Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України
In the article the tendencies in development of current ethnographical museum art are covered. To illustrate those, the author provides as the examples the activities of museums in the southern Ukraine. The author pays considerable attention to innovative methods in activities of the present-day mus...
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Schriftenreihe: | Народна творчість та етнографія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20256 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України / Т. Величко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 5. — С. 105-112. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20256 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-202562011-05-25T12:04:18Z Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України Величко, Т. Трибуна молодого дослідника In the article the tendencies in development of current ethnographical museum art are covered. To illustrate those, the author provides as the examples the activities of museums in the southern Ukraine. The author pays considerable attention to innovative methods in activities of the present-day museums, shows the role played by the museums in the process of ethno-cultural renaissance of the poly-ethnic population of the region. 2008 Article Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України / Т. Величко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 5. — С. 105-112. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20256 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Трибуна молодого дослідника Трибуна молодого дослідника |
| spellingShingle |
Трибуна молодого дослідника Трибуна молодого дослідника Величко, Т. Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України Народна творчість та етнографія |
| description |
In the article the tendencies in development of current ethnographical museum art are covered. To illustrate those, the author provides as the examples the activities of museums in the southern Ukraine. The author pays considerable attention to innovative methods in activities of the present-day museums, shows the role played by the museums in the process of ethno-cultural renaissance of the poly-ethnic population of the region. |
| format |
Article |
| author |
Величко, Т. |
| author_facet |
Величко, Т. |
| author_sort |
Величко, Т. |
| title |
Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України |
| title_short |
Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України |
| title_full |
Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України |
| title_fullStr |
Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України |
| title_full_unstemmed |
Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України |
| title_sort |
тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня україни |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Трибуна молодого дослідника |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20256 |
| citation_txt |
Тенденція розвитку сучасного етнографічного музейництв а півдня України / Т. Величко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 5. — С. 105-112. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнографія |
| work_keys_str_mv |
AT veličkot tendencíârozvitkusučasnogoetnografíčnogomuzejnictvapívdnâukraíni |
| first_indexed |
2025-07-02T20:54:35Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:54:35Z |
| _version_ |
1836570038663905280 |
| fulltext |
105105
Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника
4 Франко І. Конкурс “Зорі” // Франко І. Зібрання творів:
У 50 т. – К., 1981. – Т. 29. – С. 470–474; Франко І.
З останніх десятиліть ХІХ в. // Франко І. Зібрання
творів: У 50 т. – К., 1984. – Т. 41. – С. 474–529.
5 Чайковский А. В чужом гнезде: Повесть в двох
частях з житя ходачковой шляхты. – К., 1896;
Чайковський А. Олюнька: Оповіданє з житя
ходачкової шляхти. – Л., 1918; Чайковський А.
Малолітний: Повість з життя малоземельної
шляхти. – Станиславів; – К., 1920.
6 Балушок В. Українська шляхта... – С. 21, 22.
7 Чайковський А. Сагайдачний: Іст. роман у 3 кн. /
Упор., авт. післямови та приміт. В. Яременко. – К.,
1989. – С. 7.
8 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 78.
9 Там само. – С. 79.
10 Чайковський А. Малолітний. – С. 5.
11 Там само. – С. 17.
12 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 87.
13 Чайковський А. У чужому гнізді: Повісті з ХІХ ст. //
Чайковський А. Зібрання творів... – Т. 5. – С. 208.
14 Сливка Л. Культура та побут... – С. 235
15 Чайковський А. Малолітний. – С. 74.
16 Чайковський А. У чужому гнізді. – С. 78, 79, 302.
17 Чайковський А. Малолітний. – С. 55, 70, 72.
18 Чайковський А. У чужому гнізді. – С. 78.
19 Там само. – С. 79.
20 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 87.
21 Чайковський А. Малолітний. – С. 32, 74.
22 Там само. – С. 23.
23 Чайковський А. У чужому гнізді. – С. 120.
24 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 93.
25 Там само.
26 Там само. – С. 177, 178.
27 Франко І. Знадоби до вивчення мови... – С. 180, 181.
28 Головацкий Я. О костюмах или народном
убранстве... – С. 23.
29 Чайковський А. Малолітний. – С. 22.
30 Сливка Л. Культура та побут... – С. 237.
31 Чайковський А. Малолітний. – С. 14.
32 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 78.
33 Історія Витвиці в документах і спогадах. – Б. м.,
1992. – С. 47.
34 Домашевський М. Історія Гуцульщини. – Чика-
го; – Л., 1995. – Т. 1. – С. 383.
35 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 166,
200.
36 Головацкий Я. О костюмах или народном
убранстве... – С. 23.
37 Чайковський А. У чужому гнізді. – С. 30.
38 Там само. – С. 87, 90, 94, 95, 120.
39 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 79.
40 Балушок В. Українська шляхта... – С. 19.
41 Чайковський А. Малолітний. – С. 53; Чайков-
ський А. У чужому гнізді. – С. 133–138.
42 Чайковський А. Олюнька. – Л., 1966. – С. 144,
145.
43 Там само. – С. 146.
44 Чайковський А. Олюнька. – Львів, 1966. – С. 231,
232.
45 Чайковський А. У чужому гнізді. – С. 36, 64.
46 Там само. – С. 135.
47 Там само. – С. 105.
48 Чайковський А. Малолітний. – С. 25, 70, 75.
In his creative works Andriy Chaykovsky focused on the everyday life of petty Ukrainian gentry.
The writer pays attention to the specific features of the material and spiritual culture of this level of
the population, notably: dwelling, clothes, calendar holidays and family customs. But all of them have
general Ukrainian basis.
Головним завданням статті є окреслити
основні тенденції в діяльності музейних уста-
нов кінця ХХ – початку ХХІ ст., у роботі
яких простежується етнографічний напрям,
проілюструвавши це на прикладах музеїв
Одеської, Миколаївської, Херсонської, Доне-
цької областей, АР Крим.
Поліетнічний склад населення, бурхливий
розвиток туристичної галузі на Півдні Украї-
ни зумовили розвиток етнографічного музей-
ництва, який, з одного боку, відбувається в
рамках загального процесу відродження ет-
нографічного напряму в діяльності музейних
Т е т я н а ВЕ ЛИ ЧКО
Т ЕН Д ЕНЦ І Я РОЗВИ Т КУ СУ Ч АСНОГО
ЕТ НОГ РАФІ ЧНОГО М УЗЕЙНИЦ Т ВА ПІВД Н Я
У К РА ЇНИ
106106
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008
установ України, з другого, має виразні регі-
ональні особливості.
Поняття “етнографічне музейництво” є то-
тожним до визначення “етнографічна музейна
справа”, під яким, згідно зі статтею 2 Закону
України “Про музеї та музейну справу” 1, розу-
міється спеціальна галузь культурно-освітньої
та наукової діяльності, яку здійснюють музеї
щодо комплектування, збереження й викорис-
тання пам’яток традиційно-побутової культури
населення держави. Варто зауважити, що це
поняття не обмежується розвитком та діяль-
ністю лише етнографічних музеїв, а охоплює
етнокультурний напрям у роботі музейних
осередків різних профілів (краєзнавчого, істо-
ричного, художнього тощо).
Питання про розвиток сучасного музей-
ництва порушено в музеєзнавчих працях:
підручниках із музеології та музеєзнавства
російських 2 та іноземних 3 науковців, му-
зейних енциклопедіях 4. Основним напрямам
сучасної музейної справи України присвячена
стаття Р. Маньковської 5, в якій чимало ува-
ги приділено проблемам розвитку вітчизня-
них музеїв. У названих джерелах зазначено
також риси, притаманні музейній діяльності
етнографічного напряму.
Сучасному етнографічному музейництву
присвячені роботи академіка Г. Скрипник.
У посібнику “Українське етнографічне музей-
ництво 20-ті – 90-ті роки ХХ ст.” висвітлено
історію етнографічного музейного будівництва
України у ХХ ст., розглянуто тенденції та про-
блеми розвитку музейної етнографії 1990-х ро-
ків 6. Водночас регіональна виразність діяль-
ності музейних осередків південних областей
України та новації, що були впроваджені в
галузі музейної етнографії у 2000-х роках, по-
требують детального вивчення.
У своєму дисертаційному дослідженні
Л. Григор’єва вперше розглядає становлення
музейної етнографії Криму ХІХ – початку
ХХІ ст. Один із параграфів монографії, при-
свячений сучасним етнографічним музеям,
базується на вивченні наукової та виставко-
експозиційної роботи Кримського етногра-
фічного музею – філії Центрального музею
Тавриди (Сімферополь). Однак тенденції роз-
витку етнографічного музейництва Кримської
автономії, хоча в ньому відбуваються важливі
зміни, залишилися поза увагою дослідниці.
Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років
у музейній етнографії саме південних областей
України почали формуватися нові тенденції,
які ставлять перед фахівцями завдання їхньої
характеристики та наукового осмислення.
Зупинимося на характеристиці основних
тенденцій сучасного розвитку етнографічного
музейництва.
Упродовж останніх двох десятиліть на
Півдні України відбувається процес відро-
дження етнографічного музейництва. На цей
процес вплинули значні соціально-економічні
й політичні зміни в суспільстві. Після прого-
лошення незалежності України 1991 р. доко-
рінних змін зазнала національно-культурна
політика. Після повної реабілітації депорто-
ваних у 1940-х роках народів почався про-
цес повернення представників цих етнічних
груп на місце їхнього довоєнного проживан-
ня. У національно-культурному відродженні
поліетнічного населення південних областей
України чільне місце посів розвиток музей-
ної етнографії.
Відродження етнографічного музейництва
в сучасний період відобразилося у зростанні
впродовж останніх десятиліть кількості му-
зейних установ. Найбільша кількість музеїв
(включаючи філії) на Півдні України розмі-
щена в АР Крим та в Одеській області: 34
та 13 осередків відповідно 7. У Херсонській
та Миколаївській областях – відповідно 6
та 4 8. Серед них етнографічний напрям спо-
стерігається в діяльності 9 кримських музеїв,
4 музеїв Одещини, Миколаївського та Хер-
сонського краєзнавчих музеїв. Ці статистич-
ні дані інформують лише про державні музеї,
що фінансуються з державного бюджету і
підпорядковуються Міністерству культури
і туризму України. Разом із тим за останнє
десятиліття зросла чисельність громадських
музеїв, що спеціалізуються на презентації
етнокультурної спадщини певної етнічної
групи. Новим явищем стало існування при-
107107
Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника
ватних етнографічних музеїв, особливо в ку-
рортних зонах Півдня України (насамперед в
АР Крим), де створено умови для фінансової
самостійності музейних установ.
Мережа музеїв етнографічного профілю
зростає завдяки відновленню осередків, що
існували в 1920-х роках, та створення нових
музеїв і відділів музеїв. Наприкінці 1980-х –
на початку 2000-х років етнографічний на-
прям відновлено в Маріупольському кра-
єзнавчому музеї (МКМ), Євпаторійському
краєзнавчому музеї (ЄКМ), Центральному
музеї Тавриди (ЦМТ, до 2006 р. – Крим-
ський Республіканський краєзнавчий музей,
(КРКМ)), Одеському історико-краєзнавчому
музеї (ОІКМ), Бахчисарайському держав-
ному історико-культурному заповіднику
(БДІКЗ). Створені при деяких музеях етно-
графічні відділи згодом одержали статус філій.
Відтворений (березень 1991 р.) етнографічний
відділ у КРКМ, у грудні 1992 р. за рішенням
Ради Міністрів АР Крим 9 було перетворено
на Кримський етнографічний музей (КЕМ) –
філію КРКМ. Розбудову музею здійснювали
за концепцією Л. Григор’євої та Ю. Вайсен-
гольц, що базується на визнанні унікальності
традиційно-побутової культури всіх етнічних
груп півострова. Після проведення музейної
реекспозиції в 2006 р. в залах репрезенто-
вано аспекти традиційно-побутової культури
вісімнадцяти народів півострова. Сьогодні
КЕМ – один із провідних осередків дослі-
дження та популяризації пам’яток традиційної
культури поліетнічного населення Кримського
півострова, який у своїй діяльності застосовує
нові методи музейної політики.
У 1989 р. на правах філії Маріупольського
краєзнавчого музею було створено Музей на-
родного побуту мешканців Приазов’я 10, діяль-
ність якого спрямована на дослідження, зби-
рання та популяризацію пам’яток етнокультури
українців, росіян, греків, євреїв, німців 11.
У напрямку дослідження й зберігання
традиційної культури різних етнічних груп
відбувається розвиток музейної етнографії
Одещини. Співробітниками ОІКМ на основі
уцілілих експонатів довоєнних музеїв та над-
ходжень з історико-етнографічних експеди-
цій створено експозиції “Багатонаціональна
Одещина”, “Український орнамент”, “Німці
Причорномор’я” 12. Соціально-культурна й
наукова вагомість етнографічного напряму
музейного осередку, а також популярність ет-
нографічних виставок серед широких кіл на-
селення актуалізували відтворення у 2006 р.
етнографічного музею “Степова Україна” на
правах філії ОІКМ. Експозиційні комплекси
репрезентують аспекти традиційно-побутової
культури українців, росіян, євреїв, молдаван,
греків, караїмів, гагаузів, болгар, німців 13.
Етноцентричні тенденції сучасного сус-
пільства ініціювали створення нових музейних
осередків, перед якими поставлено завдання
зберегти й представити етнокультурну спад-
щину певного народу. Показовим із цього по-
гляду є створення й діяльність Республікан-
ського кримськотатарського музею мистецтв
(РКТММ), в якому зберігається раритетна
кримськотатарська етнографічна колекція.
Тривалий час музей існував на громадських
засадах. Лише в грудні 1999 р., згідно з По-
становою уряду АР Крим, було створено
РКТММ. У регіональній пресі неодноразово
порушувалося питання про надання крим-
ськотатарському музею приміщення 14, однак
музей його не має і дотепер. Незважаючи на
це, співробітники РКТММ проводять плідну
науково-дослідницьку, збиральну, виставкову
роботу, що обумовлено культурними й політич-
ними потребами народу, який зазнав депорта-
ції. Приклад музею свідчить про значну роль
творчої та наукової національної інтелігенції в
етнокультурному відродженні етнічних спіль-
нот в умовах недостатньої підтримки з боку
держави. Це є специфічною рисою сучасного
етнографічного музейництва Півдня України.
Процес бурхливого розвитку етнографічного
музейництва впродовж останніх десятиліть ха-
рактеризується й тим, що етнографічний напрям
посідає провідне місце не тільки в музеях етногра-
фічного профілю. До вивчення, збереження, екс-
понування етнокультурної спадщини населення
108108
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008
регіону залучені також музеї різних профілів: іс-
торичні, історико-культурні, художні (переважно
музеї декоративно-прикладного мистецтва), музеї
комплексного профілю (насамперед – краєзнавчі).
Проілюструємо це за допомогою схеми (курсивом
із підкресленням позначено види музеїв, яких на
сучасному етапі заохочують до збирання, збері-
гання, вивчення, дослідженн я та пропагування
пам’яток традиційно-побутової культури):
Місце етнографічного музейництва в
класифікації музеїв (за критерієм профілю)
Етнокультурне відродження поліетнічного
населення південних областей України сприя-
ло появі нових видів та типів музеїв у царині
етнографічного музейництва. З-поміж музеїв
етнографічного профілю пропонуємо виділити
поліетнічні (комплексно досліджують етно-
культуру місцевого населення різного етнічно-
го походження) та моноетнічні (спеціалізу-
ються на традиційно-побутовій культурі однієї
етнічної групи).
Серед поліетнічних етнографічних музей-
них осередків – Кримський етнографічний
музей (філія ЦМТ), Музей народного побуту
мешканців Приазов’я (філія МКМ), Музей
“Степова Україна” (філія ОІКМ). Прикладами
моноетнічних музеїв є Музей історії і культури
кримських татар (філія БДІКЗ, відновлений у
1996 р.), що містить унікальну колекцію пред-
метів кримськотатарської культури; Музей іс-
торії та етнографії греків Приазов’я в с. Сар-
тана (одержав статус філії Маріупольського
краєзнавчого музею в 1992 р. Музей в Сартані
має навіть самостійні фонди) 15 та ін.
Для визначення нових музеїв пропонуємо
термін “етнічні музеї” (подібні музеї існували
в 1920-х роках, для їхнього визначення вико-
ристовували поняття “національні музеї”). Це
музеї з історії та культури певної етнічної гру-
пи, представники якої компактно проживають
в даній місцевості. У них етнографічні колекції
зберігають та експонують поряд з історични-
ми, художніми, навіть археологічними мате-
ріалами, пам’ятниками мистецтва. Створен-
ня таких музеїв пов’язано з конструюванням
етнічної ідентичності в представників різних
етнічних груп сучасного періоду. Етнічний му-
зей виконує ряд функцій, які закладені в його
концепцію національно-культурними діячами:
презентація та інтерпретація історії і культури
етнічної групи та її ролі в суспільстві. Іноді екс-
позиції таких музеїв відображають намагання
етнічної групи довести особливу долю своєї
групи (обґрунтування статусу “корінного на-
роду”, або вагомого внеску представників ет-
носу в культуру, економіку і науку краю). На-
приклад, в експозиціях Музею історії євреїв
Одеси (створений восени 2002 р. єврейським
громадським центром “Мігдаль”) 16 і музею іс-
торії єврейської громади Миколаївщини при
міському товаристві єврейської культури чіль-
не місце займає тема Голокосту 17. Водночас
у названих музеях зберігаються етнографічні
експонати.
Особливу роль у зберіганні етнокультури
відіграють музейні колекції, що відобража-
ють культуру кримських караїмів і кримча-
ків. В експозиції музею кримчацького народу
(відкритого влітку 2004 р. при Кримському
республіканському культосвітньому товари-
стві “Киримчахлар”) міститься матеріал про
видатних діячів, представників кримчацького
Історичні
загальноісторичні
археологічні
воєнно-історичні
музеї політичної історії
історико-побутові
етнографічні
моноетнічні поліетнічні
Художні
образотворчого ми-
стецтва
декоративно-
прикладного мистецтва
монографічні
Комплексні
музеї-ансамблі
історико-художні
краєзнавчі
етнічні музеї
109109
Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника
народу, про трагічну долю групи під час Другої
світової війни, фотографії з історії кримчаць-
кого товариства. Унікальне значення має ет-
нографічна колекція музею, що представлена
деталями народного костюма, предметами по-
буту, релігійного культу, зразками страв націо-
нальної кухні 18. Караїмський етнографічний
музей ім. С. І. Кушуль, де зібрано унікальні
речі караїмського побуту й релігійного життя,
відкрито в Євпаторії на території комплексу
караїмських кенас 19.
Пошуки нових форм зберігання та репре-
зентації етнокультурної спадщини сприяли по-
яві нових різновидів серед музеїв ансамблево-
го типу. Крім будинків-музеїв, палац-музеїв,
засновують етнокультурні етнографічні цен-
три, до складу яких входять музеї. Наприкінці
1990-х – на початку 2000-х років виникають
такі центри: Кримськотатарський культурно-
етнографічний центр м. Алушти (1998 р., під-
триманий Датською радою у справах біженців),
Старокримський будинок-музей історії, куль-
тури і побуту кримських татар (1999), грецький
культурно-етнографічний центр “Карачоль”
у с. Чорнопілля Білогірського р-ну (1999 р.,
підтриманий Кримським центром розвитку
туризму за Програмою ТАСИС). Кримсько-
татарський культурно-етнографічний центр
“Коккоз” с. Соколине Бахчисарайського р-ну
(2000 р., підтриманий Міжнародним фондом
“Відродження” за Програмою “Інтеграція в
українське суспільство кримськотатарського
народу, вірмен, болгар, греків, німців, що за-
знали депортації”).
Створення етнографічних центрів було іні-
ційоване приватними особами та громадськими
організаціями, поміж яких найактивніше діє
Союз сприяння розвитку сільського зеленого
туризму в Криму. Одна з проблем, що постає
на шляху розвитку цих центрів, пов’язана з від-
сутністю чітко розробленої законодавчої бази й
недостатністю державної підтримки цієї галу-
зі 20. Ентузіазм фундаторів і працівників етно-
графічних центрів, бажання зберегти культуру
свого народу, прагнення вистояти в нелегких
економічних умовах сприяють пошукам нова-
торських форм діяльності центрів, що робить їх
привабливими для відвідувачів. Але така про-
блема, як брак кадрів і консультаційної допомо-
ги з боку фахівців, негативно впливає на стан
експозиції, зберігання експонатів (серед яких
часто можна бачити унікальні речі).
Розвиток етнографічного музейництва пів-
денної України відбувається під впливом діяль-
ності та у співпраці з національно-культурними
товариствами (НКТ). Ці товариства допо-
магають музеям у формуванні етнографіч-
них колекцій, виданні каталогів музейних зі-
брань. У рамках проведення Днів товариства
в музеях організовують виставки, присвячені
культурі етнічної групи. Такий досвід роботи з
НКТ мають Кримський етнографічний музей,
Маріупольський краєзнавчий музей, Одесь-
кий історико-краєзнавчий музей та ін. При
багатьох НКТ існують свої невеликі музеї, які
містять і етнографічні колекції. Здебільшого
такі музеї створюють члени громади, які не є
професійними музейними працівниками. Іноді
до побудови експозиції зазначених музеїв чле-
ни НКТ звертаються за методичною й кон-
сультаційною допомогою до державних музеїв
етнографічного профілю.
Треба підкреслити особливу роль науково-
дослідницької діяльності музейних осередків
Півдня України в галузі регіональної етно-
логії, що зумовлено наявністю “білих плям”
внаслідок того, що впродовж 1930–1980-х
років проведення етнографічних досліджень
у регіоні було неможливим із (ідеологічних)
політичних причин та відсутністю в більшості
наукових установ регіону (крім Одеси) спеці-
алізованих кафедр етнології. Тому музеї пів-
денних областей України не обмежуються суто
музеєзнавчими дослідженнями (розробками
наукових концепцій музеїв, дослідженнями в
галузі комплектування фондів, опрацюванні
музейних колекцій та предметів), а найчастіше
стають центрами регіональних етнологічних
наукових досліджень, які зосереджені на міс-
цевих особливостях етнічних культур.
Музейна справа у світі набуває нового
змісту та нових форм діяльності. Переважна
110110
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008
кількість музеїв вийшла за межі традиційних
завдань та функцій, що були притаманні їм
тривалий час: комплектування, облік, збері-
гання, дослідження та популяризація автен-
тичних пам’яток історії, культури, природи.
Проте головною функцією музейної установи
залишається зберігання та консервація зраз-
ків культури для підтримки історичної пам’яті,
наприкінці ХХ ст. поступово починає доміну-
вати соціальна функція музею. Цей феномен
відображено у Квебекській декларації, при-
йнятій 1984 р. на Першому міжнародному се-
мінарі “Екомузеї і нова музеологія” 21.
Зростання соціальної ролі сучасних музеїв
найактуальніше в осередках етнокультурного
та етнографічного профілю. Етнографічні му-
зеї в епоху “етнічного буму” не лише стають
хоронителями етнічних традицій, але й мають
унікальні можливості для трансляції між поко-
ліннями цих традицій, особливо в умовах, коли
цю роль перестала відігравати родина. У полі-
етнічних суспільствах етнографічні музеї спри-
яють послабленню міжетнічної напруженості.
Поширення соціальної місії етнографічних му-
зеїв зумовили створення різних інноваційних
програм для роботи з відвідувачами.
Музеями втілюється декілька моделей
культурної трансляції традиції в суспільство.
По-перше, ця трансляція відбувається за до-
помогою традиційних музейних засобів, голо-
вним чином, шляхом створення нових музей-
них експозицій і виставок. Однак експозиційна
справа в сучасних музеях південного регіону
не завжди відповідає новітнім здобуткам у цій
галузі: у деяких музеях експозиція побудована
за старим колекційним методом, який не дає
можливості відобразити семіотичний статус
певного експоната; іноді застосовується навіть
ілюстративний метод. Ці методи експозицій-
ного будівництва приваблюють до музеїв ма-
сових відвідувачів.
В окремих музеях Півдня України засто-
совують ансамблевий метод експозиційного
проектування, коли у створених фрагментах
інтер’єрів реконструють побутову обстановку
або створюють мізансцени обрядодій. На сьо-
годні не набув поширення в етнографічних і
краєзнавчих музеях образно-сюжетний ме-
тод проектування експозиції, в якому особли-
ву роль відіграє драматичний сюжет. Деякі
принципи образно-сюжетного методу втілені
в експозиції “Мозаїка культур Криму” КЕМ
(Сімферополь), яку відкрито 2006 р. У планах
музею була передбачена постійно діюча ви-
ставка “Древо життя” за образно-сюжетним
методом експозиційного проектування, яка
репрезентувала б обряди переходу від наро-
дження до смерті українського, білоруського
та російського населення Криму. Через брак
коштів та експозиційної площі ця новаторська
ідея поки що не реалізована.
За допомогою другої моделі музейні праців-
ники не тільки ознайомлюють відвідувачів з ет-
нокультурою, але й намагаються зберегти “жи-
вим” той чи інший аспект традиційно-побутової
культури. Такі музеї на Барселонській музеоло-
гічній конференції (2001) були названі “живи-
ми”. Це так звані музейні осередки, які “беруть
активну участь у передачі культурних, націо-
нальних або конфесійних традицій, не тільки
збираючи й зберігаючи артефакти культури, а
й зберігаючи живим ремесло, уміння, тради-
цію” 22. Формами втілення принципів “живих
музеїв” вважаємо проведення музейними осе-
редками ярмарків, на яких представлені ви-
роби народних майстрів, також тут можна по-
бачити процес виготовлення певних предметів
і бути учасником деяких виробничих процесів,
фольклорно-етнографічних вечорів і свят.
Нові можливості перед музеями відкри-
ваються завдяки комп’ютерним технологіям.
Комп’ютеризація музеїв дозволяє створити
єдину багатокористувальницьку музейну сис-
тему із центральною базою даних, завдяки
чому можна створювати електронні каталоги,
оптимізувати ведення музейної документа-
ції та фондів. Фахівці розробили спеціальні
музейні інформаційні системи, наприклад,
“КАМИС” 23.
За висловленням О. Лебедєва, сьогодні
найвагомішим фактором, що визначає сус-
пільну значимість музеїв, стає “обличчя му-
111111
Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника
зею, що звернене у відкритий інформаційний
простір” 24. Останнім часом зросла кількість
музейних представництв в Інтернеті – веб-
сайтів. За даними порталу “Музейний простір
України”, своє представництво в Інтернеті ма-
ють 11 одеських музеїв, 9 кримських і лише по
одному музею Херсонської та Миколаївської
областей 15. Хоча більшість цих сайтів вико-
нана не за законами музейного проектування,
а є своєрідною електронною версією коротких
музейних путівників, постійне зростання їх
кількості свідчить про поступове проникнення
нових технологій у музейну діяльність.
За останні роки стала помітною тенденція
консолідації зусиль музейної спільноти для ви-
вчення й вирішення проблем розвитку музейної
справи в Україні, розробки дій, які б сприяли
піднесенню музейної галузі держави. Важли-
вим кроком на цьому шляху стало створення
(березень 2006 р.) і діяльність громадської ор-
ганізації “Український центр розвитку музей-
ної справи” (далі – УЦРМС). Інформаційним
проривом УЦРМС є створення сайту “Музей-
ний простір України” – своєрідного довідника з
різних питань музейної справи як для фахівців,
так і для широкого кола читачів.
Неабияке значення мають музейні фес-
тивалі та конкурси, організовані останнім
часом в Україні УЦРМС за підтримки Бла-
годійного фонду “Україна–3000”. Другий
Всеукраїнський музейний фестиваль “Музей
у поліетнічному світі”, що відбувся у вересні
2008 р., показав низку серйозних проблем у
музейній галузі та сприяв розвиткові етногра-
фічного музейництва.
Відновлення музейних осередків, що існу-
вали або були започатковані в 1920-х роках,
а також створення нових, які спрямовані на
збереження етнокультурних пам’яток поліет-
нічного населення краю, є закономірним яви-
щем сучасного музейного простору України.
На відміну від 1920–1930-х років, провідні
центри музейної етнографії південного регіо-
ну зосереджені на музейному вивченні та екс-
понуванні традиційно-побутової культури не
лише національних меншин, але й більшості
населення краю.
Як і в період розквіту етнографічного му-
зейництва Півдня України в 1920-х – на по-
чатку 1930-х років, сучасні музеї проводять
плідну наукову-дослідницьку роботу в галузі
регіональної етнографії. Одним із головних
завдань музейних осередків у сучасний пері-
од відродження етнографічного музейництва
стало формування етнографічного колек-
ційного фонду (повернення зі спецфондів та
введення до наукового обігу експонатів, що
висвітлюють аспекти традиційно-побутової
культури депортованих сталінізмом етнічних
груп; системний збір предметів етнокультури
шляхом організації пошукових експедицій;
наукове вивчення та каталогізація експонату-
ри етнографічних фондів музеїв).
Водночас новим явищем стало виникнення
нових видів та типів музеїв, зростання їх со-
ціальної місії, пошуки новаторських форм му-
зейної комунікації, застосування в музейній
діяльності нових технологій. Незважаючи на
недостатню підтримку з боку державних орга-
нів влади, застаріле законодавство в музейній
справі, сучасне етнографічне музейництво пів-
денних областей України, завдяки зусиллям
громадськості, переживає період активного
розвитку та пошуку нових форм діяльності.
1 Закон України “Про музеї та музейну справу”
(№ 249 від 29.06.1995) / Сайт НаУ. Законодавство
України. – http:zakon.nau.ua.
2 Основы музееведения: Учебное пособие / Отв.
ред. Э. А. Шулепова. – М., 2005; Юренева Т.
Музееведение. – М., 2006.
3 Вайдахер Ф. Загальна музеологія / Перекл. з нім.
В. Лозинський, О. Лянг, Х. Назаркевич. – Л., 2005.
4 Российская музейная энциклопедия. – М., 2005;
Российская музейная энциклопедия: В 2 т. – М.,
2001. – Т. 1.
5 Маньковська Р. Розвиток сучасного музейництва
в Україні // Музейна справа та музейна політика в
Україні ХХ ст.– К., 2004. – С. 21–26.
6 Скрипник Г. Українське етнографічне музейництво
(20-ті – 90-ті роки ХХ ст.). – К., 1998.
7 Музеи Крыма // Культурно-этнографический
туризм в Крыму. Справочное научно-методическое
пособие. – Симф., 2004. – С. 273–276; Сайт
Головного управління статистики в Одеській
області. – http:odessastat.od.ukrtelecom.ua8 Сайт
Головного управління статистики в Херсонській
112112
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 5/2008
області. – http:stat.ks.ua/content/view/185/240/;
Загальні відомості про розвиток галузі в
області // Сайт Миколаївської обласної державної
адміністрації. – http:www.oga.mk.ual
9 Филиал КРКМ – Крымский этнографический му-
зей / Крымское республиканское учреждение
“Центральный музей Тавриды” / Сайт
Министерства культуры АРК. – http:www.mincult.
crimea-portal.gov.ua/rus/index.
10 Маріупольські греки. Скарби народної культ-
ури. Огляд грецької етнографічної колекції
Маріупольського краєзнавчого музею. – Маріу-
поль, 2005. – С. 4.
11 Тыркалова Н., Чаплинская О. Музей народного
быта. Путеводитель. – Мариуполь, 2003.
12 Одеський історико-краєзнавчий музей // Музеї
України. – 2006. – № 1. – С. 16.
13 Иваница И. История одного путешествия во
времени // Юг. Независимая газета. – 2007. –
28 марта.
14 Каримова Г. Сколько стоят руины? // Авдет. –
1996. – 25 ноября. – С. 4; Алиев Н. Трудные будни
музея // Авдет. – 1998. – 15 июля.
15 Маріупольські греки. Скарби народної культури...
16 Рашковецкий М. Тема Холокоста в музее истории
евреев Одессы // История Холокоста в Одесском
регионе. – О., 2006. – С. 117.
17 Рада національних товариств Миколаївської об-
ласті. – Б/м, б/д. – С. 15.
18 Бакши Н. Единственный в мире (О музее крым-
чакского народа) // Кърымчахлар. Альманах № 1. –
Симф., 2005. – C. 46.
19 Иванова Е. Караимы // Боспор. – 2008. – 3 апр.
20 Смирнов О. Опыт поддержки культурно-этногра-
фических центров в Крыму и развитие этнокультурного
туризма // Культурно-этнографический туризм в Кры-
му. – Симф., 2004. – С. 22.
21 Квебекская декларация: основные принципы новой
музеологии // Museum. – 1985. – № 148. – С. 21.
22 Основы музееведения. – М., 2005. – С. 205.
23 Наседкин К. Компьютеризация российских му-
зеев: от простого к сложному // Музей и новые
технологии. На пути к музею ХХI века. – М.,
1999. – С. 89–95.
24 Лебедев А. Музейные представительства в ИНТЕР-
НЕТ. Российский и зарубежный опыт // Музей и
новые технологии. На пути к музею ХХІ века. – М.,
1999 – С. 73.
25 Сайти музеїв України / Музейний простір Укра-
їни. – htpp:prostir.museum/sites(ua)
In the article the tendencies in development of current ethnographical museum art are covered. To
illustrate those, the author provides as the examples the activities of museums in the southern Ukraine.
The author pays considerable attention to innovative methods in activities of the present-day museums,
shows the role played by the museums in the process of ethno-cultural renaissance of the poly-ethnic
population of the region.
|