Етномузикознавча школа Софії Грици

The article is dedicated to Sophia Hrytsa’s rich activity in the fields of folkloristics, musicology, culturology, sociology. The authors prove that Sophia Hrytsa is a leader of structural and typological school in the Ukrainian ethnic musicology as well as a founder of new trends and methods in thi...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автори:	Руда, Т., Широкова, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2008
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Розвідки і матеріали
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20224
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Етномузикознавча школа Софії Грици / Т. Руда, Н. Широкова // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 8-15. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20224
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-202242011-05-24T12:03:33Z Етномузикознавча школа Софії Грици Руда, Т. Широкова, Н. Розвідки і матеріали The article is dedicated to Sophia Hrytsa’s rich activity in the fields of folkloristics, musicology, culturology, sociology. The authors prove that Sophia Hrytsa is a leader of structural and typological school in the Ukrainian ethnic musicology as well as a founder of new trends and methods in this sphere. 2008 Article Етномузикознавча школа Софії Грици / Т. Руда, Н. Широкова // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 8-15. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20224 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали
spellingShingle	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали Руда, Т. Широкова, Н. Етномузикознавча школа Софії Грици Народна творчість та етнографія
description	The article is dedicated to Sophia Hrytsa’s rich activity in the fields of folkloristics, musicology, culturology, sociology. The authors prove that Sophia Hrytsa is a leader of structural and typological school in the Ukrainian ethnic musicology as well as a founder of new trends and methods in this sphere.
format	Article
author	Руда, Т. Широкова, Н.
author_facet	Руда, Т. Широкова, Н.
author_sort	Руда, Т.
title	Етномузикознавча школа Софії Грици
title_short	Етномузикознавча школа Софії Грици
title_full	Етномузикознавча школа Софії Грици
title_fullStr	Етномузикознавча школа Софії Грици
title_full_unstemmed	Етномузикознавча школа Софії Грици
title_sort	етномузикознавча школа софії грици
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Розвідки і матеріали
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20224
citation_txt	Етномузикознавча школа Софії Грици / Т. Руда, Н. Широкова // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 8-15. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT rudat etnomuzikoznavčaškolasofíígrici AT širokovan etnomuzikoznavčaškolasofíígrici
first_indexed	2025-07-02T20:53:19Z
last_indexed	2025-07-02T20:53:19Z
_version_	1836569958498172928
fulltext	88 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 Для календаря характерні фігури серіації та класифікації, які мають зовнішній вигляд по- вторності однотипних (елементи варіювання не мають ніякого значення) та чергування різ- них за ритмомелодикою поспівок; у весільних наспівах стверджується паратаксис — як у текстах, так і, особливо, у наспівах, але він ще не позбавлений залишків серіювання поспівок; музична лірика вже міцно опанувала гіпотак- сис (респонсорну строфу «питання-відповіді», антикадансу й кадансу). Якщо вона викорис- товує усі попередні ресурси формотворення (повтор, контраст, сурядність), то робить це так само, як і мова — починаючи від вигуків епохи мустьє до складно-підрядних речень пізнього середньовіччя. 1 У цьому нарисі музику залишено осторонь. Але не зайвим буде нагадати, що формування засобів, які літературознавство відносить до поетики, роз- почалося ще з палеоліту. А в той час і мислення, і мистецтво мали синкретичний характер. Тому будь-який компонент первісного обрядодійства фор- мувався за тієї чи іншої участі усіх складників. Роль музики у становленні засобів поетики ще практично не стала об’єктом дослідження. Але для структу- рування пісенної строфи вона була вирішальною. Адже застосування (звичайно, на інтуїтивному і навіть підсвідомому рівні) логічних фігур мислення відбувалося через провідне посередництво музич- ного ритму, через який діяло формотворення. 2 Квятковский А. Поэтический словарь. — М., 1966. — С. 280. 3 Іваницький А. Українська музична фольклористи- ка. Методологія і методика. — К., 1997. — С. 194. 4 Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу. Записи з голосу Лесі Українки Миколи Лисенка та Климента Квітки // Упоряд. О. Дей та С. Грица. — К., 1971. — С. 138–140. 5 Пісні Явдохи Зуїхи. Записав Гнат Танцюра // Упо- ряд. В. Юзвенко, М. Яценко, З. Василенко. — К., 1965. — С. 139. Мелодія на с. 118 «Я не гуляла, не дівувала». 6 Бунак В. Речь и интеллект, стадии их развития в антропогенезе // Ископаемые гоминиды и проис- хождение человека. — М., 1966. — Таблиця на с. 550. The author of this article studies poetic parallelism and focuses on the evolution of mankind thinking. Поняття «наукова школа», яке часто вжи- вається в літературі, досі не має чіткого визна- чення і є досить розмитим. Тим часом історія науки і наукознавство присвячують цій про- блемі значну увагу, оскільки в епоху стрімко- го розвитку науки гостро постає питання про інтенсифікацію дослідницької праці, а в даній ситуації саме школи найбільш активно спри- яють концентрації творчої енергії, забезпечу- ють спадкоємність та позитивно впливають на хід наукового прогресу. Певним підсумком вивчення цього явища і дискусій навколо нього стала свого часу ко- лективна праця «Школы в науке» (М., 1977), підготовлена вченими СРСР та НДР. У ній розглядаються наукові школи, що існують пе- реважно у фізико-математичних та природни- чих науках, але деякі її положення й висновки можна вважати спільними для шкіл в усіх га- лузях знання. Остаточного визначення понят- тя «наукова школа» вчені не дають. Найбільш повним (хоч і не повністю вичерп- ним), на нашу думку, є визначення В. Гасилова, який характеризує наукову школу, виходячи з комплексу її основних ознак та функцій: «На- укова школа — співтовариство вчених різних статусів, компетенції та спеціалізації, які ко- ординують під керівництвом лідера свою до- слідницьку діяльність, зробили свій внесок у реалізацію і розвиток дослідницької програми і здатні активно представляти і захищати мету і результати програми» (1, 127). Ми спробували дещо уточнити це визна- чення. Тетяна РУДА, Наталія ШИРОКОВА ЕТ НОМ УЗИКОЗН А ВЧ А ШКОЛ А СОФІЇ Г РИЦ И 99 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали С. Й. Грица Наукова школа — це об’єднання (часто неформальне) у певній галузі знання вчених різного віку та рівня підготовки, згуртованих навколо лідера, який генерує оригінальні тео- ретичні ідеї, пропонує нові напрями й методи дослідження, що продовжуються і розвива- ються його учнями та послідовниками у само- стійних працях. Наукова школа зазвичай розглядається в різних аспектах — як науково-дослідницький центр, як дослідницький колектив, як напрям. Не обов’язково школа має сполучати в собі ці три аспекти діяльності — її представники мо- жуть працювати в різних установах, містах, країнах. А лідер не обов’язково займає керівну посаду. Не завжди діяльність школи підпо- рядкована жорстко регламентованій науковій програмі, як це відбувається у формальному «науковому підрозділі». Школа часто вини- кає як спілка неформального типу (в рамках наукових організацій або поза ними), вона ґрунтується на спільності методології, теоре- тичних пошуків, до- слідницьких інтере- сів. Найважливіше, що її ідеї оновлюють теорію певної науки, вдосконалюють ка- тегоріальний апарат і методику аналізу об’єктів, що вивча- ються, її досягнення стають відомими да- леко за межами да- ного співтовариства. Зауважимо, що тео- ретичні проблеми не завжди мусять бути абсолютно новими: школа може продо- вжувати традиції попередників, зна- ходити нові шляхи вирішення «старих» проблем, побачити їх у незвичному ра- курсі, використати досвід інших, і не обов’язково суміжних, наук. І, що важливо, цей «новий теоретичний або методичний напрям заперечується представ- никами даної дисципліни і не визнаний усіма», як підкреслює Х. Штайнер (2, 116). Наукова школа формується і функціонує у протиборстві або змаганні з іншими співтовариствами — це одна з передумов її розвитку та консолідації, вдосконалення її здобутків. Існують два основні типи шкіл — це шко- ла «класична» і «сучасна». Основна функція «класичної» школи — навчання дослідницької методики відповідно до притаманної даному об’єднанню своєрідності наукового мислення й особливостей підходу до вирішення проблем. «Класичні» школи забезпечують підготовку вчених, здатних до самостійної творчої робо- ти, і формуються здебільшого у стінах вузів. «Сучасні» школи — це колективи, що фор- муються навколо видатного вченого-творця, генератора нових ідей та водночас педагога (за професією він не обов’язково є викладачем); мета таких шкіл — не лише навчання дослід- ницької майстерності, а й спільна розробка запропонованих ліде- ром напрямів, програм та концепцій. «Сучас- на» школа виникає за- звичай на базі науково- дослідного інституту, часто за умови тісного зв’язку з відповідними вузами. Назву свою школа отримує за напрямом, який вона започатко- вує або розробляє, за місцем виникнення або за іменем лідера. В гу- манітарних науках, зокрема у філології, етнології, мистецтвоз- навстві, формували- ся впродовж останніх двох століть і школи- 1010 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 напрями (міфологічна, міграційна, антрополо- гічна, культурно-історична тощо), і школи, що функціонували в різних країнах та культурних центрах у рамках певних напрямів («ленінград- ська» школа порівняльного літературознав- ства, «тартуська» структуралістська школа), а також школи, відомі за ім’ям лідера (школи О. Веселовського, В. Жирмунського, О. Бі- лецького тощо). У гуманітарній сфері школи у тоталітарних умовах створювалися, як правило, всупереч жорсткій ідеологічній та теоретичній регла- ментації. Обмеження міжнародних контак- тів, вилучення з наукового обігу спадщини багатьох видатних діячів культури минулого, архівних матеріалів, нав’язування так званих «актуальних» (тобто «ідеологічно правиль- них») тем і проблем — все це перешкоджало вільному творчому пошуку, неупередженості погляду й оригінальності рішень. Вчені мусили офіційно відмежовуватися від «буржуазних» теорій (представники «порівняльного літе- ратурознавства» — від компаративістики), приховувати істинні свої цілі (наприклад, ви- вчення процесів міграції населення, феномена заробітчанства закамуфльовувалося під «ак- туальне» завдання обстеження побуту і куль- тури робітників новобудов). Саме за таких умов у фольклористиці й етномузикології складалася структурно- типологічна школа Софії Грици. Зазначимо одразу: її основні концепції та напрями до- слідження не потребують корекції з огляду на нові часи, нові політико-ідеологічні обста- вини — від самого початку своєї діяльності дослідниця уникала кон’юнктурних тем і кон- формістських висновків. Школа С. Грици продовжує плідно розви- ватися й сьогодні, у більш сприятливих умовах для творення й існування неформальних на- укових об’єднань: свободу пошуків уже ніхто не обмежує (щоправда, її можуть стримувати суто матеріальні чинники, пов’язані з недо- статнім фінансовим забезпеченням науки), подолано методологічний догматизм, зник ідеологічний тиск (хоча є небезпека посилення впливу нових стереотипів), є вільний доступ до архівів та раніше заборонених друкованих джерел, все активніше налагоджуються кон- такти із світовим науковим співтовариством. Наукова діяльність С. Грици належить двом епохам, і, що характерно, дослідниця продовжує розробку напрямів і тем, започат- ковану нею у 60–70-х роках ХХ ст., залуча- ючи найбільш сучасні методологічні підходи та прийоми аналізу. Узагальнення її доробку як оригінального вченого і лідера школи може бути корисним для дослідження сучасних про- цесів розвитку наукового знання. Діяльність С. Грици, що розпочалася півстоліття тому назад, охоплює різні сфе- ри — науково-дослідницьку, педагогічну, науково-популяризаторську. Коло інтересів ученого — етномузикологія, фольклористика, культурологія, соціологія. Софія Грица — не- втомна працівниця, навколо якої постійно гур- туються колеги та учні. Справді обдарований і надзвичайно ерудований дослідник, вона не цурається і роботи «нижчого» рівня: особисто розшифровує фольклорні записи архівних плі- вок, упорядковує матеріали польових спосте- режень, залучаючи до цього аспірантів і моло- дих науковців, навчаючи їх методики копіткої й лише на перший погляд простої роботи. Характерно, що навіть у не дуже сприят- ливих для вільних і самостійних досліджень умовах С. Грица зуміла зберегти свою індиві- дуальність і творчу незалежність і займатися тим, що вона вважала важливим для поступу науки, а саме: виданням та вивченням спад- щини видатних фольклористів та етномузи- кознавців минулого — Ф. Колесси, К. Мо- шинського та ін.; дослідженням українського пісенного епосу (насамперед дум); проблемами трансмісії фольклорної традиції, жанрології, а також соціології фольклору, специфіки сучас- ного фольклорного процесу тощо. Список наукових праць дослідниці, складе- ний її ученицею О. Юзефчик у 2002 році, на- лічує 266 позицій (3); за останні роки вийшло ще декілька статей, рецензій, передмов. 1962 року побачила світ перша монографія «Філа- 1111 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали рет Михайлович Колесса», цього ж року Со- фія Грица захистила кандидатську дисертацію на тему «Музично-фольклористична діяль- ність Ф. М. Колесси». Монографія «Мелос української епіки» (К., 1979) також тематично пов’язана з дисертацією — вже докторською; ця книжка, доопрацьована й оновлена, була видана у перекладі російською мовою під на- звою «Украинская песенная эпика» (М., 1990). Праця «Фольклор у просторі та часі» (Тер- нопіль, 2000) — це збірка статей, підбір та взаємопов’язаність яких дає підстави говорити про монографічний характер цього видання. «Трансмісія фольклорної традиції : етномузи- кознавчі розвідки» (Тернопіль, 2002) — та- кож книга монографічного типу. С. Грица багато зусиль віддала упоряд- куванню збирацької і теоретичної спадщини Ф. Колесси; було заплановано видати десять томів, підготовлено чотири, з яких вида- но — два (Колесса Ф. Мелодії українських народних дум. — К., 1969; Колесса Ф. Му- зикознавчі праці. — К., 1970). 1995 року у видавництві «Музична Україна» вийшов збір- ник «Музичний фольклор з Полісся у записах Ф. Колесси та К. Мошинського», упорядко- ваний С. Грицею, з її передмовою, примітка- ми та перекладами з польської. У подальшому вона ще не раз зверталася до наукової спадщи- ни Ф. Колесси, присвятивши цьому вченому близько 30 праць. Дослідниця брала участь і в підготовці багатотомного видання «Україн- ська народна творчість» («Співанки-хроніки. Новини», 1975; «Наймитські та заробітчан- ські пісні», 1972), збірників народних пісень у записах Лесі Українки. Писала вона також розділи до колективних монографій, навчальних посібників, зокре- ма до таких поважних видань, як «Українці: Історико-етнографічна монографія» (у 2-х кн., К., 1999), «Украинские народные думы» (М., 1972). Значну увагу приділяє С. Грица популяри- зації фольклору; вона підготувала понад 300 радіопередач у циклах «З народних джерел», «Золоті ключі», «Дзвонкова криниця», «Пер- лини душі народної» (1979–1993). Праці її друкувалися російською, польською, англій- ською, німецькою, болгарською, угорською мовами. 2002 року до ювілею С. Грици вийшла присвячена їй книжка «Парадигматика фоль- клору» (К.; Тернопіль), що містить ґрунтовні статті А. Іваницького, М. Хая та І. Мацієв- ського, в яких характеризується внесок до- слідниці в розробку проблем етномузикології, епосознавства, соціології фольклору тощо, а також розвідки її послідовників та учнів. Нашим завданням не було детальне ви- світлення багатогранної праці С. Грици на ниві музикознавства та фольклористики — це вже зробили попередники. Нас цікавить насам- перед те, наскільки її особистість відповідає уявленням та критеріям, за якими видатного вченого можна вважати лідером школи, за- сновником нових напрямів та методик у даній галузі науки. По-перше, вже тривалий час навколо Со- фії Грици гуртується співтовариство учнів та однодумців (дехто з них працює в інших від- ділах, установах, інших містах). Під її керів- ництвом захистили кандидатські і докторські ди сертації А. Іваницький, П. Стоянов, О. Смо- ляк, М. Хай, кандидатські — А. Соколова, С. Чернявська, О. Різник, О. Юзефчик та ін. Аспіранти й докторанти, як видно з дисерта- ційних тем і текстів авторефератів, підхопили ідеї Софії Йосипівни, продовжили розробку започаткованих нею напрямів (наприклад, вивчення народного мелосу — докторська дисертація П. Стоянова «Мелос молдавської народної пісні і проблеми музичної мови»; про- блем виконавства — кандидатська дисерта- ція М. Хая «Народне музичне виконавство Бойківщини»; дослідження фольклору в його динаміці — кандидатська дисертація О. Смо- ляка «Трансформація пісенного фольклору Західно-Подільської Наддніпрянщини»). Знайшла дослідниця послідовників і у сфе- рі соціологічній: працюючи у відділі художньої активності мас ІМФЕ, вона запропонувала програму збирання фольклору не лише у сіль- ському, а й у міському середовищі, на ново- 1212 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 будовах, склала анкету, за якою разом з нею збирали й опрацьовували матеріали Л. Черка- шина, В. Новійчук, інші співробітники. Внеском у теорію етномузикознавства ста- ло розроблене С. Грицею вчення про парадиг- му як сукупність варіантів однієї пісенної мо- делі. Розробка цього вчення велася поступово: вперше його основні положення були викла- дені у невеликій статті «Песенна парадигма» («Български фолклор», 1978, № 2, с. 12–20). У 1979 році в № 2 журналу «Народна твор- чість та етнографія» було опубліковано статтю «Категорія парадигми у вивченні варіаційної специфіки фольклору» (пізніше ця стаття в доопрацьованому вигляді увійшла до книжки «Фольклор у просторі та часі»). Авторка під- креслює змінність фольклорних зразків під впливом історичних та географічних умов по- бутування, пропонує взяти за основу аналізу народно-поетичного твору поняття «парадиг- ма» (щодо словесно-музичного фольклору — «пісенна парадигма») (4, 41) — за аналогією вживання цього терміну в лінгвістиці, де він означає сукупність флективних змін слова. У монографії «Мелос української народної епіки» також дається визначення парадигми, в якому підкреслюється момент трансформації фольклору: «Пісенна парадигма — це сукуп- ність варіантів одного пісенного зразка, що утворилися внаслідок його трансформації в процесі часово-просторового руху» (5, 36). Теоретичні роздуми тут щедро проілюстровано прикладами з різних жанрів пісенного епосу. Парадигматика фольклору — проблема, різні аспекти якої висвітлюються в цілому ряді праць дослідниці, опублікованих у 80–90-х роках. Вчення про пісенну парадигму почало розроблятися С. Грицею тоді, коли сам тер- мін «парадигма» багатьом мистецтвознавцям і філологам видавався надто екзотичним і на- віть чужорідним (хоча вживався, наприклад, у лінгвістиці, наукознавстві, точних науках). Це сьогодні наукові праці гуманітаріїв рясніють поняттями «парадигма мислення», «художня парадигма епохи» тощо. Але заслуга С. Гриці була не просто у введенні незвичного для то- гочасної фольклористики терміна, а у віднай- денні прогресивної методики аналізу народно- пісенних творів, їх класифікації з урахуванням особливостей як словесного тексту, так і рит- міки та мелосу. «Такий підхід, — пише Ігор Мацієв- ський, — вважаємо більш перспективним, ніж безупинні й марні спроби фольклористів кожен раз відшукати «той», поодинокий «ори- гінальний» текст. Пісенна парадигма в цьому плані виступає як більш широка й об’єктивна категорія, що добре коригується з уживаним в теоретичній математиці поняттям множини (елементи множини в цьому плані адекватні варіантам у межах парадигми)» (6, 30–31). Структурно-типологічний напрям, у рус- лі якого працює С. Грица, започаткований в українській науці такими видатними вченими, як О. Потебня, Ф. Колесса, К. Квітка. Осо- бливо високо оцінює дослідниця теоретичний доробок О. Потебні, згадуючи, яке величез- не враження справила на неї праця «Мысль и язык», видана 1974 року в Москві. «Від Потебні, — пише вона, — йде структурно- порівняльний аналіз пісні, метод вимірювання наверствувань смислів, те, що структураліс- ти називають «бріколажем» (Леві-Строс)» (7, 215). У своїх дослідженнях вона спирається також на досвід В. Проппа, Є. Мелетинсько- го, П. Богатирьова та ін. Софія Грица вважається фактично за- сновницею українського музичного епосо- знавства — про це пише, наприклад, М. Хай (8, 22), а також «фундатором і провідним фа- хівцем соціологічного напряму в українській етномузикології», як відзначає А. Іваницький (9, 9). Дослідниця впевнена, що фольклор не можна вивчати поза конкретними історичними умовами його функціонування, без врахуван- ня характеру мислення даного етносу (або на- селення даної території). «Пізнати структуру того чи іншого роду творчості, дійти його ге- незису — значить докладно розглянути його у зв’язках з конкретним середовищем народжен- ня і побутування. Саме таким шляхом можна вияснити, чому та, а не інша тематика перева- 1313 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали жає у пісенності даного ареалу, чим зумовле- ні манери виконання, певні форми словесного і музичного вислову» (5, 14). Вона пропонує поняття «модус мислення середовища», тобто «синтез понятійно-виражальних і рецепторних елементів. У найзагальніших рисах він виявля- ється в типовості для даного середовища тем і сюжетів, у нюансах їх мовно-діалектної інтер- претації, у мелосі — в стійкості повторюва- них елементів ритмо-структури, інтонаційних співвідношень, виконавських норм та прийо- мів» (5, 28). У 80–90-х рр. соціологічний аспект у її дослідженнях фольклору (зокрема, сучасно- го) ще поглиблюється, з’являється ряд праць, спеціально присвячених соціологічній пробле- матиці. С. Грица значно збагатила термінологію: крім понять «пісенна парадигма», «модус мис- лення середовища», вона ввела до наукового обігу поняття «семантична і структурна то- тожність», «мелодії стійкої (нестійкої, байду- жої) рівноваги», «структура спеціального про- фесійного епічного середовища» тощо. Ми вже вказували на багатогранність на- укових інтересів Софії Грици. Колеги най- частіше відзначають її внесок в етномузи- кознавство, фольклористику і соціологічні дослідження фольклорного середовища на новобудовах (Бурштинській та Новодніпров- ській ГРЕС, Чорнобильській АЕС). За- уважимо, що деякі з матеріалів, зібраних на радянських «будовах століття» (сотні анкет, фольклорні записи), сьогодні мають унікаль- не значення. Так, дослідниця двічі побувала в Чорнобилі — у 1975 та 1983 роках (вдруге — за три роки до катастрофи, після якої середо- вище, що склалося переважно з мігрантів та заробітчан і жило та працювало у Прип’яті, обслуговуючи АЕС, було знищене, розпоро- шене, а з ним зникла і специфічна субкульту- ра, зафіксована С. Грицею під час експедицій). Можливо, наступне покоління дослідників ще звертатиметься до нагромаджених нею мате- ріалів, вивчаючи культурні, психологічні, мен- тальні особливості такої специфічної верстви населення, як трудові мігранти радянських ча- сів. Одним з наслідків цієї копіткої праці була низка статей, в яких побутування традиційно- го фольклору вивчається з точки зору соціаль- ної психології, а також у поєднанні з новою, сучасною культурою — телебаченням, радіо, естрадою. Так, у статті «Народные песни не стареют…» С. Грица пише про тенденції в еволюції художньо-естетичних запитів будів- ників ЧАЕС (переважно молоді — робітників та інженерно-технічної інтелігенції). Висно- вки зроблено на основі опитування за спеці- ально розробленою анкетою, причому вперше в українській музичній фольклористиці були використані соціолого-статистичні принципи збирання й обробки матеріалів. Звичайно, до- слідницю та її молодших колег — О. Бріцину, В. Гончарука, які входили до складу цієї екс- педиції, цікавив насамперед стан фольклорної традиції, жанровий склад репертуару, співвід- ношення між стихійними і літературними фор- мами побутування народної пісенності. «При більш детальному знайомстві з тим, що най- краще знають і пам’ятають молоді робітники, можна впевнитися: основу репертуару склада- ють пісні «первинного» сприйняття, засвоєні з малих років у родині, в рідному селі, пере- важно народні. Вони значно міцніше утриму- ються в їхній свідомості, ніж почуті пізніше» (10, 85), — робить висновок авторка статті. Більшість праць С. Грици мають вираз- ний культурологічний характер: дослідниця ретельно вивчає зріз культури певних спіль- нот — трудових мігрантів, мешканців пору- біжних теренів. І хоч основна увага приділя- ється фольклору (передусім пісенним жанрам), народна пісенність розглядається в набагато ширшому культурному контексті, в залежності від ментальних особливостей носіїв традиції, від того, що авторка визначила поняттям «мо- дус мислення середовища». Вона розробила методологію дослідження міжетнічних зв’язків у фольклорі порубіжних теренів, де перехре- щуються різні етнічні традиції. Ця проблематика зацікавила С. Грицу за- довго до того, як вона почала працювати у 1414 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 відділі художньої активності мас (яким керу- вав І. Ф. Ляшенко). Вже в перших її працях виразно простежується установка на розши- рення проблемного кола, звичного для фоль- клористики 60–70-х років минулого століт- тя. Наприклад, основна монографія С. Грици «Мелос української народної епіки» була за- проектована як музикознавче, фольклорис- тичне та етносоціологічне дослідження. Без сумніву, на становлення С. Грици як ученого великий вплив мали праці Ф. Колесси, в яких сполучаються музикознавчий, філологічний та соціологічний підходи. Вихідними в оцінці процесів, які відбува- лися у фольклорі, для С. Грици стали етнічні та міжетнічні процеси, в ході яких змінюються діяльні функції та ціннісні орієнтації суб’єкта (носія народнопісенної традиції). Питання про роль ландшафтного та етнічного просто- ру в формуванні чи трансформації «модусів мислення» етносів постають у пізніших дослі- дженнях. Праці Софії Грици, присвячені проблемі трансформації народної культури при змі- ні простору, сьогодні надзвичайно важливі, оскільки в умовах глобалізації гостро по- стали завдання збереження і відродження національно-сутнісного, яке в багатьох випад- ках втрачається у ході інтеграційних процесів. І, хоч дослідниця зосереджується на стані фольклору, висновки з її спостережень мож- на екстраполювати й на інші сфери художньої культури, на яких також позначається і про- сторовий рух етносів, і тиск глобалізаційних, інтегративних процесів, який згідно з деякими культурологічними концепціями призводить до «глобальної гомогенізації» (культурної уні- фікації під дією «культурного імперіалізму») (11, 349–350). Знайомлячись з цим тематичним блоком праць С. Грици, ми бачимо, як від розробки фольклорно-соціологічних анкет та експеди- ційних спостережень, від аналізу й класифіка- ції зібраних матеріалів дослідниця переходить до широких узагальнень, що мають концепту- альне значення не лише для етномузикології та соціології, а й для розвитку сучасних культу- рологічних студій. С. Грица запропонувала методологію ви- вчення фольклору, в якій поєднуються різні підходи — філологічний, музикознавчий, со- ціологічний, історичний, лінгвістичний. Таке поєднання відповідає багатогранності самого предмета дослідження. С. Грица неодноразово підкреслює, що фольклористика (як і етноло- гія) «усе активніше переміщується у ряд важ- ливих дисциплін. В умовах нищівного насту- пу на природні ресурси, тлумлення людської етики і моралі інтеграційними процесами по- силення інтересу до фольклору не випадкове. Він — могутній фактор збереження свя- тинь, без яких людина втрачає зв’язок з на- вколишнім світом, свою індивідуальність на тлі стандартизованого «ширвжитку». Він — ідеологія (народна мудрість!), якщо хочете, екологічна релігія, котра регенерує давні традиції, повертає нас до матері- альних витоків» (12, 174–175). Фольклор у такому (онтологічному) розумінні виступає як одна з сутнісних, первинних основ людського буття і людської культури. Сучасні фолькло- ристичні дослідження з необхідністю виходять на культурологічну проблематику, оскільки їх кінцевою метою є «творення цілісного образу культури». І саме тому розвиток сучасної куль- турологічної думки не можна уявити досить повно і всебічно, не враховуючи внеску Софії Грици та її учнів і послідовників, що являють собою об’єднання однодумців, яке за багатьма ознаками відповідає змісту поняття «наукова школа». Отже, Софія Грица є керівником і вихо- вателем наукових кадрів, фундатором нових напрямів у вітчизняній науці, автором фун- даментальних праць, в яких обґрунтовуються нові концепції та ідеї, збагачується терміноло- гія фольклористики та етномузикознавства, пропонуються нові підходи та методи дослі- дження. Деякі теоретичні положення дослідниці в радянський час приживалися важко — вони були надто незвичні, сміливі, не вкладалися 1515 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали в рамки існуючих поглядів та оцінок. Це ви- кликало невдоволення старших колег, критику, згортання деяких проектів (як це відбулося з підготовкою до видання праць Ф. Колесси). Та навіть ці прикрі сторінки її творчої біографії є ще одним підтвердженням того, що Софія Грица є типовим лідером наукової школи, при- чому школи «сучасної», що поєднує розробку прогресивних теоретичних напрямів і методик з підготовкою молодого покоління вчених. 1. Гасилов В. Научная школа — феномен и исследо- вательская программа науковедения // Школы в науке. — М., 1977. 2. Штайнер Г. Связь социального и познавательно- го факторов в творческой деятельности научных школ // Школы в науке. — М., 1977. 3. Гр и ц а С. Бібліографічний покажчик наукових праць / Упорядник О. Юзефчик. — К., 2002. 4. Грица С. Категорія парадигми у вивченні варіацій- ної специфіки фольклору // Грица С. Фольклор у просторі та часі. — Тернопіль, 2000. 5. Грица С. Мелос української народної епіки. — К., 1979. 6. Мацієвський І. До внеску Софії Грици в українське етномузикознавство // Парадигматика фолькло- ру. — К.; Тернопіль, 2002. 7. Грица С. Предмет усної народної творчості. Напря- ми і методи дослідження // Грица С. Фольклор у просторі та часі. — Тернопіль, 2000. 8. Хай М. Софія Грица — теоретик і дослідник укра- їнської музично-пісенної епіки // Парадигматика фольклору. — К.; Тернопіль, 2002. 9. Іваницький А. Софія Йосипівна Грица (Слово про вчителя) // Парадигматика фольклору. — К.; Тернопіль, 2002. 10. Грица С. Народная песня не стареет // Сов. музыка. — 1976. — № 11. 11. Удовик С. Глобализация: семиотические подходы. — М.; К., 2002. 12. Грица С. В ім’я збереження фольклору // Грица С. Фольклор у просторі та часі. — Тернопіль, 2002. The article is dedicated to Sophia Hrytsa’s rich activity in the fields of folkloristics, musicology, culturology, sociology. The authors prove that Sophia Hrytsa is a leader of structural and typological school in the Ukrainian ethnic musicology as well as a founder of new trends and methods in this sphere. Одним із перспективних напрямків сучасної етномузикології є мелоареалогія, основні за- вдання якої — вивчення явищ традиційної му- зичної культури в географічному аспекті, окрес- лення ареалів поширення певних стильових ознак, створення на цій основі атласу музичних діалектів. Особливий інтерес для мелоареало- гічних досліджень становлять пограниччя різ- них національних культур. До таких належить північний схід України, а саме — територія сучасної Сумщини, що має специфічну історію заселення та культурного розвитку. Окраїнне розташування Сумської облас- ті, землі якої багаторазово перерозподілялися між різними державами, її тривалі контакти з сусідніми етносами суттєво вплинули на фор- мування етнокультурного ландшафту регіону: тут утворилася значна кількість компактних діалект них зон зі своїми етнографічними осо- бливостями, специфікою вимови, обрядово- пісенним репертуаром, музичною стилістикою. Проте справі дослідження музичного фоль клору Сумщини й досі не приділено на- лежної уваги1. Це стосується як накопичен- ня та публікації емпіричного матеріалу, так і його наукового опрацювання2. Тривалий час вивчаючи пісенний фольклор регіону безпо- середньо в терені3, автор у даній статті подає свої спостереження та напрацювання в цьому напрямку. На основі аналізу місцевих матері- алів4 описано відомі на Сумщині народнопі- сенні стилі, зроблено спробу намітити обриси діалектного районування терену5. Базою для цього послужили найбільш архаїчні жанрові Олена ГОНЧАРЕНКО Н А РОД НОПІСЕННІ Д І А ЛЕКТ И СУ МЩ ИНИ (д о с в ід м е л оа р еа л ог іч н ог о д о с л ід ж е н н я)

Етномузикознавча школа Софії Грици

Репозитарії

Схожі ресурси