Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу

The place of public associations in culture of nation and in company structure is determined in the article; classification of the Belarus public associations of the XIX cen. – 20th years of the ХХ сеn. is given; their creation, structures, the basic forms, systems of controls and асtivity are chara...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Батяєв, В.
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	Етнос і культура, соціальне життя
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20394
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу / В. Батяєв // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 71-77. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20394
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-203942011-05-28T12:04:00Z Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу Батяєв, В. Етнос і культура, соціальне життя The place of public associations in culture of nation and in company structure is determined in the article; classification of the Belarus public associations of the XIX cen. – 20th years of the ХХ сеn. is given; their creation, structures, the basic forms, systems of controls and асtivity are characterised. Вызначана месца грамадскіх аб'яднанняў у культуры этнаса і ў структуры грамадства, дадзена класіфікацыя беларускіх грамадскіх аб'яднанняў XIX – 20-х гадоў ХХ ст., ахарактарызаваны іх стварэнне, склады, асноўныя формы, сістэмы органаў кіравання і дзейнасць. 2009 Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу / В. Батяєв // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 71-77. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20394 uk Народна творчість та етнографія Article Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнос і культура, соціальне життя Етнос і культура, соціальне життя
spellingShingle	Етнос і культура, соціальне життя Етнос і культура, соціальне життя Батяєв, В. Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу Народна творчість та етнографія
description	The place of public associations in culture of nation and in company structure is determined in the article; classification of the Belarus public associations of the XIX cen. – 20th years of the ХХ сеn. is given; their creation, structures, the basic forms, systems of controls and асtivity are characterised.
author	Батяєв, В.
author_facet	Батяєв, В.
author_sort	Батяєв, В.
title	Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу
title_short	Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу
title_full	Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу
title_fullStr	Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу
title_full_unstemmed	Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу
title_sort	громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Етнос і культура, соціальне життя
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20394
citation_txt	Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу / В. Батяєв // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 71-77. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT batâêvv gromadsʹkíobêdnannâvsocíalʹníjkulʹturíbílorusʹkogoetnosu
first_indexed	2025-07-02T20:59:34Z
last_indexed	2025-07-02T20:59:34Z
_version_	1836570351345074176
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 71 Одним із актуальних завдань етнологічної науки на сучасному етапі розвитку суспільства є дослідження соціальної культури етносу, у тому числі його громад- ських об’єднань. Громадські об’єднання відіграють важливу роль у формуванні громадянського суспіль- ства, задоволенні соціальних потреб етносу, залученні його членів до громадської діяльності. Будучи суттєвим елементом структури суспільства, вони виконують важливі завдання в соціальній сфері, сприяють підви- щенню культурного рівня народу. Громадські об’єднання недостатньо досліджені. До недавнього часу вони не були предметом спеціального вивчення етнологів, оскільки дослідженням соціальної сфери життєдіяльності людей монопольно займалися фахівці суспільствознавчих дисциплін. Етнологам від- водилося тільки вивчення окремих аспектів цієї сфери, що позначаються термінами «громадський побут» і «сімейний побут». Слід зазначити, що й сьогодні деякі етнологи в своїх дослідженнях продовжують вживати ці поняття й стверджувати, що соціальна сфера, соці- альні утворення, включно з громадськими об’єднаннями, не є частиною культури, а отже, і об’єктом етнологічного дослідження. З цього погляду вивчення терміна «культура», включає в себе дослі- дження її внутрішньої структури, виокремлення соці- альної культури в самостійну частину культури етносу й визначення місця в ній і в структурі суспільства гро- мадських об’єднань, а також теоретичну розробку про- блем їхнього всебічного дослідження й практичного значення. Культура є складним утворенням. Її досліджують найрізноманітніші науки, кожна з яких фіксує увагу на певній стороні цього явища. Тому визначення поняття «культура» багатоманітні, суперечливі й тлумачення їх вельми різні в багатьох дослідників [1, с. 5; 2, с. 24]. Існують різноманітні підходи до розгляду культури. Найприйнятнішим і результативним для етнологічного дослідження культури етносу, зокрема громадських об’єднань, є функціональний підхід [3, с. 32, 33]. Він характеризує культуру через функції, які вона виконує в суспільстві, і розглядає єдність і взаємозв’язок цих функ- цій у ній. Започаткував цей підхід Б. Малиновський, який вважав, що культуру потрібно розуміти як спосіб отримання деякого результату, тобто розглядати з інстру- ментального або функціонального погляду. Він підкрес- лював, що культура включає успадковані артефакти, блага, технічні процеси, ідеї, звички й цінності, а також соціальну організацію, яка не може бути реально зрозу- міла інакше, ніж частина культури. Б. Малиновський констатував, що види діяльності, які є складовими їхньої культури, відносини й учасники вирішення різних жит- тєво важливих завдань організовані в інститути (сім’я, клан, локальна група, плем’я) і групи для співпраці в господарській сфері, для політичної, юридичної та освіт- ньої діяльності [4, с. 922; 5, с. 63, 127, 128]. До цього підходу визначення культури можна віднести погляди А. Редкліффа-Брауна. На його думку, культура є інтегрованою системою, кожен елемент якої виконує свою особливу функцію, а соціальну організацію – части- ну культури – він визначив як упорядкування діяльності двох або більше осіб, які відповідно підібрані та здійсню- ють спільну комбіновану діяльність [6, с. 65, 262]. Серед визначень культури на основі функціонального підходу особливої уваги заслуговує трактування культу- ри як сукупності способів і результатів людської діяль- ності [1, с. 5; 3, с. 33; 7, с. 97; 8, с. 33; 9, с. 181, 184, 211; 10, с. 78]. Таке розуміння культури якнайповніше охоплює багатоманітні види й сфери соціального життя. Культура властива людському суспільству з перших кроків його існування. Люди для підтримання цілісності соціальної системи, виживання та розвитку навчилися створювати особливий тип предметної реальності – різноманітні об’єднання, союзи, організації – родові, племінні, політичні, наукові, просвітницькі, художні тощо, тобто різні соціальні коаліції, починаючи від сім’ї і закінчуючи державою [11, с. 189]. Їхня діяльність забез- печувалася не успадкованими кожним індивідуумом вродженими інстинктами, а набутими ним уявленнями, переконаннями, знаннями, уміннями. Ці соціальні структури породжувалися кожного разу конкретними умовами існування в певних природних умовах і на пев- ній стадії його розвитку [12, с. 96, 97, 180–182]. Внутрішню структуру культури розглядають під різ- ними кутами та в багатьох площинах. У широкому її василь Батяєв громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу The place of public associations in culture of nation and in company structure is determined in the article; classification of the Belarus public associations of the XIX cen. – 20th years of the ХХ сеn. is given; their creation, structures, the basic forms, systems of controls and асtivity are characterised. Вызначана месца грамадскіх аб'яднанняў у культуры этнаса і ў структуры грамадства, дадзена класіфікацыя беларускіх грамадскіх аб'яднанняў XIX – 20-х гадоў ХХ ст., ахарактарызаваны іх стварэнне, склады, асноўныя формы, сістэмы органаў кіравання і дзейнасць. ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 72 Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень розумінні певний інтерес становить макромасштабний підхід до структури культури, за яким одним із найваж- ливіших орієнтирів виступають основні способи її існу- вання. Він дозволяє виділити три складові частини культури: перша з них належить до суспільної свідо- мості людей; друга виявляється в їхній поведінці та діях; третя частина є результатом діяльності [13, с. 47; 14, с. 172]. Поділ культури не вичерпується тільки від- повідно до трьох вказаних вище основних форм її існу- вання. Зокрема, морфологія кожної з них сама по собі може слугувати підставою для розмежування окремих аспектів всієї культури, що трактується як в широкому, так і вузькому значенні слова. Так, використовуючи з цією метою будову суспільної свідомості відповідно до її головних видів, можна виокремити релігійну, есте- тичну, пізнавальну сфери культури [7, с. 105]. Морфологічний аналіз культури на основі виділення окремих сфер діяльності має певну обмеженість. Він допускає взаємне переплетення та проникнення різних видів людської діяльності, що вкрай утруднює їх чітке розмежування. Тому в якості критеріїв визначення вну- трішньої будови культури значно частіше виступають форми її «зречевлення», «об’єктивізації». Нерідко саме цей критерій покладено в основу найзагальнішого поділу культури на матеріальну й духовну [14, с. 173; 15, с. 6; 16, с. 6]. При цьому до поняття «матеріальної культури» відносять усе зроблене руками людей (зна- ряддя праці, одяг, прикраси, споруди, засоби пересу- вання, зброя і т. д.), а до поняття «духовної культури» – усілякі прояви розумової діяльності людей (вірування, художня творчість, література, музика, наука, філосо- фія та ін.) [16, с. 6]. Проте за такого поділу культури не враховується специфіка соціального життя. Уся соці- альна сфера (громадські об’єднання, обряди, сім’я, мораль, право, політика та інші форми громадського й сімейного життя) залишається поза межами цих час- тин культури. При цьому одні дослідники цю сферу життєдіяльності людей називають побутом [14, с. 175; 16, с. 6], другі – соціальною культурою (у складі духо- вної культури) [17, с. 63]. Проте включення соціальної культури до складу духовної є досить спірним, оскільки компоненти соціальної культури (громадські структу- ри та інститути, у тому числі сім’я, громадські об’єднання та ін.) є, перш за все, організаційною діяль- ністю. Соціальна культура виконує специфічні, відмін- ні від інших частин культури функції. Морфологічний поділ культури доцільно доповнити функціональним підходом, який робить акцент на виді- ленні в ній окремих частин відповідно до певних сфер життєдіяльності людей та її результатів. Цей підхід характерний для етнологів багатьох країн. Він отримав поширення і в науковій літературі Республіки Білорусь, Російської Федерації та інших держав. При цьому в ній указуються, перш за все, функції культури, які виступа- ють в основному як системи засобів впливу людських індивідів на матеріальну сферу (інструментальна), орга- нізація колективного життя (нормативна), які дозволя- ють виконувати розумові та емоційні дії людини (сигні- фікативна) [7, с. 108; 18, с. 85, 86; 19, с. 69–74]. Функціональний підхід дозволяє виокремити соці- альну сферу культури в самостійний об’єкт досліджен- ня. У зв’язку з цим багато зарубіжних і вітчизняних дослідників усю соціальну сферу культури правомірно іменують соціальною культурою і виокремлюють її в самостійну частину культури [4, с. 18; 10, с. 78; 20; 21, с. 11; 22, с. 83; 23, с. 55; 24, с. 15]. Деякі дослідники (С. Арутюнов, Ю. Арутюнян, Ю. Бромлей, Л. Дробіжева, Е. Маркарян, Е. Мелконян, Ю. Мкртумян, С. Рижакова) виокремлюють у самостійну частину культури тільки соціонормативну культуру [3, с. 75; 7, с. 109; 25, с. 79; 26, с. 6; 27, с. 44]. Проте соціонормативна культура включає не всю соціальну сферу, а тільки соціальні норми (мораль, право, звичай, ритуал). Тоді як такі важливі компоненти соціальної сфери, як соціальні структури, соціальні інститути, у тому числі сім’я, гро- мадські об’єднання та інші, залишаються за межами цієї частини культури. Деякі дослідники (М. Говард, Е. Соколов та ін.) виокремлюють культуру поведін- ки [19, с. 67; 28, с. 21]. Але культура поведінки не охоплює всю соціальну сферу, а є лише частиною соціальної культури. Соціальна культура включає систему засобів регуля- ції людської діяльності [21, с. 10; 29, с. 36]. До неї нале- жать соціальні інститути (організаційні системи люд- ської діяльності), у тому числі й різні соціальні структу- ри, громадські об’єднання, норми моралі, право, зви- чай, ритуал, які забезпечують колективну діяльність і слугують для підтримання цілісності соціальної систе- ми. З виділенням соціальної культури в окрему частину культури зникає необхідність називати соціальну сферу життєдіяльності людей побутом. Соціальна культура є об’єктом дослідження як зару- біжної, так і вітчизняної етнології. Культурна антропо- логія США, на думку Е. Веселкіна, К. Гірца, М. Говарда, Д. Маркуса. Л. Вайта, займається дослідженням соці- альної організації добровільних угрупувань (профспі- лок, політичних партій, колективів) США, Індії, Лівану, Марокко, Нігерії, корпорацій, рекламних компаній, органів, що займаються розробкою соціальних про- грам США, організацій воїнів, мисливців, знахарів Пуебло сіа Нью-Мехіко [23, с. 783–900; 28, с. 163, 166, 167; 30, с. 13; 31, с. 241, 286, 287, 322, 335, 343, 347; 32, с. 43, 47, 49, 54]. Етнологи країн Західної Європи (М. Абелес, А. Гінгрих, К. Леві-Строс, Б. Малиновський, А. Редкліфф- Браун, Х. Фермойлен, П. Харвей та ін.) вивчають соці- альну організацію, соціальні інститути, колективи, політичні та економічні об’єднання, неурядові органі- зації [4, с. 72; 6, с. 204, 205, 258, 261; 33, с. 73; 34, с. 41; 35, с. 8, 9; 36, с. 84; 37, с. 26, 28], а Бразилії (А. Рамос та ін.) – партії, неурядові організації [38, с. 64]. У полі зору етнологів Російської Федерації (С. Арутюнова, Л. Засєдателєвої, Ю. Крюкова, Є. Львової, Г. Маркова, В. Піменова. С. Полякова, С. Токарева та ін.) перебували і перебувають соціальні структури та інститути (сільські громади, товариства зі спільної обробки землі, сільськогосподарські артілі) східнослов’янських народів, об’єднання автомобілістів, ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 73Василь Батяєв. Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу любителів музики, міжгрупові взаємодії народів Росії, сільські громади, організації молоді, селянські коопе- ративи, ремісничі цехові союзи, союзи підмайстрів, професійні союзи, різноманітні товариства й гуртки Німеччини та Швейцарії, об’єднання «ферейни» – спор- тивні, мисливські, студентські, туристичні, співочі та інші Німеччини, клуби за інтересами Англії, соціаль- ний лад і громадські організації народів Центральної та Південної Азії, соціальна організація (общини, корпо- ративна організація) народів Східної Азії, таємні гро- мади, союзи, традиційні інститути влади, общини різ- них етнічних груп Африки [39, с. 60; 40, с. 167; 41, с. 241, 242; 42, с. 114, 146, 279, 281, 355]. Етнологи Білорусі (В. Бєлявіна, В. Бондарчик. Г. Касперовіч, М. Пилипенко та ін.) вивчали діяльність окремих благодійних, спортивних, антиалкогольних, наукових, просвітницьких, сільськогосподарських гро- мадських об’єднань, профспілкових, комсомольських організацій, станово-професійних клубів [43, с. 4, 6]. У зв’язку з підвищенням значення різного роду гро- мадських об’єднань у житті суспільства роль етнологіч- ної науки в їх дослідженні зростає. Усебічне вивчення громадських об’єднань, перш за все, передбачає теоретичну розробку їхніх проблем. Важливою проблемою є визначення місця громадських об’єднань у структурі суспільства, вивчення їхньої ролі в суспільстві, а також змін у громадських об’єднаннях, що відбуваються у зв’язку із соціально-економічними змінами. «Исследование социальной организации, – відмічає Б. Малиновський, – остается бесплодным, если не определим конкретное место данной организации в общем контексте и не установим ее правовое осново- положение» [4, с. 72]. У науковій літературі в минулому громадські об’єднання, разом із суспільно-політичними організаціями, розглядалися як складовий елемент сис- теми політичної організації суспільства [43, с. 11]. Проте реальне життя, суспільна практика свідчать про істотні функціональні відмінності між суспільно- політичними організаціями та громадськими об’єднаннями, які дозволяють виокремити останні в самостійний елемент структури суспільства. Важливою проблемою є дослідження зв’язків між громадським об’єднанням та іншими структурними елементами суспільства, а також між особистістю та об’єднанням, за допомогою яких показуються опти- мальні умови розвитку людської особистості та її мож- ливості впливати на справи суспільства. У громадських об’єднаннях особистий інтерес обумовлений зрештою потребами всього суспільства. Особа в громадських об’єднаннях через свій індивідуальний інтерес іде до суспільного, а сам процес реалізації потреб людини в межах громадського об’єднання сприяє його розвитку. У громадському об’єднанні люди розвивають свої схильності й здібності, залучаються до громадського життя, відбувається духовне й фізичне вдосконалення людини, збагачується її інтелект [43, с. 11, 12]. У процесі реалізації своїх потреб член громадського об’єднання бере участь в управлінні справами об’єднання, розвиває й удосконалює навики громад- ського самоврядування. У статутах багатьох громад- ських об’єднань наголошується двоєдиний характер завдань, що стоять перед ними, – їхнє суспільне значен- ня й значення для окремого члена об’єднання. Але збіг інтересів особистості й суспільства може здійснювати- ся й при виконанні членами об’єднання свого службо- вого й професійного обов’язку. Тільки в громадських об’єднаннях збіг набуває форми зацікавленості кожно- го члена в роботі конкретного об’єднання, що переслі- дує саме ці, а не якісь інші цілі, де воєдино злиті інтереси об’єднання та його члена, тобто суспільний і особистий інтерес, які, як правило, виходять далеко за межі службово-професійної діяльності й поширюються на різноманітне коло людських потреб, на різні сторони життєдіяльності людей [43, с. 12, 13]. Важливою проблемою під час дослідження громад- ських об’єднань є виявлення спільних і відмітних ознак громадських об’єднань і схожих із ними інших добро- вільних соціальних утворень – суспільно-політичних організацій і місцевих самодіяльних громадських асо- ціацій (клубів за інтересами, колективів художньої самодіяльності тощо). Спільними ознаками громад- ських об’єднань та інших добровільних соціальних організацій є організаційна єдність, стійкість складу й структури, створення з певною наперед встановленою метою [43, с. 13]. Громадські об’єднання, як і суспільно-політичні орга- нізації, здійснюють свою діяльність на основі розробле- них ними статутів. Але якщо статути суспільно- політичних організацій, що діяли в розглядуваний період на території Білорусі, затверджували керівні органи самих організацій, то статути громадських об’єднань – органи державної влади [43, с. 13]. Важливою спільною ознакою громадських об’єднань та інших соціальних організацій є добровільність. Членство в громадських об’єднаннях хоча й обов’язково добровільне, але відповідним чином оформлене (колек- тивне або індивідуальне), виступає як неодмінна умова існування об’єднання. З членством пов’язана й матері- альна участь членів об’єднання в створенні його май- нової основи – вступні й членські (пайові) внески, кошти від різних заходів, що проводяться об’єднаннями. У місцевих самодіяльних громадських асоціаціях (клу- бах, гуртках тощо) матеріальна участь їхніх членів у створенні майнової основи необов’язкова, та й сама майнова основа часто відсутня [43, с. 13, 14]. Суттєвою спільною ознакою громадських та інших добровільних соціальних утворень є участь їхніх членів в управлінні справами об’єднання, виробленні основних напрямів роботи, виборі керівних органів і контролі за виконанням посадовцями своїх функціональних обов’язків. Завдяки цій рисі вони виконують роль школи громадського управління [43, с. 14]. Відмітними ознаками громадських об’єднань від інших соціальних організацій є: по-перше, вони ство- рені в основному для безпосереднього впливу на вну- трішнє середовище – головні їхні завдання звернені до своїх членів (на задоволення їхніх інтересів, обслугову- вання потреб, виховання тощо), а вплив об’єднань на ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 74 Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень зовнішнє середовище є вторинним чинником; по-друге, об’єднання діють в одній певній сфері (медицина, фіз- культура та спорт, сільське господарство тощо). Ці існу- ючі ознаки дають можливість виокремити їх в особли- ву частину структури суспільства [43, с. 14, 16]. Громадські об’єднання як один із видів соціальних спільнот є формалізованими цільовими групами (това- риства, союзи, артілі). Основу ж місцевих самодіяльних громадських асоціацій (клуби за інтересами, колекти- ви художньої самодіяльності тощо) становлять колек- тиви, які організовують для проведення певних захо- дів – концертів, спектаклів (колектив художньої само- діяльності), спортивних турнірів (клуб шахістів) тощо. Первинна, основна організаційна форма, що перетво- рює такий колектив на самодіяльну суспільну асоціа- цію – загальні збори. Якщо в громадських об’єднаннях загальні збори є одним із органів управління, то в міс- цевих самодіяльних громадських асоціаціях – формою самої асоціації, зовнішньою оболонкою, що створює, скріплює, організаційно формує місцеву суспільну самодіяльність. Діяльність місцевих самодіяльних гро- мадських асоціацій зазвичай обмежується рамками самої асоціації [43, с. 14, 15]. Силою, яка приводить у рух весь механізм того або іншого громадського об’єднання, є спільний інтерес і дисципліна, що ґрунтується на ньому, яка носить харак- тер самодисципліни. Вона достатньо міцна, оскільки забезпечує чітке функціонування об’єднання, дає мож- ливість реалізувати цей інтерес. Наявність внутрішньої дисципліни, що цементує об’єднання, зв’язує їхнє членів у єдине ціле, значною мірою визначає й методи діяль- ності громадських об’єднань. Методи їхньої діяльності зумовлюються характером зв’язку між членами – спіль- ним інтересом і самодисципліною. Тому основним тут є самодіяльність і розвиток активності членів у досягнен- ні завдань, що стоять перед об’єднаннями. Відносно осіб, які порушують порядок, в основному застосовують- ся засоби суспільно-дисциплінарного впливу (аж до виключення з об’єднання), а не примусу [43, с. 15, 16]. Взаємини між окремими ланками системи громад- ських об’єднань ґрунтуються на нормах їхніх статутів. Громадські об’єднання не можуть своїми актами вста- новлювати загальні норми, що надають їм право засто- совувати примус по відношенню до будь-яких катего- рій громадян, не підлеглих їм посадовців і організацій; стягати штраф у разі відмови добровільно його сплати- ти тощо [43, с. 16]. Однією з проблем глибшого дослідження громадських об’єднань є вивчення процесу їх взаємодії, яка перетво- рює різноманітні громадські об’єднання на ланки єдиної системи. Систему громадських об’єднань і місце в ній кожного об’єднання об’єктивно відображає класифікація. Вона дозволяє глибше пізнати їхню взаємодію та розкри- ти її характер, властивості кожного об’єднання. Важливе значення для маси має мета, основне завдання об’єднання, якому підпорядковується вся його діяльність, заради якої його створено [43, с. 16, 17]. За головною метою білоруські громадські об’єднання XIX – 20-х років ХХ ст. можна поділити на благодійні, охорони здоров’я, гуманітарні, господарські (у даній статті термін гуманітарний – фр. humanitaire, від лат. humanitas – людська природа, освіченість – вико- ристовується в такому самому значенні, в якому ужива- ється він у назві певної частини наук – гуманітарні, а також у назві частини культури – гуманітарна) [1, с. 55; 25, с. 78; 27, с. 44; 44, с. 9]. Окрім основної мети, гро- мадські об’єднання мають супутні, наприклад, просвіт- ницькі. Перед товариством мисливців ставили також господарські, спортивні, екологічні, а перед сільсько- господарськими й медичними – наукові завдання. У групі благодійних громадських об’єднань виокрем- люють громадські об’єднання допомоги незабезпече- ним і малозабезпеченим; товариства допомоги особам, що вчаться; громадські об’єднання допомоги службов- цям установ та їхнім сім’ям; громадські об’єднання допомоги засудженим, їхнім сім’ям; громадські об’єднання допомоги потерпілим від війни та стихій- них лих. У групі громадських об’єднань охорони здоров’я розрізняють фізкультурно-спортивні, ряту- вальні, антиалкогольні, медичні, а гуманітарних гро- мадських об’єднань – наукові, просвітницькі, художні. До групи господарських громадських об’єднань можна віднести сільськогосподарські, ветеринарні, мислив- ські, рибальські, пожежні [43, с. 17, 18]. Їхнє створення було обумовлене соціально- економічними умовами розвитку суспільства. У пер- шій половині ХIХ ст. в період кризи феодально- кріпосницької системи, виникнення капіталістичних форм в економічних відносинах, з’являються нові тен- денції в розвитку суспільства. Однією з таких тенденцій стало створення громадських об’єднань. Виникають благодійні (допомоги незабезпеченим і малозабезпе- ченим, засудженим) і господарські (сільськогосподар- ські) громадські об’єднання. Вони створювалися на підставі «Устава благочиния», прийнятого в Росії в квіт- ні 1782 року. Він допускав створення громадських об’єднань тільки з дозволу властей у кожному конкрет- ному випадку. «Устав благочиния» діяв без принципо- вих змін аж до 1906 року [43, с. 19]. У другій половині ХIХ ст. з проведенням у 60-х роках реформ і становленням капіталізму роль громадських об’єднань значно зросла. Набувають поширення рані- ше створені і з’являються нові форми благодійності у вигляді об’єднань допомоги дітям, безробітним, самотнім малозабезпеченим жінкам, особам, що навчаються, службовцям установ та їхнім сім’ям, сім’ям засуджених, неповнолітнім правопорушникам, потерпілим від війни та стихійних лих. Створюються також об’єднання охорони здоров’я (фізкультурно-спортивні, рятувальні, антиалкогольні, медичні), гуманітарні (наукові, худож- ні) і нові господарські (садівничі, мисливські, пожеж- ні) [43, с. 340]. На початку ХХ ст. подальший розвиток капіталізму та економічні реформи, а також прийняті Царським урядом «Временные правила об обществах и союзах» від 4 березня 1906 року і Тимчасовим урядом «Постановление об обществах и союзах» від 12 квітня 1917 року сприяли пожвавленню діючих і створенню ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 75Василь Батяєв. Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу нових об’єднань [43, с. 23]. Виникають нові благодій- ні (допомоги звільненим з місць позбавлення волі), гуманітарні (просвітницькі) і господарські (бджіль- ницькі, ветеринарні, рибальські) громадські об’єднання [43, с. 341]. У 20-х роках ХХ ст. відновили свою діяльність, перерва- ну в роки Першої світової й громадянської воєн, медич- ні й наукові товариства, а також виникли нові масовіші громадські об’єднання, які в БРСР створювалися в умо- вах існування багатоаспектної економіки. На початку вони відкривалися на підставі урядових декретів і ухвал, які приймалися при створенні кожного конкрет- ного товариства або групи товариств. 3 серпня 1922 р. було прийнято законодавчий акт про товариства й союзи, які не мали за мету отримання прибутку. Він сприяв розгортанню широкої мережі громадських об’єднань [43, с. 30]. Було утворено нові масові благо- дійні (допомоги бідним, потерпілим від війни й стихій- них лих), охорони здоров’я (антиалкогольні, медичні), гуманітарні (наукові, просвітницькі, художні) і госпо- дарські (сільськогосподарські, мисливські, пожежні) громадські об’єднання. У цей період на території Західної Білорусі діяли гуманітарні (наукові, просвіт- ницькі) і господарські (сільськогосподарські) громад- ські об’єднання [43, с. 34, 36, 341]. Склад білоруських громадських об’єднань форму- вався з дійсних, почесних, довічних, постійних, неодмін- них членів, а також благодійників, кореспондентів, жертводавців, любителів, відвідувачів, співробітників, помічників, кандидатів. У ХIХ – на початку ХХ ст. до складу багатьох товариств допускали тільки осіб хрис- тиянського віросповідання. У першій половині ХIХ ст. у складі об’єднань були в основному дворяни й духівни- цтво. У другій половині ХIX – на початку ХХ ст. до їхньо- го складу входили також підприємці, службовці, селя- ни. У 20-х роках ХХ ст. об’єднання складалися головним чином із робітників, селян і службовців [43, с. 342]. Громадські об’єднання мали складну структурну ієрархію, що складалася з комітетів (управлінь, відді- лів, відділень, округів), всеросійських (всесоюзних) об’єднань, товариств, артілей, союзів. Найпо- ширенішими були товариства – губернські, міські, повітові, містечкові, відомчі, волосні, сільські, загаль- нобілоруські, окружні, районні. У першій половині ХIХ ст. вони були в основному міськими, повітовими й губернськими; у другій половині ХIХ ст. – ще й містеч- ковими, відомчими; на початку ХХ ст. – також волосни- ми, сільськими, загальнобілоруськими; у 20-і роки ХХ ст., крім того, – районними й окружними. Товариства, комітети й відділення всеросійських організацій діяли з першої половини ХIХ ст.; управління, відділи й округи – з другої половини ХIХ ст.; відділення – у 20-х роках ХХ ст.; сільськогосподарські товариства – з кінця ХIХ ст.; сільськогосподарські артілі, союзи – з початку ХХ ст. У процесі еволюції громадські об’єднання створювали територіальні (відділи, відділення, комітети, філіали, організації вчителів, гуртки, осередки, колективи мис- ливців, групи юних помічників) і внутрішні (відділен- ня, відділи, секції, комітети, комісії, бюро) структурні підрозділи. Свої територіальні структурні підрозділи (відділи, відділення, комітети) об’єднання почали ство- рювати в кінці ХIХ ст., філіали, організації вчителів – на початку ХХ ст., а гуртки, осередки, колективи мислив- ців, групи юних помічників – у 20-х роках ХХ ст. Внутрішні підрозділи (відділи, відділення) вони почали створювати в першій половині ХIХ ст., а комітети, комі- сії, бюро – на початку ХХ ст. [43, с. 343, 344]. Системи органів управління громадських об’єднань складалися з таких інституційних елементів: загальних зборів (з’їзду, конференції), виконавчого (ради, правлін- ня, комітету, бюро, президії) і контрольного (ревізійної (перевірочної, облікової) комісії, наглядової ради) орга- нів. Існувало декілька типів загальних зборів – засно- вницькі (попередні), чергові (річні, звичайні) і надзви- чайні (екстренні, термінові, почасові). У першій полови- ні XIX ст. надзвичайні збори не проводили, в об’єднаннях були відсутні виборні контрольні органи (контрольні функції виконували особи, яких призначали керівники об’єднання). Водночас у деяких громадських об’єднаннях проводили ще економічні, генеральні збори. У другій половині ХIХ – на початку ХХ ст. скликали також збори для обговорення наукових доповідей і рефератів. У перші десятиліття ХХ ст. найчисельніші об’єднання проводили з’їзди (конференції). Існувало декілька їхніх типів – засновницькі, чергові, позачергові (надзвичайні), а також – загальні та делегатські [43, с. 344–346]. Громадські об’єднання здійснювали когнітивну діяльність. Сільськогосподарські, ветеринарні, мис- ливські, медичні, наукові, літературні й музичні організації займалися популяризацією знань про культуру білорусів, влаштовували сільськогосподар- ські, мисливські, книжкові, художні виставки, кон- курси, видавали журнали й збірки російською та білоруською мовами, створювали спеціальні громад- ські бібліотеки, книжкові склади й магазини. Об’єднання здійснювали заходи щодо збору коштів для фінансового забезпечення своєї роботи. Їм влас- тива й специфічна діяльність – благодійна, охорони здоров’я, гуманітарна, господарська. Благодійні гро- мадські об’єднання надавали допомогу бідним і мало- забезпеченим. У першій половині ХIX ст. вони утри- мували жебраків і сиріт, надавали матеріальну допо- могу бідним багатодітним сім’ям, займалися пошу- ком роботи для безробітних, поліпшенням умов утримання ув’язнених. У другій половині ХIX ст. об’єднання ще надавали матеріальну допомогу бід- ним особам, що навчалися, малозабезпеченим самотнім жінкам, службовцям установ та їхнім сім’ям, сім’ям засланих на каторгу, медичну допомогу пораненим воїнам, виділяли кошти на утримання неповнолітніх правопорушників. На початку ХХ ст. вони також облаштовували звільнених з місць позбавлення волі, надавали матеріальну допомогу інвалідам війни, сім’ям загиблих воїнів, потерпілим від війни. У 20-х роках ХX ст. об’єднання опікали безпритульних, потерпілих від війни і стихійних лих. Громадські об’єднання охорони здоров’я проводили фізкультурно-спортивні, рятувальні, антиалкогольні, ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 76 Етнодемографічні та етнокультурні процеси: питання теорії та методики досліджень санітарно-гігієнічні заходи. Для цього в другій полови- ні XIX – на початку ХХ ст. при них створювалися фізкультурно-спортивні об’єкти, рятувальні станції та медичні установи. У 20-х роках ХХ ст. медичні товари- ства споряджали спеціальні експедиції для виявлення ступеня розповсюдженості інфекційних хвороб серед сільського населення. Гуманітарні громадські об’єднання вивчали білоруську традиційну культуру, сприяли вдосконаленню освіти, про- фесійного театрального, музичного й образотворчого мис- тецтва. У другій половині ХIX ст. вони збирали відомості про стан господарства, охорони здоров’я, природничо- кліматичні умови, історичні, етнографічні й фольклорні матеріали, створювали студії та майстерні. На початку ХХ ст. об’єднання, також вивчали природничо-наукові про- блеми, стан лісівництва, займалися обліком і охороною пам’ятників культури, розробляли питання педагогіки, проекти дошкільної, шкільної та позашкільної освіти, удо- сконалювали методику викладання шкільних предметів. У 20-х роках XIX ст. вони також розробляли наукову термі- нологію, редагували шкільні підручники, організовували курси краєзнавства, групи з ліквідації неписьменності, сприяли органам народної освіти в створенні шкіл і пунк- тів ліквідації неписьменності. Господарські громадські об’єднання займалися вдо- сконаленням сільськогосподарського виробництва, організацією полювання, ветеринарної служби, рибни- цтва й рибальства, пожежної справи. У першій полови- ні XIX ст. вони поширювали передові методи ведення сільського господарства, створювали дослідні поля та зразкові ферми. У другій половині XIX ст. об’єднання ще збирали відомості про стан сільського господар- ства, пропагували вдосконалені землеробські знаряд- дя, високоврожайні сорти насіння, мінеральні добрива, організовували любительські полювання, здійснювали протипожежні заходи й гасили пожежі. На початку XIX ст. вони також вели боротьбу з браконьєрами, орга- нізовували бджільництво, рибництво й рибальство, проводили заходи щодо збереження фауни, досліджу- вали ветеринарно-санітарний стан, виявляли причини виникнення й розповсюдження хвороб домашніх тва- рин і птахів, знаходили способи їх лікування, брали участь у ліквідації наслідків стихійних лих. У 20-х роках ХХ ст. об’єднання організовували спільне сільськогос- подарське виробництво, промислове полювання, пере- робку та збут продукції, яку виробляли, проводили заходи щодо розвитку мисливських господарств, екс- плуатації водоймищ [43, с. 346–353]. Таким чином, громадські об’єднання є частиною соціальної культури білоруського етносу, оскільки належать до тих форм людської діяльності, які функці- онують у соціальній сфері життєдіяльності людей і сприяють підтримуванню в цілісності всього суспіль- ства. Вони займають особливе місце в структурі сус- пільства, оскільки з іншими добровільними соціальни- ми організаціями мають не тільки спільні риси, але й істотні відмінності. Об’єднання включали благодійні, охорони здоров’я, гуманітарні й господарські соціальні утворення та створювалися в умовах існування капіта- лістичних форм в економічних відносинах. Вони мали своєрідний склад форми, системи органів управління й здійснювали когнітивну й специфічну діяльність, зро- били значний внесок у становлення та розвиток біло- руської етнографії, історії, краєзнавства, археології, фольклористики, мистецтвознавства, педагогіки, ста- тистики, ветеринарії, медицини та інших природничих наук, сприяли вдосконаленню фізичної культури та спорту, пожежної безпеки, поліпшенню екології Білорусі, підвищенню матеріального, освітнього й культурного рівня білоруського народу. А1. рутюнов С. Народы и культуры: развитие и взаимодействие. – М., 1989. А2. рутюнов С. Этнографическая наука и изучение культурной динамики // Исследования по общей этнографии. – М., 1979. М3. аркарян Э. Теория культуры и современная наука: логико- методол. анализ. – М., 1983. М4. алиновский Б. Избранное: дина- мика культуры. – М., 2004. М5. алиновский Б. Научная теория культуры. – М., 2005. Р6. эдклифф-Браун А. Метод в соци- альной антропологии. – М., 2001. Б7. ромлей Ю. Очерки теории этноса. – М., 1983. Д8. авидович В. Сущность культуры / В. Давидович, Ю. А. Жданов. – Ростов на Дону, 1979. К9. аган М. Человеческая деятель- ность (опыт системного анали- за). – М., 1974. П10. іліпенка М. Культура як прадмет беларускай этналогіі // Культура ў Рэспубліцы Беларусь: гісторыя, сучасны стан, перспектывы развіц- ця: тэзісы дакладаў навук. канф. – Мінск, 1993. Т11. ишков В. Этнология и политика: статьи 1989–2004 гг. – М., 2005. К12. аган М. Философия культуры. – СПб., 1996. Б13. ромлей Ю. Этнос и этнография. – М., 1973. Ч14. ебоксаров Н. Народы, расы, культуры / Н. Чебоксаров, И. Чебо- ксарова. – М., 1985. Сущность культуры. Методическая 15. разработка для студентов дневно- го и заочного отделений / Сост. А. Мядель. – Витебск, 2002. Т16. окарев С. Введение // Токарев С. Основы этнографии: учеб. посо- бие. – М., 1968. – С. 5–38. А17. рзаканьян Ц. Культура и цивилиза- ция: проблемы теории и истории (к критике современной западной литературы) // Вестник истории мировой культуры. – 1961. – № 3. М18. аркарян Э. Очерки теории культуры. – Ереван, 1969. С19. околов Э. Понятие, сущность и основанные функции культуры: учеб. пособие. – Ленинград., 1989. В20. ойтова С. Социальная культура и роль образования в ее формирова- нии. – Автореф. дисс. доктора фило- соф. наук: 22.00.06. – СПб., 1997. К21. армин А. Культурологи: культура социальных отношений. – СПб., 2000. М22. оль А. Социодинамика культуры. – М., 1973. У23. айт Л. Избранное: Эволюция Література ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009 77Василь Батяєв. Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу культуры. – М., 2004. M24. oszyński K Czlowiek. Wstep do etnografii powszechnej etnologii. – Wroctaw; Kraków; Warszawa, 1958. А25. рутюнов С. Культурная антропо- логия / С. А. Арутюнов, С. Н. Рыжакова. – М., 2004. А26. рутюнян Ю., Дробижева Л. Многообразие культурной жизни народов СССР. – М., 1987. М27. кртумян Ю. Компоненты культуры этноса // Методологические проблемы исследования этнических культур. Материалы симпозиума. – Ереван, 1978. Г28. овард М. Сучасная культурная антрапалогія. – Мінск, 1995. М29. аркарян Э. К общей характеристи- ке культуры и ее жизнеобеспечива- ющей подсистемы // Культура жиз- необеспечения и этнос. Опыт этнокультурологического исследо- вания (на материалах армянской сельской культуры). – Ереван, 1983. В30. еселкин Е. Культурная антрополо- гия США: теория и действитель- ность // Этнологическая наука за рубежом: проблемы и поиски решения. – М., 1991. Г31. ирц К. Интерпретация культур. – М. 2004. М32. аркус Д. О социокультурной антропологии США, ее проблемах и перспективах. // Этногр. обо- зрение. – 2005. А33. белес М. Об антропологии во Франции // Этногр. обозрение. – 2005. – № 2. Г34. ингрих А. Меняющиеся контексты, меняющееся содержа- ние: о статусе социокультурной антропологии в немецкоязычных странах // Этногр. обозрение. – 2005. – № 2. Л35. еви-Строс К. Структурная антро- пология. – М., 2001. Ф36. ермойлен Х. Антрополия в Нидерландах: прошлое, настоящее и будущее. // Этногр. обозрение. – 2005. – № 2. Х37. арвей П. О преимуществах струк- турной моргинальности британ- ской социальной антропологии // Этногр. обозрение. – 2005. – № 2. Р38. амос А. Этнологи и индейцы: бразильский сценарий // Этногр. обозрение. – 2005. – № 2. А39. рутюнов С. К расширению пред- мета этнографии // Сов. этногр. – 1987. – № 5. Л40. ьвова Э. Этнография Африки: учеб. Пособие. – М., 1984. Т41. окарев С. Народы зарубежной Европы // Основы этнографии: учеб. пособие Под ред. С. Токарева. – М., 1968. Этнология: учеб. для вузов / 42. Э. Алексануренков [и др.]; Под ред. Г. Маркова, В. Пименова. – М., 1994. Б43. атяев В. Развитие белорусских общественных объединений в XIX – 20-е годы ХХ века. Этнологическое исследование. – Минск. М44. аркарян Э. Культура как способ социальной самоорганизации. Общая постановка проблемы и ее анализ применительно к НТР. – Пущино, 1982.

Громадські об’єднання в соціальній культурі білоруського етносу

Institution

Ähnliche Einträge