Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся

In the article the ancient Ukrainian customs and rites of the Autumnal calendar holidays on the Rivne Polissia are analysed (the collected materials are mainly empirical).

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Стішова, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Розвідки і матеріали
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20366
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся / Н. Стішова // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 67-74. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20366
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-203662011-05-28T12:03:15Z Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся Стішова, Н. Розвідки і матеріали In the article the ancient Ukrainian customs and rites of the Autumnal calendar holidays on the Rivne Polissia are analysed (the collected materials are mainly empirical). 2009 Article Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся / Н. Стішова // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 67-74. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20366 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали
spellingShingle	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали Стішова, Н. Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся Народна творчість та етнографія
description	In the article the ancient Ukrainian customs and rites of the Autumnal calendar holidays on the Rivne Polissia are analysed (the collected materials are mainly empirical).
format	Article
author	Стішова, Н.
author_facet	Стішова, Н.
author_sort	Стішова, Н.
title	Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся
title_short	Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся
title_full	Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся
title_fullStr	Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся
title_full_unstemmed	Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся
title_sort	традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу рівненського полісся
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Розвідки і матеріали
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20366
citation_txt	Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся / Н. Стішова // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 67-74. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT stíšovan tradicíjnazvičaêvoobrâdovakulʹturakalendarnihsvâtosínnʹogociklurívnensʹkogopolíssâ
first_indexed	2025-07-02T20:58:24Z
last_indexed	2025-07-02T20:58:24Z
_version_	1836570278371524608
fulltext	6767 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали Етнографічний регіон Рівненського Поліс- ся вже півтора століття привертає увагу фоль- клористів, етнологів, етнолінгвістів, антропо- логів, археологів та ін. Цей самобутній ареал із максимально збереженими багатовіковими надбаннями народної культури, зокрема ка- лендарної традиційно-звичаєвої обрядовості, зацікавлював науковців і поціновувачів народ- ної творчості та української минувшини. Упродовж ХІХ – на початку ХХ ст. Рівнен- щину досліджували як українські, так і зарубіж- ні вчені. Серед них – З. Доленга-Ходаковський, який започаткував новий на той час напрямок комплексного вивчення традиційної народної культури. О. Кольберг 1 у своїх дослідженнях про- довжив справу попередника. Вагомий внесок у вивчення цього аспекту здійснила Етнографічно- статистична експедиція Південно-Західного відділу Імператорського Російського Геогра- фічного товариства, очолювана одним із видат- них українських етнографів – П. Чубинським. Здебільшого він зібрав та зініціював публіка- цію фундаментальних «Трудов этнографическо- статистической экспедиции в Западно-Русский край» у семи томах. Зокрема, у третьому томі цього видання («Календар народних звичаїв та обрядів із відповідними піснями») викладено систематизований П. Чубинським матеріал щодо народного річного календаря українців, де він згрупував численні обряди та варіанти приуро- чених до них пісень, звичаїв та повір’їв, описи побутового й господарського життя, релігійні обрядодії, метеорологічні спостереження та по- годні прикмети. Варто зазначити й «Народний календар із Овруччини 50-х рр. ХІХ ст. у запи- сі М. Пйотровського», у якому детально описа- но життя народу впродовж року. Значну науко- ву роботу з дослідження українського етносу в тодішній Волинській губернії проводив В. Ан- тонович спільно з Хв. Вовком. Результати спо- стережень та аналітичне їх осмислення згодом увійшли до ґрунтовного й узагальнювального дослідження Хв. Вовка «Український народ в його минулому і сучасному». До цінних етно- графічних джерел ХІХ ст. варто віднести «Ма- теріали до україсько-руської етнології», у ХV томі яких опубліковано дослідження В. Дома- ницького «Народний календар у Ровенському повіті Волинської губернії», що охоплює весь річний цикл. Важливе місце у вивченні календарної звичаєво-обрядової культури належить матері- алам заснованого у 1896 р. першого регіональ- ного музею Волині (с. Городок на Рівненщині), що їх зібрали В. Мошков і Л. Фельдман. Від другої половини ХІХ – початку ХХ ст. ширші аспекти наукових праць із календар- ної обрядовості знаходимо в М. Довнар- Запольського («Сборник этнографических ма- териалов, собранных М. Довнар-Запольским»), Б. Грінченка («Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседней с ней губерниях»), В. Кравченка («З побуту й об- рядів північно-західної України»), Д. Зеленіна («Східнослов’янські хліборобські обряди качан- ня й перекидання по землі»), М. Грушевського («Історія української літератури») та ін. Згодом Поліссям зацікавилися вчені Інституту дослі- дів Волині. Надруковано зарубіжні монографії Л. Нідерле («Славянские древности»), В. Проп- па («Русские аграрные праздники»), Б. Рибакова («Язычество древних славян»), І. Огієнка («До- християнські вірування українського народу»), С. Килимника («Український рік у народних звичаях в історичному освітленні»), О. Воропая («Звичаї нашого народу»)та ін. Окрім народних звичаїв та обрядів зафік- совано й зразки календарних пісень, зібра- Наталя Стішова тра диЦійн а зви ч аЄво-оБря дова к Ульт У ра к а лен д а рни х свят осіннього Цик л У рівненського полісся 6868 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009 них під час спільної експедиції Ф. Колесси і К. Мошинського на українсько-білоруському порубіжжі. Після опрацювання цей фольклор- ний матеріал увійшов до збірника «Музичний фольклор з Полісся у записах Ф. Колесси та К. Мошинського». Упродовж останніх десятиліть історико- етнографічний регіон Полісся активно обсте- жували, вивчали його матеріальну культуру, метеорологію, народну медицину, родинну й календарну обрядовість та здійснювали фоль- клорні записи. Такі дослідження й наукові осмислення звичаєво-обрядової культури ре- гіону належать відомим сучасним ученим: Г. Бондаренко, О. Боряк, Н. Гаврилюк, Ю. Климцю, Н. Ковальчук, О. Курочкіну, Л. Минько, Г. Скрипник, С. Шевчуку та ін. Ареальні студії етнокультури Рівненщини в загальнослов’янському контексті здійснювали і російські науковці – С. Толста, Л. Вино- градова, Т. Агапкіна та ін. Однак, попри за- цікавленість народною культурою поліщуків упродовж багатьох десятиліть та активізацію останнім часом науково-експедиційної роботи, Рівненське Полісся залишається найменш ви- вчене щодо питань календарно-звичаєвої об- рядовості, зокрема осіннього циклу, який поки що є чи не найбільша прогалина серед свят річного циклу. Рівненське Полісся і надалі активно до- сліджують учені-етнологи й фольклорис- ти України. За останні роки в зазначеному регіоні працювали етнографічні експедиції, до складу яких входили науковці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етно- логії ім. М. Рильського НАН України. Їхнім головним завданням було зібрати й дослідити етнографічний матеріал, а також вивчити й проаналізувати ступінь збереженості народної традиційної культури на зазначеній території. Під час останніх експедицій з-поміж багатьох аспектів етнокультури зафіксовано досить ці- кавий фольклорно-етнографічний матеріал із календарної, весільної та родинно-побутової обрядовості, а також здійснено фольклорні записи в різних селах, серед яких: Ремчиці (Сарненський р-н), Бережниця (Дубровиць- кий р-н), Острівськ (Зарічненський р-н) і Го- родець (Володимирецький р-н). Опитування провадили серед респондентів різного віку, і позитивним є те, що людність Рівненсько- го Полісся пам’ятає свої прадавні традиції та звичаї, намагається дотримуватися обрядів, співає багато пісень (календарно-обрядових, весільних, ліричних та патріотичних), а також колядок, щедрівок тощо. Досліджуючи календарну обрядовість Рів- ненщини, ми зосередили увагу на звичаєво- обрядовій традиції саме осіннього циклу. У цьому регіоні, як і в усій Україні, особливого значення селяни надають жнивам, храмовим святам, поминанню померлих. Неабияке місце в духовному житті людей (переважно молоді) також посідає розважально-ігрова традиція. До- слідники спостерігають і виразну пов’язаність осіннього циклу з весільною порою. Перш ніж перейти до висвітлення матеріалу, слід відзначити відсутність чіткого розмежуван- ня сезонних циклів у народному календарі, що зумовлено, очевидно, багатовіковим нашару- ванням способів відліку, пов’язаних із комбіно- ваними формами господарювання, орієнтацією на астрономічні явища, заміною синодичного єгипетського календаря, орієнтованого на при- родну циклічність та календарні стилі лічби (юліанський, а пізніше – григоріанський). В етнографічній науці щодо визначення се- зонних меж існує низка гіпотез, які стосуються первинного поділу року на сезони. Більшість дослідників виділяє два головні сезони – літо й зиму, перехід між якими відбувався під час зимового й літнього сонцестояння. Таких поглядів дотримуються Я. Грімм, Г. Крек, А. Афанасьєв (який, наприклад, зазначає у своїх дослідженнях, що осінь – це початок зими, а весна – перехід до літа) � і С. Токарев. Сучасний дослідник первісної міфології В. Да- видюк � вирізняє два сезони в мисливців мезо- літу й скотарів неоліту. Дослідник слов’янської міфології М. Костомаров дотримується іншої гіпотези, поділяючи рік на три сезони – весну, літо та зиму. Осінь, на думку вченого, варто 6969 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали поділити на дві частини: перша – продовжує літо, друга – починає зиму. В. Давидюк до- тримується гіпотези про триступеневий поділ року як такий, що виник у досолярний період і пов’язаний із трьома стадіями розвитку: наро- дженням, розквітом і відмиранням 1. Наприкінці доби язичницьких культів дослідники виділяють чотири пори року, пов’язуючи їх із відповідною кількістю фаз Сонця. Таку гіпотезу розвивають Л. Нідер- ле, В. Давидюк, Б. Рибаков, С. Токарев та ін. «Сонце – природнє мірило і часу дня, і сезону, і річного циклу, – слушно зауважує дослідник слов’янського світогляду М. Попович. – По- рівняно з іншими світилами, воно, безсумнів- но, універсальне як міра». За результатами дослідження встановлено, що переважна більшість людності Рівненщи- ни вважає початком осені свято Спаса (Пре- ображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – 19 серпня). Хоча подекуди, за да- ними С. Толстої, осінній цикл веде відлік від Успіння до початку Пилипівського посту. Під- твердження цьому знаходимо в наукових пра- цях К. Кутельмаха: «Перехід до осені і сьогодні не обходиться без свят Успіння Богородиці та Спаса у поєднанні з обжинковими звичаями та обрядами». Проте на досліджуваній території можна натрапити й на інші думки щодо почат- ку осіннього циклу. Так, у с. Острівськ зі слів респондентів фіксуємо перехідний період, що починався святом Іллі або Ллі (Пророка Іллі – 2 серпня); у народі кажуть: «Прийде Ілля – наробить гнилля» (частішають дощі, день коротшає, холоднішають вечори та ночі) – це поширено по всій Україні. Відтоді заборонялося купатися у водоймах, «бо диявол починає жити у воді». Зі спостережень П. Чубинського: «До Іллі хмари ходять за вітром, а після – проти ві- тру»; «Після Іллі перестають кусатися комарі»; «Рої бджіл, які вилетіли після Іллі, ненадійні». Межею між сезонами на Рівненщині вважали також свято Петра і Павла (Верховних апос- толів Петра і Павла – 12 липня), тому гово- рять: «По Петрі і по теплі» (відбуваються перші кліматичні зміни в природі; починають збирати городину), або ще: «Прийшов Петро – одорвав листок, прийшов Ілля – одорвав вже два, а Спас – бери рукавиці при запас». Завер- шується осінній цикл Введенням (Введення в храм Пресвятої Богородиці – 4 грудня). Окрім зазначених свят, на Рівненщині відзначають також Маковея або Першого Спаса (Семи мчч. Маккавеїв – 14 серпня), Сплєння, Першу Пречисту (Успіння Пресвятої Богородиці – 28 серпня), Головосіка [Усічення (Усікновення) голови святого Івана Хрестителя – 11 верес- ня], Семена (Преподобного Семеона Стовпни- ка – 14 вересня – церковне новоліття), Чудо (Чудо Архістратига Михаїла – 19 вересня), Другу Пречисту (Різдво Пресвятої Богоро- диці – 21 вересня, храмування в с. Ремчиці й с. Бережниця), Здвиження або Чосного [Возд- виження Чесного і Животворящого Хреста Господнього) – 27 вересня], Івана Богослова (9 жовтня), Покрову (Покров Пресвятої Бого- родиці – 14 жовтня), Дмитра (Дмитра Солун- ського – 8 листопада), Параскеву П’ятницю (10 листопада), Михайла (Собор Архістратига Михаїла – 21 листопада), Запусти у Пилипів- ський піст (27 листопада), Андрія (Апостола Андрія Первозваного – 13 грудня). Таким чином, за народними уявленнями початок осені пов’язують зі жнивами: «Послє Петра жнива, а се уже буде осень», «На Ллі – новий хліб на столі». Жнивам у літньо-осінній період надавали вагомого значення. Тради- ційно господарські звичаї й обряди жнивного періоду поділяли на три етапи: зажинки, жни- ва та обжинки. Звичай зажинання посідав не останнє місце серед обрядовості жнивного періоду, важлива умова якого – розпочинати роботу в чистому одязі 2. Ритуальна чистота оселі та вбрання женців – явища, притаманні українській жнивній традиції. Сприятливими для початку роботи вважали перші сім днів новолуння. У зажинковий день, виходячи з хати, молилися Богу, щоб Господь послав їм здоров’я, сил, а також хорошої пого- ди. Селяни намагалися дотримуватися тради- цій і звичаїв, оскільки вважали: «як збираєш врожай, таким він і буде», тому повсюдно па- 7070 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009 нували святковість та урочистість акту зажи- нання. З осудом ставилися до тих, хто не до- тримувався усталених традицій. До прикладу, С. Килимник зафіксував на Вінниччині най- вірогіднішу й найцікавішу мотивацію цього звичаю в зажинковій легенді, за якою жінку із с. Зарванці було покарано, бо вона знехтувала традиційними зажинковими звичаями, зокре- ма, вийшла зажинати ниву в буденному одязі 3. Обов’язковим предметним символом під час зажинків був хліб (бохон), який клали в полі на «настульник». Словесними ж формулами слугували як традиційно-церковні (найбільш поширена – «Отче наш»), так і різноманітні народні молитви-промовляння: «Господи, при- ступай і помагай» тощо. Після чого зажинали перший сніп, а щоб жнива завершилися добре, то розпочинати їх мусила моторна в роботі гос- подиня. Працювати у свята та присвятки, які при- падають на період жнив, заборонялося – їх називали «громові дні». До таких, зокрема, належали: «Ганни», «Паликопи» («Палія», «Пантєлєй» – Великомученика цілителя Пантелеймона), «Іллі» та ін. Робота на полі в такі дні віщувала небезпеку: блискавка могла спалити копи збіжжя («Як Ганна нажне, По- лукупель спалить»). На Поліссі найбільш по- ширеною формою праці була толока. Як першому, так і останньому снопу по- ліщуки надавали особливого значення і наді- ляли його магічною силою. Після завершення жнив у кінці поля залишали жмут недожину (давній звичай, поширений серед усіх східних слов’ян), який ретельно виполювали, і клали туди шматочок хліба, щоб жито було чисте й врожайне, а вершечок зв’язували рожевою або червоною стрічкою. У народі казали: «Бороду зав’язали». Навколо Спасової бороди, за сон- цем, пританцьовували з прискоками та при- співками: «Потанцюю від дича, нехай жито родича, нехай жито і пшениця, і всякая паш- ниця» 4 (повторювали тричі). За уявленнями поліщуків, залишений недожин на ниві – це своєрідне жертвопринесення божеству родю- чості, тобто піклування про майбутній урожай; це дар померлим, від якого, за їхніми переко- наннями, залежить добробут та благополуччя живих. Підтвердженням цьому є дослідження К. Кутельмаха, у якому зафіксовано, що аграр- ні обрядодійства на початковому та завер- шальному етапах жнив [обжинки чи зажинки (дожинки)] містять поминальні мотиви. Такої ж думки, зокрема, тлумачення цього звичаю як офіри польовим духам хліба, дотримуються Д. Фрезер 5 і Д. Зеленін 6. На Рівненському Поліссі зафіксовано та- кож звичай, що на «Спаса» освячували зрізане з «бороди» колосся і зберігали його до весни, а зерна із зажинкового снопа використовували при першому засіві. Однак із плином часу традиційні елементи жнивної обрядовості поволі відмирали. Цікавий жнивний обряд, на зразок «чі- пляння колодки», зафіксовано в с. Острівськ Зарічненського району. У ньому одночасно присутні дві обрядодії – привітання (жниця- ми) і відкуплення (перехожими): «Ото як жне- мо, – згадує Марія Шиманська, – виглядає- мо, хто йде; якщо такий грошовитий, то треба його опаразати та й викуп вимагати. Візьмемо жита та скрунемо перевесло. А коли вже йде такий, що може чимось пригостити (цукерки, гроші), то біжимо з поля і опоразуємо. Поздо- ровляємо його з жнивами, із новим хлібом, да шоб за рік дождав, да шоб здоров’я було, та шоб дожали. Тоді ті вже дякують, та й приго- щають. А особенно, коли пани були, то дівчата вже чекали, щоб їхав із Тіховіра пан. То за- крутять перевесло втроє, перехрестять дорогу, і коли їхав, то теє перевесло на дорозі ложили і пана зупиняли. То вун стане, а дівчата його та її (дружину) тим перевеслом обережуть – поздоровляють» 7. Цей обряд виконували під час жнив, хоча традиційно виготовлення він- ка (перевесла) було знаком про закінчення жнив (обжинок), що відбувалося водночас із зав’язуванням «бороди», і це добре відомо в українській дожинковій обрядовості. Усе дій- ство супроводжувалося виконанням обжин- кових пісень, основна тема яких – величання господаря та його сім’ї, оспівування радості з 7171 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали приводу закінчення збору врожаю, а наоста- нок повсюдно готували спільну трапезу. Календарна обрядовість осіннього циклу – найбагатша на храмові свята (їх ще називають «заложення», або «кармаш»), які здебільшого мають характер канонічних церковних обрядів. Цього дня звідусіль до села з’їжджається багато люду. Учасникам експедиції довелося спостеріга- ти святкування Другої Пречистої в с. Ремчиці. Господині готуються до цієї події заздалегідь: «Ще й за місяць жінки все тіпають, витрушу- ють, вибивають коври, мажуть, печуть, аж за кілометр чути, що люди готуються до свята, а чоловіки рубають дрова, запасають корм для худоби та прибирають подвір’я» 8. Активно готу- ються до свята і в церкві, а напередодні правлять вечірню службу Божу – Передсвято. У храмовий день, дотримуючись давньої традиції, усі йдуть до церкви, щоби помолитися й попросити в Богородиці здоров’я, благополуч- чя, добробуту та заступництва від усякого зла. Односельці, зустрічаючись, вітаються: «Сла- ва Богу!» – «Навіки слава!» – «З празнич- ком!» – «З Вами здоровенькими!» (поцілу- ються) – «Дай Боже за рок дождать!» – «Дай Боже!» По завершенні святкової богослужби в церкві віруючі виходять на хресний хід. Ви- носять корогви, велику ікону Пресвятої Бого- родиці, що її несуть дівчата понад людьми, які стоять навколішки: «…ідуть хресним ходом, коругви тиї несуть, а дивчатка маленькі такі попереду з букетиками […] носять велику- велику ікону (чотири дівчини), і під тиєю іконою проходили, щоб Матір Божа покрила від усякого зла, од всякого горя. То всі люди вкруговую церкви стояли на колєнцах, а над ними проносили ікону. І всі тако одне за дру- гим на колєнцах стояли. То в нашому селі ні- яких бід не було…» 9. І православний люд у пісенному супроводі церковного хору тричі об- ходить церкву. За другим колом – поминають померлих. Ушанування предків є невід’ємним атрибутом храмового свята по всій Україні. На останньому колі процесія чотири рази зупиня- ється для читання Святого Євангелія з водо- святтям. Після хресного ходу старший митро- форний священик виголошує промову-вітання зі святом, а настоятель парафії всіх приїжджих запрошує на святкову трапезу (їжу готують і зносять жителі села). Після церковних церемоній люди розходять- ся: «…Всі йдуть у гості або додому. Молоді то в гості йдуть, діти – до батьків, куми – до кумів. Святкування триває до пізнього вечора. Храму- ємо в селі три дні. Називають ці дні “празники”: ото Великодня – три дні, Тройці – три дні, ото ж і хрестимося три рази» 10. Зі слів респондентки можемо стверджувати, що «храм» у селі прирів- нюють до дванадесятих свят (Різдво, Великдень тощо). Поряд із традиційними святкуваннями «кармашів» існують і певні особливості в їхній обрядовості. Зокрема, у с. Ремчиці ми зафіксува- ли обряд, що відбувався саме напередодні Спаса. У передхрамовий день хлопці виготовляли об- рядові свічки, які освячували на празник. Пані Марія Жук розповідає: «А от на Спаса – то вже кончається літо – то святять яблука, зілля різні і ще інтересне таке. Хлопці йшли до церкви, бо ще тоді хлопці ходили до церкви, і святили свич- ку, що називалася “тройка”. Робили три свички, якось їх складали в одну і святили тую свичку. Ту свичку тримали в хаті, бо вона захищала, коли грім і буревій. Як де пожежа чи що таке, то сви- тять тую свичку. А ще як людина вмирала – то легко вмирати з тою свичкою» 11. Цей акт виго- товлення свічки подібний до аналогічного, який здійснювали на Семена Стовпника (у народній традиції дістав назву «весілля свічки», «женити комина», або «женити каганця», що пов’язано з прадавнім язичницьким обрядом вшанування вогню (Звенигородщина) 12 і Введення (Північ- не Підляшшя). На Рівненщині, як і повсюди в Україні, по- ширена заборона вживати плоди до їхнього освячення на Спаса. Проте найчастіше цьо- го мали дотримуватися жінки. Існувало табу вживати яблука тим матерям, у яких умирали діти, бо, за віруванням, у разі нехтування цією забороною, їхні діти «на тому світі» нібито не отримають цих плодів. Так, пані Настя Мель- ник із с. Ремчиці згадує: «…Бо всі дітки будуть 7272 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009 гратися, їсти, а тим скажуть: “Мати з’їла”». На Спаса освячували також квіти та збіжжя. Квіти зберігали впродовж року і використову- вали для покладання під голову покійникові, а також додавали в купіль для немовляти як оберіг. Польові записи засвідчують поширен- ня згаданих звичаїв від середини минулого століття. Освячений мак використовували для захисту від нечистої сили напередодні річних свят або в разі смерті людини. Освяченим ко- лоссям розпочинали новий посів. Усі без винятку свята мали певні заборони, застереження, із ними пов’язували природні зміни та прогнозування погоди, а отже, і май- бутнього врожаю. Віддавна на Головосіка по- ліщуки, як і загалом українці, дотримувалися суворого посту. Цього дня було заборонено не лише вживати садовину, переважно круглої форми, але й брати її до рук; стинати все кругле і взагалі різати ножем (за повір’ям, може піти кров), а особливо їсти яблука чи груші: «…бо ґулі по тілі будуть вилазити…» 13. Зауважи- мо, що ці звичаї на кінець ХХ ст. виходять з ужитку. На Михайлове Чудо забороняли ви- конувати сільськогосподарські роботи, пере- дусім орати чи сіяти: «…Поїхав один чоловік, да не знав, що то Чудо, та й посіяв жито, а воно так гарно вродило. А потім людям казав: “От бачите, я посіяв жито, а казали не можна, а воно он як вродило. Наступного року знову посію на Чудо”, і, коли посіяв, то нічого не вро- дило. Бо то вун тоді не знав – то Бог простив, а то що знає – то Бог не простить» 14. Засвід- чено багато легенд і переказів щодо покаран- ня грішників у цей день, тому, можливо, люди й склали прислів’я: «Не так бійся Пречистої, як Чуда» 15. Також забороняли поратися коло землі і на Воздвиження (Здвиження), зокре- ма, орати в полі: «…бо часом буває, що і грім може вдарити, і копицю спалить – не можна робить, бо то свято велике» 16. Не дозволяли впродовж тижня сіяти, бо колосся спорожніє. У народі вірили, що це свято віщує замикання землі на зиму. На думку поліщуків, у цей день «…збираються в кубла вужі та гадюки, а по- тім лізуть у землю» 17. Власне, цим і поясню- ють повсюдну заборону на Здвиження ходити до лісу. Існує таке повір’я, що є вирій не лише в птахів, а й у зміїв та вужів: «…вирій, є таке. А вже котрий грешний (вкусив кого), то вже вони до себе його не приймають, вже вун так, як той бузько бідний пропадає» 18. Заборонами на всі жіночі роботи, а осо- бливо на прядіння, вирізнявся день Параскеви П’ятниці 38. Це був і є пісний день. Вважали (і це характерно для всієї України), що хто по- ститься в п’ятницю, той не помре наглою смер- тю. До того ж, саме день Параскеви П’ятниці зафіксовано на досліджуваній території (ХХ ст.) у локальному побутуванні як свято пастухів, якому було властиве традиційне при- готування каші 39. Збереглася й приспівка, що характеризує змістовність згаданого свята: «П’ятьонки, п’ятьонки, да покидайте займан- ки» 40. В давнину заборони, пов’язані з прядін- ням, були характерні практично для всіх свят і присвятків, а особливо п’ятниць напередодні дванадесятих свят. Однак на кінець ХХ ст. фіксуємо їх як призабуті, насамперед через те, що таке жіноче заняття вийшло з ужитку. До Івана Богослова господарі намагалися завершити посівні роботи, що й підтверджує відоме прислів’я: «Хто не посіяв до Івана Бо- гослова, той не вартий доброго слова». Хоча бувало й так, що погодні умови вимагали пізні- шого посіву або селянин не встигав упоратися, тоді казали: «Вже засію, коли вспію, а ярна – померзна» 41. Це свідчить про те, що сіяли і за перших приморозків: «…посій, як замерзне, то все одно наросте…» 42. Однак завершенням посіву вважали свято Покрови, пізніше вже не можна було, бо «Покрова як не покриє листом, то покриє снігом» 43. Отже, у господарів меншає роботи, комори наповнюють хлібом. А щоб завжди була ще- дра осінь і багата земля, хлібороб, за звичаєм, складає подяку родичам-заступникам, усім пращурам, що й із того світу опікуються жи- вими. Саме із цієї давньої традиції вшанування померлих перед зміною пори року, закінчен- ням чи початком важливого трудового процесу постали християнські поминальні звичаї. На 7373 Розвідки і матеріалиРозвідки і матеріали Рівненщині (як і майже повсюдно в Україні) осіннє вшанування померлих календарно поєд- нане зі святом Спаса, днями Великомученика Дмитра та Архістратига Михаїла і має назву «діди». Варто зауважити, що найпоширеніші все ж таки є останні (Дмитрова й Михайлова) суботи. Ці поминальні дні, як правило, відзна- чають у суботу, напередодні свят. На Рівнен- щині традиційно поминальну п’ятницю – «ді- дову п’ятницю» – супроводжували пісною вечерею та присвячували саме дідам, а субота зі скоромним обідом звалася «баби». У ХХ ст. можна простежити поступовий перехід від двох поминальних днів до одного, суботнього, – цим пояснюють відзначення церковних поминаль- них субот. Хоча під час експедиції зафіксовано й інші дні. Пані Галина Надієвець із с. Ост- рівськ зауважила, що вшановують пам’ять по- мерлих перед Михаїлом: у середу – дідам, а в п’ятницю – бабам; а перед Дмитром: у субо- ту зранку – бабам (обов’язково пекли великі млинці), увечері – дідам. Традиційно в ці суботи по церквах здійснюють відправи – панахиди (богослужіння, під час яких поминають померлих). Удома обов’язково запа- люють свічку та готують коливо (шматочки хліба або проскури, засолоджені цукром або медом), яке вживають на початку поминальної вечері, тричі зачерпнувши з миски. За столом залишають міс- це для померлих. У такі дні готували як скоромні, так і пісні страви, а в піст – лише постові: борщ (обов’язково), суп, тушковану капусту, каші (пе- реважно пшоняну), вареники чи налисники. По вечері залишали все на столі, а зранку доставля- ли свіжоспечені млинці, і лише в обід прибирали зі столу. Цього дня було заборонено мести в хаті, різати хліб та голосно розмовляти. Із поминальними «дідами» й «бабами» пов’язано традиційні заборони: шити, снувати кросна, прясти, білити (мазати), прати тощо. А зі святом Дмитра – дівочі ворожіння на долю. Свято Дмитра, як і згадані вище Іллі та Здвиження, несе на собі навантаження стану переходу, межового стану природи. Перехідний етап між осіннім і зимовим ци- клами настає з початком Різдвяного посту («Пилиповкі»). На цей час припадає низка свят та присвятків: «Введення прийде – свят наве- де», – кажуть поліщуки. Подекуди зустрічаємо прогнозування погоди на Введення: «Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави». Тради- ційно на Рівненщині, як і повсюди в Україні, роз- починають учити колядки та готувати зерно на кутю. Серед найпоширеніших обрядодій – «Пи- липовкі» – дівочі ворожіння на долю (заміжжя), що приурочені до «Катерини» (найчастіше – до «Андрія»), добре знані в Україні та докладно висвітлені в етнологічній літературі. На Рівнен- ському Поліссі побутує відома гра «Калита», що календарно пов’язана з днем Андрія і яку най- яскравіше відзначали з усього циклу осінніх свят. Її звичаї та обряди мають стародавній, дохристи- янський характер: угадування майбутньої долі, гадання, ритуальне кусання «калити». У календарній обрядовості осіннього циклу важливе місце посідають молодіжні розваги. До них належать вулиці, вечорниці («вечорки»), до- світки, що супроводжуються розмаїтими піснями (про кохання, працю тощо), іграми («у сліпця», «трепачки»), танцями (полька, краков’як, вальс, «яблучко», «колєчко») і, звичайно ж, музикою (грою на скрипці, баяні, гармошці, барабані, ба- седлі). Починаючи від Семена (14 вересня), завер- шувалися літні «вулиці» і розпочиналися «вечор- ниці». Дівчата в складчину готували вареники, обрядову кашу, а хлопці дбали про розваги. Отже, звичаєво-обрядова культура кален- дарних свят осіннього циклу, який уміщує в собі господарські періоди, поминальні моти- ви, а також розважально-ігрові традиції, за- фіксовані на Рівненському Поліссі, органічно пов’язана із загальноукраїнською культурною цілісністю. Аналізований матеріал – це кра- ще надбання національної культури, яку народ плекав упродовж століть. Однак унаслідок безперервного процесу переосмислення від- булася втрата первинного змісту обрядових явищ, тому необхідно зафіксувати й зберегти національні цінності народної духовності пра- щурів, щоб не втратити їх для прийдешніх по- колінь у контексті як української, так і світової культури. 7474 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009 1 Kolberg O. Dzieła Wszystkie. Białoruś-Polesie. T. 52 / O. Kolberg. – Wroсław–Poznań, 1968. 2 Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. – М., 1865. 3 Токарев С. Об обычаях и обрядах // Атеистичес- кие чтения. – 1988. – № 17. – С. 39. 4 Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк, 1997. – С. 116, 117. 5 Костомаров М. Слов’янська міфологія // Слов’янська міфологія. – К., 1994. – С. 211. 6 Давидюк В. Первісна міфологія... – С. 116. 7 Нидерле Л. Славянские древности / Л. Нидерле; [пер. с чеш. Т. Ковалевой и М. Хазанова]. – М., 1956. 8 Давидюк В. Первісна міфологія... – С. 116, 117. 9 Рыбаков Б. Язычество Древней Руси. – М., 1988. – С. 164. 10 Токарев С. Об обычаях и обрядах. – С. 39. 11 Попович М. Мировоззрение древних славян. – К., 1985. – С. 113–115. 12 Толстая С. Полесский народный календарь. Материалы к этнодиалектическому словарю: К–П // Славянский и балканский фольклор / Духовная культура Полесья на общеславян- ском фоне. – М., 1986. – С. 211. 13 Кутельмах К. Аграрні мотиви в календарній об- рядовості поліщуків // Полісся України: мате- ріали історико-етнографічного дослідження / За ред. С. Павлюка, М. Глушка. – Л., 1995. – Вип. 2. – С. 191–210. 14 Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряжённой Императорским Русским Гео- графическим Обществом, Юго-Западный от- дел. Материалы и исследования, собранные П. П. Чубинским. Т. 3: Народный дневник, изданный под наблюдением дейтвительного члена Н. И. Костомарова. – СПб., 1872. – С. 224. 15 Там само. 16 Ковальчук Н. Календарні звичаї та обряди Рів- ненського Полісся: Локальна специфіка. Транс- формації (ХХ – початок ХХІ століття) / Дисер- тація на здобуття наукового ступеня канд. іст. наук. – К., 2008. – С. 90. 17 Толстая С. Полесский народный календарь... – С. 211. 18 Круть Б. Хліборобська обрядова поезія слов’ян. – К., 1973. – С. 16, 17. 19 Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. – Торонто–Вінніпег, 1957. – Т. 4. Літній цикл. – С. 488, 489. 2 0 Архів автора. Записано від Марії Шиманської, 1929 р. н., с. Острівськ, Зарічненський р-н, Рів- ненська обл. 21 Кутельмах К. Поминальні мотиви в календар- ній обрядовості поліщуків // Полісся України: збірник наукових праць. – Л., 1994. – С. 196. 22 Фрезер Д. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. – М., 1986. 23 Зеленін Д. Східнослов’янські хліборобські обря- ди качання й перекидання по землі // Етногра- фічний вісник. – К., 1927. – Кн. 5. – С. 1–10. 24 Архів автора. Записано від Марії Шиманської, 1929 р. н., с. Острівськ, Зарічненський р-н, Рів- ненська обл. 25 Архів автора. Записано від Наталки Прокопчук, 1936 р. н., с. Бережниця, Дубровицький р-н, Рівненська обл. 26 Архів автора. Записано від Марії Жук, 1937 р. н., с. Бережниця, Дубровицький р-н, Рівнен- ська обл. 27 Архів автора. Записано від Насті Мельник, 1941 р. н., с. Ремчиці, Сарненський р-н, Рівнен- ська обл. 28 Архів автора. Записано від Марії Жук. 29 Кримський А. Звенигородщина з погляду етно- графічного та діялектологічного. – К., 1928. – С. 193, 194. 30 Стішова Н. Календарна обрядовість та фоль- клор українців Підляшшя // НТЕ. – 1999. – № 2–3. – С. 122. 31 Архів автора. Записано від Насті Мельник. 32 Архів автора. Записано від Марії Жук. 33 Архів автора. Записано від Олекси Мулявки, 1929 р. н., с. Ремчиці, Сарненський р-н, Рівнен- ська обл. 34 Архів автора. Записано від Марії Жук. 35 Архів автора. Записано від Марії Демчук, 1957 р. н., с. Острівськ, Зарічненський р-н, Рів- ненська обл. 36 Архів автора. Записано від Марії Жук. 37 Архів автора. Записано від Марії Демчук. 38 Доманицький В. Народний календар у Ровен- ськім повіті Волинської губернії // Матеріали до української етнології. – Л., 1912. – Т. ХV. – С. 75; Виноградська Г. Жниварський звичай «Спасова борода» на Поліссі // Древляни / Збір- ник статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю. – Л., 1996. – Вип. 1. – С. 225. 39 Толстая С. Полесский народный календарь... – С. 240. 40 Там само. 41 Архів автора. Записано від Володимира Вакули- ча, 1927 р. н., с. Острівськ, Зарічненський р-н., Рівненська обл. 42 Архів автора. Записано від Володимира Вакулича. 43 Архів автора. Записано від Насті Мельник. In the article the ancient Ukrainian customs and rites of the Autumnal calendar holidays on the Rivne Polissia are analysed (the collected materials are mainly empirical).

Традиційна звичаєво-обрядова культура календарних свят осіннього циклу Рівненського Полісся

Репозитарії

Схожі ресурси