Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського

In his creative works Andriy Chaykovsky focused on the everyday life of petty Ukrainian gentry. The writer pays attention to the specific features of the material and spiritual culture of this level of the population, notably: dwelling, clothes, calendar holidays and family customs. But all of them...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Васянович, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2008
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	Трибуна молодого дослідника
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20255
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського / О. Васянович // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 5. — С. 99-105. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20255
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-202552011-05-25T12:04:24Z Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського Васянович, О. Трибуна молодого дослідника In his creative works Andriy Chaykovsky focused on the everyday life of petty Ukrainian gentry. The writer pays attention to the specific features of the material and spiritual culture of this level of the population, notably: dwelling, clothes, calendar holidays and family customs. But all of them have general Ukrainian basis. 2008 Article Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського / О. Васянович // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 5. — С. 99-105. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20255 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Трибуна молодого дослідника Трибуна молодого дослідника
spellingShingle	Трибуна молодого дослідника Трибуна молодого дослідника Васянович, О. Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського Народна творчість та етнографія
description	In his creative works Andriy Chaykovsky focused on the everyday life of petty Ukrainian gentry. The writer pays attention to the specific features of the material and spiritual culture of this level of the population, notably: dwelling, clothes, calendar holidays and family customs. But all of them have general Ukrainian basis.
format	Article
author	Васянович, О.
author_facet	Васянович, О.
author_sort	Васянович, О.
title	Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського
title_short	Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського
title_full	Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського
title_fullStr	Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського
title_full_unstemmed	Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського
title_sort	традиційно-побутов а культура галицької дрібної шляхти хіх – початку хх ст. у творчості андрія чайковського
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Трибуна молодого дослідника
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20255
citation_txt	Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського / О. Васянович // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 5. — С. 99-105. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT vasânovičo tradicíjnopobutovakulʹturagalicʹkoídríbnoíšlâhtihíhpočatkuhhstutvorčostíandríâčajkovsʹkogo
first_indexed	2025-07-02T20:54:33Z
last_indexed	2025-07-02T20:54:33Z
_version_	1836570035891470336
fulltext	9999 Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника Традиційно-побутова культура є одним з основних складників процесу розвитку нації і ви- конує важливі суспільні функції. Певні культур- ні особливості сприяють ідентифікації людської спільноти за етнічною чи соціальною ознаками, впливають на рівень збереження їхньої самобут- ності та внутрішньої консолідації. Завдяки окре- мим елементам культури та побуту як окремий соціальний прошарок у різних регіонах України вирізнялася дрібна (ходачкова, малоземельна, дрібнопомісна, околична) шляхта. Ще в ХІХ ст. на окремі аспекти матеріальної та духовної культури дрібної галицької шляхти звертали увагу українські дослідники: Я. Головацький, І. Франко1. У ХХ ст. означена проблематика перебувала в статусі малодослідженої, оскільки торкалася особливостей побутування панівної соціальної групи. Лише в останні роки з’явилася низка публікацій, які більше з історичного, а подекуди й етнографічного погляду розкривають деякі питання, пов’язані з традиційно-побутовою культурою галицької дрібної шляхти2. Тож через відсутність етнографічних матеріалів можна звернутися і до літературних творів, зокрема спадщини Андрія Чайковського. Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857 р. у м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядового чиновника, який походив зі старовинного шляхетського роду. Майбутній письменник змалку був обізнаний з життям та побутом галицької дрібної шляхти. Після навчання на філософському факультеті Львівського університету він працював адвокатом у Львові, Бережанах. По завершенні Першої світової війни оселився в Коломиї, де прожив до самої смерті – 2 червня 1935 р. А. Чайковський швидко отримав славу загальноукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомий Олександр ВАСЯНОВИЧ Т РА Д ИЦ ІЙНО -ПОБУ ТОВ А КУЛЬТ У РА ГА ЛИЦ ЬКОЇ Д РІБНОЇ Ш Л Я Х Т И Х І Х – ПОЧ АТ КУ Х Х СТ. У Т ВОРЧОСТ І А Н Д РІ Я Ч А ЙКОВСЬКОГО уже в 90-х роках ХХ ст. з галицьких періодичних видань, які потрапляли до Києва, Чернігова, Одеси. Широку популярність принесли письменнику твори з життя дрібної шляхти. С. Єфремов зазначав, що цей письменник “вибрав собі спеціальністю життя так званої «ходачкової шляхти», … тієї вер- стви, що од звичайного селянства одріжняєть- ся тільки шляхетною пихою та бундючністю”, наголошуючи, що його твори “дають багато ці- кавих спостережень з того тісненького, малові- домого світу, який являє собою дрібна сільська шляхта” 3. Уже перші твори А. Чайковського з означеної тематики викликали схвальні відгуки та серйозні розмови з боку Івана Франка про шляхи розвитку письменницького таланту4. Заохочений до праці увагою відомого укра- їнського письменника, підтриманий похвалою і порадами, А. Чайковський значну кількість своїх творів присвятив висвітленню взаємос- тосунків у середовищі дрібношляхетської вер- стви західноукраїнського регіону. Зокрема, йому належать такі твори, які містять чимало етнографічних матеріалів сучасного йому пері- оду 5. У цих повістях висвітлюються питання етносоціального, історичного й культурно- побутового характеру. Якщо сюжети пові- стей “Олюнька” та “Малолітний” хронологіч- но пов’язані з другою половиною ХІХ ст., то повість “У чужому гнізді” змальовує життя ходачкової шляхти ще за панщини та перших років після її скасування. У першому випадку автор описав події, свідком яких він був сам, у другому ж – звертався до розповідей інших, писемних матеріалів та власної фантазії. Культура та побут дрібношляхетської вер- стви і досі залишається маловивченим явищем, тому головне завдання на сьогодні ми вбачаємо в зосередженні уваги на висвітленні у творах А. Чайковського особливостей побутування 100100 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008 окремих чинників традиційної матеріальної та духовної культури в українському середовищі ХІХ – початку ХХ ст. Взявши під свою владу Галицьку Русь, польські феодали поставили перед собою мету створити тут свою надійну опору, якою мала стати шляхта. Тому польський уряд привіле- ями зобов’язував шляхтичів постійно перебу- вати на своїх місцях для охорони державних володінь. Більшість цієї шляхти належала до категорії збіднілої безземельної або мало- земельної. Внаслідок розподілу землі між синами до ХІХ ст. вона стала ще біднішою. Слід зазначити, що тутешнє боярство, яке з середини XIV ст. опинилося під владою Польщі, отримало шляхетство навіть раніше, ніж бояри підлитовських земель України. При цьому, якщо багаті аристократи з-поміж русинів (українців) сполонізувалися ще до Хмельниччини 6, то дрібна шляхта залишалася, в усякому разі мовно та етнокультурно, українською завжди. Прикарпатська дрібна шляхта проживала компактно групами в багатьох селах, складаючи її велику, а подекуди й переважну частину в сучасній Самбірщині, Старосамбірщині, Турківщині, Дрогобиччині, Сколівщині, далі – у східних районах Прикарпаття, території нинішньої Івано-Франківської обл. аж за Коломию. На теренах Галичини до ХХ ст. існували (й існують досі) окремі шляхетські села, деякі з них перераховує А. Чайковський: Чайковичi, Бiлина Велика, Лука, Ортиничi, Гординя, Кульчицi, Городище, Сiлець, Бережниця, Бачина, Топiльниця, Явора, Комарники, Iльник, Крушельниця, Корчин 7. Жителі шляхетських сіл унаслідок кращого економічного та соціально-політичного становища збагатили свій побут такими характерними рисами, які були властивими лише цій шляхті і відмінними від селянських. На деяких територіях із міцними шляхетськими традиціями навіть офіційно створювалися дві громади – шляхетська, яка обирала собі префекта з асесорами; хлопська (мужицька, селянська, рустикальна) – обирала війта з присяжними. Це засвідчують і назви населених пунктів: Корчин Шляхетський і Корчин Рустикальний, Крушельниця Шляхетна і Крушельниця Рустикальна, Терло Шляхетське і Терло Рустикальне, Топільниця Шляхетська і Топільниця Рустикальна. Описуючи життя с. Пишнівці, Андрій Чайковський наголошував на існуванні в селі двох громад, які жили нарізно. Навіть у спільній церкві шляхтичі й хлопи групувалися окремо: існували осібно шляхетські і селянські церковні братства, були чітко визначені місця в церкві для шляхти і хлопів. У школі, де спільно навчалися шляхтичі та селяни, існував певний поділ: школярі різних соціальних груп не товаришували між собою, не хотіли сидіти разом на лавках і так само, як і їхні батьки, кепкували одне з одного 8. Інколи хлопи прозивали шляхтичів “макогонами” тому, що колись ті носили свої дипломи або “легітимації шляхетські” у бляшанках, подібних до макогонів. Шляхтичі ж, щоб підкреслити низьке походження селян, прозивали їх “мургами з чорним піднебінням” 9. До того ж, шляхтичі мали окрему кімнату в корчмі для спільних зібрань, де були столи, застелені кліровими скатертинами, не було звичайних корчемних лав на вбитих у землю ковбицях, а лише дерев’яні ясеневі крісла 10. Здавна проживаючи в сільській місцевості, дрібна шляхта, як і решта селян, займалася землеробством та скотарством. Відмінність між ними полягала в тому, що й до скасування кріпацтва в Австро-Угорській імперії в 1848 р. ця шляхта працювала на власній землі і не відробляла панщину. Добре шляхетське господарство могло мати двадцять моргів землі з будинками та інвентарем 11. Досить заможна родина Лукашів мала “пару коней, пару волів, дві корови і чотири штуки молодняка” 12. Ще більше майна перераховує А. Чайковський у господарстві Михася Стефаніва: “80 моргів доброго пшеничного ґрунту, 20 моргів сіножаті, 25 штук рогатої худоби і 16 коней” 13. Загалом, як свідчать етнографічні матеріали, до 101101 Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника земельної власності галицької дрібної шляхти відносилося орне поле, пасовище, полонина та ліс. У с. Верхнє Гусине Турківського повіту шляхтичі мали окреме пасовище і полонини, куди селяни не мали права гонити на випас свою худобу 14. Проте у власному господарстві шляхтичі, працюючи нарівні з наймитами, могли мастити та білити хату, поратися коло корів, копати в городі15. У зведенні житла дрібна шляхта практично нічим не відрізнялася від звичайних селян, маючи, як і скрізь по Україні, однокімнатні або двокімнатні хати із сіньми і коморою, критими соломою або ґонтою. Траплялися лише деякі відмінності в їхньому житлобудуванні. Один із документів презентує шляхетське житло середини ХІХ ст. Із сіней ліворуч можна було увійти до пекарні, а звідтіля – до алькира і комірчини. По другій стороні була кімната із дерев’яним помостом для гостей і знову просторий алькир. До хати заходили через ґанок, до половини закритий на ясеневих шестигранних стовпах. Хата була крита соломою, а над нею пишався високий, вибілений димар. Вікна на два крила були гарно оковані. Шляхетська хата відрізнялася від селянської тим, що мала спереду ґанок та більші вікна, і димар 16. Типовим був iнтер’єр шляхетського помешкання. Тут, як i по всiй Українi, примiщення подiлялося на вогнище, мiсце для споживання їжi та мiсце для спання: з одного боку вхідних дверей розміщувалася велика піч, за нею в найтеплішій частині – ліжко; з другого боку від дверей – мисник, по діагоналі від печі на покуті – стіл, а над ним – ікони. Серед хатніх меблів А. Чайковський називає велике ліжко, стіл, лавки, кілька крісел. Для освітлення приміщення використовували сухі скіпки, які палили при печі, від чого в хаті було і світло, і тепло 17. Обидві житлові кімнати обігрівала одна піч, поставлена з дністрових камінчиків. У пекарні стояла велика глиняна піч з припічком і запічком, де могла зручно спати одна людина 18. Жителі шляхетських сіл будівництво проводили без плану. Кожен на своїй дiлянцi землі облаштовував господарство на свій розсуд, але завжди враховував рельєф, природні умови. Зазвичай, двір був великим, зi значною кiлькiстю господарських будівель, необхідних для повноцінного господарювання: шпихлір, стодола, комора. Описуючи просторе обійстя заможного шляхтича, А. Чайковський зазначає, що навпроти хати встановлювали високого журавля при криниці, біля якої лежав довгий жолоб для напування худоби. Також навпроти хати було розміщено високу стайню, поділену на декілька частин: для коней, рогатої худоби та безрог (свиней. – О. В.). В окремій частині були: засік на сіно і тік, гладко убитий на січкарню, і обрік. Перпендикулярно до стайні стояла велика стодола з трьома засіками і двома токами. Навпроти стодоли стояли два великих обороги на грубих дубових стовпах 19. У коморі, крім зимової одежі, можна було зберігати різноманітне добро: борошно, крупу, квасолю, горох, боби, масло і сир, сметану і солонину 20. Біля хати – садок, пасіка. Садиба була досить ошатною: огороджена високим плотом, хату вибілено зверху і всередині, вікна і двері обведено смугою сивої глини. Ворота і хвіртки виплетені з верболозу. Досить часто шляхтянки виділяли частину подвір’я перед вікнами і висаджували там багато квітів 21. Перебуваючи в однакових соціально- економічних умовах, дрібна шляхта споживала практично таку ж їжу, що й селянство: борщ, пшоняну кашу, присмажену на маслі картоплю, вареники, молоко, сметану, солонину. Незначні відмінності були пов’язані з рівнем заможності господарів. Коли шляхтич Тучко приїхав на знайомство до Тачинських, то господиня спочатку частувала його кавою, а “потім понаставляла на столі всячини: білого хліба, масла, меду в кришках”. Господарі хотіли показати, що “вони не які- небудь шляхетки, а люди заможні, богатирі, і всього у них з достатком” 22. Проте навіть на свята “по шляхетському звичаю їли всі з одної великої миски деревляними ложками” 23. 102102 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008 Інколи А. Чайковський подає докладний опис приготування страв. Зокрема, пропонуємо один такий приклад: необхідно накришити зеленої цибулі, перем’яти із сиром, посолити і залити сметаною 24. У святкові дні на столі в шляхти з’являлася ковбаса, капуста із солониною, пироги, голубці тощо. Під час частування горілкою шляхтичі користувалися одною на всіх чаркою. Проте випадків, щоб хтось вимив чарку чи склянку після свого попередника, не було, бо це вважалося образою шляхетської гідності 25. У кінці ХІХ ст. святкова трапеза, зазвичай, завершувалася чаюванням. Для цього господиня заносила до хати горщик кип’яченої води, ставила склянки, цукор, і всі запивали окропок, тобто гарячу воду з гараком (ромом. – О. В.) 26. Спосіб господарювання, будівництво житла, споживання їжі не вирізняли пред- ставників дрібношляхетської верстви серед сільських жителів. Значно більші відмінності можна простежити в стилі одягу, який фор- мувався під впливом різноманітних історико- географічних та соціально-економічних чин- ників. І. Франко зазначав, що досить часто шляхта не відрізнялася від “простого люду” й одягом, але інколи, особливо в багатих селах, старалася вирізнитися 27. На побутовому рівні культури, особливо в одязі, у досліджуваного прошарку населен- ня яскраво проявилися елементи міщанства. “Дрібна сільська шляхта, яка заселяє у Східній Галичині цілі села, – писав Я. Головацький, – має одяг дещо схожий на міщанський, але з причини бідності має задовольнятися власно- руч виробленими матеріалами” 28. Збираючись у гості, шляхтянка вдягалася по-міщанськи: покривала голову шовковим чипчиком, при- кріпляла золоту брошку до грудей, а на руки – золоті браслети 29. У ХІХ – на початку ХХ ст. тканину для виготовлення одягу шляхтичі виготовляли власноруч із лляного, конопляного та вовня- ного прядива на саморобних ткацьких верста- тах. Із розвитком капіталістичних відносин з’явилося багато дешевої тканини, що призвело до поступового занепаду домашнього ткацтва. У шляхетському вбранні дедалі більше речей почали виготовляти з купованих фабричних матеріалів, які практично по всій Україні на- зивали крамом. У крамницях купували сиве сукно для виготовлення чоловічого одягу, шкі- ру для чобіт, головні убори. Чайковський фрагментарно описує вбран- ня шляхти. Чоловіки одягалися “... в сиву сук- няну густо зібрану позаду капоту-чумарку, штани, камізолю, шляхетський кашкет, пасові чоботи”. Головним компонентом чоловічого по- ясного одягу в ХІХ–ХХ ст. були штани. Се- ред шляхетського населення досить рано уві- йшли в побут суконні штани міського покрою до паска. У деяких селах Тернопільщини була поширена приповідка: “Шляхтич різниться від хлопа тим, що носить полотняні штани на паску, а хлоп на очкурі” 30. Інколи шляхтичі переймали польську моду в одязі, одягаючи чумарку з петлями, довгу камізолю, на зра- зок жупана, шовковий пояс, конфедератку із чотирма рогами 31, що викликало глузування з боку навколишнього селянства. Жіноче вбран- ня складалося з шовкової строкатої спідниці, кафтаника, кацабайки, спеціального чепчи- ка. Із прикрас згадують “золоті ковтки, велика золота брошка з коралом під шию, кільканад- цять низок великих коралів”. Характерними компонентами жіночого та чоловічого строїв були головні убори, що вклю- чали також і зачіску. Жінки гладко зачісували волосся, а косу обв’язували на міщанський лад ззаду голови колом. Йдучи до церкви, або при якім більшім святі, голову покривали великими хустками так, що вони зсувалися нижче плечей і затримувалися лиш на раменах 32. У с. Ви- твиця Долинського р-ну Івано-Франківської обл. селянки та шляхтянки різнилися головни- ми уборами: перші носили на голові рантухи (намітки. – О. В.), а другі – хустки. Одного разу жінки вчинили таку бійку біля церкви, що рантухи і хустки лежали в болоті, бо одна із селянок пов’язала голову хусткою 33. 103103 Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника Загалом верхній одяг українців можна роз- ділити на осінньо-весняний та зимовий, остан- ній не мав значних відмінностей для різних статево-вікових груп. Так, в Галичині чолові- ки й жінки шляхетського походження вдягали жупан, капоту, опанчу, керею, бекешку, каф- тан, чумарку. У шляхтичів с. Березів Вижній Косівського р-ну Івано-Франківської області бекешку, тобто плащ, виготовляли з куповано- го сукна синього кольору, краї якого обшивали сірим смушком, що робило бекешку схожою на козацький жупан 34. Узимку жінки-шляхтянки вдягалися в кожухи з широким лисячим ко- міром. Інколи такі кожухи називали хутром. Кафтаники бували зимові на ваті та літні без утеплення 35. Шляхта оздоблювала верхній одяг переважно чорним шнурком та чорною вишивкою, а не червоною чи зеленою, “бо то по-мужицьки” 36. В українському традиційному костюмі без- посередньо на сорочку вдягали нагрудний одяг, який прикривав верхню частину тіла. У деяких селах Галичини безрукавки, які свідчили про приналежність до шляхетського стану, нази- вали по-різному: кептар, горсет, камізелька. На Львівщині у ХІХ ст. шляхтич носив сукон- ну чорну камізельку з двома рядами ґудзиків, що застібалися “під саму шию”, бо “без неї він не шляхтич, а хлоп панщизняний” 37. Шляхетське вбрання було подібним одягу сільського населення ХІХ – початку ХХ ст., хоча й мало певні міщанські елементи. Пред- ставники дрібношляхетської верстви намага- лися виділитися бодай незначними особливос- тями в одязі. Дрібна шляхта не мала суттєвих відміннос- тей у духовній культурі: подібними до селян- ських були родильні, весільні та поховальні звичаї, календарні обряди. Лише окремі факти вказують на відмінності між цими соціальни- ми групами. Так, у повісті “У чужому гнізді” автор докладно описує святвечірні звичаї в панському маєтку та вдома в самої шляхти, які не різняться з селянськими: розстелено сіно на столі під скатертиною та по долівці, встанов- лено снопик вівса на покуті, приготовлено за шляхетським звичаєм дев’ять страв: пшеницю (кутя. – О. В.), борщ з ушками, картопляні вареники з грибною підливою, рибу, голубці тощо; після вечері всі співають колядок 38. Проте існував чітко сформований “син- дром” шляхетства щодо шлюбно-сімейних відносин. Вважаючи себе вищими за селян, представники шляхти намагалися зберегти свою кастову замкнутість, укладаючи шлю- би тільки між особами своєї соціальної групи. Коли трапилося, що шляхтянка вийшла заміж за хлопа, то вона вже не могла показуватися на вулицю, мала зректися шляхтянського одягу, бо його могли порвати прямо на ній на шмат- ки. Так само здерли б одяг і зі шляхтича, який взяв би собі за дружину селянку 39. Випадки несхвального ставлення старших людей – ви- хідців з колишньої шляхти – до одруження їхніх нащадків із “мужиками” зафіксовані В. Балушком у Фастівському р-ні на Київщині навіть стосовно другої половини ХХ ст. 40 А. Чайковський писав, що “шляхетське ве- сілля мало тривати від суботи до суботи – з друщинами, сващинами, переносинами, при- данами так, як у славної шляхти з діда-прадіда водилося”. Якщо в повісті “Малолітний” автор лише в загальних словах описує шляхетське весілля, то в “У чужому гнізді” подає більш докладний його опис. На такі урочистості запрошували багато гостей, і насамперед – чільну заможну шляхту навіть із сусідніх сіл. Зокрема зазначено, що в п’ятницю молодята їздили за благословення: наречений із друж- бою – на гарних конях, а наречена – на брич- ці. Зайшовши до хати і привітавшись, потріб- но було кожному, хто був у хаті, незалежно від віку, впасти до ніг і просити благословенства. Підвівшись, належало старшого поцілувати в руку, а молодшого – у обличчя, незалежно від статі. Від хати до хати під’їжджали на конях, навіть якщо це було через дорогу. Готуючись до весілля, різали кабанів на ковбаси і вудже- нину, привозили пиво, вино, мед, робили різні запіканки з медом і овочами. На весіллі вигра- вала музика, замовлена на цілий тиждень у ні- мецькій колонії. По дорозі до церкви молодого 104104 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008 вели під боки дружки, а молоду – дружби, далі йшли старости, старостини, інший народ. На вінчанні, наречений старався підібрати свою капоту, щоб наречена не наступила на неї, бо тоді усе життя верховодила б ним. Молоді шляхтичі-кавалєри стріляли під церквою з пістолів на віват. Три дні забавлялася шляхта у дворі молодої, їла й пила, поки не наступали придани – перевезення молодої до дому моло- дого. Наречена зазвичай мала велике прида- не, до якого могли входити нива, корови, коні, плуг, борона, віз, візок та інше майно 41. У похоронних традиціях, можна помітити відсутність певних шляхетських особливостей. Як і в селян, тут так само по смерті привили парастас, односельчани приходили прощатися з небіжчиком, тіло якого клали у встановле- ну на столі домовину, вистелену гиблівками (стружками. – О. В.). Після “посліднього це- лованія”, тобто прощання родичів із померлим. Виносили домовину з хати, тричі вдаряли об поріг, клали на віз і в супроводі церковної про- цесії з хрестом і хоругвами рушали до церкви, а потім – на цвинтар 42. Із творів А. Чайков- ського можна дізнатися про вигляд сільсько- го кладовища, яке було розміщене далеко від села. Воно було обсаджене деревами по пе- риметру, посередині – один великий дубовий хрест, а далі – менші хрести 43. Подає автор і народні традиції поховання самовбивців, від- мічаючи відсутність при цьому священика та хреста. Закопували тіло під плотом у самому кутку, де зазвичай ховали усіх самогубців 44. У повсякденній мові шляхта використову- вала польські слова в дещо зміненому вигляді, вживала українські імена на польський манер з обов’язковим звертанням “пане”: “панє Янє”, “панє Пєтшє”, “панє Єнджєю”, “панє пре- фекцє”, “панє добродзєю”, “панове браця” тощо. Проте мова, якою користувалася шлях- та, була наповнена українськими приказками, зворотами – “Сказала Феся, що обійдеся”, “Коли хліб та вода, то не буде голода”, “Пан- ська ласка на бистрім коні їздить” 45 тощо. За- галом шляхта радо вчилася польських моли- тов, однак міцно трималася церкви, вважаючи костел за панську інституцію 46. Перелік улюблених танців шляхти не ви- кликає сумніву, що вони українські: вертак, коломийки, козак, шталір, лінкос, полька телепанка; також підкреслено, що їм не подо- бається танцювати мазура 47. Дрібна шляхта мала свої форми дозвілля, які були подібними до українських вечорниць, на які молодь, не- залежно від матеріального стану, сходилася до однієї хати де жартували, співали, відгадували загадки, розпоповідали казки. Інколи паруб- ки й дівчата могли забавлятися в “Талярка”, “Пташка”, “Панаса” тощо 48. Отже, попри деякі особливості, у звичаєво- обрядових традиціях дрібної шляхти виразно простежуються українська основа і приналежність до східного християнського обряду. Творчість А. Чайковського дає можливість простежити етнографічні особливості галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. Під впливом різних обставин і завдяки певним елементам побуту представники дрібношляхетської верстви вирізнялися як осібний соціальний прошарок, навіть не зважаючи на відсутність будь-якого впливу на політичне життя в Австро-Угорській імперії. Їхня відмінність від інших жителів виявлялася в окремих деталях при зведенні житла, виготовленні одягу, у громадській діяльності та родинних відносинах. 1 Головацкий Я. О костюмах или народном убранстве Руссинов или Русских в Галичине и Северо-Восточной Венгрии. – СПб., 1868; Франко І. Знадоби до вивчення мови і етнографії українського народу // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1980. – Т. 26. – С. 180–186. 2 Балушок В. Українська шляхта між польським та українським етносами // НТЕ. – 2007. – № 6. – С. 11–25; Кирчів Р. Цикл шляхетських повістей Андрія Чайковського // Чайковський А. Зібрання творів у 8 томах. – Л., 1994. – Т. 5. – С. 5–25; Сливка Л. Культура та побут дрібної шляхти в Галичині (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) // Галичина. – 2004. – № 10. – С. 235–241. 3 Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1917. – С. 379. 105105 Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника 4 Франко І. Конкурс “Зорі” // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1981. – Т. 29. – С. 470–474; Франко І. З останніх десятиліть ХІХ в. // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1984. – Т. 41. – С. 474–529. 5 Чайковский А. В чужом гнезде: Повесть в двох частях з житя ходачковой шляхты. – К., 1896; Чайковський А. Олюнька: Оповіданє з житя ходачкової шляхти. – Л., 1918; Чайковський А. Малолітний: Повість з життя малоземельної шляхти. – Станиславів; – К., 1920. 6 Балушок В. Українська шляхта... – С. 21, 22. 7 Чайковський А. Сагайдачний: Іст. роман у 3 кн. / Упор., авт. післямови та приміт. В. Яременко. – К., 1989. – С. 7. 8 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 78. 9 Там само. – С. 79. 10 Чайковський А. Малолітний. – С. 5. 11 Там само. – С. 17. 12 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 87. 13 Чайковський А. У чужому гнізді: Повісті з ХІХ ст. // Чайковський А. Зібрання творів... – Т. 5. – С. 208. 14 Сливка Л. Культура та побут... – С. 235 15 Чайковський А. Малолітний. – С. 74. 16 Чайковський А. У чужому гнізді. – С. 78, 79, 302. 17 Чайковський А. Малолітний. – С. 55, 70, 72. 18 Чайковський А. У чужому гнізді. – С. 78. 19 Там само. – С. 79. 20 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 87. 21 Чайковський А. Малолітний. – С. 32, 74. 22 Там само. – С. 23. 23 Чайковський А. У чужому гнізді. – С. 120. 24 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 93. 25 Там само. 26 Там само. – С. 177, 178. 27 Франко І. Знадоби до вивчення мови... – С. 180, 181. 28 Головацкий Я. О костюмах или народном убранстве... – С. 23. 29 Чайковський А. Малолітний. – С. 22. 30 Сливка Л. Культура та побут... – С. 237. 31 Чайковський А. Малолітний. – С. 14. 32 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 78. 33 Історія Витвиці в документах і спогадах. – Б. м., 1992. – С. 47. 34 Домашевський М. Історія Гуцульщини. – Чика- го; – Л., 1995. – Т. 1. – С. 383. 35 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 166, 200. 36 Головацкий Я. О костюмах или народном убранстве... – С. 23. 37 Чайковський А. У чужому гнізді. – С. 30. 38 Там само. – С. 87, 90, 94, 95, 120. 39 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 79. 40 Балушок В. Українська шляхта... – С. 19. 41 Чайковський А. Малолітний. – С. 53; Чайков- ський А. У чужому гнізді. – С. 133–138. 42 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 144, 145. 43 Там само. – С. 146. 44 Чайковський А. Олюнька. – Львів, 1966. – С. 231, 232. 45 Чайковський А. У чужому гнізді. – С. 36, 64. 46 Там само. – С. 135. 47 Там само. – С. 105. 48 Чайковський А. Малолітний. – С. 25, 70, 75. In his creative works Andriy Chaykovsky focused on the everyday life of petty Ukrainian gentry. The writer pays attention to the specific features of the material and spiritual culture of this level of the population, notably: dwelling, clothes, calendar holidays and family customs. But all of them have general Ukrainian basis. Головним завданням статті є окреслити основні тенденції в діяльності музейних уста- нов кінця ХХ – початку ХХІ ст., у роботі яких простежується етнографічний напрям, проілюструвавши це на прикладах музеїв Одеської, Миколаївської, Херсонської, Доне- цької областей, АР Крим. Поліетнічний склад населення, бурхливий розвиток туристичної галузі на Півдні Украї- ни зумовили розвиток етнографічного музей- ництва, який, з одного боку, відбувається в рамках загального процесу відродження ет- нографічного напряму в діяльності музейних Т е т я н а ВЕ ЛИ ЧКО Т ЕН Д ЕНЦ І Я РОЗВИ Т КУ СУ Ч АСНОГО ЕТ НОГ РАФІ ЧНОГО М УЗЕЙНИЦ Т ВА ПІВД Н Я У К РА ЇНИ

Традиційно-побутов а культура Галицької дрібної шляхти ХІХ – початку ХХ ст. у творчості Андрія Чайковського

Institution

Ähnliche Einträge