Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців)
Chronicles of Deportations in 1944–1946 Through the Eyes of Lemky article is based on resettlers’ memories and covers some issues of spiritual and material cultures of Lemky, especially their life, household, religion, dialect, national costume, song folklore etc. We are happy to publish memories of...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнографія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20234 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) / К. Чаплик // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 96-100. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20234 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-202342011-05-24T12:03:50Z Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) Чаплик, К. Сторінка молодого дослідника Chronicles of Deportations in 1944–1946 Through the Eyes of Lemky article is based on resettlers’ memories and covers some issues of spiritual and material cultures of Lemky, especially their life, household, religion, dialect, national costume, song folklore etc. We are happy to publish memories of Nina Yakivna Bayko, who was the member of outstanding The Baykos Sisters Trio. In 1953 they introduced the Ukrainians the culture and songs of Lemky. Having been originated from Lemkivschina the trio became the most active popularizer and promoter of native song. Thanks to three sisters Mariya, Danyila and Nina and such composers as Philaret and Mykola Kolessas, K. Stetsenko, Yu. Korchynsky, B. Filts, M. Popenko, I. Maychyk, H. Vereta, Ye. Kozak, O. Hram, V. Lystopad, O. Yakovchuk, Ya. Yaroslavenko the Ukrainians could hear songs of Lemky. The composers helped to renew the tradition of Lemky’s live performance. 2008 Article Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) / К. Чаплик // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 96-100. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20234 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Сторінка молодого дослідника Сторінка молодого дослідника |
| spellingShingle |
Сторінка молодого дослідника Сторінка молодого дослідника Чаплик, К. Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) Народна творчість та етнографія |
| description |
Chronicles of Deportations in 1944–1946 Through the Eyes of Lemky article is based on resettlers’ memories and covers some issues of spiritual and material cultures of Lemky, especially their life, household, religion, dialect, national costume, song folklore etc. We are happy to publish memories of Nina Yakivna Bayko, who was the member of outstanding The Baykos Sisters Trio. In 1953 they introduced the Ukrainians the culture and songs of Lemky. Having been originated from Lemkivschina the trio became the most active popularizer and promoter of native song. Thanks to three sisters Mariya, Danyila and Nina and such composers as Philaret and Mykola Kolessas, K. Stetsenko, Yu. Korchynsky, B. Filts, M. Popenko, I. Maychyk, H. Vereta, Ye. Kozak, O. Hram, V. Lystopad, O. Yakovchuk, Ya. Yaroslavenko the Ukrainians could hear songs of Lemky. The composers helped to renew the tradition of Lemky’s live performance. |
| format |
Article |
| author |
Чаплик, К. |
| author_facet |
Чаплик, К. |
| author_sort |
Чаплик, К. |
| title |
Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) |
| title_short |
Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) |
| title_full |
Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) |
| title_fullStr |
Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) |
| title_full_unstemmed |
Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) |
| title_sort |
хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Сторінка молодого дослідника |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20234 |
| citation_txt |
Хроніка депортацій 1944–1946 рр. очима лемків (зі спогадів переселенців) / К. Чаплик // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 3. — С. 96-100. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнографія |
| work_keys_str_mv |
AT čaplikk hroníkadeportacíj19441946rročimalemkívzíspogadívpereselencív |
| first_indexed |
2025-07-02T20:53:44Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:53:44Z |
| _version_ |
1836569984536412160 |
| fulltext |
9696
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008
Лемківщина — етнографічна назва захід-
нокарпатського краю, що розташований між
ріками Боржавою і Сяном на сході та Попра-
дом і Дунайцем на заході, займає гірську час-
тину південно-східної Польщі та гірську смугу
північно-східної Словаччини [2, с. 3]. Між-
кордонне геополітичне розташування Лемків-
щини стало причиною того, що формування та
становлення лемківської культури відбувалося
в безпосередньому сусідстві з польським, сло-
вацьким, чеським та угорським етносами.
У 1945 році близько 500 тис. лемків із Же-
шувського, Люблінського та Краківського
воєводств було переселено на терени Західної
України [4, с. 89]. У процесі взаємного обмі-
ну населенням між Польською республікою
та СРСР лемки опинились у Тернопільській,
Львівській, Івано-Франківській області, дис-
персні поселення сформувалися також на сході
та півдні України.
Для означення подій 1944–1946 років у
науковій літературі використовують цілий ряд
термінів, зокрема депортація, репатріація,
евакуація, переселення та ін. Для усунення
певного термінологічного різнобою та плутани-
ни, що виникає часом через суб’єктивність по-
глядів дослідників на певні історичні факти та
відсутність матеріалів, С. Ткачов запропону-
вав термін трансфер, котрий на думку автора
є адекватнішим, набув широкого обігу в між-
народній практиці і тлумачиться як взаємооб-
мін населенням зі зміною громадянства на під-
ставі міждержавних угод із метою створення
мононаціонального організму [6, с. 7–8].
За підрахунками Ю. Тарновича, разом
усіх лемків-українців є понад 650 тис. [5,
с. 28–30]. За даними «Етнічного довідника»
ця цифра складає 1 млн. чоловік. Серед них:
закарпатських лемків — близько 200 тис.;
лемків-переселенців із Польщі у Львівській,
Тернопільській, Івано-Франківській, Доне-
цькій, Дніпропетровській, Одеській, Харків-
ській та інших областях — 230–250 тис., у
Польщі — 100 тис., у Словаччині — 120 тис.,
в Югославії — 60 тис. чоловік. До того ж,
у США і Канаді — 200 тис., в Аргентині і
країнах Західної Європи — 40 тис. чоловік [1,
с. 74].
Про хроніку та перебіг депортацій багато
чого довідуємось зі спогадів самих лемків.
Дитячі роки на Лемківщині та дорожні при-
годи глибоко закарбувалися у пам’яті одинад-
цятирічної дитини із родини Байко — Ніни.
Так, зокрема, в інтерв’ю від 29 грудня 2007
року Ніна Яківна, котра нині очолює Київ-
ське громадське об’єднання «Товариство Лем-
ківщина ім. Б.-І. Антонича», розповіла: «Мій
тато народився в с. Яблониця Короснянського
повіту Краківського воєводства. Маму привіз
із с. Боськ. Нас було п’ятеро дівчат: Зенуся,
Дануся, Маруся, Нінуся, Іруся. Я народилася
в 1933 році.
У селі дві третини було поляків. Україн-
ці називали себе «руснаками», і тих руснаків
була третина в селі. Довкола були геть поль-
ські села, тож ми були в оточенні польському.
Єдиним селом, де більшість становили укра-
їнці, була Малинівка, між її мешканцями та
жителями з Яблониці трималися добрі стосун-
ки. Яблониця і Малинівка — то такі були два
села, наче острівці серед польських.
У нас була велика господарка — морги, віз,
потоки, такий типу лісосплав, два великі горо-
ди коло хати, різні куски землі, був млин свій
вітряний. Я була вже третьою звичайною сіль-
ською дитиною, помагала татові й мамі, пасла
корови. Оскільки господарка була велика, в
нас постійно були наймані люди. Була (ну то
її називали просто дівка) служниця по іме-
ні Ганка, там Зося, Мариська, Надийка, от.
Були дівчата для допомоги мамі з дітьми. Вони
в якійсь мірі трошки помагали і в стайні, але
при доїнні хіба. А так, до коней, до чоловічої
роботи був парубок. У нас називали парубок.
Катерина ЧАПЛИК
Х РОНІК А Д ЕПОРТА Ц ІЙ 194 4 –1946 РР.
ОЧИМ А ЛЕМК ІВ (ЗІ СПОГА Д ІВ ПЕРЕСЕ ЛЕНЦ ІВ)
9797
Сторінка молодого дослідникаСторінка молодого дослідника
Так, тато їздив по селах, наймав бідних дівчат,
парубків, котрі хотіли заробити. А в нас робо-
ти було повно».
На наше запитання, як розмовляли у селі,
в родині, сусідніх селах, Ніна Яківна відповіла
так: «Між говіркою татовою і маминою була
велика різниця. Мова у Яблониці була жахли-
ва, то ні з чим не зрівняти. То було лемківське,
польське, то якась мішанина була. Мова була
грубувата така, негарна, немилозвучна. А в
маминому селі — то за 40 км від Яблониці —
говорили гарно. Мама л дуже м’яке вимовляла:
ходил’а, бул’а. Це л пом’якшувало яблоницьку
жорстку вимову. Ну, ви послухайте, як ся ра-
хувало по-яблоницьки: єден, два, три, штири,
п’єйт (не п’ять), шуст (шість), дівіт, дісіт. Таке
навіть звучання слів тверде, така була і мова.
А мамина мова була значно ближче до літе-
ратурної, і ми всі вдома розмовляли маминою
мовою. Ми і ще діти маминої колежанки із
сусіднього села розмовляли інакше. За це нас
у школі все прозивали, висміювали, без кінця
перекривляли слова. Всі решта говорили по-
яблоницьки, твердо».
Одним із факторів, що колоритно вирізняє
лемків серед інших етнографічних груп, є на-
родне вбрання, одяг. Щодо нього інформантка
зауважила: «Одяг був все ж таки особливий,
лемківський: шельонові спідниці з тонкої шер-
сті в троянди на зеленому, синьому, а часті-
ше — бордовому або червоному фоні, і білі
фартушки. Під спідницею носили такі гаф-
ти — парада, коротенькі біленькі спіднички
(дівка обов’язково мала гафти з кружевом, сіла
десь не так, спідниця ся зачепила, покрутила-
ся, а там собі зі споду видно гафти). Так було
прийнято. Щось подібне є в костюмі словаків,
поляків. Сорочки були найрізноманітніші, ви-
шиті на білому фоні. І все ж таки більше лем-
ківського типу, бо мали фальбанки. Також
були короткі лемківські лейбики, вони дуже
нагадують польські. Пізніше з’явилися у нас
галицькі, трошки довші сердачки, що сягали
за талію. І тато нам такі замовив. Ми носили
їх одна позад одною, у нас вони були дуже в
ужитку. Не раз було ладимося до церкви, мама
принесе з комори чотири лейбики, а нас —
п’ятеро, і мама — шоста, і всім треба, то ми ся
мало не били».
У цілому ставлення польського етносу, в
оточенні якого перебували жителі села, від-
значалося терпимістю і взаємною толерант-
ністю. «Тато шанував польські свята. Часом
сусіди кликали тата і маму на свята до себе, ді-
тей з собою не брали. А на другий-третій день
сусіди приходили до нас — так було придатно
(прийнято). Ми запрошували поляків — сусі-
дів довкола, аби нас не спалили (в селі постій-
но були пожежі)».
Проте, родинні стосунки з представниками
іншого етносу були поодиноким, рідким яви-
щем. «У нас в Яблониці, — продовжує свою
розповідь Ніна Яківна, — одна або дві родини
були мішані. Женилися тільки свої зі своїми.
Мамина рідна сестра Галинка вийшла свого
часу за поляка проти волі своїх батьків (мама
від неї відреклася). То була дуже трагічна іс-
торія, бо то було дуже рідке явище, щоби наша
дівчина вийшла заміж за поляка. Мама ще не
була замужем. І то стало величезною перепо-
ною — тато довго думав, чи брати Магдалину
за жінку, бо в неї сестра за поляком».
У селі діяла греко-католицька церква, не-
зважаючи на те, що українське населення ста-
новило меншість. Поляки ж костелу не мали,
бо не були згуртовані і не мали серед себе лі-
дера, як відзначила Н. Байко. В цих роках на
Лемківщині панувала орієнтація на Шевченка
і Україну, або на Качковського і москвофіль-
ство. «Тато москвофільства не підтримував
абсолютно. Хоча, видно, в юності вся родина
була москвофільською, як і всі довкола в Ябло-
ниці були москвофіли, допоки не з’явився свя-
щеник. Священики несли духовність — о. По-
лянський, пізніше о. Горошко, в 30-х роках
служив о. Боберський Юліян. За підтримки
священиків розвивалося книговидавництво,
газетовидавання, підписки на газети, бібліоте-
ки, будівництво шкіл».
До 1939 року українських шкіл в селі не
було. «Я пішла в 1-й клас у шість років. Тоді
тато мене записав до новоствореної україн-
9898
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008
ської школи, щоби було побільше дітей. Коли
ж армія совєтська перейшла на захід, Польща
звільнилася, відразу всі українські школи були
знищені, і нас назад загнали у польські класи.
Української школи ні в нашому, ні в сусідніх
селах вже не було.
Від 1944 по 1945 рік по лісах діяли по-
встанські армії. Партизанщиною польською,
українською, совєтською, якою хочете, киші-
ли ліси: Армія Крайова — підпільна армія,
УПА — підпільна армія, і ковпаківці — під-
пільні. Німці вичікували на здобуття зброї. Як
з’явилися катюші, з нашого села почали стрі-
ляти. По 15 вогняних смуг тяглися з-за лісу на
німецьку сторону. Село розташовувалося в до-
лині і горіло по-чорному, згоріла половина хат.
Тато допомагав УПА. На возі кудись ви-
возились мішки пшона, гречки, продукти. Гес-
тапівці робили у нас обшук три рази, поляки
постійно доносили на тата, йому не вірили.
В хаті були гроші польські, венгерські, німець-
кі марки, зброя.
З поновленням польської влади пішов клич
про виселення. Всі були переконані, що їде-
мо на Сибір, в Росію, на Схід. Згодом у селі
з’явився уполномочений від совєтської власті,
який оформлював ці документи. Люди мали
право записатися в Росію, в Одеську, Луган-
ську, Львівську область. Як ся записав мій
батько Яків, записалося три чверті села.
Були підготовані три транспорти для пере-
їзду: в січні 1945 року або ще в грудні був по-
даний перший транспорт, куди записалися, як
ми казали, всі дзяди — так називалися ті, які
не працювали і нічого не мали — ні землі, ні
лісу, нероби. Вони виїхали в товарняках, те-
лячих вагонах. У лютому почали оформлювати
документи інші родини, і 12 березня ми також
виїхали з села. Протягом двох тижнів до ви-
їзду нам дозволялося щось продати з хати, хоч
поляки навмисно у нас нічого не купували, щоб
ми все лишили.
На фірманках (близько двох десятків возів)
українців везли до станції Вороблик. Наша
хата розташовувалась коло самої річки і, щоб
дістатися до Вороблика, ми мусили переїхати
через великий міст. Поляки зупинили першу
фірманку: «Брр…, їде то чиє? То Якуба? Ви-
пшегай коня». І татове добро, разом з возом,
шмарили [8] до води з моста. Так пропав один
віз, потім другий, а на третьому возі була я.
Я то дуже добре пам’ятаю, можу навіть за-
клястися, як то було. Під’їхали, зупинились,
той поляк знов каже: «Випшегай коні». Фур-
ман [9] (а він же бачив, що сталося з попере-
дніми возами, і, можливо, воза жалів, а може,
серце мав добре) каже: «Цо, попадше, детско
сідіт» («Подивися, дитина сидить»). Я все то
пам’ятаю, бо то я там сиділа. Мене посадили
назад на той віз, наступний віз також доїхав
цілий і неушкоджений.
У великих вагонах, разом із худобою, їхали
по три-чотири родини. Ми везли одного коня,
одну корову з чотирьох, пару свиней, речі та
продукти були спресовані кубиками.
Їхали досить довго, напевно, з тиждень або
днів десять. Нас привезли в Красне (то є на
Львівщині така станція і тоді, і тепер). Приїха-
ли в дуже зимний день, пам’ятаю, падав сніг.
Надходила ніч, десь треба ночувати. Я спала
у такій великій барії — подовгаста купіль для
купання. До тої барії гріли води, наливали і
купалися одна, друга, як були вдома.
Поки не розподілила влада, нас привезли
в село Русилів (то кілометрів яких хіба 15–20
від Красного). Нашій родині дали кімнатку,
яку до самої стелі ми наповнили клунками,
вони були усюди — в хаті, на дворі.
Із приходом весни всі ми мали іти до колгос-
пу (тато колгоспу боявся, як вогню). В селі ді-
яла 4-класна школа, а до найближчого п’ятого
класу треба було іти 15 км. У 1945 році тато ви-
клопотав наш переїзд до міста Буськ — неве-
личкого містечка Львівської області, звернув-
шись із проханням, «щоб діти ся вчили далі», і
це на радянську владу подіяло. В Русилові ли-
шилося кілька наших родин. Багато поселень
лемків є також на Бережанщині, в Підгайцях,
кілька родин коло Чорткова» [7, с. 3–8].
Култунюк (Шалайда) Антонія Микола їв на
(1931 р.), переселена із с. Балутянка Сяніцько-
го повіту Краківського воєводства у 1944 р.,
9999
Сторінка молодого дослідникаСторінка молодого дослідника
розповіла: «Наша родина виїхала одна з пер-
ших, оскільки брата поляки хотіли судити.
Брат був талановитим художником-різьбярем,
батько також. Як переїхали, було зле. Опи-
нившись в Овідіопольському районі Одеської
області, нам не дісталося хати, довелося пере-
ходити з місця на місце в пошуках притулку,
врешті-решт переїхали до Тернополя. Брат за-
лишився в Одесі. У нас завжди було бажан-
ня повернутися на Лемківщину, але боялися
переслідувань, тому мусили звикати до нових
умов». Інформантка тепло згадувала людей з
Тернополя, які гостинно прийняли їхню ро-
дину перший час допомагали молоком, карто-
плею. Проте, траплялися люди різні. Місцеве
населення переважно виявляло зверхнє став-
лення до переселенців, називаючи їх «дзяда-
ми», «лемками».
У 1945 році в Харківську область була пе-
реселена родина Костик Ольги Степанівни
(1931 р.). Інформантка так згадує про ці роки:
«Покидати наше мальовниче село Квятонь
Горлицького повіту Краківського воєводства
було тяжко. Село було надзвичайно гарне —
луки, поле, ліс, гори, річка. Ми довго тужили за
гарними зеленими горами: Голюля, Устянська
гора, гора Поляна, гора Черчель, з якої у ви-
чечка (бінокль) видно Татри». Родина Костиків
жила заможно й багато. Їхня велика господарка
становила 9 гектарів поля і 4 гектари лісу.
«В селі не було поляків, люди жили в
злагоді, дружно. Діяло дві церкви — греко-
католицька і православна. Мої батьки, як і
більшість жителів с. Квятонь, ходили до пра-
вославної церкви. За 13 км розташовувалось
словацьке село Шквиртне із подібною до укра-
їнської, зрозумілою лемкам мовою. Оскільки
за німців придбати щось було складно, до того
села люди ходили на закупки через ліс, а чи-
мало людей і повтікало до словаків».
У Квятоні п. Ольга закінчила 4 класи, їй
було вже 14 років, коли переїжджали. На зби-
рання та підготовку до від’їзду мали два дні,
пригадує інформантка. У тих роках у Харко-
ві вже діяли колгоспи, тому невдовзі родина
Костик переїхала на Тернопільщину.
Ось інша історія переселення, подана Ле-
щишин Марією Миколаївною (1938 р.). Вона
є уродженкою відомого на Лемківщині села
Одрехів Сяніцького повіту Львівського во-
єводства. Там закінчила 2 класи. Розповіла,
що село було досить прогресивне: діяли чоти-
ри зали Товариства «Просвіта», різноманітні
гуртки. Сам переїзд припав на 3 березня 1946
року. Родина була переселена в с. Сади Тере-
бовлянського району Тернопільської області.
Подальше життя для Марії Миколаївни скла-
лося досить успішно — вона отримала серед-
ню освіту, закінчила бухгалтерські курси, ма-
шинолічильну студію, змогла реалізувати себе
як добрий працівник.
Спогадами про батьків, лемків-переселен-
ців, поділилася Ярослава Михайлівна Фа-
латович із с. Великий Ходачків Козівського
району на Тернопільщині. З нею ми познайо-
милися на фестивалі «Соколята Лемківщини»
у Тернополі. (На фестиваль Ярослава Михай-
лівна привезла онука декламувати лемківську
поезію та двох дівчат — учасниць ансамблю).
Розповіла так: «Батьки мої переселені в
1946 році із с. Буковець, Ліський повіт, Ся-
нок. Казали, було дуже тяжко, але вижили.
Тужили за краєм і все сподівалися поверну-
тися. Коли їхали в товарняках, дітей складали
у бочки. По приїзді зупинилися у господаря.
Дітям не було що їсти. Спілкуватися своєю
мовою лемки боялися. Згодом на Тернопіль-
щині отримали комори, прижилися, дуже до-
поміг голова сільради с. Теофіпілка, місцеві
люди. Тато був добрим будівельником. У се-
лах до лемків потрошки звикали, побачили,
що вони — порядні, добрі господарі, їх почали
поважати, цінувати, призначати на керівні по-
сади». Вся родина Фалатовичів мала хист до
музики: дід грав на кларнеті і барабані, сестра
і брат — на гуслях (скрипці), Ярослава — на
баяні. Таким складом часто грали на весіллях.
Закінчивши теребовлянське культосвітнє учи-
лище, п. Ярослава працювала вчителем музики
і співів. У селі організувала лемківський хор та
дитячий ансамбль. Дорослий мішаний хор було
засновано понад 10 років тому. Складається з
100100
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2008
25 чоловік і є щорічним учасником фестива-
лю лемківської культури у Монастириській
Тернопільської області. У репертуарі колек-
тиву — українські, лемківські, повстанські,
стрілецькі, авторські пісні. «Чимало пісень
перейняли й від бабусів та дідусів переселених
лемків», — розповіла п. Ярослава. У підборі
репертуару керівник також послуговується
збірником О. Гижі «Українські народні пісні з
Лемківщини».
Нещодавно у селі зведено пам’ятний знак,
приурочений до 60-річчя депортації україн-
ського населення. Планується відкрити му-
зей, або лемківський куточок, де експонувати-
муться речі, що збереглися з народного одягу
лемків (кептарик з пацьорками, хустина) та
предметів домашнього ужитку [райбачка (для
прасування), ночви, діжечка].
За результатами соціологічного пресово-
го опитування, що з 1990 року проводилось
вченими-істориками Львівського національно-
го університету ім. І. Франка серед учасників
подій українсько-польських переселень 1944–
1946 рр. (тобто переселенців з Лемківщини,
Холмщини та Надсяння), виявлено, що до-
бровільним переселення було лише для 7,1 %
лемківського населення, примусовим — для
92,9 %; забезпечено нормальними санітарно-
гігієнічними умовами під час переселення було
5,4 %, не забезпечено — 94,6 %; відповідні
житлові умови на новому місці надано 17,4 %,
не надано — 82,6 %; забезпечено місцем пра-
ці за бажанням та професією — 20,7 %, не за-
безпечено — 79,3 %; доводилось голодувати
на новому місці — 72,8 %, дати собі раду з
харчуванням змогло 27,2 % опитаних; зникла
туга за рідним домом лише у 24,5 % опитаних,
«ні» відповіло — 75,5 %; повернутись додо-
му хотіли б 44,6 %, негативну відповідь дали
55,4 % [3, с. 38–40].
Звичайно, депортація призвела до руйну-
вання осілості лемків та надзвичайно усклад-
нила процес збереження їхніх культурних
надбань, але також стала для лемків новою
сторінкою життя в оточенні українського ет-
носу.
1. Етнічний довідник. Етнічні меншини в Україні /За
ред. В. Євтуха. — К., 1996.
2. Красовський І. Діячі науки і культури Лемківщини.
Довідник. — Л., 2000.
3. Лемківський календар на 2008 рік /Упоряд.
Л. Смереканич. — Л., 2007.
4. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН
України. Інститут держави і права ім. В. Корецько-
го. (ред. Ю. Римаренко). — К., 1996.
5. Тарнович Ю. Ілюстрована історія Лемківщини. —
Л., 1936.
6. Ткачов С. Польсько-український трансфер насе-
лення 1944–1946 рр. Виселення поляків з Терно-
пілля / Ред. О. Давидова. — Тернопіль, 1997.
7. Чаплик К. Польовий фольклорний матеріал автора.
Інтерв’ю з головою Київського громадського об’єд-
нан ня «Товариство Лемківщина ім. Б.-І. Анто нича»
Н. Байко. — К., 2008. [НАФРФ ІМФЕ ім. М. Риль-
ського. — Ф. 14–3. — Од. зб. 1421. — 9 с.].
Chronicles of Deportations in 1944–1946 Through the Eyes of Lemky article is based on resettlers’
memories and covers some issues of spiritual and material cultures of Lemky, especially their life,
household, religion, dialect, national costume, song folklore etc.
We are happy to publish memories of Nina Yakivna Bayko, who was the member of outstanding
The Baykos Sisters Trio. In 1953 they introduced the Ukrainians the culture and songs of Lemky.
Having been originated from Lemkivschina the trio became the most active popularizer and promoter
of native song. Thanks to three sisters Mariya, Danyila and Nina and such composers as Philaret and
Mykola Kolessas, K. Stetsenko, Yu. Korchynsky, B. Filts, M. Popenko, I. Maychyk, H. Vereta,
Ye. Kozak, O. Hram, V. Lystopad, O. Yakovchuk, Ya. Yaroslavenko the Ukrainians could hear
songs of Lemky. The composers helped to renew the tradition of Lemky’s live performance.
|