладання етнології у вишах (пояснюване потенційною небезпекою її змісту, який міг сприяти під- вищенню етнокультурної поінформованості й пробудженню національної самосвідомості української людності). Адепти й творці «нової радянської спільноти» боялися такої перспек- тиви, тому в Радянській Україні, на відміну від сусідніх європейських держав, не було жодної самостійної спеціалізованої кафедри етнології, не існувало й відповідних норматив- них курсів у програмах вишів. Ситуація по- ліпшилася з часу проголошення незалежності, коли спостерігався своєрідний ренесанс на- ціональної культури загалом і народознавства зокрема: активізувалася експедиційна фікса- ція пам’яток етнокультури, започатковували- ся періодичні видання, упроваджувалася на- родознавча тематика й відповідні дисципліни не лише на гуманітарних факультетах універ- ситетів, але й у середніх школах; ініціативою педагогічних колективів вишів створювалися етнологічні кафедри. Не лишилися осторонь і науковці ІМФЕ ім. М. Т. Рильського: на базі Інституту було організовано одномісячні безоплатні курси підготовки учителів-народо- знавців для середніх шкіл, викладання на яких здійснювали етнологи, фольклористи й мистецтвознавці. На жаль, ініціатива науков- ців не знайшла підтримки з боку тогочасного керівництва Міністерства освіти, а отже, не вдалося вирішити питання про видачу слуха- чам курсів відповідного посвідчення з грифом Міносвіти, що знецінювало кваліфікаційно- правову їх значимість. Певні труднощі в підготовці кадрів на- родознавців виші відчули вже за часів від- верто проросійської політики режиму Яну- ковича – Табачника. Проте навіть тогочасна СЕМІНАР ПРО ПЕРСПЕКТИВИ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ з НАРОДОзНАВСТВА ТА КООРДИНАцІю ДОСЛІДНИцЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України Київ, 4 березня 2015 року http://www.etnolog.org.ua 33 Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства... влада не наважилася зліквідувати цей націо- нально-орієнтований напрям і відповідний нормативний курс вишів. А ось сучасних демократів-реформаторів нічого не зупини- ло – ні колективні звернення профільних нау- кових установ (ІМФЕ ім. М. Т. Рильського), ні клопотання педагогічних колективів вишів, ні, зрештою, логіка обстоювання держав- ницьких пріоритетів в освіті. Адже як можна ліквідовувати викладання дисципліни (пред- метом вивчення якої є національна культурна спадщина, нація і національна ідентичність; проблеми загальнодержавної консолідації, міжетнічної толерантності і формування в суспільстві «культури миру») в країні, проти якої ведеться військова агресія і для якої саме державницький патріотизм є запорукою пере- моги. Нині ж усі ці нововведення робляться нібито на підставі міжнародного досвіду. Але ж навпаки, – ми всі, тут присутні, обізнані із цим досвідом і знаємо, як відповідально й дбайливо ставляться до етнологічної науки уряди Польщі, Угорщини, Словаччини, Ру- мунії та інших сусідніх країн; яка розгалужена мережа спеціалізованих етнологічних кафедр, наукових і музейних осередків там функціо- нує. Зрештою, до збереження й вивчення народної культури, до захисту її носіїв і вве- дення в дію відповідних організаційно-право- вих заходів закликають численні звернення ЮНЕСКО до держав-учасниць цієї органі- зації. Отже, очевидно, що вітчизняні фахівці- етнологи потрібні для музеїв, шкіл, митниць, культурно-освітніх установ; їх можна підготу- вати лише на відповідних етнологічних кафед- рах у вишах. Не варто ігнорувати наявності університетської спеціалізації з етнології і для набуття нею кваліфікаційної престижності, що має визначальне значення при працевлаш- туванні студентів-слухачів цього курсу. Інше питання, якого конче необхідно бо- дай побіжно торкнутися, пов’язане з потребою тіснішого зв’язку й координації етнологічних студій академічних інституцій і вишів. Ідеть- ся передусім про участь науковців вищих на- вчальних закладів у реалізації фундаменталь- них академічних проектів. До прикладу, нині в ІМФЕ ім. М. Т. Рильського готується до дру- ку десятитомне видання польових етнографіч- них матеріалів під загальною назвою «Етно- графічний образ сучасної України». Ця праця, яка репрезентуватиме в етнографічних описах і відомостях все розмаїття етнокультури укра- їнців і національних меншин у її регіональному вимірі, є своєрідним сучасним аналогом семи- томника фольклорно-етнографічних матеріалів П. Чубинського (як Вам, колеги, відомо, пере- виданого в ІМФЕ). Ми зацікавлені, аби це багатотомне видання було якомога повніше й інформативніше, а тому неодноразово запро- шували етнологів і збирачів-аматорів долучи- тися до його укладання й доповнення власни- ми матеріалами. Проте поки що наші заклики залишилися, за поодинокими винятками, без відповіді. А втім, це справа державної ваги, адже етнографічні факти й відомості з різних областей України найкраще документують етнокультурну єдність українства і є перекон- ливою аргументацією на користь соборності України. Не менш важлива й інша, опрацьовувана в ІМФЕ тема – «Етнокультура й етнічний про- філь населення українського Сходу», до вико- нання якої також запрошуємо колег з вишів. Це колективне історико-етнографічне монографіч- не дослідження, автори якого роблять спробу дати відповіді на найбільш вразливі ситуації і виклики, що нині постали перед українським соціумом. У розрізі підготовки й розробки цієї теми народознавці ІМФЕ вже опубліку- вали та підготували кілька досліджень, як-то: В. Сергійчука (про українців Північного Кав- казу); О. Бежковича (про історію заселення та етнічний склад населення Кубані); збірник сучасних польових етнографічних матеріалів «Слобожанщина в етнографічних відомостях і документах» тощо. Ще раз пропонуємо по- важній аудиторії долучитися до написання цієї праці (у статусі її співавторів). Давно назріла потреба відновити втраче- ну останніми роками координацію тематики докторських та кандидатських дисертацій http://www.etnolog.org.ua 34 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015 співробітників академічних установ і вишів. Адже ігнорування установами доконечнос- ті узгодження тематики веде до непотрібного дублювання, пониження наукової значимості дисертаційних робіт. Шановні колеги! У нашій аудиторії присут- ні науковці-викладачі вишів з різних областей України і навіть із зарубіжжя, які опікують- ся підготовкою кадрів етнологів та розробкою етно логічної тематики. Запрошую вас до об- говорення порушених проблем з урахуванням особистого досвіду. Хотілося б, щоб прозвуча- ли й практичні рекомендації. Гадаю, що зазна- чена тема є настільки важливою, що має стати предметом загальнонаціонального дискурсу, у тому числі як за участю освітян-практиків ви- щої та середньої школи, так і відповідних про- фільних державних відомств. В’ячеслав Кушнір, доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Однією з важливих причин відсутності на Одещині «східноукраїнського сценарію» є діяльність одеських етнологів. Це підтвер- джують проведені соціологічні дослідження, виконані в рамках проекту «Трансформація ідентичностей», які доводять зростаючу кіль- кість представників етнічних груп, що вважа- ють себе українцями – громадянами України. Така позитивна динаміка пояснюється актив- ною просвітницькою роботою викладачів і студентів зі спеціальності «Етнологія» впро- довж останніх двох десятиліть. На теренах Одеської області щорічно в сільській місце- вості працювало 2–3 етнографічні експеди- ції, за результатами роботи яких здійсню- валася реконструкція традиційних обрядів; студенти влаштовували показові виступи, демонстрували як у сільській місцевості, так і в Одесі різно манітні обрядодії саме їхнього регіону; етнологи-україністи організовували й проводили обласні народознавчі конкурси, постійно брали участь у програмах місцевих телеканалів. Усе це поширювало серед на- селення знання про культуру представників різних етносів, виховувало толерантність і взаємоповагу. Такі досягнення були б неможливі без студентів історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечни- кова, що навчаються за спеціальністю «Етно- логія». За п'ятнадцять років підготовлено близько сотні викладачів-етнологів. Частина з них працює вчителями сільських шкіл і ак- тивно сприяє вивченню українознавства, без якого формування української ідентичнос- ті – проблеми особливо гострої для Півд- ня і Сходу – є проблематичним. Завдяки зусиллям етнологів 1990-х років з’явилися узагальнюючі праці, які, усупереч існуючим упередженням, доводять наявність на Півдні та Сході України глибинних традицій україн- ського етносу. Але, на жаль, з кожним роком ситуація ускладнюється; вона не залежить від фінансових чинників. Скорочення дер- жавного замовлення з п’ятнадцяти до чоти- рьох місць, вилучення з диплома кваліфікації «Викладач» залишило етнологів за межами загальноосвітніх шкіл, а вилучення спеціаль- ності «Етнологія» з переліку наукових ступе- нів призведе до втрати української етнології як науки і вкрай важливої для суспільства освітньої дисципліни. Ми втратили цінний досвід, набутий краї- ною на початку 1990-х років, хоча й маємо розроблені програми курсів українознавства, починаючи з молодшої школи; видали чимало навчальних посібників, а уроки українознав- ства проводили факультативно і викладали http://www.etnolog.org.ua 35 Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства... цей курс як навчальну дисципліну. Усе це за- гублено і вже в найближчій перспективі нега- тивно вплине на процес укріплення етнічної та національної ідентичності. Для виправлення ситуації, що склалася, необхідно: 1. Забезпечити загальноосвітні школи програмами з українознавства, ввести до на- вчальних планів предмет «Українознавство» або його викладання як факультативу. 2. Відновити в обласних інститутах удоско- налення вчителів практику підвищення квалі- фікації викладацького складу. 3. Оскільки студенти історичних факуль- тетів, які обрали спеціальність «Етнологія», вивчають педагогічні дисципліни і проходять педагогічну практику у відповідних до норма- тивів обсягах, то необхідно відновити в дипло- мах фіксацію кваліфікації «Етнолог», «Учи- тель історії». 4. Розглянути питання про введення в навчальні плани вищих навчальних закла- дів викладання «Української етнології» як обов’язкової дисципліни. 5. Відновити (передбачити) підготовку кандидатів і докторів наук зі спеціальності «Етнологія». Михайло Глушко, доктор історичних наук, професор кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка Етнологія є тією галуззю знань, яка має найбільш очевидний етнічний характер. Че- рез це вороги українського етносу неоднора- зово забороняли її, а дослідників пересліду- вали, знищуючи їх навіть фізично (згадаймо 30-ті роки XX ст.). Тому намагання деяких сучасних клерків від науки й освіти обмежити (або й зовсім скасувати) викладання етнології у вищих навчальних закладах України інак- ше як злочином назвати важко. Турбує нас також те, що відповідний задум намагаються втілити в життя й після Революції гідності, багатьох людських втрат на східному фрон- ті. Натомість нині можемо вже однозначно стверджувати, що при належному ставленні до етнології та фольклористики в незалежній Україні, як це спостерігається в сусідів (Руму- нії, Угорщині, Словаччині, Польщі, у тій самій Росії, яка розв’язала неприховану війну проти України), ніколи не було б трагічних подій на Донбасі та в Криму. Наприклад, у багатьох провідних вищих навчальних закладах Поль- щі існують інститути (факультети) етнології та культурної антропології (Варшавський, Лодзький, Краківський (Яґеллонський) уні- верситети) або кафедри етнології (Ґданський університет) та етнології і культурної антро- пології (Вроцлавський, Щецинський універ- ситети). Тут готують фахівців бакалаврів та магістрів за спеціальністю «Етнологія» (Щецин, Лодзь, Ґданськ) або «Етнологія та культурна антропологія» (Варшава, Вроц- лав, Краків). В одному з них (Варшавський університет) у 2004–2005 роках ми читали курс з етнографії України. Тоді найбільше нас вразило те, що наші лекції щоденно сумлінно відвідувало понад сто студентів, які здобува- ли другу освіту. І неспроста, бо без диплома з етнології ніхто не може працювати в музеях етнографічного профілю, предмет з польсько- го «людознавства» обов’язково викладають у школах. Фахівці з етнології часто є консуль- тантами різних органів державної влади (як місцевих, так і загальнодержавних) або самі займають керівні посади гуманітарного про- філю. Сотні етнологів трудяться на науковій ниві, митниці, у міжнародній торгівлі та інших сферах. Тому, звісно, проблем (на зразок су- часних українських) у сусідній Польщі важко http://www.etnolog.org.ua 36 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015 собі уявити, бо кожний поляк з дитячого віку відчуває себе патріотом своєї держави і гото- вий боронити її в разі зовнішньої небезпеки в будь-яку хвилину. Слід відзначити, що у Львівському націо- нальному університеті імені Івана Франка, зокрема на історичному факультеті, етнологи поки що мають підтримку з боку керівництва. У 2014/2015 навчальному році всі студенти рівня бакалавра вже прослухали чи ще слу- хають п’ять нормативних курсів та дисциплін вільного вибору з народознавства – «За- гальна етнологія», «Етнологія України», «Етно логія народів Європи», «Етнічна історія українців» та «Слов’янська міфологія». Ма- гістрам і спеціалістам-етнологам викладачі кафедри етнології читають цілу низку інших курсів та спецкурсів – «Теоретична етноло- гія», «Актуальні проблеми сучасної етнології», «Етнографія слов’ян», «Історико-етнографічні регіони і райони України», «Націогенез укра- їнців» та ін. Зауважимо, що їх відвідують та- кож магістри Варшавського, Вроцлавського та Поз нанського університетів, які впродовж одного семестру навчаються у Львівському університеті по лінії взаємообміну на спеціаль- ності «Етнологія». Що очікує народознавців з упроваджен- ням у дію норм нового Закону України «Про вищу освіту», нині складно сказати. Оче- видним є тільки те, що кількість дисцип лін і курсів значно скоротиться. На засіданнях ученої ради історичного факультету вже йшлося лише про два нормативні курси, які слухатимуть бакалаври, – «Загальна етно- логія» та «Етнологія України». Однак якщо спеціалізація з етнології буде відсутня, то очікувати майбутніх магістрів із цієї галузі знань також не доведеться, позаяк усі бака- лаври намагатимуться закінчити магістрату- ру з історії. Щонайгірше, без базової освіти рівень магістрів з етнології буде, м’яко кажу- чи, задовільним, принаймні вони не зможуть повноцінно конкурувати з фахівцями іншого гуманітарного профілю на ринку праці. А це своєю чергою призведе до занепаду етнології як науки в Україні. Інакше кажучи, сучасні недале коглядні «націонал-патріоти» фактич- но своїми руками втілюють у життя задум, який давно виношували й намагалися в різ- ний спосіб реалізувати зовнішні антиукраїн- ські сили та внут рішні недруги. Мирослав Сополига, доктор історичних наук, директор Музею української культури в м. Свиднику (Словаччина) Етнологію як самостійну наукову дисцип- ліну викладають майже в усіх визначних євро пейських університетах, а також як основ ну частину ширше орієнтованих антропо- логічних студій – у більшості університетів Великобританії та США. У різних країнах у різні часи ця історична наукова дисципліна мала неоднозначний статус: і як наука про етно си (народи), на відміну від антропології – науки про людину, і як частина соціальної антропології. У деяких країнах (наприклад у Словаччині) етнологія відома також під наз- вами «етно графія», «народопис» («народо- знавство»). Згідно з найусталенішою кон- цепцією ця дисципліна є проміжним етапом у процесі пізнання людини взагалі. Етноло- гія – це перший крок до синтезу та філософ- сько-соціологічного осмислення емпіричних даних. Останнім часом терміном «етногра- фія» дехто позначає предмет описовий, а тер- міном «етнологія» – науку теоретичну, яка узагальнює народознавчі проблеми. Однак таке розмежування є лише умовним, бо обидві дисципліни не виключають ні описового, ні узагальнюючо-теоретичного плану. http://www.etnolog.org.ua 37 Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства... У всякому разі ця наука, як би вона не називалася, є однією з ключових суспільно- знавчих дисциплін, що посідає визначне місце в процесі розвитку нації та утвердженні її дер- жавності. Словаччина – невелика країна, яка на- раховує близько п’яти мільйонів населення. Але нікому й на думку не спадає, щоб ви- креслити етнологію з переліку гуманітарних наук у рамках навчальної програми вищих навчальних закладів. Наразі цю дисципліну як самостійний предмет викладають в Уні- верситеті ім. Я. А. Коменського в Братисла- ві, Університеті ім. Константина Філософа в Нітрі, Університеті св. Кирила та Мефодія в Трнаві та Університеті ім. Матея Бела в Бан- ській Бистриці. Абсольвенти-етнологи мають у Словач- чині широкі можливості застосування своїх знань у науково-дослідних закладах, зокрема в Інституті етнології Словацької академії наук, у культурних та освітніх закладах, музеях, місцевих і регіональних культурних осередках. Багато з них працює керівниками самодіяль- них художніх колективів, у сфері охорони куль- турної спадщини, у різних органах державного та самоврядного управління, у засобах масової інформації, у представницьких органах СР в інших країнах (культурних інститутах) тощо. Етнологія значною мірою сприяє якісному та кваліфікованому вирішенню проблем у со- ціальній і культурній сферах. Вивчення, збереження та популяризація культурної спадщини є в інтересі кожної на- ції. З ініціативи ЮНЕСКО та Ради Європи вже з 1992 року в п’ятдесяти країнах Європи організовуються Дні європейської культурної спадщини, завданням яких є звернути увагу широкої громадськості на культурні цінності в окремих країнах та підвищити цікавість щодо їхнього збереження. А якраз етнологи із цього погляду відіграють важливу роль. Адже саме вони займаються вивченням традицій матері- альної та духовної культури своїх предків, які є символами національно-культурної свідомості народу. Отже, етнологія як нормативний предмет навчальної програми у вишах та середніх шко- лах має широко застосовуватися й у процесі патріотичного виховання, зміцнення україн- ської ідеї та розбудови й утвердження держави Україна. Спроби усунення етнології з навчаль- них програм українських вишів слід вважати антиукраїнськими. Дивно, що це збігається з трагічними подіями в Україні, коли східний сусід – агресор, ігноруючи право на існуван- ня самобутності української нації та втілюючи ідею «русского мира», намагається відновити свою імперію. Петро Чернега, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри етнології та краєзнавства Інституту історичної освіти НПУ імені М. П. Драгоманова Багатовікове колоніальне минуле нашо- го народу спричинило руйнацію історичної пам’яті, фальсифікацію історії України, ни- щення й асиміляцію українців, їхньої мови і культури. Усе це загальмувало процес творен- ня не лише української політичної нації, а й на- ціональної держави. Відтворенню історичної пам’яті, форму- ванню національної і політичної свідомості українців, особливо молоді, консолідації їх у праці на розбудову демократичної євро- пейської України сприятиме вивчення й по- пуляризація наукових знань з «Етнології», «Етнології України» та «Історії української культури». Ці дисципліни під назвою «Етнологія» лише нещодавно ввійшли в науковий обіг і в http://www.etnolog.org.ua 38 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015 навчальні програми історичних, соціологічних, філологічних, філософських і культурологічних факультетів українських університетів. Тим часом у зарубіжній науці й освіті вони існують уже з ХІХ ст. Названі дисципліни, що їх вивчають сту- денти гуманітарних факультетів, входять до числа загальнообов’язкових предметів про- відних університетів світу. Вони передбача- ють вивчення й освоєння студентами питань теорії та ознак етносу, етногенезу й етнічної історії, антропогенезу і расогенезу, культуро- творчої діяльності, традиційних і сучасних форм життє діяльності етносів, особливостей міжетнічної комунікації, етнічної картини світу і т. д. Сьогодні в етнологічній науці систематизо- вано великий емпіричний матеріал про Укра- їну, народи світу, а також накопичено значні теоретичні знання. Водночас сучасна вітчиз- няна етнологія переживає переломний період (відродження): його відрізняє концептуальний плюралізм, методологічний еклектизм, гостро критичне ставлення до теоретичної спадщини радянського періоду та активна адаптація за- рубіжних теорій. Важливе значення має також той факт, що в останні десятиліття у світі знач- но ускладнилася етнічна ситуація та міжетніч- ні відносини. Вивчення «Історії української культури» студентами й загалом громадянами збагачує та розширює їх гуманітарну підготовку, дає уявлення про етапи історичного розвитку, за- безпечує розуміння системного зв’язку всіх складових культури – наукового знання, мис- тецтва, етнографії, матеріального виробництва й суспільно-політичної діяльності, усіх форм духовних цінностей, формує світогляд і творчу активність майбутніх спеціалістів. Ґрунтовне та об’єктивне знання історії української куль- тури має винятково важливе значення для формування в молоді наукового світогляду, підвищення загальнокультурного рівня, вихо- вання високих моральних якостей, національ- ної і політичної свідомості, розширення за- гальнотеоретичної і спеціальної підготовки на основі оволодіння національними й загально- людськими цінностями. Усе це ставить перед навчальними курса- ми «Етнологія», «Етнологія України» та «Іс- торія української культури» низку завдань, у тому числі: дати студентам базові уявлення про етнічне й етнокультурне розмаїття світової спільноти з урахуванням новітніх досягнень науки; ознайомити з основними теоретичними досягненнями етнології, соціальної та культур- ної антропології; розкрити досягнення укра- їнського етносу в культуротворчому процесі протягом усієї його історії. Навчальні курси «Етнологія України» та «Історія української культури» спрямовані на лекційне забезпечення розгляду питань розбудови нашої держави на україноцент- ричних засадах, національного відродження України, відтворення історичної пам’яті на- роду, вивчення й висвітлення його культури, повернення до своїх споконвічних коренів і традицій, які протягом тисячоліть форму- вали його ментальність, національну само- свідомість та громадянські чесноти, а також виховання у фахівців з різних галузей знань державницького мислення, підвищення за- гальноосвітньої підготовки та політичної культури громадян. Матеріал названих наукових дисциплін тісно пов’язаний з такими предметами, як «Українська етнографія», «Етнографія народів світу», «Етноархеологія», «Історія України», «Етнодемографія», «Етносоціологія», «Етно- психологія», «Етнопедагогіка», «Релігієзнав- ство», «Етнополітика» тощо. Водночас можна погодитися з тверджен- ням Л. Мартинець, яка зауважує: «Наголо- шуючи на позитивних моментах вивчення за- гального курсу українознавства у навчальних закладах, треба сказати, що, на жаль, нині ми спостерігаємо зворотні тенденції: україно- знавство у багатьох випадках зводиться до факультативних курсів і в навчальних планах (варіативна складова) з року в рік скорочу- ється кількість годин, закриваються відпо- відні спеціальності; підручників з курсу, що http://www.etnolog.org.ua 39 Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства... вивчається, немає тощо. Тому подальший розвиток українознавства, й, зокрема, ви- вчення “Етнології України” та “Історії україн- ської культури” перш за все залежить від на- лежного його осмислення й дієвої підтримки на державному рівні, прийняття відповідних рішень і здійснення контролю за їх виконан- ням», а не передачу цієї проблеми на розгляд тільки навчальних закладів. Однак, попри певні складнощі щодо роз- витку «Етнології України» та «Історії укра- їнської культури» в системі вищої освіти, які не завжди були зумовлені, власне, навчаль- ним чи науково-методологічним процесами, за роки незалежного розвитку України віт- чизняні історики, етнологи й українознавці накопичили певний досвід розробки теоретико- методологічного інструментарію україно- знавства, зокрема його концепцій та законо- мірностей. Американський дослідник Дж. Мейс ще в 1997 році запропонував у коло дослiдницьких проблем українознавства включити основне питання, яке є прiоритетним у вiтчизняно- знавчих науках захiдних країн – америка- нiстицi, англосаксознавствi, полонiстицi, а саме – вивчати свiй народ, його походження й культуру, «бо iнакше це буде не структур- на одиниця, iнакше це не народ». Поділяє цей погляд і сучасний вітчизняний учений О. Мостяєв, який вважає, що українознав- ство як наука визначається у двох вимiрах: в одному як нау ка, «котра вивчає Україну як природно-соцiокультурну цiлiснiсть», i в другому «його <...> можна вважати як нау- ку про специфiчнi системоутворюючi чин- ники української культурно-цивiлiзацiйної спiльноти». Важливим теоретико-методологічним ін- струментом, який використовує «Етнологія України» для проведення досліджень, є його принципи. До них слід зарахувати принци- пи інтегративності, історизму, системності, об’єктивності, наступності (спадкоємності), світоглядної зорієнтованості, поєднання іс- торичного і логічного, системно-структурний принцип тощо. Тож, утвердження «Етнології України» як інтегративної системи знань про Україну та українство відбувається в епоху становлення постнеокласичної науки, якій властиві тенденції поступового переходу від дисциплінарної диференціації до міждисци- плінарної інтеграції. Професор Гарвардського університету Джозеф Най стверджує, що досить дов- го практики віддавали перевагу суспільно- політичній та економічній історії, концепції «політичного реалізму», покладаючись на «жорстку силу» з її військовим і фінансово- економічним чинниками. «Силою є здатність впливати на інших з метою отримання ба- жаних результатів. Якщо ви досягаєте цього примусом або за плату, я називаю таке “жор- сткою силою”. Якщо ви досягаєте цього при- вабливістю, я називаю це “м’якою силою”», – пояснював Дж. Най. Дослідник також визна- чив три компоненти, з яких складається цей феномен, а саме: «Культура держави (у тому, чим вона приваблює інших), її політичні цін- ності (чи дотримується вона їх у внутрішній та зовнішній політиці) та зовнішні відносини (чи сприймаються вони як легітимні та мо- рально обґрунтовані)». «М’яка сила» – це моральний авторитет наукових, технічних і спортивних досягнень, творів високого мистецтва й загалом культури, привабливість гуманістичної ідеології, ефек- тивної економічної політики та раціональної адміністративної системи, спокуса масової культури, симпатія до вікових здобутків на- ціональної культури, звичаїв, традицій та мо- делей поведінки. Україні потрібно розвивати саме «м’яку силу», адже цей її потенціал набагато біль- ший і привабливіший від потенціалу «твердої сили». Надто, якщо країна послідовно праг- нутиме до високої європейської цивілізації (слідування демократичним цінностям, ви- вчення та популяризація національної куль- тури), що у свою чергу збільшить її «м’яку силу» й цим самим підвищить її авторитет у світовій політиці. http://www.etnolog.org.ua 40 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015 Тому «Етнологія України», «Історія україн- ської культури» й загалом «Українознавство» мають набути ширшого (глибшого) стратегіч- ного значення державної ваги, у тому числі як українська «м’яка сила» національного со- борницького, дипломатичного й політичного характеру, а не лише наукового чи освітнього. Шляхи мають бути не тільки академічного чи політичного характеру, а й на рівні пу- блічної дипломатії: через мас-медіа – медіа- дипломатія; через культурні акції – культурна дипломатія; через можливості здобути осві- ту – освітня дипломатія; через Інтернет – ноо сферна дипломатія; через неурядові органі- зації – дипломатія «ноополітік». Проблема вивчення етногенезу нації, від- творення історичної пам’яті, формування та закріплення системи національних культурних цінностей є надзвичайно важливою для укра- їнського суспільства. Сьогодні для нашого суспільства є характерною криза ідентичності, яка проявляється у світоглядній невизначенос- ті, розмитості суспільних цінностей, розпоро- шеності і значній диференціації українського суспільства. Переконаний, що цю кризу мож- на подолати шляхом переоцінки колишніх за- старілих норм і побудови на цій основі нової системи цінностей. Тільки вивчення й усві- домлення здобутків віт чизняної матеріальної та духовної культури, виражених у національ- них цінностях, може бути міцним фундамен- том для патріотичного виховання, гармонізації інтересів людини, сприяння стабільності сус- пільства та сталого розвитку держави. Історія української культури, етнологія України і вся україністика як комплексна й багатогранна наука в нових умовах розвит- ку суспільства й світопорядку, що динамічно змінюється, має місію не лише збереження давніх історичних, моральних, релігійних та культурних цінностей українського народу, а й зобов’язана долучитися до вироблення новітніх цінностей українців, до україніза- ції (україноцентричності) ціннісного вибору українців (громадян і симпатиків України ін- ших національностей) за сучасної динаміки цивілізаційного розвитку, а значить – сприя- ти консолідації новітньої української нації та забезпечення національно-державної безпеки України. Валентина Борисенко, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу «Архівні наукові фонди рукописів та фонозапи сів» ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, заслужений діяч науки і техніки України Міністерство освіти і науки України на основі Закону України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року розробило проект Націо- нальної стандартної класифікації освіти, який передбачає суттєві зміни в Переліку галузей знань та спеціальностей вищої освіти для здо- буття ІІІ рівня освіти – І наукового ступеня. У вишах України начебто на підставі де- тального вивчення міжнародного досвіду пропонують значне скорочення гуманітарних наук. Безумовно, таке «реформування», особ- ливо для нашого постгеноцидного, постколо- ніального суспільства, несе серйозну небезпе- ку збереженню державності та незалежності. Зазначимо, що в переліку гуманітарних га- лузей знань 01 знайшла місце відносно нова спеціальність – «Культурологія». Ідеться, очевидно, про професійні види культури. Серед галузей знань 02 суспільних наук пропонується підготовка фахівців з історії України, всесвітньої історії, археології та ан- тропології. Цікаво, згідно з яким «досвідом» відкинуто таку гостро необхідну спеціаліза- цію, як «Етнологія». http://www.etnolog.org.ua 41 Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства... Згадаймо дещо з історії нашої науки. Як відомо, наукові знання про культуру та побут народів започатковані в античності (Геродот, Страбон, Цезар, Таціт). Свій розвиток наука отримала під час Великих географічних від- криттів у ХІV–ХVІ ст., у середині ХІХ ст. почали вживати ширші терміни – «етнографія» та «етнологія», і знання про етноси оформилися в спеціальну науку – етнологію, яка знайшла потужний розвиток у країнах Заходу. На осно- ві етнології розвинулися цілі напрями в народо- знавстві, і вже 1895 року велетень науки Іван Франко у своїй доповіді «Найновіші напрямки в народознавстві» показав різні сторони мігра- ційної теорії, звернувся й до появи так званої антропологічної школи і вважав, що в дослі- дженнях варто застосовувати надбання обох напрямів. Він тривалий час був редактором ви- дання «Матеріали до української етнології» в системі НТШ. Отже, сам термін «етнологія» в Україні, як і на Заході, був вживаним. Од- нак прихід радянської влади спричинив вне- сення суттєвих коректив у розвиток цієї науки. «Буржуазний» термін «етнологія» замінили на «етно графію». Але підходи влади не обмежи- лися лише зміною терміна. Серед історичних тем домінуючими були партійні пленуми, ре- золюції, революційні події тощо. Етнічна іс- торія та питання етногенезу й національних культур у сферу освіти просто не могли потра- пити. У Радянському Союзі існувало лише дві кафед ри етнографії – у Москві й Петербурзі, де готували фахівців для вивчення культурних змін при соціалізмі. У союзних республіках про такі кафедри і мріяти ніхто не смів. А потуж- на етнологічна школа, яка гуртувалася навколо НТШ та Етнографічної комісії ВУАН, була повністю знищена в 1930-х роках. Не лише вчених, а й численну групу прихильників етно- логії, збирачів фольк лорно-етнографічних ма- теріалів рішенням НКВД було розстріляно. За радянської доби науковців, які присвя- тили б себе етнології, не можна було підготу- вати в Україні, не існувало вченої ради із за- хисту кандидатських і докторських дисертацій. Підготовка кадрів усіх рівнів зі спеціальності «Етнологія» була під забороною, бо комуніс- тична влада вважала, що ця наука будитиме такі небажані національні почуття, як «зами- лування» старовиною, і заважатиме форму- ванню загально радянської спільноти. Відомо, що знаний історик, етнолог К. Гуслистий ще в 1970-х роках, разом з іншими вченими, неодно- разово клопотався перед ЦК КПУ про від- криття хоча б однієї кафедри етнології в Україні, проте відповідь завжди була негативною. Багатолітня боротьба українців за волю принесла нарешті незалежність Україні, і зно- ву вчені звернулися до проблем етногенезу українців, вивчення культури рідного народу. На своєму шляху вони через нестачу високо- кваліфікованих кадрів зіштовхнулися з вели- чезними труднощами. Докторів наук за спеці- альністю «Етнологія» можна було порахувати на пальцях однієї руки. Однак інтерес до науки був такий великий, що завдяки ентузіазму вчених Києва, Одеси, Львова, Ужгорода в 1993–1995 роках вдало- ся створити перші в Україні кафедри етнології. Учені обмінювалися досвідом, формувалися програми нормативних та спеціальних курсів із цієї дисципліни. Студенти зацікавилися спеці- альністю. Запис на кафедру етнології довелося обмежити, тому що більшість студентів хотіло студіювати саме цю науку. Поступово готува- лися навчальні посібники, методичні розробки і, крім першого посібника «Культура і побут населення України» за редакцією В. Наулка (К., 1993), з’явилися навчальні посібники – «Етнографія України» (за редакцією С. Ма- карчука, Л., 2005) та «Українська етнологія» (за редакцією В. Борисенко, К., 2007). Слід підкреслити, що це нове становлення підготовки кадрів було нелегким, проте дало досить позитивні результати. Молоді науков- ці, які обирали теми кандидатських дисерта- цій, не лише почали заглиблюватися у вивчен- ня минулого, але й активно розробляли наукові проблеми етнології сучасності, започаткували такий новий напрям, як етнологія міста. Про- ведення міжнародних конференцій Інститу- том мистецтвознавства, фольклористики та http://www.etnolog.org.ua 42 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015 етнології ім. М. Т. Рильського НАН України у співпраці з вишами України, з новостворе- ними кафедрами етнології у вищих навчальних закладах Києва, Одеси, Вінниці, Чернівців, Львова, Ужгорода активізувало нові напря- ми в цій науці, співзвучні новітнім підходам на Заході. Це й широке використання методу усної історії, і вивчення культури повсякден- ня тощо. На кафедрах етнології стажувалися студенти з Польщі, Німеччини, Японії. У Ки- ївському національному університеті імені Та- раса Шевченка закінчив магістратуру й аспі- рантуру та захистив кандидатську дисер тацію громадянин Японії Масакі Умебаясі. На всіх існуючих кафедрах етнології ве- ликого значення надають вивченню куль- тур народів світу, різних етнічних груп, щоб мінімізувати в майбутньому будь-які про- яви ксено фобії, виховати толерантність до всіх культурних надбань людства і сприяти збере- женню розмаїття цих культур. Проте за всі роки незалежності не було створено жодної кафедри етнології у вишах східних регіонів України. Там панувала радян- ська ментальність, і представники проросій- ської влади надто боялися, що проснеться при- с пана націо нальна свідомість і Донбас поволі буде повертатися до української ідентичності. Я працювала в Луганському обласному архі- ві, в інших архівах, у галузевому архіві ІМФЕ НАН України. Усі матеріали 1930-х років зі Старобільського, Міловського та інших райо- нів Луганщини написані українською мовою. Записи фольклорно-етнографічних матеріа- лів, надіслані до Етнографічної комісії ВУАН, свідчать про побутування українських пісень, звичаїв та обрядів. Молоді науковці Донбасу, працівники му- зеїв у 1990-х роках виявили значний інтерес до пізнання витоків української культури, але будь-які прояви були зліквідовані саме на освітньому рівні. Це – скорочення або й за- міна годин з історії України, українознавства, етнології. Сучасна соціально-економічна та політична дійсність вимагає нових підходів до виховного й освітнього змісту, і вивчення лише національ- ної культури, очевидно, недостатньо. Однак я твердо переконана, що якби народознавство викладали в загальноосвітніх школах Півдня і Сходу України, а етнологію – у вишах регіо- ну з початку 1990-х років, ширше вивчалася етнічна історія України й регіонів, то здобуті знання про етнічну культуру населення спри- яли б адекватному сприйняттю всього україн- ського, сьогодні такого жахливого й трагічного протистояння не було б. Оскільки пропаганда шириться лише від північного сусіда-агресора, то відповідно формується й ментальність на- селення й повне неприйняття Києва, особливо Заходу. Сьогодні саме етнологічна наука з вико- ристанням новітніх методологічних підходів може допомогти у вивченні проблем ідентич- ності, ментальності, етнопедагогіки, етнопси- хології. Антропологія, яку виділено в окрему спеціальність, вірогідно, замість етнології, є лише її складовою. Прикриваючись викорис- танням міжнародних практик, не треба за- бувати, що в Польщі в багатьох вишах ство- рено не лише кафедри етнології, але й окремі факультети. Там спеціальність внесено до другої освіти, яку здобувають банкіри, біз- несмени, щоб знати глибинні основи культур інших народів, що їх спроможна дати тільки етнологічна наука. Уже традиційно етнологія також добре розвинена в Німеччині, Франції. У Великобританії значну увагу приділяють соціальній антропології, але й не відкинули етнології. Завдяки їй багато зроблено для ви- вчення матеріальної культури, щоб зберегти для історії культури неоціненні дані. Від новітніх реформаторів ми чекали не ліквідації спеціальності різних рівнів із про- відної гуманітарної та найнеобхіднішої науки сьогодення – етнології, а навпаки, відновлен- ня зліквідованих за попередньої влади кафедр етнології у вищих навчальних закладах Вінни- ці, Чернівців, Чернігова та негайного, допоки не пізно, відкриття кафедр етнології у вишах Харкова, Запоріжжя, Херсона та інших міст України. http://www.etnolog.org.ua 43 Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства... Наталія Ярмоленко, доктор філологічних наук, доцент кафедри української компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького професорсько- викладацький склад дбає про впровадження народо знавчих дисциплін. Упродовж останніх трьох років у Науково-навчальному інституті української філології та соціальних комунікацій відкрито магістратуру й аспірантуру з фольк- лористики, на факультеті української філології введено ряд спецкурсів і спецсемінарів для без- перервного вивчення студентами народознавчих дисциплін. На першому курсі читається усна на- родна творчість, проводиться фольклорна прак- тика, на другому – студенти слухають спецкурс «Міфологія», на третьому – «Мистецтвознав- ство», на четвертому – «Історія мистецтв». Це формує інтерес до народознавчих дисциплін, дає можливість ранньої спеціалізації, поглибленого вивчення певної наукової проблеми (від написан- ня курсової роботи до магістерської), полегшує набір до магістратури та аспірантури. Шкода, що через економічну й політичну нестабільність кількість державних місць до магістратури за спеціальністю «Фольклористика» досить об- межена (у 2013/2014 навчальному році – шість місць, а в 2014/2015 – тільки чотири), а дер- жавні місця до аспірантури зі спеціальності вза- галі відсутні. Перспектива майбутнього праце- влаштування магістрантів також не тішить. У 2013 році було відкрито фольклорно-етно- графічну лабораторію «Музей українського рушника», упорядковано й поставлено на ба- ланс університету експонати, зібрані під час фольклорних практик, що, сподіваємось, при- пинить пограбування фондів та переведення до приватних колекцій найцінніших народних пам’яток, як це відбувалося раніше. Для по- пуляризації народної культури студенти й ма- гістранти проводять щотижневі безкоштовні екскурсії для всіх охочих. Знову ж таки, ця робота на сьогодні є подвижницькою, в умовах постійного скорочення штату ставок не перед- бачається, доводиться працювати на засадах ентузіазму, що унеможливлює систематичне проведення каталогізації та опису експонатів, вчасне впорядковування фольк лорних записів. Навіть півставки лаборанта для музею відсутні. Думаю, скільки б ми не доносили до влад- них кабінетів істину, що народознавчі дисци- пліни мають становити фундамент української науки, бо «без минулого немає майбутнього», нас не почують доти, поки ми не навчимося змінюватися, а може, і трансформуватися чи реорганізуватися під впливом вимог сьогоден- ня. Варто виходити з вузького русла власне фольк лористики й етнографії на вивчення проб- лем на межі кількох наук, зокрема фольклору і психології, фольклору і соціальної роботи, фольк лору і засобів масової комунікації, фольк- лору й інформатики, фольклору і дошкільної та початкової шкільної освіти, активніше вивчати пост фольклор, проводити роботу з вирізнення та каталогізації традиційних і новітніх фольк- лорних патернів, що керують мисленням гро- мадян України, розробляти і впроваджувати фольклорну арттерапію тощо. Слід продовжи- ти й розширити практику введення подвійних спеціальностей, яка гарно себе зарекомендува- ла і сприяє працевлаштуванню випускників. Я не заперечую інтеграції української науки у світову, але насправді виходить, що до Болон- ського процесу йшли і не дійшли, тепер освою- ємо хмарні технології. На моє глибоке переко- нання, треба насамперед плекати національну систему наукових знань, незалежну й затре- бувану в світі. Цілком підтримую концепцію впровадження націоцентричного навчання (до- дам – і виховання). Цю роботу вкрай необхід- http://www.etnolog.org.ua 44 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015 но починати ще з дитячого садочка, на засадах міжетнічної толерантності й компліментарності. Розробка такої концепції без участі етнологів та фольклористів видається вкрай сумнівною. Дуже хотілося б, щоб наша нинішня влада, незважаючи на умови війни, усе-таки повер- нулася обличчям до гуманітаріїв і зрозуміла, що вони в державі «недарма свій хліб їдять». Уважаю, що програма подальшого скорочення гуманітарних і народознавчих дисциплін згубно відобразиться на багатьох аспектах україністи- ки. Також зауважу, що саме завдяки зусиллям гуманітаріїв усіх рівнів за двадцять років неза- лежності сформувалося нове україномовне по- коління, яке мислить по-новому й готове стати на захист завоювань Майдану та будувати нову державу. Хочу вкотре підкреслити важливу мі- сію народознавців, без діяльності яких Україна може знову стати землею манкуртів без роду- племені, що лише чекають імперських подачок. Олександр Курочкін, доктор історичних наук, головний науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр» ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України Складається враження, що молода укра- їнська держава, яка перебуває в стані перма- нентної кризи зростання, необачно відмови- лася від керованості у сфері ідеологічного та патріотичного виховання своїх громадян. Спо- дівання на те, що все вирішиться само собою завдяки «високій» свідомості мас, є ілюзорним і наївним. Відповідальні завдання – сформу- вати українську політичну націю, гармонізу- вати міжетнічні, мовні і конфесійні відносини не може взяти на себе ні відроджена церква, ні масова культура, а лише сама держава, яка володіє відповідними інституційними, еконо- мічними і правовими механізмами. Якщо ми не хочемо жити за стандартами і моделями по- ведінки тоталітарного минулого, слід активно пропагувати й запроваджувати нові, орієнту- ючись на кращі зразки розвинених демокра- тичних суспільств. Доводиться визнати, що національно-куль- турний ренесанс українського народу, який виразно заявив про себе в перші роки набуття незалежності, коли «як гриби після дощу» ви- никали нові українознавчі інститути та кафед- ри у вишах, нові театри, музеї, професійні й аматорські художні колективи, значно пожва- вилася діяльність україномовних книговидав- ництв, преси, телебачення тощо, з часом почав «видихатися» і слабнути. Це стало особливо помітно в добу правління злочинного синдика- ту Януковича – Азарова – Табачника і К°. Діючи під диктовку кремлівських неоімперіа- лістів, керманичі Партії регіонів відкрито і по- тайки здійснювали політику, спрямовану на руйнування підвалин української держави та збереження її у стані колоніальної залежності від колишньої метрополії. Підступний план повернення України в жорсткі обійми «старшого брата», на щастя, був зірваний звитяжною боротьбою героїв Революції гідності, що сколихнула всю країну на рубежі 2013–2014 років. Тисячі людських життів, які довелося заплатити українському суспільству за право жити у вільній від ко- рупції і кланово-олігархічного диктату справ- ді європейській країні зобов’язують і владу, і народ вибудувати нову модель державного устрою, сформувати нову філософію міжнаціо- нальних і міжлюдських взаємин. Гуманітарні проблеми – невід’ємний ком- понент соціально-економічних проблем. Не- зважаючи на всі перепони, сьогодні треба подбати про те, щоб оздоровити всі аспекти духовного життя нашої країни, виробити дієву стратегію згуртування української політичної http://www.etnolog.org.ua 45 Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства... нації. Важливим державотворчим чинником у цих процесах покликані стати вітчизняні гуманітарні науки. Назріла проблема відно- вити й значно розширити обсяг викладання в середній і вищій школі таких народознавчих дисциплін, як «Етнологія», «Фольклористи- ка», «Культурна антропологія», «Українознав- ство», «Культура та побут національних мен- шин України», «Порівняльна етнологія країн Європи», «Етнополітологія» тощо. Скоорди- нована і планомірна робота в науковій, педа- гогічній, видавничій та інформаційній сферах, спрямована на всі верстви населення, особли- во молодь, дозволить значно зміцнити «чуття єдиної української родини». Вивчаючи й пропагуючи культурні досяг- нення та історичний досвід усіх етнічних спіль- нот України, вітчизняна академічна і вишівська гуманітаристика зобов’язана перебудуватися «на марші» для повноцінного входження в євро пейський і світовий науковий простір. Обговорювані на нашому зібранні пробле- ми варто підняти на рівень спеціальної тема- тичної конференції або парламентських читань у Верховній Раді України. Тетяна Руда, доктор філологічних наук, завідувач відділу кінознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України Етнологія (цю галузь науки називали ще «етнографією», «народознавством» тощо) має в Україні давні й міцні традиції. Її розвиток пов’язаний з іменами таких відомих учених, як П. Чубинський, І. Франко, В. Гнатюк, В. Шу- хевич, Ф. Вовк та ін., з діяльністю наукових товариств, комісій, кабінетів і музеїв (у 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. таким центром стала очолювана А. Лободою «Етнографічна комісія»). З початком сталінських репресій ці традиції, як ми пам’ятаємо, були трагічно обір- вані, а етнографічна діяльність занедбана. Відродження її відбулося в повоєнний час завдяки зусиллям М. Рильського (який у 1942 р. був призначений директором Інститу- ту народної творчості і мистецтва АН, нині – ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України), К. Гуслистого та ін. Звісно, ідеологічні об- меження гальмували деякі напрями, але роз- робка ряду важливих проблем (етногенез, етнокультурні зв’язки українського народу, особливості господарської діяльності україн- ців, громадянського та сімейного побуту, мате- ріальна культура окремих історико-культурних регіонів тощо) принесла вітчизняній науці по- мітні успіхи. У роки незалежності історіографічна база української етнології значно розширилася за рахунок публікації (тобто введення до нау- кового обігу) праць дореволюційних авторів і вчених 1920–1930-х років, чия наукова спад- щина (цілком або частково) була в радянський період недоступною за ідеологічними мотива- ми (П. Чубинський, Ф. Вовк, Т. Рильський, М. Сумцов, І. Огієнко та ін.). У цей час, поряд з вивченням «традиційних» об’єктів (народне житло, одяг, їжа, промисли, прикраси та ін.), зростає інтерес до культури і побуту міського населення, а також до субкультур деяких соці- ально-професійних і вікових груп; з’являються праці на стику етнології та інших наук (етнопе- дагогіки, етнопсихології, етнополітики тощо). Велику увагу етнологи й фольклористи при- діляють способу життя і культурі різних етно- сів, що живуть на території України (поляки, чехи, словаки, естонці, німці, вірмени та ін.), а також проблемам українського зарубіжжя. Зокрема, вивчаються процеси міжетнічних культурних зв’язків та їх наслідки. Нерідко ця проблематика досліджується паралельно етно- логами і фольклористами: наприклад, майже http://www.etnolog.org.ua 46 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015 одночасно були захищені дисертації, присвя- чені кримськотатарській ліричній пісенності й народному костюму кримських татар. Дослі- дження побуту, матеріальної та духовної куль- тури етносів, що населяють нашу країну, має не лише наукове, а й політичне значення, сприяє взаєморозумінню народів, їх консолідації. У вітчизняній етнології на різних етапах складалися творчі об’єднання (неформальні або засновані на формальних структурах), що мають ознаки наукової школи (групи дослід- ників, поєднаних ідеями, методиками, тра- диціями, що під керівництвом ученого-лідера координують свою діяльність). Згортання етнологічних студій, послаб- лення позицій етнології (наприклад, відмова від неї як вишівської дисципліни, ліквідація кафедр) означало б переривання плідних тра- дицій, що тягнуться з минулого, занепад нау- кових шкіл, руйнування системи підготовки висококваліфікованих кадрів. І – певною мі- рою – повернення тих негативних тенденцій, що призвели до ліквідації етнографічних зак- ладів у найтяжчий період тоталітаризму. Сьогодні етнологія (в англомовних краї- нах – «соціальна антропологія», «культурна антропологія») широко розвинута в багатьох країнах світу. У Європі плідна теоретич- на і практична робота ведеться в більшості держав – Німеччині, Франції, Фінляндії, Польщі, Словаччині, Македонії та ін. Так, у Болгарії в системі Академії наук існує Ін- ститут етнології та фольклору (реорганізова- ний на основі Інституту етнології й Інституту фольк лору) з Етнологічним музеєм БАН. Він, зокрема, видає журнали «Български фолклор», «Известия на Етнографския ин- ститут и музей», у яких публікуються і праці іноземних, у тому числі українських, учених (один з випусків «Български фолклор» при- свячений Україні). Наші етнологи і фольклористи здавна під- тримували зв’язки із зарубіжними науковими інституціями (участь у з’їздах і конференці- ях, читання спецкурсів, спільні наукові про- екти тощо). Ці взаємини мали б розвиватися, зважаючи на геополітичний вектор України, згортання ж у нашій країні цієї галузі нау ки свідчитиме про послаблення міжнародних зв’язків. Леся Мушкетик, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник відділу зарубіжної фольклористики ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, голова Національної асоціації україністів Українська етнологічна наука, що вивчає народну культуру (етнографію і фольклорис- тику), нараховує понад півторасотрічну іс- торію свого розвитку. Вона дала світові бага- то видатних учених, які підготували чимало ґрунтовних синтетичних та інших праць, що дозволили зберегти цінності культурної спад- щини українського народу – як матеріальні, так і духовні. Нині в Україні діє ціла мережа етнологічних осередків, починаючи від акаде- мічних інститутів та університетів і закінчу- ючи регіональними та локальними скансена- ми тощо, публікується великий масив збірок, моно графій, альбомів та інших досліджень з народознавства. Народна культура є основою національної культури; свого часу вона ввібрала символі- ку та поняття народної культури. У наш час, надто на теренах України як постколоніальної держави, у сучасних складних політичних, економічних та військових умовах українська етнологічна наука відстоює принципи гурту- вання, єднання народу України, доформуван- ня українців як нації, виховання толерантності до інших народів. http://www.etnolog.org.ua 47 Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства... Етнологічна наука загалом у час світової глобалізації допомагає збереженню власної ідентичності, розвою культури місцевих спіль- нот, на яких і тримається ідентитет, самоусві- домлення себе носієм певної культури. Укра- їнська наука, що вивчає феномени подвійної, потрійної ідентифікації, географічних, мовних, ментальних кордонів і меж, питань міграції та асиміляції, сприяє вирішенню багатьох націо- нальних проблем, які виникають у сучасному суспільстві, зокрема, на Півдні та Сході Укра- їни, на Закарпатті. Неабияким є значення етнології в збере- женні традиційної української культури. На- гальною є справа збирання, систематизації й опису предметної етнографії та фольклору, явищ, які сьогодні швидко зникають, тощо. Водночас в Україні стрімко розвивається етнологія сучасності, яка займається вивчен- ням проб лем трансформацій, що відбуваються в різних прошарках населення, зокрема селян- ства, вікових та інших категоріях, особливо молоді; питаннями сучасної екології, релігії, що також гостро постали в нинішній Україні. Етнологія широко застосовує сучасні наукові методи – накопичення матеріалів на електрон- них носіях, метод глибоких інтерв’ю, усної іс- торії, у якій значною мірою задіяний фольклор як духовна спадщина народу, вияв його куль- турної пам’яті, культурного коду нації. В інших країнах етнологічна спеціальність поглиблюється і шириться, адаптує кращі до- сягнення соціальної та культурної антрополо- гії. Зокрема, в Угорщині за останнє десяти- ліття розширилася мережа університетської освіти. У багатьох вищих навчальних закла- дах існують Інститути етнографії / етнології, куди входять відповідні кафедри. Наприк- лад, крім кафедр етнографії та фольклору, є кафедри етнографії та культурної антрополо- гії в містах Печ та Сеґед. В угорських вишах читають відповідні курси, існують спеціаль- ності «Етнологія» та «Антропологія», також створено програму з підготовки спеціалістів (малий докторат), PhD та ін. Нині на своєму сайті Печська кафедра ставить перед собою завдання «підготувати спеціалістів, які воло- діють теоретичними і практичними знаннями в царинах культури та суспільства, уміють з методологічних поглядів потрактувати явища повсякденного життя, минулого і нинішнього стану угорської та європейської культури, а також культуру позаєвропейських спільнот. Відповідно на кафедрі заакцентовано такі три основні напрями: етнографія / європей- ська етнологія, фольклористика – релігія / менталітет, культурна антропологія. Під час навчання основна увага поступово спрямову- ється на теоретичні, методологічні та етно- графічні знання, які уможливлюють аналіз культури і суспільства. Нашою метою є таким чином зробити відкритішою етнографічну на- уку, тобто збільшити шанси наших випуск- ників на ринку праці. Згідно з нашим попе- реднім досвідом значна частина випускників кафедри етнографії та культурної антрополо- гії Печського університету змогла влашту- ватися в дослідницьких інститутах, музеях, закладах культури та освіти (загальних та се- редніх школах, художніх школах викладача- ми, що ведуть різноманітні дисципліни і кур- си). Водночас з боку офіційних і громадських установ, організацій та туристичних закладів також спостерігається потреба в спеціалістах, які б зналися на механізмах функціонування культури, проблемах сучасного угорського суспільства і культури, а також на суспільних проблемах і глобальних суспільних процесах» (див.: http://neprajz.btk.pte.hu/menu/25). У системі Угорської академії наук у межах Центру гуманітарних наук діє Інститут етно- графічних досліджень, Інститут музико- знавства та ін., де вивчаються народознавчі та крає знавчі проблеми. Славну традицію має Угорське етнографічне товариство, Етно- графічний музей у Будапешті, широко субси- дійований державою Дім традицій у Буда- пешті, що виконує посередницьку роль між наукою та громадськістю, широкими аматор- ськими колами. В Угорщині підготовлено фундаменталь- не синтетичне видання (найбільше за всю іс- http://www.etnolog.org.ua 48 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015 торію) з етнології – «Угорська етнографія у восьми [фактично – дев’яти. – Л. М.] томах» (1988–2011), деякі розділи книг якого є, по суті, окремими монографіями. Крім того, тут укладено десяти томний Каталог угорських казок, Угорський етнографічний атлас та ін., готується Енциклопедія угорського фольк- лору та англомовна енциклопедія Угорської народної культури. Видання – збірки, моно- графії, серії, часописи – перевершили за кіль- кістю всі публікації минулих років. Георгій Кожолянко, доктор історичних наук, професор кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Ситуація в Україні, у її вищій школі й зага- лом у гуманітарній сфері надзвичайно складна та небезпечна. Більшість керівництва у вишах нашої дер- жави та й у Міністерстві освіти і науки «дуже задоволена» новим Законом України «Про вищу освіту», який Верховна Рада прийняла 2014 року в редакції регіонала Балоги. Проте очевидна недосконалість цього закону. Можна багато говорити про його недоліки, однак сьо- годні йдеться не про це (хоча закон треба тер- міново обговорювати і змінювати), а про ситуа- цію, що склалася з викладанням етнології і з гуманітарною справою в країні. Слід зауважити, що наш північний сусід (керівництво Росії) неспокійно спостерігає за тими революційними процесами, які відбува- ються в Україні впродовж останніх двох років. Для пропаганди російської національної ідеї у світі спільно з Російською православною церк- вою розроблено спеціальні програми, на що ви- трачається щорічно понад 2 млрд доларів. Зупинимося на подіях, що відбуваються в Чернівецькому національному університе- ті імені Юрія Федьковича, вчена рада якого долучена до формування гуманітарного про- стору. Наслідком тенденційності в керівництві факультетом історії, політології та міжнарод- них відносин за останні два роки є те, що мені довелося звернутися з листами до різних ін- станцій і вказати на кричущі факти зміни нав- чальних курсів навантаження і проросійського впливу на університет загалом та на окремі факультети. В Університеті було ліквідовано спеціаль- ність «Українознавство» (педагогічний фа- культет), яку отримували студенти цього фа- культету паралельно з іншими професіями. Вони могли працювати в школах і викладати українознавство. Це щодо практичного зна- чення, а щодо світоглядного, то годі й говорити. На факультетах Університету і кафедрі етно логії, античної та середньовічної історії, де я працюю понад сорок років, серед керів- ництва домінують проросійські настрої і від- буваються, починаючи з вересня 2013 року, негативні (щодо україністики) зміни. На факультеті ліквідовано спеціальність «Етно- логія», хоча студенти охоче здобували її від 2002 року. Чотири випускники із цієї спеці- альності захистили кандидатські дисертації, а один – докторську. За ініціативою в. о. завідувача кафедри М. Чучка почалася деукраїнізація навчаль- них курсів. Під приводом ліквідації спеціаль- ності «Етнологія» було припинено читання всіх спецкурсів і курсів самостійного вибору студентів. Це, зокрема, курси: «Матеріальна культура українців» (читався ще до введення спеціальності «Етнологія» з 1983 р.), «Культу- ра та побут населення Карпат», «Громадський та сімейний побут українців», «Календарна обрядовість українців», «Етнографія Букови- ни» та ін. http://www.etnolog.org.ua 49 Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства... Про регацію етнологічної тематики при за- твердженні магістерських робіт свідчить заява в. о. завідувача кафедри М. Чучка: «Відтепер етнологічна тематика на кафедрі не буде існу- вати і потрібно обирати тему із середньовічної історії». І це, зважаючи на те, що етнологічна тематика є однією з основних на нашій кафед- рі, а етнологія за робочим планом належить до основних соціально-гуманітарних (перший блок дисциплін) предметів. Доречно нагадати, що останні п’ятдесят років не поставало пи- тання про недоцільність розробки студентами етнологічних тем. Я звернувся з листом до Міністра освіти і науки України п. С. Квіта. Прийшла від- повідь з департаменту Міносвіти, підписана директором Ю. Коро вайченком (лист 4/4-21- 1156-14 від 30 травня 2014 р.), у якому нічо- го не згадувалося про мої думки і пропозиції щодо повернення спеціальності «Україно- знавство» та щодо небезпеки посилення про- російського впливу на навчальний процес в українських університетах. У листі зазначалося, що спеціальність «Етнологія» відсутня в «Класифікаторі про- фесій ДК 003:2010» і що введення нових (чому спеціальність «Етнологія» нова, якщо вона раніше існувала?) спеціальностей «мож- ливе лише за наявності відповідної профе- сійної назви роботи в Національному кла- сифікаторі України, за якою визначається професійна кваліфікація випускника вищого навчального закладу». Процеси «витискання» етнології з нашо- го Університету і закриття кафедри тривали. Було ліквідовано викладання етнології Украї- ни на філософсько-теологічному факультеті, а також при підготовці політологів і країнознав- ців. Зрозуміло, чому проросійськи налашто- вані керівники факультетів і кафедр нашого Університету зі схваленням зустріли новий Закон України «Про вищу освіту», який надає незалежність вишам у формуванні навчально- го плану, а отже, етнологію та українознавство можна буде «викинути». В. о. завідувача кафедри М. Чучко ініцію- вав також розгляд на кафедрі питання про до- цільність існування курсу «Народознавство», який читався від 1993 року. Слід нагадати, що в Україні для цього курсу було підготовлено (чотири видання за два останні десятиріччя) підручники (у Києві та Львові). За рішенням вченої ради Чернівецького національного уні- верситету вийшов друком мій підручник «На- родознавство. Україно знавство» (Чернівці, 2011 р.) Курс «Народознавство» було введено в навчальні плани (їх щорічно затверджувала методична рада факультету) факультету іс- торії, політології та міжнародних відносин з 1992/1993 навчального року. Через двадцять два роки після введення цього українознав- чого етнологічного курсу з’ясувалося, що його потрібно вилучити. З наступного року керівництво факульте- ту та кафедри зобов’язало мене змінити зміст курсу і підготувати програму нового курсу «Народознавство», який би висвітлював усі народи Європи (без українців), хоча навіть підручник з такого курсу відсутній. Доречно буде сказати, що читання курсів «Антропо- логія» (неісторичний курс), «Історія Росії» на кафедрі етнології, античної і середньовічної іс- торії чомусь не викликало питань про доціль- ність їх вивчення студентами. Зазначу, що кафедри з назвою «Етнологія» є в національних університетах України (Ки- ївському, Львівському, Івано-Франківському, Вінницькому, Одеському та ін.). В Україні (за переписом 2001 р.) українці становлять майже 80 %, отже, вона є одно- національною, або українською, державою всупереч офіційній пропаганді останніх двох десятиріч, яка нам твердила, що ми є поліет- нічною державою. Сьогодні в нашій державі для національних меншин відкриваються школи, кафед ри в уні- верситетах, де вивчаються національні мови за бюджетні кошти. Так само повинні не ско- рочуватися кафедри етнології та українознавчі курси в університетах і школах, а навпаки, – http://www.etnolog.org.ua 50 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015 відкриватитися, бо згармонізувати українське суспільство без україноцентричної освітньої політики не вдасться. Валерій Капелюшний, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка Етнологія ще з ХІХ ст. є класичною науко- вою дисципліною. У Польщі, Фінляндії, усіх франко-, іспано- та німецькомовних країнах світу її назва звучить саме як «Етно логія», а в англомовних країнах світу – як «Соціальна або культурна антропологія». В університетах України, у тому числі й в Київському націо- нальному університеті імені Тараса Шевченка, функціонують кафедри етнології, ведеться під- готовка магістрів за спеціальністю «Етноло- гія», у спеціалізованих радах по всій території України відбуваються захисти кандидатських та докторських дисертацій за спеціальніс- тю 07.00.05 – «Етнологія». У системі НАН України десятки років функціонує в Києві Інститут мистецтвознавства, фольк лористики та етнології ім. М. Т. Рильського, який очолює академік Ганна Скрипник, а також у Львові Інститут народознавства НАН України, який очолює академік Степан Павлюк. Вишівські та академічні науковці-етнологи успішно досліджують проблеми історичної етнології, етнології сучасності, етнографії, народного мистецтва, мистецтвознавства, фольклористики. Слід наголосити, що ці до- слідження стосуються проблем як української, так і зарубіжної етнології. В останні роки українські етнологи при- ступили до розробки теоретичної етнології, зокрема, української націології, мовленнєвої ситуації в містах України, урбаністики тощо. Вилучення етнології з переліку наукових спеціальностей та спеціальностей вищої освіти повністю знищить етнологічну науку, що ма- тиме негативні наслідки не лише для освітніх та наукових процесів в Україні, а й для всього українського державотворення, а також впли- не на інтеграцію України до світового співто- вариства. Юрій Русанов, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри етнології та краєзнавчо-туристичної роботи Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка Щоб не повторюватися, не буду говорити про згубність політики на закриття етноло- гічних структур вишів. Висловлю лише про- позиції. У Чернігівській області в більшості шкіл відсутні уроки з українознавства, у тому числі і в самому Чернігові. Неодноразові звернен- ня до керівництва області протягом останніх років не привели до позитивного вирішення порушеної проблеми. Така сама проблема і в Чернівецькій області. Діти в школах хочуть займатися різними напрямами українознавства, зокрема й на- писанням робіт з етнографії. Випускаючі ка- федри за спеціалізацією «Українознавство» повинні затверджувати випускні магістерські http://www.etnolog.org.ua 51 Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства... роботи на своїх кафедрах, а не передавати на історичні кафедри, як це існує у вищих на- вчальних закладах. Необхідно збільшити години на педагогічну практику з україно- знавства. Можна перейняти позитивний до- свід нашої кафедри з проведення етнографіч- ної практики на Буковині (протягом десяти років) і практикувати в інших навчальних закладах обмін студентами з вишів віддале- них регіонів. Етнографічні практики слід за- провадити на всіх гуманітарних факультетах, адже студенти влітку хочуть подорожувати, вивчати побут, звичаї та культуру України. Доцільно проводити конкурс студентських робіт з українознавства. У 2015 році в пе- релік дисциплін Міносвіти і науки України, на жаль, знову не включили українознавчі дисципліни, у тому числі й етнографію, на конкурс студентських робіт. На наш погляд, в основу навчального процесу потрібно по- ставити національно-патріотичне виховання молоді, як це було на початку 1990-х! Необ- хідно залучити до національно-патріотичного виховання молоді ветеранів, які мають досвід участі в бойових діях, наприклад, ветеранів афганської війни. Бійців, які повертаються із зони проведення АТО, також слід якнай- швидше залучити до роботи з молоддю, що дасть позитивні результати в подальшому національно-патріотичному вихованні під- ростаючого покоління. Чернігівщина є те- риторією з великими демографічними проб- лемами. Ми вже не говоримо про велику смертність серед людей літнього віку, мова йде про зникнення населених пунктів, а з ними й наших вікових традицій, тому треба повернутися до проведення комплексного їх вивчення, зокрема, й етнографічного. Школи в невеликих селах треба не закривати, а нав- паки, – відкривати, бо зникнення шкіл веде до автоматичного зникнення села разом з усією культурною спадщиною. Прикладом є територія Чорнобильської зони, де з виселен- ням людей зникли давні традиції української людності. Оксана Шевчук, кандидат мистецтвознавства, заступник директора з наукової роботи ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України Відсутність у Переліку галузей знань та спеціальностей вищої освіти етнології з-поміж історичних спеціальностей важко назвати чиї- мось недоглядом чи прикрим непорозумінням. На жаль, у сучасній амальгамі квазіреформ, різноманітних перебудовчих стратегій споді- ватися на принципові послідовно продумані, суспільно-корисні та ще й патріотичні кроки і рішення не доводиться. Якби ж тільки це. Річ у тім, що запропонований Перелік вступає в протиріччя з певними міжнародними докумен- тами, що їх Україна зобов’язалася виконувати в рамках діяльності Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Зокрема, 2008 року Україна приєдналася до Конвенції про охорону нема- теріальної культурної спадщини. Метою цієї Конвенції є: 1) охорона культурної спадщини; 2) забезпечення поваг до нематеріальної куль- турної спадщини; 3) підвищення рівня знань на місцевому національному та міжнародному рівнях. У цьому документі принципово важ- ливим є пункт 3, у якому під терміном «охо- рона» виписано перелік заходів, спрямованих на ідентифікацію культурної спадщини, її до- кументування, дослідження, збереження та популяризацію. Певну стурбованість культурною проб- лематикою, пов’язаною з нематеріальною культур ною спадщиною, демонструють остан- ні урядові документи, зокрема Проект розпо- http://www.etnolog.org.ua 52 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015 рядження «Про затвердження плану заходів з виконання Конвенції про охорону нематеріаль- ної культурної спадщини на 2015–2016 роки», підписаний Прем’єр-міністром України А. Яценюком. Проект передбачає створення Міжвідомчої експертної ради та розроблення галузевих і регіональних програм з виконання цієї Конвенції. Конкретний план заходів, запропонований зазначеним документом, містить положення, реалізація яких вимагає зусиль працівників саме народознавчого профілю, що є нере- альним з урахуванням так званих останніх новацій з Переліку галузей знань та спеці- альностей. Так, пункт 1 передбачає підвищен- ня кваліфікації працівників культури, освіти, науки (і навіть державних службовців!) з пи- тань охорони культурної спадщини; пункт 3 передбачає включення до навчальних програм загальноосвітніх установ і вишів тем з вивчен- ня фольклору та етнографії; пункт 4 стосу- ється глобального питання – інвентаризації нематеріальної культурної спадщини України; пункт 5 покликаний забезпечити створення універсального обліку нематеріальної куль- турної спадщини, а також реєстру носіїв та інституцій; пункт 9 націлений на поширен- ня серед населення знань про нематеріальну культурну спадщину на радіо і ТБ, у ЗМІ; пункт 13 вказує на необхідність залучення фахівців-експертів до консультативно-дорад- чих органів (відомо, що нині зросла вага дум- ки експертів). Реалізація на державному рівні цих заходів вимагає наявності відповідного фахового ре- сурсу, виконавців – освітніх і наукових праців- ників народознавчого вишколу, і зрозуміло, що йдеться про фольклористів і етнологів. Ця ка- тегорія фахівців спроможна виробити, здійс- нювати й утверджувати відповідну до вимог Конвенції «спільну політику», спрямовану на підвищення ролі в суспільстві нематеріальної культурної спадщини і сприяти, таким чином, її збереженню, дослідженню та популяризації, а також зміцненню міжнародного авторитету України. Учасники семінару: 1. Виступ П. Чернеги. В. Борисенко, М. Глушко, М. Сополига, І. Павленко. 2. Виступ М. Сополиги. 3. Перший ряд: В. Кушнір, Л. Мушкетик, О. Курочкін. Другий ряд: О. Шевчук, Т. Руда, М. Бех, Н. Стішова. Київ. 04.03.2015 р. 1 3 2 http://www.etnolog.org.ua

Семінар про перспективи підготовки кадрів з народознавства та координацію дослідницької діяльності

Репозитарії

Схожі ресурси