Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”

Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”

The article is dedicated to research of Ukrainian Center of National Culture Ivan Honchar Museum. The author of the article describes the history of this monument and gives detailed description of the stuff of the museum. Also the author focuses on folklore activity of the museum.

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2007
Автор: Гуць, М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Назва видання:Народна творчість та етнографія
Теми:
Музеї України
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20193
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Український центр народної культури “Музей Івана Гончара” / М. Гуць // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 48-54. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-20193
record_format dspace
spelling irk-123456789-201932011-05-23T12:03:24Z Український центр народної культури “Музей Івана Гончара” Гуць, М. Музеї України The article is dedicated to research of Ukrainian Center of National Culture Ivan Honchar Museum. The author of the article describes the history of this monument and gives detailed description of the stuff of the museum. Also the author focuses on folklore activity of the museum. 2007 Article Український центр народної культури “Музей Івана Гончара” / М. Гуць // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 48-54. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20193 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Музеї України
Музеї України
spellingShingle Музеї України
Музеї України
Гуць, М.
Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”
Народна творчість та етнографія
description The article is dedicated to research of Ukrainian Center of National Culture Ivan Honchar Museum. The author of the article describes the history of this monument and gives detailed description of the stuff of the museum. Also the author focuses on folklore activity of the museum.
format Article
author Гуць, М.
author_facet Гуць, М.
author_sort Гуць, М.
title Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”
title_short Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”
title_full Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”
title_fullStr Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”
title_full_unstemmed Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”
title_sort український центр народної культури “музей івана гончара”
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2007
topic_facet Музеї України
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20193
citation_txt Український центр народної культури “Музей Івана Гончара” / М. Гуць // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 48-54. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
series Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv AT gucʹm ukraínsʹkijcentrnarodnoíkulʹturimuzejívanagončara
first_indexed 2025-07-02T20:52:46Z
last_indexed 2025-07-02T20:52:46Z
_version_ 1836569924570447872
fulltext 4444 8888 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 * Маємо сумний досвід: жоден будинок, який відвідував Т. Шевченко в 1859 р., не зберігся, а це були: приміщення “фотографії” І. Гудовського на вулиці Хрещатик, де поет сфотографувався; будинок київського свяще� ника Ю. Ботвиновського на провулку Георгі� ївському, будинок учителя І. Юркевича�Кра� совського на вулиці Ірининській, квартира друга юних літ Тараса І. Сошенка в парафіяль� ному будинку Стрітенської церкви. На Пріорці зберігся куточок старого Киє� ва, тут на горі Білецькій ще росте 400�літній дуб, який усі навколишні мешканці називають Тарасовим. Це також музей просто неба, Прі� орка на Пріорці, де стоїть, звернена трьома вікнами на древній шлях, хата, у якій україн� ський поет знайшов собі притулок. Ця хата, на щастя, не зникла у круговерті років, служить новому, сучасному людяному потрактуванню образу національного поета. Нині мешканці Пріорки, навіть ті, що вже давно переїхали до інших районів Києва, люб� лять приходити до Тарасової хати (так вони її називають), особливо у дні пам’яті Шевченка, 9–10 березня та 22 травня. Тут пріорчани зга� дують свою молодість, минуле, співають пра� дідівські пісні і щиро, з молитвою, поминають Тараса його улюбленими стравами. 1 Закревський М. Описание города Киева. – М., 1868. 2 Jak Jacek such� stop� przeszedł przez Dniepr, nios�c alabastrow� figur� Chwalebnej Dziewicy // Krynica. – 2001. – S. 4–5. 3 Свирида Р., Верговський С. Давня київська хата // Народна творчість та етнографія. – 1982. – № 3. 4 Крапівіна С. Несколько слов о Т. Г. Шевченко // Русская иллюстрация. – 1875. – № 42. – С. 501–503. 5 Там само. – С. 502. 6 Тарасенко М. Несколько слов о Тарасе Шевчен� ко. – К., 1931. 7 Чалий М. Жизнь и произведения Тараса Шевчен� ко. – К., 1882. – С. 146. 8 Лебединцев Ф. Мимолетное мое знакомство с Т. Г. Шевченко и мои о нем воспоминания // Лебедин� цев Ф. Воспоминания о Тарасе Шевченко. – К., 1988. – С. 49. 9 Чалий М. Зазнач. праця. – С. 151. 10 Крапівіна С. Зазнач. праця. – С. 502. In August 1859, upon coming to Kyiv, Ukrainian poet Taras Shevchenko has settled for fortnight in a small house in Kyiv suburb called Priorka. This house was preserved and the museum exhibition was ar/ ranged there. It was the last poet’s visit to Ukraine, he was 45, and on August 14 he left his native land forever. Visitors may become acquainted here with Kyiv atmosphere of the 19th century, it is reproduced in a 150/year old house, see a 400/year old oak tree under which the poet liked to have rest, get closer to the soul of Taras Shevchenko. ним рушником, обгорілий край якого торкався землі. Його веселкових барв не потьмарили ні кіптява, ні дим. Довго стояв, мов зачарований, перед поні� веченою красою. І тоді дав собі клятву, що ко� ли залишиться живий, то все своє життя при� святить збиранню, вивченню та звеличенню художньої спадщини свого народу, бо, мірку� вав собі, зруйновані міста й села можна відбу� дувати, а мистецтва вже не відтвориш: воно єдине і неповторне. Повернувшись додому, І. Гончар поставив собі за мету зібрати в рідному краї щонайкра� щі зразки мистецтва свого народу, дослідити й показати його людям. “Мій музей – це мета Серед українських музеїв особливе місце посідає “Музей Івана Гончара”. Створив його, як свідчить назва, Іван Гончар (27.1.1911– 18.6.1993) – феноменальний митець – скульптор, живописець, графік, мистецтвозна� вець, заслужений діяч мистецтв України (з 1960 року), лауреат Національної премії Ук� раїни ім. Тараса Шевченка (з 1989 р.), народ� ний художник України (з 1990 р.). Ідея створення музею виникла в Івана Ма� каровича під час Другої світової війни, яку він пройшов з боями як радянський офіцер. Одного разу Іван Макарович побачив на обгорілій стіні спаленої хати дивом уцілілий портрет Т. Шевченка, прикрашений гаптова� Михайло ГУЦЬ ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÈÉ ÖÅÍÒÐ ÍÀÐ ÎÄÍί ÊÓËÜÒÓÐÈ “ÌÓÇÅÉ ²ÂÀÍÀ ÃÎÍ×ÀÐÀ” 4444 9999 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии мого життя!” – говорив Іван Макарович і з великим ентузіазмом взявся до діла. “Отак, – зізнається він, – з року в рік я не їздив, не хо� див, а літав від села до села чи міста, окриле� ний жадобою пізнання української мистецької культури”. І збирав усе найкраще. Спочатку було дуже важко, бо не мав коштів на прид� бання цінних речей та й відповідного примі� щення для них не було. Але згодом у Києві на Печерську збудував невеличкий будинок, де й тримав подаровані або ж куплені речі. Най� перше, як сам зізнається, відшукував скарби мистецької культури давніх часів, бо вони зникали скоріше. 1959 рік Іван Гончар називає знаменним у своєму житті, бо, як свідчать його щоденнико� ві записи, це був рік створення основного фун� даменту домашнього музею. “Це був початок нового творчого життя та моєї діяльності як ет� нографа, – згадує І. Гончар. – Це був рік, з якого почалася нова ера в моєму житті взагалі. В цьому ж році я звіз усі свої експонати народ� ного мистецтва та свою вже на той час велику бібліотеку і заклав початок домашнього музею, мета якого була відкрити очі якомога більшому колу наших людей, особливо інтелігенції, на красу і багатство нашої народної культури”. Музей постійно збагачувався експонатами і згодом містив понад 15 тисяч одиниць, яким вже було дуже тісно. Чого тільки в цьому не� величкому домашньому музеї на два поверхи не було. У верхній частині його – вітальні – милували око ткані та вишивані рушники різ� них часів та різних мистецьких осередків, ки� лими, де, як і на рушниках, зображений бага� тий рослинний і тваринний світ, переткані різ� нокольорові доріжки. Тут і мальовані олійними фарбами старовинні ікони, і портрети видатних українців, прикрашені рушниками, – Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Сагайдач� ного, Т. Шевченка, декілька козаків�Мамаїв з Полтавщини, народні картини, зображення простих робітників і селян; розмаїтий і яскра� вий національний одяг (понад 200 зразків) – різнокольорові свитки, киреї, вишиванки, плахти, пишно оздоблені гуцульські киптарі, сардаки, гачі (штани); різнобарвні крайки, стрічки – одяг для дівчат, парубків, молодиць, старших чоловіків і жінок з різних куточків Ук� раїни. Часто відвідувачі музею, захоплені кра� Музей Івана Гончара 5555 0000 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 * сою вбрання, на пропозицію господаря одяга� лись у національні строї і фотографувались. Тут можна було побачити і мальовані кахлі із зображенням людей, тварин і рослин, і деко� ративні тарілки з розмаїтими узорами та сю� жетами, розмальовані керамічні миски, куман� ці, горнятка�близнятка, глечики; витончено різьблені меблі, підсвічники, мальовані скрині, скляні та порцелянові вироби. У декоративних тарілках – писанки з яскравими узорами, своєрідними живописни� ми мініатюрами з багатою символікою, що ся� гає сивої давнини і в мистецькій формі передає красу й велич світу, який оточує нас. Особли� во вабили зір гуцульські писанки з геометрич� ним орнаментом, гармонійно поєднаним із рослинно�квітковим (“ружі”, “зірки”), у яких домінувала жовтогаряча гама, як і в гуцуль� ській вишивці, зокрема космацькій. Як відомо, українське писанкове мистецтво унікальне у світі, тому недарма воно таке популярне. На� приклад, у найбільшому музеї світу у Вінніпе� зі експонується понад 8 тисяч українських пи� санок, а в місті Вегревіл (теж у Канаді) висо� чить пам’ятник писанці, як і в Коломиї (разом із музеєм писанки) на Івано�Франківщині. У хаті�музеї були й народні музичні інстру� менти України (кобза, бандура), військова зброя, козацькі люльки, а також прекрасні ху� дожні картини самого І. Гончара (він їх ство� рив близько тисячі) на побутові теми – “Хло� пець та дівчина на гулянні”, “Дівчина біля криниці”, “Жінка за роботою”, “Парубоцька рада на колодках”, ціла серія живописних істо� рико�етнографічних робіт – “Весілля в Украї� ні”, краєвидів – “Мальовнича Україна”, роз� маїті народні типажі в місцевому вбранні з різ� них теренів України. У відвідувачів музею складалося враження, що тут була вся Україна з її історією та культу� рою. Все тут дихало, співало, веселково вигра� вало яскравими барвами, гріло душі відвідува� чів, свідчило про високий мистецький смак ук� раїнського народу, його хист, мудрість, кмітли� вість, поетичність і працьовитість. Душею ж хати�музею, звичайно, був І. Гончар, людина зі світлим розумом, прекрас� ним серцем, закохана у свій народ та його культуру. А “народна культура, – говорив Іван Макарович відвідувачам, – як вічне де� рево, де гілки не можуть без стовбура й коре� ня. І в рисунках, і в різьбленні, і в картинах та килимах – не тільки краса ниток, ліній, форм, – там закодоване народне світорозу� міння, там його етика і мораль, біль і надія”. На першому поверсі хати�музею – май� стерня І. Гончара. Тут, поряд з іншими експо� натами, прекрасні скульптурні твори Івана Макаровича (їх він виліпив близько 400), які вражали глядачів тонким моделюванням м’якого ліплення, де все гідне уваги – і облич� чя, і руки, і вбрання, композиційна гармонія і внутрішня енергія, що пульсує у творах митця. Представлена ціла галерея діячів українськоїВ експозиції хатнього музею Івана Гончара. 5555 1111 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии історії – М. Кривоноса, І. Гонти, М. Залізня� ка, У. Кармалюка, С. Наливайка, І. Сірка; культури – Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка (різного віку), І. Франка, Лесі Українки, І. Нечуя�Левицького, М. Стариць� кого, М. Коцюбинського, М. Лисенка, К. Стеценка, Б. Гмирі, П. Майбороди, О. Гончара, А. Малишка, В. Сосюри, К. Бі� локур, П. Гончара, Н. Матвієнко, Є. Адамце� вича (зберіг нам унікальну мелодію “Запо� розького маршу”); науки – М. Драгоманова, І. Дзюби; звичайних робітників, селян (Дід� пасічник, Мати, Хлібороб, Парубок, Дівчина у свиті та хустці…). Дві скульптури – “Грана� томет” і “З поля бою” (“Побратими”) – вра� ження від пережитого під час Другої світової війни, позначені глибоким психологізмом, ос� вітлені мудрістю автора та зігріті теплом його щедрого серця. За браком місця в приміщенні деякі скульптури І. Гончар розмістив надворі, у сво� їй невеличкій садибі, де навесні, влітку і восе� ни буйно цвіли квіти та кущі калини. Хата�музей І. Гончара стала своєрідною академією. Вчений�екскурсовод Іван Макаро� Фрагмент експозиції хатнього музею. вич своїм запальним словом умів захопити від� відувачів музею (а їх було ой як багато, з 50�ти країн світу, бо слава про музей Гончара розій� шлася чи не по всіх континентах), розкрити їм очі на Україну, її історію та багату й самобутню культуру. “Дорогі і шановні гості! – звертався він до присутніх. – Ось перед Вами чарівна душа на� шого великого і стародавнього українського на� роду. Його думи, його поезія, його хист, його ві� ковічний дух зафіксовані в оцих неоціненних скарбах, які Ви бачите перед собою. У цих не� величких затишних світлицях Ви відчуєте ши� рокі простори нашої рідної Батьківщини, відчу� єте духмяність і чарівність стародавньої полян� ської землі Київщини і Волині, екзотичної Гу� цульщини і мальовничої Полтавщини, красу Слобідської України, Поділля, багатобарвної Чернігівщини. Тут Ви відчуєте дух козацької волі, що буяла в розлогих степах України. Тут Ви відчуєте глибину віків нашої славної історії”. Він розповідав про унікальні на весь світ українські думи, про пісні та народний одяг. “Достоту все, що ви бачите перед собою, – звертає увагу Іван Макарович відвідувачів на музейні експонати, – вишивані і ткані рушни� ки, скатерки, картини, образи, мальоване гон� чарство, вбрання, усе це та сама чарівна поезія нашої пісні, нашої думи, заспівана розмаїтими засобами, засобами вишивки, ткацтва, ма� лярства, гончарства тощо. Тут все милує і ча� рує зір, усе співає по�своєму, співає своїми барвами, колоритом, формами. Оце й радість людської душі. Ця радість супроводжувала людину завжди, допомагала їй жити і працю� вати, додавала сил перетерпіти лиху годину громадського та особистого горя, вчила надія� тись і вірити, тішити в погожі дні. Оце і є са� ме життя народу. В наших глибоко щирих і зворушливих піснях, думах, казках, приказ� ках, рушниках і картинах, як і у всіх формах народної творчості, можна прочитати всю іс� торію віковічного життя українського народу, його долю, вдачу, характер”. Не обминав лектор і мовного питання, яке в Україні завжди було гострим і актуальним, бо мова, говорив він, “є тим ґрунтом, на якому виросла вся наша культура, наше національне дерево життя”. Відвідувачі хати�музею з цікавістю всоту� вали кожне слово лектора, а потім записували 5555 2222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 * свої думки від побаченого та почутого у велику “Книгу вражень” (у І. Гончара – “Книга вра� жінь”. Таких “Книг” – 12) різними мовами – англійською, французькою, російською, поль� ською, чеською, голландською, грузинською, вірменською, білоруською, латвійською, угор� ською, японською та багатьма іншими. Відві� дувачі якнайтепліше та якнайщиріше дякували господареві за його титанічну працю на ниві народознавства, за ту насолоду, яку вони отри� мали від мистецьких творів, від його розповіді. Музей І. Гончара став вогнищем відро� дження і пропаганди української народної культури. Тут навчалися вишивати, розписува� ти писанки (Іван Макарович ще в дитинстві опановував це мистецтво). І хоча писанка, як стверджують дослідники, сягає глибини сто� літь, та ми сприймаємо більше ту, яка пов’яза� на з великим християнським святом – Вели� коднем, що, за різними свідченнями, з’явилося тоді, коли Марія Магдалина прийшла до Піла� та й сказала, що Ісус Христос воскрес і на знак цього подарувала йому яйце. В оселі Івана Макаровича формувалися ва� таги колядників і щедрівників, які йшли вули� цями столиці з піснями, а також відвідували домівки киян, вітаючи їх з Різдвяними святами та Новим роком. Заходили з колядками, щед� рівками й найкращими побажаннями до І. Гон� чара під час зимових свят. Нерідкими гостями Івана Макаровича були такі мистецькі гурти, як фольклорно�етнографічний ансамбль “Вес� нянка” Київського Національного університе� ту ім. Тараса Шевченка, мандрівний хор “Жайворонок” та етнографічний хор “Гомін”, натхненником створення якого був І. Гончар. Ці фольклорні гурти в народних строях става� ли наче живими експонатами хати�музею, до� повнювали мистецьку господу І. Гончара сві� жими барвами народного одягу. На великі свята – Різдвяні та новорічні – у хаті�музеї І. Гончара збирались близькі йому по духу люди, серед яких були такі відомі по� статі, як І. Дзюба, І. та Н. Світличні, Л. Ященко, Л. Орел, В. Данилейко, Т. Цим� бал, Н. Поклад, А. Горська, В. Зарецький, Л. Семикіна, Г. Зубченко, Г. Севрук, В. та Є. Чередниченки, М. Литвин, С. Щер� бак та ін. Це були своєрідні літературно�мис� тецькі вечори. І. Гончар за роботою над пам'ятником Катерині Білокур. 5555 3333 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии Іван Макарович збагатив свій музей і рід� кісними виданнями українських книжок з істо� рії та географії України, художньої літератури, архітектури, живопису й графіки, української мови… Тут і церковна література – всього приблизно три тисячі книжок. А ще на особли� ву увагу заслуговує унікальний 18�томний іс� торико�етнографічний альбом “Україна та Ук� раїнці” (19�й том незавершений), який ство� рив І. Гончар, поклавши в його основу доку� ментальні матеріали – пейзажі, світлини лю� дей у народному одязі, малюнки народних ви� робів, вишивання і ткацтва, пам’яток архітек� тури тощо. Про це він розповідав і дещо пока� зував тільки близьким людям. А про те, що І. Гончар написав чимало задушевних поезій, нарисів і спогадів, знало ще вужче коло. Вони теж зберігалися в хаті�музеї. За ініціативою І. Гончара та першого моза� їста в Україні С. Кириченка було створено То� вариство охорони пам’яток архітектури та по� буту. За допомогою Товариства та музею І. Гончара з’явилися етнографічні музеї просто неба в Києві, Львові, Ужгороді та в інших міс� тах України. Коли у 1972 році в Україні посилилась ре� акція, коли були арешти інакодумців, а з біблі� отек вилучалась “застаріла література” і не до� пускались до публікації твори небажаних владі авторів, І. Гончару пришили ярлик “україн� ський буржуазний націоналіст” і наказали зак� рити музей. Довгі роки лише друзі Івана Ма� каровича відвідували його, і то під пильним оком КДБ. Тільки в час демократизації су� спільства знову запрацював музей Івана Гон� чара, а в 1988 році було влаштовано його пер� шу велику персональну виставку. 18 червня 1993 року Іван Макарович Гон� чар відійшов у вічність. У вересні того ж року на основі його приватної колекції народного мистецтва, творчої спадщини та меморіальної бібліотеки у столиці України було засновано Державний музей І. Гончара, який з 1999 року реорганізований в Український центр народної культури “Музей Івана Гончара” (розташова� ний на Печерську в приміщенні архітектурної пам’ятки середини ХVІІІ ст., садибі колиш� нього військового генерал�губернатора). Фон� ди музею І. Гончара нараховують нині понад 20 тис. експонатів з різних епох, куди входять і мистецькі твори (графіка, живопис, скульп� тура) самого І. Гончара (їх нараховується приблизно півтори тисячі!), і його меморіальна бібліотека та архів. Музей очолює син Івана Гончара, художник Петро Гончар. З 2004 ро� ку тут працює постійна експозиція. У музеї проходять щорічні Гончарівські читання, студії та семінари з різних видів народного мисте� цтва, співають кобзарі, лірники, етнографічний хор “Гомін” під керівництвом Л. Ященка. Музей організовує мистецькі виставки в Україні та за кордоном, видає книжки, зокре� ма каталоги, буклети. В 2006 р. він опубліку� вав у Києві дуже цікаву і потрібну книжку “Україна та Українці” (вибрані аркуші) (“Істо� рико�етнографічний мистецький альбом Івана Гончара”), а на початку 2007 року вийшли у світ довгоочікувані спогади про Івана Гончара (готувалися майже десять років), а згодом – “Україна та Українці” (Буковина й Галичина). До цієї науково�мистецької, фундаменталь� ної, щедро ілюстрованої 576�сторінкової книжки великого формату ввійшло 108 спога� дів сучасників Івана Гончара, зігрітих великою любов’ю їх авторів до Світоча України – Івана Гончара. Тут уміщена автобіографія Івана Гон� чара, основні дати життя і творчості, слово від упорядника Ігоря Пошивайла та його ж стаття (замість післямови), “Справа Гончара живе”, слово від художника Ніни Денисової. Перед� нє слово до книжки написав син Івана Гончара, директор його музею Петро Гончар. Цінними у книжці є й Додатки – Бібліо� графія публікацій Івана Гончара, про Івана Гон� чара, його збірку та заснований ним музей (1945–2006), а також видання Музею Івана Гончара (1994–2006) та стислі відомості про авторів збірника. Тут подані і деякі матеріали англійською мовою: Іван Гончар – Книга спо� гадів про Івана Макаровича Гончара. Резюме, Переднє слово Петра Гончара, Іван Макаро� вич Гончар. Автобіографія, Із “Книги вра� жень” Музею Івана Гончара (1962–1988), Іван Гончар: Героїчне життя (I. Історичне під� ґрунтя; II. Заснування приватного Музею Іва� на Гончара; III. Державний музей Івана Гонча� ра сьогодні) Ігоря Пошивайла. Вміщені в книжці, ці спогади, як слушно зазначено в анотації видання, “під різними ку� тами зору створюють словесний образ Под� вижника, відтворюють ту епоху і середовище, в яких він жив, діяв, творив. Ця легендарна 5555 4444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 * людина у несприятливих суспільно�політичних умовах, під постійним наглядом радянських спецслужб створила унікальний український простір, у якому завжди знаходилося належне місце артефактам�експонатам і живим людям� відвідувачам. Саме там, на Печерських пагор� бах, у скромній оселі�робітні�музеї гартувався притлумлений століттями Український Дух, а її ясночолий господар поставав Шевченківським “апостолом правди”, провісником нової укра� їнської доби”. Названа книжка спогадів – явище в куль� турному житті України. Це величний духовний пам’ятник Великому Українцеві, ім’я якого зо� лотими літерами викарбуване на скрижалях нашої історії. 1. Видатні діячі України минулих століть. Серія “Зо� лоті імена України”. – К., 2001. 2. Гончар Іван: Альбом / Упор. та автор вступ. статті Богданович Г. – К., 1971. 3. Гончар Іван: Каталог виставки творів / Упор. та ав� тор вступ. статті Іваненко Ю. – К., 1987. 4. Гончар І. Оберігати перлини народного генія // На� родна творчість та етнографія. – 1989. – № 3. 5. Гончар І. Спогади // Пам’ятки України. – 1991. – № 3. – Червень. 6. Дубиківська Л. Подвижник з великої літери // Культура і життя. – 2003. – № 15. – 11 червня. 7. Заливаха П. І тернами устелена дорога… // Куль� тура і життя. – 1993. – № 26–27. – 26 червня. 8. Іван Гончар: Це душа народу // Козацька Рада. – 2004. – № 2 (5). – травень. 9. Іван Гончар (Спогади про І. М. Гончара). – К., 2007. 10. Качкан В. Ключ до скарбів // Жовтень. – 1989. – № 1. 11. Кагарлицький М. Зотчий скарбів нетлінних // Дніпро. – 1991. – № 3. 12. Коцюбинська М. До 90�річчя лицаря України // Жива вода. – 2001. – № 2. – лютий; 13. Кривенко Г., Гончар П. “Я хочу, щоб цінності мо� го народу були збережені” // Молодь України. – 2003. – № 130. – 16 жовтня. 14. Лівень А. Біля цілющого джерела // Ранок. – 1965. – № 1. 15. Меморіальна бібліотека Івана Гончара: Каталог виставки / Упор. та автор передмови Василь Гонча� рук. – К., 1998. 16. Міщенко К. “Гомін” Ященка // Без цензури. – 2003. – № 17. – 6 червня. 17. “Моя хата стала ніби образом України” // Патріот України. – 2001. – № 4. – 7 березня; 18. Музиченко Я. Нива, яку почав жати Іван Гончар, усе ще широка // Слово Просвіти. – 2001. – № 3. 19. Музей Івана Гончара: Буклет. – К., 1997. 20. Орел Л. У храмі мистецтва Івана Гончара // На� родна творчість та етнографія. – 1993. – № 5–6; 21. Поклад Н. Іван Гончар: “Я ніколи не думав про славу…” // Київ. – 1988. – № 5; 22. Пошивайло І. Нетлінна скарбниця // Українська культура. – 2000. – № 1. 23. Пошивайло�Марченко Т. Звитяга одного життя: Музей Івана Гончара на охороні національних святинь // Народне мистецтво. – 2000. – № 1–2. 24. Рутковська О. Дім, з якого видно всю Україну // Культура і життя. – 2006. – № 6. – 8 лютого. 25. Селівачов М. Іван Гончар у 1960–1970�х роках // Ант. – 2006. – № 16–18. 26. Серія “Культурна спадщина українців” зі збірки УЦНК “Музей Івана Гончара” – набори листівок: “Ук� раїнська народна ікона”, “Українська народна картина”, “Давні українські листівки”, “Українське народне ткан� ня”, “Українське народне вишиття” / Упор. І. Пошивай� ло. – К., 2004–2005. 27. Сікорський М. Натхненний творчістю народу // Київ. – 2003. – № 5. 28. Україна та Українці (вибрані аркуші) // Історико� етнографічний мистецький альбом Івана Гончара / Упор. І. Пошивайло. – К., 2006. 29. Фільм “Соната про художника” (Укркінохроніка, реж. В. Шкурін). – К., 1966. 30. Чередниченко Д. Це було ще вдосвіта // Жива во� да. – 2001. – № 2. – лютий. 31. Ясеновський В. Вічні радощі, вічні болі // Сільські обрії. – 1991. – № 1. 32. Ященко Л. Герой українського Відродження // Українська газета. – 2001. – № 7–5 квітня. The article is dedicated to research of Ukrainian Center of National Culture Ivan Honchar Museum. The author of the article describes the history of this monument and gives detailed description of the stuff of the museum. Also the author focuses on folklore activity of the museum.

Схожі ресурси