Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах

The article is based on expeditionary materials and archive sources. The author attempts to analyse the independent aspects of traditional building of Transcarpathia oblast. The author focuses on the roof techniques which were common in Hutsulschina and Boykivschina and their influence on formation...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Матійчук, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2008
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	З експедиційних досліджень
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20230
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах / М. Матійчук // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 60-70. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20230
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-202302011-05-24T12:03:35Z Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах Матійчук, М. З експедиційних досліджень The article is based on expeditionary materials and archive sources. The author attempts to analyse the independent aspects of traditional building of Transcarpathia oblast. The author focuses on the roof techniques which were common in Hutsulschina and Boykivschina and their influence on formation of the roof of the building. 2008 Article Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах / М. Матійчук // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 60-70. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20230 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З експедиційних досліджень З експедиційних досліджень
spellingShingle	З експедиційних досліджень З експедиційних досліджень Матійчук, М. Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах Народна творчість та етнографія
description	The article is based on expeditionary materials and archive sources. The author attempts to analyse the independent aspects of traditional building of Transcarpathia oblast. The author focuses on the roof techniques which were common in Hutsulschina and Boykivschina and their influence on formation of the roof of the building.
format	Article
author	Матійчук, М.
author_facet	Матійчук, М.
author_sort	Матійчук, М.
title	Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах
title_short	Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах
title_full	Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах
title_fullStr	Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах
title_full_unstemmed	Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах
title_sort	автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських карпатах
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2008
topic_facet	З експедиційних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20230
citation_txt	Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах / М. Матійчук // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 60-70. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT matíjčukm avtentičnípokrívelʹnítehníkitaíhvplivnaarhítektoníkutradicíjnihbudívelʹvukraínsʹkihkarpatah
first_indexed	2025-07-02T20:53:34Z
last_indexed	2025-07-02T20:53:34Z
_version_	1836569974542434304
fulltext	6060 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 Традиційне народне будівництво Карпат- ського реґіону — самобутнє явище в історії архітектури. На формування народної архітек- тури впливає ряд факторів: географічні умови, природні ресурси та будівельні традиції, нако- пичені віками. Основою архітектурної виразності є спів- відношення основних видимих мас будівлі — стін і даху. Дах як більша частина маси спо- руди є визначальною домінантою у творенні художньо-естетичного образу будівлі. Покрівельні техніки та їх технологічні при- йоми мають давню історію і глибокі будівельні традиції. Так сталося, що дослідники народної архітектури не надавали належної уваги ви- вченню традиційних покрівельних технік, і на сьогодні означене питання в історії народного будівництва залишається відкритим. Ця розвідка базується на експедиційних матеріалах, музейних архівних та літературних джерелах. Її метою є аналіз традиційних по- крівель, автентичних технік та матеріалів, що побутували в Українських Карпатах у ХІХ — І половині ХХ ст., та розкриття їхнього впливу на формування даху як важливого і невід’ємного елементу народного будівництва, який у свою чергу впливав на архітектоніку та художньо-естетичний образ будівлі. В Українських Карпатах існувало два осно- вних види покриття, пов’язаних із застосуван- ням різних матеріалів — соломи та дерев’яної колотої дошки. Соломою здебільшого покри- вали дахи на Бойківщині та Лемківщині, до- шкою — на Гуцульщині. Рідше можна було побачити комбіновані дахи, де застосовували для перекриття даху однієї будівлі як солому, так і дошки. Поєднання різних покрівельних матеріалів яскраво ілюструють архітектурні експонати в експозиції Музею народної архі- тектури та побуту Національної академії наук України1 (далі — МНАПНАНУ). Михайло МАТІЙЧУК А ВТ ЕН Т И ЧНІ ПОК РІВЕ ЛЬНІ Т ЕХ НІК И ТА Ї Х ВП ЛИВ Н А А РХ І Т ЕКТОНІКУ Т РА Д ИЦ ІЙНИ Х БУД ІВЕ ЛЬ В У К РА ЇНСЬК И Х К А РП АТА Х Ґражда, с.Яворів, Косівський р-н, Івано-Франківська обл. (І пол. ХХ ст.) 6161 З експедиційних дослідженьЗ експедиційних досліджень Техніки покриття соломою були різні. Най- поширеніша, яку вдалося зафіксувати під час експедиції (це покриття снопами), мала два види: ступінчастий та глfдкий. Укладка сно- пів «жуп», «китиць», «околота», «бога»2 гу- зирем донизу утворювала багатоступінчастий чотирисхилий дах, який нагадував ялицю або смереку. Гладенький дах покривали снопами в дещо інший спосіб. Перший, нижній сніп, укладали гузирем, а решту — колоссям до- низу. Снопи прив’язували перевеслом («пове- реслом») до лат, підбиваючи один до одного, тим самим утворюючи однорідний шар соло- ми. Для покриття дахів використовували та- кож «мервисту» солому. Називали цю техніку «внатрус». Перед покриттям «внатрус» під- стрішник даху вимощували вузькою, зазвичай колотою, дошкою, що по низу периметра даху утворювала горизонтальну площину, на яку укладали солому. Солому спочатку змочува- ли, м’яли, а потім, укладаючи шар за шаром, нарощували солом’яну масу даху3. Часто поєднували техніки покриття «вна- трус» і «в жупи». У МНАП НАНУ репре- зентовано наявні три будівлі, де ці два види поєднання технік (хата із с. Рекіти, хата із с. Розтоки і стайня із с. Пилипець Закарпат- ської обл.). На чільних і задніх боках дахів знизу по три-чотири ряди «жуп», а далі — по- криття технікою «внатрус», причілкові боки даху покриті «жупами». На Львівській Бойківщині дахи покривали снопами — «головачками»4, що мали верхню частину, зв’язану перевеслом у головки, і криті гузирем униз. Способом «у плескачі» вкривали гузирем угору, а колоссям донизу, і тоді вони, укладаючись один на другий, утворювали гла- деньке покриття. У таких випадках тільки ниж- ній ряд даху та наріжники (роги) чотирисхилих дахів пошивали сніпками гузирем донизу — «головачками»5. Наріжники даху покривали спеціальними сніпками з 3–4 пучків соломи — «пучками»6, укладеними гузирем донизу, через що вони завжди мали форму сходинок. Слід зауважити, що для в’язання снопів зазвичай використовували житню ярову со- лому. В’язали снопи двома загальновідомими способами. Перший полягав у тому, що сніп Хата ґражди, с. Яворів, Косівський р-н, Івано-Франківська обл. (І пол. ХХ ст.) 6262 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 в’язали з тоншого боку, згинаючи колосся й обв’язуючи його перевеслом. Такі снопи, в різних районах мали свої назви — «жупа», «китиця», «головачка», «бог». Другий спосіб передбачав в’язання снопа ближче до гузира і називався «плескач». В’язали снопи найчастіше пізньої осені або навіть узимку, позаяк солома після обмолоту в спекотну літню погоду, як правило, переси- хала, а взимку «натягувала» вологу, стаючи пластичнішою, і краще піддавалася крутінню перевесел та в’язанню, що було важливим для отримання якісних снопів як елементів покрит- тя. Зауважимо й те, що ярова солома, на від- міну від озимої, завжди була довшою, а голо- вне — тоншою. Товщина кожної соломинки, з якої формували сніп, відігравала суттєву роль. У сніп, який у діаметрі мав близько 20 см, яро- вої соломи завжди входило більше, ніж озимої. А чим більше соломинок, тим щільніший і міц- ніший сніп, а отже, якісніший, який краще за- хищав будівлю від проникнення вологи. У Карпатському реґіоні всі солом’яні дахи, незалежно від різновиду техніки покриття, за- вершені гребенем заввишки 60 см – 70 см, зве- деним із соломи «мерви». Гребінь не мав яскра- во вираженої форми, як, скажімо, на Середній Наддніпрянщині, і ледь виступаючи, плавно зливався з основним покриттям даху. Зафіксо- вані випадки, коли гребені зводили не із соло- ми, а з так званого «пазір’я»7. Солома, яку використовували для покриття дахів технікою «внатрус» і зведення гребеня, не обов’язково мала бути якісною. Зазви- чай — це відходи після в’язання снопів і про- цедури їх витрушування, а також коротка й ламана солома, що залишалася після обмолоту й не годилася на снопи. Український селянин, завдячуючи прак- тичності свого характеру, заощадливості та кмітливості, винайшов спосіб використання відходів соломи і втілив його в покритті даху технікою «внатрус»8. Солом’яний дах і його техніки покриття формували й вдосконалювали впродовж бага- тьох століть. Солом’яні дахи були переважно чотирисхилі, рідше — двосхилі, з острішками, пристрішками і піддашками на причілках. Дво- схилі дахи з невеликими прямими фронтонами й пристрішками на причілках мають коротшу історію, ніж чотирисхилі. У багатьох випад- ках — це перебудовані чотирисхилі дахи. Їхня Стая, с. Германівка, Верховинський р-н, Івано-Франківська обл. (поч. ХХ ст.) 6363 З експедиційних дослідженьЗ експедиційних досліджень поява викликана застосуванням такого покрі- вельного матеріалу, як черепиця. Солом’яний дах зберігав тепло, а дим, який виходив через горище, просмолював його кіп- тявою. Узимку теплий дим підігрівав дах, і сніг довго не залежувався. Матеріалом для покриття дахів слугувала також колота дошка, яку широко застосовува- ли на всій території Гуцульщини й частково на Буковині, Бойківщині та Закарпатті. Дошка як покрівельний матеріал мала різну форму та розміри, від яких залежали їхні назви й тех- нології покриття. Зафіксовано такі техніки, як покриття посіжняком, драницею, гонтом і шинглами. Посіжняк — довга, близько 2-х м, інколи довша, колота дошка, яку сьогодні дуже важко знайти для покрівлі даху9. Посіжняком зазвичай покривали господарські, сезонні, рід- ше — житлові будівлі. У МНАП НАНУ екс- понується гуцульська стая із с. Германівка Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. Дах стаї зберіг свій первісний вигляд (покри- тий посіжняком під «буркницю», «окзим», «ґарівницю»)10. Посіжняк прикріплений до лат дерев’яними тиблями. Буркниця, окзим, ґа- рівниця — місцеві назви однієї з конструкцій даху, яка кріпиться на гребені й захищає по- крівлю від проникнення води. Конструкція на- прочуд проста — це масивний дерев’яний брус із пазами на всю довжину, в які входять верхні кінці посіжняка. Аналогами гуцульської бур- книці, окзиму й ґарівниці слугує «вільчик» на Поліссі та «охлупень» у Росії11. Інколи на ґа- рівницю прибивали дошки, які захищали її від опадів і продовжували тривалість існування12. Зазначимо, що від функціонального при- значення будівлі залежала й техніка покриття. На Гуцульщині ґонтом ніколи не покривали господарських будівель. Для цього слугував посіжняк і, навпаки, посіжняк як покрівельний матеріал не застосовували при покрівлі церков. Дошкою (посіжняком, драницею, ґонтом) укривали дах у два ряди так, що верхній ряд дощок лягав, перекриваючи стики між нижнім рядом дощок. Упродовж експедиційних відряджень на Гуцульщину вдалося з’ясувати характерні осо- бливості покрівельних технологій і зафіксува- ти процес виготовлення дошки для покриття дахів. Дерево для коління дошки заготовля- Ґражда, смт Верховина, Івано-Франківська обл. (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) 6464 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 ли в певну пору року. Воно мало бути рівним і «колючим»13 — себто таким, що легко під- дається колінню. Звалену смерекову колоду розрізали на довжину, необхідну для заготів- лі відповідного покрівельного матеріалу. Тоді розрізаний кругляк кололи на чотири, шість або вісім частин. У результаті отримували поліна трикутної форми на торці. Кількісті розчлену- вань кругляка на поліна залежала від діаметра кругляка. Після цього з кожного поліна при допомозі «вісного ножа» кололи дошки. На Лемківщині цей інструмент називали «біруч- ний ніж»14. Дошки мали товщину 1 см–1,5 см і прямо пропорційно залежала від її довжини. Наколота дошка, обов’язково пройшовши ста- дію сушіння, була підготовлена для покриття. Покривати посіжняком завжди починали згори від гребеня. На гребені закріплювали ґарівницю. Далі перший ряд посіжняка встав- ляли у паз ґарівниці. Наступний ряд підсува- ли під низ верхнього ряду. Слід зауважити, що при цій техніці розміщення лат облашто- вувалися так, що дошки кожного нижнього ряду, які підсовували під верхній ряд, упира- лися в лату. Під кожен ряд використовували дві лати різної товщини. Нижня лата ряду була завжди товстішою від верхньої. На дах, Як правило, потрібно від двох до чотирьох ря- дів посіжняка. Побутує думка, що колота дошка завжди довше служила, ніж різана. Кололи дошку так, щоб зберегти природну фактуру деревини, по якій стікала вода. Вона менше піддавалася впливу атмосферних явищ, гниттю й дефор- мації. Але на Бойківщині зафіксовано інфор- мацію, яка наводить на роздуми і ставить під сумнів усталену думку про більшу витрива- лість колотої дошки щодо пиляної15. Меншу за розміром дошку (1 м) називали «драниця», а техніка, про яку далі йтиметься, має назву «простий спосіб», або «вщир»16. По- криття «вщир» ідентичне покриттю посіжня- ком. Щоправда, тут варто зупинитися на та- кому нюансі. Під час покриття кожну дошку наступного ряду підсували під верхній ряд, і її верхній кінець упирався в лату, а нижній мав різну довжину. Як наслідок, весь ряд драниць по низу був нерівним. На всю довжину ряду натягували шнур, відбивали пряму лінію й об- різали низ. Потім під нього підсовували дран- ки наступного ряду, утворюючи пряму ступін- часту лінію, яка підкреслювала фактуру даху. Хата, с. Великий Кучурів, Сторожинецький р-н, Чернівецька обл. (поч. ХХ ст.) 6565 З експедиційних дослідженьЗ експедиційних досліджень Інший спосіб покриття називається «румун- ка». У ньому закладено інший від попередніх технологічний принцип. Несхожість полягає в тому, що техніка «в румунку» передбачала перекриття даху знизу вгору, що приводило до іншого завершення даху. Гребінь завершували невеликим виступом дощок із зачілкового боку даху17. Часто виступи дощок мали фігурну форму — трикутники або ромби. Виступи та- ких дощок, вишикувані в один ряд по гребеню з чільного боку будівлі, «читалися» як орна- ментальна смуга18. Довжина дошки-«румунки» становила від 60 см до 70 см. Чим коротшу дошку викорис- товували, коли крили дах, тим збільшувалася кількість рядів, що впливало на загальний ар- хітектурний образ будівлі. Нерідко при покритті даху «румунку» по- єднували з ґонтом. Зразок такого поєднан- ня — ґражда із с. Яворів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. У цьому випадку хата покрита ґонтом, а прибудови (притули, хліви) з трьох боків — драницею. Ґонт (ґонта) — це ще один з основних ма- теріалів, яким покривали дахи будівель у Кар- патському регіоні. Розміри, форма й техноло- гія покриття мають свої особливості. З усіх дощатих покрівельних матеріалів ґонта була за розмірами найменша. Довжина її сягала від 40 см до 50 см. Форма дошки — ґон- ти — мала особливу конфігурацію. Один по- вздовжний бік був стесаний (загострений), а другий (завтовшки від 1 см до 1,5 см) — мав виямку (паз, фуґ), в яку при покритті встав- ляли стесану тонку частину ґонтини. Таким чином, вставляючи одну ґонтину в іншу, до- сягали якісного покриття даху, який надійно захищав будівлю від опадів. Порядок настилу шарів не відрізнявся від попередньо описаної техніки. Починали крити знизу і завершували на гребені. Усі покрівельні техніки колотою дошкою передбачали покрівлю у два шари. Невеликі розміри ґонти дозволяли перекривати не тіль- ки прямі площини даху. Їх застосовували на дахах хат, які мали арочні виступи — «димни- ки», або фігурні завершення коминів19, а також при перекритті церков. Перекриті колотою дошкою дахи покрива- ли спеціальним розчином, який на Гуцульщині називали «тиром»20. Хата, с. Теребля, Тячівський р-н, Закарпатська обл. (XVIII ст.) 6666 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 Покрівельні технології, безперечно, мали прямий вплив на формування архітектоніки будівлі та її художньо-естетичного образу. Співвідношення розмірів даху до конструкції стін визначали пропорції, від яких залежали загальний образ будівлі та його естетика. В основу народної архітектури закладено розвинуту гармонійну систему пропорційних залежностей. Визначальними в даному разі є об’єми будівлі — дах і стіни. Споруда поділена горизонтальною лінією стріхи на дві нерівно- значні по висоті й масі частини, які гармоніюють між собою, утворюючи цілісну конструкцію. Через високі дахи та широкі стріхи, під яки- ми сховані вікна й двері, стіни будівлі для ока майже не помітні. Її загальний вигляд окрисле- ний формою даху, що складається з комбінації схилів та їх заломів. Якщо дах зазвичай у про- порційному відношенні до стін завжди займав головне місце, то його конфігурація відігравала важливу роль у формуванні цілісності будівлі. Конфігурацію даху визначали не тільки його зовнішня форма (схили, заломи, пристішки і піддашки), але й матеріал для покриття. Від- повідний матеріал диктував свою покрівельну технологію. За конструктивно-технічним вирішенням дахи розрізняли солом’яні та дерев’яні, зго- дом — черепичні. Залежно від покрівельного матеріалу змінювалася конфігурація даху — від чотирисхилого до двосхилого з пристішками й піддашками, від легкого дерев’яного каркаса- скелета до більш масивного й важкого. Солом’яні дахи найхарактерніші для висо- ких бойківських будівель. Зовнішній вигляд типового бойківського будівництва — простий і лаконічний. Низькі стіни сховані під великим виносом даху. В об’ємах хати головну роль ві- діграє високий дах, що 2,5–3 рази перевищує видиму висоту стін. Покрівля «жупами» на- дає дахові ступінчастої конфігурації й нагадує форму високої розлогої приземистої смереки. Дах, покритий технікою «внатрус», яка перед- бачає гладеньке покриття, створює враження великої смушкової шапки, що низько сидить на «очах» — вікнах хати21. Покриття в комбінації «внатрус» із «жупа- ми» має свої особливості. При такій покрівель- ній технології основна маса поздовжніх фасадів покрита «внатрус», і по низу має ступінчасті смуги, утворені «жупами». Причілкові боки даху повністю покриті «жупами». Трикутної Млин, с. Пилипець, Міжгірський р-н, Закарпатська обл. (кін. ХІХ ст.) 6767 З експедиційних дослідженьЗ експедиційних досліджень форми, майже вертикальні ступінчасті причілки нагадують стрімкі карпатські смереки й органіч- но поєднані з видовженими боками даху22. Поєднання великих гладеньких рівних мас із частим горизонтальним членуванням ступінчастих смуг створює своєрідну ціль- ну пластичну форму, яка милує око глядача. Комбінована техніка чудово сприймається ві- зуально і всередині хати. У сінях, які не мають стелі, можна спостерігати за ритмом члену- вань уздовж лат «жуп» і перевесел, які разом утворюють вичурний плетений орнамент. Інакше сприймається дах, де поєднані солом’яне й дерев’яне покриття23. Основну золотисто-сіру масу солом’яного покриття «внатрус» і «в жупи» підкреслює темна, май- же чорна смуга з двох рядів колотих драниць, яка проходить по низу даху. На івано-франківській Бойківщині є при- клади поєднання гладеньких дахів, покритих «плескачами», «пласкурями» з драницею. У МНАП НАНУ експонується бойківська садиба з Рожнятівського р-ну, до якої входить хата, стайня із стодолою й шопа. Тут драни- цею покритий нижній ряд даху над входом до стодоли і гребені будівель. На Лемківщині траплялися випадки, коли житлову частину хати покривали дошкою, а господарську — соломою, або навпаки24. У бойків поєднання дерев’яних і солом’яних технологій мало яскраво виражений системний характер. Будівлі з таким дахом були компози- ційно завершеними і їхнє існування виправдо- вувалось як з утилітарного, так і естетичного погляду. У лемків поєднання цих видів позна- чене дещо сумбурним характером. Інколи вкра- плення дерев’яних покрівельних фрагментів в основну солом’яну масу даху, або навпаки, мало вигляд випадкових, тимчасових заплат-латок, і тому викликає сумнів щодо його глибоких тра- диційних витоків. Нерідко подібні комбіна- ції порушували цілісність будівлі й негативно впливали на її художньо-естетичний образ25. Поява на межі ХІХ–ХХ ст. черепиці зу- мовила зміну конфігурації чотирисхилих дахів. Дахи, або при перекритті, або ж при заміні на нові, зазнавали конструктивних змін. У цей час у процесі будівництва дах пристосовували під важчий матеріал — черепицю. Його кон- струкція набула двосхилої форми з великими острішками, піддашками та фронтонами-зало- мами на причілках26. Стодола, с. Небилів, Рожнятівський р-н, Івано-Франківська обл. 6868 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 При солом’яному покритті таких дахів під- дашки і фронтони зашивали снопами, рід- ше — дошкою27. Коли дах покривали драни- цею, фронтони шалювали дошкою під кутом. Вони мали різної конфігурації отвори, через які виходив дим. Форма шалюнку і отвори в ньому виконували не тільки практичні функ- ції, але й роль декору й доповнювали загальну композицію будівлі. Багато бойківських хат, згідно з досліджен- нями Павла Жолтовського28, за композицій- ними та естетичними особливостями належать до класичних зразків української народної ар- хітектури. В їх основі — розвинута гармонійна система пропорційних залежностей, виражена в простих і читких взаємовідношеннях, у тому числі й «золотого перетину». У гуцульських будівлях поширені в бой- ківському народному будівництві пропорції «золотого перетину» застосовували значно рідше29. Вони, головним чином, пов’язані у співвідношенні між основними горизонталя- ми цих будівель. Саме середня горизонталь, яка ділить споруду на дві основні маси, і є ви- значальною для порівняння висоти та ширини стін і даху. Гуцульська житлова будівля у плані має форму витягнутого прямокутника, зведеного з товстих колотих смерекових плениць. Покрів- ля даху — чотирисхила, покрита дерев’яною колотою дошкою. Частина даху, яка перекри- ває житлове приміщення, вирізняється крутим схилом, який плавно переходить на прибудови (притули, хліви) і згладжує гострий кут бу- дівлі. На причілках біля гребеня даху — не- великі заломи, на яких вирізані слухові вікна для освітлення горища (поду) і випуску диму. Загальний вигляд гуцульської будівлі визна- чається формою даху, що складається з ком- бінацій схилів різної величини та кутів ухилу. Найкраще це простежується на обох ґраждах, які експонуються у МНАП НАНУ. Ґражда із с. Верховина має два двори (чистий і гос- подарський) з хатою, коморами, стайнями і брамами, які покриті драницею. Комбіноване покриття на ґражді із с. Яворів надає закри- тому комплексу будівель оригінального вигля- ду. Ґонта на хаті і драниця на притулах чітко розділяють головну житлову частину будівлі й «менш важливу» — господарську. Різниця в довжині між ґонтом і «румункою» визначає кількісну рядність та їх розміри на дахах. По- Хата, с. Розтоки, Міжгірський р-н, Закарпатська обл. (поч. ХХ ст.) 6969 З експедиційних дослідженьЗ експедиційних досліджень єднання вузьких і частих рядів («щирів») на хаті й ширших на притулах при певному освіт- ленні утворюють оригінальну фактуру даху, не руйнуючи при цьому цілісність будівлі. Інший спосіб покриття має стая із с. Гер- манівка Верховинського р-ну Івано-Франків- сь кої обл.30 Сезонна виробнича споруда з невеликим двосхилим дахом покрита півтора- метровою колотою дошкою — посіжняком, який кріпиться до лат тиблями. Дах зведено із чотирьох рядів посіжняка й завершено ґарів- ницею. Дах, покритий довгим і широким по- сіжняком, з виступаючими тиблями та яскра- во вираженою ґарівницею разом утворюють цільний масив і при невеликих розмірах будів- лі справляють враження монументальності. При всіх спільних рисах гуцульського й бой- ківського будівництва спостережено відмін- ності в їх архітектурному образі. Вони мають неоднакові пропорції, насамперед зумовлені різницею у висоті даху. Стрімкий, динаміч- ний дах бойківської хати у своєму художньому вираженні відмінний від спокійного статич- ного даху гуцульської хати. При візуальному сприйнятті важливу роль відіграє покрівель- ний матеріал. Солом’яний дах бойківської хати в поєднанні з дерев’яним зрубом створює вра- ження легкості, м’якості й витонченості, а си- лует майже чорного даху, покритого драницею чи ґонтом, і темні стіни гуцульської будівлі — більш приземисті і графічно чіткіше окреслені. Вивчення покрівельних технологій допо- може справі реставрації дахів, а також про- довжить життя пам’яток народної архітектури, що експонуються в українських скансенах. 1 Пастирка із с. Рахів (Закарпатська Гуцульщина), де хата покрита соломою «внатрус», а бокові примі- щення — колотою смерековою дошкою. Інший при- клад — на садибі із с. Липовиця (івано-франківська Бойківщина): хата, стайня і шопа покриті соломою «китицями», а гребінь будівель завершено наклад- ними дашками зі смерекової драниці. Дах млина із с. Пилипець (Закарпатська Бойківщина) знизу по- критий двома рядами колотої дошки «драницею», Хата-пастирка, смт Рахів, Закарпатська обл. (поч. ХХ ст.) 7070 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008 далі, вгору, — двома рядами снопів «жуп», а ще далі — соломою «внатрус». Слід зауважити, що це єдиний у Музеї експонат, в якому поєднано три тех- ніки покриття (драниця — «в щир», солома — «в жупи» і «внатрус»). 2 Термін «Бог» зафіксовано в с. Нижня Рожанка Сколівського р-ну Львівської обл. від Кохана Сте- пана Васильовича, 1921 р. н., у вересні 2006 р. 3 Такою технікою покриті хата і стайня із с. Теребля Закарпатської обл., що експонується в МНАП НАНУ. 4 Аналог закарпатської «жупи». 5 Бойківщина. Історико-етнографічні досліджен- ня. — К., 1983. — С. 165. 6 Термін зафіксовано в с. Тухля Сколівського р-ну Львівської обл. в Дидіва Йосипа Михайловича, 1924 р. н., у вересні 2006 р. 7 Цей спосіб зафіксовано в с. Лавочне Сколівського р-ну Львівської обл. від Кавняник Марії Василів- ни, 1919 р. н., у вересні 2006 р. 8 Так, принаймні, видалося авторові при уважному спостереженні й вивченні за покриттям у 2005 р. хати із с. Розтоки, що експонується в МНАП НАНУ. Покриття даху хати — комбіноване. При- чілки та нижні чотири ряди чільного й зачілкового боків даху покриті «жупами», решта даху — «вна- трус». Уся солома, що залишилася після в’язання «жуп», увійшла в покриття «внатрус». 9 Посіжняк (від слова — сажень) визначав довжину дошки на ширину розведених рук. Термін зафіксо- вано в с. Криве Поле (присілок Крива) від Петріва Василя Юрійовича, 1926 р. н., у липні 2006 р. Слід зазначити, що за Буківецьким перевалом у селах Яворів, Снідавка, Річка і Соколівка цього терміна не зафіксовано. 10 Термін «ґарівниця» зафіксовано в с. Криве Поле (присілок Діл) Верховинського р-ну Івано- Франківської обл. від Джоголюка Миколи Дми- тровича, 1967 р. н., у червні 2005 р. та на присілку Крива від Петріва Василя Юрійовича, 1926 р. н., у липні 2006 р. 11 Верговський С. Давнє народне будівництво україн- ського та білоруського Полісся // НТЕ. — 1979. — № 2. — С. 75. 12 Цей варіант зафіксовано в липні 2006 р. на стай- ні Джоголюка Миколи Дмитровича в с. Криве Поле (присілок Діл) Верховинського р-ну Івано- Франківської обл. 13 Термін «колюче» побутує серед майстрів-покрі- вель ників майже у всіх селах Гуцульщини. 14 Сополига М. Народне житло українців Східної Словаччини. — Братіслава, 1983. — С. 117. 15 «Мені було 9 років… Дідо крив хату… І не стало дідови колотих досок, так метра два покрити. У діда були нарізані такі вузонькі доски, то називали дав- но «тертиця». Ну, потом, каже то-то не буде стояти, бо то різане… То оказалося пізніше, я десь у со- рок років чи у підесять дивлюся то-та доска колота загнила, такєво, а то-та, шо стояла якби десь років п’ять». Записано від Кохана Степана Васильовича, 1921 р. н., у с. Нижня Рожанка Сколівського р-ну Львівської обл. у вересні 2006 р. 16 «Щир» — цей термін на Гуцульщині має ще одне значення, так називають кожен ряд покрівлі до- шкою. Ряд або «щир». 17 У МНАП НАНУ в експозиції «Карпати» вистав- лена хата-ґражда із с. Верховина Івано-Франківсь- кої обл. 18 У МНАП НАНУ експонується хата із с. Великий Кучурів Чернівецької обл. 19 У МНАП НАНУ експонується хата із с. Стеблів- ка Закарпатської обл. 20 Нафтопродукт із високим умістом парафіну. 21 Зразком такого покриття може слугувати хата із с. Теребля Закарпатської обл., яка експонується в МНАП НАНУ. 22 У МНАП НАНУ експонуються хати із сіл Рекіти та Розтоки. 23 У МНАП НАНУ експонується млин із с. Пили- пець Закарпатської обл. 24 Сополига М. Народне житло українців Східної Словаччини. — С. 115. 25 Це засвідчують ілюстрації, надруковані на с. 117 у книжці М. Сополиги «Народне житло українців Східної Словаччини». 26 Таку хату зафіксовано у вересні 2006 р. в с. Лавоч- не Сколівського р-ну Львівської обл. 27 Данилюк А. Народна архітектура Бойківщини. — Л., 2004. — С. 95. 28 Жолтовський П. Деякі особливості народного бу- дівництва Українських Карпат // НТЕ. — 1978. — № 4. — С. 61–68. 29 Жолтовский П. О пропорциях в народном зод- честве Украинских Карпат // Советская этногра- фия. — М., 1975. — № 6. — С. 81. 30 Стая розміщена в МНАП НАНУ і є єдиним екс- понатом, в якому збережено автентичний дах. The article is based on expeditionary materials and archive sources. The author attempts to analyse the independent aspects of traditional building of Transcarpathia oblast. The author focuses on the roof techniques which were common in Hutsulschina and Boykivschina and their influence on formation of the roof of the building.

Автентичні покрівельні техніки та їх вплив на архітектоніку традиційних будівель в українських Карпатах

Institution

Ähnliche Einträge