Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження)
The author analyzes the fieldwork evidence concerning magical rites that accompanied so called rites of passage – birth, wedding and death. This material was fixed in 2006 in 10 villages in the Northern part of Rivnenske Polissya ethnografic zone. The region is well known for integrity of its main a...
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнографія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20195 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження) / О. Боряк // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 59-64. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20195 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-201952011-05-23T12:03:18Z Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження) Боряк, О. З експедиційних досліджень The author analyzes the fieldwork evidence concerning magical rites that accompanied so called rites of passage – birth, wedding and death. This material was fixed in 2006 in 10 villages in the Northern part of Rivnenske Polissya ethnografic zone. The region is well known for integrity of its main archaic features. The author introduces main ritual terms, forms of implementation and attributes of the key life cycle events. 2007 Article Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження) / О. Боряк // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 59-64. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20195 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З експедиційних досліджень З експедиційних досліджень |
| spellingShingle |
З експедиційних досліджень З експедиційних досліджень Боряк, О. Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження) Народна творчість та етнографія |
| description |
The author analyzes the fieldwork evidence concerning magical rites that accompanied so called rites of passage – birth, wedding and death. This material was fixed in 2006 in 10 villages in the Northern part of Rivnenske Polissya ethnografic zone. The region is well known for integrity of its main archaic features. The author introduces main ritual terms, forms of implementation and attributes of the key life cycle events. |
| format |
Article |
| author |
Боряк, О. |
| author_facet |
Боряк, О. |
| author_sort |
Боряк, О. |
| title |
Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження) |
| title_short |
Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження) |
| title_full |
Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження) |
| title_fullStr |
Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження) |
| title_full_unstemmed |
Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження) |
| title_sort |
родинна обрядовість поліщуків (за матеріалами експедиційного дослідження) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
З експедиційних досліджень |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20195 |
| citation_txt |
Родинна обрядовість поліщуків (За матеріалами експедиційного дослідження) / О. Боряк // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 59-64. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнографія |
| work_keys_str_mv |
AT borâko rodinnaobrâdovístʹpolíŝukívzamateríalamiekspedicíjnogodoslídžennâ |
| first_indexed |
2025-07-02T20:52:51Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:52:51Z |
| _version_ |
1836569929127559168 |
| fulltext |
5555 9999
ЗЗЗЗ ееее кккк сссс пппп ееее дддд ииии цццц іііі йййй нннн ииии хххх дддд оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн ьььь
У січні 2006 р. учасниками експедиції Цен�
тру захисту культурної спадщини від надзви�
чайних ситуацій МНС України було проведе�
но опитування населення 10 сіл Рокитнівсько�
го району Рівненської області (села Мушні,
Кам’яне, Обсіч, Березне, Дроздинь, Вежиця,
Старе Село, Переходичі, Карпилівка, Боро�
ве), що мало на меті зафіксувати обрядодії
життєвого циклу – родини (хрестини), весіл�
ля та похорон. Опитуванню підлягали жінки
переважно похилого віку (1919–1933 р. н.),
які добре зберегли пам’ять про те, “як колись
було”. Метод збирання “по пам’яті” дозволив
відновити й деякою мірою реконструювати ре�
алії та факти, які вийшли з ужитку. Оскільки
здатність до самостійного створення таких ре�
конструкцій у носіїв різна, вони відрізняються
щодо насиченості інформацією. По всіх назва�
них селах відомості з сімейної обрядовості за�
фіксовано комплексно.
При огляді обрядодій родинного циклу впа�
дає в око порівняно добра збереженість у
пам’яті респондентів обрядодій, пов’язаних із
народженням дитини, зокрема зберігся інсти�
тут бабів (баба, “що пупа в’яже” – с. Старе
Село, Карпилівка). Деякою мірою це поясню�
ється віддаленістю сіл, їхньою ізольованістю
внаслідок природних умов. Навіть там, де вже
були професійні кадри (“медічки, “кушерки”),
ще на початку 60�х років минулого століття
баби продовжували приймати пологи вдома, у
хаті породіллі. Повсюдно простежується етап�
ність родин як обрядової системи: пологи–ро�
дини–хрестини (із незначним варіюванням).
Спеціальних прийомів родопомочі (“баба
помуляє”), формул�молитов тощо зафіксувати
майже не вдалося. Проте фронтальне опиту�
вання дозволило виявити розмаїття локусів, де
ховали плаценту (мєсце, постіль), щоразу
мотивуючи вибір місця: “щоб нічого не доста�
ло” (с. Вежиця), “щоб не топтали, то ж наша
плоть” (с. Дроздинь), “де не ходять” (с. Бе�
резне), “щоб нічого не з’їло” (с. Обсіч). Ана�
ліз зібраних свідчень дозволяє припустити, що
традиція визначеного місця закопування пла�
центи поступово втратила свою актуальність.
На це вказує, зокрема, той факт, що в одному
селі респонденти називають різні місця: під
піччю / під полом в куточку (с. Карпилівка); у
степці / у кутку знадвору (с. Вежиця); під пе�
репічною стіною знадвору / під деревом (яблу�
нею, грушею) (с. Старе Село). Проте є усі
підстави твердити, що дане дійство мало міфо�
логічні корені, адже місце закопували під “ні�
му” (без вікон) стіну знадвору (с. Переходи�
чі), у сінях перед порогом (с. Кам’яне), “де
чистенько” (с. Дроздинь) тощо. Атрибути
“погребіння” плаценти – голки, цвяхи, вуголь,
хліб, зерно – мають прозоре мотивування:
“щоб він був хазяїн” (с. Березне), “щоб [хло�
пець – О. Б.] був майстром”, “щоб [дівка –
О. Б.] вишивала” (с. Вежиця), – і протягом
довгого часу залишалися незмінними; неодмін�
ним було обмивання/обливання плаценти во�
дою із наступним загортанням у полотно.
Відвідування породіллі жінками – родичка�
ми й сусідками – одразу після пологів (у перші
кілька днів, у першу неділю) називалося роди�
нами (с. Переходичі – отвєткі). Показово,
що в деяких селах родини (як колективне відві�
дування породіллі одразу після пологів) колись
називали “злівками”, хоч власне обмивання на
них як обрядової дії респонденти вже не
пам’ятали: “Тепер родини, а колись злівки каза�
ли… Колись у нас казали, що бабі треба подар�
ка дать хоч невеличкого, бо вона як умре, то їй
не буде чим рук витирать на том свєтє” (с. Бе�
резне). Родини характеризуються усталеним
сценарієм: відвідувачки (близькі родички, су�
сідки, але виключно – жінки) несли із собою
щось їстівне (вареники, млинці). Чітко просте�
жується ключова роль баби�повитухи – в її
обов’язки входило приготування каші, узвару
(“чай”, “груші”) з чорниць і груш; у свою чер�
гу, її віддарювали “пирогом”, загорнутим у по�
лотно (рушник, “намєтку”). Повсюдно пред�
ставлений обряд биття каші, що має сліди іміта�
ційної магії – кашу “хапають”, щоб дитя швид�
ше почало ходити (с. Березне). Подекуди збе�
реглися дії на пошанування баби (піднімали її
“на вра”, вели під руки, возили на візку), проте
вони не мають сталого характеру. Слід відзна�
Олена БОРЯК
Ð ÎÄÈÍÍÀ ÎÁÐßÄÎÂ²Ñ ÒÜ ÏÎ˲ÙÓʲÂ
(Çà ìàòåð³à ë àìè åêñïå äèö³éíîãî ä î ñë³äæåííÿ)
6666 0000
ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 *
чити, що в окремих селах (зокрема, с. Вежиця)
зафіксовано трискладову структуру післяполо�
гових відвідувань породіллі: родини – “ка�
ша” – хрестини, де на кожному з етапів
обов’язкова обрядова страва – “каша”, а також
ритуальна дія – “зливання” на руки бабі.
У багатьох селах вдалося зафіксувати про�
зові наративи у формі фабулатів про здатність
баби передбачити долю дитини – “як на роду
написано” (с. Кам’яне, Березне, Вежиця,
Дроздинь, Переходичі).
Під час опитування щодо складових родиль�
ної обрядовості, особливо наголошувалося на
обряді “зливок” – очищення рук повитухи, а
також формах його побутування. Його симво�
лічне значення розкривається у тлумаченні:
“вона бралася за чадо” (с. Березне). Загалом
обряд позбавлений чіткої прив’язки до певних
етапів пологів, але переважно виступав складо�
вою обряду “родин”. Як зазначалося вище, у
с. Вежиця на руки “зливали” тричі – на роди�
нах, на “каші”, на хрестинах. Для нього харак�
терним є певне “перетікання” взаємного (ба�
ба/породілля) “миття рук” (або обливання во�
дою породіллі, її сорочки – щоб “було багато
молока” – с. Дроздинь, Вежиця) від родин до
хрестин; простежується зв’язок із приготуван�
ням/розподілом “бабиної каші” у межах цих по�
дій, шанування баби як родопомічниці “пиро�
гом” і полотном (йдеться про звичай “давати
бабі пироги”, обгортаючи їх наміткою/рушни�
ком/полотном). Відзначається поступова заміна
процедури миття рук даруванням повитусі по�
лотна із збереженням формули: “покрити бабі
руки” (із уже вторинним тлумаченням: “щоб не
боліли” – с. Переходичі). Дотичним є зафіксо�
ваний у кількох селах звичай класти у “домуви�
ну” бабі�повитусі хустки (із майже втраченим
мотивуванням: “…їй не буде чим рук витирать
на том свєтє” – с. Березне).
Цікаво, що трансформацію традиції зафік�
совано у сучасних умовах, коли жінки наро�
джують у пологовому будинку. Йдеться про
обрядове “призначення” баби – жінки стар�
шого віку (родички, сусідки), яка здійснює
ключові дії обряду: закопує “місце”, купає ди�
тину, варить кашу. Її обов’язково віддарюють
подарунком. До останнього часу зберігається
традиція віддавати призначеній бабі “пирога”.
Характерним є також підміна кумами назва�
них функцій баби. Локально зафіксовано зви�
чай давати бабі “волочильне” на Пасху (кра�
шанки, хліб – с. Карпилівка). Спостережено
також декілька варіантів обряду “перепікання
дитини”, розповіді “про зноски”.
За результатами опитування, комплекс об�
рядів, пов’язаних зі смертю та похованням не�
біжчика, відзначається простотою, певною ус�
таленістю при збереженості архаїчних рис. За�
нотовано ключові моменти поховального обря�
ду – обмивання тіла покійного “старішими ба�
бами” (с. Кам’яне) водою, яку спеціально пі�
дігрівали (або горілкою). Незмінним залиша�
ється локус, куди виливали воду, який визна�
чається загальною формулою – “де ніхто не
ходить” (с. Мушні, с. Дроздинь). Серед більш
детальних характеристик, називаються місця
під піччю, під хатою (с. Березне), під стовпчик
(с. Дроздинь). Показове мотивування такого
вибору – “щоби ніхто чужий не вступав у неї”
(с. Березне). Чітко виражене ставлення до во�
ди з мертвого як до такої, яка беззастережно
належить сфері “смерті”, а отже – “чужого”,
темного і “німого”. Звідси звичай виливати во�
ду під “німу стіну” знадвору (с. Переходи�
чі) – так само тут під “німу стіну” в хаті кла�
дуть небіжчика; слід згадати й про “німу” ла�
ву, на яку клали померлого (с. Вежиця), і на
яку вже ніколи не викладатимуть весільного
короваю. Подібне визначене традицією місце
ставало “прихистком” інших речей, які торка�
лися мертвого тіла – йдеться, зокрема, про
рушник, яким обтирали померлого – його за�
копували у тому ж місці, куди виливали воду
(с. Вежиця).
Збереглася давня традиція оббивати домо�
вину (гроб, домовку) зсередини білими наміт�
ками. В обстежених селах був звичай міряти
тіло померлого “дровиною” (її у подальшому
вкидали у погребальну яму – с. Переходичі,
або клали поверх могили – с. Вежиця, с. Ста�
ре Село, Борове). Інфоматори свідчили, що
гроб робили більший за розмірами, ніж потріб�
но було за міркою – для того, щоби “туди
більше одежи влізло”, “налажують, що страх”:
в домовину вкладали багато хусток (існував
звичай, що близькі та родичі йшли до померлої
жінки з хустками), а також настольника (“бу�
де стола застілать”), рушники (“буде умивать�
ся, то щоб було чим витераться”– с. Дроз�
динь), покривало, подушки (навіть дві)
(с. Березне, Борове); подеколи вкладали пов�
6666 1111
ЗЗЗЗ ееее кккк сссс пппп ееее дддд ииии цццц іііі йййй нннн ииии хххх дддд оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн ьььь
ний набір запасного одягу, включаючи білизну
(с. Карпилівка, Дроздинь); зокрема, в с. Ве�
жиця в домовину, за свідченнями, крім хусток
і рушників, жінці вклали кілька спідниць, доб�
рий шмат тканини й “тюлю” (“мо, ти там бу�
деш замуж іти”) – “набила повну домовку, во�
на не носила тут, то може на тому світі носити�
ме”. Мотивування цього звичаю досить прозо�
ре – крім вищезазначеної загальної формули
“на той свєт”, виявляється і, так би мовити,
прагматичний підхід – “щоби було у що пере�
одягнутися” (наприклад, на випадок дощу –
с. Березне) – с. Карпилівка.
Загалом, обрядове використання тканини у
поховальному обряді є надзвичайно насиче�
ним – перед тим, як вкласти у гроб свічку, її об�
гортали рушником (с. Обсіч); на всій території
зафіксовано звичай підкладати під плечі –
“просто серця” – нове полотно, “бо Ісуса
Христа полотном обматували” (с. Мушні). Во�
но могло бути як льняне (с. Мушні, Старе Се�
ло, Карпилівка), так і конопляне (с. Кам’яне),
але обов’язково нове, деінде вказується – “си�
рове” (с. Карпилівка). Відомий тут і мотив пе�
редачі одягу “на той світ” через посередника –
без будь�яких часових обмежень, навіть через
20 років. Натомість зафіксовано наратив, у яко�
му “посередник” приходить уві сні жалітись:
“Я її [адресата – О.Б.] не бачу, а мені наклали,
і мені треба з ним носиться та охранять переда�
чу” (с. Дроздинь). Локально зафіксовано зви�
чай класти полотно – “подарок” – на кришку
гроба (вєко), із подальшим його погребінням
(с. Карпилівка, Дроздинь).
Усталеним виявився комплекс атрибутів,
пов’язаних із перебуванням тіла померлого в
хаті: запалена свічка, яку встромляли в хліб або
зерно (с. Старе Село); вода – проста
(с. Мушні) або солодка (с. Дроздинь, Вежи�
ця), яку виставляли на столі або на вікні – “бо
душа в хаті”. Подальші дії з нею варіюються:
через 12 (рідше – 9, 40) днів воду виливали на
покутній ріг хати, у “глухе” місце (с. Переходи�
чі), де ніхто не ходить (с. Мушні), під яблуню
(с. Старе Село), хоч у цьому ж селі згадали,
що колись воду виливали під ікони. У с. Карпи�
лівка робили “ситу” (мед розводили водою) і
ставили на вікно після поминального обіду.
Тримали її там 10–12 днів, після чого виливали
знадвору на покутній ріг хати. Ставлячи воду,
на кілочку чіпляли рушника – “душа ще в хаті,
то ще буде умиватись да втиратись” (с. Вежи�
ця); у с. Карпилівка рушник підстеляли під
хліб, який клали біля померлого. “Домовку”
опускали на намітках (с. Карпилівка – на руш�
никах), які після того розривали (розрізали) і
роздавали на кладовищі “похоронщикам” –
“щоб руки утирали” (с. Вежиця).
Обрядодії, пов’язані з уявленнями про ду�
шу, належать до таких, які безумовно зберіга�
ють статус активної традиції. Аналіз усього
зібраного у селах Рокитнівського району мате�
ріалу свідчить, що найдавніша традиція перед�
бачала перебування душі в хаті від 3�х до 12�и
днів. Так, у с. Вежиця для покійного протягом
трьох днів – “поки ще душа в хаті” – стояли
страви з поминального стола – сита, борщ,
“чай” (узвар з груш або яблук). Численні за�
писи вказують на 12�денний термін зберігання
води “для душі” (зокрема, с. Обсіч, Дроз�
динь); аналогічно, впродовж 12 днів утримува�
лися від роботи – не мазали і не мили, зокре�
ма посуд, і взагалі – в хаті (с. Кам’яне), не бі�
лили припічка – “старались, щоб вода не ка�
пала” (с. Обсіч). Відтак ці терміни поступово
відійшли – загалом для поминання померлого
називають 9�й та 40�й дні, але воду “для ду�
ші” тримають 12 днів і досі.
До ключових моментів поминальної обря�
довості відносяться дії, пов’язані із виносом
домовини з хати і прямуванням поховальної
процесії до кладовища (могилок). Спеціальні
дії при виносі труни з хати, зупинки поховаль�
ної процесії на перехрестях в обстежених селах
Рокитнівського р�ну Рівненської області май�
же втрачені. Проте добре збережені дії, які ма�
ли характер очищення й оберегу (і, відповідно,
захисту усього живого). Вони припадають на
час, коли тіло виносили з хати: на цей час при�
міщення закривали й мили (с. Обсіч); заміта�
ли “навпроти” сонця (с. Старе Село); сідали
на лаву, де лежав покійник – “щоб не бояти�
ся” (с. Дроздинь, Старе Село); рідня загляда�
ла у піч, “щоб не лякатись, щоб вночі не стоя�
ло в очах” (с. Борове). У хаті посипали пшени�
цею (с. Березне, Старе Село) або житом
(с. Дроздинь). У с. Переходичі також сипали
пшеницю, але усі три дні – “поки ще дух хо�
дить” тут не замітали, так само як не зачиняли
хату, не гасили свічку/не вимикали світло.
Не виявлено відомостей про те, що проце�
сія зупинялася по дорозі, щоб померлому ви�
6666 2222
ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 *
носили хліб. Вона рухалася майже без зупинок
(тільки біля церкви, на воротах при вході на
могилки – “бо на воротах небіжчика зустріча�
ють покойники” – с. Борове). Лише у с. Ве�
жиця зафіксовано звичай зупинятися на “роз�
ходниках” – “бо він ішов і такою дорогою, і
такою”, або біля хати родича чи знайомого –
“бо він туди заходив” (останнє зафіксовано й у
с. Старе Село) – як бачимо, ці обрядові дії
майже втрачені. Проте голосіння (по хазяїну,
матері, доньці, але не по старій бабі) – “од ду�
ші, яка тобі приходить на ум жалоба, то таке і
говориш” (с. Дроздинь) – усе ще збереглося.
Формули голосінь пам’ятають, і без особливо�
го бажання, але відтворюють.
Миття рук у дворі небіжчика після повер�
нення з могилок зафіксовано скрізь, проте у
с. Переходичі до цієї обрядодії додався обхід
навколо вогнища, у якому спалювали одяг по�
мерлого, а також стружки, які залишалися піс�
ля виготовлення домовини.
Поминальна трапеза (обід, поминки, при�
чинна) включає обов’язкову поминальну стра�
ву, яка, на наш погляд, виявила свою стійкість
(і деякою мірою – консервативність). Йдеть�
ся про коржі, які випікалися з прісного тіста –
їх ламали і з’їдали по шматочку перед почат�
ком поминального обіду (с. Мушні, Карпилів�
ка); у с. Березне випікали три коржі – один
брали на могилки, де роздавали присутнім,
другий лежав на столі біля покійного, третій
викладали після похорон – його також ламали
на шматки і кидали у канун (з меду) для поми�
нання (страва ця залишалася в хаті ще 12
днів); три пісні коржики випікали у с. Боро�
ве – їх кришили у коливо (і також залишали в
хаті, тільки вже 40 днів). Очевидно, цей же
варіант, але у своїй еволюції представлений у
с. Переходичі, де “печеню” (печиво) заливали
солодкою водою (або чаєм, тобто – узваром)
та їли однією ложкою по черзі (щоправда, ос�
таннім часом тут вже роблять коливо з рису).
Не меншою архаїчністю відзначається ще од�
на поминальна страва, в основі якої було засто�
сування меду – крім вищезгаданої назви “ка�
нун” (також у с. Кам’яне), зафіксовано анало�
гічну страву під назвами “сита” (с. Вежиця,
Обсіч), “хана” (с. Дроздинь). Дещо відрізня�
ється традиція у с. Старе Село – респондент
твердить, що основною стравою на поминаль�
ному “обіді” був борщ і пшоняна каша, а також
“чай” (узвар з груш); розпочинали поминаль�
ну трапезу з борщу. Обов’язковим називають
борщ перед початком “обіду” у с. Обсіч, Пе�
реходичах. На другий день після похорону
ідуть на могилки на “обєд”.
Аналізуючи й, відповідно, підсумовуючи
зібраний у Рокитнівському районі Житомир�
ської області етнографічний матеріал, вважає�
мо за необхідне виокремити інформацію щодо
поховальної обрядовості в с. Вежиця, яка, по�
рівняно з іншими обстеженими селами, вида�
ється найархаїчнішою. За твердженням рес�
пондента (Кузьмич Марія Лукашівна,
1928 р. н.), душа перебуває в хаті протягом
12 днів, тому для неї спеціально запалювали
свічку, виставляли солодку воду та солодкого
пирога (хліб). Ставлення до води “для покій�
ного” було особливим – вважалося, що через
12 днів вона ставала “святою”, а отже, її не
можна було нікуди виливати. Вона мусила “йти
до Бога” – для цього надворі розкладали во�
гонь, у який її й виливали. Дуже обережно ста�
вилися до одягу з померлого – вірили, що про�
тягом трьох днів небіжчик “стереже його над�
ворі”, тому на третій день його або прали (що�
би потім роздати людям – така ж інформація
зафіксована у с. Старе Село), або палили у
дворі. Останнім часом, за свідченням респон�
дента, такий одяг переважно палять (бо “тепер
вже одежі хватає”). Лаву, на якій лежало тіло,
називали “німою лавою” – після того, як не�
біжчика виносили з хати, її обсипали маком,
хмелем, житом, в хаті сипали зерно пшениці –
проте “німою” лава залишалася й надалі (на
неї, зокрема, ніколи не садитимуть молодих на
весіллі). Звертає увагу ще одна деталь – якщо
для душі викладалися солодкі наїдки, то на по�
минальний обід готувалися несолодкі страви –
пісні, солоні – бо це “гіркий обід”. Серед
обов’язкових страв називають борщ та сиро�
ватку – кашу (звичайно пшоняну), приправ�
лену кислим молоком. Від такої ж каші, яку го�
тували тут на хрестини, вона відрізнялася саме
своєю “гіркотою”, до бабиної ж каші на хрес�
тинах додавали масло, яйця, молоко, мед (з ча�
сом – цукор).
Порівняно із родильною та поховальною
обрядовістю, в межах обстеженої території ве�
сільний цикл відзначається однотипністю; від�
мінності виявляються переважно там, де біль�
шою мірою збережені архаїчні риси. Сватати
6666 3333
ЗЗЗЗ ееее кккк сссс пппп ееее дддд ииии цццц іііі йййй нннн ииии хххх дддд оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн ьььь
(“попитати” – с. Мушні) дівчину йшли пе�
реважно батьки молодого, дядько. Брали з со�
бою хліб (пиріг круглої форми, на відміну від
видовженого пирога, який давали бабі на хрес�
тини – с. Дроздинь), горілку (“горілка ваша, а
дєвка наша” – с. Кам’яне). Якщо дівчина бу�
ла згодна, відбувався обмін хлібом (пиро�
гом) – сватам віддавали його загорнутим у
рушник (полотно). Головним обрядовим хлібом
на весіллі був коровай, який випікався тільки у
молодого вночі перед весіллям (у с. Березне; у
с. Переходичі в молодої пекли круглий “пи�
ріг” – його брали з собою як молоду вели до
молодого). У коровайниці по всіх обстежених
селах кликали жінок “чесних, не розведених”
(с. Мушні), їхня кількість коливалася. Так, у
с. Вежиця кликали дев’ять жінок, а десятою
була хрещена мати, яка й вчиняла коровай. По
деяких селах обрядові дійства при виготовленні
короваю відзначаються сталістю: у с. Перехо�
дичі поки випікався коровай, коровайниці ря�
дилися; старша коровайниця, “озброївшись”
сокирою, товкачем (а також поліном, віником і
сажею – с. Старе Село, Вежиця), сиділа/ле�
жала біля печі під припічком, щоб коровая не
вкрали; тих, хто зазіхав, мастила сажею.
По всіх селах виготовляли “йолку” (голлє –
с. Вежиця, ліс – с. Обсіч), яку встромляли у
коровай, обліплювали тістом і запікали. Її неод�
мінно прикрашали квітами, червоними нитками.
Подальші обрядові дії відзначаються варіанта�
ми – “йолку” ставили на покуті як ділили коро�
вай (с. Мушні, с. Старе Село); її забирав собі
той, хто дасть більше грошей при обдаровуван�
ні молодих (с. Обсіч); знімають і кидають на
дах, коли приходять до молодого (с. Дроз�
динь); її намагалися вкрасти, щоби отримати
викуп – горілку. У с. Кам’яне та Мушні “живу
йолку” прикрашали також і в молодої – цю гіл�
ку прибивали на дах хати молодого.
Передвесільний цикл у досліджуваному ре�
гіоні не відзначався особливою складністю.
Власне, тільки в с. Вежиця зафіксовані відві�
дини молодого дівочим родом (йшли на “квіт�
ку”). Тут домовлялися про весілля й обдарову�
вали рід молодого.
До ключових моментів весільного дійства
належать: перепинання молодого на шляху до
молодої, коли виставляли стіл із хлібом і горіл�
кою (с. Мушні, с. Старе Село), а молодий від�
куплявся горілкою; при зустрічі молодих обид�
ві свахи запалювали свої свічки і з’єднували їх
на порозі хати молодої (с. Обсіч), у с. Кам’яне
молодий із тещею тричі цілувалися через поріг.
У с. Вежиця молодому показували “фальши�
ву” молоду. Кульмінаційним і, відповідно, доб�
ре збереженим виявився весільний обряд з’єд�
нання молодих у молодої, який полягає, крім
з’єднання свічок на порозі хати, у міцному
зв’язуванні їх попід руками наміткою (нею пе�
ред тим накривали віко діжки – с. Переходи�
чі). Цьому ритуалу передувало завивання мо�
лодої, яке здійснювала переважно хресна мати
(рідна мати): волосся розплітали, мастили
маслом, завивали в обручик, закручений у хус�
тку і вбирали у намітку (вельон), посипали
житом, хмелем (с. Старе Село, Мушні, Дроз�
динь, Кам’яне, Переходичі, Вежиця).
У с. Мушні, у дворі, перед тим, як наречену
забирали в дім молодого, її рідня клала їй по�
дарунки на голову.
Скрізь побутував звичай стрибати з воза на
хлібну діжу. При зустрічі молодої свекруха,
яка зустрічала молодих у вивернутому кожусі,
виносила хлібну діжу, але ступити (стрибнути
з воза) на неї дозволялося тільки тоді, як мо�
лода була “чесною” – порушення цієї умови
загрожувало неврожаєм (с. Дроздинь,
Кам’яне) і всілякими негараздами, а отже, за
пам’яті респондентів, традиції дотримувалися.
Показово, що віко діжі накривалося рушни�
ком, настільничком і кожухом (с. Кам’яне),
або вишитою червоним нитками надіжницею
(с. Вежиця). Цікаво, що з часом діжу замінив
полотняний виріб – молодій просто простеля�
ли рушника (с. Обсіч).
Основними моментами весільного дійства у
молодого були: посад молодих, покривання мо�
лодої та урочистий розподіл короваю (інколи
це відбувалося на другий день). Молоду своєю
хусткою покривала свекруха – перед тим зні�
мала намітку (вельон) і вінка та вішала на сті�
ні (“…дівки до того вінка як біжать, то стіни
геть пообдирають…” – с. Вежиця), або кида�
ла дівчатам (с. Мушні, Обсіч, Березне).
Коровай, виготовлений у молодого, зали�
шався в центрі весільного обряду. Його брав із
собою наречений як ішов по молоду, з ним об�
ходили навколо воза у дворі молодої, з ним мо�
лодий повертався разом із молодою у свій дім
(с. Кам’яне, Вежиця). За розподілом короваю
відбувалося обдаровування молодих. Молодим
6666 4444
ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007*ISSN 0130�6936 *
стелили ложе (жартома, бо підкладали дро�
ва – с. Переходичі) в клуні дві молодиці (за�
міжні, не вдови – с. Вежиця); у с. Мушні
пам’ятають, що сорочку молодої “перевіряла”
свекруха. По досліджених селах існував зви�
чай нести молодій дружині сніданок – “чуди�
ли” – костку з м’яса (с. Мушні), але несли і
їстівне – яєшню, вареники, млинці, голубці,
сир (с. Кам’яне, Карпилівка).
Складовою післявесільного циклу в обсте�
жених селах було рядження – “цигани”
(с. Кам’яне), основними персонажами якого
були фальшиві молоді, дід, баба, цигани тощо.
На другий день варили юшку з курятини
(с. Обсіч). Тоді ж батьків молодої тягли на во�
зі “купати” до річки (с. Мушні), до магазина
або чужого двору (с. Обсіч, Кам’яне). Щодо
відвідання своїх батьків молодою, то в с. Дроз�
динь зустрілася згадка про звичай “йти по гре�
беня” – “…бо першого дня гребеня не брали,
бо будуть “дєті зубаті”. А через тиждень “йде
по гребьонку, щоб було чим полотна ткать”.
Загалом сукупність зібраної інформації по
всіх трьох складових родинної обрядовості
поліщуків є надзвичайно важливою з огляду
на її архаїчність. Незважаючи на фрагментар�
ність опису окремих складових родинного
циклу, вони виявилися відносно добре збере�
женими у пам’яті респондентів. Без цього
повна реконструкція досліджуваних явищ бу�
ла б неможливою.
The author analyzes the fieldwork evidence concerning magical rites that accompanied so called rites of
passage – birth, wedding and death. This material was fixed in 2006 in 10 villages in the Northern part
of Rivnenske Polissya ethnografic zone. The region is well known for integrity of its main archaic features.
The author introduces main ritual terms, forms of implementation and attributes of the key life cycle events.
Фаріда АХАТОВА
Ñ ËÎÂ’ßÍÈ ÁÀØÊÎÐ Ò Î Ñ ÒÀÍÓ:
Ð Î ÇÂÈÒ ÎÊ Ï²ÑÅÍÍί ÊÓËÜÒÓÐÈ ×È Ñ ÒÀÃÍÀÖ²ß?
Територія сучасного Башкортостану з дав�
ніх часів була зоною активної етнокультурної
взаємодії. Давня уральська спільність (розпа�
лась в ІV–ІІІ тис. до н. е.) мала зв’язки з ба�
гатьма неолітичними культурами, формування
фінно�угорського населення краю відбувалося
за умови активної культурної взаємодії з індо�
іранськими племенами лісостепового Півдня.
Розвиток Волго�уральської історико�етногра�
фічної області в середині І тис. до н. е. до
ХVІ ст. був пов’язаний з формуванням фінно�
угорсько�тюркської спільноти. Тут, у серці
Євразії, проходили давні торгові шляхи, що
з’єднували південний Урал з північно�східною
Руссю, з країнами Сходу, підтримуючи куль�
туру різних народів 1. Після приєднання Баш�
кирії до Російської держави у другій пол.
ХVІ ст. “відкрились” кордони для численних
переселенців, представників понад ста етно�
сів – східнослов’янських, фінно�угорських,
тюркських та ін. У ХVІІ–ХХ ст. активізува�
лись міграції східнослов’янського населення,
українці, росіяни та білоруси склали в регіоні
демографічну більшість. Вступаючи у взаємо�
дію з іншими етносами, вони продовжували
процес формування євразійської культури.
Як розвивалась (і чи могла розвиватись)
етнічна культура слов’ян в умовах багатонаціо�
нального та поліконфесійного оточення? Чи
могли українці, росіяни, білоруси Башкортос�
тану зберегти свою самобутність, традиційну
(селянську) культуру в нових геополітичних
умовах, за зміни суспільних парадигм? Вида�
ється цікавим простежити вплив менталітету
слов’янського населення краю на фольклорні
процеси їх середовища.
Селяни (а саме вони були носіями фолькло�
ру), як правило, селились на вільних башкир�
ських землях, утворюючи “гнізда” моноетніч�
них хуторів, сіл поруч з гніздами спорідненого
етносу, або вливаючись в поселення останньо�
го. Багато шкіл в Башкортостані були утворені
переселенцями одного села. Звідси перенесен�
ня назв з батьківщини на новоутворені посе�
|