Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки

O. Levytsky was one of the representatives of the historical ethnology in Ukraine, a pioneer in the number of investigations dealing with the subjects which are being studied only nowadays. He studied Ukrainian noble people in the context of the ethnosocial history and ethnographic treats of the cul...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Балушок, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	З історії науки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20282
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки / В. Балушок // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 23-29. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20282
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-202822011-05-26T12:03:37Z Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки Балушок, В. З історії науки O. Levytsky was one of the representatives of the historical ethnology in Ukraine, a pioneer in the number of investigations dealing with the subjects which are being studied only nowadays. He studied Ukrainian noble people in the context of the ethnosocial history and ethnographic treats of the culture; He was the first to start ethnographic researches investigating the position of Ukrainian woman in the post medieval and early modern time; he studied wedding customs and the custom law of Volyn noble people and the kozak and civil people as well. He explained some ethnic traditions of Ukrainian people in the light of Terner theory, which is applied actually in the studies of Ukraine of 15- 18 centuries, when the country was the important part of the Europe – Christian and East- Musulman border. 2009 Article Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки / В. Балушок // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 23-29. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20282 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії науки З історії науки
spellingShingle	З історії науки З історії науки Балушок, В. Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки Народна творчість та етнографія
description	O. Levytsky was one of the representatives of the historical ethnology in Ukraine, a pioneer in the number of investigations dealing with the subjects which are being studied only nowadays. He studied Ukrainian noble people in the context of the ethnosocial history and ethnographic treats of the culture; He was the first to start ethnographic researches investigating the position of Ukrainian woman in the post medieval and early modern time; he studied wedding customs and the custom law of Volyn noble people and the kozak and civil people as well. He explained some ethnic traditions of Ukrainian people in the light of Terner theory, which is applied actually in the studies of Ukraine of 15- 18 centuries, when the country was the important part of the Europe – Christian and East- Musulman border.
format	Article
author	Балушок, В.
author_facet	Балушок, В.
author_sort	Балушок, В.
title	Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки
title_short	Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки
title_full	Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки
title_fullStr	Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки
title_full_unstemmed	Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки
title_sort	наукова спадщина ореста левицького в контексті етнологічної науки
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	З історії науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20282
citation_txt	Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки / В. Балушок // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 23-29. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT balušokv naukovaspadŝinaorestalevicʹkogovkontekstíetnologíčnoínauki
first_indexed	2025-07-02T20:55:28Z
last_indexed	2025-07-02T20:55:28Z
_version_	1836570093527498752
fulltext	2323 З історії наукиЗ історії науки 84 Чубинский П. Село Сокиринці, образ побуту й господарства // Записки Юго-Западного Отде- ла... – К., 1874. – Т. І. – С. 235–265; Чубинский П. Инвентарь крестьянского хозяйства // Записки Юго-Западного Отдела... – К., 1875. – Т. ІІ. – С. 176–187. 85 Антонович В. О промышленности Юго- Западного края в ХVІІІ ст. // Записки Юго- Западного Отдела... – К., 1874. – Т. І. – С. 179–193; Волков Ф. О сельский ярмарках и кустарной промышленности // Записки Юго-Западного отдела – К., 1874. – Т. І – С. 265–291. 86 Рогович А. Опыт словаря народных названий растений Юго-Западного края // Записки Юго- Западного Отдела... – К., 1874. – Т. І. – С. 109– 165; Волков Ф. Список растений с народными назвами доставленных М. Ф. Семеренком // За- писки Юго-Западного отдела... – К., 1874. – Т І – С. 165–179. 87 Див.: Записки Юго-Западного Отдела... – К., 1874. – Т. І. – С. 291–362. 88 Драгоманов М. Отголосок рыцарской поэзии в русских народных песнях. Песни о «Короле- виче» // Записки Юго-Западного Отдела... – К., 1875. – Т. ІІ. – С. 47–71. 89 Иващенко С. Религиозный культ южно- русского народа в его пословицах // Записки Юго-Западного Отдела... – К., 1875. – Т. ІІ. – С. 71–109. 90 Чубинский П. Обзор данных... // Записки Юго- Западного Отдела... – К., 1875. – Т. ІІ. – С. 187– 219. 91 Завойко Ст. О домах и квартирах г. Киева по однодневной переписи, произведенной 2 марта 1874 г. // Записки Юго-Западного Отдела... – К., 1875.– Т. ІІ. – С. 219–271. 92 Купчанко Г. Некоторые историко- географические сведения о Буковине // Запис- ки Юго-Западного Отдела... – К., 1875.– Т. ІІ. – С. 289–371; Купчанко Г. Песни Буковинского народа // Записки Юго-Западного Отдела... – К., 1875.– Т. ІІ. – С. 371–601. 93 Савченко Ф. Заборона... – С. 14. 94 Савченко Ф. Заборона... – С. 13. 95 Житецький І. Південно-Західний Відділ... // Україна. – 1927. – Кн. 5. – С. 35. 96 Житецький І. Південно-Західний Відділ... // Україна. – 1927. – Кн. 5. – С. 36. 97 Сумцов М. Діячі українського фольклору. – Х., 1910. – С. 13. 98 Сумцов М. Памяти П. П. Чубинскаго // Украин- ская жизнь. – М., 1914. – № 1. – С. 33. 99 Вовк Ф. П. П. Чубинский... // Украинская жизнь. – М., 1914. – № 1. – С. 60. Василь Балушок Н ау кова сп а дщиН а ореста левицького в коНтексті етНологі чНої Н ау к и 9 травня 2008 року виповнилося 160 років від дня народження Ореста Івановича Левицького (1848–1922). Він належав до того покоління українських науковців-гуманітаріїв, яких із упевненістю можемо назвати велетнями думки та діяльності, а також енциклопедистами. Адже був істориком, правознавцем, археографом, архівістом, етнографом, а ще – блискучим беле- тристом, інформуючи широкий загал про резуль- тати своїх наукових пошуків у документально- художніх повістях та оповіданнях. Його художні твори є настільки документально вивіреними, що ними можуть послуговуватися науковці, оскільки в основі «твердий ґрунт документаль- них фактів» 1. Не дарма відомий письменник та історик за освітою В. Шевчук назвав їх «блиску- чими відтвореннями» народного життя і побуту XVI–XVIII ст. 2 Стисло окреслимо життєво-творчий шлях О. Левицького: народився 1848 року в міс- течку Маячка Кобеляцького повіту (тепер Новосанжарський р-н Полтавської обл.); закінчив духовну семінарію в Полтаві (1869) та Київський університет (1874), учень В. Антоновича; упродовж 1874–1921 років працював секретарем-діловодом Тимчасо- вої комісії для розгляду давніх актів (Ки- ївська археографічна комісія); був членом Історичного товариства Нестора-літописця та Наукового товариства ім. Т. Шевченка; з 2424 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 1918 року – академік Української академії наук, а з 1919– її віце-президент; два роки виконував обов’язки президента Академії наук, 27 березня 1922 року його офіційно обрали третім президентом ВУАН; голова Соціально-економічного відділу й Комісії для виучування народного права. У творчо- му доробку О. Левицького понад 200 науко- вих праць 3. Зауважимо, що етнографія – лише один із напрямів роботи вченого, який розпочав діяльність як класичний історик. Інтерес до побутового зрізу життя людей попередніх епох, про яке було викладено на сторінках іс- торичних документів (дослідник долучився до їх публікацій багатотомними виданнями, таких, як «Архів Південно-Західної Росії» тощо, вивчав і видав «Літопис Самовидця» і т. д. 4), спонукав до етнографічних студій. Тому О. Левицький не класичний етнограф, а радше історик, який також займався етногра- фічними дослідженнями. Інституційно з влас- не етнографією він мав справу лише в Комісії для виучування народного права ВУАН, яку очолював. Але, на відміну від колег-істориків (М. Грушевського чи В. Антоновича, які та- кож цікавилися етнографією, однак по суті залишалися істориками), Орест Іванович ви- вченню етнографічних питань приділяв наба- гато більше уваги. Він представник напряму, який можна визначити як історична етногра- фія, чи історична етнологія. Адже класична етнографія передбачає обов’язкове ведення польової роботи. Її представники, як правило, у своїх дослідженнях не «опускаються» в часі глибше, ніж це дозволяє пам’ять інформато- рів. Проте вивчення побуту, звичаїв, обря- дів та інших аспектів матеріальної, духовної та соціонормативної культури (включно з їх етнокультурною і етнічною складовими) у по- передні історичні епохи також необхідне. І не випадково, наприклад, Ю. Бромлей увів іс- торичну етнографію в предметне поле власне етнографії. Натомість представники народо- знавчої школи М. Грушевського 1920-х років (К. Грушевська, Н. Заглада, В. Кравченко, Є. Смолинська, К. Черв’як та ін.) поставили перед собою завдання: вести дослідження народної культури від «старої Руси» до сучас- них часів 5. Побутово-звичаєвий зріз культури людей попередніх історичних епох, що останнім часом усе частіше потрапляє в поле зору істориків, вони називали «антропологічним», а дослідження – «антропологічними». Адже за рубежем нині все більше поширюється на- зва науки, яка в нас позначена як етнологія- етнографія – «антропологія», зокрема «куль- турна антропологія». Тому одним із перших представників історичної етнографії-етнології, чи культурної антропології, в Україні був О. Левицький. Серед учених з історичних наук усе більшого поширення набувають студії саме в антропологічному ключі 6. Варто зазначити, що О. Левицький у дослідженні людей пізньосередньовічно- ранньомодерної епохи на мікроісторичному, етнографічному/антропологічному, рівні прак- тично випередив знамениту французьку шко- лу «Анналів», діячі якої розгорнули роботу у ХХ ст. (їхні твори слугують у наші дні зраз- ком наслідування для багатьох вітчизняних дослідників) 7. Учений розробив низку цікавих і акту- альних тем історичної етнології, виступив- ши в їх опрацюванні фактично піонером. Сьогоднішні науковці вивчають методику роботи Левицького-етнографа, тобто як добу- вати етнографічну інформацію з вельми ску- пих на деталі, особливо побутові, історичних документів. Як джерелу побутових фактів він надавав найбільшого значення судовим спра- вам, зазначаючи: «Ні література того часу, скупа й позбавлена життя, ні нотатки іноземних мандрівників, дуже цінні в інших сенсах, не да- ють більш-менш повного уявлення про тодішнє народне життя; своїх же мемуарів із цієї доби ми й зовсім не маємо. Залишається розрахо- вувати на єдине джерело – судові акти»8. При їх аналізі дослідник, по-перше, дуже уважно вивчав зміст документів, не задовольняючись певним мінімумом, а намагаючись освоїти якнайбільше матеріалу. Саме такий прийом 2525 З історії наукиЗ історії науки потрібно застосовувати в історичній етнології. Історичні документи – це не звичні етнологам етнографічні описи, а здебільшого надзвичай- но скупі на інформацію побутового характеру тексти, які в середньовічно-ранньомодерні часи мали певну усталену формулу. Ті чи ті відступи від цієї формули містять лише судові справи, і саме тому їх як джерело етнографічної інфор- мації цінував О. Левицький. Систематичне скрупульозне вивчення роками й десятиліття- ми таких текстів дало вченому необхідний для його висновків обсяг інформації. Крім цього, дослідник має застосовувати прийом накла- дання на інформацію, отриману з документів давніх часів, етнографічних описів – пізнішого періоду. Саме в такий спосіб можна розшиф- рувати скупі відомості документів, а стосовно пізніших описів встановити ступінь їх можли- вого «опускання» в глиб віків. О. Левицький започаткував ряд напря- мів наукових досліджень, які стали розгор- татися лише нині. Це було дуже важливо в той час, зважаючи, що його діяльність при- пала на другу хвилю етапу націєтворення в Європі, а значить – в Україні 9, і відігра- вала важливу роль у площині формування української національної самосвідомості. Він опублікував ряд наукових праць і белетрис- тичних оповідей, присвячених українській шляхті, а саме: наукову розвідку «Риси сі- мейного побуту в Південно-Західній Русі в XVI–XVII ст.», документальні оповідання та повісті «Пашквіль», «Ганна Монтовт», «Український шляхтич Прокіп Верещака і його пригоди під час Хмельниччини», «Пан Сенюта», «Єзуїтська преподобиця» тощо. Окрім побуту й звичаїв він звернув увагу на важливу етносоціальну проблему – на долю етнічно української шляхти під час Козацької революції Хмельницького та після неї. Адже вона стояла перед непростим вибором у своїх етнічно-національних та класово-соціальних симпатіях і антипатіях: перші підштовхували її до українських козаків, а другі намагалися об’єднати з рештою шляхетського загалу Речі Посполитої. Незважаючи, що на цю тему вже писали дослідники (крім О. Левицько- го – А.-Й. Ролле, В. Липинський, М. Гру- шевський, Н. Яковенко та ін. 10), однак про- блема історичної долі української шляхти, як особливої етносоціальної верстви, що була на порубіжжі польської та української етнічнос- тей, на сьогодні не вирішена 11. А це проблема на тільки наукова. Вона мала і тепер має за- раз великий суспільний резонанс у контексті долі етнічно української аристократії та її ролі в історії нашої країни. Адже нащадки цієї шляхти проживають в Україні й нині. О. Левицький звернув увагу, що шлях- та в Україні в період до Хмельниччини за- лишалася українською за самосвідомістю та культурою. Та й пізніше, коли верхівка її сполонізувалася, а потім зросійщилася – усе це спостерігалося «лише у вищих шля- хетських колах, але ніяк не серед дрібної шляхти» 12. Тобто те, що для сьогоднішніх дослідників є фактично невідомим, учений уявляв собі чітко. На конкретному матеріалі він розглядав шлюбні звичаї та пов’язані з ними аспекти звичаєвого права успадкуван- ня й передачі майна в спадок чи за заповітом в українському шляхетському середовищі в пізньосередньовічно-ранньомодерні часи. Він досліджував шлюб, шлюбні звичаї та обряди, включно з т. зв. змовою малолітніх, випадки зловживання опікунів та діючі в та- кому разі правові приписи й існуючі звичаї в рамках звичаєвого права. О. Левицький встановив, що, на відміну від інших країн, в українському суспільстві, зокрема серед шляхти, панували дуже прогресивні, як для тих часів, звичаї: молодь мала значну свободу у виборі шлюбних партнерів при одруженні. Встановив, що і серед шляхти в досліджу- ваний період головного значення надава- ли обряду весілля, церковному ж вінчанню відводили роль правила гарного тону, ви- конання якого ще не знаменувало створення сім’ї. Існували тоді, причому й серед шляхти та князів, і взагалі невінчані шлюби, проте громадськість визнавала їх (головне, щоб весілля відбулося). Шлюб брали по кілька 2626 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 разів (навіть православна церква стверджу- вала своєю згодою). Тому серед українців було досить звичним розлучення. Причому в останньому О. Левицький бачив не нега- тив, а саме позитив. Відзначаючи, що зага- лом шлюби в той період характеризувалися міцністю, він зазначив, що іноді виникали життєві колізії, коли розлучення було най- кращим виходом. На підтвердження привів випадки вбивства одного із членів подруж- жя іншим в умовах панування католицизму, коли розлучення не дозволяли. Побутуван- ня звичаїв розлучення і позитивне ставлен- ня православної церкви в Україні до такого явища дозволяло не доводити складні ситу- ації до трагічного кінця 13. Прогресивні шлюбні звичаї українців О. Левицький мотивує умовами існування їх- нього соціуму. Адже українське суспільство «лише в невеликій мірі відчувало над собою урядову опіку литовського князя та його на- місників, і власними засобами й силами муси- ло зберігати внутрішній порядок та захищати- ся від постійних вторгнень степових хижаків; а в таких умовах життя виробляються енер- гійні особи, які не терплять ні в чому утисків своєї незалежності, підприємливості та права ініціативи» 14. Він пояснює виникнення озна- чених етнічних традицій українців фактично в руслі теорії Великого Кордону Ф. Д. Тер- нера, до якої все частіше сьогодні звертають- ся для дослідження України XV–XVIII ст., коли вона становила важливу ділянку кор- дону між Європейсько-Християнською та Східно-Мусульманською цивілізаціями 15. Саме обставинами цього «українного», як тоді писали, прикордоння (звідки й «Украї- на» – «кордон» 16) можна пояснити особли- вості етнічних традицій українців, які жили в умовах відсутності жорсткого контролю владних інституцій, проте виробили дієві традиції співжиття в тодішньому суворому світі, які регулювали взаємини між людьми не гірше, ніж у жорстко контрольованому державою польсько-литовсько-білоруському світі (у межах Речі Посполитої). До таких важливих етнічних традицій українців нале- жали досліджувані О. Левицьким полюбовні суди, описані в документальному оповіданні «Пашквіль», де зображено колізію суду між шляхетськими родами з Волині Жоравниць- кими й Борзобогатими. Механізм дії полю- бовних судів спрямовували на залагодження конфліктів та збереження єдності спільноти, що було життєво необхідно в суворих умо- вах існування. А скажімо, можливість знову одружитися після загибелі чи захоплення в татарський полон одного із членів подружжя була вкрай важливою в умовах порубіжжя з Диким полем та ще й для людей «збройно- го стану» (тобто шляхти), основне заняття яких – війна. Детально О. Левицький зупинився і на високому суспільному становищі українських жінок, причиною якого також стали умови «українного» прикордоння. У цьому він знову ж випередив сучасні гендерні студії, які час- то грішать кон’юнктурністю та мавпуванням західних зразків, що повністю випадають із кола традицій українців. Він, зокрема, зазна- чив: «Південноруська (українська. – В. Б.) жінка XVI ст. користувалася широкою сво- бодою й незалежністю, майже не поступаю- чись у повноті своїх громадянських прав чо- ловікові. Не знала вона ні тюремного затвору, ні монастирського ув’язнення, ні тієї гіркої домостроєвської неволі та закріпачення, які випали на долю її сестри – великоросіянки; навпаки, консерватори XVI ст. гірко жаліли- ся, що у вищій верстві західноруського (тут українського. – В. Б.) суспільства дружини взяли рішучу перевагу над чоловіками, з тих пір як Литовський Статут забезпечив їм май- нові права» 17. Якщо в суспільно-політичних справах домінував чоловік, зосередивши у своїх руках владу й професійну діяльність, то сфера родини традиційно для України на- лежала жінкам. Українські шляхтянки во- лоділи власним майном, одержували спадок по смерті батьків, брали участь в управлін- ні маєтками, вели судові процеси тощо. До шлюбного контракту вони включали пункт 2727 З історії наукиЗ історії науки про «оправу вінову», що передбачав матері- альне забезпечення жінки на випадок смерті чоловіка. При цьому (до речі, часто пред- ставниці й інших станів) обов’язково мали гідну, як на ті часи, освіту. Українські жінки брали участь і в суспільному житті. Так, О. Левицький навів прізвища жінок, які були фундаторами монастирів, шкіл, шпиталів для убогих, друкарень, укладали статути цих закладів, перекладали книги з грецької мови на слов’янську, писали оригінальні твори. Це, зокрема, Олена Горностай, фундаторка Пересопницького монастиря, укладач його статуту і засновувач при монастирі «шпиталю для убогих» та школи; Гальшка (Єлизавета) Гулевич, яка пожертвувала будинок і зем- лю для Києво-Братського училища, основи Києво-Могилянської академії; засновниці монастирів – Почаївського (Ганна Гойська) та Загаєцького (Раїна Ярмолинська); княжна Софія Чорторийська, яка заснувала друкар- ню і сама здійснювала переклади з грецької мови на слов’янську; Олена Жоравницька – разом із чоловіком Яном створила перший літературний твір живою розмовною україн- ською мовою, та ін. 18 Були серед українських шляхтянок і во- йовничі «амазонки», які управляли не лише власними маєтками, але й керували чоловіка- ми та їхніми справами, навіть влаштовували збройні напади на сусідів-шляхтичів. Напри- клад, Ганна Борзобогата-Красенська загна- ла під каблук і чоловіка, і тестя – луцького єпископа, і самовільно керувала скарбницею Луцької єпископії, а ще організовувала наїз- ди на сусідів та судилася з ними. Коли ко- роль, якому-таки урвався терпець, улаштував проти неї посполите рушення цілого воєвод- ства, пані Ганна, одягнувши панцир і очо- ливши власних вояків, успішно відбила його. Княгиня Софія Ружинська також полюбляла здійснювати збройні набіги. Наприклад, 1608 року на чолі шеститисячної піхоти й кінноти вона взяла штурмом замок князів Корецьких у м. Черемош 19. За формальними приписами жінка була під опікою – спочатку батьків чи опікунів, по- тім чоловіка й синів. На практиці ж українські шляхтянки керували своїми опікунами. «Жінка мала й свою окрему печатку, на якій були вирі- зані її ім’я й герб та яку вона прикладала до різ- ного роду записів і взагалі документів, які вона видавала» 20. До речі, на печатці викарбовували дівоче, а не чоловікове прізвище власниці. До наукового поля зацікавлень Ореста Іва- новича потрапили побут і звичаї козацького, а також селянського й міщанського населення Лівобережжя XVII–XVIII ст. Результати цих пошуків він виклав у праці «Нариси на- родного життя в Малоросії у другій половині XVII ст.» і белетристичних творах «Нехво- рощанський сотник», «Несподіваний шлюб» тощо. Як зазначив літературознавець і до- слідник побутового життя XVII–XVIII ст. М. Сулима, твори «…містять безперечно унікальні свідчення про давноминуле життя, сповнене бурхливих пристрастей, заплутаних житейських колізій, сумних і веселих ситуа- цій, трагічних і комічних вчинків. Все це разом створює живу картину глибинного народного побуту, зберігає для наступних поколінь того- часні уявлення про норми людської поведінки, народну етику, мораль, а також демонстру- ють те, як саме суспільство через відповідні інститути реалізувало своє право виносити цим вчинкам і діянням присуди – кари чи помилування» 21. Наприклад, О. Левицький аналізував випадки двоємужжя, утечі одно- го з подружжя з дому, перелюбу, убивств, на- родження позашлюбних дітей і дітовбивства, інцесту, зґвалтування тощо, а також звичаєво- правове вирішення цих ситуацій. І знову він, як і вперше, звернув увагу на те, що народ самостійно виробив дієвий механізм звичаєво- го права та його застосування, за допомогою якого регулював відносини між людьми і ви- рішував складні життєві колізії 22. Тобто наго- лосив на етнічній рисі українців – здатності до вироблення самоврядних соціальних структур, на умінні обходитися без втручання каральних органів виконавчої влади держави. 2828 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 Левицький О. Ганна Монтовт // На переломі: друга половина XV – перша половина XVI ст. / Упор. і передм. О. В. Русиної. – К., 1994. – С. 97–98. 2 Шевчук В. У світі українського історичного опо- відання // Дерево пам’яті. Книга українського історичного оповідання. – К., 1990. – Вип. 1. – С. 10. 3 Енциклопедія українознавства. – Л., 1994. – Т. 4.– С. 1269; http:/uk.wikipedia.org/wiki; http:/ www.nbuv.gov.ua/people/levyckiy.html; http:/ istvolyn.info. 4 Дзира Я. Вступ // Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. – С. 11–17 та ін. 5 Шевчук Т. Листування Катерини Грушевської і Василя Кравченка з приводу дослідження українського народного епосу // НТЕ. – 1996. – № 4. – С. 75. 6 Див.: Старченко Н. Публічність як домінан- та культурної традиції (Волинь другої поло- вини XVI століття) // Mediaevalia Ukrainica: мантальність та історія ідей. – К., 1998. – Т. V. – С. 68–81; Старченко Н. Шлюбна стратегія вдів і кілька проблем навколо неї (шляхетська Во- линь кінця XVI ст.) // КС. – 2000. – № 6 (336). – С. 58–74; 2001. – № 1 (337). – С. 42–62; 2001.– № 4 (340). – С. 20–42; Старченко Н. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання // Соціум. Альманах соціальної іс- торії. – 2003. – Вип. 3. – С. 65–98; Старченко Н. Полюбовні суди на Волині в останній третині XVI століття // До джерел. Збірник наукових праць на пошану О. Купчинського з нагоди його 70-річчя. – К.; Л., 2004. – С. 207–228. 7 Див.: Зозуляк Ю. Українські легенди школи «Ан- налів»: Ж.-Б. Дюпон-Мельниченко, В. Ададу- ров. Французька історіографія ХХ століття. – Л.: Класика. – 2001 // Український гуманітарний огляд. – 2002. – Вип. 8. – С. 87–103. 8 Левицкий О. Очерки народной жизни в Малорос- сии во второй половине XVІI в. // КС. – 1901. – № 1. – С. 4–5. 9 Детально про це, а також про синхронність по- чаткових етапів націєтворення в Європі та Україні див.: Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. – К., 2001. – С. 65, 91, 92, 98–99, 147, 192, 241. 10 Див.: Antоn J. [(Rolle) A.] Z przeszłości Polesia Kijowskiego. Opowiadanie historyczne. – War- szawa, 1882 (Wydanie Redakcyi Biblioteki War- szawskiej). – S. 21–38; Lipinski W. Dwie chwile z dziejow porewolucyjnej Ukrainy // Z dziejow Ukra- iny. – K., 1912.– S. 157, 235–236; Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т. VIII. – Ч. ІІ. – С. 118, 173; Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т. VIII. – Ч. ІІІ. – С. 83, 94, 156, 228–231; Грушевський М. Барська околична шляхта до кінця XVIII ст. // Грушев- ський М. Твори: 50 т. – Л., 2002. – С. 323–335; Яковенко Н. Нарис історії України з найдавні- ших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С. 201, 202, 205. 11 Див.: Балушок В. «Непомічена» соціальна вер- ства (доля української шляхти після Хмель- ниччини в працях сучасних дослідників) // Український гуманітарний огляд. – 2006. – Вип. 12. – С. 180–189; Балушок В. Українська шляхта між польським та українським етноса- ми // НТЕ. – 2007. – № 6. – С. 11–25. 12 Левицький О. Сім’я і побут українців у XVI ст. // На переломі: друга половинна XV – перша по- ловина XVI ст. / Упор. і передм. О. В. Русиної. – К., 1994. – С. 192 (уперше праця опублікована 1909 року, див.: Левицький О. Черты семейного быта в Юго-Западной Руси в XVI–XVII вв. // Архив Юго-Западной России. – Ч. 8. – Т. 3. Акты о брачном и семейном быте в Юго- Западной Руси в XVI–XVII вв. – К., 1909). 13 Цит. за: Сулима М. Гріхи розмаїтні: єпітимійні справи XVII–XVIII ст. – К., 2005. – С. 27–28. 14 Левицький О. Сім’я і побут українців у XVI ст. – С. 193. 15 Про теорію Великого Кордону див.: Леп’явко С. Ве- ликий Кордон і доля Європейської цивілізації в концепції Вальтера Прескота Веба // Український гуманітарний огляд. – 2005. – Вип. 11.– С. 46–65; Samsonowicz H. O różnym znaczeniu i różnej roli «Pogranizca» // Między Wschodem a Zachodem. Etniczne, kulturowe i religijne pogranicza Rzeczy- pospolitej w XVI–XVIII wiku. – Toruń, 2006.– S. 10–12; Брехуненко В. Типологія Степового Кордону Європи і перспектива дослідження історії східноєвропейських козацтв // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). – К., 2006. – Вип. 6. – С. 453–486. 16 Про значення назви «Україна» в XVI–XVII ст. див.: Балушок В. Українська етнічна спільно- та: етногенез, історія, етнонімія. – Біла Церква, 2008. – С. 224–226. 17 Левицький О. Сім’я і побут українців у XVI ст. – С. 193. 18 Там само. – С. 194; Левицький О. Пашквіль // Де- рево пам’яті: Книга українського історичного оповідання. – К., 1995. – Вип. 4. – С. 61–88. 19 Левицький О. Сім’я і побут українців у XVI ст. – С. 195. 20 Там само. – С. 226. 21 Сулима М. Гріхи розмаїтні: єпітимійні справи XVII–XVIII ст. – С. 31. 22 Левицкий О. Очерки народной жизни в Мало- россии во второй половине XVII ст. – С. 3–12. 2929 З історії наукиЗ історії науки O. Levytsky was one of the representatives of the historical ethnology in Ukraine, a pioneer in the number of investigations dealing with the subjects which are being studied only nowadays. He studied Ukrainian noble people in the context of the ethnosocial history and ethnographic treats of the culture; He was the first to start ethnographic researches investigating the position of Ukrainian woman in the post medieval and early modern time; he studied wedding customs and the custom law of Volyn noble people and the kozak and civil people as well. He explained some ethnic traditions of Ukrainian people in the light of Terner theory, which is applied actually in the studies of Ukraine of 15- 18 centuries, when the country was the important part of the Europe – Christian and East- Musulman border.

Наукова спадщина Ореста Левицького в контексті етнологічної науки

Репозитарії

Схожі ресурси