До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.)
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2007
|
| Schriftenreihe: | Ніжинська старовина |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20310 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) / Є. Страшко // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 60-64. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20310 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-203102013-02-13T02:49:16Z До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) Страшко, Є. Соціальна історія Ніжинщини 2007 Article До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) / Є. Страшко // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 60-64. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2078-063X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20310 uk Ніжинська старовина Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Соціальна історія Ніжинщини Соціальна історія Ніжинщини |
| spellingShingle |
Соціальна історія Ніжинщини Соціальна історія Ніжинщини Страшко, Є. До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) Ніжинська старовина |
| format |
Article |
| author |
Страшко, Є. |
| author_facet |
Страшко, Є. |
| author_sort |
Страшко, Є. |
| title |
До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) |
| title_short |
До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) |
| title_full |
До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) |
| title_fullStr |
До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) |
| title_sort |
до історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина хіх ст.) |
| publisher |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Соціальна історія Ніжинщини |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20310 |
| citation_txt |
До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) / Є. Страшко // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 3(6). — С. 60-64. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| series |
Ніжинська старовина |
| work_keys_str_mv |
AT straškoê doístoríínížinsʹkihmunícipalʹnihorganívsamovrâduvannâdrugapolovinahíhst |
| first_indexed |
2025-07-02T20:56:37Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:56:37Z |
| _version_ |
1836570165617098752 |
| fulltext |
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
60
Євгенія Страшко (Ніжин)
ДО ІСТОРІЇ НІЖИНСЬКИХ МУНІЦИПАЛЬНИХ
ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ
( друга половина ХІХ ст.)
Система місцевого самоврядування та ліберальний рух, пов’язаний із нею,
здавна були предметом уваги істориків, публіцистів, політиків. Даною проблемою
в ХІХ ст. займалися видатний російський історіограф Веселовський, історики Ко-
рнілов, Кізиветтр, Богучарський, суспільні діячі М.Драгоманов, Л.Тихомиров.
Саме в літературі, виданій у дворянський період, історія земського та міського
самоврядування представлена широко та різноманітно. Особливо інтенсивно вона
досліджувалася у 1910-1914 роках, коли відзначався 50-річний ювілей земства. З
середини 60-х рр. XX ст. дана проблема знаходилася у фокусі історичних досліджень
В.Гармізи, П.Зайончковського, Л.Захарової, В.Чернухи, Н.Пірумової та інших [1].
Зарубіжні історіоверсії представлені в працях англо-американських вчених Емонса,
Брукса, Пірсона, Рамера, Фрідена, Джонсона, Маккензі.
Щодо специфіки проведення цих реформ у Лівобережній Україні, то вона залишаєть-
ся актуальною проблемою й на сьогодні. У вітчизняній історіографії є окремі праці, при-
свячені проблемам утворення, соціального складу органів самоврядування Чернігівщини
[2]. Дещо ширше та різнобічніше проаналізовано досвід роботи прогресивних земських
діячів [3]. Стосовно ж напрямків діяльності місцевого самоврядування, то українські іс-
торики найбільш акцентували дослідницьку увагу на характеристиці культурно-освіт-
ньої сфери [4]. До певної міри вивчена і господарча робота органів самоврядування [5].
Однак, попри все, в сучасній історіографії недостатньо дослідженими залиша-
ються такі питання, як урядова політика щодо органів міського самоврядування в
національних регіонах, їх соціальний склад, діяльність в них провінційної інтеліген-
ції, генезис ліберального руху.
Необхідність введення місцевого самоврядування як в центральних губерніях
Російської імперії, так і в ряді національних регіонів була зумовлена цілою низкою
причин соціально-політичного та економічного характеру. Після Селянської рефор-
ми 1861 р. гостро постала проблема у більш цивілізованих методах, принципах і но-
вому механізмі управління місцевими справами. Знаменно, що саме в період глибоко-
го суспільного розлому в Росії, в часи, коли вже неможливим стає абсолютне існуван-
ня одноосібної влади самодержавства, була проведена міська реформа. У 1864 р.
був підготовлений перший проект міської реформи, а остаточно “Міське положен-
ня” було затверджене лише 16 червня 1870 р. Згідно з ним створювалися всестанові
органи місцевого управління, котрі формувалися перш за все на принципах майно-
вого цензу. Виборчі права надавалися купцям, промисловцям, володарям нерухомої
власності в межах міста. Розпорядчим органом самоврядування була міська дума,
виконавчим – міська управа під керівництвом міського голови. Міська реформа
проводилася поетапно; у 1871 р. міське самоврядування було запроваджено в 104
містах Російської імперії, а в 1892р. – в 621 із 707 [6].
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
61
Ніжин потрапив у число тих 104 міст, у яких міська реформа відбулася в 1871-
1872 роках. 24 квітня 1872р., відповідно до положення про міське самоврядування, у
місті було відкрито міську думу та міську управу. З квітня по липень цього ж року на
посаду міського голови було затверджено М.К.Фальковського, а його заступником –
члена управи грека Анастасія Кунелака [7]. Список обраних членів Ніжинської міської
думи нараховував 63 особи. Архівні матеріали дають можливість проаналізувати соці-
альний склад думи. Потомствених гласних громадян –троє, надвірний радник, статський
радник і кавалер, два титулярних радники, колезький асесор, колезький секретар, два
губернських секретарі, три священики, двадцять п’ять купців, дванадцять міщан, п’ять
козаків, два поручики, чотири греки [8]. Адміністративний апарат управи виглядав так:
міський голова та три члени управи мали статус державних службовців, секретар думи
та управи не наділявся правами державної служби, нарешті, бухгалтер і вісім канце-
лярських чиновників працювали на умовах вільного найму [9].
Таким чином, соціальний склад першої міської думи та управи дозволяє стверджу-
вати, що він віддзеркалював соціальну стратифікацію міста Ніжина у другій половині
XIX ст., був досить демократичним, а з точки зору адміністративно-чиновницького
апарату не збюрократілим і фінансово необтяжливим.
У 90-х роках XIX ст., внаслідок контрреформ Олександра III структура міського са-
моврядування стала багатокуріальною, що повинно було посилити представницьку не-
рівномірність і, тим самим, забезпечити більшість депутатських місць за дворянством.
Проте ситуація у віддалених від столичного Санкт-Петербурга повітах, у тому числі й у
Ніжині, залишилася відповідно стабільною: як і раніше, в міській думі та управі пере-
важали купці, промислові підприємники, нові землевласники з числа селян [ 10].
Першим міським головою Ніжина у 1872 р. було обрано відставного поручика ар-
тилерії дворянина М.К.Фальковського. Отримавши від губернатора затвердження, 3
травня 1872 р. він приніс присягу. 4 травня 1872 р. після приведення до присяги членів
Ніжинської міської управи Ф.І.Подковещикова, А.Г.Куналаку, Г.П.Зевіна, міський го-
лова постановив відкрити міську управу. 15 травня 1872 р. губернатор затвердив за-
ступника міського голови грека Анастасія Куналака [11]. М.К. Фальковський поставив
собі за мету згуртувати гласних у своєрідну думську партію та спільними зусиллями
досягти того, “щоб місто набуло належного вигляду серед інших міст Росії” [12]. Ак-
тивна та результативна діяльність міського голови була оцінена в наказі імперато-
ра Миколи ІІ у січні 1900 р., за яким він одержав звання “Почесний громадянин м.
Ніжина”, а його портрет був встановлений у приміщенні міської управи [13].
У політичних питаннях діячі Ніжинської думи та управи виявляли запопадливість і
відверту підтримку царського уряду. Так, після розгрому народницьких виступів у Ки-
єві, Одесі, Петербурзі ніжинські думці засудили ці виступи і письмово висловили “вер-
ноподданические чувства и заверения, что враги общественного порядка не могли бы
влиять в бреде общества на основы коренного Государственного и семейного строя”
[14]. У січні 1879 р. Ніжинська дума отримала подяку від імператора Олександра ІІ.
Отже, міські самоврядні інституції характеризувалися політичною лояльністю до
самодержавного уряду та досить активною позицією до будь-якого суспільного радика-
лізму.
Архівні джерела дозволяють висловитися з приводу практичної діяльності міських
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
62
органів самоврядування. Їх функції спочатку чітко ділилися на обов’язкові та друго-
рядні. Обов’язковими вважалися, насамперед, облаштування та ремонт доріг, утри-
мання мирових суддів і посередників. Господарські, благодійні ж справи були друго-
рядними та необов’язковими. Лише з кінця 70-х років ці обидва функціональні напрями
набувають обопільного значення, що й підтверджується зростанням уваги міської
управи до культурно-освітніх, санітарно-епідеміологічних і побутових справ.
Аналіз історичного матеріалу показує, що міська дума розгорнула економічну дія-
льність, хоча вона й не вирізнялася різноманітністю: у більшості випадків це регулю-
вання роботи промислових і торгівельних закладів міста. Ніжинська дума викупила
землі у межах міста і відкрила постійно діючий ринок. За право вести торгівлю на яр-
марках встановлювався відповідний порядок на користь міського самоврядування, при
цьому він не був обтяжливим [15].
Міські самоврядні інституції регулювали торгівлю різними продуктами. Тради-
ційно в людних місцях відкривалися шинки. Проте Чернігівський міський муніципа-
літет заборонив відкривати шинки у місцях торгівлі. Дозволялося утримувати там
лише “харчевні” і “трактири”, в яких обов’язково повинні були подаватися страви.
Безумовно, ці заходи сприяли удосконаленню культурних традицій ярмарків другої
половини ХІХ ст. В перші роки своєї діяльності Ніжинське міське самоврядування
ліквідувало 63 шинки [16]. Це насамперед запобігало численним правопорушенням і
пов’язаній із ними злочинності. Подальша економічна діяльність міських інституцій
сприяла розвитку капіталістичного підприємництва в Ніжині. Так, наприклад, у 1900
р. за сприянням Ніжинської міської управи відкрився торгівельний дім фірми
“А.3.Раділовський і Х.М.Гольман” [17].
Розвиток індустріальних відносин, модернізація економіки нагально потребували
активізації фінансово-комерційної та банківської справи. За ініціативою міської думи 8
червня 1873 р. в Ніжині, як і в інших містах Лівобережної України, відкривається Місь-
кий Громадський банк. У інформаційному тексті з цього приводу наголошувалося, що
банк допоможе “открыть дешевый кредит, ходатайствовать развитию торговли и про-
мышленности, умножить городские доходы и вообще способствовать благосостоянию
всего города” [18]. Установчим капіталом банку став внесок у розмірі 10000 крб. глас-
ного Миколи Куликова, обраного директором банку.
Із архівних матеріалів легко помітити, що найбільш ініціативно- результативною
була господарська діяльність управи з метою покращення благоустрою Ніжина: підтри-
мка чистоти вулиць, реставраційне відновлення найдавніших із них, наприклад, Біляків-
ської, влаштування парку (щоправда, на честь царя) на площі Богдана Хмельницького,
виділення коштів на капітальний ремонт Олександрівського грецького училища, засну-
вання в місті вільного пожежного товариства тощо [19].
У центрі уваги управи, враховуючи соціальні потреби міщан, були й справи покра-
щення медичного обслуговування населення Ніжина. Серед них назвемо найбільш ваго-
мі: влаштування міської лічебниці “для приходящих больных”, богадільні для пристарі-
лих, відкриття на кошти купця Д.Вольфіна єврейської безкоштовної лікарні “для несос-
тоятельных больных всех сословий, обоего пола, иудейского вероисповедания” [20].
Отже, як бачимо, соціально-економічна діяльність ніжинських думців була домі-
нуючою серед інших напрямів і безпосередньо задовольняла господарські, фінансові та
побутові інтереси міста.
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
63
Звернемося до ролі органів міського самоврядування у сфері культурно-освітнього
життя Ніжина. Найбільш відрадні явища в цьому плані були у благодійно-
меценатських і освітніх справах. Саме за ініціативою гласних міських органів само-
врядування протягом 70-х – 90-х років ХІХ ст. у Ніжині була започаткована строката
мережа шкільництва для представників різних верств населення міста. Насамперед,
слід назвати недільні класи для дорослих. Так, наприклад, у такі класи при парафіяль-
ному міському училищі приймалися лише дорослі від 14 до 50 років. При цьому була
розроблена досить чітка система організації навчального процесу, котра враховувала
станові, ремісничі та освітні характеристики учнів [21].
У травні 1894 р. членами міської управи було розглянуто питання про відкриття в
Ніжині купчихою Сарою Радиловською “елементарної школи” для дівчаток бідних єв-
реїв під назвою “Талмуд-Торе”. Управа задовольнила прохання меценатки Радиловсь-
кої [22]. Однак, нерідко траплялися й такі випадки, коли на реалізацію подібних ідей
доводилося марнувати багато зусиль і часу. Ще в листопаді 1888 р. гласні думи та чле-
ни управи поставили питання про заснування ремісничого училища на благодійні кош-
ти колезького радника А.Ф.Кушакевича у розмірі 159642 крб. Передбачалося, що в
ньому хлопчики 11-14 років будуть набувати слюсарного, столярного, ковальського
ремесла. Та лише 1 липня 1895 р. училище розпочало навчання. Щоправда, надалі це
училище зіграло помітну роль у підготовці ремісничих кадрів для місцевих господарсь-
ких потреб [23].
Нарешті, завдячуючи ініціативі діячів самоврядних структур, у Ніжині зрушилася з
мертвої крапки проблема жіночої освіти. 1 червня 1878 р., знову ж таки на пожертви
А.Ф.Кушакевича, в місті почала діяти жіноча прогімназія, котра в 1884 р. була реоргані-
зована у гімназію [24]. Крім того, гласні думи та управи систематично контролювали
шкільну справу в місті: заслуховували звіти адміністрації про кількість учнів, їх успіш-
ність і побут, розглядали та затверджували вчительські кадри, клопотали про закупівлю
підручників і шкільного приладдя. На жаль, архівні матеріали не відображають позицію
членів думи та управи стосовно впровадження української мови у навчальний процес у
шкільних закладах. І все ж значну роль у розвитку освіти в Ніжині зіграли такі думські
діячі, як міський голова П.Ф.Кушакевич, радники А.Ф.Кушакевич і О. Гржимайло,
предводитель дворянства Ніжинського повіту К.Троцина.
Отже, створення у другій половині XIX ст. нетрадиційних для російської са-
модержавної системи органів місцевого самоврядування, так само як і земств, відкри-
вало нову альтернативу суспільного розвитку – шлях до ліберального конституціалі-
зму, а не лише фатального радикалізму. І хоча царизм максимально звузив механізм і
так слабких гарантій, жорстко обмежив їх діяльність суто побутовими та господар-
ськими функціями, навіть, у галузі освіти, все ж система місцевого самоврядування
виявилася життєспроможною.
Як свідчить історичний досвід Ніжинської міської думи та управи, їхня ефектив-
ність і працездатність забезпечувалися перш за все тим, що вони були самоврядним
організмом: самі обирали керівний апарат, визначали структуру управління та на-
прями діяльності, підбирали та готували кадри, накопичували значні фінансові можли-
вості. Вплив органів місцевого самоврядування на соціальний, економічний, освітній
розвиток м. Ніжина, безперечно, не міг швидко та докорінно змінити його, але мав
ÕI∆»Õ–‹ ¿ –“¿—Œ¬»Õ¿
64
конструктивний характер і в кінцевому результаті відповідав соціальному прогресу.
Нарешті, професіоналізм, доброчинність і меценатство, особиста відповідальність та
ініціатива діячів думи і управи позитивно впливали на суспільну думку жителів Ні-
жина, ставали своєрідною зоною формування ліберальних ідей.
ПОСИЛАННЯ
1. Гармиза В.В. Подготовка земской реформы 1864 года. – М., 1957; Зайончковский П.А. Российское
самодержавие в конце ХІХ ст. – М., 1970; Захарова Л.Г. Земская контрреформа 1890 года. – М., 1968;
Пирумова Н.М. Земская интеллигенция и ее роль в общественной борьбе до начала ХХ в. – М., 1986;
Чернуха В.Г. Внутренняя политика царизма з середины 50-х до начала 80-х гг. ХІХ в. – Л., 1978 та ін.
2. Шраг І.Л. Документи і матеріали. – Чернігів, 1997; Тридцатилетие деятельности Черниговского об-
щественного управления. 1870-1901. – Чернигов, 1901; Студьонова А. Чернігівське повітове земство.
– Ніжин, 2003; Редькіна О. Земства Лівобережної України як органи місцевого самоврядування та
осередки ліберального руху // Історіографічне дослідження в Україні. – Вип. 10. – Ч.2. – К., 2000; Ша-
ра Л. Формування міських дум Чернігівщини за Положенням 1870 р. // Проблеми історичного і гео-
графічного краєзнавства Чернігівщини. Вип. 5. – Чернігів, 2002 та ін.
3. Демченко Т.П. І.Л. Шраг – “славний український діяч” // УІЖ. – 1993. – №10; Ісаєнко О. Доповідь у
міській думі // Сіверянський літопис. – 2002. – №6; Ємельянов В. Міський голова // Ніжинський віс-
ник. – 1992. – 14 січня; Кулик В. Ніжинська міська управа // Вісті. – 2002. – 6 грудня та ін.
4. Шара Л. Роль муніципальних органів у розвитку освіти на Чернігівщині // Сіверянський літопис. –
2000. – №5; Гапієнко А.А. Пам’яткоохоронна діяльність земських установ Чернігівської та Полтавсь-
кої губерній // Україна і Росія в панорамі століть. – Чернігів, 1998; Гуз А. Земства дбали й про україн-
ську мову // Політика і час. – 2001. – №5 та ін.
5. Гандиш А. Діяльність Чернігівського губернського земства по сприянню сільському господарству //
Сіверянський літопис. – 2000. – №4; Дмитренко О. Роль земства у розвитку селянської кооперації на
Чернігівщині (1865-1917 рр.) // Сіверянський літопис. – 1999. – №5; Раковський Л.Б. Чернігівське мі-
ське самоврядування і упорядкування міста в 2-й пол. ХІХ ст. // Проблеми історичного і географічно-
го краєзнавства Чернігівщини. – Вип. 3. – Чернігів, 1995; Кулик В. Вказана праця, та ін.
6. История СССР. 1861 – 1917 // Под ред. В.Г. Тюкавкина. – М., 1990. – С. 35.
7. Відділ Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (далі – ВДАЧОН), ф. 1, оп. 1, спр. 1, арк.
19.
8. ВДАЧОН, ф. 5, оп. 1, спр. 2, арк. 2-3.
9. Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 112, арк. 2.
10. Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 39, арк. 195.
11. ВДАЧОН, ф.340, оп. 1, спр. 1, арк. 4, 19.
12. Кулик В. Вказана праця. – С. 6.
13. ВДАЧОН, ф. 5, оп. 1, спр. 113, арк. 1.
14. Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 22, арк. 5.
15. Ємельянов В. Вказана праця. – С.4.
16. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 9, арк. 140.
17. Там само, ф. 340, оп. 1, спр. 994, арк. 2.
18. ВДАЧОН, ф. 5, оп. 1, спр. 1227, арк. 3.
19. Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 360, арк. 14.
20. Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 1246, арк. 4.
21. Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 1242, арк. 4.
22. Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 1239, арк. 1-2.
23. Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 1236, арк. 62.
24. Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 1230, арк. 16.
|