Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики

In this article the author strives for the diachronic observation of the formation, specifically, the Ukrainian studies in the Russian Prykamye (Udmurtia) in reference to the general stages and the ethnodemographic characteristics of the Ukrainian population in Udmurtia.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Чернієнко, Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Етнос. Культура. Релігія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20360
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики / Д. Чернієнко // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 13-18. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20360
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-203602011-05-28T12:03:25Z Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики Чернієнко, Д. Етнос. Культура. Релігія In this article the author strives for the diachronic observation of the formation, specifically, the Ukrainian studies in the Russian Prykamye (Udmurtia) in reference to the general stages and the ethnodemographic characteristics of the Ukrainian population in Udmurtia. 2009 Article Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики / Д. Чернієнко // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 13-18. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20360 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнос. Культура. Релігія Етнос. Культура. Релігія
spellingShingle	Етнос. Культура. Релігія Етнос. Культура. Релігія Чернієнко, Д. Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики Народна творчість та етнографія
description	In this article the author strives for the diachronic observation of the formation, specifically, the Ukrainian studies in the Russian Prykamye (Udmurtia) in reference to the general stages and the ethnodemographic characteristics of the Ukrainian population in Udmurtia.
format	Article
author	Чернієнко, Д.
author_facet	Чернієнко, Д.
author_sort	Чернієнко, Д.
title	Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики
title_short	Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики
title_full	Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики
title_fullStr	Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики
title_full_unstemmed	Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики
title_sort	українське населення прикам’я (на матеріалах удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Етнос. Культура. Релігія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20360
citation_txt	Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики / Д. Чернієнко // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 13-18. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT černíênkod ukraínsʹkenaselennâprikamânamateríalahudmurtííosnovníetapiformuvannâjetnodemografíčníharakteristiki
first_indexed	2025-07-02T20:58:09Z
last_indexed	2025-07-02T20:58:09Z
_version_	1836570262757179392
fulltext	1313 Етнос. Культура. Релігія.Етнос. Культура. Релігія. Україністика (українознавство) в Росії як сукупність дослідницьких напрямків у рамках різних гуманітарних наук (історія, етнографія, лінгвістика, фольклористика) має давні вито- ки, що сягають описів «Малоросії» в працях учених XVIII – першої половини XIX ст., і багату джерельну базу. Проте як окрема га- лузь знання з погляду проблемно-тематичних, структурних та інституціональних аспектів вона перебуває в стані формування і доте- пер не є чимось суцільним, що дозволяє іно- ді твердити про відсутність серйозної укра- їністики в російській науці, уповільненість і нерівномірність складання історіографічних традицій унаслідок різних чинників, насам- перед ідеологічних і політичних 1 . Водночас вивчення історії і теперішнього стану українського населення («діаспори») у різних регіонах Росії можна розглядати як складову широкого дослідницького поля. Важливі результати в цій царині були отрима- ні ще за радянських часів 2 , на даний момент активну роботу в тій або іншій формі ведуть науково-освітні установи й окремі дослідники в місцях традиційно велелюдного і компактного проживання українців (Москва, Уфа, Орен- бург, Омськ, Тюмень, Новосибірськ, Влади- восток, Ростов-на-Дону, Воронеж, Саратов, Самара, Волгоград, Бєлгород, Брянськ тощо). Проте подібні позитивні приклади не дозволя- ють говорити про якусь сталу систему, школи, помітні перспективи; більшість областей Ро- сійської Федерації все ж таки залишаються «білими плямами» на науковій «карті» украї- ністики. Прикам’я – історико-географічний регіон, який через об’єктивні чинники тривалий час перебував поза напрямами активних мігра- ційних потоків українців у процесі формуван- ня т. зв. «східної діаспори». Основні марш- рути пролягали через Середнє Поволжя, південне Приуралля (Оренбурзький край, Башкирія, де постійні українські поселення виникали уже в першій половині XVIII ст.), і далі до Сибіру. Масові переселення на рубежі XIX–XX ст. і під час столипінської аграр- ної реформи носили переважно сільськогос- подарський характер. Великі лісові масиви Прикам’я, де вже починалася тайгова зона, були малопривабливими для українських се- лян унаслідок істотних відмінностей за якістю ґрунту, природно-кліматичними й ландшаф- тними умовами. Промислове виробництво на той час тільки розвивалося, і необхідну ро- бочу силу поповнювали, насамперед, за раху- нок російських жителів Уральського регіону (рекрутів і приписних селян), а також місце- вого населення удмуртських сіл. Тому осо- бливістю етнічної історії Іжевського заводу, заснованого 1760 р., є те, що спочатку навколо нього формувалося місто, власне, російське – уже до середини XIX ст. частка російського населення тут складала 95% 3 (зараз – понад 70%). Не дивно, що до певного часу поява в удмуртських землях вихідців із південно- західних земель Російської імперії була, швидше, виключенням з переважаючих етно- демографічних процесів; їхня діяльність не завжди була пов’язана із сільським госпо- дарством. За даними першого офіційного перепису населення дореволюційної Росії 1897 р., у В’ятській губернії зафіксовано проживання 95 «малоросів», зокрема в Гла- Денис Чернієнко У к ра їнськ е н асе ленн я прик а м’я (н а м атері а л а х Удм У р тії ): основні ета пи форм У ва нн я й етнодемографі чні х а ра к теристик и 1414 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009 зовському, Елабузькому, Малмижському, Сарапульському повітах (територія сучасної Удмуртії); 41 особа (25 чоловіків, 16 жінок), майже половина з них – у портовому місті Сарапул на р. Кама та його околицях. Але слід узяти до уваги, що в переписних лис- тах національність визначалася за вірос- повіданням та мовою, і вихідців з України, врахованих як «православних», могло бути насправді більше. Ще в середині XVIII ст. в удмуртських землях вів активну місіонерську й просвіт- ницьку діяльність ієромонах Василь (Ве- ніамін) Пуцек-Григорович – уродженець Полтавської губернії, випускник Київської духовної академії, що згодом став Казан- ським митрополитом. У 1741–1744 рр. він здійснив ряд поїздок в удмуртське село Де- беси, де викладав у школі, благословив ство- рення першої граматики удмуртської мови, брав активну участь у хрещенні удмуртів. Назавжди залишиться пов’язаним з Удмур- тією ім’я В. Короленка – письменника, пу- бліциста та суспільно-політичного діяча. Упродовж кількох місяців 1879 р. він був на засланні в м. Глазов, а в 1895–1896 рр., як захисник, узяв найактивнішу участь у судо- вому процесі над групою селян-удмуртів, що були несправедливо звинувачені в людських жертвоприношеннях язичницьким богам. В. Короленко своїми статтями привернув до цієї справи увагу громадськості, провідних адвокатів, сам виступав на судових справах і добився виправдувального вироку. Історію дореволюційного Іжевська пе- реплетено із життям ще декількох відомих людей, які були безпосередньо пов’язані з Україною. З-поміж них можна назвати Г. Рос- нянського – кадрового офіцера із солдат- ської сім’ї Харківської губернії, від 1856 по 1871 р. – завідуючого т. зв. «ланкастерською» школою рушничної майстерності; М. Ярошен- ка – художника, живописця-«передвижника», офіцера-артилериста, Чернігівського дворя- нина, якого “прикомандирували” до заводу і який бував тут з інспекціями в 1883–1884 рр. Але найпомітнішою постаттю того часу був А. Дубницький – потомственний дворянин із Херсонської губернії, генерал-майор, учений- інженер, винахідник сортів швидкорізальної сталі, автор декількох наукових праць та один із кращих фахівців зброярської справи і мета- лургії в Росії. На Іжевському заводі він від 1889 по 1916 рр. обіймав різні високі посади до начальника всіх Камських заводів, зробив ряд важливих винаходів. Разом із групою іжев- ських металургів і майстрів А. Дубницького нагороджено Бронзовою медаллю за участь у Паризькій всесвітній виставці 1900 р. До кінця 1920-х рр. чисельність україн- ського населення у В’ятському краї, до скла- ду якої входила й Вотська автономна область (ВАО), дещо збільшилася – до кількох со- тень чоловік. Істотні зміни відбулися тільки в період індустріалізації 1930-х рр., коли на території Удмуртії діяло понад 170 промисло- вих підприємств, із них 90 – нових. Пере- пис 1939 р. засвідчив, що в Удмуртії було вже 5760 українців (0,47 %), проте більшість, як і раніше – сільське населення (60 %). При- плив робочої сили з інших регіонів країни, у тому числі й України, пов’язаний, з одного боку, зі стрімким розвитком промисловості (об’єми виробництва зросли більш ніж утри- чі, наприклад, 16% усіх токарних верстатів СРСР вироблялося в Іжевську), і відчутним браком кваліфікованих робітників – із друго- го (після подій Громадянської війни залиши- лося не більш як 30% кадрів) 4 . Помітну роль у зміцненні зв’язків Прикам’я й України зіграли Велика Вітчиз- няна війна і процеси масової евакуації. Пер- ші ешелони з прифронтових областей і рес- публік почали прибувати до Удмуртії вже в червні-серпні 1941 р., зокрема ешелони з жителями багатьох міст і областей України, які приїжджали як приватно, так і в складі установ і підприємств. В Іжевську й Воткін- ську розміщувалися підприємства переваж- но військового профілю. Одним із перших і найбільших був київський завод «Арсенал» (1100 чоловік у 36 ешелонах); перевезення 1515 Етнос. Культура. Релігія.Етнос. Культура. Релігія. людей і устаткування продовжувалося пів- тора місяця, і завод було евакуйовано майже повністю. Географія і структура розміщення була такою: Іжевськ – завод «Главстрой- механізація» (Дніпропетровськ), молочний комбінат (Одеса), швацька фабрика (Ме- літополь), завод підйомно-транспортного устаткування (Харків), ланцюговий шарнірно-роликовий цех велосипедного за- воду (Харків); Воткінськ – завод «Арсе- нал» (Київ); Сарапул – шкіряний завод № 4 (Васильків, Київська обл.), спирто- вий завод ім. Артема (Скороходове, Хар- ківська обл.), меблева фабрика (Прилуки, Чернігівська обл.), взуттєва фабрика № 5 (Харків), цукровий завод (Кегичівка, Хар- ківська обл.); Глазов – хімічний завод (Ро- модан, Полтавська обл.), склозавод «Про- летар» (Ворошиловград), Будильський спиртовий завод (Харківська обл.); зага- лом – 14 підприємств із 34-х евакуйованих на територію Удмуртії 5 . Основні потоки переселенців проходили через вузлові залізничні станції – міста чи великі селища, де й осідала частина приїж- джих (частка українців на деяких великих заводах Іжевська складала понад 4%). Значна кількість евакуйованих після звіль- нення СРСР від окупації повернулася назад, однак частина їх залишилася жити й працю- вати в Удмуртії на промислових об’єктах, що підлягали модернізації (Іжевський і Сара- пульський радіозаводи, Іжевський електро- механічний завод, Чепецький механічний завод, завод «Редуктор», підшипниковий завод і т. д.); сюди на трудову мобілізацію прибувала і нова робоча сила. Таким чи- ном, у післявоєнний період (друга половина 1940-х – 1950-ті рр.) чисельність українців зросла до 7521 особи, або 0,56% населення (перепис 1959 р.). Саме в післявоєнний пе- ріод, незважаючи на більш активне розсе- лення українців в адміністративних районах республіки (Увінському, Ігринському, Бале- зинському, Камбарському, Кизнерському), суттєво і на тривалу перспективу змінилося співвідношення кількості сільського й місь- кого населення (з 1959 р. по 2000-ті рр. частка останнього становила 84–88%). Наймогутніші хвилі міграції на При- ураллі припали на 1960–1980-ті рр.: за три десятиліття чисельність українців збільши- лася майже вдвічі (1970 – 10267 (0,72%), 1979 – 11149 (0,74%), 1989 – 14167 (0,88%). У цей час складалася промислова спеціалізація Удмуртії – машинобудування й металообробка (43 профільні заводи, що діяли до 1991 р.), і орієнтація на військово- промисловий комплекс (70% підприємств). Саме тоді були введені в експлуатацію і швид- ко розвивалися великі заводи «Буммаш», «Нафтомаш», «Іжмаш» і багато інших – по- трібно було залучати не лише робітників, але й висококваліфіковані інженерно-технічні кадри. До Удмуртії за системою розподілу доправили випускників вузів, представників суміжних підприємств з України та облас- тей РРФСР, які згодом обійняли провідні керівні посади на ключових виробництвах (наприклад, А. Грабко – начальник урано- вого цеху Чепецького механічного заводу, П. Кишкан – директор Іжевської меблевої фабрики, Л. Кузьменко – заступник голов- ного інженера Іжевського механічного заво- ду, М. Малашенко – інженер-конструктор Воткінського машинобудівного заводу, М. Погребняк – генеральний директор «Удмуртгеології», І. Романенко і А. Полу- смак – директори Сарапульського радіо- заводу, І. Стиценко – директор Іжевського мотозаводу тощо). Значний внесок зробили вихідці з Укра- їни в організацію та розвиток науки й осві- ти Удмуртії. У становленні наукових шкіл вищих учбових закладів Іжевська важливу роль зіграли, зокрема, доктори наук, про- фесори В. Добровольський (Іжевський ме- ханічний інститут), В. Овсієнко (Удмурт- ський державний університет), І. Покрас (Іжевський механічний інститут), І. Русяк (Іжевський механічний інститут), Р. Трі- коз, В. Ковріго (ректор Іжевської державної 1616 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009 сільськогосподарської академії), Б. Шуль- га (ректор Удмуртського державного уні- верситету) та інші. В Іжевську пам’ятають майстерність акторів драматичного театру А. Глотко, Г. Любченко (1960–1970-ті рр.), помітний слід у культурі й мистецтві зали- шила творчість художників В. Любарца, В. Окуня (представники т. зв. «харківської школи»). Від 1993 р. архієпископом Іжев- ським і Удмуртським є владика Микола (світське ім’я – М. Шкрумко, уродженець Хмельницької області). Отже, українці Удмуртії як національна меншина («мала етнічна група») входять до складу основних елементів етнічної структури Камсько-В’ятського регіону з кінця XIX ст., збільшивши свою чисельність у другій поло- вині XX ст. більш ніж удвічі. На сьогодні, за даними останнього Всеросійського перепису 2002 р., українці в Удмуртії становлять 0,73% населення (11 тис. 527 чол.). Це – четвертий за чисельністю етнос після росіян, удмуртів і татар, з-поміж них усі володіють російською мовою і 44,6% – українською. Відмінністю українського населення є те, що це переважно міське населення (84%; із них дві третини про- живають в Іжевську, а найвища питома вага – у м. Глазов на півночі республіки – 1,13%) середнього віку (42,3 роки) із високим рівнем освіти (понад 99%), що веде активну трудову діяльність (83%). Українці Удмуртії – зде- більшого технічна, творча і наукова інтеліген- ція, службовці, підприємці, які значною мірою залучені до активних процесів урбанізації та модернізації і вносять помітний вклад у роз- виток промислового, наукового й культурного потенціалу республіки і загалом Приураль- ського регіону. Стосовно класифікації діаспори їх можна віднести до третьої групи – міське, дисперсне населення зі слабкими внутрішніми етнокультурними зв’язками. Водночас як самобутній і традиційно гли- боко інтегрований у російський культурно- історичний простір народ українці перебувають під сильним впливом асиміляційних процесів (русифікації). Так, у порівнянні з 1989 р. від- булося скорочення чисельності українців в Удмуртії як в абсолютному вираженні (з 14167 чол. до 11527), так і у відносному (з 0,88% до 0,73%), і цей процес триває. За темпами ско- рочення чисельності при порівнянні даних пе- реписів 1989 р. і 2002 р. українці в Удмуртії посідають друге (!) місце. Рік Регіон 1989 2002 Зміни за 13 років чис-ть % нас. в о л . у к р . мов.1 чис-ть % нас. вол. укр. мов. чис-ть % нас. в о л . у к р . мов. Башкирія 74990 1,9 49,8 55249 1,3 35 -19741 73,7 -14,8 Пермський край 45711 1,5 61,4 25948 0,92 47 -19763 56,8 -14,4 Татарстан 32822 0,9 60,9 24016 0,63 52 -8806 73,2 -8,9 Кіровська обл. 18885 1,1 72,5 11399 0,75 59 -7486 60,4 -13,5 Удмуртія 14167 0,88 59,3 11527 0,73 44 -2640 81,4 -15,3 Росія 4362872 2,96 58,5 2942961 2,02 43 -1419911 67,4 -15,5 Зміни чисельності деяких народів Удмуртської республіки: 1717 Етнос. Культура. Релігія.Етнос. Культура. Релігія. Скорочення чисельності українців у 1990–2000-тих рр. пов’язано не з від’їздом населення на «історичну батьківщину», а передусім із розмиванням етнічної само- свідомості, втратою етнічності. Основними чинниками асиміляції є: 1) домінуюча частка російського населення (70%) і провідна роль російської мови в суспільному житті; 2) висо- кий рівень урбанізації (70%); 3) поліетнічне середовище (понад 120 народів, що прожива- ють у республіці); як наслідок, відсутні моти- ви і стимули для збереження етномовних тра- дицій. Окрім того, у регіоні вкрай незначною є зовнішня трудова міграція: за переписом 2002 р., в Удмуртії проживали і працювали 402 громадянина України. Українську мову сьогодні можна почути лише поміж тими, хто приїхав безпосередньо з України за ра- дянських часів. Спостерігаємо очевидну тен- денцію – люди старшого віку як основні носії мови природно відходять, середнє покоління схильне протягом життя змінити думку про свою національну приналежність, а молодь, втрачаючи сімейні традиції, звичаї, мову та зв’язки з «предківщиною» уже наперед іден- тифікує себе як росіян. Наступний Всеросій- ський перепис 2010 р., можливо, підтвердить цю сумну закономірність. Варто зазначити, що ці процеси не є типові лише для Удмуртії, але помітні також на ма- теріалах порівняльного аналізу двох останніх переписів на суміжних територіях у межах Урало-Поволзького регіону: Показники Народ 1989 р. 2002 р. Зміни за 13 років кількість чол. % кількість чол. % кількість чол. % Німці 2 588 0,16 1 735 0,11 -853 67,04 (-32,96) Українці 14 167 0,88 11 527 0,73 -2 640 81,36 (-18,64) Башкири 5 217 0,32 4 320 0,27 -897 82,8 (-17,2) Білоруси 3 847 0,24 3 308 0,21 -539 85,98 (-14,02) Удмурти 496 522 30,9 460 582 29,3 -35 940 92,76 (-7,24) Росіяни 945 216 58,9 944 108 60,1 -1 108 99,88 (-0,12) Усе населення 1 605 663 100,0 1 570 316 100,0 -35 347 93,87 (-6,13) Привертає увагу те, що мовна асиміляція проходить майже однаковими темпами в різних суб’єктах Федерації (13–15%, що узгоджується із середнім по країні показником), але динаміка скорочення чисельності українців у національ- них республіках є суттєво нижча, ніж загалом у Росії і в «звичайних» областях із більшою част- кою російського населення, де процеси русифі- кації значно інтенсивніші. Ця закономірність ще потребує вивчення й пояснення, але, мабуть, не останнім чином її можна пов’язувати з фор- муванням у національних республіках системи підвищеної уваги влади і громадської свідомос- ті до «національного питання», що перебуває у фокусі соціальної, освітньої, культурної політи- ки та діяльності ЗМІ. За цих умов питання етнічної самосвідомості, підтримки, збереження й розвитку національної культури є найактуальнішими. Намагання їх розв’язати спричинили останнім часом активіза- цію українського руху в Удмуртії. У 2004 р. муні- ципальна (від 2001 р.) культурно-просвітницька організація, створена ініціативною групою ви- хідців з України з метою задоволення своїх етно- 1818 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009 культурних потреб, отримала новий статус – Ре- гіональної громадянської організації Удмуртської республіки «Товариство української культури “Громада”». Відтоді «Громада» як одна з наймо- лодших НКО бере активну участь у суспільному й культурному житті регіону 7 . Філії організації діють в Іжевську та інших містах і районних цен- трах республіки. Статутними завданнями товариства, зокрема, є: сприяння зміцненню міжнаціональної злагоди в регіоні, формування толерантної свідомості, пова- га до історико-культурних традицій українського й інших народів, створення умов для задоволення національно-культурних потреб українців, ство- рення позитивного образу України в населення республіки. У 2004–2009 рр. організація «Гро- мада» провела понад 50 заходів: фестивалі укра- їнської культури, літературно-музичні вечори, на- родні й календарні свята, свята національної кухні, тематичні виставки, концерти, публічні лекції, те- атралізовані дійства й спектаклі, участь у міських та республіканських творчих конкурсах і проек- тах, триває співпраця з українськими громадами із сусідніх регіонів Росії (наприклад Татарстану). Наразі реалізується програма «Збереження й розвиток української культури в Удмуртській рес- публіці» з метою створення комплексної мережі інформаційних, культурних і науково-освітніх ре- сурсів. Серед перспективних напрямів у рамках цієї програми можна назвати: комплектування українського фонду на базі однієї з муніципальних бібліотек, організація недільної школи, оформлен- ня постійної виставки з української історії і куль- тури Удмуртії та Прикам’я, проведення науково- просвітницьких заходів. З-поміж проблем, з якими стикається укра- їнська громада у своїй практиці, – відсутність на цей час усталених зв’язків (не споріднених, а організаційних) із співвітчизниками в Украї- ні, недостатня фінансова база, слабкий розвиток молодіжного руху, брак літератури, методичних і наочних матеріалів. Оцінюючи загалом ситуацію, можна зазначити, що національний рух українців не отримав наразі суспільного резонансу, відно- ситься до «другого ешелону» етнічної мобілізації в Удмуртській республіці 8 . Однак, перебуваючи на стадії становлення, за час свого існування ор- ганізація «Громада» накопичила деякий досвід зі збереження етнічності українського населення республіки і на сьогодні є окремим соціокультур- ним феноменом із належним потенціалом, аби вес- ти діалог зі всіма зацікавленими сторонами. 1 Мироненко В. О некоторых проблемах современ- ной российской украинистики // http://www. day.kiev.ua/203787 2 Див. наприклад: Аргудяева Ю. Крестьянская се- мья украинцев в Приморье (80-е гг. ХIХ – на- чало ХХ в.). – М., 1993; Бабенко В. Украинцы Башкирской АССР. – Уфа, 1992; Северьянова А. Заселение Нижнего Поволжья украинцами // Историко-краеведческие записки. – Волгоград, 1974; Чижикова А. Кубанские станицы. – М., 1976; Чижикова Л. Русско-украинское погра- ничье: история и судьбы традиционно-бытовой культуры. – М., 1988; Шпорт А. Хозяйство и традиционно-бытовая культура украинских переселенцев в Западной Сибири. – М., 1987. 3 Васина Т. Камские заводы: население, культура, быт (конец ХVІІІ – первая половина ХІХ в.). – Ижевск, 2006. – С. 92. 4 Индустриализация // Удмуртская Республика: Энциклопедия. – Ижевск, 2000. – С. 372. 5 Удмуртия в период Великой Отечественной войны. – Ижевск, 1996. – С. 30–59. 6 У перепису 1989 р. враховано володіння рідною мовою й мовою своєї національності як другою (нерідною). У перепису 2002 р. в переважній більшості суб’єктів РФ питання про рідну мову було виключено. 7 Черниенко Д. Деятельность РОО УР «Общество укра- инской культуры “Громада”» как механизм формиро- вания межэтнической толерантности // Этничность и власть: Материалы VI Международного семинара. Ялта, Алупка, 14–16 мая 2007 г. / Под ред. Т. Сенюш- киной. – Симферополь, 2008. – С. 155–157. 8 Смирнова С. Феномен Удмуртии. Этнополити- ческое развитие в контексте постсоветских трансформаций. – М.; Ижевск, 2002. – С. 216. In this article the author strives for the diachronic observation of the formation, specifically, the Ukrainian studies in the Russian Prykamye (Udmurtia) in reference to the general stages and the ethnodemographic characteristics of the Ukrainian population in Udmurtia.

Українське населення Прикам’я (на матеріалах Удмуртії): основні етапи формування й етнодемографічні характеристики

Репозитарії

Схожі ресурси