Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект)

The researcher elucidates in detail the development of the Ukrainian ethnography (in a historiographical aspect) using the examples of the prominent personalities with their guiding works in this field. He makes a conclusion about the most important achievement of the ethnographers of a period ca. 1...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Микитчук, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Трибуна молодого дослідника
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20376
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект) / С. Микитчук // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 119-125. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20376
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-203762011-05-28T12:03:36Z Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект) Микитчук, С. Трибуна молодого дослідника The researcher elucidates in detail the development of the Ukrainian ethnography (in a historiographical aspect) using the examples of the prominent personalities with their guiding works in this field. He makes a conclusion about the most important achievement of the ethnographers of a period ca. 1900s – the transition from the descriptive approach to the historically comparative method in the Ukrainian ethnography. 2009 Article Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект) / С. Микитчук // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 119-125. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20376 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Трибуна молодого дослідника Трибуна молодого дослідника
spellingShingle	Трибуна молодого дослідника Трибуна молодого дослідника Микитчук, С. Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект) Народна творчість та етнографія
description	The researcher elucidates in detail the development of the Ukrainian ethnography (in a historiographical aspect) using the examples of the prominent personalities with their guiding works in this field. He makes a conclusion about the most important achievement of the ethnographers of a period ca. 1900s – the transition from the descriptive approach to the historically comparative method in the Ukrainian ethnography.
format	Article
author	Микитчук, С.
author_facet	Микитчук, С.
author_sort	Микитчук, С.
title	Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект)
title_short	Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект)
title_full	Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект)
title_fullStr	Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект)
title_full_unstemmed	Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект)
title_sort	розвиток етнографії в наддніпрянській україні наприкінці xix – на початку xx століття (історіографічний аспект)
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Трибуна молодого дослідника
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20376
citation_txt	Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект) / С. Микитчук // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 4-5. — С. 119-125. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT mikitčuks rozvitoketnografíívnaddníprânsʹkíjukraínínaprikíncíxixnapočatkuxxstolíttâístoríografíčnijaspekt
first_indexed	2025-07-02T20:58:50Z
last_indexed	2025-07-02T20:58:50Z
_version_	1836570305651277824
fulltext	119119 Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника Кінець XIX – початок XX ст. для української етнографії характеризується досить значним по- жвавленням. Зазначений період – час інтенсив- ного і продуктивного розвитку української науки. Люди різних професій і переконань стають кра- єзнавцями, збирачами етнографічного матеріалу. Одним із факторів таких процесів є загальне під- несення суспільної свідомості українського народу. У цей час українська наука і культура, внаслідок активізації вітчизняного національно-культурного відродження, набула яскраво вираженого націо- нального характеру, а інтелектуальна еліта посту- пово перетворювалася на власне українську [12, 355]. Саме тому 90-ті роки XIX ст. часто нази- вають першою хвилею науково-просвітницького руху в Україні. А етнографія в цей період, як важ- лива частина українознавчого циклу дисциплін, стає невід’ємною складовою культурного відро- дження української нації. Згаданий період багатий на імена визначних етнографів, фольклористів, краєзнавців. Вели- кими літерами в історію етнографічної науки цього періоду варто вписати такі прізвища, як Ф. Вовк, М. Сумцов, О. Пипін, В. Ястребов, П. Іванов, В. Милорадович, В. Кравченко, В. Василенко, Г. Коваленко та багато інших. Своїми працями про культуру, історію та побут українського народу вони заклали міцний фун- дамент для розвитку української етнографії. У пропонованій статті здійснено спробу висвітлити вклад цих учених у розвиток етно- графії Наддніпрянської України кінця XIX – початку XX ст., оскільки на даному етапі розвитку етнографічної науки бракує комплек- сних робіт, де би було розглянуто весь спектр етнографічних досліджень у Наддніпрянській Україні кінця XIX – початку XX ст. Питаннями, пов’язаними зі становищем етнографічної науки в Україні наприкінці XIX – на початку XX ст., безпосередньо чи опосередковано займалися такі вчені, як Д. Дорошенко [9], С. Токарев [24], В. Гор- ленко [6], Я. Калакура [10], О. Нагірняк [17], О. Франко [27] та ін. Наприкінці XIX – на початку XX ст. в Україні з’являється значна кількість різнома- нітних досліджень, де акцент зроблено на ви- вченні теорії та історії української етнографії. Саме в цей час учені-етнографи починають приділяти багато уваги проблемам теорії на- родознавчої науки. У 1891 р. вийшла друком цінна праця О. Пипіна «Этнография мало- русская» як третій том «Истории русской этнографии». Етнограф ґрунтовно проана- лізував внесок в українське народознавство таких учених, як М. Максимович, Й. Бодян- ський, А. Метлинський, П. Куліш, П. Чу- бинський, І. Срезневський, О. Кольберг, В. Залеський. Сучасний учений В. Горленко звертає увагу на те, що О. Пипіну вдалося не лише простежити накопичення фактичного матеріалу, а й показати вдосконалення мето- дів його збирання впродовж XIX ст. Окрім того, О. Пипін першим накреслив основні ас- пекти розробки історії етнографії в Російській імперії [5, 9]. Своєрідне продовження дослідницької ді- яльності О. Пипіна – «Современная малорус- ская этнография» М. Сумцова. Перший том цієї праці вийшов 1893 р., другий – 1897 р. Видатний письменник, літературознавець, ет- нограф і археолог В. Петров уважав, що пра- ця М. Сумцова «Современная малорусская этнография» (К. 1893) має велике значення як «літопис української етнографії за всень- Сергій Микитчук розвиток етнографії в наддніпрянській Україні на п ри к і н ц і X I X – на почат к у X X ст ол іт тя (іст ор іог рафіч н и й аспек т) 120120 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009 кий попередній період», оскільки вона міс- тить багато цінного критично-бібліографічного матеріалу [18, 8]. До того ж у 1890-х роках М. Сумцов поступово відмовився від описо- вого і перейшов до історико-порівняльного ме- тоду в етнографії, яким користувався у своїх працях І. Франко [15, 53]. У другий том «Со- временной малорусской этнографии» ввійшли етнографічні статті російською і польською мо- вами. М. Сумцов підкреслював, що «…можна було б польські видати окремим збірником, проте вони є не настільки важливі і чисель- ні, щоб їх виділяти в особливий випуск. Вони дають лише сирий матеріал: ми присвячуємо їм дві чи три глави у вигляді бібліографічного огляду» [23, 1]. Зокрема, у цій книзі подано цікаві матеріали про таких видатних учених, як П. Житецький, В. Милорадович, В. Ястре- бов, С. Чернявська, М. Комаров, І. Франко та багатьох інших. Не менш важливим є дослідження М. Сум- цова «Діячі українського фольклору» (Х., 1910). Ця праця становить собою історіогра- фічний огляд розвитку української етногра- фії, починаючи з кінця XVIII ст. і закінчу- ючи власним доробком ученого. Дослідник В. Горленко підкреслює, що вона є унікальна в першу чергу тому, що тут повністю охоплено дослідження персоналій, особливо тих, яких раніше не досліджували (В. Шухевич, Ф. Ко- лесса, Хв. Вовк та ін.) [5, 14]. Недоліком і «Современной малорусской этнографии», і «Діячів українського фолькло- ру» є те, що автор не висвітлює такі важливі питання теоретичної етнографії, як її предмет, методи й завдання. Його праці носять здебіль- шого критико-бібліографічний характер. Великим проривом у дослідженні україн- ської етнографії, визначенні її місця в системі гуманітарних наук, предмета й завдань стала поява досліджень Ф. Вовка. До появи праць ученого українська етнографія була лише опи- сом особливостей народу. Саме Ф. Вовк упер- ше розділив етнографію і фольклористику на дві окремі науки. Видатний учений З. Кузеля вдало зазначав, що Ф. Вовк першим з україн- ців почав систематизувати матеріали, які стосу- ються звичаїв, обрядів та побуту українського народу. Пройшовши добру фахову школу за кордоном, Ф. Вовк почав використовувати критичну й порівняльну методику досліджен- ня звичаїв та обрядів українського народу, його матеріальної культури [14, 9, 10]. Визначне міс- це в етнографічній науці початку XX ст. займає його книга «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1916), куди ввійшли дві пра- ці – «Антропологічні особливості українсько- го народу» й «Етнографічні особливості укра- їнського народу». У цих дослідженнях учений уперше на основі всебічного вивчення українців від Карпат до Кубані подав характеристику фізичних і етнографічних особливостей укра- їнського народу [27, 118]. Ф. Вовк визначив також основні завдання етнографічної науки: збір докладних відомостей про кожен народ, вивчення його фізіологічних, анатомічних і на- віть психічних відмінностей, дослідження ет- нічного складу, духовної та матеріальної куль- тури. Науковець акцентував увагу на тому, що тогочасний загальний стан етнографічної науки вимагав ще докладного систематичного збору та класифікації матеріалу, його докладного на- укового аналізу. Важливе значення для покращення кількіс- ного та якісного збору етнографічного матеріалу має розробка і впровадження в практику анкет- запитальників. Більшість учених-етнографів займалась як розробкою етнографічних запи- тальників, так і власне збирацькою діяльністю. Говорячи про розробку програм для збору ет- нографічних матеріалів, знову ж таки варто зга- дати Ф. Вовка. Він є автором багатьох етногра- фічних програм, запитальників. Зокрема, варто згадати програму щодо збирання весільних об- рядів, яка була опублікована вченим у журналі «Живая старина» 1911 р. Заслугою іншого дослідника-етнографа – П. Іванова є також розробка анкет для етно- графічної роботи, методик опитувань [16, 63]. Київська дослідниця О. Боряк зазначає, що «…основною метою етнографа було групуван- ня та публікація оригінального фольклорно- 121121 Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника етнографічного матеріалу, який би збирався ко- лективними зусиллями кореспондентів в межах одного повіту» [25, 612]. Уся його дослідницька діяльність базувалася на матеріалах власної збирацької роботи. До творчого доробку етно- графа належить і добірка етнографічних запи- сів «Знахарство, шептанье и заговоры в Ста- робельском и Купянском уездах Харьковской губернии», і «Кое-что о вовкулаках и по поводу их», «Вовкулаки», «Народные рассказы о ведь- мах и упырях», «Народные рассказы о домовых, леших, водяных и русалках» [25, 613]. Збирацькою діяльністю займався також етнограф В. Кравченко. Широко пропагую- чи українське народознавство та краєзнавчу роботу, він систематично організовував та проводив серед населення масове збирання матеріалів про життя й побут українського народу, постійно розширював територію етно- графічних досліджень. Окрему серію програм В. Кравченка становлять вузькотематичні за- питальники, що стосувалися занять населення, народних знань. Це програми «Народна хлі- боробська техніка», запитальник для вивчення релігійного побуту, народного звичаєвого пра- ва, анкети «Рушник», «Ткацтво», «Копання криниці» [13, 14]. Цінністю розроблених уче- ним програм є їхній комплексний і всеохопний характер у дослідженні української етнографії та культури. Окрім того, етнографу вдалося записати значну кількість зразків народної поетичної творчості різних жанрів, зібрати ба- гато етнографічного матеріалу (опублікований в «Етнографічних матеріалах» Б. Грінченка, Чернігів, 1895–1899) [16, 80]. Радянський дослідник В. Скрипка підкреслює, що тема- тика етнографічних досліджень В. Кравченка різноманітна: прикмети, повір’я, знахарство, вірування в надприродні істоти, легенди, пере- кази про місцевості, про скарби [21, 55]. Займався активною збирацькою роботою та- кож етнограф В. Ястребов. Працюючи вчителем у Єлисаветградській земській реальній школі, він не тільки збирав фольклорно-етнографічні матеріали, а й заохочував до цього своїх учнів. Заслугою вченого є складання ним таблиць ви- шивок та народних орнаментів, збирання колек- ції етнографічних матеріалів [22, 64]. Інший відомий український етнограф – Я. Новицький займався експедиційними об- стеженнями Південно-Східної України. Йому вдалося зібрати значну кількість унікальних матеріалів у Катеринославському, Олексан- дрівському й Маріупольському повітах, а також з історії Запоріжжя. Результатом цієї роботи стала публікація таких праць, як «С берегов Днепра (Очерки Запорожья). Путевые запис- ки и исследования» (Сборник статей Екатери- нославского научного общества, 1905), «На- родная память об урочищах и исторических лицах Запорожья» (Александровськ, 1909), «Малорусская и запорожская старина. Преда- ния и рассказы» (Александровськ, 1907) [22, 66]. Я. Новицьким було зібрано та опубліко- вано значну кількість пісенного матеріалу, йому належать численні знахідки пам’яток про житло й побут запорізьких козаків. Учений не напи- сав жодної теоретичної праці з етнографії, про- те дослідник його творчої спадщини В. Білий вдало підмітив, що, незважаючи на це, Я. Но- вицький показав себе як людина, яка блискуче знала тексти, точно записувала етнографічну інформацію [1, 336]. Я. Новицькому вдалося зробити комплексний та повний фольклорно- етнографічний опис Південно-Східної України, недарма В. Дорошенко в некролозі назвав його «Нестором української етнографії» [8, 183]. Наприкінці XIX – на початку XX ст. з’являються етнографічні роботи, де особливий акцент зроблено на дослідженні матеріальної культури. У цьому контексті варта уваги праця В. Милорадовича «Життя-буття лубенського селянина». Робота складається з трьох частин, де перша частина присвячена опису житла, одя- гу та їжі, друга – сільськогосподарським угід- дям, третя – опису домашніх тварин [20, 10]. В. Горленко вважає, що це дослідження є най- фундаментальнішою працею етнографа, яка, починаючи з 1902 р., публікувалася в «Киев- ской старине», а 1902 р. вийшла окремим ви- данням [4, 84]. У ній етнограф подає ґрунтов- ний опис матеріальної культури українського 122122 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009 населення Лубенщини. Великою її значимістю є те, що автору вдалося показати етнографічну цінність досліджуваного матеріалу, наситити опис народними приказками, піснями. Вагомий внесок у вивчення побуту й культури Полтавщини зробив В. Василенко. Творчий доробок етнографа становлять такі роботи, як «“Памятковый прочухань” или примечание писаного закона в сфере обычного права» (1885), «Кустарні промисли сільських станів Полтавської губернії» (1885–1887), «Земледелие по украинским народным возз- рениям» (1893), «Метеорология и земледелие по украинским народным воззрениям с про- граммою для собирания материалов» (1902), «По поводу малороссийского орнамента» (1902), «Вжитки селянські на Полтавщині» (1906) [16, 24]. Таким чином, сферою науко- вих інтересів В. Василенка були питання, що стосуються повсякденного життя (традицій, пов’язаних із землеробством, метеорологіч- них знань, норм звичаєвого права). Дослідник В. Ханко зазначає, що В. Василенко був пред- ставником еволюційного напряму, який у дру- гій половині XIX ст. панував у європейській та українській етнографічній науці. У його книжках, публікаціях і статтях, які присвячені характеристиці традиційних занять українців, викладено програми і подано поради щодо по- кращення розвитку виробництва, прогресу, технічного вдосконалення і взагалі добробуту народу [28, 21]. Досліджував побут і народну культуру українців, росіян, білорусів та інших народів та- кож етнограф-художник Ю. Павлович. Окрім цього, учений-митець брав участь в етногра- фічних експедиціях до Полтавської, Київської, Харківської губерній [16, 124]. Сучасна дослід- ниця В. Борисенко вказує на багатющу етно- графічну спадщину Ю. Павловича, що містить більше десяти тисяч етнографічних малюнків, зображень архітектурних пам’ятників Києва, Москви, народного житла, господарських бу- дівель, карт типів українського житла й одягу, знарядь праці, транспорту й багато іншого [2, 65]. Безперечно, Ю. Павлович зробив величезний внесок у розвиток етнографічних досліджень, його твори стали каталізатором дослідницької роботи для багатьох учених. Багата етнографічна наука цього періоду і на праці, присвячені вивченню духовної куль- тури. Узагалі переважна частина дослідників робила основний акцент на духовній культурі, а не матеріальній. У 1894 р. вийшли «Материалы по этнографии Малороссийского края, собранные в Елисавет- градском и Александрийском уездах Херсон- ской губернии», упорядковані В. Ястребовим, де подано описи обрядів, зафіксовано легенди українців північної частини Херсонської губер- нії. У першій частині праці близько 200 сторінок займають етнографічні матеріали, що стосують- ся народних уявлень українців про навколишній світ: небо, світила, атмосферні явища, тварин, птахів, рослини. У роботі також подано мате- ріали з народного календаря, у другій частині вміщено легенди й побутові оповідання [29, 64]. Оцінюючи роботи В. Ястребова, М. Сумцов зазначає, що зібраний ним і узагальнений мате- ріал доводить традиційність народної культури: «…народ живе традиційними запасами народ- ної творчості, майже нічого не добавляючи до них» [23, 27]. Найбільше, напевне, досліджень про ве- сілля та весільну обрядовість. У цьому рус- лі досліджень одне з чільних місць належить М. Сумцову. Свого часу визначний науковець В. Камінський відмітив, що за об’єкт своїх до- сліджень М. Сумцов обирав побутові явища, тобто «…етнографічні питання в їх найширшо- му обсягові» [11, 19]. Учений зазначав, що осо- бливу увагу М. Сумцов присвячував тому, що зібрано в Україні, тому побутові, що вирізняв її людність [11, 19]. Свого часу радянський до- слідник В. Фрадкін підкреслював, що тільки в царині народної словесності спадщина М. Сум- цова охоплює майже всі галузі цього великого дерева духовності людства: від апокрифів і релі- гійних оповідань, колядок, щедрівок, веснянок, купальських, русальних, жниварських пісень до родинно-обрядових та побутових: хрестинних, весільних, колискових, похоронних, жартівли- 123123 Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника вих, сатиричних, п’яницьких, розбійницьких, рекрутських, коломийок, козацьких, чумаць- ких, наймитських і заробітчанських пісень, до билинного епосу, дум, історичних пісень і балад; від прислів’їв, приказок, замовлянь, проклять, побажань, повір’їв, зразків народно- поетичної ботаніки та зоології до анекдотів, оповідань, легенд і казок – усе знайшло висвіт- лення в працях М. Сумцова [26, 7]. Вагомий внесок учений зробив і в дослідження весілля та весільного фольклору: магістерська дисер- тація «Про весільні обряди, переважно русь- кі» (1881), опублікована в журналі «Киевская старина», розвідки «Релігійно-міфічне значення українського весілля» (1885), «До питання про вплив грецького і римського весільного ритуа- лу на українське весілля» (1886), «Українська весільна термінологія» (1889), «Значення ве- сілля» (1889), «Опис весільних українських простонародних обрядів» (1889; передмова до перевиданої в Харкові книги Г. Калиновського «Опис весільних українських простонародних обрядів…»), «Чоловік на весіллі своєї дружи- ни» (1893), «Весілля» (1900) та ін. [7, 8]. До- сліджуючи українське весілля, весільні обряди й пісні, М. Сумцов прагнув передусім показа- ти їхній національний характер, національну особливість свого народу, показати, що в основі української ментальності лежить доброта і по- рядність, які потрібно цінувати й зберігати. Варто згадати працю Ф. Вовка «Шлюбний ритуал та обряди на Україні», яку видано в Бол- гарії, а потім і в Парижі (1892). Це дослідження принесло авторові світове визнання, оскільки було побудоване на матеріалі світової порівняльної етнографії із залученням значної кількості дже- рел. У шлюбному ритуалі автор висвітлив основні етапи українського весільного церемоніалу, водно- час дослідив весільну обрядовість не лише східних слов’ян, але й народів Франції, Німеччини, Ірлан- дії, Іспанії, Італії, Туреччини, Індії, Японії, Амери- ки [3, 220]. Ф. Вовк прагнув передусім залучити відомості про українську і слов’янську весільну обрядовість в європейський науковий обіг для того, щоб вони прислужилися для подальших до- сліджень у контексті європейської етнографічної науки. Учений виокремив три найголовніші акти весільного церемоніалу: сватання, заручини та весілля. Важливе значення він надає пережиткам стародавніх форм шлюбу та еволюції шлюбних ритуалів українського весілля. Досліджував питання, пов’язані з весільною обрядовістю, також В. Милорадович. Зокрема, 1890 р., у «Киевской Старине», з’явилася його етнографічна праця «Весільні пісні в Лубен- ському повіті Полтавської губернії», яка вмі- щує 259 весільних пісень і має описовий харак- тер [4, 83]. Проте, незважаючи на відсутність критики в роботі, М. Сумцов високо оцінив зі- браний В. Милорадовичем етнографічний мате- ріал і зазначав, що ці пісні поділено за порядком весільного ритуалу; мова, якою вони написані, чиста і правильна; є багато великих пісень, та й загалом, за величиною і художністю зібраний матеріал заслуговує уваги [23, 11]. В. Кравченко є автором етнографічної праці «Народне весілля в с. Курозванах Острозького повіту Волинської губ.». У його збірці «Пісні, хрестини та весілля» (етнографічні матеріали) подано записи, зібрані етнографом упродовж 1889–1904 рр. Ці етнографічні матеріали ввій- шли до п’ятого тому «Трудов общества исследо- вателей Волыни» (Житомир, 1911) [13, 11]. Займалися питаннями, що стосують- ся традиційного весілля, також етнограф А. Малинка, «Малоруське весілля» (1897), і В. Ястребов, «Свадебные обрядные хлебы в Малороссии» (1897). На рубежі XIX – XX ст. в українській етнографії з’являються дослідження, де ви- світлено питання, пов’язані з народною ме- дициною. Привертає увагу і праця В. Мило- радовича «Народная медицина в Лубенском уезде Полтавской губернии», у якій він, як і М. Сумцов, застосував історико-порівняльний метод [25, 610]. Варто зазначити, що в полі зору наукових інтересів В. Милорадовича були матеріали, пов’язані з народною медициною та відображенням її в казках, піснях, переказах, народній обрядовості. За збірку з 246 казок та оповідань із Лубенського повіту 1899 р. він 124124 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 4-5/2009 був відзначений Російським Географічним То- вариством срібною медаллю [16, 110]. Ще з молодих років захоплювався збиранням матеріалів про народну медицину український етнограф Г. Коваленко. Його перша етнографічна розвідка з’явилася 1891 р. в «Этнографическом обозрении» під заголовком «О народной меди- цине в Переяславском уезде» [19, 62]. Як дослід- ника та літературознавця Г. Коваленка цікавила доля багатьох маловідомих діячів, тому він радо прийняв пропозицію «Киевской Старины» зі- брати матеріал про українського народного ліка- ря С. Носа, присвятивши йому свій твір «Очерк жизни и деятельности С. Д. Носа (1829–1900)» (1901 р.) [19, 62]. Цінним та унікальним є дослідження В. Ястребова «Малорусскія прозвища Херсон- ской губерніи», яке вийшло 1893 р. Цінність праці полягає в тому, що автору вдалося зібрати близько 400 прізвищ та пояснення до них [23, 18]. Автор обґрунтував походження кожного прізвища, класифікував їх за певними ознака- ми, встановив причини виникнення кожного з них [29, 64]. Узагалі В. Ястребов захоплювався історією та культурою як корінного населення Півдня України, так і інших національностей, що населяли цей регіон. М. Сумцов підкрес- лював, що «…наукова діяльність В. Ястребова є живий приклад спростування думки про не- можливість працювати в провінції» [23, 17]. Таким чином, кінець XIX – початок XX ст. в історії етнографічних досліджень Наддні- прянської України – період інтенсивних та ди- намічних тенденцій цієї науки. Нове покоління етнографів зосереджує основну увагу на до- слідженні різних ділянок як матеріальної, так і духовної культури, а також різних форм органі- зації народного життя. Аналіз праць провідних тогочасних етнографів дає змогу констатувати, що наприкінці XIX ст. провідні вчені почина- ють звертати увагу на проблему теорії етно- графічної науки, зокрема її предмет і завдання. Найважливіше досягнення етнографів – це пе- рехід від описового до історико-порівняльного методу в українській етнографії, що стало зна- чним кроком уперед у розвитку етнографічних досліджень в Україні. Б1. ілий В. Я. П. Новицький (1847–1925) // Запис- ки історико-філологічного відділу УАН. – 1926. – Кн. 7, 8. Б2. орисенко В. Етнографічна спадщина худож- ника Ю. Ю. Павловича // НТЕ. – 1988. – № 5. – C. 65–70. В3. овк Хв. Шлюбний ритуал та обряди на Украї- ні // Студії з української етнографії та антро- пології. – К., 1995. Г4. орленко В. В. П. Милорадович (до 120-річчя з дня народження) // НТЕ. – 1966. – № 2. – С. 83–85. Г5. орленко В. Історія української етнографії (XII–XIX ст.). – К., 2005. Г6. орленко В. Нариси з історії української етно- графії та російсько-українських етнографіч- них зв’язків. – К., 1964. Д7. митренко М. Видатний український народо- знавець М. Сумцов // НТЕ. – 2004. – № 3. – С. 3–15. Д8. орошенко В. Новицький Яків Павлович // Україна. – 1925. – Кн. 6. Д9. орошенко Д. Огляд української історіогра- фії. – К., 1996. К10. алакура Я. Історичні засади українознав- ства. – К., 2007. К11. амінський В. Етнографія та її питання в пра- цях академіка М. Ф. Сумцова. – Б/м, б/р. К12. оцур А. Ідея державності в історичній думці та суспільно-політичному житті України кін- ця XVIII – початку XX ст. – Чернівці, 2000. К13. равченко В. Етнографічна спадщина Василя Кравченка. – К., 2007. – Т. 1. К14. узеля З. Пам’яті Хведора Вовка. – Зальцве- дель, 1918. М15. аланчук В. М. Ф. Сумцов як етнограф (до 125-річчя з дня народження) // НТЕ. – 1979. – № 2. – С. 51–55. Матеріали до біографій етнологів та народо-16. знавців України. – К.; Запоріжжя, 2001. Н17. агірняк О. Нариси з історії українознавства у Наддніпрянській Україні (остання чверть XIX ст. – 1917 р.). – К., 2007. П18. етров В. М. Ф. Сумцов як історик укра- їнської етнографії // Записки історично- філологічного відділу Української Академії наук. – 1925. – Кн. VII, VIII. – С. 7–15. Р19. отач П. Григорій Коваленко (100 років від дня народження) // НТЕ. – 1968. – № 6. – С. 61–64. Р20. усова С. Отзывъ о сочинениях В. П. Мило- радовича. – СПб., 1907. 125125 Трибуна молодого дослідникаТрибуна молодого дослідника С21. крипка В. Народознавчі праці Василя Крав- ченка // НТЕ. – 1970. – № 6. – С. 54–57. С22. крипник Г. Етнографічні музеї України. Ста- новлення і розвиток. – К., 1989. С23. умцов Н. Современная малорусская этнография. – К., 1897. Т24. окарев С. История русской этнографии. – М., 1966. Українці: народні вірування, повір’я, демоно-25. логія. – К., 1992. Ф26. радкін В. Спадщина М. Сумцова // Сумцов М. Слобожане. – С. 261. Ф27. ранко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – К., 2000. Х28. анко В. Народознавець і дослідник кус- тарних промислів // НТЕ. – 1992. – № 5–6. – С. 19–25. Ч29. ернецький В. Невтомний шукач (до 70-річчя від дня смерті В. Ястребова) // НТЕ. – 1970. – № 6. – С. 63, 64. Середина ХІХ ст. ознаменувалася завер- шенням становлення української етнографії як науки. Серед української інтелігенції зріс ін- терес до народної культури й побуту. З’явилася низка розвідок, автори яких писали про укра- їнців як про окремий народ, а не частину «ве- ликоруського племені». Це було поштовхом до створення «українського» часопису, яким став журнал «Основа», що в 1861–1862 роках ви- давав у Санкт-Петербурзі В. Білозерський. Метою журналу, як підкреслює видавець, було «просвітництво […], і взагалі сприяння до по- кращення духовного і матеріального побуту країни» 1. Предметом «Основи», як зазначено в програмному документі журналу, є «різносто- роннє та правдиве вивчення Західно-Руського краю та Західно-Руського народу» 2. Редакція журналу дотримувалася принципів толерант- ності щодо людей інших національностей та релігійних переконань, а також виступала за припинення соціальної боротьби, намагалася показати місце українського народу в світовій культурі 3. На сторінках «Основи» вміщено чималий фольклорно-етнографічний матеріал – народні звичаї та обряди, пісні, думи, легенди, казки, вірування, інформація про кобзарів та лірни- ків; художні твори, які містять цікаві відомос- ті з життя українського народу («С Волыни» Г. Барвінок 4, «Хуртовина» С. Носа 5) та ін. Саме в «Основі» вперше було опубліко- вано статтю М. Номиса «Різдвяні святки» 6, де висвітлено весь цикл різдвяних свят укра- їнців. Першим етапом, який виокремлює до- слідник, є підготовка до святкування. Він на- голошує на тому, що з хати прибирали все, що нагадувало про щоденну працю (усі знаряддя для прядіння й навіть саму пряжу). Після цього господиня мазала житло зсередини, все чистила, мила. Особливу увагу в статті приділено приготуванню їжі, виконанню тих чи інших обрядових дійств та віруванням, пов’язаним зі святами. У ряді публікацій розглядалися проблеми етногенезу українців, їхня етнічна територія та локальні назви. Ці питання на сторінки часопису виніс М. Левченко. У статті «Мес- та жительства и местные названия русинов в настоящее время» 7 він окреслив терито- рію населену українцями та зазначив, що «русини, за походженням, побутом, мовою, є одним плем’ям, але за місцем проживання Світлана Чибирак фольк лорно-етнографі чні м атері а ли н а сторінк а х ж У рн а л У «основа» The researcher elucidates in detail the development of the Ukrainian ethnography (in a historiographical aspect) using the examples of the prominent personalities with their guiding works in this field. He makes a conclusion about the most important achievement of the ethnographers of a period ca. 1900s – the transition from the descriptive approach to the historically comparative method in the Ukrainian ethnography.

Розвиток етнографії в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX – на початку XX століття (історіографічний аспект)

Репозитарії

Схожі ресурси