V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії»
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнографія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20370 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» / А. Авраменко // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 87-90. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20370 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-203702011-05-28T12:03:21Z V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» Авраменко, А. Ювілеї, конференції, пам'ятні дати 2009 Article V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» / А. Авраменко // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 87-90. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20370 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї, конференції, пам'ятні дати Ювілеї, конференції, пам'ятні дати |
| spellingShingle |
Ювілеї, конференції, пам'ятні дати Ювілеї, конференції, пам'ятні дати Авраменко, А. V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» Народна творчість та етнографія |
| format |
Article |
| author |
Авраменко, А. |
| author_facet |
Авраменко, А. |
| author_sort |
Авраменко, А. |
| title |
V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» |
| title_short |
V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» |
| title_full |
V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» |
| title_fullStr |
V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» |
| title_full_unstemmed |
V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» |
| title_sort |
v конференція «кубань – україна: питання історико-культурної взаємодії» |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Ювілеї, конференції, пам'ятні дати |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20370 |
| citation_txt |
V конференція «Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії» / А. Авраменко // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 87-90. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнографія |
| work_keys_str_mv |
AT avramenkoa vkonferencíâkubanʹukraínapitannâístorikokulʹturnoívzaêmodíí |
| first_indexed |
2025-07-02T20:58:34Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:58:34Z |
| _version_ |
1836570288831070208 |
| fulltext |
8787
Конференції, ювілеї та пам’ятні датиКонференції, ювілеї та пам’ятні дати
На засіданнях другої секції «Українська осві-
та і друковане слово в Росії», що проходила в
приміщенні Бібліотеки української літератури,
йшлося про українську діаспорну пресу (голо-
вний редактор сайту «Кобза – Українці Росії»
Андрій Бондаренко (Самара), українську освіту в
Башкортостані (Юлія Сіренко), історію вивчення
української книжної культури (Юрій Лабінцев,
Москва), музичну україніку в російській пресі
(Оксана Шевчук, Київ) та діяльність українських
недільних шкіл та культурно-освітніх центрів у
Росії (Володимир Халімончук, Сургут).
У центрі уваги учасників конференції опи-
нилися також питання історичної пам’яті, на-
ціональної самоідентифікації сучасного україн-
ства, вплив етнополітичних факторів та ЗМІ на
стан сучасної української культури в Росії. Під
час роботи конференції виявлено певні роз-
біжності в оцінці російськими та українськими
колегами одних і тих самих явищ української
історії та культури (Голодомор, окремі істо-
ричні події та постаті), що можна пояснити не
лише політичною кон’юнктурою, але й браком
об’єктивної наукової інформації в російській
пресі, відсутністю фахових видань (зокрема
публікацій історичних джерел) та документів
у бібліотеках російських наукових центрів.
Після двох днів роботи по закінченні конфе-
ренції її учасники прийняли резолюцію, у якій на-
мічено основні пункти, виконання яких, безпе-
речно, сприятиме розвиткові російської україніки:
- задля подальшого поглиблення взаємодії
російських та українських науково-освітніх за-
кладів потрібно оптимізувати координаційну
роботу шляхом укладання та поновлення угод
про спільну діяльність у рамках міжнародної
гуманітарної співпраці;
- ухвалити звернення до влади Росії та
України з проханням про фінансову підтрим-
ку наукових проектів і програм із дослідження
української діаспори в Росії;
- науково-освітнім закладам Росії та Укра-
їни надавати необхідну науково-методичну
допомогу навчальним закладам, недільним
школам, бібліотекам, які впроваджують укра-
їнознавчі програми й соціальні проекти, спря-
мовані на збереження та розвиток української
культури в Росії.
Як відомо, на словах Прем’єр-міністр Ро-
сії В. Путін виступає за розвиток російсько-
українських освітніх і наукових зв’язків, та й
Президент Д. Медведєв, адресуючи звинува-
чення своєму українському колезі в загостренні
відносин з Росією, тут же говорить про прагнен-
ня зміцнити дружбу з українським народом і на-
віть про те, що уряд надаватиме допомогу україн-
ським громадським організаціям, які на теренах
РФ вивчають і зберігають культурні традиції
свого народу. Чого насправді коштують ці за-
яви, зрозуміло з наслідків поїздки Верхов-
ного комісара ОБСЄ у справах національних
меншин Кнута Воллебека (Knut Vollebaek) в
березні 2009 р. Конгреси українців Росії чотири
рази (у 1993, 1997, 2002 і 2005 рр.) приймали
резолюції про необхідність розробки та ухва-
лення Федеральної програми підтримки роз-
витку української культури й освіти в Росії, але
федеральна та регіональна влада РФ не бажає
співпрацювати з українськими громадськими
організаціями; в країні, де, за офіційними дани-
ми, проживає близько 2,5 млн українців, немає
жодної державної школи з викладанням укра-
їнською мовою, що не відповідає європейським
правовим стандартам. Учасникам місії Верхов-
ного комісара ОБСЄ доводилося переконувати
чиновників, що російські громадяни української
національності – такі ж платники податків, як
і росіяни, а тому мають конституційне право
Анатолій Авраменко
V конференЦі я «к У Ба нь–У к ра їн а :
пита нн я історико-к Ульт У рної взаЄмодії»
8888
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009
навчатися рідною мовою за рахунок російсько-
го бюджету. Українська мова та деякі україно-
знавчі дисципліни вивчаються в декількох ро-
сійських школах Москви і Томська, республік
Комі та Башкортостану, Ханти-Мансійського
автономного округу. У Краснодарській крайо-
вій дитячій експериментальній школі народного
мистецтва українську мову вивчають під назвою
«кубанського нарєчія», що голова «Товариства
українців Кубані» М. Сергієнко слушно вважає
приниженням української мови.
У той час, як взаємини між Україною та Ро-
сією штучно загострюють керівники обох країн,
роблячи при цьому фальшиві заяви щодо праг-
нення зберегти дружні стосунки між нашими
народами, керівники громадських організацій
українців Росії на власний страх і ризик, не ма-
ючи жодної державної підтримки, намагаються
робити те, чого не хочуть робити наші можно-
владці, – зберігати дружні зв’язки в галузі нау-
ки та культури. Якщо кубанські урядовці навіть
нечисленним шапсугам виділяють мільйон ру-
блів, то українські громадські організації краю
не отримують ані копійки. На жаль, Україна
також не надає жодної фінансової підтримки
українцям Кубані, а всі спроби української гро-
мадськості домогтися цієї допомоги постійно
блокуються генеральним консулом у Ростові-
на-Дону В. Плохієм (з невідомої причини він
свідомо зірвав усі плановані програми).
Краснодарська крайова громадська органі-
зація «Співдружність Кубань–Україна», ство-
рена в 2006 р., маючи вкрай обмежені можли-
вості, запровадила в Краснодарі п’ять наукових
конференцій та опублікувала три збірки ста-
тей. П’ята міжнародна конференція «Кубань–
Україна: питання історико-культурної вза-
ємодії» відбулася 9 травня 2009 року. У ній
взяло участь близько 50 осіб. Серед українців
свої доповіді подали вчені з Києва (Г. Бонда-
ренко), Дніпропетровська (В. Грибовський,
О. Репан та І. Кочергін), Запоріжжя (Л. Ма-
ленко), Рівного (Н. Супрун-Яремко) та Одеси
(Ю. Письмак). Напередодні конференції було
організовано ознайомлювальну поїздку етно-
лога Г. Бондаренко в станицю Пластунівську і
на Таманський півострів.
На початку конференції консул Генерального
консульства України в Ростові-на-Дону І. Ко-
четов урочисто вручив п’ятьом учасникам кон-
ференції Свідоцтва закордонного українця, які,
на жаль, не дають практично жодних прав, але
на які довелося чекати більше року. З вітаннями
виступили також торговий представник україн-
ського консульства А. Шейко, керівник україн-
ської діаспори Ростова-на-Дону В. Макарчук,
Президент Національної асоціації україністів
України Г. Бондаренко, голова «Співдружності
Кубань–Україна» І. Скибіцька та ін.
Головуючий на конференції, доцент Кубан-
ського університету, член Наукового товари-
ства ім. Т. Шевченка, історик А. Авраменко
розповів присутнім про зміст нещодавно вида-
ної третьої збірки «Кубань–Україна: питання
історико-культурної взаємодії», а також про
наявні методологічні розбіжності з керівни-
ком Науково-дослідного центру традиційної
культури Кубанського козачого хору профе-
сором М. Бондарем. На думку останнього,
чорноморські козаки вже в середині XIX ст.
не вважали себе українцями, тоді нібито сфор-
мувалася нова етнічна спільність у складі ро-
сійського народу – кубанські козаки, а зараз
кубанська говірка («балачка») – діалект не
української, а російської мови. Провідний укра-
їніст Кубані В. Чумаченко довів, що концепція
М. Бондаря не наукова, а радше політична.
Великий інтерес викликала доповідь ви-
конавчого директора Інституту суспільних до-
сліджень з Дніпропетровська В. Грибовського
«“Записка про Малу Татарію” Ш. де Пейссо-
неля як джерело до історії причорноморських
ногайців». Цей твір, знайомий кубанським до-
слідникам у дореволюційній публікації, був не-
щодавно наново перекладений і надрукований
у Дніпропетровську. Г. Бондаренко розповіла
про джерела з етнографії та фольклору Кубані,
що зберігаються в науковому архіві Інституту
мистецтвознавства, фольклористики і етнології
ім. М. Т. Рильського НАН України. Доцент
Дніпропетровського національного університе-
8989
Конференції, ювілеї та пам’ятні датиКонференції, ювілеї та пам’ятні дати
ту О. Репан проаналізував образ Катерини ІІ у
свідомості сучасного населення Південної Укра-
їни, що має для кубанців особливу вагу у зв’язку
з дискусіями щодо повернення Краснодару його
історичної назви Катеринодар. Доцент Націо-
нального гірничого університету І. Кочергін
(м. Дніпропетровськ) дослідив питання про
козацьке походження дворянства Катеринос-
лавської губернії, де залишилося чимало роди-
чів чорноморських козаків, що переселилися на
Кубань у кінці XVIII ст. Подана доцентом За-
порізького національного університету Л. Ма-
ленко доповідь «Чорноморське козацьке військо
в документах і матеріалах українських архівних
та музейних установ» дуже важлива, оскільки
дає уявлення про різноманітні джерела, прак-
тично невідомі сучасним кубанським історикам.
Про переселення українців на територію Кав-
казького лінійного козацького війська розпо-
віла аспірантка Армавірського педагогічного
університету С. Сазонова.
Окрема група доповідей була присвячена ви-
світленню історико-культурної спадщини. Доцент
Краснодарського університету культури та мис-
тецтв Н. Гангур розповіла про садибний комплекс
чорноморських козаків у кінці XVIII – першій
половині XIX ст. Її аспірантка А. Шаповалова
описала у своїй доповіді традиційний одяг чорно-
морського козацтва. Така мирна тематика неспо-
дівано була перервана дикою витівкою співробіт-
ника Державного архіву Краснодарського краю
Г. Зайцева. Він обурився, що доповідачці, яка
говорила російською мовою, один з гостей нава-
жився поставити запитання українською! Г. Зай-
ців вигукнув з місця: «Говорите по-русски! Вы на
территории России находитесь!». Зал заціпенів
від несподіванки. Головуючий змушений був від-
повісти йому українською: «Якщо когось дратує
українська мова, то за дверима її немає. Там є ади-
гейська, вірменська, тільки не українська. І тільки
на нашій конференції ми можемо відновити свою
мову, яка швидко забувається. На українознавчу
конференцію ми чекаємо людей, котрі поважають
нашу мову і культуру, у програмі надруковано, що
на конференції дві робочі мови. Якщо дослідник
вивчає українську тематику, він повинен розуміти
нашу мову. Тут немає політики – це обов’язково
для дослідника-україніста». Дивно те, що Г. Зай-
ців запевняв учасників конференції, що дуже при-
хильно ставиться до України, оскільки сам родом
з Овруча!
Після рецидиву імперської свідомості кон-
ференцію вдалося повернути в нормальне
русло. Проте заступник отамана Кубанського
козацького війська К. Переніжко в доповіді
«Роль Кубанського козацького війська в зміц-
ненні міжнаціональних відносин на сучасному
етапі» перейшов до абстрактних звинувачень
українських політиків, що не має жодного від-
ношення до заявленої теми, а також звернувся
до українських істориків з вимогою відмови-
тися від фальсифікації історичної ролі І. Ма-
зепи та С. Бандери, показавши при цьому
свою власну наукову некомпетентність. Ціл-
ком резонні запитання українських гостей
щодо методології та джерельної основи до-
повіді К. Переніжка викликали у доповідача
майже дитячу образу. Цікаво, що вже 16 трав-
ня контрольований ним «Кубанский казачий
вестник» надрукував наклепницьку статтю,
де йшлося переважно про високий рівень до-
повіді заступника отамана, якого не захотіла
зрозуміти аудиторія. Анонімний автор статті з
жалем пише: «Участники конференции здесь,
на кубанской земле, предпочитали украинску
[так в тексті – А. А.] мову русской речи, пре-
красно осознавая, что этот язык для многих
сидящих в зале все равно что иностранный».
Навіть назва статті – «Исторические цености
по курсу доллара» – покликана викрити ор-
ганізаторів конференції, що «продалися» (тоді
чому за долари, а не за гривні?), але допущена
у назві помилка свідчить радше про недостат-
нє знання автором статті російської мови і про
низьку загальну культуру.
Деякі доповіді були присвячені історії та
культурі українців Кубані в радянські часи та
сучасну добу. І. Іванцов розповів про докумен-
ти щодо «українізації» кінця 20-х – початку
30-х рр. ХХ ст., виявлені ним у Центрі до-
кументації новітньої історії Краснодарського
краю (колишній крайовий партійний архів).
9090
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009
Професор Рівненського гуманітарного універ-
ситету Н. Супрун-Яремко подала доповідь про
«репресовані» історичні пісні, в яких йдеться
про події 1920–1930-х рр. на Кубані. Великий
інтерес викликала доповідь дослідника з Анапи
В. Пукіша (який закінчив Ужгородський універ-
ситет) про сучасну самоідентифікацію кубанців
українського походження. Студент Кубансько-
го університету П. Сушко ознайомив аудиторію
з попередніми підсумками дослідження образу
Росії в уявленнях українських трудових мігран-
тів за даними соціологічних опитувань.
Неабияку зацікавленість учасників конфе-
ренції викликала також виставка документів з
колекції кубанського козака-емігранта В. Ба-
бича, яка нещодавно була перевезена із США
до Краснодару В. Мироновим. Традиційно,
як і під час попередніх конференцій, усі охочі
знайомилися з народною творчістю майстри-
ні Г. Палиці, яка народилася на Лемківщині,
а зараз мешкає в станиці Тбіліській.
Під час конференції було висловлено ряд
пропозицій і рекомендацій, серед яких доціль-
но відзначити такі:
1) домагатися відновлення Літературного му-
зею Кубані в Будинку отамана Я. Кухаренка;
2) боротися проти розгрому історичного
центру Краснодара, що продовжується під
виглядом «реконструкції», і вимагати знесен-
ня незаконно зведених будівель, відновлення
зруйнованих архітектурних пам’яток та істо-
ричних об’єктів коштом винних;
3) необхідно виявити публікації (україн-
ською та російською мовами), видані на Кубані
до війни 1941–1945 рр., щоб зробити копії для
архівів і бібліотек, а найцікавіші перевидати;
4) організувати збір спогадів про україні-
зацію, Голодомор 1932–1933 рр., про життя
кубанських українців у радянську добу;
5) створити недільну школу української
мови та культури в Краснодарі, а також фа-
культативні курси української мови у вищих
навчальних закладах і школах краю;
6) зробити доступною для жителів краю
передплату на українські журнали та газети;
7) створити пункти продажу українських
книг і журналів у книгарнях краю;
8) створити українську бібліотеку в Крас-
нодарі, а в перспективі – Український куль-
турний центр;
9) створити пам’ятники жертвам Голодо-
мору 1932–1933 рр. у найбільш постраждалих
станицях;
10) організувати в станичних музеях експо-
зиції, присвячені жертвам політичних репресій
радянського періоду;
11) відновити українське відділення філоло-
гічного факультету Кубанського університету,
що існувало до 1932 р., або створити відділен-
ня української історії та культури при історич-
ному факультеті Кубанського університету,
можливо, при Краснодарському університеті
культури та мистецтв;
12) необхідно створити кафедру українознав-
ства в Кубанському університеті або в Красно-
дарському університеті культури та мистецтв для
підготовки фахівців з історії та культури України.
Зараз у дев’яти вищих закладах освіти Ро-
сії (Московському державному університеті
ім. М. В. Ломоносова, Московському держав-
ному лінгвістичному університеті, Московсько-
му державному інституті міжнародних відно-
син, Дипломатичній академії, Воронезькому,
Красноярському і Тюменському державних
університетах, Томському державному педа-
гогічному університеті, Уфимській філії Мос-
ковського відкритого державного педагогічного
університету) україністику викладають у складі
блоку слов’янської філології. Крім цього, наразі
потрібні також фахівці із сучасного українсько-
го законодавства, економіки, соціології, політо-
логії, лінгвістики, літератури тощо. Краснодар-
ський край, де величезна частка мешканців має
українське походження, найбільше придатний
для організації російського українознавства,
що ніяк не можуть зрозуміти в Москві (а міс-
цеве краснодарське керівництво панічно боїться
такої перспективи й чути про це не хоче). Не-
численні українознавці Кубані сподіваються на
продовження сумісних наукових і культурних
контактів з Україною на благо обох країн.
|