Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Крапив’янський, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК 2007
Schriftenreihe:	Ніжинська старовина
Schlagworte:	Окупаційний період у дослідженнях
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20559
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту / С. Крапив’янський // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 4-5 (7-8). — С. 47-59. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-20559
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-205592013-02-13T02:09:03Z Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту Крапив’янський, С. Окупаційний період у дослідженнях 2007 Article Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту / С. Крапив’янський // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 4-5 (7-8). — С. 47-59. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2078-063X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20559 uk Ніжинська старовина Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Окупаційний період у дослідженнях Окупаційний період у дослідженнях
spellingShingle	Окупаційний період у дослідженнях Окупаційний період у дослідженнях Крапив’янський, С. Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту Ніжинська старовина
format	Article
author	Крапив’янський, С.
author_facet	Крапив’янський, С.
author_sort	Крапив’янський, С.
title	Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту
title_short	Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту
title_full	Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту
title_fullStr	Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту
title_full_unstemmed	Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту
title_sort	бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту
publisher	Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2007
topic_facet	Окупаційний період у дослідженнях
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20559
citation_txt	Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту / С. Крапив’янський // Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник. — 2007. — Вип. 4-5 (7-8). — С. 47-59. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
series	Ніжинська старовина
work_keys_str_mv	AT krapivânsʹkijs bojovijšlâh217ípíhotnoídivízíívermahtu
first_indexed	2025-07-02T21:08:45Z
last_indexed	2025-07-02T21:08:45Z
_version_	1836570929314922496
fulltext	НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 47 Емблема 217-ї піхотної дивізії вермахту Станіслав КРАПИВ’ЯНСЬКИЙ (Ніжин) Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту Головна мета даного дослідження полягає у вивченні бойового шляху 217-ї піхот- ної дивізії вермахту, доля якої вирішувалася в оборонних боях на підступах до Ніжи- на – останнього великого вузла оборони ворога на київському напрямку, який при- кривав підступи до Дніпра. Сьогодні маємо лише кілька публікацій, у яких є фрагме- нтарні згадки про це німецьке військове з’єднання. 217-а піхотна дивізія вермахту була сформована 17 серпня 1939 р. як тренувальна частина, а вже з 26 серпня 1939 р. зна- читься як бойова частина у Східній Пруссії, що була приписа- на до І Військового округу. Належала до «Третьої хвилі». Вій- ськове з’єднання в літературі ще називали Східно-Прусською дивізією, оскільки її рядовий і командний склад поповнював- ся, як правило, якраз із вихідців цієї німецької землі. Дивізія складалася з 311-го, 346-го, 389-го піхотних полків, 217-го артилерійського полку, 217-го саперного батальйону, 217-го батальйону зв’язку, 217-го важкого (моторизованого) дивізіо- ну, моторизованого загону винищувачів танків, розвідзагону, тилових служб, медичної, ветеринарної та поштової служб, взводу військової поліції тощо [2]. Першим командиром дивізії був генерал Ріхард Бальтцер (Richard Baltzer) (у ра- дянських джерелах його прізвище помилково вказується як «Вальцер»), який доклав багато зусиль для бойового вишколу частин дивізії. Майбутній генерал почав війсь- кову кар’єру в 1904 р. у кайзерівському військово-морському флоті. Наступного року був переведений до армії рядовим І полку польової артилерії. В 1906 р. йому присвої- ли звання лейтенанта. Перед І Світовою війною в 1913-1914 роках Р.Бальтцер навчав- ся у військовій академії, яку закінчив у званні старшого лейтенанта. Напередодні вій- ни його перевели до 86-го полку польової артилерії. З серпня 1914 р. – полковий ад’ютант. У червні 1915 р. отримав звання капітана, а місяць потому став командиром батареї. В листопаді 1916 р. був переведений до штабу, а з березня 1917 р. Р.Бальтцер перебував у штаті 45-ї резервної дивізії. З червня 1917 р. – переведений до штабу на- чальника залізничних військ, де служив до грудня 1919 р. Потім став майором поліції. В 1922 р. – командир поліцейської інспекції в Берліні, в 1933 р. отримав чин полков- ника, згодом – генерал-майора поліції. Займав посаду командира охоронної поліції Берліну. З червня 1934 р. – командир поліцейської інспекції землі Бранденбург. У 1936 р. повертається до армії і призначається командиром 25-го піхотного полку. Отримує звання генерал-майора піхоти. З 26 серпня 1939 р. очолює об’єкт уваги даної розвідки – 217-му піхотну дивізію. Надалі, з 1 жовтня 1939 р. Р.Бальтцер – генерал- лейтенант, бере участь у війні проти СРСР, в березні 1942 р. був переведений до резерву. З 15 серпня до початку грудня 1942 р. був призначений командиром 156-ї дивізії. Потім півроку знову в резерві. 25 травня 1944 р. стає командиром 182-ї резервної дивізії, з бе- НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 48 резня 1945 р. – 182-ї піхотної дивізії. 10 травня 1945 р. загинув у бою в Празі [19]. 217-та польова дивізія бойове хрещення отримала в польській кампанії у вересні 1939 р. у складі ІІ корпусу 3-ї армії, що входила до групи армій «Північ». Перед 3-ою і 4-ою арміями було поставлено завдання сумісними ударами з Померанії і Східної Пруссії встановити зв’язок між Східною Пруссією і Німеччиною. 217-та піхотна диві- зія повинна була злагодженими діями разом із іншими з’єднаннями розгромити су- противника, який оборонявся в районі північніше Вісли. Після закінчення німецько-польської війни, дану дивізію було переведено до центральної частини окупованої Польщі (сектору «Центр»), де перебувала до травня 1940 р. у складі ХХХV корпусу як гарнізонний (окупаційний) загін. У червні 1940 р. 217-та польова дивізія у складі групи армій «В», І армійського корпусу 4-ї армії перебувала в Північній Франції, а у вересні цього ж року повернула- ся до Східної Пруссії, де дислокувалося до початку німецько-радянської війни. 217-та піхотна дивізія вермахту воювала на східному фронті з першого дня війни. Входила до складу XXVI армійського корпусу 18-ї армії групи армій «Північ». Знахо- дилася на її лівому фланзі. Перед дивізією ставилося завдання наступати на Ригу і да- лі – в Естонію західніше Чудського озера. В прикордонній смузі вона вела боротьбу проти 10-ї стрілецької дивізії 10-го армійського корпусу Червоної Армії [6]. На цій ділянці фронту, маючи чисельну перевагу і, не дивлячись на стійкий опір радянських солдат, 217-та дивізія швидко прорвала лінію фронту. 30 червня 1941 р. дивізія разом із іншими частинами І та XXVI армійських корпу- сів увійшла до Риги, де встановила контроль над мостами через Даугаву (Західну Двину). Проте, рішучою контратакою 10-го стрілецького корпусу генерала І.І.Фадєєва окремі загони дивізії були вибиті з позицій, що забезпечило планомірний відхід ра- дянської 8-ої армії через місто. Наступного дня німці знов оволоділи Ригою [7]. Після захоплення столиці Латвії 18-та армія групи армій «Північ» під команду- ванням генерал-полковника Георга фон Кюхлера, до якої входила 217-та польова пі- хотна дивізія, продовжила наступ і 7-9 липня 1941 р. широким фронтом перейшла південний кордон Естонії [14]. Передові частини 217-ї дивізії після захоплення міста Пярну 8 липня 1941 р. просунулися через Аудру на Віртсу і Ліхулу через Марьямаа – на Таллінн, а через Сінді – у напрямку Тюрі, створюючи загрозу для Таллінна з при- морського напряму, де радянських військ узагалі не було. 9 липня 1941 р. німецькі полки пройшли половину шляху від Пярну до Талліна і 10 липня, переслідуючи відступаючі радянські частини, входять до Віртса [11]. Вна- слідок контрудару військами 8-ї радянської армії був зірваний план противника з ходу захопити Таллінн. Уперше з початку війни просування німецьких дивізій було затри- мано: «ворог був відкинутий на 30 км, поніс великі втрати в особовому складі» [4]. З 20 серпня 1941 р. 217-та дивізія разом із 61-ою та 254-ою піхотними дивізіями штур- мувала Таллінн і головну базу Червонопрапорного Балтійського флоту, завдаючи до- поміжний удар в районі Уевескі, Оясо та Полукола [12]. Захоплені в радянський по- лон унтер-офіцери 311-го піхотного полку 217-ої дивізії Франц Кляйн і Рудольф Ян- сен показали, що на початку війни в кожній роті 311-му полку налічувалося по 170 солдат, 9 бронемашин і 24 мотоцикли. Натомість, тоді в ротах полку залишилося ли- ше по 15-20 солдатів і по 2-3 бронемашини [1]. 28 липня 217-та дивізія, подолавши НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 49 Генерал Лаш на Східному фронті. Фото 1943 р. запеклий опір оборонців, вступила до Таллінна. Тут військовими звитягами дивізії стало полонення 11,5 тис. червоноармійців, захоплення значних трофеїв: 90 бронема- шин, близько 300 гармат і мінометів, іншого озброєння, спорядження і різного війсь- кового майна [14]. Із серпня 1941 р. 217-та дивізія воювала у складі 18-ї армії на островах Моозунзу- ндського архіпелагу (північний захід Ризької затоки), що мали важливе значення для оборони західних морських рубежів СРСР, при- криваючи дальні підступи до Ленінграду. Після залишення столиці Латвії радянський гарнізон на території архіпелагу залишився в глибокому тилу. Німецьке командування виділило для захоплення архіпелагу 61-шу і 217-ту піхотні дивізії з части- нами підсилення, артилерією й авіацією. 6 вересня 1941 р. спроба висадити десант німецькими дивізі- ями була відбита. Командування 217-ої дивізії по- відомило про захоплення о.Вормсі 9 вересня, в пе- рший же день операції, проте, бойові дії на цьому острові тривали ще 2 дні. Командування 389-го полку 217-ої піхотної дивізії вермахту доповіло про взяття у полон на о.Вормсі 200 радянських військовослужбовців, захоплення 25 станкових кулеметів і 3 протитан- кових гармат. За оцінками радянської сторони, втрати супротивника склали більше 350 чоловік, але потім (очевидно, після підрахунку власних втрат) ця цифра була збільшена майже удвічі і визначалася як «більше 600 чоловік» [5]. 14 вересня 1941 р. частина дивізії висадились на о.Муху. Бої тривали чотири дні і за- кінчились перемогою німецьких військ. Майже за місяць, 12 жовтня батальйони 217-ї дивізії, за підтримки берегової артилерії, артилерії кораблів і авіації, одночасно в декіль- кох пунктах почали висадку на о.Хіума. Після шестиденних боїв острів був захоплений. У складі дивізії в період наступу на островах Ворсі, Муху і Сарема воював бата- льйон естонських добровольців, створений на основі загону «Ерна». Але 10 жовтня 1941 р. він був розформований [15]. Загалом, у час із 14 вересня по 21 жовтня 1941 р. від радянських військ були зві- льнені всі естонські острови, в полон взято близько 15 тис. солдат, захоплено 300 га- рмат і мінометів [16]. З жовтня 1941 р. по квітень 1942 р. дивізія вела бойові дії на радянському плацда- рмі в районі Оранієнбауму (сучасне м.Ломоносов поблизу Санкт-Петербургу) на уз- бережжі Фінської затоки («Оранієнбаумський п’ятачок»), намагаючись витіснити час- тини Червоної Армії в море. У травні 1942 р. німецьке командування зміцнює своє угрупування в районі населених пунктів Погост’є і Кондуя і північніше Любців (під Ленінградом) проти частин наступаючої радянської 54-ї армії Ленінградського фрон- ту (Любанська операція радянських військ 1942 р.), перекинувши в цей район 217-ту піхотну дивізію. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 50 Цей час позначився на долі дивізії зміною її керівництва. 14 лютого 1942 р. ко- мандиром 217-ї дивізії був призначений генерал-лейтенант Фрідріх Байер (Friedrich Bayer). Проте, менш, ніж за півроку з’явився новий командувач – 27 вересня 1942 р. командиром дивізії був призначений генерал-майор Отто Лаш, до якого, з огляду на подальші події, маємо більш пильний інтерес. Генерал піхоти Отто Бернард фон Лаш (Otto Bernard von Lasch) народився 25 чер- вня 1893 р. в м. Плесс (Верхня Сілезія), в сім’ї старшого лісничого великого лісового масиву Фюрстен Плесс. Після закінчення гімназії, в березні 1913 р. вступив на війсь- кову службу фаненюнкером до 2-го єгерського батальйону. Закінчив військове учи- лище в 1914 р. (м.Хорсвальд). У серпні 1914 р. був проведений у чин лейтенанта. Учасник І Світової війни. Військовий льотчик. У листопаді 1914 р. командира роти О.Лаша було поранено. Після одужання повернувся на фронт. За військову звитягу нагороджений Залізним хрестом 1-го і 2-го класу. Це був солдат, як-то кажуть, «до мозку кісток»; мисливець, вершник, людина за вдачею відкрита і проста, з непоганим почуттям гумору, він був популярний серед солдатів і офіцерів [17]. Наприкінці 1919 р. О.Лаш звільнився з військової служби і перейшов до поліції, де служив команди- ром поліцейської роти в званні капітана, згодом перейшов на викладацьку роботу в політичну школу в Зенсбурзі (Східна Пруссія). В чині майора був ад’ютантом гене- рал-інспектора поліції в Бреслау (Сілезія). У 1935 р. знову був прийнятий до лав сухопутних військ – у штаб 45-го піхотного полку. Закінчивши курс навчання, 1 жовтня 1936 р. О.Лаш був призначений команди- ром 3-го батальйону 3-го піхотного полку 21-ї піхотної дивізії в чині підполковника. Разом зі своїм підрозділом брав участь у Польській, потім – у Французькій кампаніях. З 26 жовтня 1939 р. командир 43-го піхотного полку 1-ї піхотної дивізії; з 1 грудня 1939 р. – полковник. На Східному фронті знаходився з червня 1941 р. Воював у складі групи армій «Північ». Дивізія під його командуванням наступала в напрямку на Шу- ляй-Ригу-Нарву-Двінськ і далі – на Ленінград. 17 липня 1941 р. за взяття мостів у Ризі був нагороджений Лицарським хрестом. 1 серпня 1942 р. отримав звання генерал- майора і з вересня 1942 р. став командиром 217-ї піхотної дивізії. 1 квітня 1943 р. О.Лашу було присвоєно звання генерал-лейтенант. Після поразки під Ніжином генерал-майор Лаш формував у Франції з листопада 1943 р. по березень 1944 р. 349-ту піхотну дивізію. У квітні 1944 р. ця дивізія була перекинута не німецько-радянський фронт під Львів, де брала участь у боях на під Бродами, потрапила в оточення, проте, 21 липня 1944 р. вирвалася із нього. У липні- серпні цього ж року наново сформованій 349-ій піхотній дивізії під командуванням О.Лаша вдалося вирватися з казана під Львовом – за що отримав Дубове листя до по- передньої нагороди – Лицарського хреста. Після цього був призначений командиром 64-го армійського корпусу, що дислокувався у Франції. Там О.Ляш захворів на гепа- тит, і ледве піднявшись з лікарняного ліжка, отримав звання генерала піхоти та при- значення в Кенігсберг. До кінця серпня 1944 р. він тимчасово командував 48-им тан- ковим корпусом, який діяв у Карпатах. 31 серпня був викликаний у ставку Гітлера для доповіді. В якості матеріального підтвердження подяки від фюрера за відмінні дії 349- ї піхотної дивізії і за хоробрість 10 вересня 1944 р. О.Лаш отримав свій Лицарський хрест із дубовими листям. З вересня 1944 р. – він командир 64-го армійського корпу- НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 51 су, який на Західному фронті вів бої проти англо-американських військ, намагаючись зупинити їх наступ в районі Луари, а пізніше у Вогезах (північний схід Франції). Як зазначалося, тут, на півночі Франції, О.Лаш тяжко захворів на жовтяницю. Ви- дужавши, 1 листопада 1944 р. був призначений комендантом укріпленого району «Кенігсберг» і командувачем військами І військового округу; одночасно отримує звання генерала піхоти; з 28 січня 1945 р. – комендант цього східнопрусського міста. О.Лаш готував Кенігсберг до тривалої оборони. Наприкінці березня 1945 р. під його командуванням знаходилося біля 130 тис. вояків. 6 квітня 1945 р. радянські війська розпочали штурм і 9 квітня, розуміючи безглуздість подальшої оборони, генерал О.Лаш капітулював, усупереч наказу командування вермахту стояти на смерть. Гітлер негайно віддав наказ судити генерала і той був заочно засуджений до смертної кари без розгляду справи у військово-польовому суді (дружина і старша дочка О.Лаша по- трапили до в’язниці в Данії, молодша донька – в Потсдамі, свояк – заарештований гестапо у Берліні); аби стерти будь-яку пам’ять про О.Лаша його дітям, навіть, зміни- ли прізвища. В СРСР генерал утримувався в одиночних камерах в’язниць Москви, Ленінграда, Красноярська, Войкова; потім – у спецтаборах Карабаху, Караганди і Во- ркути, в м.Асбест на Уралі і м.Сталінград на Волзі. 22 липня 1948 р. трибуналом військ МВС Ленінградської області засуджений до 25 років ув’язнення в таборах за військові злочини, здійснені вояками 217-ї піхотної дивізії. У жовтні 1955 року, пройшовши через одинадцять років радянського полону, як неамністований злочи- нець О.Лаш був переданий ФРН, де був, урешті-решт, звільнений. Помер колишній генерал і комендант Кенігсбергу 29 квітня 1971 р. у Бонні [13]. Автор мемуарів «Так упав Кенігсберг». Тепер, після такої доволі розлогої передісторії 217-ї дивізії і короткої біографії двох її найбільш відомих керманичів, звертаємося безпосередньо до «ніжинського» етапу в її існуванні. Під Ленінградом 217-та польова піхотна дивізія воювала до лютого 1943 р. З бере- зня 1943 р. вона була передислокована під м.Волхов (сучасна Ленінградська обл.), а у серпні того ж року – переведена до резерву 16-ї армії вермахту на північ Росії, на від- починок і переформовування. У вересні 1943 р. 217-ту дивізію було перекинуто під Київ (в район Ніжина). При- бувши на нове місце дислокації, вона ввійшла до LIX армійського корпусу 4-ї танко- вої армії. 5 вересня дивізія зайняла оборону на межі між селами Черняхівка-Крути. В такий спосіб німецьке командування намагалося стабілізувати лінію фронту, дати можливість своїм основним силам евакуюватися за Дніпро і краще підготуватися до оборони «Східного валу». В разі покращення ситуації на фронті, 217-та дивізія у вза- ємодії з сусідніми частинами мала перейти в контрнаступ і розбити радянські части- ни, які глибоко вклинилися у позиції вермахту на підступах до Ніжина. Для підсилен- ня оборони міста, дивізія отримала незначну кількість танків. 12 вересня 1943 р. в с.Піски були взяті в полон із числа вояків 217-ї дивізії обер’єфрейтор Шінке і рядовий Бензін. Допит проводив командир 24-ї гвардійської ме- ханізованої бригади полковник В.К.Максимов, яка входила до складу 7-го механізова- ного корпусу. Полонені повідомили, що в Ніжині знаходилося два піхотні батальйони, підрозділ охорони складів, місцева поліція і комендатура, зенітні гармати, незначна кі- НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 52 лькість танків, але багато літаків. Інші полонені повідомили, що під місто перекинута з резерву 217-та піхотна дивізія вермахту під командуванням генерала О.Лаша. На світанку 14 вересня 1943 р. 25-та механізована бригада гвардії підполковника Ф.В.Артамонова зазначеного механізованого корпусу 60-ї армії Центрального фронту зав’язала бій біля с. Бурківка. Радянські солдати увірвалися у ворожі траншеї і в ру- копашній сутичці вибили німців із позицій. Після півгодинного бою радянські части- ни оволоділи селом і продовжили наступ на Черняхівку. Переслідуючи ворога о 7.00 з ходу радянська мотопіхота увірвалася в село. Бій за цей населений пункт тривав кіль- ка годин. О 15.00 він був повністю звільнений від ворога і механізовані частини Чер- воної Армії зайняли оборону на його околицях. Танкісти генерала Д.М.Баринова наступали на станцію Крути і с. Переяславку. По станції був завдано такого стрімкого удару, що гітлерівці не встигли вивантажитися з ешелону і зайняти оборону. Після нетривалого бою була звільнена Переяславка. Час- тини 217-ї піхотної дивізії поспішно відступали. Біля с. Бакланове німці кинули у бій 8 танків. Але швидко відступили до с. Березанка. Під с. Євлашівкою ворог перейшов у контрнаступ силами полку і шести танків. Вимальовувався задум ворога відрізати від основних сил частини радянського 7-го механізованого корпусу, що вклинилися в німецьку оборону. Внаслідок цього вдалося дещо потіснити 132-у стрілецьку дивізію цього корпусу, повернувши контроль над кількома невеликими населеними пунктами, але цей успіх для 217-ї піхотної дивізії був короткочасним. Уже за кілька годин завер- шилося оточення і ліквідація частини німецьких військ. 8 танків із хрестами на броні за підтримки піхоти на двадцяти автомашинах здійснили спробу прорватися до Черняхів- ки, але втративши половину танків і до сотні вбитими, німці змушені були відступити. Увечері 14 вересня 24-а і 57-а бригади 7 механізованого корпусу генерала І.П.Корчагіна форсують р.Остер і наступають в обхід Ніжина з південного сходу. Ус- пішні дії всіх радянських механізованих і танкової бригад призвели до прориву німе- цької оборони. Потім вона буде розчленована на окремі частини. Німецькі підрозділи, прагнучи за будь-яку ціну утримати лінію оборони, відчай- душно захищали кожен населений пункт. Використовуючи танкові заслони, здійсню- вали систематичні контрудари. Але кожен раз не витримували натиску радянських військ і відступали до Ніжина. «Впертість ворога, – згадував маршал К.К.Рокоссовський, – перевершила наші сподівання… Гітлерівці не тільки не залиша- ли позицій, але і розпочинали шалені контратаки… Вони билися відчайдушно, не ра- хуючись з утратами» [8]. Проте, вже ніщо не могло зупинити радянські війська, які прагнули якомога швидше визволити Київ, відтак, невпинно наближаючись до Ніжина. Готуючи місто до оборони, генерал О.Лаш особливу увагу приділив захисту його околиць. Окремі будинки та підвали перетворювалися німцями в міцні опорні пункти. Важливі об’єкти – мости й будинки колишніх державних установ – заміновано та під- готовлено до знищення. О 6 годині ранку 14 вересня 1943 р. німецьке командування з ніжинського аеро- дрому підняло у повітря значні сили авіації. Безперервно, через кожні 10-15 хвилин, німецькі літаки обстрілювали та бомбили бойові порядки частин 7-го механізованого корпусу. «Противник прагнув затримати ударами з повітря наступ наших військ і до- помогти своєму ніжинському угрупуванню утримати останній опорний пункт на під- ступах до Дніпра і Києва», – згадував маршал авіації С.І.Руденко [9]. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 53 25-та бригада згаданого радянського механізованого корпусу розгорнулася бойо- вим порядком і намагалася оволодіти Ніжином зі сходу. Проте, атака успіху не мала: передові підрозділи бригади зустріли запеклий опір німців, які встигли підтягнути з тилу резерви, організувати систему вогню, замінувати підходи до міста. Весь світовий день бригада здійснювала перегрупування сил, вела розвідку і поодинокі бої. 14 вере- сня у другій половині дня опір фашистів почав згасати. Відчуваючи, що спроби зупи- нити просування радянських військ не дають бажаного результату, підрозділи 217-ї піхотної дивізії відійшли безпосередньо до міста. Ввечері 14 вересня передові загони радянських військ були вже за 5-6 км від Ніжина. Аналізуючи ситуацію, що склалася, командуючий 7-им гвардійським механізованим корпусом генерал-лейтенант І.П.Корчагін вирішив оволодіти містом уночі. Атака розпочалася о 20.00. Німецьке командування терміново почало відводити основні сили з міста, в напрямку сіл Веркіївка, Володькова Дівиця і Григорівка. Німе- цькі підрозділи безперешкодно залишили Ніжин, оскільки радянські війська не пере- кривали виходи з міста. Розуміючи це командир 25-ї бригади Ф.В.Артамонов віддав наказ негайно атакувати й захопити Ніжин. Бригада наступала на місто з північного сходу. Опівночі передовий загін бригади з боку с. Липовий Ріг увірвався в місто, ве- дучи вогонь по вогневих точках противника. Основні сили бригади ввійшли в місто а першій годині ночі. 26-та бригада наступала на Ніжин зі сходу. Бої йшли за Мигалівку, східну околи- цю міста. 24-та (під командуванням В.К.Максимова) і 57-ма (під командуванням І.П.Сілова) бригади вели наступ в обхід Ніжина з південного сходу. Внаслідок такого НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 54 маневру, 24-та бригада перерізала залізницю на Київ, а 57-а – підійшла до станції Ні- жин зі сторони с. Талалаївка. Тут, у районі ніжинського вокзалу ворог учинив най- більш значний опір. О 8 годині 15 вересня 1943 р. 7-ий механізований корпус разом із 280-ою Конотопською і 132-ою Бахмацькою стрілецькими дивізіями повністю визво- лили Ніжин від нацистів. Названі радянські механізовані й танкова бригади продов- жили просування до Талалаївки і Володькової Дівиці [3]. Завдання командування 4 танкової армії вермахту зупинити наступ противника 217-та піхотна дивізія виконати не змогла. Про її розгром, згадував генерал О.Лаш, під час допиту в штабі 3-го Білоруського фронту після капітуляції Кенігсберга 9 квіт- ня 1945 р. Розбиті частини 217-ї піхотної дивізії відступили до Десни. Після «ніжинського розгрому» з жовтня 1943 р. командиром 217-ї дивізії стає ге- нерал-лейтенант Вальтер Поппе (Walter Poppe). 2 листопада рештки дивізії в якості дивізійної групи 217-ї піхотної дивізії були включені до складу корпусної групи «Ц». Дивізійній групі, яка ще формувалася, були передані рештки розбитих 311-ї, 346-ї та 389-ї піхотних дивізій, також «покалічених» під час наступу на Київ радянських час- тин. «Багатомісячні бої, що розгорнулися на всьому тисячокілометровому фронті від Смоленська до Чорного моря були пов’язані з важкими втратами для німецьких військ. Приблизно зі 110 дивізій, що билися у складі трьох груп армій, третина було настільки послаблена, що вони позначалися на картах просто дивізійними групами. Це означало, що чисельність кожної з дивізій зменшилася до декількох неповних батальйонів» [10]. Відступаючи з боями, дивізійна група із зазначених колишніх уже на той час диві- зій вермахту несла величезні втрати. Вона не змогла утримати противника під селом Мануїльським (нині Любимівка Вишгородського району Київської обл.) в боях 4-5 листопада 1943 р., – ці німецькі частини відступили до Бородянки. Тут до складу ди- візійної групи були включені й інші підрозділи розбитих під Києвом німецьких час- тин. Розуміючи, що дивізії Червоної Армії зупинити наявними силами не вдається, командування вермахту пропонує відійти означеному військовому утворенню до Іва- нкова. Але вже за два дні після оволодіння Києвом 8-9 листопада 1943 р. радянські війська прорвали в кількох місцях лінію фронту поза містом і відкинули цю німецьку групу військ із-під Бородянки на захід від Тетерева [18]. У грудні 1943 р. залишки 217-ї дивізії, серед інших, були розгромлені в групі армій «Південь». Таким чином, розглянувши історію 217-ї (Східно-Прусської) піхотної (в певних джерелах також – гренадерської) дивізії вермахту, абсолютно очевидно, що Ніжин зі- грав у її існуванні надто важливе, навіть, фатальне значення. Можемо сміливо конста- тувати: 5-15 вересня 1943 р. під Ніжином фактично припинила існувати як самостійне військове утворення вермахту, яке розпочало свій славний бойовий шлях у Польщі, пройшла сотні кілометрів дорогами Франції, Прибалтики, відзначилася при захопленні Риги й Таллінна і безславно скінчила його під невеликим українським містом. На відміну від першого командувача 217-ї дивізії Ріхарда Бальтцера, який здобу- вав із дивізією лише перемоги, її останній керманич Отто Лаш саме під Ніжином за- НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 55 знав першої значної поразки у своїй військовій кар’єрі (чи не першої взагалі?). Після «ніжинського розгрому» генерал Лаш терпів лише поразки – оточення під українсь- кими Бродами і Львовом, невдача під французькими Вогезами, безславна оборона Ке- нігсбергу. Щоправда, треба віддати йому належне: він виявив себе як справжній офі- цер, а не вояка-кар’єрист, – ризикуючи життями підлеглих там, де це було виправдано й не бажаючи проливати кров тисяч людей у завчасно безглуздій ситуації – як при обороні східнопрусського міста. Загалом, розповідь про бойовий шлях непересічної німецької дивізії та роль у її існуванні Ніжина зайвий раз підкреслює важливе стратегічне значення цього міста – від міжусобних сутичок давньоруських князів до останньої світової війни. З іншого боку «ніжинський» період у існуванні зазначеного бойового утворення вермахту, його потужний і запеклий опір під час київського наступу Червоної Армії влітку-восени 1943 р. підкреслює масштаб військової звитяги радянських частин, що 15 вересня 1943 р. – практично день-у-день – звільнили Ніжин від дворічної нацистської присутності. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 1. 1941-1945 // www.chamtec.com/21july41.htm 2. 217. Infanterie-Division // www.lexikon-der-wehrmacht.de/Gliederungen/Infanteriedivisionen/217ID.htm 3. Баринов Д.М. Гвардейский Нежинский Кузбасский. – Кемерово, 1985. – С.119. 4. Битва за Ленинград (1941-1944). Оборона Эстонии // lenbat.narod.ru/est.htm. 5. Бой за остров Вормси // www.2.com/forums/archive/index.php/t-384.html 6. Веремеев Ю. Красная армия и вторая мировая война // army.armor.kiev.ua/hist/oborona-b.shtml 7. Прибалтийская оборонительная операция 1941 года // www.soldat.narod.ru/OPER/ARTICLES/003- pribalt.htm 8. Рокоссовский К.К. Солдатский долг // militera.lib.ru/memo/russian/rokossovsky/ 9. Руденко С.И. Крылья Победы // militera.lib.ru/memo/russian/rudenko/ 10. Типпельскирх К. История Второй мировой войны // militera.lib.ru/h/tippelskirch/ 11. Трагедия Балтийского флота // www.randewy.ru/pam/struk6.html 12. Трибуц В.Ф. Балтийцы сражаются // militera.lib.ru/memo/russian/tributz_vf/01.html 13. Форум сайта REIBERT.info // reibert.info/forum/archive/index.php/t-5206.htm 14. Ханнес В. Эстония во второй мировой войне //www.okupatsioon.ee/rus/1940/walter.html 15. Хийо Т. Еще раз об истории «Эрны» 16.08.07 Газета Молодежь Эстонии // www.moles.ee/07/Aug/16/8-1.php 16. Эстония во второй мировой войне //www.okupatsioon.ee/rus/1940/walter.html 17. Якшина Д. Генерал Ляш и Кенигсберг //www.nkgazeta.ru/printitem.php?newsid=87 18. Divisionsgruppe 217 // www.lexikon-der-wehrmacht.de/Gliederungen/Divisionsgruppe/DivGruppe217.htm 19. Generalleutnant Richard Baltzer // www.geocities.com/~orion47/WEHRMACHT/HEER/Generalleutnant/BALTZER_RICHARD.htm Від упорядників Гадаємо, цілком логічною буде ілюстрація матеріалу щодо «ніжинської» дивізії вермах- ту, викладеної в розвідці С.М.Крапив’янського, кількома документами, так би мовити, дзер- кального відображення – походженням із протилежного воюючого табору. Пропоновані до- кументи освітлюють ті самі події, пов’язані з боями за Ніжин на початку вересня 1943 р., але очима радянської сторони. Уміщену далі підбірку документів під назвою «1943. На Нежинском направлении. Докуме- НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 56 нты и материалы» щодо визволення Ніжина від німецьких військ було зроблено в середині 1980-х років дослідником-аматором із Брянської обл. (РФ) Н.Геєцом, яка на сьогодні зберіга- ється у фондах Ніжинського краєзнавчого музею. Документи подаються без змін у авторських копіях, з приведенням пунктуації до норм сучасної російської мови; без розшифрування скорочень і без коментарів. Виняток станов- лять назви населених пунктів Ніжинського району, в котрих були допущені чисельні неточно- сті у їх написанні. №1 – 12 вересня 1943 р. – м.Москва – Оперативне зведення про події на німецько-радянському фронті за 11 вересня 1943 р. От Советского информбюро Оперативная сводка за 11 сентября 1943 года. На Нежинском направлении на отдельных участках продвинулись вперед от 6 до 10 кило- метров, заняли свыше 20 населенных пунктов, в том числе крупнейшие населенные пункты: Стрельники, Великая Загоровка, Карабутово, Юрьевка, Пекари и железнодорожную станцию Плиски. Правда, 12 вересня 1943 р. (№227). Машинопис. Копія. №2 – 12 вересня 1943 р. – м.Москва – Директива Ставки Верховного Головнокомандувача СРСР до командувача Воронезького фронту Червоної Армії Директива Ставки ВГК №30189 представителю Ставки, командующему войсками Воронежского фронта об ускорении продвижения правого крыла фронта. Копия: командующему войсками Центрального фронта 12 сентября 1943 г. 18.00 Войска левого крыла Центрального фронта успешно наступают в направлении Нежин и сегодня ими заняты Прохоры, Хорошее Озеро, Ивангород. В тоже время 38А Воронежского фронта значительно отстает, чем связывает действия левого фланга Центрального фронта, за- ставляя его поворачиваться на юг и растягивать свой фронт вместо того, чтобы развивать ус- пешное наступление на запад. Ставка Верховного Главнокомандования требует решительного продвижения вперед пра- вого крыла Воронежского фронта, особенно 38А Чибисова. О принятых мерах донести. Ставка Верховного Главнокомандования И.Сталин Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації, ф.148а, оп.3763, спр.143, арк.216. Машинопис. Копія. Г.К.Жукову. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 57 №3 – 16 вересня 1943 р. – [м.Ніжин] – Звіт про бойові дії 7-го Гвардійського механізованого корпуса за 13-16 вересня 1943 р. Отчет о боевых действиях 7-го гвардейского мехкорпуса. Бои за важнейший опорный пункт противника на подступах к Киеву – гор.Нежин (13.9-16.9.43 года) Для захвата г.Нежин я решил наступать двумя эшелонами с сев-вост. и юго-востока. 42 Гв.МБр во взаимодействии с 468 Гв.МП 288 Гв.ЗАП наступает с исходящего рубежа: Украинский Пашков – в направлении Красиловка, Плиски, Хорошее Озеро, Ст.Круты, Куна- шевка, г.Нежин, имея задачу к исходу 14.9.43 года овладеть г.Нежин – выйти главными сила- ми – г.Нежин, юго-зап.окр. пригорода Фрунзовка: имея сильную ПО на рубеже Колесники, Григоровка. 57 Гв.ТБр. во взаимодействии с 14 МСБр исходящего рубежа Петровский наступает в на- правлении Ивангород, Омбыш, Печи, Кагарлыки, Наумовский, ст. Нежин, имея задачу овла- деть г.Нежин и выйти главными силами – Томашевка, заняв оборону фронтом на юг. 24 Гв.МБр с исходного рубежа Нежин наступает за 57 Гв.ТБр. – имея задачу по овладению г.Нежин, захватить Володькова Девица, имея в виду отражение контратак противника в на- правлении – Фастовцы, Мартыновка. 25 Гв.МБр и 410 ОГМД были в моем резерве и наступали за 26 Гв.Севской МБр. Против- ник утром 14.9.43 г. бросил большое количество истребительной, штурмовой и бомбардиро- вочной авиации беспрерывно штурмовал и бомбил боевые порядки частей корпуса (Соверше- но 1000 самолето-вылетов) .Стремился задержать и расширить боевой порядок частей корпу- са, однако, части 7 Гв.М находясь под сильным воздействием авиации п-ка преодолевая огне- вое сопротивление, продвигались вперед и в 17.00 14.9.43 года овладели: 25 Гв.Мехбригада – Черняховка, 26 ГВ.Севская МБр х.Бакланово. Ввиду того, что переправа в Круты была подор- вана п-ком 24 Гв.МБр и 57 ГВ ТБр. вынуждена была совершить обход и с боями продвигалась вперед. Следуя за 25 Гв.МБр. вышла на северную окраину Кунашевка. Противник стремился вернуть Бурковка и Черняховка, подтянул силы и неоднократно переходил в контратаку, при этом потеснил соседа справа и занял х.Морозова, х.Бродок и выс.1318. Для прикрытия частей корпуса с севера я решил выбросить 9 Гв.О БАБ, с задачей выбить противника с выс.1318 и занять оборону фронтом на север. С наступлением темноты постав- ленная задача батальоном была выполнена. Во второй половине дня 14.9.43 г. мною был отдан приказ по которому до 20.00 части корпуса производили перегруппировку сил, после того переходят в решительное наступление по захвату г.Нежин, действуя в направлении: 25 Гв.МБр. – Черняховка, Березанка,овладевает Березанка, овладевает сев.частью Кунашевка, приг.Ворошиловка центральной и южной ча- стью г.Нежин, наступает в направлении Кунашевка, Синяки, Крапивна, выделив ПО для за- хвата Володькова Девица. 57 Гв.ТБр – взаимодействуя частями корпуса с юго-востока по захвату г.Нежин наступает в направлении Кунашевка, х.Наумовский, Талалаевка, овладевая этими населенными пункта- ми и занимает оборону на юго-зап. окр. Талалаевка. Благодаря возросшему уровню военного искусства офицерского состава корпуса, после двух и ожесточенных боев частей корпуса, был взят г. Нежин, – важнейший опорный пункт противника на пути к Киеву. При этом противнику нанесен значительный ущерб в живой силе и технике, при малых потерях для корпуса. Город Нежин фактически не пострадал, была за- хвачена работавшая электростанция, хлебозавод, пивзавод, противник бежал от штурма наших танкистов. НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 58 Ущерб, нанесенный противнику в боях за Нежин. 1. Уничтожено: Солдат и офицеров до 1000 чел. Складов с боеприпасами 8 Орудий ПТО 18 Танков 9 Станковых пулеметов 14 2. Захвачено: Пленных 19 чел. Склад с солью 600 тн Склад кожи 200 шт. Склад шерсти 200 кг Склад с зерном 300 тн Рогатого скота 90 гол. Складов разных 2 Автомашин грузовых 18 Автомашин легковых 7 Ручных пулеметов 22 Самоходных пушек 3 Минометов 13 Мотоциклов 12 Повозок с грузами 15 Мотоциклов 9 Самоходн.пушек 1 Орудий разн.калибров 5 Минометов 10 Тягачей 3 Тракторов 1 Лошадей 6 Освоб. насел. пунктов 24 Потери корпуса при захвате г.Нежин: 1. Убито 45 чел. 2. Ранено 117 чел. Всего 102 чел. Подбито и сгорело: Автомашин 35 Пушек 8 Минометов 4 Мотоциклов 4 Бронемашин 2 Радиостанций 9 Танков Т-34 4 Танков Т-70 8 В ознаменовании одержанной победы, за отличие в боях при освобождении г.Нежин, при- казом ВГК МСС тов.Сталина от 15.9.43 г. – 7-му Гв.Механизированному корпусу, 24 и 25 МБр НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА 59 и 57 Гв.ТБр присвоено наименование «Нежинских», а 26-я ГВ.Севская МБр, второй раз отли- чавшаяся в боях с немецкими захватчиками награждена орденом «Красное знамя» Отчет составил командир 7 Гв.Нежинского МК ГСС генерал-лейтенант Корчагин. Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації, ф.3437, оп.1, спр.39, арк.5-8. Машинопис. Копія. №4 – [16 вересня 1943 р.] – м.Москва – Наказ Верховного Головнокомандувача СРСР Приказ Верховного Главнокомандующего генералу армии Рокоссовскому. Войска Центрального фронта продолжали наступление, сегодня 15 сентября после двух- дневных ожесточенных боев овладели крупным ж.д. узлом и городом Нежин – важным опор- ным пунктом обороны немцев на пути к Киеву. В боях за Нежин отличились войска генерал-лейтенанта Черняховского, генерал-майора Козлова П.М., гвардейцы-танкисты генерал-лейтенанта танковых войск Корчагина и летчики генерал-лейтенанта Руденко. Особенно отличились: 280 Конотопская стрелковая дивизия генерал-майора Голосова,132 Бахмачская стрелковая дивизия генерал-майора Шкрылева, 24 Гв.механизированная бригада полковника Артамонова, 26 Гв.Севская механизированная бригада генерал-майора Баринова, 57 Гв.Танковая бригада полковника Силова, 229 штурмовая авиационная полковника Круж- ского, 286 истребительно-авиационная дивизия полковника Иванова. В ознаменовании одержанной победы отличившиеся в боях за освобождение города Не- жин,7-му Гв.механиз.корпусу, 26 Гв.МБР, 25-й ГВ.МБр, 57 ГВ.ТБр, 229 ШАД, 286 ИАД при- своить наименование «Нежинских» и впредь эти соединения именовать: 7 ГВ.Нежинский МК 24 Гв.Нежинская МБр 25 Гв.Нежинская МБРР 57 Гв.Нежинская ТБр. 229 Нежинская ШАД 286 Нежинская ИАД 80-ю Конотопскую стрелковую дивизию,132-ю Бахмачскую стрелковую дивизию, 26-ю Гвардейскую Севскую МБр, второй раз отличившуюся в боях с немецкими захватчиками, представить к награждению орденами Красного Знамени. Сегодня, 15 сентября в 20 часов столица нашей Родины Москва от имени Родины, салюту- ет нашим доблестным войскам, освободившим г.Нежин двенадцатью артиллерийскими залпа- ми из ста двадцати четырех орудий. За отличные боевые действия объявляю благодарность всем руководимым Вами войсками, участвовавших в боях за освобождение города Нежин. Вечная слава героям, павшим в борьбе за свободу и независимость нашей Родины. Верховный Главнокомандующий Маршал Советского Союза И.Сталин. Правда, 16 вересня 1943 р. (№230). Машинопис. Копія.

Бойовий шлях 217-ї піхотної дивізії вермахту

Institution

Ähnliche Einträge