Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів

Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів

In article the research concept is propounded, features of tradition housing and barns in ecosystem of Byelorussians and neighbouring nations are analyzed.

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2009
Автор: Мілюченков, С.
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Назва видання:Народна творчість та етнографія
Теми:
Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20388
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів / С. Мілюченков // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 27-34. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-20388
record_format dspace
spelling irk-123456789-203882011-05-28T12:03:52Z Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів Мілюченков, С. Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень In article the research concept is propounded, features of tradition housing and barns in ecosystem of Byelorussians and neighbouring nations are analyzed. У артыкуле разгледжываецца канцэпцыя даследавання, аналізуюцца іх асаблівасці ў беларусаў і суседніх народаў. 2009 Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів / С. Мілюченков // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 27-34. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20388 uk Народна творчість та етнографія Article Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень
Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень
spellingShingle Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень
Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень
Мілюченков, С.
Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів
Народна творчість та етнографія
description In article the research concept is propounded, features of tradition housing and barns in ecosystem of Byelorussians and neighbouring nations are analyzed.
author Мілюченков, С.
author_facet Мілюченков, С.
author_sort Мілюченков, С.
title Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів
title_short Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів
title_full Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів
title_fullStr Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів
title_full_unstemmed Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів
title_sort етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2009
topic_facet Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20388
citation_txt Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів / С. Мілюченков // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 27-34. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
series Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv AT mílûčenkovs etnokulʹturnístereotipitaponâttêvímarkeriadaptacíítradicíjnihžitlovihípídsobnihbudívelʹvekosistemíbílorusívísusídníhnarodív
first_indexed 2025-07-02T20:59:18Z
last_indexed 2025-07-02T20:59:18Z
_version_ 1836570335289278464
fulltext ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 27 Сергій Мілюченков Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів In article the research concept is propounded, features of tradition housing and barns in ecosystem of Byelorussians and neighbouring nations are analyzed. У артыкуле разгледжываецца канцэпцыя даследавання, аналізуюцца іх асаблівасці ў беларусаў і суседніх народаў. Одним із важливих напрямів вивчення традиційної матеріальної культури є дослідження механізму й особли- востей її адаптації до екосистеми етносу. Цей аспект біль- шою мірою розглянуто в публікаціях, присвячених тради- ційному житлу та господарським будівлям, і меншою – одягу й предметам домашнього побуту. Характер і тради- ції народної архітектури в сільських ландшафтах Білорусі проаналізовані в наукових працях А. Локотко [9]. Суттєве значення в етнологічному контексті має також дослі- дження побутових форм архітектурно-функціональної адаптації традиційних будівель і особливостей їхнього поширення у взаємозв’язку з етнокультурними стереоти- пами та поняттєвими маркерами. Традиційне сільське мікросередовище білорусів, як і сусідніх народів, розвивалося за загальними соціальни- ми законами і становило єдине ціле в культурному аспекті. Проте взаємодія з природним ландшафтом, незважаючи на однотипність господарської діяльності, породжувала варіативні архітектурні форми. Локальні культурно-побутові відмінності спостережено в системі організації дворового комплексу, характері архітектурно-функціональної адаптації традиційних будівель. Вони виникали в певних історичних умовах під впливом соціально-економічних, природних, у тому числі агрокліматичних і ґрунтових, демографічних факторів, а також особливостей землеволодіння й земле- користування. Залежно від їхнього впливу на побут формувалися міс- цеві колективні уявлення, або етнокультурні стереотипи, що стосувалися структури і найбільш раціональних спо- собів розташування будівель, функціональної специфіки, планування житлових і господарських приміщень. Візуальна виразність і запам’ятовуваність архітектурних форм здійснювали також і зворотний вплив на буденну свідомість. Це робило їх доступними для масового повто- рення, відбивалося в характері й динаміці територіально- го поширення на культурних ландшафтах. Архітектурні форми, адаптовані до умов системи життє- забезпечення, супроводжувалися словесними позначен- нями, які в наукових дослідженнях розглядають зазвичай у ролі їхніх назв, тобто вони є предметом лінгвістичного аналізу. Однак вивчення функцій цих позначень в екосис- темі етносу вимагає використання спеціального інстру- менту наукового пізнання. Із цією метою в пропонованій статті вживаємо термін «поняттєвий маркер». Йому від- повідають назви, у семантиці яких чітко відображені характер традиційних споруд і їхні основні архітектурні ознаки в сільському середовищі. Вживання терміна «поняттєвий маркер» дає змогу уникнути суто лінгвістичного підходу до аналізу словес- них позначень. Це важливо, тому що вони у своїй пере- важній більшості в білорусів, українців, росіян та інших споріднених із ними народів не є за своїм походженням споконвічно слов’янськими. Водночас семантика бага- тьох лексичних запозичень на слов’янських культурних ландшафтах набула місцевого етнічного відтінку і навіть змінилася. На основі запозичених слів виникли також нові поняття. Вони виконували на етнічних територіях функцію регіональних і локальних поняттєвих маркерів. Закріпившись у певних ареалах для диференціації жит- лових і господарських приміщень, архітектурні терміни мали в їхніх межах однакове значення. Розгляд теоретичних аспектів архітектурно- функціональної адаптації традиційних споруд засвідчує, що центральне місце в її механізмі належало етнокуль- турним стереотипам, із якими в суспільній свідомості співвідносилися певні поняттєві маркери. Викладений концептуальний підхід розширює, таким чином, поле етнологічного дослідження, дає змогу перекинути міс- ток між сферою матеріальної культури і духовною сфе- рою, виявити і проаналізувати етнокультурні стереоти- пи та поняттєві маркери в контексті особливостей архітектурно-функціональної адаптації споруд. Наявні історичні джерела уможливлюють вивчення етнокультурних стереотипів і поняттєвих маркерів адап- тації сільських будівель в екосистемі білорусів, починаю- чи з другої половини ХVІ ст. Необхідні для етнологічного дослідження відомості містяться, зокрема, в інвентарях маєтків, фільварків і сіл, судових та інших матеріалах періоду пізнього феодалізму. Зіставлення їх з етногра- фічними і лінгвістичними даними кінця ХІХ – ХХ ст. дає змогу з’ясувати характер, історичну й соціальну динамі- ку етнокультурних стереотипів і поняттєвих маркерів впродовж тривалого часу. Житло виступало головною ланкою в архітектоніці сільського двору. Воно було надійним покровом люди- ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 28 Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень ни влітку і взимку, вдень і вночі. Від характеру його пристосованості до умов життєзабезпечення залежав повсякденний побут людей. У документах ХVІ–ХVІІІ ст. трапляються описи житлових будівель різних етносоці- альних груп населення. Найдетальніші серед них стосу- ються представників привілейованого стану і частково їхньої прислуги. Аналіз цих матеріалів показує, що в ХVІ–ХVІІ ст. етнокультурні стереотипи вищого стану Білорусі були пов’язані з двома різними концепціями в архітектурі дерев’яного зодчества – зі встановленням зрубу «при земли» і на підкліті (цоколі). Аналогічними в цей період вони були також в Україні, сусідніх облас- тях Польщі, на території Литви [6, с. 260]. У природних ландшафтах Росії застосовували концепцію житла на підкліті [6, с. 217]. Залежно від цих ознак вживали певні поняттєві марке- ри. Так, у житла «при земли» їх було декілька – «дом», «будынак», «рум» [11, с. 412]. Термін «рум» запозичений у другій половині ХVІІ ст. через польську мову зі староні- мецької. До його поширення в писемних джерелах старо- білоруською мовою в аналогічному значенні функціону- вав вислів «дом великий долгий при земли». Маркери «изба» та «изба белая» вказували здебільшого на житлову ярусну, тобто з підкліттю, будівлю. У подібному значенні інколи вживали й термін «дом». У такому разі він супрово- джувався доповненням «на подклетах». Однак у природно- кліматичних умовах Білорусі концепція зрубного ярусно- го житла була нераціональною. У ХVІІІ ст. вона втратила свою привабливість. Пов’язані з цією концепцією етно- культурні стереотипи і маркери зникли. Житло феодального стану було представлене в сіль- ському середовищі трикамерною і багатокамерною будівлями. Його розміри і структура залежали від соці- ального і майнового становища власників і архітектур- них стереотипів, які склалися в суспільстві. Кожне при- міщення мало свій поняттєвий маркер. Найпоширенішими в ХVІ – першій половині ХVІІ ст. були «изба», «изба белая», «светлица» і «комора». Усі вони належали до опалюваних приміщень і, за винят- ком «коморы», що слугувала тільки місцем денного відпочинку й ночівлі, виконували декілька функцій. У другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. у значенні «светлица» стали вживати термін «покой». З етнокультурними уяв- леннями вищого стану про структуру житла і специфі- ку приміщень пов’язані також інші поняттєві маркери. Це – «сень» («сени», «сенцы»), «кухня», «изба столовая», «повалюша», «комора для схованья» (комора). Розумінням характеру побутових зручностей, вимог до особистої гігієни, а також утримання в належних сані- тарних умовах двору і прилеглої території зумовлено поширення таких будівель, як парова лазня і вбираль- ня. Їх позначали, відповідно, – «лазня» і «коморка потребная» [1, с. 228, 298, 355, 508]. У великому домі вбиральню розміщували поряд зі спальнею і в сінях, а в житлі середнього розміру – тільки на виході з нього. Подібну зрубну будівлю ставили і у дворі. На території поміщицького двору розташовувалися також житлові будівлі прислуги феодалів. Їх споруджува- ли на основі стереотипів про характер їхньої архітекту- ри в нижчого стану, що існували в суспільстві. Це були наземні («при земли») одно- і двокамерні будівлі. Часто їх маркували зменшувальними формами «истобка», «истобка белая», «домик», «домок», «светелочка», рідше – «клетка челядная», «изба челядная», «изба черная», «челядня» [1, с. 22, 258, 362, 371, 438, 568]. Житлове приміщення прислуги іноді поєднували з виробничими і господарськими будівлями – «пекарней» і «гридней». У старобілоруських писемних джерелах маркери однокамерних будівель нерідко супроводжувалися доповненням із «примномъ» або «применьцомъ» [1, с. 202, 203, 273, 281]. У широкому розумінні це загаль- не позначення того, що «применено» шляхом додаван- ня до чого-небудь основного. У сільській традиційній архітектурі під поняттям «примен» мали на увазі трис- тінну прибудову (тристен) з дверима перед входом до головної споруди. У побуті вона виконувала ту ж функ- цію, що й сіни. Семантична відмінність помітна тільки в контексті архітектурного поняття. Зокрема, «сени» – це приміщення під одним дахом із житловою чи іншою спорудою, а «примен» – прибудова невеликих розмірів із окремим дахом. У росіян у цей час в аналогічному значенні, а також у значенні будь-якої прибудови вжи- вано термін «пристен» [6, с. 185, 189, 191, 192]. У змен- шувальній формі маркер «пристенок» поширений пере- важно в міському середовищі на сході Білорусі. Сільське житло в інвентарях ХVІ – першої половини ХVІІІ ст. не згадане. Однак, безперечно, у селян і двір- ської челяді етнокультурні стереотипи щодо його архі- тектури були спільними. Згідно з ними, його будували з одним опалюваним приміщенням. Аналіз судових матеріалів, скарг про розграбування і спалення сіл показує, що в цей період існували два етносоціальні маркери селянського житла. У розумінні феодалів це здебільшого «халупа», а кріпаків – «хата» [11, с. 413– 416]. Варто зазначити, що термін «халупа» набув зна- чного поширення в період пізнього феодалізму стосов- но будівель міської бідноти. В інвентарях кінця 18 ст. з метою побудинкового обліку селян і опису їхніх пови- нностей на досліджуваній території, а також у сусідній Литві повсюди вживано етносоціальний маркер «хата» [11, с. 416; 4, с. 29, 105–112]. Наприкінці ХІХ – у першій третині ХХ ст. в Білорусі домінували уявлення про селянське житло як будівлю з одним опалюваним приміщенням [5, с. 71–79]. Деякі з них варіювалися залежно від соціально-економічного становища сільських жителів. У житловому середовищі в незаможної частини населення Гродненщини, сусід- ніх північних районів Мінщини і південно-західної Вітебщини ще зберігалась орієнтація на однокамерну хату з невеликою за розмірами прибудовою, що вико- нувала функцію сіней. Прибудоване приміщення мало два поняттєві маркери – «прымен» і «прывян» [14, с. 129, 148]. Буквальне значення «прывян» – це те, що поставлене «да вянкоў» основного зрубу. У такому загальному значенні термін «привенок» відомий у старо- білоруській мові. Зауважимо, що споріднені позначен- ня були поширені в сусідньому ареалі на сході і півдні Литви. Це, зокрема, литовське «priemenė» – сіни. ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 29Сергій Мілюченков. Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів Одним із найпоширеніших у сільському суспільстві було розуміння архітектури житла у вигляді двокамер- ної будівлі, що складалася з хати і сіней [5, с. 72–74]. У різних регіонах Білорусі воно часто співвідносилося також із трикамерним житлом. У ньому хата мала кон- структивний і функціональний зв’язок через сіни з будівлею для зберігання продуктів рослинного і тва- ринного походження, цінних предметів домашнього вжитку. Характер і територіальна динаміка цього архі- тектурного комплексу свідчать про те, що одним із пріоритетів у свідомості сільського населення було формування раціональної і надійної системи життєза- безпечення. На це вказує і повсюдне включення підсобно- го приміщення для зберігання продуктів харчування до складу двокамерного житла в один об’ємний простір із сіньми. Одночасно набирали силу й охоплювали переважно заможну частину населення стереотипи, пов’язані з характерними для неї формами архітектури. Відповідним чином це відбилося на динаміці поширен- ня в цієї верстви селян житлових будівель із двома опа- люваними приміщеннями, які розташовувалися симе- трично по обидва боки сіней або одне за одним перед ними [5, с. 75–80]. За спорудою із симетричним розмі- щенням закріпився поняттєвий маркер «хата на два канцы». Змінювалися також уявлення про характер внутрішнього планування житла. Вони неоднаково проявлялись у різних етноконтактних регіонах. На Гродненщині і Брестщині, як і в сусідніх областях України та Польщі, це виявилось у виділенні зони для приготування їжі в самостійне приміщення – «кухню» [15, с. 120; 17, м. 112–115]. Інтенсивні контак- ти з росіянами вплинули на етнокультурні стереотипи білорусів, які стосувалися деяких архітектурних осо- бливостей будівель у системі життєзабезпечення. Вони привели до поширення в сільському середовищі північно-східного регіону Білорусі парової лазні і житла з дерев’яною підлогою [5, с. 36–38, 90–92]. На час остаточного занепаду індивідуального укладу життя сільського населення в 30-х рр. ХХ ст. в екосисте- мі східнослов’янських народів давно сформувались основні ареали двох різних концептуальних уявлень про особливості архітектури селянського житла в міс- цевих природних ландшафтах. У розумінні жителів Білорусі, лісової і лісостепової смуги України це була порівняно невисока будівля з глиняною або земляною підлогою без суцільного фундаменту під основою стін, що опиралися безпосередньо на ґрунт, каміння чи дерев’яні колодки. На етнокультурні стереотипи про характер її екстер’єру в регіональних екосистемах помітно вплину- ло середовище проживання. У лісовій зоні вони (стерео- типи) були пов’язані з рубленим із колод відносно висо- ким житлом. У лісостеповій смузі їх співвідносили з каркасною будівлею з плетеними або дерев’яними стіна- ми, покритими глиняною обмазкою [15, с. 121, 122]. Уявлення, відносно пристосування селянського житла до більш суворих кліматичних умов лісової зони Східної Європи сформувались у слов’ян в екосистемі росіян. В етнічній свідомості вони були тут пов’язані з рубленою, більшою за своїми розмірами, ніж у захід- них сусідів, будівлею з дерев’яною підлогою на низькій, середній або високій підкліті [15, с. 228]. У тих же ареалах, що й етнокультурні стереотипи, у східних слов’ян співвідносилися відповідним чином два різні, за своїм походженням, поняттєві маркери житла – «хата» і «изба». Термін «хата» поширений також у погра- ничних зонах розселення росіян, поляків і словаків із білорусами й українцями [11, с. 418, 419; 15, с. 235]. При цьому на території Польщі його вживали паралельно в тому ж значенні, що й західнослов’янський маркер селянського житла «chałupa». Лінгвістичні, археологічні та історичні дані свідчать про те, що ядро ареалу терміна «хата» формувалося в лісостеповій смузі України [11, с. 419, 420]. У східнослов’янській лексиці цей термін має скіфо- сарматські витоки. У результаті міграції звідси в північ- ному напрямку на територію сучасної Білорусі в VІ – VІІІ ст. груп слов’ян термін «хата» поширився в лісовій зоні Східної Європи. Варто відзначити, що в цій екосистемі не тільки в близькоспоріднених слов’янських народів, але й у їхніх прибалтійських сусідів спостережено від- мінності в поняттєвих маркерах селянського житла. Так, у латишів його позначали терміном «istaba» («istuba»), запозиченим від давньоруського «истъба» (изба), а у литовців – «nãmas». Зауважимо, що в ХХ ст. термін «изба» жителі Прип’ятського Полісся іноді вживали в значенні «малень- ка житлова будівля» [8, с. 211]. На відміну від нього слово «халупа», запозичене з польської мови, широко закріпилося в Білорусі. Однак у суспільній свідомості населення воно асоціюється тільки з поганою дерев’яною будівлею, хижкою бідняка. Як поняттєві маркери обла- штованого селянського житла, порівняно з традиційною хатою, стали вживати лексеми «будынак» і «дом». Підсобні будівлі відігравали важливу роль у системі життєзабезпечення сільського населення Білорусі, у якого традиційним типом господарської діяльності завжди було землеробство в поєднанні з тваринни- цтвом. Їхня початкова поява й поширення були пов’язані з певним рівнем розвитку сільського господарства, осо- бливо з інтенсивністю вирощування зернових культур. Тому в суспільній свідомості завдання надійного збере- ження продукції землеробства прирівнювалося за своєю значущістю до збирання нового врожаю. Не випадково підсобні приміщення призначалися перш за все для збе- рігання продуктів харчування рослинного походження. У місцевому культурному ландшафті вони були пред- ставлені спорудами наземного і підземного типів, що їх включали до складу житла або розташовували окремо. В екосистемі білорусів їх будували залежно від функціо- нальної специфіки у вигляді холодних і опалюваних під час морозів будівель. Домашня комора для зерна, борошна, а також про- дуктів тваринного походження й цінних предметів побу- ту не мала опалення, тому що цього не потребували умови їх зберігання. Селяни розміщували її в сінях дво- і трикамерної хати, об’єднували у вигляді тристіну в один ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 30 Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень архітектурний комплекс із житлом. Виділення порівня- но невеликого за розмірами приміщення для зберігання запасів продуктів харчування всередині сіней було пер- винною масовою формою адаптації його до системи життєзабезпечення в умовах малоземелля і невисокої врожайності зернових культур. Так само архітектур- ний зв’язок із житлом через сіни аналогічної за своєю функціональною специфікою зрубної великої будівлі свідчить не тільки про практичність і матеріальну економічність цієї форми адаптації, але й указує на те, що етнокультурні уявлення про таке місцерозташування складського приміщення формувалися в природній зоні з обмеженими лісовими ресурсами і малою доступністю їх для основної маси населення. Це підтверджує повсюд- не поширення приміщення домашнього типу для збері- гання зерна і борошна в ареалі, який охоплював Південну Білорусь, Північну Україну і майже всю Східну Польщу [8, к. 22; 15, с. 120; 17, м. 88–96]. Однаковим тут у селянському середовищі був понят- тєвий маркер такої комори – «камора» («каморка»). У білоруській і українській частинах цього ареалу траплялися також лексеми «клець» і «клiть». У слов’янську термінологію термін «камора» (комо- ра) запозичений із грецької мови. В історичних джере- лах ХVI – ХVIII ст. його помічаємо в описах феодальних володінь переважно південно-західних районів Білорусі. Через його універсальність з метою уточнення змісту маркер «камора» супроводжувався пояснювальними словами. Він вказував на підсобне приміщення, зазви- чай у складі житла або господарської будівлі, – «комо- ра для схованья», «коморка малая для хованья речей кухенных», «коморка для жорнов», «коморка замчис- тая», «komor dwie dla chowаnia zboża», «истобка с комор- кою», «изба с сеньми, с коморою» [1, с. 202, 228, 230, 249, 263, 298, 576]. У рідкісних випадках деякі термінос- полуки, наприклад «комора млечна з сенею», стосують- ся самостійної будівлі в господарській зоні двору феода- лів [1, с. 267, 568]. Поширеним типом холодної складської споруди в схід- них слов’ян і сусідніх народів була надвірна будівля для зберігання зерна, борошна, а також продуктів тваринно- го походження і цінних предметів домашнього вжитку. Її широка затребуваність у системі життєзабезпечення була пов’язана з однаковим типом господарської діяльності населення в сільських ландшафтах Східної і Центральної Європи. Схожим і однорідним у різних етносоціальних груп тут було також концептуальне розуміння принципів адаптації цієї споруди до природного середовища. Причому за своїм характером у населення на території Білорусі, суміжних регіонів Польщі й Прибалтики воно відрізнялося від етнокультурних стереотипів, пов’язаних з архітектурою селянського житла. У сільському дворі будівлю для зерна розміщували зазвичай окремо від хати, що давало можливість вряту- вати його пожежі. Водночас її ставили так, щоб вона була доступна для огляду через вікно житла. З метою захисту від повеней і сирості зруб підіймали над зем- лею і встановлювали на дубові, соснові чи кам’яні опори. Усередині на рівні другого-третього вінців настилали товсту дерев’яну підлогу, усі стики в якій замазували глиною. Назовні вздовж стіни з дверним отвором робили «прыклетнiк» – дах на стовпах, який виносили вперед, а трохи нижче від порогу перед вхо- дом настилали поміст із товстих дошок. Така архітек- турна конструкція оберігала фасад від атмосферних опадів і давала змогу без зайвих фізичних затрат пере- кидати важкі мішки із зерном і борошном з воза прямо до дверей. Глибоке розуміння значення цієї будівлі для системи життєзабезпечення відбилося також у дрібній, на перший погляд, але водночас дуже важливій деталі її адаптації до природного середовища. Майже повсюди на території Білорусі для того, щоб уберегти хлібні запаси від знищення гризунами, вирізали нижній куток дверей полотна для вільного доступу в зерносховище домашньої кішки. Аналогічним або дуже близьким у своїй основі був архітектурний принцип будування споруд такого типу також у господарському середовищі поміщицьких маєт- ків і фільварків. Відмінності спостережено тільки в їхніх габаритах і нерідко в кількості ярусів усередині склад- ського приміщення. Однією з характерних особливостей у Надніманні й західних районах Центральної Білорусі було те, що в системі забудови селянського і поміщицько- го двору його часто розміщали над погребом. Тип такої складської споруди мав декілька поняттє- вих маркерів. Найбільш поширеною була лексема «клець», що своїм корінням сягає старослов’янського «клетъ». На неї часто натрапляємо в старобілоруських історичних джерелах ХVІ–ХVІІІ ст., спочатку кирилич- ного, а потім і латинського письма. Цей маркер нерідко супроводжується поясненнями. За їхньою допомогою відображалися ті або інші архітектурні типові риси будівлі – «клет высокая на подклете», «клеть на стол- пах» («na słupach»), «на подрубе» [1, с. 259, 371, 411]. У господарському середовищі кожного феодального помістя й фільварку часто розташовувалися декілька подібних споруд, які відрізнялися своєю споживацькою специфікою. Тому в інвентарях володінь привілейова- ного стану їхні позначення диференціювалися через додавання до маркера доповнення або уточнення. Такі терміносполуки мали однозначну семантику – «клетки на пашню» (для насіннєвого зерна), «клетка невеликая для схованья мук», «клеть для зсыпованья збожя», «клеть для речи стравных», «клеточка малая, в которой ховают речи стаенные», «клетка для мекин» тощо. [1, с. 356, 361, 508, 511]. У тому ж значенні, що і «клеть», вживано маркер «сви- рен», який має балтійські корені – від слова «svirnas». На нього натрапляємо переважно в поміщицьких маєтках центральних і західних районів Білорусі. Для цієї лексеми характерна така ж, як і для терміна «клеть», модель позна- чення точних понять. Це добре ілюструють вислови: «свирны два на засыпанье пашни», «свирен спижарный з мясными речьми», «свирен скарбный», «swironek dla chowania mołocznego» і т. д. [1, с. 356, 361, 436; 2, с. 240]. У писемних джерелах також трапляються маркери, що характеризують відносні розміри будівлі – «свиронек», «свиронек малый», «свирен великий», а також її архітек- ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 31Сергій Мілюченков. Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів турні особливості – «на столбах» («на столпью»), «на под- клете», «с кганком», «у котором двое схованье» тощо [1, с. 21, 157, 186, 200, 436, 494, 508, 608]. У східних районах Білорусі наприкінці ХVІІ ст. на позначення поняття складської холодної будівлі для зерна і цінних предметів іноді вживали термін амбар – «амбаръ», «имбаръ», «инбаръ», «омбаръ», «онбар». У ста- робілоруську мову він увійшов у вигляді тюркського запозичення через російську мову. У поміщицьких маєт- ках цим терміном позначали великогабаритні спору- ди [4, с. 1]. Разом із тим в історичних джерелах пізнього феодального періоду немає відомостей про зв’язок мар- кера «амбар» із господарським середовищем селянсько- го двору. Відомо, що на території сусідніх російських земель він побутував у нижчого стану в одиничних випадках у ХVІ ст. і трохи частіше – наступному столітті. Тут домінувало поняття «клеть» [6, с. 185–189]. У поміщицьких маєтках ХVІ–ХVІІІ ст. холодні будівлі для зберігання зерна й продуктів тваринного походжен- ня, предметів домашнього вжитку іноді мали також інші позначення. Так, у писемних джерелах кириличного і латинського письма відзначені «шпихлер» («spichlerz»), «шпихлерик» і «спижарня» («spiżarnia»), «спижаренка», «lamus» [1, с. 267, 361, 390, 554, 567; 4, с. 5, 34, 345]. Ці терміни запозичені в старобілоруську мову через поль- ську зі старонімецької мови. Деякі з них вживалися синонімічно – «свиронек или шпихлерик» [1, с. 390]. Усі історичні маркери холодних будівель і примі- щень для зберігання продуктів харчування й цінних предметів, за невеликим винятком, були в обігу на території Білорусі наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. Найбільш поширені були «клець», «свiран» («свiронак»), «амбар» і «камора» («каморка»). На півдні Брестщини зрідка трапляється похідне від «spichlerz» місцеве «шпiхер» («шпiхерык») [7, к. 239; 8, с. 244]. У східних районах досліджуваної території вживали також невідомі в писемних джерелах періоду пізнього феодалізму позначення «кладоўка» і «чулан». Аналогічні чи близькі за своєю семантикою з терміном «каморка», вони були запозичені з російської мови. Жителі Гомельської області і східних районів Брестщини в ролі вторинного маркера «каморы» і «каморкi» вживали терміни «хiжа», «хiжка» і «хiзок» [10, с. 32; 8, с. 242]. Вони мали регіональний характер і були поширені в східних слов’ян переважно в білорусько- українському етнокультурному ареалі, але траплялись і в деяких російських областях [8, к. № 2; 15, с. 120]. Ці маркери широко вживали в західнослов’янському і частково – у південнослов’янському культурних ареа- лах. Старослов’янський термін «хызъ» («хызина») лінг- вісти зараховують до числа найдавніших запозичень із германської лексики: від «hūsa» («hūza») – дім. В етнічній свідомості східних слов’ян лексеми «хiжа» («хiжка») і «хiзок» позначали два поняття: житло і комора для зерна. У першому разі йшлося про літнє спальне приміщення, функцію якого виконувала «комо- ра» («клець», «амбар»). Тут нерідко спали дівчата на виданні, окремо жила в теплу пору року шлюбна пара, проводили першу ніч після весілля молодята. У жителів білоруського Прип’ятського Полісся лексема «хiжа» («хiжка») мала також зневажливе значення, яке стосу- валося вбогої хати, халупи бідняка. Аналогічну семан- тику цей маркер реалізував в Україні, Південній Росії і Польщі. Разом із тим у деяких місцевостях у східних слов’ян у нього не завжди простежувався семантичний зв’язок із житловим, у тому числі літнім, приміщенням. У такому разі термін «хiжка» мав тільки одне значен- ня – комора в сінях хати. Дослідження маркерів холодних споруд для зберігання зерна, борошна, продуктів тваринного походження і предметів домашнього вжитку показує, що традиційно для позначення цього поняття населення Білорусі вжива- ло терміни «клець», «свiран», «камора» («каморка») і «амбар». Вони належать до трьох різних етнокультурних пластів – старослов’янського, балтійського і тюркського. Старослов’янський пласт репрезентують маркери «клець» і «камора». У кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. ареал лексеми «клець» майже повністю покривав дослі- джувану територію, за винятком невеликої зони на заході центральної смуги Білорусі – Наднімання [7, к. № 239]. У південних сусідніх районах заходу Брестської області вона відзначена спорадично. У них масового поширення набув маркер «камора» («камор- ка»). Його ареал простягався на схід і займав південну смугу Білорусі [8, к. № 22]. Тут містилася область змі- шаного обігу маркерів «клець» і «камора», що стосува- лися як одного, так і різних типів складської будівлі для зерна й борошна. Вільну від старослов’янського пласта зону в Надніманні й суміжних районах займав термін балтій- ського походження «свiран». Паралельно з іншими лексемами він функціонував на значній частині тери- торії Білорусі. До спільного з ним ареалу не входила тільки Наддніпрянщина разом зі східними районами Наддвіння. Тут виникла найбільш обширна й компак- тна зона міксації маркера тюркського походження «амбар» («анбар») із «клець». Старослов’янський етнокультурний пласт почав формуватися на білоруських землях першим. У східних слов’ян термін «кліть» генетично був пов’язаний із тех- нікою зрубного будівництва. Він перейшов у господар- ську термінологію дреговичів, радимичів і кривичів, а пізніше – через давньоруську мову – до білоруської. Поширення маркера «камора» в південних районах Білорусі вказує на їхнє заселення невеликими групами його основних праносіїв – деревлян, волинян, бужан і мазовшан, – або на міграцію сюди їхніх нащадків. Підтвердженням цього є те, що ядро ареалу «камора» в значенні домашньої холодної будівлі для зберігання зерна розташовувалося в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. в Північній Україні та Південно-Східній Польщі [15, с. 120; 17, м. 86, 96]. Балтійський пласт маркера «свiран» охоплював не тіль- ки західну частину білоруської ойкумени, але й сільські ландшафти сусідніх народів – Східну Литву і північний схід Білостоцького воєводства в Польщі, на території якої переважала запозичена зі старонімецької мови лексема «spichrz», «spichlerz» [7, к. № 239; 17, м. № 81]. Таким ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 32 Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень чином, він займав широку зону в слов’яно-балтському культурному ареалі. Проте в ньому навіть у самій Литві поняття «свiран» не було основним. Тут майже дзеркаль- ного географічного відображення набув регіональний характер досліджуваної балтійської і старослов’янської термінології в Білорусі. Зокрема, у Західній Литві сформу- валася зона будівлі для зберігання зерна, борошна та ін. з маркером «klėtis», похідним від слов’янського «клетъ». Вона була однорідною на півночі і півдні та змішаною з терміном «svirnas» у центрі [16]. Споріднений термін «klẽts», запозичений із давньоруської мови, з аналогічною семантикою вживали також латиші. Тюркський маркер «амбар» набув поширення в кінці ХVІІ ст., коли в населення Білорусі давно існували ана- логічні позначення цього поняття. Його динаміка й подальше формування ядра ареалу є одним із результа- тів етнокультурної взаємодії білорусів із росіянами. У сусідніх областях Росії, як і на досліджуваній терито- рії, також існували зони мішаного вживання в тотжно- му значенні термінів «амбар» і «клеть» [12, с. 254, 255; 13, с. 287–289]. Принципово іншим був підхід до адаптації в сільських ландшафтах білорусів і сусідніх народів споруд для роз- міщення сезонних запасів овочів, картоплі та солінь. Він виникав із розуміння вимог щодо умов зберігання цих продуктів харчування в зимовий час. Етнокультурні сте- реотипи про характер архітектурного пристосування цієї споруди до умов її ефективного функціонування в системі життєзабезпечення сформувалися під впливом місцевих природних умов, передусім ґрунтово- кліматичних факторів. Тому на досліджуваній території виникли різні зони поширення підземних (які не про- мерзають) і опалюваних взимку наземних складських будівель для зберігання плодоовочевої продукції. Підземні споруди розташовувалися переважно в схід- ному, західному і південному ареалах Білорусі та в суміжних регіонах України, Росії та Польщі [8, к. № 25; 10, с. 27; 15, с. 120; 18, м. 178–181]. З ними мішано на Поліссі, а в північних і центральних районах окремо були поширені наземні будівлі, що обігрівалися під час морозів пічкою-кам’янкою або гарячим вугіллям із домашньої печі. Принцип їхньої архітектурної адаптації був аналогічний, як і в холодного приміщення для збері- гання зерна – у складі житла і самостійно від нього. В описах поміщицьких маєтків вони позначалися декількома поняттєвими маркерами. Найчастіше в другій половині ХVІ – ХVІІ ст. вживали терміни «истоб- ка», «издопъка», «издепка» [1, с. 77, 203, 281]. Іноді їх супроводжували уточненням «варивная» або доповненням «для варива» [1, с. 277, 409, 508, 607]. В одиничних випадках функціонували терміносполуки «гридня на вариво», «изба немалая, где ховати вариво», «komora dla chowania warzywa» [1, с. 356, 415, 567]. У середині ХVIII ст. став використовуватися новий маркер – «warzywnia» («варыўня») [2, с. 496; 4, с. 6, 7, 25, 177, 194, 347]. У кінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. в культурному ландшафті Білорусі були наявні три поняття селянської будівлі для зберігання овочів і картоплі – «стопка» («iстопка», «сцёпка», «стобка»), «варыўня» і «камора» («каморка»). Їхні ареали охоплювали здебільшого північну, центральну і південно-східну частину Білорусі, що було зумовлено локальним поширенням цієї споруди в традиційній матері- альній культурі сільського населення [7, к. № 240]. Термін «стопка» («iстопка», «стобка», «сцёпка») своїм корінням через старобілоруську мову сягає давньорусь- кого «истобъка», похідного від «истъба». У мікросере- довищі селянського двору він мав тільки одне значен- ня – складського приміщення для овочів. Тому, на від- міну від старобілоруського маркера «истобка» з подвій- ним значенням у маєтках і фільварках, він не супрово- джувався пояснювальними словами. Аналогічна семан- тика відзначена в терміні «стебка» на території Волинського і Київського Полісся [15, с. 120]. Споріднені позначення аналогічної складської будівлі «истёбка», «истобка», «истопка» були поширені в сусідніх із Білоруссю областях північно-західної Росії. Поняттєвий маркер «варыўня» входив у єдиний змі- шаний із терміном «стопка» ареал із деяким перева- жанням у його західній частині. Він означав приміщен- ня для «варыва», тобто овочів. Цей маркер був запози- чений селянами з господарської термінології, вживаної у фільварках і маєтках. Він має білоруське походження і не відзначений у сусідніх народів. Його місцевий характер чітко проступає на фоні еволюції поняття «истобка – истобка варивная (для варива)». У Надніманні і порубіжній із ним смузі функціонував вербальний маркер «камора» («каморка»). Його ареал охоплював північну сусідню частину Білостоцького воєводства в Польщі і простягався на північ у Литву [17, м. 96]. У литовській лексиці «kamara» – запозичення із старобілоруської або старопольської мови [19, S. 391]. Підземне складське приміщення, що не промерзає, споруджували як окремо, так і під підлогою житла. На від- критому ландшафті воно розташовувалося на підвищено- му і рівнинному рельєфі місцевості там, де дощові й талі води його не підтоплювали. Підземний простір перекри- вали стелею із дощок або жердин, утеплювали костри- цею, мохом і засипали землею, залишаючи отвір із криш- кою для спускання вниз. Зверху ставили рублений із колод зруб із дахом і дверима – низьку «будку» («пограб- ню») або високий «будан». У західних районах Білорусі незалежно від місця розташування будівлі під домом чи окремо виводили від самого дна її під гострим кутом на поверхню двору прохід зі східцями – «шыю». Зверху над проходом встановлювали «будку» з дверима. У поміщицьких маєтках у ХVІ – ХVІІІ ст. функціонува- ли такі поняттєві маркери підземних складських при- міщень для овочів, солінь і напоїв, як «пивница», «погреб» і «склеп» [1, с. 21, 201, 230; 4, с. 166]. У мікро- середовищі селянського обійстя наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. їх перелік був ширшим [8, к. № 25; 10, с. 8, 20, 27, 32, 35, 40, 43]. На заході Білорусі в Надніманні вживали термін «склеп», а на сході, у Наддніпрянщині, – «пограб». Обидва маркери мали мішаний обіг на Поліссі, на заході Мінської і сході Гродненської областей. Окрім того, на півдні Брестщини і в Гомельській області вживали термін «лёх», похідний ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 33Сергій Мілюченков. Етнокультурні стереотипи та поняттєві маркери адаптації традиційних житлових і підсобних будівель в екосистемі білорусів і сусідніх народів від давньогерманського «loch» (погріб). Сільське насе- лення, що проживало в зоні білорусько-польського порубіжжя на Гродненщині, зрідка вживало загально- поширену в Польщі лексему «piwnicа». Ці маркери здебільшого не були пов’язані з місцем розташування споруд – у довколишній місцевості або під підлогою житла. Тільки на сході Білорусі домашнє сховище картоплі, на відміну від надвірної форми, позначали лексеми «ямка» і «падполле». Поняттєві мар- кери підземних складських споруд для зберігання пло- доовочевої продукції мали в Східній Європі свої ареа- ли. Так, за межами Білорусі в зону поширення терміна «sklep» входили сусідні з досліджуваною територією північні й більш віддалені центральні та західні райони Польщі [18, м. № 181, 182]. Ареал терміна «лёх» охо- плював частину України, суміжні з нею передгірські райони південно-східної Польщі й продовжувався в Словаччину та Моравію [19, с. 318]. Споріднена східно- білоруським номеном лексема «погребица» відзначена в росіян. Аналіз етнокультурних стереотипів, пов’язаних із архітектурно-функціональною адаптацією споруд у сільських ландшафтах, свідчить про різне розуміння її в ХVІ–ХVІІІ ст. етносоціальними групами населення Білорусі. Найбільш разюче це проявлялось у характері й структурі житла, диференціації та спеціалізації підсобних приміщень привілейованого й нижчого станів. У понят- тєвих маркерах відбивався статус житла, правове, соці- альне й майнове становище населення. Аналогічну картину спостерігаємо і в сусідніх народів [6, с. 185– 200, 245–275]. Значно ближчим суспільству було розуміння характеру складських приміщень. Відмінності стосувалися насампе- ред їхніх специфічних функцій. Вони були зумовлені осо- бливостями розвитку матеріальної культури в різних етносоціальних груп. Широка мережа однотипних склад- ських споруд, яка виникла в маєтках і фільварках Білорусі, спричинила деталізацію їхніх позначень. Щоб уникнути полісемантичності, до маркерів «клеть», «свирен», «комо- ра» і «истобка» додавали уточнення і доповнення, ство- рюючи, таким чином, нові поняття. У контексті цього процесу виникла лексема «варивня». У період пізнього феодалізму в культурних ландшаф- тах Східної Європи функціонували різноманітні понят- тєві маркери житлових і підсобних будівель. Вони мали регіональне поширення. Так, спільними для східних слов’ян, з-поміж основних із них, були «изба», «светли- ца», «клеть», «сени». На території Білорусі та України вживали також лексеми «дом», «домок», «истобка», «комора», «кухня», «пекарня», «шпихлер», «пивница», а в Росії – «горница», «комната», «задец», «мост», «чулан», «поварня» [6, с. 185, 266–274]. Натомість у Білорусі функціонували невідомі на південь і схід від неї термі- ни «рум», «челядня», «свирен», «склеп», «коморка потребная», «варивня», «истобка варивная», «примен». Дослідження характеру архітектурно-функціональної адаптації селянських житлових будівель показує, що відмінності в ньому в білорусів і українців, з одного боку, і росіян, з другого, були тільки зовнішнім проя- вом. Вони випливали не з особливостей будівельних знань і навичок, а зі сфери концептуального розуміння архітектури зрубного житла в місцевому природному ландшафті. Про це свідчить характер дерев’яних споруд вищого стану Білорусі й України, частину яких у період пізнього феодалізму місцеві майстри будували в сіль- ському середовищі на підкліті, згідно з традиціями російського зодчества. У ХІХ – на початку ХХ ст. на досліджуваній території аналогічну або дуже близьку конструкцію селяни масово використовували при будівництві надвірної кліті з дерев’яною підлогою для зберігання хлібних злаків, на відміну від архітектури житла. На основі спільного типу господарської діяльності (землеробство в поєднанні з тваринництвом) у білору- сів і сусідніх народів сформувались однорідні етнокуль- турні стереотипи про структуру і функціональну специ- фіку підсобних будівель у системі життєзабезпечення. Водночас деякі особливості регіональних екосистем зумовили різне розуміння форм архітектурної адапта- ції складських приміщень. У культурних ландшафтах виникли зони, у яких паралельно функціонували два, а іноді й більше, понят- тєві маркери відносно однієї і тієї ж будівлі – «клець і камора», «клець і амбар», «клець і свіран», «камора, хіжа і клець», «варыўня і стопка», «пограб і склеп», «пограб, склеп і лёх». Вони формувалися переважно в місцях перетину однорідних ареалів, але також трапля- лися в них і у вигляді осередкових вкраплень. Іноді ідентичні маркери («камора», «каморка») мали в різ- них ареалах на одній етнічній території і за її межами неоднаковий поняттєвий смисл. Ареальні особливості етнокультурних стереотипів і поняттєвих маркерів архітектурно-функціональної адаптації житлових і підсобних будівель дають змогу визначити в межах культурного ландшафту Білорусі декілька найактивніших етноконтактних зон. На пів- нічному заході в Надніманні та басейні р. Вілії сфор- мувалася зона слов’яно-балтської, на південному заході – білорусько-українсько-польської, на Прип’ятському Поліссі – білорусько-української і на північному сході – білорусько-російської етнокуль- турної взаємодії. Акты, издаваемые Виленской 1. комиссией для разбора древних Актов (АВАК) / Вильна, 1865– 1915. – ТТ. 1–39. – Т. XIV. – Инвентари имений XVI столетия. – 1887. – XXIV, 702 с. АВАК. – Т. XXV. – Инвентари и 2. разграничительные акты. – 1898. – XXXII, 614 с. АВАК. – Т. XXXV. – Инвентари ста-3. роств, имений, фольварков и дере- вень за вторую половину XVIII века (1751–1789). – 1910. – XXXII, 624 с., XXV, 595 с. АВАК. – Т. XXXVIII. – Инвентари 4. староств, имений, фольварков и Література ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 34 Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень деревень XVIII в. (1720–1798). – 1914. – IX. Беларускае народнае жыллё / 5. В. Бандарчык (рэд.) – 1973. – 128 с. Древнее жилище народов Восточной 6. Европы / М. Рабинович (отв. ред). – М., 1975. Дыялекталагічны атлас беларус-7. кай мовы / Пад рэд. Р. Аванесава, К. Крапівы і Ю. Мацкевіч. – Мінск, 1963. Лексіка гаворак Беларускага 8. Прыпяцкага Палесся. Атлас. Слоўнік / Г. Вештарт [і ін.]. – Мінск, 2008. Локотко А. Историко-культурные 9. ландшафты Беларуси / А. Локотко. – Минск, 2006. Милюченков С. 10. Натурное исследо- вание народной архитектуры и хозяйственно-бытовой среды белорусов. – Минск, 2009. Милюченков С. 11. Этнолингвисти- ческие традиции и особенности названий жилища населения Беларуси. // Пытанні мастацтвазнаўства, этналогіі і фалькларыстыкі / А. Лакотка (навук. рэд.). – Мінск, 2009. – Вып. 6. – С. 411–426. Словарь русских народных гово-12. ров. – Вып. 1 / Сост. Ф. Филин. – М., 1965. Там же. – Вып. 13 / Редкол.: Ф. Филин 13. (гл. ред) [и др.]. – Ленинград, 1977. – 359 с. Слоўнік беларускіх гаворак 14. паўночна-заходняй Беларусі і яе пагранічча: у 5 т. / Рэдкал.: Ю. Мацкевiч (рэд.) [і ін.] – Мінск, 1979–1986; Т. 4. – 1984. – 616 с. Этнография восточных славян: 15. Очерки традиционной культуры / Ю. Бромлей (гл. ред.) [и др.]. – М., 1987. – 558 с. Lietuvi16. ų tarmės: kompiuterinis žodynas. – Vilnius., 2002. – 1 d. Polski atlas etnograficzny: w VI z. / 17. Komis. dla spraw Polsk. Atl. Etnograv.: K. Moszyński (Przewod. – presid.) [i in.]; J. Gajek (red. – edit.). – Warszawa, 1964–1981. – VI z.: Z. II. – 1965. – М. 58 – 129. Там само. – Z. III. – 1968. – М. 130–18. 190. S19. ławski F. Słownik etymologiczny języka Polskiego / F. Sławski. – Kraków., 1964. – Z. 4. – S. 337–448.

Схожі ресурси