Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві

An ordinary rite, on the whole as well as official, aspired to strengthening and harmonious development of marriage/domestic relationship. Resulted examples show that marriage and salvage of marriage had a great value in the past.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Малютіна, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	Трибуна молодого дослідника
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20197
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві / І. Малютіна // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 68-75. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20197
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-201972011-05-23T12:03:29Z Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві Малютіна, І. Трибуна молодого дослідника An ordinary rite, on the whole as well as official, aspired to strengthening and harmonious development of marriage/domestic relationship. Resulted examples show that marriage and salvage of marriage had a great value in the past. 2007 Article Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві / І. Малютіна // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 68-75. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20197 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Трибуна молодого дослідника Трибуна молодого дослідника
spellingShingle	Трибуна молодого дослідника Трибуна молодого дослідника Малютіна, І. Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві Народна творчість та етнографія
description	An ordinary rite, on the whole as well as official, aspired to strengthening and harmonious development of marriage/domestic relationship. Resulted examples show that marriage and salvage of marriage had a great value in the past.
format	Article
author	Малютіна, І.
author_facet	Малютіна, І.
author_sort	Малютіна, І.
title	Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві
title_short	Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві
title_full	Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві
title_fullStr	Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві
title_full_unstemmed	Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві
title_sort	шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Трибуна молодого дослідника
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20197
citation_txt	Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві / І. Малютіна // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 68-75. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT malûtínaí šlûbnijvibírtašlûbnijdogovírâkgendernasocíalízacíâmolodíuzvičaêvomupraví
first_indexed	2025-07-02T20:52:56Z
last_indexed	2025-07-02T20:52:56Z
_version_	1836569934472151040
fulltext	6666 8888 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007ISSN 0130�6936 Ірина МАЛЮТІНА ØËÞÁÍÈÉ ÂÈÁ²Ð ÒÀ ØËÞÁÍÈÉ ÄÎÃÎÂ²Ð ßÊ ÃÅÍÄÅÐÍÀ ÑÎÖ²ÀË²ÇÀÖ²ß ÌÎËÎÄ² Ó ÇÂÈ×ÀªÂÎÌÓ ÏÐÀÂ² Важливим етапом у житті людини є укла� дання шлюбу, який, власне, і становить основу для створення сім’ї. Як одна з форм регулю� вання статевих стосунків, шлюб не обмежуєть� ся лише правовою основою. Він концентрує у собі всю сукупність соціальних відносин, до� сить складну діалектичну єдність біологічного і соціально�матеріального, духовного, громад� ського і особистого 1. “Як тільки молодь піднялась на ноги, бать� ки й матері клопочуться, щоб їх спарувати, од� ружити, щоб парубок недовго гуляв, не зледа� щів. Коли ще у нього з’являється нахил до пи� яцтва та розбишацтва, то мерщій шукають йо� му жінку, щоб зв’язати його ланцюгом родин� них обов’язків. Але примусу не буває, і пару� бок, і дівчина вільні братись по своїй уподобі. Дівчина пильнує швидше вийти заміж, бо до� ма на пристаркувату дочку дивляться скоса: “Хоч за вола, кажуть, аби дома не була” 2. У “Правах, за якими судиться малоросій� ський народ” 1743 року читаємо: “…Літа жє дівици кь вступлєнію в супружество за совєр� шєнныє и считаються, если онша будєть йміть от рождєнїя своєго сполна тринадцять…” 3 Народ схвалював ранні шлюби серед молоді. Про це свідчать прислів’я: “Хто рано встає і ра� но жениться – не розкаюється”; “Рано встане – діло зробить, рано жениться – дітей до розуму доведе”. Вікова різниця між нареченими, за на� родними уявленнями, мала бути невеликою 4. Щодо об’єктивних умов формування шлюбно�сімейних звичаїв, то в Україні вони відзначались особливою різноманітністю. Ад� же відомо, що окремі землі України тривалий час перебували у складі різних держав, кожна з яких була своєрідною щодо соціально�еконо� мічного розвитку, політичного устрою, конфе� сійної ситуації. Це врешті�решт призводило до формування регіональних типів традиційно� побутової культури України. Дуже складними були соціальна й етнічна структура населення, характер міжетнічних та міжрегіональних вза� ємин, що також позначалося на системі звича� євих правил, норм поведінки та моральних під� валин. Всі ці чинники сприяли варіативності поглядів на вибір шлюбної пари. Проте в усьому цьому розмаїтті існувала усталена основа, притаманна українському на� селенню всіх регіонів України. Однією з її складників була система цінностей родинного життя. У середовищі українців підготовка до сімейного життя ніколи не сприймалась лише як особиста справа тих, хто укладав шлюб, їх� ніх батьків та родичів; це була і справа громад� ськості. Вплив громадськості на практику до� бору шлюбних пар та утворення сім’ї здійсню� вався через цілу мережу добре організованих інституцій: сільську громаду, молодіжні об’єд� нання – парубоцькі та дівочі громади 5. “...Ще в давнину були в нас окремі організа� ції молоді, – це парубоцькі чи дівоцькі товарис� тва, в яких гуртувалася молодь, що готувалася до побрання …Вечорниці – збори хлопців і дів� чат увечері до півночі, а збори до світання – це досвітки ... Такі збори в літі – це вулиця…” 6 Гендерна адаптація, як прояв соціалізації, давала можливість узгодження з існуючими в суспільстві гендерними нормами і ролями. Внаслідок гендерної адаптації набувалось вміння співвідносити свою поведінку з природ� ньою сутністю своєї й іншої статі, з характером усталених міжстатевих стосунків у даному су� спільстві, громаді, родині. “Сходини молоді для забав і парування в ріжних формах практикувалось, очевидно, у всіх наших племен від непам’ятних часів. При тім молодці й дівчата виступали групами більш або менш організованими, які являються про� тотипами пізнішої “парубоцької” і “дівоцької громади” 7. “Вулиця” – це стародавні традиції – реш� тки парубочих та дівочих громад�куренів. Тут дівчата розповідали по черзі казки, співали (ве� чорами у будні дні), жартували, оповідали про сільські новини, про особливі події... Пізніше приходили хлопці до гурту дівчат; вони разом співали, жартували... “Вулиця” часто затягала� ся за північ й сільська адміністрація (староста, соцький та десятники) розганяла “вулицю”. СССС тттт оооо рррр іііі нннн кккк аааа мммм оооо лллл оооо дддд оооо гггг оооо дддд оооо сссс лллл іііі дддд нннн ииии кккк аааа 6666 9999 Духовенство проповідувало проти “вулиці”, хоч ті збори були дуже пристойні й культурні… Пізно дівчата поверталися з “вулиці”, чим батьки й матері були дуже невдоволені й не хо� тіли пускати своїх доньок на “вулицю”, але во� ни тікали. “Вулиця” тяглася до осени, до Семена, а взимку вже були досвітки та вечорниці” 8. Головними осередками спілкування й підбо� ру шлюбних пар в Україні були саме вечорниці, які можна сміливо вважати своєрідною шко� лою підготовки молоді до сімейного життя. На вечорниці збиралися, як правило, у хаті удови� ці чи одинокої літньої пари. Дівчата приносили прядиво, вишивання чи плетіння, і кожна на� магалася якомога краще показати своє вміння. Праця чергувалася з розвагами: танцями, піс� нями, жартами, іграми, під час яких відбувало� ся знайомство дівчат із хлопцями. Українські вечорниці – явище давнє, воно пройшло декілька етапів історичного розвитку: перший базувався на пробному шлюбі, тобто фактичному співжитті парубків та дівчат, що було характерно для первісного суспільства; другий становив перехідну фазу від звичаю фактичного співжиття молоді різної статі до шлюбного життя. З виникненням приватної власності з’явилася потреба у спадкоємці, яко� му можна було б передати цю власність. Необ� хідний для цього механізм фіксації статевих взаємин і був віднайдений у вигляді шлюбу. “Класичні ” вечорниці, тобто ті, що побутува� ли в останні два�три століття як сфера моло� діжних розваг, зберігали при цьому деякі ком� поненти попередніх етапів. Залишки пробного шлюбу набули звичаю женихання – відкритої форми зближення молоді. “Дослідники підкреслюють, ніби в нас у гли� боку давнину було тимчасове вільне співжиття молоді ще до весілля, це шлюб на спробу, добре відомий і інший народам. Остатки цього бачать у тому, що в разі потреби, молодого “в коморі” замінює старший дружко й тепер” 9. Забави та ігрища були лише зовнішніми ат� рибутами вечорниць. Насправді ж вони жили своїм складним внутрішнім життям, де взає� мини між учасниками виходили далеко за межі розваг. На них формувалися майбутні шлюбні пари, що обставлялося складною системою традиційних етичних уявлень і норм. Якщо па� рубок обирав собі дівчину, то їхні прогулянки були суто приятельськими і не зобов’язували “стояти на рушнику”. Але якщо дівчина прий� мала вибір, то парубок ставав її захисником і мав певні права, зокрема право на проводжан� ня. Домогтися ж права на поцілунок або на те, щоб вести дівчину під руку, він міг тільки об� равши її до шлюбу і повідомивши про це бать� ків. Від цього моменту парубок повинен був піклуватися про свою обраницю, берегти її честь, а після заручин пара давала присягу на вірність одне одному 10. Мала місце гендерна диференціація стилю і моделі поведінки парубків і дівчат. Дівчата, як правило, демонстрували пасивність, залеж� ність, статичність, тоді як парубкам, були при� таманні активність, домінантність у стосунках з протилежною статтю. Як виняток, допускалась зміна гендерних ролей: дівчина мала право про� явити активність і ініціативу в питанні шлюбу. Народна етика виробила цілу систему уяв� лень щодо прав парубків та дівчат на порі та черговості їхнього одруження. Звичаєве право у цьому плані було категоричним: першими ходи� ти на вечорниці, як і одружуватися, мали старші діти, і ніхто з молодших братів та сестер не міг заступати їм дорогу. Особливо ретельно стави� лися до черговості дівування. І це не випадково, бо якщо першою одружувалася молодша сестра, старшу могли вже і не взяти заміж. Проте були у шлюбній практиці і порушення усталених норм. Наприклад, коли старший син виявлявся неслухняним, батько дозволяв парубо� чити молодшому синові, обходячи старшого, або коли старший ішов служити до війська, наступ� ний за віком брат перебирав право на парубку� вання. Траплялися порушення черговості і зі смертю батька, коли не було кому врегулювати усталений порядок. Це бувало нечасто, оскільки за дотриманням норм стежили не тільки старші в родині, а й громадськість, яка різко засуджувала порушників сімейного права. Про таких зневаж� ливо казали: “перебив свого брата”, “потоптав старшого”, “підім’яв сестру” тощо 11. Гендерна ідеологія відображає інтереси обох соціальних груп – чоловіків і жінок як та� ких, що мають спільні інтереси, цінності, про� те принципово відрізняються. Належність майбутньої подружньої пари до одного соці� ального прошарку, близькість їхніх ціннісних орієнтацій, уявлень про шлюб, гендерні ролі один одного, були запорукою шлюбу “раз на 7777 0000 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007ISSN 0130�6936 вік”. Ці умови сприяли швидкому призвичаєн� ню, пом’якшували чи зменшували імовірність конфліктів, особливо на початку подружнього життя, або при укладанні примусового шлюбу. Тривалий час існуючі господарські мірку� вання при укладанні шлюбу позначалися на певній обмеженості кола вибору шлюбного партнера, тобто соціальній ендогамності шлю� бу. Традиційно підходили й до вибору шлюбно� го партнера. Віддавали перевагу людині, яку добре знали, – саме це і зумовлювало локаль� ний принцип підбору. Щоправда, у традиціях слов’янства – знаходити суджену у чужому роду (так званий шлюб умиканням). Але принцип тут був такий: “Бери жінку зблизька, а крадь здалека”. Наречених, як правило, ви� бирали зі свого села, рідко – з сусідніх. До шлюбу хлопця з дівчиною з іншого села стави� лися з пересторогою. Особливо недоброзичли� во приймали в своєму середовищі жінку: вона фактично все життя була в селі чоловіка чу� жою. Більш терпляче ставились до приймака з іншого села – його через певний час приймали і визнавали за свого. В основу цього звичаю було покладене бажання краще пізнати ту ро� дину, з якою мали породичатися. Репутація сім’ї наречених мала дуже велике значення. “В давнину звичайно жінку брали з іншого роду (ексогамія), але це рано в нас змінило� ся, – стали брати з роду свого (ендогамія); ось чому й тепер навіть дошлюбний зв’язок дівчи� ни з хлопцем з свого села не такий соромли� вий, як з чужим” 12. Обрання ж судженої здалека практикува� лося тоді, коли про неї якомога більше дізнава� лися, принаймні про головні якості. Ці якості, зокрема, мали можливість яскра� во розкритися на ярмарках, куди з’їжджалися мешканці навколишніх сіл. Батьки нерідко спеціально брали на ярмарок своїх дорослих дітей і те, що вони майстерно виготовили: руш� ники, сорочки, килими, кошики тощо. Такий “товар” був найкращою для них характеристи� кою, адже головними критеріями оцінки шлюбного партнера традиційно вважалися працелюбність та господарність. Неабияку роль грала й зовнішність дівчини 13. Народна мудрість вчить любов на маєток не міняти, бо “не з багатством жити, а з людиною”. Тому й виробилися в народі відповідні погляди й вимоги щодо наречених. Молодий насамперед мав бути доброї вдачі, розумний, достойний, лю� бити дітей, володіти певною спеціальністю і сум� лінно працювати, поводити себе статечно, не пи� ти, не зраджувати своєї дружини. Вірність у коханні в українському фольклорі піднесена до рівня відданості вітчизні. Молода мусить бути гарного роду, тобто походити з чес� ної і працьовитої сім’ї, любити дітей, вміти вес� ти домашнє господарство, мати охайний вигляд, бути здоровою, вродливою, не зрадливою, при� ємною в розмові, кмітливою, не сварливою. “Сварлива жінка гірш, ніж коню хомут” 14. Саме розумові здібності людини відіграва� ли велике значення при виборі нареченого чи нареченої. Про це свідчать приказки: “Краще з розумним у біді, ніж з дурним у добрі”; “Краще з розумним два рази загубити, як з дурним раз знайти”; “З розумним розуму на� берешся, а з дурним і останній згубиш” 15. Серед українців у XIX – на початку XX ст. був поширений принцип національної ендогамії, українці одружувалися з українками і надзви� чайно рідко – з представницями інших націо� нальностей. Єврей, щоб одружитися з україн� кою, мусив перейти у християнство – вихрести� тися. Якщо поляк брав шлюб з українкою, то це відбувалося в церкві, а не в костьолі. Обов’язковою умовою шлюбу була відсут� ність родинних зв’язків між молодими. Цер� ковні канони забороняли шлюби між кумами та їх дітьми. У “Правах” зазначено: “По пра� вамь Божїимь и Христіанскимь никто да нє дєрзаеть близкую сєбі в сродсві в жену пони� мать, дажє до стєпєни по узаконеній правос� лавниє восточния церкви. А когда би кто, відая дівицу или жену в сродстві сєбі близкую либо по отцу, либо по матєри з умислу противно узаконенію церков� ному поняль, у таковаго на суді, в томь ділі позванного по подлиннимь доказательствамь иміній его недвижимих, а вь небитій тіх, дви� жимих половина отобрана бить имієть на Госу� даря; да и жена тая, которая бь відая о сродс� тві, замужь пошла, приданного, такь же и сво� ихь собственних, єсли би иміла, иміній полови� ни жь лишається, и обоє таковиє супруги имі� ють от супружества бить разлучени, а толко при другой половині иміній своихь остануться до смерти. Да онаго жь, в сродстві жєнивша� гося, ни в какой чинь допущать нє надлєжить, по смерти же их діти, коториє в томь кровос� СССС тттт оооо рррр іііі нннн кккк аааа мммм оооо лллл оооо дддд оооо гггг оооо дддд оооо сссс лллл іііі дддд нннн ииии кккк аааа 7777 1111 мішєнія супружєстві родилися, не толко в по� ловині иміній тіхь никакова участїя имьть не будут, но и сами за нєзаконнорождєнних вми� наються, а имьнія ть по смєрти таких родите� лей спадають на родственников ихь обоихь, смотря по линии сродства” 16. В українців упродовж віків сформувалися два основні варіанти вибору наречених: кохан� ня і економічна вигода. Молодь переважно ке� рувалася почуттями. Батьки ж часто зважали на матеріальний бік укладення шлюбу. Оскіль� ки в Україні вибір шлюбного партнера за вза� ємною приязню мав традиційну основу, то шлюби за розрахунком укладалися рідше. Звичаєве право українців обмежувало укладання нерівних шлюбів насамперед між багатими і бідними. Заможні господарі неохо� че родичалися з біднотою, але й бідні селяни так само вважали за краще добирати собі пару серед рівних: “Не з багатством жити, а з лю� диною”, – говорилось у народі. Але інколи, щоб поліпшити матеріальне становище, батьки силоміць віддавали дітей у заможну сім’ю 17. Процес гендерної соціалізації охоплював декілька етапів, що були спрямовані на підго� товку дівчини та парубка до виконання жіно� чих та чоловічих соціальних ролей. Важливу роль у виборі наречених відіграва� ли батьки. Вважалося, що без батьківського благословення неможливо створити щасливу сім’ю. Щоправда, останнє слово�згода під час сватання та вінчання в церкві завжди було за молодими. Дівчину чи хлопця рідко примушу� вали до одруження. В українських сім’ях в усі історичні періоди здебільшого намагалися вра� ховувати бажання чи дії всіх членів, незалежно від віку і статі. Участь молоді у вирішенні питання про од� руження є показником демократизації су� спільства та рівноправності членів сім’ї. У “Правах” знаходимо цьому підтвердження: Сговорь о супружестві, которий родитєли на� місті сынов, или дочєрєй своихь ділають, єжє� ли діти возрастниє, тогда ж, а маловозрастниє, пришедь в возрасть, явствєнно на тое соизво� лят, или хотя и тихо, си єсть, когда би, будучи при сговорі ономь, молчали и не противилися и предь самимь вінчаниемь на то жь согласова� ли, обязуеть ихь к супружеству. А естли би діти при родителскомь о супру� жестві ихь сговорі и не присутствовали, и о томь не відали, но пришєдь во возрасть и из� вістясь о такомь про сєбе сговорі, тому согла� совали бь, то обовязуються кь супружеству; инако же, ежели межь дітми согласія ніть, уго� вор родителскїй, об нихь учиненний, не обязу� еть ихь” 18. Гендерна соціалізація – засвоєння людиною культурної системи гендера того суспільства (громади, родини), в якому вона живе, своє� рідне суспільне конструювання відмінностей між статтю – диференційована соціалізація, яка формується в контексті звичаєво�правових відносин і реалізується через засвоєння устале� них типів чоловічої і жіночої поведінки, звичає� вих норм, цінностей, або через тиск суспільства з метою прищепити людині загальновизнані правила і стандарти поведінки. Родина, одно� літки, церква, суспільна думка, звичаєвість є основними соціалізуючими факторами. Батьки, звичайно, завжди втручались у про� цес одруження своїх дітей, але їхня роль у цьому на різних етапах історичного розвитку була неод� наковою. За умов патріархальних взаємин ця роль була визначальною, оскільки батьки могли позбавити спадщини або ж посагу. Траплялися випадки, коли між батьками і дітьми виникали непорозуміння щодо майбут� нього одруження. Часом батьки відмовлялися благословити шлюб, який їм видавався небажа� ним. Інколи молоді не хотіли одружуватися з на� реченими, кандидатури яких пропонували родичі. Якщо між батьками і молодими не було до� сягнуто згоди, батько міг не дати посагу не� слухняній доньці або позбавляв непокірного сина права на спадок його частини майна. У таких випадках молодим доводилося втікати напередодні одруження. В Україні такі шлюби називали “уводом”, або “уходом”, і вони трап� лялися вкрай рідко. Це зазначено і в “Пра� вах…”: “Которая бь дівица посягла за мужа бєзь волі отца или матере своея, либо по смер� ти ихь бєзь волі братовь или дядєй роднихь и близких родствєнниковь, и в которихь би била вь опєкі, таковая лишається приданного, та� кожь отческого, матєрного и другого наслідно� го имінїя, котороє приходить би на єя иміло, но оноє все имьнїє, мимо єя принадлежать будєть иннимь, постояннимь сестрамь или братамь еи. То жь разуміть и о такой дівиці, которая бь, не вступая за волею родителєй или опєкунов, в законное супружєство, самоволно жила и бєз� 7777 2222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007ISSN 0130�6936 чинствовала, противясь оньїмь родителемь или опекунамь своимь” 19. Українське звичаєве право засуджує насиль� ницькі шлюби. “Силою не будеш милою” 20. І це стосується не лише дівчат, а й парубків. У ре� альному житті такі шлюби зустрічаються не часто. Через це протест проти силування в од� руженні в українській народній творчості зву� чить досить гостро. Це й дало підставу І. Фран� кові зазначити, що “такий гарячий і живий про� тест проти силування свідчить іменно о тім, що силування те серед нашого народу – случай рід� кий, що у наших дівчат дуже живе сильне по� чуття свободи до власної волі” 21. Підтвердження знаходимо і в “Правах…”: “Волныхь людей насилно в супружество не приводить. Всякого званія и чина людей волныхь, какь мужеска пола ні какой дівици или вдови же� нить, такь и женска пола ни за кого замужь не видавать, насилїємь, безь соизволєнія и согла� сія ихь самихь, никто не иміеть; однако жь всякь из нихь, хотя по доброй волі своєй, точїю с відома и позволенїя родителей, а в небытии родителей, с совіта и соизволєнія ближайшихь сродниковь и опєкуновь, в супружество всту� пат должни” 22. Це надзвичайно прогресивне явище в шлюбних стосунках в Україні привертало увагу багатьох вчених, зокрема М. Костомаров з цього приводу писав: “Примусові шлюби за волею старших, які так часто здійснюються у великоросів, у малоросів зустрічаються рідко. Одруження відбуваються переважно за взаєм� ним бажанням молодих і це цілком природно, де існують вулиці, вечорниці й досвітки, і все це в кінцевому наслідку на те й склалось, аби молодь обох статей знайомилась і здружува� лась між собою, звичайно молодець одружу� вався на такій дівчині, яку знав давно...” 23 Із розвитком капіталістичних відносин, зміц� ненням економічної незалежності дітей від бать� ків, послабленням сімейного контролю над до� рослими дітьми зростала роль молоді у самос� тійному вирішенні питання про своє одруження. Вже у другій половині XIX ст. в більшості ра� йонів України поширилась практика участі мо� лоді у шлюбних змовинах та сватанні 24. Традиційне сватання відбувалося у формі переговорів послів молодого з батьками дівчи� ни. Цей досить складний обряд стисло описав Тарас Шевченко: “Покохавшись літо чи то два... парубок до дівчиного батька й матері по� сила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагослов� лять, то дівчина, перев’язавши старостам руш� ники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку” 25. В основі укладання шлюбу в Україні ХVІ–ХІХ ст. був договір (згода, змовини) між родичами молодого і молодої. Шлюбний договір спочатку укладався усно, а починаючи з ХVІІ ст. оформлявся і письмово 26. Проте іноді траплялися випадки відмови від одруження, що загрожувало недоброю славою родині. Особи, які порушували договір, підлягали покаранню. Якщо наречений або наречена від� мовлялися взяти шлюб, це вважалося ганьбою як для хлопця, так і для дівчини, від яких від� мовлялись. Скарга до суду в таких випадках мотивувалася тим, що порушено дошлюбний договір і нанесено збитки 27. Дослідження щодо порядку відшкодування шлюбних витрат у разі відмови від весілля в контексті як звичаєвого, так і офіційного пра� ва, вивчав проф. О. Кістяківський, який свого часу дослідив і проаналізував рішення з цих питань волосних судів Київської, Чернігів� ської, Харківської, Полтавської, Єкатеринос� лавської губерній 28. Про те, що за відмову від шлюбу одна із сторін має сплатити збитки, йдеться у всіх рі� шеннях волосних судів. Але тут виникає пи� тання, з якого моменту договір про шлюб вва� жається дійсним? Ряд рішень дає право ствер� джувати, що саме з моменту вручення нарече� ною рушників або хусток договір про шлюб вважається чинним. Значення рушників, вру� чених нареченою сватам, трактується в одному з рішень волосного суду: “…рушники – суть знаки договору про шлюб” 29. Але обов’язко� вим має бути вручення нареченою рушників сватам добровільно і особисто. В іншому ви� падку волосний суд відмовив у позові нарече� ного на тій підставі, що рушники сватам пода� вала не наречена, а її мати за відсутності доч� ки, отже мати і свати порушили звичаєве пра� во 30. Також волосний суд відмовився стягти збитки через те, що сватання відбулося між батьками нареченого й нареченої не вдома, а в шинку, і без вручення нареченою рушників СССС тттт оооо рррр іііі нннн кккк аааа мммм оооо лллл оооо дддд оооо гггг оооо дддд оооо сссс лллл іііі дддд нннн ииии кккк аааа 7777 3333 сватам. Більше того “…оштрафовані за це обидві сторони на користь волосного суду” 31. Коли наречений живе в іншому селі, сва� танню передують “оглядини”, тобто огляд сто� роною нареченої господарства нареченого. Але відмова від шлюбу після оглядин, доки не по� дані рушники, не дає права на виплату збитків. У процесі гендерної адаптації людина від� чувала на собі нормативний та інформаційний тиск з боку оточення. Як правило, підпорядку� вання нормам викликалося як системою вихо� вання, так і бажанням не відрізнятись. Ефек� тивність гендерної адаптації залежала від того, наскільки правильно людина сприймала себе і своє оточення.. Аналізуючи матеріали та рішення волосних судів не можна не помітити, що наречені частіше відмовлялися від нареченого. Ця обставина, оче� видно, зумовлена нерівністю шансів на вибір для нареченого і для нареченої. Юнак ще до засилан� ня сватів намічає собі підходящу дівчину, тоді як вона досить обмежена у своєму виборі. Дівчина, за звичаєм, чекає випадковості, щоб упав на неї чийсь вибір, і часто їй тяжко відмовити першому нареченому, бо невідомо, чи трапиться інший. То� му іноді дівчата дають згоду на шлюб поспіхом, не обміркувавши. Давши згоду, наречена та її батьки поспішають зібрати відомості про нарече� ного. Крім того, не можна не погодитися з глибо� ким змістом українського прислів’я: “Гарна дів� ка – як засватана” 32. Часто трапляється, що дів� чина подобається парубкові, але він ще не гото� вий засилати сватів. Дізнавшись, що вона подала рушники іншому, – засилає до неї і від себе ста� ростів, або вмовляє дівчину відмовитися від пер� шого нареченого і почекати його. Слід зауважити, що основні мотиви, за яких наречена відмовляється від нареченого, зво� дяться до таких: наречений хворий 33; старий 34; наречений поганої поведінки, поганого характе� ру, пиячить; наречений вдівець, а молода наре� чена передумала одружуватися з вдівцем, що має дітей, і вони також проти цього шлюбу 35; нареченій або її батькам не подобається госпо� дарство нареченого, його незаможність; нарече� ний образив наречену, або недобре про неї ози� вався; батьки примусово видають дочку. Всі пе� рераховані виправдання відмов через безпід� ставність залишалися поза увагою судів. Характерно, що коли одна із сторін відмов� ляється від шлюбу, волосні суди, крім посилан� ня на хвороби і обіцянки дати розписки на зем� лю до шлюбу, виправдань не перевіряють 36. Трапляються випадки, коли такі виправдання визнаються і особи звільняються від сплати витрат. Таких випадків небагато, але вони вар� ті уваги як у площині звичаєвого, так і офіцій� ного права. Відомо, що старости при заручинах не со� ромляться прибрехати, вихваляти нерідко неіс� нуючі якості нареченого. Як волосні суди сприймали цю оману, з рішень не видно. Але можна припустити що вибачали, оскільки всі знали, що старости зобов’язані підбріхувати. Проте навмисний обман при укладанні шлюб� ного договору з боку самого нареченого суди не залишали без уваги. Селянин приїхав зі своїми старостами в чу� же село і, сватаючись, оголосив себе заможним господарем та завдяки цьому домігся згоди на� реченої подати рушники сватам. Та коли вия� вилося, що він говорив неправду і у нього вза� галі немає ніякого майна, то дівчина відмовила йому. Волосний суд відмовив нареченому стяг� ти збитки з батьків нареченої, відмовив також і в позові, звинувативши у нечесності. Суд ви� ніс звинувачення нареченому “…в розстрой� стві шлюбу через обман” 37. Отже, волосні суди визнавали лише три обставини, за яких сторона, що відмовилась від шлюбу, звільнялася від сплати збитків, на� несених іншою стороною: –якщо наречений обдурив при заручинах наречену і її батьків відносно свого майнового стану; – якщо сторона не виконувала умов дош� любного договору і відмовлялася виконувати надалі; – тяжка хвороба нареченого або нареченої, що підтверджувалося рішенням волосного су� ду, який перевіряв ці посилання. А також смерть, каліцтво та інші неочікувані випадки. Для створення правового звичаю потрібен певний час. Звичай має проявити себе у вели� кій кількості випадків, для того, щоб було встановлено його існування. Правовий звичай формується попереднім поколінням чи поко� ліннями. Він постає завдяки уявленню попе� редників про необхідне, корисне, справедливе. Звичаєве право завжди стояло на захисті високої гідності як в шлюбно�сімейних взаєми� нах, так і в дошлюбних стосунках між нарече� 7777 4444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007ISSN 0130�6936 ними. Це частково трансформувалося в право офіційне. Тому, розглядаючи питання сплати збитків за відмову взяти шлюб, слід торкнути� ся ще одного досить важливого аргументу, що став предметом розгляду в судових справах. Нерідкими були випадки, що сторона, яка відмовилася від шлюбу, засуджується до вип� лати “безчестя” на користь іншої сторони, або ж карається за безчестя, кепкування, конфуз, сором, висміювання, коли відмова відбулася у формі образи для іншої сторони. Також, якщо сторона, яка відмовляє, виправдовує свою від� мову звинуваченням іншої сторони у фізичних або моральних вадах, надуманих і образливих. За безчестя стягується з обох сторін, і в та� кому разі суд рівною мірою захищає кожного з них від образ. Безчестя присуджується завжди на користь нареченої і нареченого, і лише у дея� ких випадках – батькам молодих. Безчестя для нареченої визнається, коли дівчину називають хворою, коли наречений відмовляється від шлюбу не вказуючи причини; відмова літнього нареченого від молодої нареченої, бо посватався сп’яну; надумані фізичні вади нареченої. Для нареченого безчестям вважається скарга наре� ченої, ніби наречений після сватання звертався до неї з сороміцькими пропозиціями; думка на� реченої, що наречений легковажний і має пога� ний характер; заява нареченої на другий день після весілля, що вона має іншого нареченого; кепкування з нареченого при народі 38. Не в усіх рішеннях волосних судів визначало� ся, скільки присуджено за безчестя. Там, де вка� зувалося, більший його розмір становив 16 руб., а нижчий – 2 руб. Іноді замість сплати за безчес� тя присуджувався арешт, та він застосовувався до тих, хто не міг сплатити штраф грошима 39. Дошлюбні звичаї українців є відлунням давніх часів, вони видозмінювалися зі зміною шлюбних форм. У цьому можна переконатися, розглядаючи сучасні шлюбні обряди і звичаї, про це свідчать й історичні дослідження. У “Правах, за якими судиться малоросійський народ” зазначено: “1. Сговорь о супружестві безь заруки быть иміеть. 2. Дарь сватебный удвое возврашається от того, кто к розриву за� чатого супружества причиною. К сговорамь о супружестві никакіе заклади или заручныи штрафи прилагаться не иміють на того, кто между оговорившими о супружестві к розриву причину дасть; и хотя би от коихь, в против� ность сему праву, и положень: были заручиє штрафи, то не иміють быть в силі содєржаны, ибо супружество свободно быть должно. Однакожь дарь сватебный, который задат� комь между женихомь и невістою називається и бываєть прежде брака, удвоє возвращать иміеть тоть, кто би к разорванію начатого суп� ружества причиїну даль, и сверхь того убитки другой стороні, во время сватебного сговора понєсєшшє, по доказателству наградить; а бу� де би кто онихь безь розриву умерль прєжде врємєни бракосочєтанія, или би за какимь пра� вилнымь прєпятствїємь в супружество всту� пить не могль, то дари от одного другому воз� вращени бить иміють просто, не удвое, а убит� ковь никому не поискивать” 40. Відповідність звичаєвим нормам підтвер� джується тим, що до складу редакційної комі� сії “Прав...”входили виключно українці і май� же наполовину особи духовного сану, а отже, близько знайомі з народними шлюбними зви� чаями. Слід зауважити, що проблемі відшкодуван� ня дошлюбних витрат у судовому законодав� стві надавалося значної уваги, так само, як і вдосконаленню судової практики з подальши� ми змінами у звичаєвому праві. Звичаєве право, загалом як і офіційне, прагнуло до зміцнення і гармонійного розвитку шлюбно�сімейних стосунків. Наведені прикла� ди свідчать, що шлюбу і збереженню сім’ї в минулому надавалось великого значення. Отже: 1. Звичаєве право не мало всіх традиційних ознак права, узгодженої системи, його унормо� ваність і зв’язок з державою досить відносні. У ролі засобів впливу виступає суспільна думка, як примусове забезпечення норм звичаєвого права у випадку їхнього порушення. Звичаєве право як регулятор поведінки людей репрезен� тується і через повсякденне життя людини, і че� рез історичні форми людських спільнот, такі як родина, етнічні і соціальні групи, держава. 2. Повноцінна реалізація гендерної програ� ми була можлива за умови успішного виконан� ня соціальних ролей. Упродовж життя дівчина і парубок проходили декілька вікових етапів, які визначали їх базові соціально�вікові стату� си та передбачали виконання відповідних соці� альних ролей. Дошлюбне спілкування мало ґендерну асиметрію. При укладенні шлюбу си� СССС тттт оооо рррр іііі нннн кккк аааа мммм оооо лллл оооо дддд оооо гггг оооо дддд оооо сссс лллл іііі дддд нннн ииии кккк аааа 7777 5555 туація вирівнювалась: парубки і дівчата були, практично, рівними, оскільки вирішальне сло� во належало, як правило, батькам. 3. Статус заміжньої жінки�молодиці і чо� ловіка�господаря відкривав легітимний дос� туп до широкого спектру прав та повнова� жень у сім’ї, громадській та звичаєво�обрядо� вій площинах. Одруження становило життєву стратегію людини. 4. Звичаєво�правові відносини українців в означений період великою мірою базувалися і регулювалися звичаєм, часто всупереч закону; іноді мало місце поєднання звичаю і права – ак� тивно виявляла себе народна правотворчість. Саме звичай став для всієї етнічної культури ук� раїнців ефективною формою самовиживання в складних політичних та соціально�економічних умовах в межах іноетнічних держав. 5. Гендерна адаптація може бути добровіль� ною і вимушеною. Добровільна адаптація пов’язана з підпорядкуванням оточенню. Ви� мушена – відображає конфлікт між індивіду� альними проявами особистості і цінностями, притаманними суспільству. 6. Гендерна соціалізація відбувається впро� довж життя людини. Засвоюються передусім колективні звичаєві норми і правила, які ста� ють частиною особистості і підсвідомо вплива� ють на її життя. Вся інформація, що стосуєть� ся диференційованої поведінки, залишається у свідомості людини у вигляді тендерних схем поведінки. 1 Культура і побут населення України // В. Наулко, Л. Артюх, В. Горленко. – К., 1993. – С. 180. 2 Сумцов М. Слобожане. Історико�етнографічна розвідка. – Х., 2002. – C. 47. 3 Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743рік / Упоряд. К. Вислобоков. – К., 1997. – С. 24. 4 Прислів’я та приказки: людина, родинне життя, риси характеру / Упоряд. Пазяк М. – К., 1990. – С. 85. 5 Культура і побут населення… – C. 175. 6 Сумцов М. Слобожане. – С. 45. 7 Грушевський М. Історія української літератури. – К., 1998. – Т. 1. – С. 256. 8 Там само. – С. 267. 9 Вовк Хведір. Студії з української етнографії та антропології. – К., 1995. – С. 319–320. 10 Чубинський П. Труды этнографическо�статисти� ческой экспедиции в западно�русский край. – С.Пб., 1873. – Т. 7. – С. 450. 11 Пономарьов А. Українська етнографія. – К., 1994. – С. 241. 12 Грушевський М. Зазнач. праця. – C. 258. 13 Чубинський П. Труды… 14 Прислів’я та приказки... – С. 87. 15 Там само. – С. 88. 16 Права... – С. 223. 17 Культура і побут населення... – С. 169. 18 Права... – С. 210. 19 Там само. – С. 228. 20 Прислів’я та приказки... – С. 75. 21 Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народ� них. Зібрання творів у 50�ти томах. – К., 1980. – Т. 26. – C. 214. 22 Права... – С. 189. 23 Костомаров М. Семейный быт в произведениях южнорусского песенного народного творчества. – С.Пб., 1906. – Т. 19–92. 24 Перковський А. Еволюція сім’ї і господарства на Україні в XVII – першій половині XIX століття // Де� мографічні дослідження. – Вип. 4. – 1979. – С. 23. 25 Українська минувшина / А. Пономарьов, Л. Ар� тюх, Т. Косміна. – К., 1993. – С. 171. 26 Левицкий О. Общинные формы заключения бра� ка в Южной Руси в XVI и XVII вв. // Киевская стари� на. – 1900. – N 1. – С. 5. 27 Там само. – С. 15. 28 Юридический вестник. – К., 1892. – N 2. – С. 216. 29 Антоновський волосний суд Чернігівської губер� нії. 1888 р. Справа 192. 30 Бабіневський волосний суд Чернігівської губернії. 1885 р. Справа 89. 31 Бабіневський волосний суд… Справа 128. 32 Прислів’я та приказки... – С. 32. 33 Поволоцький волосний суд Чернігівської губернії. 1878 р. Справа 59. 34 Ходарковський волосний суд Чернігівської губер� нії. 1881 р. Справа 19. 35 Мирівський волосний суд Чернігівської губернії. 1888 р. Справа 14. 36 Парколівський волосний суд Чернігівської губер� нії. 1883 р. Справа 110. 37 Топорівський волосний суд Чернігівської губернії. 1882 р. Справа 13. 38 Мирівський волосний суд... Справа 56. 39 Никитин В. Судебный вестник. – С.Пб., 1869. – С. 244. 40 Права… – С. 124. An ordinary rite, on the whole as well as official, aspired to strengthening and harmonious development of marriage/domestic relationship. Resulted examples show that marriage and salvage of marriage had a great value in the past.

Шлюбний вибір та шлюбний договір як гендерна соціалізація молоді у звичаєвому праві

Institution

Ähnliche Einträge