«Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму)
Те, що з нами відбувається, важливіше за нас самих. К/ф «Така пізня, така тепла осінь»
Gespeichert in:
| Datum: | 2015 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2015
|
| Schriftenreihe: | Народна творчість та етнологія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201739 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) / О. Ямборко // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 124-128. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-201739 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2017392025-01-30T10:21:55Z «Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) Ямборко, О. Ювілеї. Наукові та мистецькі події Те, що з нами відбувається, важливіше за нас самих. К/ф «Така пізня, така тепла осінь» 2015 Article «Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) / О. Ямборко // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 124-128. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201739 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї. Наукові та мистецькі події Ювілеї. Наукові та мистецькі події |
| spellingShingle |
Ювілеї. Наукові та мистецькі події Ювілеї. Наукові та мистецькі події Ямборко, О. «Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) Народна творчість та етнологія |
| description |
Те, що з нами відбувається, важливіше за нас самих.
К/ф «Така пізня, така тепла осінь» |
| format |
Article |
| author |
Ямборко, О. |
| author_facet |
Ямборко, О. |
| author_sort |
Ямборко, О. |
| title |
«Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) |
| title_short |
«Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) |
| title_full |
«Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) |
| title_fullStr |
«Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) |
| title_full_unstemmed |
«Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) |
| title_sort |
«тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Ювілеї. Наукові та мистецькі події |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201739 |
| citation_txt |
«Тіні забутих предків»: нехудожні аспекти знаковості (до 50-річчя створення фільму) / О. Ямборко // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 124-128. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT âmborkoo tínízabutihpredkívnehudožníaspektiznakovostído50ríččâstvorennâfílʹmu |
| first_indexed |
2025-07-17T09:09:25Z |
| last_indexed |
2025-07-17T09:09:25Z |
| _version_ |
1837884630104014848 |
| fulltext |
124
«ТІНІ зАБУТИХ ПРЕДКІВ»:
НЕХУДОжНІ АСПЕКТИ зНАКОВОСТІ
(до 50‑річчя створення фільму)
Ольга Ямборко
Мистецтву прагматичне суспільство зазви-
чай відводить роль трансцендентного медіато-
ра, бо його матеріальний текст породжує без-
ліч відчутних, а також невловимих емпіричних
контекстів, що їх достоту не під силу осягнути
ні практикам, ні теоретикам. Природа мис-
тецького твору має власну програму і доціль-
ність, не передбачену самим автором, суть якої
розкривається поступово, з плином часу.
Фільм «Тіні забутих предків» уповні відпо-
відає цій феноменології. В історії українсько-
го кіно його розглядають як знакове явище.
Комплексно, тут можна виокремити кілька
аспектів: мистецький, соціокультурний, істо-
ричний і «біографічний». Усі вони були вже не
раз окреслені, хоча художня складова фільму
все-таки більше акцентована. З цього поста-
ло українське поетичне кіно як окремий на-
прям і стиль режисера Сергія Параджанова,
як творчий метод. Водночас «Тіні...» неспо-
дівано стали маніфестом шістдесятництва як
громадського руху в Україні, понад те – «цей
поетичний фільм про любов Івана та Марічки»
Богуслав Бакула називає «чи не найуславлені-
шим політичним фільмом комуністичної імпе-
рії 60-х років» [2, c. 251].
Зрештою, саме першоджерело – одно-
йменну повість Михайла Коцюбинського –
також можна вважати певним політичним кро-
ком, у якому розділена між імперіями Україна
пізнавала саму себе. Відтак, «забуте Богом і
людьми» село на Гуцульщині – Криворів-
ня – уже на початку ХХ ст. перетворилося
на «українські Афіни» – культурний осере-
док інтелігенції Галичини та Правобережжя,
за яким не забувала пильно наглядати вла-
да [1, c. 16–21]. Започаткована з легкої руки
етнографа Володимира Гнатюка, ця традиція
«криворівнянських» вакацій пережила сво-
їх творців і продовжилась у другій половині
ХХ ст., з приходом нового покоління нео-
фітів, яких привели у Карпати «Тіні забутих
предків» М. Коцюбинського. Символічність
такого жесту долі надто очевидна аби зали-
шитися непоміченою. Вона має кілька сюже-
тів і девіз, закарбований назвою повісті, що
визначив напрям наступних рефлексій укра-
їнського поетичного кіно 1960–1970-х років.
Рішення Київської кіностудії художніх філь-
мів ім. О. П. Довженка (нині – Національ-
на кіностудія художніх фільмів ім. Олександ-
ра Довженка) екранізувати саме цю повість
Коцюбинського до його сторічного ювілею
можна пояснити її «надійністю», адже драма-
тично-мелодраматична історія про нещасливе
кохання вбачалася пасторальною картиною
з гуцульським декором і карпатськими крає-
видами. Це очікувано міг бути конвеєрний
зразок провінційного респуб ліканського кіно з
національним колоритом без претензії на щось
більше. Ніхто не сподівався та й не вимагав
особливо «креативного» результату. Крім са-
мих авторів. Фільм довірили знімати режи-
серу Сергію Параджанову, у доробку якого
були як художньо-ігрові сюжети з елемента-
ми сільського фольклору, так і документаль-
ні зразки актуального на той час агітпропу.
Осмислення народної культури в повномет-
ражних картинах Параджанова, створених
до «Тіней...», вкладалося в загальноприйняту
для радянського кіно схему, яка утверджувала
програму «прогресивного» – соціалістичного
Те, що з нами відбувається, важливіше за нас самих.
К/ф «Така пізня, така тепла осінь»
http://www.etnolog.org.ua
125
Ювілеї. Наукові та мистецькі події
способу життя на тлі «пережитків» тради-
ційного, низового лубка («Перший парубок»,
«Українська рапсодія»). Оператор Юрій Іл-
лєнко, випускник ВДІКу, перейшов на студію
Довженка з Ялтинської кіностудії, маючи за
плечима успішний дебют – стрічку «Прощай-
те, голуби» (1960), що продемонструвала його
хист до сучасних форм у трактуванні та манері
московської кіношколи.
Ніщо не провіщало бунту, яким стали «Тіні
забутих предків» для знімальної групи, студії,
критиків, глядача – радянського кіно як сис-
теми та українського кіно зокрема. Останнє –
повернуло собі голос у культурно-мистецькому
процесі далеко за межами республіканського
дискурсу.
Бунтарство тоді було на часі і у тренді єв-
ропейського кіно, хоча мотиви його різнилися.
Західноєвропейська кінематографія 1960-х
років, реагуючи на зміну поколінь, опонувала
застарілому буржуазному укладу та досліджу-
вала людину в умовах споживацької гонитви за
новими благами індустріальної епохи. Радян-
ський кінематограф, почасти інкорпорований
у зовнішній світ, сформував ієрархію пере-
дових і провінційних студій, на яких знімали
кіно двох типів: для внутрішнього вжитку та
з перспективою на участь у престижних між-
народних фестивалях. Поділ на «твори ужит-
кового призначення» та «виставкового» типу
був обов’язковим в усіх гілках радянського
мистецтва. Перші – виконували дидактичну
роль, жанрово популяризуючи програмні теми
розвитку соціалістичного суспільства, дру-
гі – вирішували естетично-художні завдання
в межах допустимого і становили меншість.
Можливостей для дискусій поза вузьким ар-
сеналом вироблених цензурою ідеологем не
існувало, відтак вихід самовираженню митці
знаходили в «езоповій мові», алюзіях з теми
природи, як то було в образотворчому мистец-
тві, чи в адаптаціях класики.
Сільський фольклор і народне мистец-
тво виглядали менш придатним підґрунтям
для революційного сплеску – мистецького
або ідейного. Радянський агітпроп протягом
1930–1950-х років спирався на них як на ін-
струмент поблажливого загравання й контро-
лю за національними настроями в республіках
СРСР, спускаючи їх до потрібного латентного
рівня (в українському варіанті – так званого
шароварництва). Водночас в Україні щонай-
менше з XVII ст. склалася традиція культур-
но-мистецьких «ренесансів» на народницькій
основі. «Тіні забутих предків» дали їй нове
життя і зміст в умовах радянської України
1960–1970-х років. Фільм об’єднав плеяду
молодих творців – крім режисера та опера-
тора – сценариста Івана Чендея, художників
Георгія Якутовича та Івана Раковського, ком-
позитора Мирослава Скорика, акторів Івана
Миколайчука, Ларису Кадочникову, Тетяну
Бестаєву, Леоніда Єнгібарова. Консульту-
вав колектив старійшина закарпатської школи
живопису і знавець краю – Федір Манайло.
У практиці радянського кіно існувала ме-
тодика «змішаних» знімальних груп, сфор-
мованих за багато національним принципом.
У «Тінях...», з їхнім специфічним, локально
етнографічним контекстом, режисером був
вірменин, акторами – росіянки Лариса Ка-
дочникова та Ніна Алісова, грузин Спартак
Багашвілі, осетинка Тетяна Бестаєва, вірме-
нин Леонід Єнгібаров. Це стало надбанням
стрічки. В усіх своїх гранях «Тіні забутих
предків» – фільм, зітканий з контрапунктів,
боротьби протилежностей – від співпраці
режисера з головним оператором до поєднан-
ня в одній композиції різнорідних музичних
партитур, гри професійних акторів разом із
мешканцями Гуцульщини. Часом вибір роби-
ли на користь останніх – приміром, народну
актрису СРСР Наталію Ужвій у «Тінях...»
замінила стара гуцулка з-під Магурки [3,
c. 61]. Самобутність – об’єктивна прик мета
цього фільму, який показав себе світові в ори-
гінальному мовному звучанні, без дубляжу.
З огляду на табірну неавтономність України
в межах СРСР, така позиція режисера, навіть
для сучасності з її мовними спекулятивними
підходами, виглядає прогресивним ідейним
кроком, але передусім йшлося про мову як
http://www.etnolog.org.ua
126
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
самоцінний виражальний засіб, що донині є
рідкісним явищем для кіно в цілому. Приклад
«Тіней...» увиразнюється й на тлі сучасного
українського кіно, мовна культура виконання
якого значно поступається за переконливістю
і пластичними можливостями візуалізації.
«Тіні забутих предків» ще на етапі створен-
ня стали апокрифом, що породив низку сюже-
тів, започаткувавши як своєрідний окремий
жанр цілу інсайдерську традицію билиць-не-
билиць про українське поетичне кіно. Це було
в дусі часу та в характері творців цього явища,
які апріорі ставали містифікаторами. Перший і
найбільший з них – Сергій Параджанов. Лю-
дина-феєрія, людина-оркестр та, за визнанням
кінокритиків, харизматичний виразник кіно-
постмодернізму світового масштабу. Маючи
талант бачити красу речей і надавати їм нового
змісту, Параджанов доповнював фільм недо-
речними в теорії та органічними на практиці
елементами. До них можна зарахувати фоно-
граму «Вербової дощечки» у хоровому вико-
нанні, що йшла врозріз із композиторською
концепцією партитури фільму, вигаданий об-
ряд з ярмом у весільній сцені, загалом – мане-
ру фільмування і збору матеріалу, які спанте-
личили кіногрупу і ставили під сумнів, на їхню
думку, успішність завершення проекту [див.:
3]. Водночас саме Параджанов мало не за-
шкодив своєму, як він казав, «геніальному
фільмові», зробивши ставку на кліше під час
вибору актора на головну роль. «У Івана об-
личчя – шабля!» [3, с. 41]. Такому баченню
режисера більше відповідала кандидатура все-
союзної зірки Геннадія Юхтіна з московського
Державного театру кіноактора, ніж 23-річного
студента без досвіду.
Відсутність в українському кіно 1950–
1960-х років повноцінного акторського ан-
самблю, здатного конкурувати на екрані із
зірками з метрополії, давалася взнаки. Іван
Николайчук [3, с. 43] 1 з легкої руки Бориса
Івченка став для кіно відкриттям, рівноцінним
самим «Тіням...». Цей буковинець з Карпат
органічно та безпосередньо увійшов у фільм і
в кадр, відтак українське кіно воднораз здо-
було свого героя і кіноактора – свою зірку.
Подібний прецедент виник фактично вперше,
оскільки традиційно, віддаючи альтернативу
операторському та режисерському компонен-
там, вітчизняне кіно покладалося на акторів
театральної школи – майстрів епізоду, які
відтінювали головну партію, зазвичай викону-
вану запрошеними «величинами екрана», що
гарантувало успіх фільму в прокаті («За двома
зайцями» реж. В. Іванова (1961), «Королева
бензоколонки» реж. О. Мішуріна і М. Літуса
(1962) тощо).
Резонанс навколо прем’єри «Тіней забутих
предків» мав певні наслідки: просування філь-
му на міжнародному рівні супроводжувалося
репресіями в Україні. Перший показ у київ-
ському кінотеатрі перетворився на маніфеста-
цію з виступами молодої інтелігенції – Івана
Дзюби, В’ячеслава Чорновола та закликом
Василя Стуса: «Хто проти тиранії, встань-
те!». На перший погляд несподівано, але за-
кономірно у світлі своєї доби, фільм у кличній
мистецькій формі виразив порив покоління
1960-х років до національної самоідентифіка-
ції. Відтоді ім’я режисера постійно фігурувало
у зведеннях КДБ, що в підсумку призвело до
його арешту 1973 року. Обвинувальний вирок
містив і статтю «за український націоналізм».
Ситуація, коли твір мистецтва привертав ува-
гу карних органів до свого автора та навіть був
причиною його ареш ту чи трагічної смерті, у
той час була ординарним явищем – Параджа-
нов майже повторив долю Довженка, отри-
мавши заборону жити в Україні. Як зазначає
В. Луговський, надалі в його інтерв’ю і просто
розмовах домінували дві теми: безпідставність
покарання і абстракт на «Україна, котра злама-
ла йому життя» [3, с. 145]. Арешт Параджа-
нова, як і когорти молодих дисидентів, поряд
із вбивством Алли Горської, Володимира Іва-
сюка й утисками у вигляді заборони на про-
фесію для Івана Миколайчука, Юрія Іллєнка
та інших однодумців, склав ціну «українського
питання» у літописі радянських 1960–1970-х
років. Маючи приналежність до наймасові-
шого з мистецтв, нове українське кіно у цьо-
http://www.etnolog.org.ua
127
Ювілеї. Наукові та мистецькі події
Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих
предків» (реж. Сергій Параджанов.
Кіностудія ім. О. Довженка. 1965 р.)
Іван Миколайчук і Тетяна
Бестаєва у фільмі «Тіні
забутих предків» (реж. Сергій
Параджанов. Кіностудія
ім. О. Довженка. 1965 р.)
Іван Миколайчук і Лариса
Кадочникова у фільмі «Тіні
забутих предків» (реж. Сергій
Параджанов. Кіностудія
ім. О. Довженка. 1965 р.)
http://www.etnolog.org.ua
128
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
му контексті підлягало системному нищенню
та критиці. Методики, застосовувані на ло-
кальному рівні, переходили в широкі дискусії
всесоюзного масштабу – поряд з фізичною
ліквідацією артефактів, репресивний апарат
апелював до мистецтвознавчого аналізу як за-
собу засудження, застереження і визначення
допустимих меж для будь-яких нових творчих
ініціатив. Приміром, у 1972 році була проведе-
на мистецтвознавча експертиза гобелена львів-
ської художниці Стефанії Шабатури «Кассанд-
ра» для оцінки його ідейного змісту, аналізу
художньої символіки, відповідності поемі Лесі
Українки і з’ясування прихованих смислів ак-
туальної тематики [4]. У випадку з «Тінями...»
та іншими фільмами поетичної школи, сам на-
прям піддавався публічній теоретичній критиці
на шпальтах рупора радянського кінематогра-
фа – видання «Искусство кино». Надрукована
в ньому 1970 року стаття Михайла Блеймана
«Архаїсти чи новатори?» мала на меті «фахо-
во» обґрунтувати приреченість цієї школи, вба-
чаючи в ній сліпу фазу розвитку кіно внаслідок
відмови від принципів реалізму. «Тіні забутих
предків» опинилися в епіцентрі тієї критики як
твір, що спровокував процес. Для радянської
системи початку 1970-х років було очевидним,
що фільм є виразником не просто нової кіно-
школи, а свого часу, кон’юнктура якого зму-
шувала шукати себе у зверненні до традицій,
народного фольклору, і це несподівано дало
революційний результат, зокрема й ідейно-цін-
нісний, причому не в прямій, а опосередкованій
формі – суто художніми засобами.
Історія українського кіно веде відлік «до» і
«після» «Тіней забутих предків». За п’ятдесят
років від часу створення стрічки поетична
школа встиг ла постати та згаснути. Сьогодні
вітчизняне кіно опинилося у стадії застою, з
тією самою проб лематикою, що і півсторіччя
тому. Апелювання до «Тіней...» – чи то вира-
жально, чи номінально (фільм «Тіні незабутих
предків» реж. Л. Левицького (2014)) – наразі
не дає еволюційного поштовху.
Для європейського кінематографа фільм
став рубіконом, захопивши екран експре сією
«Диких вогненних коней» 2, тож у цьому кон-
тексті йдеться про художні аспекти його зна-
ковості. Відлуння стрічки раз у раз проглядає
в сучасному кіно, породжуючи майже одно-
стайне захоплення, але різний результат й очі-
кування нового – рівноцінного явища.
1 Справжнє прізвище актора. Він змінив його на Миколайчук, коли готувалися титри до «Тіней…».
2 Назва «Тіней забутих предків» в іноземному прокаті.
1. Арсенич П. Криворівня в житті і творчості
українських письменників, діячів науки й куль-
тури / П. Арсенич. – ІваноФранківськ : Нова
Зоря, 2000. – 152 с.
2. Бакула Б. Українське кіно і тоталітаризм.
«Тіні забутих предків» Сергія Параджанова /
Б. Бакула // Поетичне кіно: заборонена школа. –
К. : АртЕк, 2001. – С. 250–260.
3. Луговський В. Параджанов: невідомий маест
ро / В. Луговський. – К. : Академія, 1998. – 176 с.
4. Львівська мисткиня Стефанія Шабатура:
сучасний погляд на кримінальну справу 1972
року [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.cdvr.org.ua/content.
5. Петровський М. Гуцульська поема / М. Пет
ровський // Поетичне кіно: заборонена школа. –
К. : АртЕк, 2001. – С. 27–30.
http://www.etnolog.org.ua
|