Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід)

The given article deals with an issue of low middle «class» definition on the example of Kiev bourgeois. The author stresses that maintenance and volume of this notion have changed in time. She also provides general definition for further analytical city culture researches.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Кунцевська, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Розвідки і матеріали
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20287
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід) / О. Кунцевська // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 62-70. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20287
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-202872011-05-26T12:03:44Z Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід) Кунцевська, О. Розвідки і матеріали The given article deals with an issue of low middle «class» definition on the example of Kiev bourgeois. The author stresses that maintenance and volume of this notion have changed in time. She also provides general definition for further analytical city culture researches. 2009 Article Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід) / О. Кунцевська // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 62-70. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20287 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали
spellingShingle	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали Кунцевська, О. Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід) Народна творчість та етнографія
description	The given article deals with an issue of low middle «class» definition on the example of Kiev bourgeois. The author stresses that maintenance and volume of this notion have changed in time. She also provides general definition for further analytical city culture researches.
format	Article
author	Кунцевська, О.
author_facet	Кунцевська, О.
author_sort	Кунцевська, О.
title	Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід)
title_short	Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід)
title_full	Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід)
title_fullStr	Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід)
title_full_unstemmed	Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід)
title_sort	зміст і обсяг поняття “міщанство” (етноісторичний підхід)
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Розвідки і матеріали
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20287
citation_txt	Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід) / О. Кунцевська // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 2. — С. 62-70. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT kuncevsʹkao zmístíobsâgponâttâmíŝanstvoetnoístoričnijpídhíd
first_indexed	2025-07-02T20:55:41Z
last_indexed	2025-07-02T20:55:41Z
_version_	1836570108223291392
fulltext	6262 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 15 Повість врем’яних літ… – С. 13. 16 Седов В. Восточные славяне в VI–VIII вв. – М., 1982. – С. 138. 17 Сегеда С. Деякі питання походження та етніч- ної історії населення Русі-України за даними антропології // Rutenika. – К., 2002. – К., 2002. – С. 97. 18 Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. – К., 1993. – С. 77. 19 Моця О. Південна «Руська земля». – К., 2007. – С. 56. 20 Скляренко В. Звідки походить назва «Украї- на» // Україна. – 1991. – № 1. – С. 20, 39. 21 Ипатьевская летопись // Полное собрание рус- ских летописей. – М, 1962. – Т. 2. – С. 653. 22 Поряд із полянським центром, на історичних польських землях існували також інші давні осередки державотворення – у Малопольщі, Силезії, Помор’ї. 23 Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі. – С. 18. 24 Повість врем’яних літ… – С. 19. 25 Див.: Buczek K. Zagadnienie wiarogodnosti dwu relacji o początkowych dziejach państwa polskiego // Prace z dziejów Polski feudalnej ofiarowane Romanowi Grodeckiemu w 70 rocznice urodzin. – Warszawa, 1969. 26 Повість врем’яних літ… – С. 47. 27 Там само. – С. 121. 28 Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі. – С. 19, 20. 29 Там само. – С. 20. 30 Королюк В. Грамота 1806 г. в хронике Козьмы Пражского // Краткие сообщения. Институт славяноведения. – 1960. – Вып. 29. – С. 23. 31 Повість врем’яних літ… – С. 133. 32 Там само. – С. 237. 33 Моця О. Південна «Руська земля». – С. 74. 34 Там само. 35 Давньоруські літописи називали «поганими» кочовиків-язичників степової зони України – печенігів і половців, здебільшого вдаючись до негативних характеристик своїх агресив- них сусідів. «Так само і зараз, при нас, – пи- сав Нестор Літописець, – половці тримаються батьківських законів; кров проливають, ще й хваляться цим, їдять мертвячену і всіляку нечистоту, хом’яків і сусолів, і одружуються зі своїми мачухами та ятрівками, й інші оби- чаї батьків своїх [сповняють]» (Див.: Повість врем’яних літ… – С. 25). 36 Моця О. Південна «Руська земля». – С. 75. 37 Сегеда С. Антропологічний склад українського на- роду: етногенетичний аспект. – К., 2001. – С. 189. 38 Ключевский В. Курс русской истории.– СПб., – 1904. – Т. ІІ. – С. 366. Кунцевська Оксана ЗМІСТ І ОБСЯ Г ПОН Я Т Т Я «МІЩ А НСТ ВО » (е т н о іс т о р ич н и й п ід х ід) Постановка проблеми Переміщення центру ваги соціокультурно- го дискурсу в умови міського побутування не може не заторкувати й етнологічних розвідок. Якщо взяти цю тезу за вихідну, то передусім необхідно зосередити увагу на дефініції засад- ничих і суміжних понять етнографічного до- слідження міського населення: місто, міський побут тощо. Зокрема, йдеться про соціальну спільноту, яку прийнято називати городянами, мешканцями міста тощо, і яка має історію ви- никнення, становлення, розвиток та вкорінена у змісті й обсязі понять міщанство, міщанин. Саме щодо специфіки останніх можна вести мову, наприклад, про тяглість міської культу- ри, міського побуту. Власне аналіз становлен- ня поняття міщанин є предметом цієї статті. Дослідження джерел Одне з найпростіших визначень міщан (містичів) – це «ті, хто живе у місті, гор́оді» 1. Проте, як ми побачимо за більш детально- го розгляду, ця дефініція насправді не здатна операційно слугувати підґрунтям для озна- чення власне міщанства, бо постає необхід- ність перевірити тотожність понять «місто» і «гор́од». Стосовно цього сучасний науковець Л. Махновець зазначає: «У літописі чітко роз- різняється саме місто і гор́од-замок; далі ви- 6363 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали ступають міщани, мешканці міста (мђстичь) і залога замку городяни (горожаны); взагалі слово «город», «град» […] найчастіше озна- чало укріплений феодальний замок-двір, на- вколо якого зосереджувалися села; рідше сло- во «город» у літописі означає суто військову споруду – укріплений сторожовий пункт […]; у значенні міста слово «город» виступає лише якихось десять-п’ятнадцять разів...» 2. Відтак, очевидним є те, що в часи Київської Русі дав- ній люд знав, що «город» – це не «місто». Суттєва неповнота наведеної дефініції по- лягає в тому, що за величезної кількості різно- галузевих досліджень про міста загальноприй- нятного визначення міста в науці досі немає. Ця робота не мала мети репрезентувати усі можливі варіанти дефініції міста, пропоновані дослідниками, проте аналіз цього величезного доробку (звичайно ж не всього), повертає нас, фактично, до праць М. Вебера та Л. Вєліхова, в яких вони одними з перших доводили: «Де- фініції “міста” можуть бути найрізноманітні- шими за своїм характером» і, відповідно: «У науці не встановилося жодного загальнозначи- мого та загальноприйнятного визначення міс- та у реальному сенсі цього слова» 3. До таких самих висновків прийшли й інші вчені 4. Отож прямолінійно пов’язувати поняття міщанство й місто наразі не виправдано. Існує кілька розгорнутих пояснень стосов- но міщанства у загальновизнаних виданнях – Енциклопедії Брокгауза і Ефрона та Енцикло- педії українознавства. Розглянемо ті частини, що заторкують період ІХ–ХІІІ ст. Перше джерело починає виклад від часів «москов- ської Русі», зокрема, зауважуючи, що «ім’ям міщани називали іноді «черных градских лю- дей», тобто городян, які займали найнижче місце в середовищі міських жителів (дрібні торговці, ремісники, поденщики) і більше ві- домі під назвою «посадських» 5. Інше джере- ло інформує, що: «За київської доби Міщани (“люди градскії”, “гражани”) не становили ще правно оформленої верстви, хоча соціально- економічно були вже досить диференційовані: верхівка – “нарочиті мужі”, “старці градскії”, “гості”; середній прошарок – купці; незамож- не міщанство – “простая чадь” або “чадь”, “людье”, нижче якого були вже залежні люди різних категорій – холопи, ізгої тощо» 6. Оби- два джерела послуговуються поняттям «го- род», що з наведених вище причин не може нас задовольнити. Як бачимо, з перших же кроків на шляху прояснення суті поняття «міщанство» ми стика- ємося з його неоднозначністю. Чи можна поста- вити знак рівності між міщанином і городяни- ном, якщо йдеться про час, коли «город-замок» уже розчинився в «місті»? Адже навіть зі ску- пих даних, які ми маємо у своєму розпоряджен- ні, цілком очевидним є те, що в давньому місті проживало соціально розшароване населення – від високих чинів або санів, до найнижчих за соціальним статусом; об’єднати їх словом горо- дяни можна, проте чи правильно ототожнюва- ти їх із терміном міщани? Розглянемо з цього погляду період від се- редини ХІІІ до 60-х років ХVI ст. Стаття з «Українознавства» (стаття з енциклопедії Брокгауза та Ефрона не заторкує цей період) зазначає: «Окремою верствою М. (“містичі”, “міщани”) стають від кінця ХІІІ ст. у Галицько- Волинській державі, а особливо за литовсько- польської доби, у зв’язку з поширенням магде- бурзького права» 7. Тут виникає два питання: по-перше, що таке, власне, «стан», і по-друге, чи визначає якось магдебурзьке право стан міщан? «Свод этнографических понятий и терминов» дає таку дефініцію стану: «в дока- піталістичних класових суспільствах соціаль- ні групи, що різняться притаманними кожній із них правами та обов’язками, закріпленими звичаями або законом» 8. Наведене визна- чення, начебто, підтверджує тезу з «Украї- нознавства», бо, справді, магдебурзьке право містить перелік прав та обов’язків, проте горо- дян (тих, що живуть у місті), а не міщан. Та й марно було сподіватися, що в XIV–XV ст. хтось зміг чітко розділити соціальні спільноти держави або міста. Стосовно цього В. Антоно- вич у монографії «Київ, його доля і значення», в якій детально досліджує динаміку утворен- 6464 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 ня станів (зокрема в Києві в XIV–XVІ ст.), зазначає, що з кінця XV ст. можна досить упевнено стверджувати, що на Русі, зокрема в Київській землі існували стани земян, бояр, селян, козаків і, що нас найбільше цікавить, міщан 9. Проте, хоча стани вже можуть бути названі, розмежувати їх не вдається: «…ста- ни не відокремлюються різко один від одного, зливаються і змішуються між собою за всіма пунктами; поняття про потомственність і не- порушність спадкових прав і станових приві- леїв не існує» 10. Київські земляни 11 тяжіють до міста, купують в його межах будинки, ро- дичаються зі знатними міщанськими родина- ми й часто переходять до міщанського стану і навпаки 12. Які характеристики для В. Антоновича були показові для міщанина? Саме про меш- канців міста учений писав, що вони «склада- ють особливі міські общини, що відрізняються правами, повинностями й влаштуванням своїм від інших жителів краю» 13 і називав їх «окре- мим станом» 14. Йдеться про користування магдебурзьким правом, хоча, за словами В. Антоновича, «не скрізь община міська користувалася однаковою мірою незалежністю, обов’язки, покладені на неї, не скрізь були однаковими» 15. Натомість ті, кого називали міщанами, проживали як у містах з магдебурзьким правом так і в містах іншого підпорядкування, а, отже, мали відмінні права і обов’язки. Тобто, знову ж таки, «право» не ви- значало певної виокремленості міщанства. Аналізуючи численні тексти жалуваних гра- мот київським міщанам (ХVI ст.), що, очевид- но, повторювали давніші тексти магдебурзького права, ми не знайдемо там чіткої дефініції мі- щан. Зате переконаємося, що не тільки міща- ни мали права та обов’язки в місті. Право бути залученим до міщанства Києва не було також обмежене національною приналежністю: «пра- во театоницкое, названное Майдебурское, мЂсту нашому Киеву и всЂмъ его обивате- лемъ, тепер в немъ зостаючимъ и на потомъ будучимъ, Римского, Кгрецкого и Арменско- го исповЂданія… утверждаемъ и змоцняемъ во вЂчніе времена» 16. Хоча, з другого боку, відомий дослідник історії Києва В. Щербина називав міщан «корінною людністю міста» 17. Логічно було б припустити, що при надан- ні «прийшлим» людям права на проживання в місті магістрат висуває якісь характерні, спе- цифічні вимоги, які б своєю наявністю виріз- няли міщан з-поміж інших. Проте в грамоті великого князя Олександра на ім’я київсько- го воєводи Дмитрія Путятича вказано, щоб останній не забороняв магістрату «зачисляти до міщан усіх тих людей “митрополичих, во- єводиних, панських і земянських”, які, про- живаючи в Києві і в селах київського повіту, займаються торгівлею або ремеслом» 18. Отже, місце проживання, права й обов’язки (зокрема користування магдебурзьким пра- вом), віросповідання, національність, професія не були характерними ознаками розглядуваної верстви населення і не допоможуть нам у ви- значенні міщанства. Звернемося до наступного, ХVII ст. Енци- клопедія українознавства (Енциклопедія Брок- гауза і Ефрона цей час не розглядає) зазначає, що міщанство «являло собою провідну верству тогочасного міста» 19, перераховуючи усі його набутки – прагнення до незалежності, вміння знайти союзників, передові погляди тощо. Про- те наявність таких характеристик у деякої гру- пи людей не можуть слугувати для визначення приналежності їх до певного стану. Королівські привілеї 1643 і 1649 років так само, як і в попередніх сторіччях, надавали право магістрату «приходящих из разных мест людей по желанию их под юрисдикцию мескую принимать и по принятии за сущих юрисдикторов меских иметь” 20. Як бачимо, і в XVII ст. магістрат не обмежує в прийнятті до міста прийшлих людей. Саме до міста, а не до стану міщан. Проте в указі Владислава IV 1645 роком ми маємо пряму вказівку безпо- середньо щодо міщанства – там читаємо про дозвіл приймати під юрисдикцію магістрату нових осіб за умови виконання ними «присяги на міщанство» 21. 6565 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали Наразі можемо сказати, що й розглядува- не сторіччя не дає остаточного визначення мі- щанства, а, отже, ми знову не маємо підстав чітко відмежувати цю верству від решти місь- кої людності. Це стосується й XVIII ст., хоча саме тоді (про це свідчить чимало досліджень), начебто, юридично визначено стан міщанства (йдеться про «Городовое уложение» 1785 року). Цитована Енциклопедія українознавства зазначає, що правний кодекс Гетьманщи- ни 1743 року «визнавав за міщан окремий стан людей, що живуть у містах і належать до міських громад на підставі акту прийнят- тя й запису до міського реєстру, займаються торгівлею, ремеслами й іншими зайняттями, пов’язаними з міським життям. Міщани ко- ристуються правом вибирати до всіх міських урядів, судів і служб, монопольним правом торгівлі й промислу в містах та на його зем- лях, звільненням від мита в місті тощо. Мі- щани відбувають військову службу вдома, охороняючи порядок і безпеку в місті; лише в надзвичайних випадках державної небез- пеки вони повинні або боронити своє місто, або й виступати в похід проти ворога»22. До такої ж думки приєднується К. Вислобоков, констатуючи, що міщани це ті, «[…] до яких належать лише члени громади на підставі акту прийняття до міського реєстру. Вони мають право вибору до міських урядів, монопольне право торгівлі в місті, звільнені від мит на цій території та в разі потреби зобов’язані боро- нити місто і направляти укріплення» 23. Але ми знову стикаємося з невідповідностями, крім, хіба що, пункту про міський реєстр. Так, Андрієвський пише; що «магістрат київський, спираючись на королівські та царські грамоти, […] вважав не тільки міщан, але й усіх оби- вателів, що жили на його та міщанських зем- лях, підлеглими виключно своїй юрисдикції і вільними від усяких «загальнонародних пода- тей і повинностей», установлених будь-коли в Малій Росії» 24. Крім того, він зазначає, що в 40-х роках цього століття генеральна військо- ва канцелярія наполегливо домагалася, аби Київ підлягав загальним зборам у військову скарбницю, й іноді її зусилля досягали успіху 25. Усі згадані дослідниками, так би мовити, «ознаки» міщанства впродовж XVIII ст. зни- кали або трансформувалися у такий спосіб, що втрачали свою «означальну» роль 26. Енциклопедія Брокгауза і Ефрона про трохи пізніший період пише: «Наказ від 17 березня 1775 р. назвав міщанами усіх міських обивателів, які, не володіючи капіталом у 500 карбованців, не могли бути записані до купе- цтва. Городське положення 1785 р. називає міщанами всіх загалом представників третього стану, […] іменуючи посадськими тих міських обивателів, які не належать ні до іменитих гро- мадян, ні до купецтва, ні до цехів, а годуються міським промислом, рукоділлям та роботою. Більш пізнє законодавство надало найме- нування міщани виключно цьому останньо- му “нижньому розряду міських обивателів”, майже зовсім відмовившись від терміну “по- садські”. На відміну від купців та цехових, міщани – це стан у вузькому сенсі, бо прина- лежність до міщан – спадкова і не зумовлена виконанням будь-яких правил» 27 . Довідкові видання ХІХ–ХХ ст. у розкрит- ті сутності розглядуваного поняття посила- ються на «Грамоту на права і вигоди містам Російської Імперії 27 квітня 1785 р.». У розді- лі «О личных выгодах городовых обывателей, средняго рода людей или мещан вообще», п. 80 віднаходимо щось схоже на дефініцію: «Горо- довых обывателей, средняго рода людей, или мещан, название есть следствие трудолюбия и добронравия, чем приобрели отличное состоя- ние». З цього тексту можна зробити висновок, що «городові обивателі», «середнього роду люди» і «міщани» є одне й те саме. Проте з інших пунктів «Грамоти» переконуємося, що до поняття «городові обивателі» Катерина ІІ (чи хто б не складав цей документ) залучала, влас- не, всіх городян (і дворян, і козаків, і ремісників, і міщан). Візьмемо, наприклад, вказівку в п. 53: «В городе составить городовую обыватель- скую (курсив. – О.К.) книгу, в коей вписать обывателей того города, дабы каждому граж- 6666 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 данину свое достояние от отца к сыну, внуку, правнуку и их наследию». Назва цієї книги по тексту варіюється – «городовая обывательская книга», «городская мещанская книга» – знову ці поняття ототожнюються. Про обсяговість поняття «городові обивателі» свідчить також п. 56: «кто не внесен в городскую мещанскую книгу, тот не принадлежит к обществу градско- му того города». Щодо цього цікавим є і п. 77: «Городовыми обывателями разумеются все те, кои в том городе или старожилы, или родились, или поселились, или домы, или иное строение, или места, или Землю имеют, или в гильдии, или в цех записаны, или службу городскую от- правляли, или в оклад записаны, и по тому горо- ду носят службу или тягость». У згаданій книзі (нагадаємо – «обивательській», «міщанській») знайшлося місце і дворянству (п. 58 «О сочине- нии старостам обывательского списка»): «По- неже о дворянских родах явствует дворянская родословная книга, и того дня, буде дворянин или дворянка дом, или иное строение, или ме- сто, или землю в городе имеет, то в городовый обывательский список (курс. – О. К.) внести единственно имя, прозвание и чин (буде имеет) того дворянина или дворянки, за кем который нумер». Крім того, до цієї ж книги, окремою групою, мусили бути внесені і «посадські», які в розглядуваний час не належали до міщанства. Отже, ми переконалися, що і внесення до «обивательскої книги» не означало прина- лежності суто до міщанства. Щоправда, аби потрапити до списку обивателів, слід було на- дати докази: «Городской глава и депутаты да не внесут в городовую обывательскую книгу, буде кто не представит доказательств» (п. 69). Але це, знову-таки, стосувалось усіх городян. Отже, поняття «обивателі», яким би при- низливим і образливим не здавалося воно нині, в останній третині XVIII ст. об’єднувало широкий спектр соціальних верств і відповіда- ло поняттю «городяни». Варто також мати на увазі, що в ході колонізації Москва роками на- кидала на Україну свій устрій, і це стосувалося територіального поділу, судочинства, шляхти, не кажучи вже про міщан. Магдебурзьке пра- во часів литовського князя Олександра – це зовсім не «Грамота» Катерини ІІ. Саме це й унеможливлювало стабільність соціального статусу міщан Києва 28. Але як же бути з міщанами, які, небезпід- ставно потрапивши до обивателів, тобто горо- дян, царською рукою були поставлені в один ряд із дворянами? Як виділити міщанський стан з-усієї міської спільноти? У п. 10 «Грамоти» читаємо: «Мещанские подати, службы и тягости как личныя, так и вещественныя всяк в городе мещанским тор- гом, ремеслом или промыслом промышляющий, повинен нести наравне с мещанством, разве особою статею освобожден от оных». Можна зробити два висновки: по-перше, міщани мали таки виконувати «служби», платити податі й нести «тягості», по-друге, ці правила були обов’язковими не тільки для міщан, але й для тих, хто займався «міщанськими» справами. Це, знову-таки, стосувалося шляхти й «поспо- литих», які нарівні з міщанами несли особисті «тяготи». Відтак сподівання вирізнити стан мі- щан за допомогою визначення тільки для них «писаних» обов’язків і тут себе не виправдали. Тепер щодо того, чи визначає приналеж- ність до міщанства володіння певним статком. Маємо п. 13 «Грамоти»: «Дворяне, кои имеют собственные свои домы, или сады, или Землю, или места в городе или предместии, хотя сами в них живут или в наем отдают, от мещанских тя- гостей не освобождаются, но за такие домы или сады, или места, или землю, в городском ведом- стве находящиеся, долженствуют нести граж- данския тягости равно прочим мещанам». Як ба- чимо, землями, будівлями, «местами» володіли в місті не лише міщани. Крім того, щоб бути мі- щанином, як свідчить п. 51, зовсім не обов’язково було мати будинок, капітал або ремесло. Проаналізувавши текст «Грамоти», мож- на переконатися, що з шести груп, на які вона поділяла городян, до кожної, крім четвертої, призначеної для «иногородных и иностранных гостей», та шостої, «посадської», міг бути вклю- чений міщанин. Якщо він мав «дом или иное строение, или место или землю», то потрапляв 6767 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали до першої групи «справжніх» обивателів, якщо в нього було досить грошей, щоб записатися до однієї з трьох гільдій, то потрапляв до другої. Дещо осібно, на наш погляд, стоїть третя група – цехи, але і там міщанину, який мав ремесло, за певними правилами було місце. Міщанин міг належати і до п’ятої групи «имянитых граж- дан», бо це були люди, які або вдруге обира- лися на «службу городскую» і несли обов’язки «мещанских заседателей совестнаго суда или губернскаго магистрата, или бургомистра, или городскаго главы с похвалою», або були вчени- ми, художниками (визнаними «испытаниями российских главных училищ»), або досить крупними капіталістами, банкірами та «кора- блехозяевами, кои собственные корабли за море отправляют». Отже, запис у «міщанській» книзі, ко- ристування певними правами та обов’язками, володіння або не володіння майном, певними професіями не дають нам підстав і щодо роз- глядуваного сторіччя відповісти на питання «хто такий міщанин» в узагальненому вигляді. Натомість легше сказати: це той, той чи той, спираючись на нормативи «Грамоти». Сучасні численні словники та енцикло- педії міщанство як стан практично однако- во визначають таке: «У Російській імперії 1775–1917 років міщани – податний міський стан із колишніх посадських людей – реміс- ники, дрібні торговці і домовласники. Міщани об’єднувалися за місцем проживання у гро- мади з деякими правами самоврядування. До 1863 року за законом їх могли піддавати тілес- ним покаранням. Розбагатілі міщани могли пе- рейти до купецького стану, і навпаки, купці, що розорилися переходили до міщанського стану». Ми маємо трохи осучаснений пере- каз статті з Енциклопедії Брокгауза і Ефрона. Вартими уваги, на нашу думку, є міркування сучасного філософа О. Гусейнова в передмові до книжки М. Оссовської «Лицар і буржуа: дослідження з історії моралі» стосовно тон- кощів тексту перекладу: «Труднощі, які ви- никали при перекладі російською мовою робіт М. Оссовської з історії моралі, пов’язані з ба- гатозначністю слова “mieszczanstwo” й похід- них від нього слів у польській мові. Воно може означати: “буржуазія”; “бюргерство”, “міщан- ство” (як верства городян); “міщанство” (в сенсі: обивательщина). У цьому сенсі польське слово “mieszczanski” відповідає французько- му “bourgeois” й німецькому “Bürgerlich”. […] Російське “міщанство” у значенні “міська вер- ства”, на загал, не вповні відповідає польсько- му “mieszczanstwo” (у тому ж значенні). Поль- ське “mieszczanstwo”, так само як французьке “bourgeoisie” й німецьке “Bürgerschaft”, вклю- чає в себе й купецтво, тоді як у Росії купецтво складало окрему верству»29. В іншій роботі О. Гусейнов, маючи на меті визначити межі по- няття «міщанин», висловив думку, що «міщан- ство не можна ототожнювати з третім станом, який поряд із дрібними власниками включав у себе пролетарів та середню буржуазію» 30. Сама М. Оссовська у згаданій книзі аналізує чимало наукових праць, де йдеться про «серед- ній клас», «третій клас», «буржуазію», «міщан- ство». І хоча ці поняття розглядають у часовому проміжку XVIII–XIX ст., проте ми бачимо ту саму проблему. Тобто, кожний окремий автор висуває свої власні критерії залучення певних груп суспільства до зазначених вище понять. Причому названі поняття у тлумаченні різних науковців не є рівнозначними: «Одні, кажучи про буржуазію, мають на увазі стан, наділений особливими правами, який протистоїть дво- рянству, духовенству або міському плебсу. […] Інші… часто мали на увазі буржуазію (міщан- ство) як сукупність людей, які живуть у місті, тобто групу, виділену на підставі екологічного критерію» 31. Зрештою, М. Оссовська наводить цитату з однієї з аналізованих нею праць, що досить яскраво характеризує цю ситуацію: «У довоєнній Англії, за жартівливим зауваженням авторів монографії про англійський «середній клас» можна було у крайньому разі визначити “середній клас” як сукупність людей, які ко- ристуються кільцями для серветок, адже “вищі класи” міняли серветки після кожного прийому їжі, а пролетаріат зовсім ними не користувався. На жаль, остання війна знищила й цю відмін- 6868 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 ність, позбавивши дослідника такого цінного критерію!» 32. На нашу думку, заслуговує на увагу ще один аспект цієї проблеми – моральний. Йдеться про тезу, що справжньому міщанину (читай – громадянин маленької держави з на- звою «місто») не можуть бути притаманні такі риси як зажерливість, егоїзм, він зобов’язаний дбати про процвітання свого міста. За висло- вом В. Антоновича, «кожна особа, яка бажала поживитися й стати в ряди міської аристокра- тії, мусила представляти відомий, малоприва- бливий моральний образ: для цього необхідно було відректися від народних поглядів і на- родної моралі, – відмовитися від правил со- вісті, принести усю свою моральну гідність у жертву особистому інтересу і прагненню до наживи, шукати опертя поза своєю общи- ною […], і тільки за таких умов можна було, користуючись то буквою писаного закону то солідарністю між собою членів невеликого гуртка знатних товаришів, провадити усіля- кі дії…» 33. Тому В. Антонович уважав, що для корінних, «старожилих» київських міщан дуже важко було потрапити до лав молодої міської аристократії, адже їх («старожилих») стримували кревні зв’язки, а також «набуті від свого середовища поняття і звичка до по- ваги суспільної думки співгромадян» 34. Таке твердження, звичайно, дещо ідеалізує «світлі образи» наших предків, натомість відмінність моралі різних станів є предметом досліджен- ня численних робіт. Проте чи справді існують такі відмінності? М. Оссовська зазначає, що традиція визначає «ощадливість, розрахунок, любов до порядку […] як буржуазні чесно- ти» 35. Керуючись такою логікою, можна, як висновує дослідниця, вважати, що «мораль дидактичної байки від Езопа до Лафонтена носила міщанський характер» 36.Тобто, зазна- чені норми міщанської моралі насправді існу- вали здавна, тож М. Оссовська ставить пи- тання – чи є «буржуазна мораль» як певний тип моралі мораллю буржуазії» 37? Цю саму тезу обстоює й О. Гусейнов: «Хоча поняття «міщанство» з’явилося й набуло станового ста- тусу за доби феодалізму, суб’єкт міщанської моралі та її нормативний зміст склалися задов- го до його появи» 38, вже не кажучи про те, що названі чесноти, як це випливає з численних наукових і художніх творів, переховували від образу одного ідеалізованого стану до іншого. Висновки Поняття «міщанин» віддавна було неодноз- начним; воно мало різне наповнення як у часі, так і в просторі. Крім того, упродовж століть міщанський стан намагалися визначити за ха- рактером господарської діяльності, за наявніс- тю статків, «тяготами» і правами, місцем на- родження і мешкання, спадковістю, записом у «городовую» книгу, моральними критеріями. Зважаючи на наведені параметри, можемо вирізняти численну соціальну спільноту, куди входили торговці, домовласники, ремісники, багаті і бідні, «почесні» й рядові, межі якої до- сить розмиті. У Брокгауза і Ефрона наприкінці статті про міщанство прозвучало таке: прина- лежність до міщан – спадкова і не зумовле- на виконанням будь-яких правил (курс. – О. К.). На нашу думку, ця фраза якнайточніше виражає, що правил, які безпосередньо стосу- валися б тільки міщанства, насправді не було. Проте незаперечним є те, що: – осередком міщан було місто (град, замок тощо); – саме з містом пов’язаний торговельно- виробничий статус міщанина; – ця соціальна спільнота мала в різні часи різні права і обов’язки, натомість передусім мала традиційні риси самоврядування; – міщани традиційно мали право спадко- вості свого соціального статусу; – з повним «омосковщенням» України мі- щани набули спадкового верствового статусу («чину») так само, як дворяни і селяни, які, за деяким винятком, соціально структурували Ро- сійську імперію (були, наприклад, священнослу- жителі різних культів, різночинці, козаки тощо). Отже, використовуючи сучасну терміно- логію, пропонуємо таке робоче визначення. Міщанин – особистість, яка має принаймні в першій генерації соціокультурний менталітет 6969 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали міського жителя. Соціальний стан міщан може бути формалізований відносно діючого права, але й може бути сам по собі, неформалізований. Якщо ж говорити про міщан назагал, то це не- усталене в часі поняття, яке позначає соціальну спільноту, визначальними ознаками якої було: мешкання в місті; традиційний спосіб ведення господарства і традиційна субкультура. Запропоноване робоче визначення поняття «міщанство» може бути використане як вихід- не при історико-етнографічному дослідженні міської культури, побуту тощо. 1 Срезневский И., Материалы для словаря древне- русского языка по письменным памятникам 3 изд. – М., 1958. – Т. 1–3; Фалмер М. Этимоло- гический словарь русского языка. – М. 1967. – Т. ІІ. – С. 615; Словник давньої української мови XIV–XVІІ ст. – К.: 2 Махновець Л. Літопис руський (давньоруські та давні українські літописи). – К. – 1989. Примітка на с. 450. 3 Див.: Вебер М. Избранное. Образ общества. – М., 1994. – С. 309; Велехов Л. Основы городского хозяйства // http://www.rels.obninsk.com/Cd/ Sdc/free/edu/Lm/sup-01/1-1.htm 4 Див.: Юшков С. Нариси з історії виникнення і по- чаткового розвитку феодалізму в Київській Русі. – К., 1992 (перевид. 1939 р.); Толочко П. Древний Киев. – К., 1976. – С. 18,19; Даркевич В. Про- исхождение и развитие городов древней Руси (X–XIII вв.) // Вопросы истории. – 1994. – № 10. – С. 43-60; Войтович Л. Князівські династії Схід- ної Європи та ін.; Петрухин В., Пушкина Т. К предыстории Древнерусского города // История СССР. – №4. – М.; Ленинград, 1979. – С. 100–112; Рабинович М., Шмелева М. К этнографическому изучению города // СЭ. – 1981. – №3. – С. 23–33; Рабинович М. К определению понятия «город» (в целях этнографического изучения) // СЭ. – 1983. – №3. – С. 19–23; Хряков А. Происхождение средневекового города: развитие отечественной медиевистики в свете одной проблемы. // Исто- рический ежегодник. – 1997. – С. 76–83; Броль Р. Місто: визначення та функції // http://soskin.info/ ea.php?pokazold=20010979&n=9&y=2001 5 Энциклопедический словарь. – Изд. Ф. Брокгауз; И. Ефрон. – С.Пб., 1897. – Т. ХХ. – С. 339. 6 Енциклопедія українознавства. – Л., 1996. – Т. 5. – С. 16, 17 (Репринтне відтворення видан- ня 1955–1984 рр.) 7 Там само. 8 Свод этнографических понятий и терминов. Социально-экономические отношения и социо- нормативная культура. – М., – 1986. – С.190. 9 Антонович В. Киев, его судьба и значение с XIV по XVІ ст (1362–1569) // Монографии по исто- рии Западной и Юго-Западной России. – К., 1885. – С. 252. 10 Там само. – С. 256. 11 В. Антонович визначив «землян» як осіб, що від князя одержували землю в користування («служ- ба» – 199 десятин), котрі мусили на будь-який за- клик князя або його намісника виставляти з кож- ної «служби» одного озброєного воїна. Земяни складали, отже, землевласницький і водночас, воєнний стан краю. (Там само. – С. 248). 12 Див.: Антонович В. Киев, его судьба.... – С. 255. 13 Доречно навести тут також вислів М. Вебера: «Міс- то лишається тою чи іншою мірою автономним союзом, “общиною” з особливими політичними й адміністративними інститутами» (Див.: Вебер М. Город // Избранное. Образ общества. – М., 1994. – С. 317). 14 Антонович В. Киев, его судьба... – С. 256 15 Антонович В. Там само. 16 Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 год / Под ред. В. Антоновича и К. Козлов- ского. – К., 1868. – С. 48. 17 Щербина В. Нові студії з історії Києва. – К., 1926. 18 Антонович В. Київ, его судьба... – С. 256. 19 Енциклопедія українознавства. – С.1618. 20 Андриевский А. Несколько данных о велико- российском купечестве в Киеве в прошлом столетии и об отношении к нему местного ма- гистрата // Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. – К., 1892. – Кн. 6. – С. 172. 21 Каталог документів з історії Києва. – С. 62. 22 Енциклопедія українознавства. – С. 16, 18. 23 Вислобоков К. Визначальна пам’ятка українсько- го права: джерела, зміст, система та соціально- політичні передумови створення // Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743. – К., 1997. – С. ХХХІХ. 24 Андриевский А. Киевские смуты середины про- шлого столетия. – К., 1886. – С. 6. 25 Там само. – С. 7. 26 Докладно про це див.: Андриевский А. Киевские смуты… 27 Энциклопедический словарь. – Изд. Ф. Брокга- уз; И. Ефрон. – СПб., 1898. – Т. ХХ. – С. 329. 28 Див., напр..: Андриевский А. Киевские смуты се- редины прошлого столетия. – К., 1886. 29 Гусейнов А. От переводчика // Оссовская М. Ры- царь и буржуа: Исследования по истории мо- рали. – М., 1987. – С. 22. 7070 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 2/2009 The given article deals with an issue of low middle «class» definition on the example of Kiev bourgeois. The author stresses that maintenance and volume of this notion have changed in time. She also provides general definition for further analytical city culture researches. 30 Гусейнов А. Этика // http://lib.prometey.org/read. php?id=12646&page=23 31 Оссовская М. Рыцарь и буржуа: Исследования по истории морали. – С. 182. 32 Оссовская М. Там само. 33 Антонович В. Киевские войты Ходыки // Киев- ская старина. – 1882 – №2. – С.162. 34 Антонович В. Киевские войты Ходыки. – С.162. 35 Оссовская М. Ріцарь и буржуа... – С.181. 36 Там само. – С.182. 37 Там само. 38 Гусейнов А. Этика.

Зміст і обсяг поняття “Міщанство” (етноісторичний підхід)

Репозитарії

Схожі ресурси