Хата на Пріорці

Хата на Пріорці

In August 1859, upon coming to Kyiv, Ukrainian poet Taras Shevchenko has settled for fortnight in a small house in Kyiv suburb called Priorka. This house was preserved and the museum exhibition was arranged there. It was the last poet’s visit to Ukraine, he was 45, and on August 14 he left his nativ...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2007
1. Verfasser: Наумова, Н.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Schriftenreihe:Народна творчість та етнографія
Schlagworte:
Музеї України
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20192
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Хата на Пріорці / Н. Наумова // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 42-48. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-20192
record_format dspace
spelling irk-123456789-201922011-05-23T12:03:17Z Хата на Пріорці Наумова, Н. Музеї України In August 1859, upon coming to Kyiv, Ukrainian poet Taras Shevchenko has settled for fortnight in a small house in Kyiv suburb called Priorka. This house was preserved and the museum exhibition was arranged there. It was the last poet’s visit to Ukraine, he was 45, and on August 14 he left his native land forever. Visitors may become acquainted here with Kyiv atmosphere of the 19th century, it is reproduced in a 150/year old house, see a 400/year old oak tree under which the poet liked to have rest, get closer to the soul of Taras Shevchenko. 2007 Article Хата на Пріорці / Н. Наумова // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 42-48. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20192 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Музеї України
Музеї України
spellingShingle Музеї України
Музеї України
Наумова, Н.
Хата на Пріорці
Народна творчість та етнографія
description In August 1859, upon coming to Kyiv, Ukrainian poet Taras Shevchenko has settled for fortnight in a small house in Kyiv suburb called Priorka. This house was preserved and the museum exhibition was arranged there. It was the last poet’s visit to Ukraine, he was 45, and on August 14 he left his native land forever. Visitors may become acquainted here with Kyiv atmosphere of the 19th century, it is reproduced in a 150/year old house, see a 400/year old oak tree under which the poet liked to have rest, get closer to the soul of Taras Shevchenko.
format Article
author Наумова, Н.
author_facet Наумова, Н.
author_sort Наумова, Н.
title Хата на Пріорці
title_short Хата на Пріорці
title_full Хата на Пріорці
title_fullStr Хата на Пріорці
title_full_unstemmed Хата на Пріорці
title_sort хата на пріорці
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2007
topic_facet Музеї України
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20192
citation_txt Хата на Пріорці / Н. Наумова // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 42-48. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv AT naumovan hatanapríorcí
first_indexed 2025-07-02T20:52:44Z
last_indexed 2025-07-02T20:52:44Z
_version_ 1836569922170257408
fulltext 4444 2222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 * Надія НАУМОВА ÕÀÒÀ ÍÀ ÏвÎÐÖ² Здавна Київ славився своїми околицями, історія яких, так само, як і історія літописного центру, сягає глибини століть. Розвиваючись разом із містом і поволі вливаючись у нього, вони проте зберігали власну своєрідність, ха� рактерні топоніми, самобутні традиції, не під� даючись асимілятивному впливові урбанізації. Північна околиця Києва, Пріорка, що є продовженням Куренівки, з’явилась на карті Києва у ХVІІ ст. Автор видання “Описание города Киева” (М., 1868) М. Закревський зазначає, що назва місцевості походить від слова “пріор” 1. Землі ці колись належали Ми� колаївському домініканському монастиреві, що знаходився на Подолі, якраз навпроти Фролівського, і католицькі пріори мали тут свою резиденцію, яку місцеві жителі називали “замок”. Звідси й походять топоніми Замко� вище та вулиця Замковецька. Перший опис Пріорки як місцевості був зроблений гене� ральним провідником зазначеного монастиря Петром Розвадовським, у ньому згадується село Яцківка, залишки млина та вірменської церкви (у часи переслідувань вірмени отрима� ли тут земельну ділянку). Назва поселення Яцківка, що передує Пріорці, також пов’яза� на із братами католицького домініканського ордену, які оселилися у Києві ще за князів� ських часів і заклали костьол поблизу Оболо� ні. Під час навали орд Батия братія змушена була покинути місто, і святий Яцек, рятуючи скульптуру Божої Матері, переправився через Дніпро та привіз її до Львова, де вона зберіга� ється донині. Так поетично розповідає про це давня домініканська легенда 2. У люстрації Київського воєводства зафік� сована скарга жителів Пріорки на монахів до� мініканського монастиря у зв’язку із заборо� ною користуватися лісами та пасовищами. У другій половині ХVІІ ст., після визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницько� го, частина земель, що належала католикам, була передана Київському братському монас� тирю, і таким чином Сирець, Куренівка та Хата на Пріорці (до реставрації) 4444 3333 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии Пріорка перейшли у власність Київського ма� гістрату, а магістратські селяни мали платити оброк на користь міста. Згодом посполиті се� ляни підняли питання про надання їм статусу київських міщан. Передмістя було офіційно введено до меж міста в 1834 р., тому пізніше кияни тлумачили назву “Пріорка” по�своєму, виводячи її із слова “приорати”, тобто приєд� нати до міста. Спеціалізацією околиці завжди залишалося городництво, садівництво, ягідництво, вино� градарство. Місцеві жителі займалися цим ще донедавна: вирощували редиску, салат, огірки, помідори, баклажани та продавали їх на база� рах. Процвітало тут і кустарне виробництво: гончарство, бондарство, люди тримали вино� курні та варили пиво. Було на Пріорці й кіль� ка відомих дач: Бернера, Бражника, Шуль� женка, а також садово�городнє підприємство Крістера (нині на його території знаходиться квітництво “Троянда”). Уся Пріорка, що про� стяглася від Петропавлівської площі (нині ву� лиця Фрунзе) до дачі Кинь�Грусть (біля су� часної площі Шевченка), умовно поділялась на райони; серед місцевого населення топоніми на їх позначення побутують й донині: Замко� вище, Западинка, Жеребівщина, Мушанка, гори Ліпінка та Білицька, Сукачів Яр, Крісте� рова гірка. Тут протікали ручаї Курячий Брід, Западинський, річки Коноплянка та Мушан� ка. До наших днів збереглися промовисті наз� ви вулиць: Бондарська, Межова, Лугова, Вер� бова, Дубровицька (де ще й досі росте п’ят� надцять віковічних дубів), Берестецька, Бере� жанська, Ново� та Старо�Забарська, Мос� тицька, Білицька. Центральною була давня дорога, якою колись із Києва проїжджала кня� гиня Ольга, прямуючи на Вишгород, – це ву� лиця Вишгородська, уздовж якої стояли ошат� ні білі будиночки з ґанками та дерев’яними ві� концями. Як зазначає М. Закревський, у 1795 р. на Пріорці була збудована дерев’яна церква св. Дмитрія на пожертви місцевих купців С. Рибальського, Т. Заремби та А. Хижняка. Коли церква згоріла у 1905 р., на її місці побу� дували нову цегляну (архітектор А. Казан� ський) на честь Покрови Божої Матері. Роз� писи в храмі виконав відомий український ху� дожник І. Їжакевич. Біля церкви було велике Музей "Хата на Пріорці" (сучасний вигляд) 4444 4444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 * кладовище, знищене вже в наш час. У 1970�х рр., коли було прийнято рішення про знесення приватного сектора та цвинтаря і по� будову нового Мостицького масиву, місцеве населення сприйняло такі дії з обуренням, про� тестувало, зверталося з листами в різні інстан� ції, а потім уночі люди зібрали кістки, вириті бульдозером, і поховали їх у братській могилі біля церкви. Про це нам розповіла бабуся Ксе� ня, постійна прихожанка церкви. Знайшлися також свідомі громадяни, патріоти Пріорки, що зафотографували старі будинки. Нині ці світлини знаходяться в експозиції музею “Ха� та на Пріорці”. До речі, тоді ж у журналі “Народна твор� чість та етнографія” (1982, № 3) було надру� ковано статтю “Давня київська хата”. Її автори, працівники Музею архітектури та побуту НАН України Р. Свирида та С. Верговський, описуючи хату початку ХІХ ст., що збереглася на провулку Мостицькому, кваліфікували її як цінну пам’ятку минулої епохи, пропонуючи збе� регти для наступних поколінь, адже дерев’яні будівлі Києва зникають назавжди 3. На жаль, так і сталося – хата була зруйнована, як і реш� та (майже 200 хат), що датувалися минулим століттям і містили ознаки традиційного народ� ного житла, характерного для Київської околи� ці. Але, на щастя, на розі вулиць Вишгород� ської та Білицької ще існує дубова тинькована хата, звичайно, вже реставрована. Вона вціліла лише тому, що в ній колись зупинявся україн� ський поет Т. Шевченко. Цей будинок з’явив� ся тут у другій половині ХІХ ст., коли Київ уже забудовувався згідно з генеральним планом, з певними вимогами до житлових споруд та са� диб. У Київському міському архіві є документ “Проект на предполагаемую постройку дере� вянного одноэтажного дома в предместии При� орке по Вышгородской улице”, затверджений генерал�губернатором у 1857 р. Цей проект містить опис зовнішнього вигляду будинку, що трьома вікнами виходив на вулицю, та внутріш� нє його планування (на дві половини). У серпні 1859 р., востаннє перебуваючи в Києві, Т. Шевченко прожив у цій хаті на Прі� орці два тижні перед своїм від’їздом до Петер� бурга. Про цей період життя поета розповідає у книзі “Жизнь и произведения Тараса Шев� ченка” (К., 1882) М. Чалий, добрий приятель кобзаря, тоді інспектор Другої київської гім� назії. Перший біограф Т. Шевченка, він у роз� ділі книги, що стосується Пріорки, використо� вує спогади господині хати Варвари Пашков� ської, записані її сестрою, Стефанією Крапіві� ною (літературний псевдонім, за чоловіком – Лобода), та надруковані в газеті “Пчела” (1875, № 42). В. Пашковська, що літувала в 1859 р. із сім’єю на Пріорці, продиктувала ці спогади ще 1862 р., описавши своє перше вра� ження від зустрічі з поетом, який чи то за по� радою когось із знайомих, чи то просто так за� вітав до її будинку і на питання, хто він такий і чого бажає, оригінально пояснив: “Як бачите, чоловік… йшов, йшов, бачу – хатка стоїть, не то панська, не то мужицька, біла�біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а на дворі дитячі сороченята сушаться та рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе, от я й за� йшов умовитися за квартиру і попросити ха� зяйку погодувати мене в борг…” 4. Варвара Матвіївна була освіченою жінкою і, безперечно, знала поезії Т. Шевченка, на� пам’ять читала “Наймичку”. Усе своє життя вона з гордістю згадувала те, що дала поетові притулок у своїй хаті. Серед відомих мемуарних матеріалів про Т. Шевченка нарис С. Крапівіної відрізняєть� ся тим, що авторка не торкається ні політич� них, ні суспільних чи літературних тем. Перед нами постає великий поет, побачений очима звичайної жінки, вона оповідає про нього з ве� ликою щирістю та симпатією, ми впізнаємо в цих спогадах його характерні звички, ніжну і вразливу душу, деякі риси особистості, уже ві� домі з інших джерел, зокрема зі “Щоденника” та поезій Кобзаря. Варвара Матвіївна згадує, що поет завжди прокидався дуже рано, “зі сходом сонця, щоб побачити, як, прокидаючись, прошумлять “на добрий день” високі тополі і пташки прощебе� чуть свій перший привіт ранку… молився і вмивався надворі, сам витягуючи собі “пого� жої” свіжої води з глибокого колодязя…”; “…в розкішні безмісячно�оксамитові темно� сині ночі Шевченко любив блукати по двору і садку майже до світанку, говорячи, що чисель� ні зірочки не пускають його в хату… Взагалі, він спав дуже мало”. Приходячи в гості до гос� подині, Тарас просив її заспівати хорошу пісню про Сагайдачного чи “Чайку” 5. Згадує мему� 4444 5555 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии аристка й про кулінарні уподобання поета: йо� го улюбленими стравами був “справжній укра� їнський борщ, затертий пшонцем та затовче� ний старим салом, вареники з гречаного бо� рошна з сиром та пшоняна каша, а до сніданку випивав чарочку, заївши її пшонцем”. До речі, спогади, опубліковані С. Крапіві� ною, не викликали особливого інтересу, а піз� ніше виникали спроби заперечити їх достовір� ність, як і сам факт проживання поета на Прі� орці. Можливо, це було зумовлене тим, що трьома роками пізніше та ж авторка надруку� вала другий нарис “Жуткий вечер в жизни Т. Шевченко”, в якому йшлося про його сто� сунки з нареченою, про які нібито він сам опо� відав В. Пашковській. Але в 1859 р., про що слушно зауважив О. Кониський, поет ще не був знайомий з Ликерою Полусмак. Не зупиняючись детально на аналізі згада� них статей, лише зауважмо, що друга справді аж занадто белетризована; авторка використала вже надруковані раніше спогади про Ликеру. Не будемо також акцентуватися на всіх аргу� ментах, викладених М. Тарасенком на користь нарису “Несколько слов о Тарасе Шевченко”, а пошлемося лише на його невелику книжечку, видану Інститутом Тараса Шевченка у 1931 р. 6 Серед тих, хто сприйняв публікацію С. Крапівіної як безсумнівний факт, був, як уже зазначалося, М. Чалий. Він не лише ввів оповідь про Пріорку в текст власної книги, а й дещо додав від себе, що для нас особливо важ� ливо як підтвердження думки: Т. Шевченко не декілька днів, а всі два тижні свого остан� нього перебування в Києві жив на квартирі у Пашковської, а не в друга�фотографа І. Гудов� ського чи у священика Ю. Ботвиновського, як стверджують деякі біографи. “Объяснившись таким образом с губернатором”, – пише Ча� лий, – “Шевченко пошел искать квартиры. Не желая поселиться в центре Киева, он от� правился на Подол и, пройдя Плоскую часть, очутился на Приорке”; “поселившись на При� орке, почти за городом, поэт странствовал стогнами Богоспасаемого города в одном и том же парусиновом пальтишке, порядком позано� шенном”; “наконец около 10 августа были по� лучены деньги, давно ожидаемые. Их принес ему по поручению жандармского полковника гимназист Маркевич” 7. Ми можемо повністю довіряти М. Чалому, бо після знайомства на квартирі їх спільного з Вихованки пансіону благородних дівиць на природничій екскурсії на дачі Бернара (Пріорка) 4444 6666 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 * Т. Шевченком друга І. Сошенка вони майже щодня спілкувалися. Цікаво, що в нарисі С. Крапівіної також міститься згадка про те, що поетові принесли гроші, а М. Чалому було відоме ім’я гімназиста, бо це був його учень. Ще один цікавий епізод зазначеного київ� ського періоду описує земляк Т. Шевченка Ф. Лебединцев, а саме – чаювання на Почай� ні, на яке поета запроси� ли друзі: “…Пили чай, розташувалися на траві, вели бесіду про красу київської природи й Ук� раїни взагалі, Шевченко захоплювався Дніпром, Почайною, виглядом Києва, Андріївською церквою, Щекавиці… А коли сонце сховалось за горами, легкий туман пішов Оболонню і вгорі на чистому небі стали показуватися то тут, то там яскраві зірки, Шев� ченко, стоячи обличчям до заходу, своїм чистим срібним, ледь тремтячим голосом заспівав свою улюблену пісню: “Ой, зійди, зійди зіронько ти вечірняя” 8. На цьому чаюванні були присутні й сам Ф. Лебединцев і М. Чалий. А Обо� лонь – це ж і є продовження Пріорки. Дуже важливі для нас також спогади М. Ча� лого про останній вечір, проведений Т. Шевчен� ком у педагога І. Юркевича�Красковського, який мешкав на вулиці Ірининській. Розповідь про цю прощальну вечірку, влаштовану Тарасові друзями, закінчується словами: “Затем, на рас� свете, забравши свою мизерию на Преварке, он рушил за Днепр” 9. Припускаємо, що М. Чалий із І. Сошен� ком навіть провели поета на Пріорку, далі й до Дніпра. Оскільки експозиція “Хати на Пріорці” базується в основному на спогадах В. Паш� ковської, звернімо увагу на один важливий мо� мент – усі слова Шевченка, взяті в лапки – це його характерна лексика: “Як бачите, чоловік”, “хата, біла�біла, як сме� тана”, “…бо чого сам чорт не знайде, то жінка відшукає!”, “бо то мабуть пустякові якісь гроші, коли я забув про них”, “а пустяковому пустякові й дорога…”, “а то, пробачай за правду, тіточко”, “сказано жінка, більш серця, ніж розуму”, “…бо нічим не виб’єш клина, як клином” 10. А знаменитий вислів поета: “Кого люблять діти – той, значить, не зовсім ще поганий чоло� вік…” – також зі спогадів про пріорське життя. Діти, для яких за ті “зав’язані в носових хустинках, знай� дені чесною наймичкою Оришкою забуті “пустя� кові гроші” він улаштував бенкет, зберегли у своїх серцях пам’ять про ті гос� тинці. Спогади про дядька Тараса, що так гарно вмів оповідати казки, грався з дітьми, радів, коли бачив їхні щасливі обличчя і сам був як дитина, передавали� ся на Пріорці тими дідуся� ми та бабусями, що були колись маленькими друзя� ми поета, внуками, з поко� ління до покоління; поряд з друкованими статтями вони теж дійшли до наших днів. У 1960�і рр., працюю� чи над книгою “Третя зустріч”, на Пріорці по� бував дослідник і письменник П. Жур. Він за� фіксував прізвище сім’ї, що жила на той час у хаті, – Пікуль. Про цих Пікулів знала вся Прі� орка. А взагалі, тут були поширені ще й такі прізвища: Єзерські, Лісовські, Кихно, Рубани, Закревські, Мишури, Більченки, Бібки, Дани� ленки, Байдаленки, Велигдани. Ці люди, ще задовго до офіційного відкриття меморіального музею (до 150�ліття від дня народження поета на будинку була встановлена стела), ставили питання серед прихожан Покровської церкви про необхідність такого кроку. Так розповідала нам нині покійна Тамара Олофінська (Гонча� ренко, 1905 р. н.), жителька Пріорки, яка була на той час секретарем церковної ради. На нара� ді в церкві були В. Рубан, А. Кунь, О. Закрев� Шевченків дуб на Пріорці 4444 7777 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии ський, П. Суворова, С. Мишура та літній О. Кихно, який і вказав на будинок, де колись мешкав поет, – Вишгородська, 5 (на час пере� бування тут Тараса Шевченка дідусеві було 20 років). Упродовж років у хаті жили різні люди. Во� на довгий час була комунальною квартирою. Нарешті в 1989 р. за постановою міськради тут було створено відділ Національного музею Тараса Шевченка “Хата на Пріорці”. Відкри� ваючи його, ми навіть не могли собі уявити, що тут, зовсім поруч, на вулицях Білицькій, Зам� ковецькій, Западинській досі живуть нащадки друзів поета. Ці люди подарували Музею свої фотографії, старожитні побутові речі, сімейні реліквії. Як відомо, мешканці Пріорки жили великими родинами дружно, майже всі жителі околиці були знайомі між собою, збиралися разом, щоб святкувати весілля, відзначати свята чи провести в останню путь. Цікаві спогади про свою родину, що вже по� над два століття живе на вулиці Білицькій, пе� редав нам Г. Козьменко. Його майже столітня мати, Н. Лісовська (1909 р. н.), недавно по� мерла. Тут мешкали й батьки – М. Лісовський та О. Яблонська (обидва 1879 р. н.), а батьки М. Лісовського – Л. Лісовський та М. Квелич (обидва 1850 р. н.), знали Т. Шевченка, коли їм було по 9 років. Далі цитуємо слова самого Г. Козьменка (запис 1999 р): “Святе почуття до поета передається в сім’ї з покоління у поко� ління. Коли збиралася вся велика родина, обов’язково співали пісні на вірші Тараса Шев� ченка. Та й як співали! Пам’ятаю, по якійсь па� узі сказав: “Ну, дівчата, тепер “Лілею”, і дівча� та вп’ятьох, різними голосами співали “Лілею”. Ніде подібного я не чув. І навіть у цьому 1999 р. на своє 90�річчя моя мама разом із сес� трою (їй 88 років) співали “Лілею”. “Те, що було” – так назвав свої спогади наш мемуарист. І це те, що ми прагнемо пере� дати в експозиції “Хати на Пріорці”, відтво� ривши частинку світу, що оточував поета, а по� тім, після його від’їзду та смерті, продовжував існувати, і в традиції якого назавжди ввійшла пам’ять про Шевченка. Коли 1989 р. ми розпочали написання те� матичної структури, зрозуміли, що мусимо уникнути повторів. Важко було уявити експо� зицію, бо, власне, для неї не було місця. Бра� кувало експонатів. Адже впродовж років після націоналізації хата існувала як комунальна квартира: тут нічого не збереглося. Беручи за відправну точку слова самого по� ета: “Як, бачите, чоловік”, “…хата не то пан� ська, не то мужицька”, та вирішуючи художній проект разом з художником Є. Сударенком, ми зрозуміли, що основне наше завдання – розпо� вісти про Т. Шевченка як про людину, показа� ти, як приймали його господиня В. Пашков� ська, куховарка Федора, нянька Оришка і всі навколишні мешканці та діти Пріорки. Ніяких “музейних метафор”, простота і, по можливос� ті, атмосфера живої оселі. Основна ідея – від� крита експозиція, де немає ні реального, ні умовного бар’єру між відвідувачем та експона� том, відтворення обстановки аж до побутових дрібниць, як�от самовар, млинок для кави, по� суд, гасова лампа, швейна машинка, дитячі со� рочки, лялька. Це, звичайно, не меморіальні, а типологічні речі, особливе місце серед яких зай� мають ті, що були принесені пріорчанами. Ми відмовилися від ідеї меморіальної кім� нати, бо її експозиція була б надуманою. До того ж, нині виник певний штамп – обов’яз� кова наявність пера, книжки й мольберта. Ми ж не маємо жодної меморіальної речі, хоча бі� лий полотняний костюм, у якому сфотографу� вав поета І. Гудовський, зберігся. Ми розумі� ємо делікатність і проблемність цього питання і тому кажемо: наш основний меморіальний експонат – це сама хата, “біла�біла, як сме� тана”, що покликала Т. Шевченка рукавами дитячих сороченят. Саме будинок наклав відбиток на стиль і на� прям музейної роботи: краєзнавчої, пошукової, освітньої. Уроки краєзнавства, народознавства, зустрічі біля Тарасового дуба, пішохідна екскур� сія “Куренівка та Пріорка – мальовничі околиці Києва” охоплюють місцеві історичні пам’ятки: будинок Ф. Красицького, садибу І. Їжакевича, школу ім. М. Грушевського. Ми працюємо в жи� вій, безпосередній взаємодії з нашими відвідува� чами, а це, в основному, діти. Традицією стали щорічні весняні “Дні Пріорки”, у яких беруть участь школи району, і головною метою яких є подолання байдужого ставлення та незнання іс� торії місця проживання Кобзаря та походження місцевих топонімів. Чого ж ми досягли нині? Насамперед – врятування пам’ятки, київської хати, що була під загрозою знесення. 4444 8888 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 * Маємо сумний досвід: жоден будинок, який відвідував Т. Шевченко в 1859 р., не зберігся, а це були: приміщення “фотографії” І. Гудовського на вулиці Хрещатик, де поет сфотографувався; будинок київського свяще� ника Ю. Ботвиновського на провулку Георгі� ївському, будинок учителя І. Юркевича�Кра� совського на вулиці Ірининській, квартира друга юних літ Тараса І. Сошенка в парафіяль� ному будинку Стрітенської церкви. На Пріорці зберігся куточок старого Киє� ва, тут на горі Білецькій ще росте 400�літній дуб, який усі навколишні мешканці називають Тарасовим. Це також музей просто неба, Прі� орка на Пріорці, де стоїть, звернена трьома вікнами на древній шлях, хата, у якій україн� ський поет знайшов собі притулок. Ця хата, на щастя, не зникла у круговерті років, служить новому, сучасному людяному потрактуванню образу національного поета. Нині мешканці Пріорки, навіть ті, що вже давно переїхали до інших районів Києва, люб� лять приходити до Тарасової хати (так вони її називають), особливо у дні пам’яті Шевченка, 9–10 березня та 22 травня. Тут пріорчани зга� дують свою молодість, минуле, співають пра� дідівські пісні і щиро, з молитвою, поминають Тараса його улюбленими стравами. 1 Закревський М. Описание города Киева. – М., 1868. 2 Jak Jacek such� stop� przeszedł przez Dniepr, nios�c alabastrow� figur� Chwalebnej Dziewicy // Krynica. – 2001. – S. 4–5. 3 Свирида Р., Верговський С. Давня київська хата // Народна творчість та етнографія. – 1982. – № 3. 4 Крапівіна С. Несколько слов о Т. Г. Шевченко // Русская иллюстрация. – 1875. – № 42. – С. 501–503. 5 Там само. – С. 502. 6 Тарасенко М. Несколько слов о Тарасе Шевчен� ко. – К., 1931. 7 Чалий М. Жизнь и произведения Тараса Шевчен� ко. – К., 1882. – С. 146. 8 Лебединцев Ф. Мимолетное мое знакомство с Т. Г. Шевченко и мои о нем воспоминания // Лебедин� цев Ф. Воспоминания о Тарасе Шевченко. – К., 1988. – С. 49. 9 Чалий М. Зазнач. праця. – С. 151. 10 Крапівіна С. Зазнач. праця. – С. 502. In August 1859, upon coming to Kyiv, Ukrainian poet Taras Shevchenko has settled for fortnight in a small house in Kyiv suburb called Priorka. This house was preserved and the museum exhibition was ar/ ranged there. It was the last poet’s visit to Ukraine, he was 45, and on August 14 he left his native land forever. Visitors may become acquainted here with Kyiv atmosphere of the 19th century, it is reproduced in a 150/year old house, see a 400/year old oak tree under which the poet liked to have rest, get closer to the soul of Taras Shevchenko. ним рушником, обгорілий край якого торкався землі. Його веселкових барв не потьмарили ні кіптява, ні дим. Довго стояв, мов зачарований, перед поні� веченою красою. І тоді дав собі клятву, що ко� ли залишиться живий, то все своє життя при� святить збиранню, вивченню та звеличенню художньої спадщини свого народу, бо, мірку� вав собі, зруйновані міста й села можна відбу� дувати, а мистецтва вже не відтвориш: воно єдине і неповторне. Повернувшись додому, І. Гончар поставив собі за мету зібрати в рідному краї щонайкра� щі зразки мистецтва свого народу, дослідити й показати його людям. “Мій музей – це мета Серед українських музеїв особливе місце посідає “Музей Івана Гончара”. Створив його, як свідчить назва, Іван Гончар (27.1.1911– 18.6.1993) – феноменальний митець – скульптор, живописець, графік, мистецтвозна� вець, заслужений діяч мистецтв України (з 1960 року), лауреат Національної премії Ук� раїни ім. Тараса Шевченка (з 1989 р.), народ� ний художник України (з 1990 р.). Ідея створення музею виникла в Івана Ма� каровича під час Другої світової війни, яку він пройшов з боями як радянський офіцер. Одного разу Іван Макарович побачив на обгорілій стіні спаленої хати дивом уцілілий портрет Т. Шевченка, прикрашений гаптова� Михайло ГУЦЬ ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÈÉ ÖÅÍÒÐ ÍÀÐ ÎÄÍί ÊÓËÜÒÓÐÈ “ÌÓÇÅÉ ²ÂÀÍÀ ÃÎÍ×ÀÐÀ”

Ähnliche Einträge