Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації
In the article the theoretic-methodological concept of the dynamics of ethnocultural processes in the urban family of Byelorussians is considered, the mechanism of succession of traditions is investigated, is analized a degree of modernisation of the urban family of Byelorussians.
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Народна творчість та етнографія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20398 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації / І. Калачова // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 92-99. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-20398 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-203982011-05-28T12:04:02Z Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації Калачова, І. Етнографія міста In the article the theoretic-methodological concept of the dynamics of ethnocultural processes in the urban family of Byelorussians is considered, the mechanism of succession of traditions is investigated, is analized a degree of modernisation of the urban family of Byelorussians. У артыкуле разглядаецца тэарэтыка-метадалагічная канцэпцыя дынамікі этнакультурных працэсаў у гарадской сям'і беларусаў, даследуецца механізм пераемнасці традыцый, паказваюцца ступені мадэрнізаванасці гарадской сям'і беларусаў. 2009 Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації / І. Калачова // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 92-99. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20398 uk Народна творчість та етнографія Article Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнографія міста Етнографія міста |
| spellingShingle |
Етнографія міста Етнографія міста Калачова, І. Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації Народна творчість та етнографія |
| description |
In the article the theoretic-methodological concept of the dynamics of ethnocultural processes in the urban family of Byelorussians is considered, the mechanism of succession of traditions is investigated, is analized a degree of modernisation of the urban family of Byelorussians. |
| author |
Калачова, І. |
| author_facet |
Калачова, І. |
| author_sort |
Калачова, І. |
| title |
Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації |
| title_short |
Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації |
| title_full |
Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації |
| title_fullStr |
Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації |
| title_full_unstemmed |
Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації |
| title_sort |
міська сім’я білорусів в останній третині xx – на початку xxi століття: традиції та інновації |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Етнографія міста |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20398 |
| citation_txt |
Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку XXI століття: традиції та інновації / І. Калачова // Народна творчість та етнографія. — 2009. — № 6. — С. 92-99. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнографія |
| work_keys_str_mv |
AT kalačovaí mísʹkasímâbílorusívvostanníjtretiníxxnapočatkuxxistolíttâtradicíítaínnovacíí |
| first_indexed |
2025-07-02T20:59:43Z |
| last_indexed |
2025-07-02T20:59:43Z |
| _version_ |
1836570361238388736 |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
92
Повноцінне гармонійне функціонування сім’ї як зна-
чущого соціального та етнокультурного інституту на
сучасному етапі перебуває в центрі уваги білоруського
суспільства. І це не випадково, адже сім’я – це основне
джерело відтворення нації, осередок збереження багатих
традицій міжпоколіннєвих стосунків білорусів, системи
спорідненості та духовної близькості, транслятор націо-
нальної спадщини і вічних духовних цінностей. Моральні
засади сім’ї та її матеріальне становище, мікроклімат у
ній, її добробут, духовні ідеали помітно впливають на
соціально-економічний і культурний розвиток країни,
формують основу стабільності в майбутньому.
Сім’я, діти, родинні традиції, збереження спадкоємнос-
ті між поколіннями – пріоритетні напрями державної
соціальної політики в Республіці Білорусь. Головний із
них стосовно сім’ї – створення умов для гармонійного її
розвитку, сприяння зміцненню і розкриттю її потенціалу.
Динаміка етнокультурних процесів у білоруській сім’ї в
період останньої третини ХХ – початку ХХІ ст. була неста-
більною. Їх розвиток був зумовлений соціально-
економічним, суспільно-політичним, духовним та куль-
турним життям Білорусі у відзначений період. Якщо
50–60-і роки ХХ ст. характеризувалися значними досяг-
неннями в реформуванні економічної системи країни, що
позначалося на добробуті сім’ї, укладі її життя, то в
70–80-і роки темпи соціально-економічного розвитку
поступово почали знижуватися. Це впливало на соціальні
показники розвитку сім’ї, її витривалість. Помітний вплив
на зміни в сімейних структурах справила перебудова сус-
пільного життя, яка відбулася в 90-і роки ХХ ст. Саме події
90-х років ХХ ст. вплинули на подальшу долю республік
колишнього Радянського Союзу.
Нового витка розвитку набули етнокультурні процеси
в сім’ї. Якщо до перебудови статистичні дані про станови-
ще сім’ї в засобах масової інформації подавали як невідпо-
відні її реальному стану, то «відкриття» начебто покраще-
ного становища сім’ї в кінці ХХ ст. спровокувало «вибух»
негативної інформації про її стан. Для широкої громад-
ськості стали доступними дані, які свідчили про глибокі
негативні явища в сім’ї, такі як неповнота і небагатодіт-
ність, постійне зростання кількості розлучень, сирітство
дітей при живих батьках, пияцтво батьків, самотність,
бідність, високий рівень злочинності серед підлітків тощо.
Відзначалося, що в сім’ї відбулися докорінні зміни в цін-
нісних орієнтирах, її базових структурах, функціях, типах,
збереженні спадкоємних зв’язків між родинами, родами,
поколіннями. Найбільш соціально-згубним явищем було
визнано соціальне сирітство, коли за наявності батьків
діти змушені виховуватися в школах-інтернатах. Виявлено
поширеність таких форм сім’ї та шлюбно-сімейних від-
носин, як громадянські шлюби, шлюби «вихідного дня»,
неповні (материнські) сім’ї, свояцькі сім’ї, сім’ї з обмежен-
ням батьківських ролей та ін.
Відбулися структурно-функціональні й типологічні
зміни в сім’ї. Найбільш чутливі зміни відзначено в репро-
дуктивній, господарсько-економічній, комунікаційній,
рекреативній, регулятивній та виховній функціях сім’ї.
Трансформації функцій пов’язані із змінами в укладі
життя родини, її побуту, цінностей. Більшість сучасних
білоруських сімей – це міське населення. На 1 січня 2008
року в республіці налічувалося 206 міст і селищ міського
типу, у яких проживало 7 млн. 108,1 тис. осіб, що стано-
вить майже 70% від усієї кількості мешканців [1].
Можна відзначити, що наприкінці ХХ ст. відбулося
остаточне руйнування цінностей радянської системи,
втрата моральних ідеалів, які об’єднували радянські
сім’ї. Цей період було проголошено «кризою» родини і
сімейних цінностей.
Таким чином, зміни, що відбулися в суспільному роз-
витку, вплинули на традиційні засади формування і функ-
ціонування сім’ї та шлюбу білорусів. Сьогоднішня білорусь-
ка сім’я належить до міського населення країни – це поміт-
ний фактор її функціонування і життєдіяльності. Тому
вивчення побутування та збереження традиційної родинно-
побутової культури в умовах багатонаціонального полі-
культурного міського середовища вимагає наукового ана-
лізу, виявлення ступеня модерності сучасної сім’ї, змін, що
відбулися в структурі етнокультурних процесів.
Для висвітлення цих питань ми застосували такі мето-
ди дослідження: порівняльного аналізу процесів еволюції
сім’ї та шлюбу в Білорусі в контексті слов’янських і євро-
пейських тенденцій; історичної реконструкції; польових
досліджень; усної історії; опитування (інтерв’ю); анкету-
вання (етносоціологічне дослідження); спостереження.
Ірина Калачова
Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на початку
XXI століття: традиції та інновації
У артыкуле разглядаецца тэарэтыка-метадалагічная канцэпцыя дынамікі этнакультурных працэсаў у гарадской сям'і
беларусаў, даследуецца механізм пераемнасці традыцый, паказваюцца ступені мадэрнізаванасці гарадской сям'і
беларусаў.
In the article the theoretic-methodological concept of the dynamics of ethnocultural processes in the urban family of
Byelorussians is considered, the mechanism of succession of traditions is investigated, is analized a degree of modernisation of the
urban family of Byelorussians.
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
93Ірина Калачова. Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на поч. XXI століття:
традиції та інновації
Важливим методом дослідження проблеми етнокуль-
турного розвитку білоруської сім’ї в місті стали етносоціо-
логічні опитування, проведені в 1992–1994 рр. у м. Мінську
(було опитано 1098 батьків та їхніх дітей, серед них 767
дорослих, 331 дитина) і в 2007 році (було опитано 800
сімей із 30 міст – з Мінська, обласних, середніх і малих міст
Білорусі) [2, с. 1130–1500]. У Мінську було опитано 191
особу (23,9%), в обласних містах (Бресті, Вітебську, Гомелі,
Гродно, Могильові) – 208 осіб (26%), у середніх містах
(Барановичах, Полоцьку, Мозирі, Ліді, Солігорську,
Молодечному, Бобруйську) – 190 осіб (23,8%), у малих
містах (Іванові, Кам’янці, Жабинці, Докшицях, Толочині,
Вєтці, Хойниках, Буді-Кошелеві, Великій Берестовиці,
Скідялі, Березині, Слуцьку, Жодині, Червні, Клецьку,
Мстиславлі, Черикові) – 211 осіб (26,4%).
Дослідження ґрунтуються на таких джерелах: матеріали
архіву Інституту мистецтвознавства, етнографії та фольклору
НАН Білорусі, матеріали архіву ЗАГСу м. Мінська; статистичні
дані, почерпнуті із збірників Міністерства статистики та ана-
лізу Республіки Білорусь, відділів статистики Міністерств і
відомств – освіти, соціального захисту та праці, Центру право-
вої інформації Республіки Білорусь, дані перепису населення,
а також засобів масової інформації (газети «Звязда»,
«Аргументы і факты», журнали «Сям’я», «Беларуская думка»,
«Сацыялогія», передачі Білоруського телебачення «Лад» та
ін.); законодавчі документи Республіки Білорусь і
Республіканська програма – «Кодекс про сім’ю і шлюб
Республіки Білорусь», Президентська програма «Діти
Білорусі», «Національна програма демографічної безпеки
Республіки Білорусь», Республіканська програма «Молодь
Білорусі». У дослідженні використано результати опитування
білоруських сімей із таких міст: Мінськ, Новогрудок, Гродно,
Гомель, Орша, Речиця, Могильов, Полоцьк, Новополоцьк,
Вітебськ, Горки, Калинковичі, Пінськ (опитано 100 сімей про-
тягом 2000–2006 рр.); результати опитування фахівців систе-
ми професійно-технічної та вищої освіти, учнівської і студент-
ської молоді тощо [3, с. 1108–1112; 7, с. 5–10].
Дослідження етнокультурних процесів білоруської сім’ї
побудоване на теоретико-методологічних концепціях:
теорії еволюції, теорії модернізації, теорії цінностей і тео-
рії полікультурності. Основні ідеї, які були осмислені в
межах цих теорій, покладено в основу наукового аналізу
стану етнокультурних процесів сім’ї. Експлікація змісту
понять «етнос, культура, сім’я» в контексті дослідження
історіографії проблеми сім’ї та шлюбу в роботах вітчизня-
них та зарубіжних етнологів дала можливість пояснити
сутність етнокультурних процесів, виявити їхню структу-
ру, визначити специфіку функціонування білоруської сім’ї
в умовах міста. У результаті розробленої методології нау-
кового дослідження зафіксовано зміни в матеріальній,
духовній та соціальній культурі білоруської сім’ї, виявлені
в її побуті; структурно-функціональні і типологічні зміни;
зміни в шлюбно-сімейних стосунках; зміни в суспільній і
родинно-побутовій обрядовості; зміни в системі
споріднено-свояцьких відносин, традиціях виховання та
етики [4; 5; 6, с. 61–65; 7; 8, с. 265–271; 9, с. 294–305; 10,
с. 110–133; 1, с. 93, 315, 293; 12; 13].
Таким чином, виявлено, що трансформації в укладі
життя населення Білорусі впливають на функціонуван-
ня сучасних етнокультурних процесів у сім’ї. Більшість
білорусів сьогоднішнього покоління належить до горо-
дян, уклад життя яких відрізняється помітними зміна-
ми в побуті й традиціях. Нові обставини в способі
життя впливають на життєві засади сім’ї, її підвалини,
ідеали, уявлення, мислення, що зумовлює становлення
нової системи родинних цінностей.
Зміни визначають нові тенденції у функціонуванні сім’ї,
її формах, структурі і шлюбно-сімейних відносинах, функ-
ціях, типології, складі. Якщо колись традиційна сім’я була
нерозділеною сім’єю (із спільним проживанням кількох
поколінь і веденням спільного господарства), то сучасні
родини – це зазвичай двопоколіннєві сім’ї з ядром – мати,
батько, діти. У розглянутий період – остання третина ХХ –
початок ХХІ ст. – процеси переходу від багатодітної до
малодітної сім’ї відбувалися поступово, громадська думка
недостатньо здатна була стримувати ці явища. Помічено,
що в Білорусі, як і країнах Європи, процеси нуклеаризації
сім’ї стали стійким явищем у період 60–70-х рр. ХХ ст., коли
почалися масові міграції молоді із сіл у міста.
Сім’я як стійкий етносоціальний інститут виконує
важливі для її життєздатності функції. Найбільш стій-
кими і характерними призначеннями сім’ї є специфічні
функції, до яких належать: репродуктивна – народжен-
ня дітей, екзистенціальна – догляд та матеріальне
забезпечення дітей, функція соціалізації або виховна.
Достатньої стійкості і побутування набувають і неспе-
цифічні функції, серед яких: функція передавання в
спадок майна від одного покоління до іншого, функція
забезпечення позитивного психологічного мікрокліма-
ту, функція комунікації і соціальних відносин тощо.
Окреслимо деякі тенденції у функціонуванні сім’ї.
Найважливішою функцією сім’ї є репродуктивна. На
рубежі ХХ і XXI ст. серед білоруських городян переважа-
ли нуклеарні сім’ї. Здебільшого це були двопоколіннєві
сім’ї, які складалися з 4–5 осіб разом із 2–3 дітьми.
Кожна четверта сім’я була трипоколіннєвою і майже
кожна третя – багатодітною. Протягом ХХ ст. спостере-
жено таку тенденцію в середніх розмірах міської роди-
ни: 1939 – 3,7 осіб; 1959 – 3,5; 1970 – 3,5; 1979 – 3,3.
Наприкінці ХХ ст. ситуація змінюється. За даними
перепису 1999 р., у більшості сімей виховують лише
одну дитину, двох – у 32% від загальної кількості сімей,
сімей із трьома і більше дітьми зафіксовано лише 6%.
Відзначено зменшення частки дітей у структурі насе-
лення Білорусі: на початок 2005 р. в загальній чисель-
ності населення вона становила 16% проти 25% у
1990 р. У 2006 р. народилося 96,7 тис. осіб, це на 6,4%
більше, ніж у 2005 р. У 2007 р. народилося 103,7 тис.
осіб, що на 7,3% більше порівняно з 2006 р. [1; 7].
У 2008 р. народилося 107,9 тис. дітей, що на 4,2 тис.
більше, ніж у 2007 р. Природний приріст населення у
2008 р. зафіксовано в 56 містах із 112 (50%), у 17 сели-
щах міського типу з 94 (18%). У трьох міських поселен-
нях Брестської і Вітебської областей кількість новонаро-
джених компенсувала кількість померлих. Природний
приріст відзначено в Брестській і Мінській областях [1].
Загальний коефіцієнт смертності населення такий:
якщо у 2006 р. цей показник становив 14,2 особи на 1000,
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
94 Етнографія міста
Однак 18,6% опитаних хотіли б мати одну дитину,
60,3% – двох дітей, 13,3% – трьох дітей, 3,8% – чоти-
рьох і більше, 3,4% відповіли, що вони не хочуть мати
дітей, 0,6% не дали відповіді (мал. 2.2).
Мал. 2.2. Бажана кількість дітей, %
Вочевидь спостерігаємо нереалізований сімейний
ресурс – стати батьками. Тих сімей, що хотіли б мати двох
дітей, було вдвічі більше, ніж маємо на сьогодні, а тих
сімей, які хотіли б мати трьох дітей, – учетверо більше.
Причини небажання мати більше дітей такі:
– фінансові труднощі – 35,6%;
то у 2007 – 13,7 особи. У містах і міських населених пунктах
загальний коефіцієнт смертності знизився з 10,7 особи на
1000 населення до 10,4 особи. У сільській місцевості відпо-
відно з 23,6 на 1000 населення до 22,5 особи [7].
Дані статистики виявляють проблему депопуляції
населення країни, скорочення складу сім’ї, збільшення
числа однодітних сімей. Мотивація сім’ї до народження
дітей – важливий чинник реалізації її репродуктивної
функції. На сьогодні в молодих сімейних пар склалися
певні стереотипи щодо цього питання [2, с. 10, 11]. Ось
деякі з них: «Поки немає житла, дітей мати рано», «Ми
недостатньо матеріально забезпечені, щоб народжува-
ти дітей», «Ми не зможемо дати гідного майбутнього
своїм дітям» тощо. Очевидно, у цих стереотипах відби-
ваються найтиповіші погляди молоді на проблему і
така типологія дуже небезпечна, оскільки низький
рівень сімейних ціннісних орієнтацій молоді – це не
тільки особиста проблема кожної молодої людини, а й
проблема всього суспільства.
За даними етносоціологічного дослідження (2007 р.),
встановлено, що абсолютна більшість опитаних біло-
руських сімей має одну дитину – (40,4%), двох – (32,8%),
трьох – (4,0%), чотирьох і більше – (1,4%), дітей немає –
21,4% (мал. 2.1).
Мал. 2.1. Кількість дітей у сім’ї, %
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
95Ірина Калачова. Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на поч. XXI століття:
традиції та інновації
– відсутність нормальних умов проживання – 30,6%;
– ми маємо заплановану кількість – 24,2%;
– вік – 13,8%;
– проблеми зі здоров’ям – 13,5%;
– страх перед майбутнім, невпевненість – 12,6%;
– поза шлюбом – 8,6%;
– перевантаженість на роботі – 8,5%;
– не дуже хороші шлюбні стосунки – 6%;
– інша причина – 5,3%;
– бачу сенс життя в іншому – 2,8%;
– немає відповіді – 2,1%;
– я сам (сама) з багатодітної сім’ї – 1,2%;
– є труднощі і спірні питання через культурні
відмінності – 0,5%.
Мал. 2.3. Причини небажання мати більше дітей, %
Якщо систематизувати причини небажання мати
більше дітей, зазначені респондентами, то їх можна
розподілити за п’ятьма групами:
1) причини соціально-економічного і матеріального
характеру (скорочений варіант – матеріальна мотива-
ція) – 41%;
2) причини соціального і медичного характеру
(соціально-медичні) – 22%;
3) причини внутрішньосімейних стосунків та мікро-
клімату в сім’ї (мікроклімат) – 23%;
4) ціннісно-цільові установки і культурні традиції
(цінності і традиції) – 11%;
5) інші – 3% (мал. 2.3).
Так склалося, що найсуттєвішими причинами, які
перешкоджають появі дітей, залишаються матеріальні.
Виділення більшістю респондентів цих причин («від-
сутність житла та низький рівень доходів сім’ї») під-
тверджує думку, що сім’я, насамперед молода, потребує
розв’язання житлового питання. З відповідей зрозумі-
ло, що можливість народження дитини батьки
пов’язують із вирішенням питань матеріально-
фінансового характеру.
Проте не менш важливою, як виявилося, є й група
причин, пов’язаних із нерозвиненими ціннісно-
цільовими установками на народження дітей, перерва-
ністю зв’язків із традиціями минулих поколінь білору-
сів, коли в сім’ї росло щонайменше троє дітей. Викликає
тривогу і те, що більшість людей, які виросли в багато-
дітних сім’ях, не прагне бути багатодітними батьками.
Інформатори, з якими ми працювали, відповідали, що
в них є приклади, коли дітям із багатодітних сімей дуже
важко забезпечити собі гідне життя, знайти добре
оплачувану роботу, досягти особистих успіхів у навчан-
ні тощо. Тому вони не хотіли б таких труднощів для
своїх дітей. Подібні міркування сприяють індивідуалі-
зації сімейних структур.
Згідно із соціологічними дослідженнями, проведени-
ми Мінським науково-дослідним інститутом соціально-
економічних проблем Мінміськвиконкому серед мін-
ських родин, які виховують
одну дитину, найбільш ваго-
мими причинами для біль-
шої народжуваності є поліп-
шення матеріального стано-
вища, розв’язання житлової
проблеми та любов і злагода
між чоловіком і дружиною.
Ці результати такі ж, як і
серед подружніх пар з інших
міст республіки. Інтерес до
думки мінчан не випадко-
вий: Мінськ – найпотужні-
ший центр республіки, це
місто, де проживає найбіль-
ша група молоді – людей
дітородного віку. Як свідчать
статистичні дані, природ-
ний приріст населення
Мінська не відповідає необ-
хідним цифрам: протягом 2007 р. чисельність населен-
ня Мінська збільшилася на 17,2 тис. осіб і досягла
майже 1 815 тис. Міграційний приріст – 14,9 тис. осіб,
а природний – 2,3 тис. осіб. Як бачимо, він значно мен-
ший. Учені прогнозують, що на початок 2015 р. насе-
лення Мінська може становити понад 1 995 тис. осіб, а
на початок 2020 – 2 193 тис. мешканців. Однак приріст
відбудеться завдяки міграції, а не вищій народжуванос-
ті. Тому проблема формування мотивації до народжен-
ня дітей у сім’ях мінчан залишається пріоритетною в
роботі з молоддю.
Нарешті, народження дітей стає не тільки приват-
ною сімейною справою, а й важливим державним
завданням. Багато державних інститутів визнає, що
малодітність – це пряма загроза національній безпеці
держави: відбувається вимивання трудових ресурсів,
поглиблюються процеси дестабілізації етнічного роз-
витку. Тому відновлення репродуктивної функції і під-
тримка здоров’я сім’ї – найважливіші завдання сучасно-
го періоду розвитку нашої країни.
З результатів дослідження видно, що респонденти
вказали і на важливість удосконалення послуг
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
96 Етнографія міста
соціально-медичного характеру в роботі із сім’єю.
У країні багато зроблено для забезпечення спокійного і
здорового материнства, а саме – для майбутніх матерів
та новонароджених, особливо тих, кому потрібні інтен-
сивна терапія та реанімація.
Ось лише деякі досягнення в галузі соціальної та
медичної допомоги сім’ї. У 2004 р. було створено
Республіканський науково-практичний центр «Матір і
дитина» – головний заклад країни у сфері акушерства й
гінекології, педіатрії та медичної генетики. У республі-
ці відкрито шість ендоскопічних центрів і міський
центр ендоскопічної хірургії в Мінську.
Удосконалюється система діагностики різних обмеже-
них життєвих і соціальних функцій у дітей, створена і
розвивається мережа центрів, відділень, кабінетів для
реабілітації дітей, у тому числі й раннього віку. Заходами
з охорони репродуктивного здоров’я передбачено спіль-
ну підготовку майбутніх мам і батьків до народження
дитини, присутність батька при пологах. Усі пологові
установи працюють у системі спільного перебування
матері й дитини, відкриваються сімейні пологові зали.
Для спільного лікування чоловіка й жінки, які потерпа-
ють від безплідності, у кожному обласному центрі ство-
рено консультаційну службу «Шлюб і сім’я».
Істотним показником добробуту сім’ї є безпека поло-
гів для матері й догляд за дитиною в перші роки її
життя. У Білорусі цей показник перебуває на належно-
му рівні. У розвинених країнах світу від 90 до 100%
пологів приймають кваліфіковані фахівці, у Білорусі
цей показник ідентичний. Стосовно зменшення смерт-
ності матерів під час пологів, то позицію лідера займає
Ісландія. У цій країні на 100 тис. пологів припадає лише
4 смертельні випадки. В інших західноєвропейських
країнах – до 30 смертей на 100 тис. пологів. У Білорусі в
2007 р. від пологів померло 6 жінок. Середній показник
смертності матерів – 5,8 на 100 тис. жінок. Смертність
новонароджених найменша в Ісландії, Сінгапурі, Сан-
Марино, Швеції та Андоррі (3 випадки на 100 тис. насе-
лення).
Що ж до фінансового боку справи, то грошові випла-
ти на народження дітей найвищі в Австралії, Ірландії,
Норвегії і Данії. У нашій країні розроблена і діє Програма
соціально-економічного розвитку Республіки Білорусь
на 2006–2010 роки. У ній акцентовано увагу на необ-
хідності розв’язання завдань щодо збільшення наро-
джуваності й тривалості життя, зниження смертності,
зміцнення шлюбно-сімейних відносин.
Виховна функція – одна з найважливіших у сім’ї.
Виховання працьовитих, сумлінних, чуйних, доброзич-
ливих і добрих дітей – основне призначення білорусь-
кої сім’ї. Відомий просвітитель В. Ластовський писав,
що діти в родині повинні здобути знання про себе і свій
народ, про білоруську землю, мову, історію Білорусі,
про віру, національні оцінки, традиції білоруської сім’ї.
Дітей потрібно плекати в білоруському національному
дусі, прищеплюючи їм любов і повагу до свого народу і
краю, до своїх народних пісень, казок, до своєї рідної
мови; потрібно, щоб у сім’ї «зберігалися звичаї та обря-
ди білорусів, щоб за будівлею, та й за речами і з усього,
що є в господарстві, виявлявся білоруський характер».
В. Ластовський висловив основну ідею виховної діяль-
ності – виховання свідомих білорусів, дітей, які стануть
справжніми білорусами.
У традиційній білоруській сім’ї виховна функція
була закріплена нормами звичаєвого права, а в сучас-
ній – Кодексом про сім’ю та шлюб, Законом «Про
права дитини» та іншими нормативними актами.
Норми звичаєвого права були апробовані в часі і
включали відшліфовані народні уявлення, так званий
моральний кодекс поведінки і правил життя, у якому
були зафіксовані найкращі зразки педагогічної куль-
тури білоруського народу.
Ось кілька педагогічних мініатюр: «Не дивися на світ
чужими очима», «Спершу подумай, а потім скажи»,
«Працювати не любиш, людиною не будеш», «У розум-
ної голови сто рук», «Не краса людину прикрашає, а
характер» , «Де в сім’ї лад, там діти добре ростуть» та
ін.
Як видно з народних висловів, включених у Кодекс,
за родиною закріплена відповідальність за виховання
найбільших чеснот людини – працьовитості, мудрості,
самостійності, гідності.
Сімейні виховні традиції поділяються на такі види:
- традиції трудового виховання;
- традиції розумового виховання;
- традиції морального виховання;
- традиції релігійного виховання;
- традиції естетичного виховання;
- традиції патріотичного виховання;
- традиції фізичного виховання.
Поєднання традицій усіх видів дає змогу сформувати
цілісну систему сімейного виховання. Структура вихов-
ного процесу може бути побудована й відповідно до
вікових особливостей дітей та підлітків: перша вікова
група – від народження до 6–7 років, друга – від 6–7 до
14 років, третя – від 14 до 18 років. Доцільність виді-
лення вікових груп відповідає одній із головних засад
народної педагогіки – принципу природної гармонії.
На кожному віковому етапі визначали пріоритетні засо-
би і методи впливу на дітей, ставили чіткі цілі. Вікова пері-
одизація процесу етнізації дітей розроблена Г. П. Орловою,
уточнена в роботах Л. В. Ракової, І. І. Калачової.
Негативним явищем кінця ХХ – початку XXI ст. є кри-
зовий стан виховної функції сім’ї, який виявляється в
збільшенні числа неповних сімей, дітей-сиріт, так зва-
них соціальних сиріт, які мають батьків-п’яниць або
батьків, що не піклуються про своїх дітей, дітей із сімей
групи ризику, до яких належать сім’ї, де не налагодже-
но виховний процес, у яких діти не отримують під-
тримки, опіки від батьків тощо.
За даними статистики, на початок 2006/2007 навчаль-
ного року кількість дітей-сиріт включно зі старшими від
18 років, які перебували під державною опікою, стано-
вила 18 539 осіб [1]. За 2006 р. органи опіки виявили
4 472 дитини, які осиротіли або з інших причин залиши-
лися без батьків, що на 443 дитини менше, ніж у 2005 р.
Як бачимо, ситуація складна, може, з цієї причини про-
тягом останніх років під керівництвом Міністерства
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
97Ірина Калачова. Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на поч. XXI століття:
традиції та інновації
освіти Республіки Білорусь було проведено ряд заходів,
скерованих на запобігання цим явищам: активізувалися
процеси національного всиновлення, були уточнені пра-
вила міжнародного всиновлення дітей-сиріт.
Г. І. Руденкова, начальник відділу соціально-педагогічної
роботи й охорони дитинства Міністерства освіти, вказує,
що у 2007 р. були виконані всі завдання підпрограми «Діти-
сироти» президентської Програми «Діти Білорусі», у тому
числі й розділ «Створення умов для влаштування дітей-
сиріт на виховання в сім’ї». У статті «Про реалізацію прав
дітей-сиріт на життя та виховання в сім’ї» зазначено, що
приблизно за 10 років у нашій країні у два-три рази збіль-
шилася кількість усиновлених дітей. Це становить при-
близно 52% від усіх дітей-сиріт, які проживають у республі-
ці. При Міністерстві освіти створено Республіканський
комп’ютерний банк, у якому зібрано детальну інформацію
про 14 тис. дітей-сиріт, які можуть бути запропоновані для
всиновлення. Районні, обласні та Республіканський
комп’ютерні банки включають інформацію про 32,3 тис.
дітей, які можуть бути передані на виховання в сім’ї.
У 2007 р. в країні завершився процес формування
нормативно-правової бази, необхідної для оперативного і
якісного розв’язання питань сімейного влаштування дітей-
сиріт на виховання в сім’ї. За період 2006–2007 рр.
Міністерство освіти розробило три закони, десять поста-
нов на рівні уряду, прийнято десять постанов Міністерства
освіти. Ці приклади – свідчення турботи держави про дітей
і забезпечення їхнього права на виховання в сім’ї, а зна-
чить, і підтримки виховної діяльності сім’ї, що, як видно зі
сказаного, потребує підтримки. Профілактику негативних
явищ у побуті, оздоровлення мікроклімату сім’ї забезпечу-
ють інші відомства республіки (Міністерство внутрішніх
справ, Міністерство соціального захисту населення), деякі
результати роботи яких були оголошені на республікан-
ській конференції у 2006 р.
Показник кількості дітей у сім’ї – важливий критерій
оцінення її етнокультурного розвитку. Очевидно, що
характерною особливістю етнокультурних процесів є
автономізація та індивідуалізація сім’ї.
Особливістю традиційної сім’ї білорусів була багато-
дітність, у межах якої забезпечувалася більш стійка
традиція міжпоколіннєвих зв’язків та передачі народ-
них знань. Специфічною ознакою сучасної білоруської
сім’ї є малодітність, і це перешкоджає забезпеченню
певного рівня міжпоколіннєвої передачі знань. У межах
означеного періоду тенденція послаблення та розриву
зв’язків між поколіннями набула більшого масштабу,
особливо це стало відчутно на початку XXI ст. Важливим
чинником прискорення цих тенденцій стає старіння і
відхід представників старших поколінь – носіїв тради-
цій, знавців етнічної культури.
Важливим складником шлюбно-сімейних відносин
білоруських міських сімей є традиції вступу в шлюб і
народження дітей, які поєднуються в житті сім’ї із
сучасними формами святкування найважливіших
родинних подій. Пріоритетною формою укладення
шлюбу сучасних городян є врочиста реєстрація в орга-
нах РАГСу з використанням елементів традиційної
весільної обрядовості білорусів. Спостерігаємо форму-
вання стійкої тенденції – освячення шлюбу в храмі.
Яким чином відбувається укладення шлюбу, які
форми найбільш прийнятні для молодят? Респонденти,
які брали участь в опитуванні, відповіли, що укладення
шлюбу в них відбувалося таким чином:
– реєстрація шлюбу в РАГСах – 95,2%;
– вінчання – 14,7%;
– шлюб не реєстрували 4,1% опитаних.
Залежно від типу міста реєстрація шлюбу відбувала-
ся так (див. таблицю 1.1.).
Таблиця 1.1. Форми реєстрації шлюбу (залежно від типу міста,%)
Форми реєстрації шлюбу
Мешканці
Мінська
Мешканці
великих міст
Мешканці
середніх міст
Мешканці
малих міст
Реєстрація шлюбу в РАГСах 95,5 97 92,7 95,4
Вінчання 13,5 15,3 8,4 20,9
Шлюб не реєстрували 3,9 3,0 7,3 2,6
Як видно з таблиці, більшість респондентів, які вінчали-
ся, є мешканцями малих міст. А ті з опитаних, що шлюбу не
реєстрували, – мешканці середніх за розміром міст.
Зберігаються риси традиційної родинної обрядовості, що
виявляються у виконанні обряду хрещення дитини в храмі,
святкуванні хрестин та наявності інституту хрещених батьків.
На запитання – «Яким чином ви реєстрували своїх
дітей?» – були отримані такі відповіді:
– реєстрували в РАГСі (без спеціальної програми з вклю-
ченням елементів родинного обряду білорусів) – 98,3%;
– реєстрували в РАГСі врочисто (зі спеціальною про-
грамою з включенням елементів родинного обряду
білорусів) – 2,5%;
– хрестили хоча б одну дитину – 74,4%.
Як бачимо, городяни є прихильниками традиційних
та сучасних форм родинного обряду.
Фундаментальною засадою функціонування етно-
культурних процесів є механізм спадкоємності сімей-
них традицій, який втілюється у двох напрямах – збере-
женні й побутуванні громадських та сімейно-
особистісних традицій. Значущим показником ступеня
збереження і побутування суспільних традицій є тради-
ційні календарні звичаї та обряди білорусів. У тради-
ційному суспільстві календарні свята впливали на фор-
мування колективності як міцної основи укладу життя
селянської сім’ї, виконували об’єднавчу роль, переваж-
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
98 Етнографія міста
но визначали уклад життя селянина: відігравали роль
регулятора життя протягом року, були засобом регулю-
вання психічного і фізичного стану людини, закріплю-
вали моральні стереотипи поведінки.
У сучасних білоруських містах календарні звичаї і
обряди є впливовою частиною структури традицій
білоруської сім’ї: вони включені в коло державних і
сімейних свят, виконують виховну, пізнавальну, рекре-
аційну, кампенсаторну, емоційно-психологічну функ-
ції. У результаті проведеного дослідження зафіксовано,
що збереження календарних обрядів і свят особливо
чітко проявляється на місцевому, локальному рівні. Ця
тенденція характерна для мешканців малих міст, чле-
нів сімей, які мають вищу освіту, для сімей розширено-
го складу, сімей, у яких хоча б один із батьків опитаних
нами респондентів належить до білоруської національ-
ності. Отже, малі міста – центри збереження календарно-
обрядових традицій.
Позитивна динаміка етнокультурних процесів у сім’ї
виявляється в збереженні цілісності етнокультурного
комплексу сімейно-побутових обрядів (весільних,
пов’язаних із народженням дитини, поховальних).
У результаті проведеного дослідження виявлено част-
ково збережені традиції і зміни в сімейно-побутовій
обрядовості городян різних міст. Серед усіх респонден-
тів, які частково дотримувалися обряду традиційного
білоруського весілля, більше від третини опитаних –
жителі малих міст республіки, менше ніж третину опи-
таних родин становили мешканці середніх міст.
Серед усіх респондентів, які використовували еле-
менти традиційної родинної обрядовості, понад трети-
ну опитаних становлять жителі обласних міст республі-
ки, менше ніж третину опитаних родин – мешканці
середніх міст. Серед усіх респондентів, які використо-
вували елементи традиційної поховальної обрядовості,
понад третину опитаних становлять жителі великих
міст республіки, менше ніж третину опитаних сімей –
жителі малих міст.
Як бачимо, великі міста республіки є тим середови-
щем, де збереглися і поширені традиційні сімейно-
побутові обряди білоруського народу, меншою мірою
вони наявні у малих, середніх містах і м. Мінську.
У результаті дослідження встановлено, що система
родинно-свояцьких стосунків у білоруській міській сім’ї
зазнала значної трансформації. Сьогодні вона не є
цілісною: спостерігаємо відчуженість родичів, «закри-
тість» життя окремих свояцьких родин, відсутність вза-
ємної підтримки, допомоги, ослабленість впливу етич-
них норм між родичами (свояками). Ці процеси впли-
вають і на батьківсько-дитячі стосунки. Процеси соціа-
лізації міських дітей і підлітків відзначаються супереч-
ливістю: з одного боку, зростають освічені покоління
молоді з високим рівнем інтелектуального розвитку, а з
другого – це покоління з нерозвиненими соціальними
навичками, відсутністю адаптації до побутових життє-
вих умов, низьким рівнем культури спілкування в
родинному колі. Однак дослідження засвідчує, що сис-
тема споріднено-свояцьких і внутрішньосімейних сто-
сунків усе-таки остаточно не зруйнована.
Зберігаються моделі міжпоколіннєвих трансмісій як у
межах постфігуративної і кофігуративної культури, коли
діють традиційні схеми стосунків «батьки навчають
дітей» (М. Мід), так і в межах культури нового типу –
префігуративної культури («діти вчать батьків»).
Становлення моделі відносин між батьками та дітьми
нового типу – ознака прискореного розвитку етнокуль-
турних процесів у сім’ї. Це об’єктивна реальність сучас-
ності, якій властиві такі характеристики: високий рівень
поінформованості молодих поколінь, здатність до адап-
тації протягом короткого проміжку часу, швидке оволо-
діння технічними засобами спілкування, прагнення
досягти успіху в професійному становленні тощо.
Білоруська міська сім’я зберігає елементи народної
педагогіки у вихованні дітей, серед них такі, як вихо-
вання за допомогою праці, навчання конкретного виду
діяльності. Значну роль відведено методам супроводу і
підтримки дітей, що належать до методів моральних
взаємодій батьків і дітей і методів корекції поведінки.
З’ясовано, що досить вагоме місце займають і пока-
ральні методи виховання. Дані опитування, проведено-
го інтерв’ю із сім’ями, вказують на існування таких
методів у неповних сім’ях, що особливо небезпечно для
дітей, оскільки коло вихователів таких дітей у сім’ї значно
обмежене. Методи «фізичного або морального пока-
рання» більш характерні для мешканців середніх міст.
Помічено, що такі методи неприйнятні для більшості
опитаних батьків у м. Мінську.
Узагальнюючи сказане, зазначимо, що сучасні біло-
руські міські сім’ї використовують у вихованні найбільш
відомі їм методи, прийоми та засоби народної педагогіки,
отримані від своїх батьків, бабусь, дідусів, проте не менш
значущим джерелом знань про народні методи вихован-
ня стають твори усної народної творчості, художня літе-
ратура, відеопродукція. Батьки вибирають гуманістично-
орієнтовані засоби, прийоми та методи виховання,
наповнені високоморальним ціннісним змістом.
Небезпечним фактом, проте, є застосування пока-
ральних методів виховання. Допомогу сім’ї тут можуть
надати фахівці соціально-педагогічних центрів рес-
публіки, психологічних служб і консультацій. Необхідно
формувати в дітей правову грамотність і культуру з
раннього віку, що дозволить їм відстоювати свої права
в майбутньому. У досліджуваний період – 70–80-і роки
ХХ ст. – поширеною формою роботи з батьками були
народні батьківські університети – форма навчання
дорослих батьківства. Сьогодні можливе повернення
до цієї форми роботи з батьками, що сприятиме підви-
щенню педагогічної грамотності й культури поведінки
батьків стосовно дітей. Системна робота з батьками
може бути не тільки корисною для сучасних батьків, а
й для тих, хто стане ними в майбутньому.
Стан функціонування етнокультурних процесів,
рівень збереження традицій, їх відновлення, приско-
рення та збагачення новими тенденціями вказує на
ступінь урбанізованості і модернізованості білоруської
міської родини. Дослідження етнокультурного комп-
лексу сімейних традицій білорусів (весільних, родиль-
них, поминальних), традицій народного виховання й
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнографія / №6 2009
99Ірина Калачова. Міська сім’я білорусів в останній третині XX – на поч. XXI століття:
традиції та інновації
етикету дає можливість зробити висновок про помір-
ний ступінь модернізації білоруської міської родини.
Етнокультурні процеси сучасної білоруської міської
сім’ї перебувають у перехідному стані – від традицій-
ності до модернізованості. Збереження елементів тра-
диційної родинно-побутової культури білоруського
народу, успадкування найкращих із них збагачує родин-
ні традиції сучасних сімей, позначається на світо-
сприйнятті молоді, сприяє зміцненню національної
ідентичності, консолідації суспільства, є ціннісною і
вигідною перспективою.
Динаміка етнокультурних процесів у білоруській
сім’ї останньої третини ХХ – початку XXI ст. була нео-
днаковою, її визначали потрясіння, підйоми і спади.
Сім’я як соціальна спільність завжди відображала цін-
ності та ідеали конкретного етапу суспільного життя.
До 90-х рр. ХХ ст. сім’я – це осередок радянської держа-
ви, її опора, з ідеалами й прагненнями до світлого
комуністичного майбутнього, а сучасна сім’я – це сус-
пільство, яке є носієм нових тенденцій, двигуном сус-
пільних процесів. Запитом сучасного етапу розвитку
постіндустріального модернізованого суспільства є
особа з виразною індивідуальністю, адаптована до
проявів і викликів часу. Така особа може бути вихова-
на в сучасній сім’ї, це особистість, характерними
рисами якої можуть стати риси носія національного
білоруського менталітету, якому властиві працездат-
ність, доброзичливість у ставленні до інших людей,
глибока повага до батьків, рідної землі, господарства,
гостинність, толерантність тощо.
Население Республики Беларусь 1.
Population of the Republic of Belarus :
сб. стат. / Редкол.: С. Новоселова
(председатель) [и др.]. – Минск;
2008.
Семья белорусов в городе: образ 2.
жизни и традиции: материалы и ана-
лиз этносоциол. опроса семей белору-
сов, 2007 г. // Архив института искус-
ствоведения, этнографии и фолькло-
ра им. К. Крапивы НАН Беларуси. – Ф.
6, оп. 14, – д. 141.
Этнокультурные процессы в город-3.
ской семье белорусов на современ-
ном этапе: материалы опроса,
2000−2008 гг. // Архив института
искусствоведения, этнографии и
фольклора им. К. Крапивы НАН
Беларуси. – Ф. 6. – оп. 14, – д. 142.
Беларусы: гіст.-этнагр. даслед.: у 10 т. / 4.
НАН Беларусі, Ін-т мастацтвазнаўства,
этнаграфіі і фальклору; рэдкал.:
В. Бандарчык [і інш.]. – Мінск; 1995–
2007. – Т. 5: Сям’я – 2001.
Грамадскі быт і культура гарадскога 5.
насельніцтва Беларусі / В. Бандарчык
[і інш.]. – Мінск; 1990.
Демидова А.6. Социологический ана-
лиз изменений семьи в постсовет-
ской Беларуси // Вес. Магілёўс.
дзярж. ун-та. – 2006. – № 2/3. – С.
61−65.
Калачева И.7. Семья в современном
белорусском обществе: реалии и
перспективы развития. – Минск.,
2008.
Калачева И.8. Семья как фактор
этнической стабильности в условиях
интенсификации миграционных про-
цессов в Беларуси // Гастербайтерство:
факторы адаптации / Сост.
Н. А. Дубова. – М., Старый Сад, 2008. –
С. 265−276.
Калачова І.9. Гісторыяграфія
праблемы сям’і беларусаў у
кантэксце еўрапейскай культурнай
традыцыі ў другой палове ХХ – пач.
ХХІ стст. // Пытанні мастацтва,
этналогіі і фалькларыстыкі / Ін-т
мастацтвазнаўства, этналогіі і фаль-
клора; навук. рэд. А. І. Лакотка. –
Мінск, 2008. – Вып. 4. – С. 294−305.
Касперович Г.10. И. Белорусский этнос
в XX в. // Белорусы / Рос. акад.
наук, Ин-т этнологии и антрополо-
гии, НАН Беларуси, Ин-т искус-
ствоведения, этнографии и фоль-
клора; отв. ред.: В. Бондарчик [и
др.]. – М., 1998. – С. 110–133.
Народная культура Беларусі: 11.
энцыкл. давед. / Пад агул. рэд.
В. Цітова. – Мінск; 2002.
Общественный, семейный быт и духо-12.
вная культура населения Полесья /
В. Бондарчик [и др.]; редкол.:
В. К. Бондарчик (отв. ред.) [и др.]. –
Минск; 1987.
Сям’я і сямейны быт беларусаў / 13.
В. Бандарчык [і інш.]; Акад. навук
БССР, Ін-т мастацтвазнаўства,
этнаграфіі і фальклору. – Мінск;
1990.
Література
переклад А. поріцької
|